EN|RU|UK
 Політика України
  57062  134

 Владислав Бухарєв, голова СЗР: "Зовнішня розвідка не була цікава керівництву країни довгі роки. Щоб домогтися перемоги, розвідка має стати пріоритетом"


Автор: Юрій Бутусов

Перше інтерв'ю глави Служби зовнішньої розвідки Владислава Бухарєва.

Владислав Бухарєв, голова СЗР: Зовнішня розвідка не була цікава керівництву країни довгі роки. Щоб домогтися перемоги, розвідка має стати пріоритетом 01

Фото: Вадим Чуприна

-Розкажіть про себе, як ви прийшли в СБУ, як склалася кар'єра?

- Я вступив до Київського вищого військового інженерного училища зв'язку, закінчив за спеціальністю "інженер засекреченого автоматичного зв'язку". Вчили нас фундаментально, це був один із найкращих навчальних закладів зв'язку. У 1991 році я мав бути направлений за розподілом на службу на спецкомутатор зв'язку "Рубін-СК" - це система зв'язку військового і політичного керівництва СРСР у Москві. Але СРСР розвалився, в Києві роботи з моєї спеціальності не було, треба було вибирати: кар'єра чи Батьківщина. Довго думати не довелося - мене запросив на зустріч співробітник щойно створеної Служби безпеки України і каже: "Навіщо тобі їхати в Москву, у тебе тут все коріння, близькі, мама, а там вже інша країна, ти нам потрібен у Києві". І я склав присягу на вірність народу України. Мене направили в десяте управління, в обліково-довідковий підрозділ, відкрита назва - "архівний". Це була картотека спецслужби: агентура, особисті справи, оперативні матеріали. Я спочатку засмутився. Але незабаром зрозумів, що СБУ потрібні були висококласні інженери зв'язку, бо обліки та архіви треба було переводити в електронний вигляд. Вся ця особливо секретна робота виконувалася моєю групою. Я перезнайомився з усією службою, тому що в картотеку по інформацію приходили абсолютно всі - від генералів до рядових оперів, і я розібрався в специфіці роботи різних підрозділів, мені це дало важливе розуміння мотивацій і характерів особового складу. І незабаром стався випадок - у Києві вперше відбувся перший Всесвітній конгрес українців. Для гарантування безпеки були залучені всі оперативні підрозділи, але людей не вистачало, і на посилення направили всіх, наш підрозділ теж давав людей, і, звичайно, мене як молодого відправили першим. Я потрапив у підпорядкування Анатолія Леонідовича Кожем'якіна - начальника головного управління "К" (батько Андрія Кожем'якіна, зараз - народного депутата. - Ред.). І після завершення конгресу генерал Кожем'якін підходить до мене і питає: "Хлопче, а чого ти сидиш в архіві? Іди до мене опером!" Звісно, я зрадів, що мені пропонують живу роботу. Коли прийшов у "К" - в центральному апараті працювало не більше 100 осіб, але ми постійно були в справі, не тонули в паперах і відписках, а проводили операції і давали результати. І тут же після мого переведення в "К" створили новий підрозділ – для боротьби з незаконним міжнародним обігом наркотиків. Його очолив Володимир Андрійович Тимошенко. І я став одним із перших співробітників цього підрозділу.

Там я прослужив 14 років - від оперпрацівника до заступника начальника головного управління "К". Я пройшов усі щаблі, ніде не перестрибував через посади.

- Які операції ви проводили, за що вам вручили медаль ФСБ РФ?

- Я відповідав за боротьбу з міжнародним наркобізнесом, і у мене було чимало грамот і відзнак від зарубіжних спецслужб і правоохоронних органів інших держав, насамперед від США, країн НАТО, ми тісно взаємодіяли зі спецслужбою США у боротьбі з наркомафією ДЕА і Мін'юстом США. Мало хто розуміє, який у ті роки був масштаб перекидання великих партій наркотиків через Україну. Після розпаду СРСР і розпродажу суден радянських судноплавних компаній, десятки тисяч наших моряків опинилися викинутими на вулицю. Людям відчайдушно була потрібна робота, і вони за будь-які гроші погоджувалися працювати за кордоном, українці швидко увійшли в топ-3 із найму моряків у світі. Природно, що багатьох наших моряків до своїх операцій залучала міжнародна наркомафія, адже основні перевезення здійснюються судами. Зрозуміло, коли на тисячах суден плавають українці по всьому світу, то вони багато бачать, що відбувається на судах. Це дуже цінні джерела інформації, і ніхто крім нас не зміг би побудувати з нашими моряками більш довірчих контактів. Ми виявляли маршрути руху наркотиків не тільки через Україну, а й з Колумбії в США, наприклад.

Була така операція. Йшов океанський суховантаж, а в його носовому відсіку вночі безпосередньо в палубі вирізається люк, у відсік укладається ланцюг, на якому закріплені ємності з героїном - десятки кілограмів. Люк заварюється, камуфлюється, жодний огляд це вже не виявить. Суховантаж у порт не входить, але на мілині поблизу територіальних вод США так само вночі сховок розкривають, і вантаж наркотиків скидають за борт, позначаючи місце закладки маяком.

Припустімо, поруч шикарна океанська яхта, там, де власники, здавалося, постійно фестивалять, музиканти, дівчата. І ось ця яхта стає на місце, де був суховантаж, і поки там вдають веселощі, водолази пірнають і швидко піднімають вантаж наркотиків на борт, і яхта йде в Маямі. Ніхто їх не оглядає, таке перекидання можна виявити тільки оперативним шляхом, якщо обидва моряки - наші агенти. Саме такий спосіб перекидання наркотиків у США розкрив наш підрозділ СБУ. Ось за це нас цінували й американці, й інші зарубіжні колеги - за організацію великого агентурного апарату за кордоном, який постійно давав нам результати.

Ще одна широкомасштабна міжнародна операція, яку проводив мій підрозділ спільно зі спецслужбами США, - це знищення міжнародних лабораторій з виробництва героїну в Афганістані. Для виробництва героїну були потрібні так звані прекурсори - хімічні реактиви, що забезпечують його очищення. Їх немає  у вільному обігу, але їх можна легально перевозити, маючи ліцензію, їх закуповують для різних цілей у всьому світі. Такі прекурсори вироблялися в Україні, в Черкасах, так званий р-2-р (один - феніл, два - пропанон) - "пі-ту-пі". Вони фасувалися в 200-літрові бочки. Ми розуміли, що у міжнародної наркомафії є ​​велика потреба в прекурсорах, і наша агентура дала нам інформацію, що ці речовини закуповуються в Україні, а документи для перевезення фальсифікуються. Тоді ми почали операцію зі встановлення радіомаяків у різні партії бочок. Ми налагодили контакти із спецслужбами Німеччини та США і передали їм частоти наших радіомаяків. І незабаром виявилося, що деякі партії бочок із прекурсором змінюють маршрути і заходять у Афганістан. Як тільки бочки завозилися у афганську лабораторію, ставало зрозуміло - в цьому місці роблять героїн. Американці отримували точні координати, і ці бази знищувалися ударами авіації й наземних військ. За такі операції висловлювалися подяки США на найвищому рівні і керівництву СБУ, і керівництву України.

Були канали перекидання наркотиків через Україну - наприклад, я особисто брав участь у затриманні в Нікарагуа наркоділка на прізвище Ларін, громадянина України, який організував перекидання кокаїну з Колумбії. Влада Нікарагуа на торгівлю наркотиками дивилася крізь пальці, і нам довелося діяти на їхній території без будь-яких санкцій та дозволів. Ми вилетіли за Ларіним самі, знайшли його, затримали, провели обшук без розголосу, і вивезли в Україну, він пішов до в'язниці. Мої контакти з американцями забезпечили коридор для вивезення наркоділка, якого ми взяли без жодних дозволів.

Оскільки на той момент керівництво України проводило курс на мирні добросусідські відносини з РФ, і оскільки у нас спільний кордон із РФ, то, зрозуміло, у нас було чимало операцій з відстеження та ліквідації каналів перевезення наркотиків.

Наприклад, під моїм керівництвом було проведено відоме затримання Анастасії Вороніної-Франсишко, дочки знаменитої актриси Федосеєвої-Шукшиної. Анастасія регулярно перевозила героїн із Пакистану до Києва і Москви, про це була надійна оперативна інформація, її повністю обшукували в Узбекистані, Україні, Росії - і завжди безрезультатно. Героїн - найдорожчий вид наркотиків. Що ми не робили - навіть у ліфті її будинку поставили камеру, але не могли зрозуміти, як саме вона провозить. І ось вона знову прилетіла до Києва і від’їжджає на поїзді до Москви. Але не можна ж просто так дозволити водити нас за ніс, у нас теж азарт - і я з оперативною групою виїжджаю за нею, дивимося, можливо, вона себе чимось видасть. І під час перетину кордону я знову розпоряджаюся провести огляд. Вона спокійно собі п'є чай. А потяг не чекає, його не можна тримати до нескінченності. Та я вирішив, що ми завершимо огляд, незважаючи на те, що поїзд уже вирушив до Росії. Ми склали список її речей, і помітили, що єдина річ, яку Анастасія бере з собою в усі поїздки і яка з нею в потязі, - це два термоси з чаєм. Термоси китайські, заводське виробництво, все герметично, їх явно не можна розкрутити, але однак мій оперативник вирішив розламати один із термосів безпосередньо у вагоні. Розкрили термос, тут його колба тріснула і з неї сиплеться чистий героїн! А вікна у вагоні розкриті, протяг, і героїн розлітається по всьому загальному вагону! Поїздка у пасажирів там видалася весела, героїн був чистий, це сотні доз, а ми ледь встигаємо зібрати сірникову коробку для доказів. Я дуже зрадів, що в другому термосі, який ми відкрили, затамувавши подих, теж опинився героїн. Вороніну-Франсишко ми з усіма доказами передали росіянам у Брянську. Це була типова операція того часу, нічого особливого, крім відомого імені, не було. У 2004-му в Києві в СБУ відбувалася нарада керівників спецслужб США, Європи і РФ з проблеми транскордонної наркомафії і багатьом учасникам, зокрема і мені, росіяни вручили медаль ФСБ. Я і не носив її ніколи, у мене є два українські ордени "За заслуги". Після початку війни медаль ФСБ я викинув, мені жодні почесті від агресора не потрібні.

- Але навіщо ви писали у своїй передвиборчій листівці в жовтні 2014-го, що у вас медаль ФСБ? Хотіли справити враження на проросійський електорат?

- Та ні, це дурна історія. Доручив помічникам дати інформацію про мене для передвиборчої листівки в Центральний штаб "Батьківщини", вони взяли інформацію з особової справи, зробили макет і невеликий тираж, там опинилася і медаль ФСБ. Коли я про це дізнався, відразу наказав знищити цю дурість. Але конкуренти все-таки отримали цю інформацію і зразок листівки та активно використовували проти мене. Це легко перевірити, жодної такої листівки нікому не роздавали, сталося непорозуміння, помилку виправили, і люди отримували від мене інформацію без згадки ФСБ. Хоча доводилося пояснювати цей факт, і я навіть зробив з цього приводу пост у фейсбуці.

- Повернімося. Як минала служба після главку "К"?

- Потім мене направили на два роки на посаду заступника начальника головного управління СБУ в Криму. У 2007 році рішенням прем'єр-міністра Юлії Тимошенко мене призначили на посаду начальника податкової міліції, прослужив там два роки. Але на виборах 2010 року переміг не Янукович, а Росія, і до влади прийшов режим, якому СБУ була не потрібна. Тому я звільнився зі служби взагалі. Путін готував захоплення країни, і Янукович був містком для її здачі.

- Що ви робили після звільнення?

- Я був військовим пенсіонером. Помічником народного депутата Кожем'якіна Андрія Анатолійовича. Консультував багатьох людей з питань безпеки, тому що при бандитах будь-який бізнес був об'єктом атаки. Зрозуміло, коли почалася революція, я всіма силами підтримував Майдан. Регулярно був у штабі, добував певну інформацію про плани і дії силовиків Януковича. Як ви пам'ятаєте, в лютому 14-го, коли ми з вами бачилися, виявив стеження і за вами особисто.

- Так, це було вражаюче, коли ви підійшли в кафе до пари, що сиділа поруч у кутку, і запитали чоловіка: "Юро, привіт, як справи, ти що, стежиш тут за кимось?" А він витягнувся у стійку струнко: "Добрий вечір, товаришу генерал!"

- Так, вийшло так, що я знав цього офіцера, співробітника відділу "Т", якому доручили за вами стежити, він працював у київському главку. СБУ Янукович застосовував для тиску на всіх незгодних із його режимом. Тому, коли революція перемогла, у мене не було сумнівів, що робити. Нова влада за наявності в РФ президента Януковича і початку агресії, опинилася в дуже важкому становищі. Була сформована коаліція, СБУ отримала фракцію "УДАР", і Валентин Наливайченко став її керівником. В.о. президента Олександр Турчинов призначив мене першим заступником глави СБУ - начальником главку "К", він мене добре знав, бо він очолив СБУ в 2005-му, і я регулярно йому доповідав про наші операції. А в 2014 році Турчинов мене відразу направив на вирішення суто військових завдань. Спочатку він розраховував, що ліквідувати терористів зможе Антитерористичний центр СБУ, але на війні далеко не всі керівники виявилися готовими воювати, здатними дати наказ стріляти. Тому після захоплення Слов'янська загоном ФСБ Гіркіна мене також відправили туди. Місцеві структури СБУ були, на жаль, недієздатні, треба було будувати роботу на місці своїми силами.

- Які у вас були завдання і які конкретно операції ви проводили на Донбасі?

- Турчинов поставив завдання - використати всі можливості для захисту України на Донбасі. Треба було знищувати терористів, але уникати втрат для мирних жителів. Для таких дій СБУ потрібно було підібрати надійних місцевих людей, які не викликають підозр, можуть переміщатися усім Донбасом і проходити за своїми документами будь-які блокпости терористів, вести розвідку, проводити військові колони, люди, яким можна довірити зброю. Одним словом, нам було необхідно створити агентурно-бойову групу. Із собою я зібрав надійну групу офіцерів главку "К", які були мотивовані захищати Україну. Ми діяли спільно з підрозділами контррозвідки. Це був час перевірки на міцність, і відразу стало ясно, хто і чого вартий.

Тоді багато керівників ухилялися від відповідальності, не хотіли і боялися воювати, треба сказати чесно. Я ніколи не дзвонив нагору і не питав, що мені робити в тій чи іншій ситуації, стріляти чи ні, затримувати чи ні. Смішно зараз чути, коли хтось скаржиться, що "Турчинов у Криму не дав команду стріляти" - всі необхідні накази керівництво країни видало, я свідок. Але насамперед я глибоко переконаний, що український військовослужбовець не має чекати жодних наказів, якщо він бачить, що ворог нападає на нашу країну і наших громадян. Батьківщина довіряє нам захист, і ми зобов'язані діяти самостійно, відповідно до присяги народу України і Конституції. Керівництво країни саме чекає від військових професійних дій, і відповідальність на нас. І ми робили в 2014-му чимало того, про що не можна розповідати, але необхідно в критичних умовах, бо в Україні немає законодавчої бази для ефективної боротьби з диверсантами і терористами.

З'ясувалося, що більшість місцевих жителів на Донбасі були зазомбовані пропагандою проти Майдану, "хунти", дивилися тільки російське телебачення. Уявіть, як важко було: заходиш у село, встановлюєш контакт, а до тебе сходиться натовп: "Забирайтеся, ми боїмося, що "правосєки" приїдуть і всіх повбивають, ми не хочемо з вами говорити". У квітні-травні антиукраїнська агітація велася на Донбасі відкрито, навіть військові частини блокувалися і зупиняли колони. У нас не було часу переконувати людей словом - війну слів Україна на Донбасі тоді програла, треба було показати силу.

Нам вдалося дуже швидко налагодити роботу з місцевими справжніми патріотами України. Особливо хочу відзначити видатну людину, ім'я якої я поки не маю права називати. Його позивний - "Лісник", моїм рішенням він був призначений командиром агентурно-бойової групи, яка незабаром розрослася до 26 осіб. Я організував машину з усім необхідним військовим обладнанням, і ми в найкоротші терміни озброювали всіх наших нових співробітників, які були на контакті з різними підрозділами СБУ. Були проблеми з нестачею снайперських гвинтівок - і ми посприяли "Ліснику" в придбанні високоточної зброї. "Лісник" чудово відпрацював під час штурму блокпоста на комбікормовому заводі 2 травня, і після цього вони виконували широкий обсяг завдань - група "Лісника", крім розвідки і проведення колон, також здійснювала диверсії, брала участь у штурмах блокпостів. Вони виконували перший обмін двох наших нацгвардійців під Слов'янськом, є відео. "Лісник" у ніч перед виходом банди Гіркіна зумів звільнити трьох українських офіцерів, які були захоплені терористами, і їх терористам вивезти не вдалося.

Вони ж, до слова, були провідниками керівництва Міністерства оборони та Генштабу під час входження в Слов'янськ.

Владислав Бухарєв, голова СЗР: Зовнішня розвідка не була цікава керівництву країни довгі роки. Щоб домогтися перемоги, розвідка має стати пріоритетом 02

НГШ Муженко, міністр оборони Гелетей і агент СБУ "Лісник" відразу після заходження у звільнений Слов'янськ. "Лісник" був одним із провідників колони

Мені зараз також було приємно зустріти в Києві Ігоря Лук'янова з Краматорська, позивний "Маклауд". Це теж розвідник СБУ, який увійшов до загону Гіркіна і передавав нам цінні відомості. Тоді, на початку травня 2014-го, він сам як доброволець вирішив боротися з окупантами, також отримав від нас необхідні знання та зброю, діяв безстрашно. Ігор потім відзначився в складі 25-го мотопіхотного батальйону "Київська Русь" у битві за Дебальцеве, удостоєний громадської нагороди Народний герой України.

Владислав Бухарєв, голова СЗР: Зовнішня розвідка не була цікава керівництву країни довгі роки. Щоб домогтися перемоги, розвідка має стати пріоритетом 03

На фото зліва-направо: командир агентурно-бойової групи СБУ, позивний "Лісник"; Владислав Бухарєв; молодий доброволець, розвідник СБУ, військовослужбовець ЗСУ, Народний герой України Ігор Лук'янов. Зустріч через п'ять років після подій під Слов'янськом

Хочу відзначити і групу офіцерів СБУ з главку "К", які працювали зі мною на Донбасі. Вони не сиділи в тилу, а ризикували собою. Один із офіцерів, який зараз очолює одну з силових структур, вивіз на суд на нашу територію через блокпости терористів "народного мера Тореза" і кілька інших поплічників.

- А чому в такому разі президент Порошенко вас звільнив 7 липня 2014-го?

- Напевно, хотів мати лояльну до себе людину для вирішення своїх питань. Мене звільнили, коли я перебував під щойно звільненим Слов'янськом. Я засмутився, звичайно, понад чотири місяці цілодобово діяв на користь Батьківщини, моя совість була чиста, я комерцією не займався. Мене прибрали, нічого не запитавши і не поцікавившись результатами роботи - значить, інтереси були інші. Я приїхав до керівника СБУ в АТО Василя Грицака, передав йому найцінніше, що у мене було - наших патріотів-агентів на зв'язок. І вони продовжили війну і досягли успіхів, про які колись писатимуть книги.

- А чому ви не знайшли спільну мову з Порошенком, чому пішли в "Батьківщину"?

- Я зрозумів, що не можу спрацюватися з Порошенком і його людьми так само, як не міг працювати з Януковичем. Главку "К" спочатку поставили завдання, через які і Юрій Артюхов, і Павло Демчина стали пізніше героями скандальної хроніки. Маріонеткою я служити не хотів. І восени 2014-го пішов на вибори за політичної підтримки ВО "Батьківщина" у своєму рідному виборчому окрузі в Лебедині Сумської області. Виграв вибори і увійшов до складу депутатської фракції "Батьківщини" - хоча не був  членом партії. Чому? Я пам'ятав, за часів Януковича багато хто з людей боявся, Порошенко, наприклад, пішов в уряд Азарова, водночас, як його друга Луценка кинули до в'язниці. А Тимошенко не домовлялася, і її теж "закрили".

- А ваша згода очолити СЗР - означає розрив із "Батьківщиною"?

- Юлія Володимирівна привітала мене публічно з призначенням. Але всі в "Батьківщині" знають, що я нічим не був пов'язаний, жодних зобов'язань, я не був членом партії. А про мою дружбу з "95-м кварталом" всі знають, я ніколи не приховував, що для мене це дуже особисте. У розвідці я зможу ефективніше послужити Батьківщині, ніж у залі парламенту.

- Що вас пов'язує з Зеленським, коли ви познайомилися?

- Важко вже згадати, коли це було. Ми знаємо один одного понад десять років, мені давно подобалася їхня творчість, сміливість, з якою вони робили сатиру на владу. Згадаймо - адже вони нікого не боялися, коли інші мовчали. Я став ходити на концерти "95-го кварталу", ще коли вони починали в КПІ. Мені це просто подобається, і ми поступово познайомилися. І ось одного разу я запропонував їм приїхати в мій рідний Лебедин, дати там концерт. І уявіть собі, вони погодилися! Відразу хочу сказати - я ніколи не наймав "95-й квартал" за гроші, це просто особисті стосунки. Вони приїхали в Лебедин самі, "кварталівці", до речі, часто так роблять. Наприклад, скільки вони дали безкоштовних концертів і в зоні АТО, і у військових частинах. І це ще одна причина, чому я дуже поважаю цю команду.

- Тобто ось ці величезні концерти "95-го кварталу" в Лебедині - ви це не фінансуєте?

-Звичайно, ні. Це почалося з 2015 року і для мене честь, що відтоді "95-й квартал" вніс Лебедин у свій графік виступів. Цього року, до речі, теж на 23 серпня в графіку концертів у них залишається Лебедин, цікаво, хто тепер буде у них вільний від державної служби, щоб приїхати. Величезними концерти "кварталу" стали не тому, що це я так зробив, а тому, що для людей це подія, і приїжджають дійсно десятки тисяч. Концерт відбувається в чистому полі, минулого року було близько 100 тисяч осіб з усієї Сумської області.

- Ви вважаєте професійним рішення Зеленського призначити вас в СЗР через дружбу, ви ж не були раніше розвідником?

- Давайте розберемося. По-перше, я кадровий офіцер спецслужби, у мене великий і успішний досвід роботи за кордоном і створення ефективного агентурного апарату, у мене налагоджені контакти із західними спецслужбами.

По-друге, я пройшов всю службову драбину аж до посади першого заступника голови СБУ, вважаю себе професіоналом, який може пред'явити результати роботи.

По-третє, я отримав бойовий досвід під час війни з Росією, я в списку санкцій РФ, і зроблю все, щоб добитися звільнення нашої країни від окупації, готовий брати відповідальність за вчинки на себе.

По-четверте, я знаю багатьох співробітників Служби зовнішньої розвідки, яка до 2005 року входила до складу СБУ, туди перейшли багато співробітників СБУ, і зможу в найкоротші терміни заглибитись у специфіку.

І нарешті, по-п'яте, я вважаю, що на таку посаду Верховний Головнокомандувач якраз повинен підбирати людей, які мають  довіру, мають контакт, це нормальна практика і для західних спецслужб. Ми бачимо, що неувага до даних розвідки під час війни з РФ не раз приводила керівництво нашої країни до неправильних висновків щодо обстановки й іноді - до трагічних наслідків - як це було під Слов'янськом, в Іловайську та Дебальцевому.

- Коли ви заробили на будинок і квартири в Києві і в Криму, звідки 15 мільйонів на подарунок дочці, чи міг зібрати це чесною працею генерал СБУ і його дружина - вчителька?

- Нічого надприродного в моїх доходах немає. Я отримав квартиру від СБУ на Харківському масиві, багато років жив там, нерухомість придбана з'явилася не відразу, а вже коли мені було за 50 років, я став генерал-лейтенантом. Я часто був за кордоном у службових питаннях, проводив операції, у мене були відрядження, і ми з дружиною робили певні заощадження. Гроші на будівництво брали в борг. Оскільки сім'я росла, потрібна була житлоплоща, під час будівельного буму в 2000-х роках вклали кошти за інвестиційним договором у будівництво квартири на вулиці Білоруській, у будинку, який ще не був побудований, тому ціна була доступна. Цю квартиру ми недавно вирішили подарувати дочці, я попросив нотаріуса дати чесну оцінку квартири, нічого не занижувати. Нотаріус подивилася в інтернеті ціни і відразу вписала ціну десь удесятеро вищою, ніж була ціна купівлі. Я не дарував гроші дочці, зрозумійте - в декларації вказана вартість квартири, вона подорожчала, звичайно, після спорудження будинку, ну і місце популярне виявилося.

- Ну, у вас ще і будинок у Вишеньках, і в Криму квартира ...

- Щодо квартири я пояснив, а що, Вишеньки - це якесь елітне місце? Там одна з найнижчих цін на землю - це не Козин і не Конча-Заспа. І нам ця земля дісталася задарма - її колись отримав тесть, нам перейшла у спадок, 25 соток. І будували ми будинок довго, все купувалося поступово, цегла в одному місці, покрівля в іншому, замовляли, чекали, будували. Відразу кажу про Крим - мені там вже нічого не належить, коли я там служив, мені надали квартиру, але я свій вибір зробив у 14-му відразу, у мене тепер нічого там немає.

Коли я був депутатом, потрапив під санкції РФ, тому що голосував за всі закони, які були спрямовані на захист України від російської агресії. Тому тема Криму для мене закрита.

- Але ви два роки керували податковою міліцією, і оцінки неоднозначні вашої роботи звучать.

- Якщо ви в нашій країні за щось відповідаєте, то ви приречені на неоднозначні оцінки. Дивіться, коли прийшов Янукович, то Клименко та багато інших дуже хотіли мене в чомусь викрити як людину, яка працювала в Кабміні Тимошенко, щоб висунути додаткові звинувачення проти неї. Шукали випадки незаконних дій податкової міліції, але жодних скандалів при мені не було, я нікого не грабував, не віджимав бізнес, не принижував і не ображав. Мене перетрусили разом із сім'єю і всім майном. Вони шукали будь-яку зачіпку - і нічого незаконного не встановили. Так що жодних звинувачень проти мене висунути не вдалося.

Навіть більше, все моє майно я повністю задекларував, ще працюючи в СБУ, потім щороку подавав декларацію як народний депутат. Мій статок не виріс, квартира, подарована доньці, там вже була в декларації. Я чесно задекларував все, що у нашої сім'ї є. Мене також перевіряли всі служби і НАЗК, тому що я був депутатом "Батьківщини". Все те ж саме майно у мене було і в попередні роки, але сенсацію з цього вирішили влаштувати тільки зараз, після призначення в СЗР.

-Ви будете засекречувати свою декларацію?

- Коли я був співробітником СБУ, я теж мав можливість не декларувати свої статки. Але я це право не використовував, моя декларація подається щороку і вона відкрита. Я не збираюся закривати свою декларацію і після призначення в Службу зовнішньої розвідки. Моя думка – таємність необхідна оперативним працівникам, а керівники спецслужб -  це публічні діячі, вони зобов'язані подавати декларації, щоб забезпечувати громадський контроль.

- Що вам сказав президент Зеленський, підписуючи ваше призначення?

- Сказав, що мені довіряє одну з важливих для безпеки країни структуру, від якої під час війни багато що залежить. Що не можна повторювати подій початку війни, коли керівництво було сліпим, і що не можна підвести.

- В якому стані зараз СВР? Адже у зовнішній розвідці, попри війну, понад два роки не призначали начальника, правили суцільні виконувачі обов'язків. Потім Божка на кілька місяців поставили і відразу зняли.

- Я побачив, що зовнішня розвідка не була цікава керівництву країни довгі роки. Президент Зеленський поставив мені завдання - зробити розвідку ефективною. Перешкод багато. Які цілі роботи, які досягнуті результати? Апарат роздутий на шкоду оперативним підрозділам. Велика кількість виконувачів обов'язки начальників говорить про відсутність нормального управління, провали кадрової політики. Все це треба виправляти і піднімати можливості зовнішньої розвідки. Головне - створити умови, щоб у розвідку йшли не "мажорні синки", а мотивовані патріоти. Щоб були стимули для приходу людей, які готові до сильних викликів і ризиків у житті, здатні інтелектуально протистояти сильним російським спецслужбам, які вміють випереджати і прогнозувати дії ворога.

- Після першого туру виборів президент Порошенко оголосив про звільнення скандально відомого першого заступника голови СЗР Семочка. Але, кажуть, Семочко іноді ще для чогось приїжджає в СЗР.

- Звичайно, приїжджає, адже Петро Олексійович насправді злукавив, Семочко де-факто перебуває на військовій службі в розпорядженні Служби зовнішньої розвідки. Оголосив про звільнення - але не звільнив. Ну що ж, будемо вирішувати цю проблему.

- Якою буде політика Зеленського, які завдання будуть у розвідки, чи немає загрози примирення шляхом капітуляції?

- У мене немає ні найменших сумнівів, що нове керівництво України захищатиме національні інтереси. Кажу це, виходячи із завдань, поставлених мені президентом. Перемога прийде, коли розвідка дасть керівництву країни точне розуміння ворога і його можливостей, вкаже ризики і загрози, щоб ухвалювати правильні рішення і правильні стратегії. Щоб домогтися перемоги, розвідка має стати пріоритетом.

Юрій Бутусов, "Цензор. НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/ua/r3132685
 Топ коментарі
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
Сторінка 2 з 2
<<<1 2
Сторінка 2 з 2
<<<1 2
 
 
 
 
 
 вгору