EN|RU|UK
 Суспільство
  6992  7

 Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, потім мене попустило


Автор: Михайло Ухман

З лівого краю селища Піски, що під Донецьком, чітко проглядається тимчасово окуповане місто. З 2014 року Піски - важка арена бою між нашими і московськими військами, де загинули сотні воїнів. Медики легендарного 34-го батальйону розповіли про службу на передовій, за кількасот метрів від ворога.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БАТАЛЬЙОНУ МЕДИЦИНОЮ ЗНАЧНО КРАЩЕ, НІЖ НА ПОЧАТКУ ВІЙНИ

Оскільки головний медик батальйону - друг Архангел - перебуває у відпустці, то про своїх підлеглих побратимів на передовій розказує Ірина Булгакова, тимчасово виконуюча обов’язки головного медика. Ми з Іриною вирішили пройтися по всіх бойових постах, щоб на власні очі побачити, як несуть службу бойові рятівники. Розпочали "екскурсію" з головного медичного офісу бійців, розташованого у напіврозбитому будинку.

Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, потім мене попустило 01

"У мене колись тимчасово був позивний Архангел, як у шефа. Потім, бійці почали жартома називати – Катя, щоб розрізняти нас. Хтось кликав – Іра медик. Зрештою, всі зійшлися на позивному - Катрін", – розказує Ірина.

Розмова відбувається у медичній кімнаті, де знаходиться кушетка для огляду, полички з ліками, документація. Все акуратно, чисто. Навіть не віриться, що це приміщення на "нулі".

Ірина звертає увагу, що я дивлюся на коробку посеред кімнати.

"Це ліки, волонтери нам прислали. Велика дяка їм", - пояснює вона.

Катрін живе в Мелітополі. На війну пішла в 2017 році. Рідні пишаються нею, хвилюються. Іра колись була медичною сестрою в лікарні, а тепер – разом з іншими воїнами захищає Україну! Вона спочатку служила в інженерно-саперному взводі 57-ї бригади ЗСУ. Виїжджала з ними на розмінування, мінування. Перший поранений у неї був саме в цьому взводі.

Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, потім мене попустило 02

Владислав, Катрін та побратими

"Боєць зачепив розтяжку і йому поранило кінцівки рук. Він в сорочці народився, адже міг взагалі – не вижити. Я тоді взагалі не злякалася, хоча був страшенний адреналін. Емоції виключила і працювала холоднокровно. Потім уже втягуєшся і робиш усе на автоматі.

Зовсім недавно, нам повідомили, що неподалік селища, на якомусь вибуховому предметі підірвалися цивільні. Один важко поранений. Двоє - середнього ступеня важкості та один убитий. Оскільки ми були найближче до епіцентру, тому викликали саме нас. Та й яка різниця, кого рятувати – всі ми українці.

Це були надзвичайно глибокі поранення. Посічені осколками обличчя, особливо постраждали очі. Розірвані артерії на руках", – пригадує вона.

Впоравшись із документами та розклавши ящики, Ірина одягає бронежилет і ми прямуємо на позиції до третьої роти. Сідаємо в карету швидкої допомоги, де за кермом знаходиться веселун Карен. Він везе нас повз розбиті будинки, понівечені автомобілі. Лише дитячі візочки чи велосипеди, які валяються де-не-де в закинутих дворах, нагадують, що тут колись вирувало життя.

Автомобіль зупиняється біля одного з будинків. Далі дороги немає, тому ідемо пішки. На плечах важка медична сумка, де зібрані всі препарати, які потрібні для надання медичної допомоги. Чим далі ідемо, тим ближче видніші вежі-близнюки, які нависають над долиною. Вони є тим рубіконом, який частково розділяє територію, яку контролюють українські бійці та московські найманці.

"Забезпечення батальйону медициною значно краще, ніж на початку війни. Приїжджають інструктори, серед них волонтери – проводяться різні медичні курси для бійців. Їм видаються аптечки, щоб у разі потреби воїни могли надати першу допомогу. Проте без допомоги волонтерів – не обходиться. І на це є різні причини, щоб там не говорили", - каже Ірина.

З ЧАСОМ ЗВИКАЄШ ДО ВСЬОГО. НЕ ЛЯКАЄ, ЩО ОКУПАНТИ ЗА 600 МЕТРІВ ВІД ТЕБЕ

Забезпечення батальйону, як і інших бойових підрозділів на фронті, звісно покращилося. Проте є одна проблема, яка частково не вирішена до тепер. Бійці не завжди користуються аптечками, не носять їх. Вони бояться, що доведеться відповідати за їхню втрату, в разі чого. Хоча – це неправда. Аптечки і все, що в них - розхідний матеріал, який повинен завжди бути під рукою. Щоб в будь-який момент врятувати життя собі чи побратиму, допоки не під’їдуть медики. Бійці іноді нехтують елементарними правилами, і це може приводити до трагічних наслідків..

Прийшовши на місце, ми побачили хлопців, які щось активно обговорювали. Виявилося, що за кількасот метрів від нас, на горбочку лежить тіло вбитого окупанта. Кілька днів тому він намагався іти "в гості" до наших бійців. Не дійшов... Росіяни не поспішають забирати його. Ось хлопці і гадають, що буде далі?

Серед них – 24-річний Владислав, позивний Клєщ. Він на війні з 2016 року. Працював фельдшером в одному із сіл Херсонської області. Коли запропонували підписати контракт і піти на війну бойовим медиком – згодився.

Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, потім мене попустило 03

"Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Я перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, а потім мене попустило. Дуже важко було звикати до поранених, але головне - вимкнути емоції та впевнено працювати. Що не завжди вдається, особливо, якщо тобі кажуть, що є вбитий. Який зовсім недавно стояв перед тобою і розказував смішну історію. Але – це війна!

З часом звикаєш до всього. Не лякає, що окупанти за 600 метрів від тебе. Та чого боятися – це наша земля. Тому разом з бійцями іду на пост. Якщо потрібно – беру в руки кулемет і стріляю по окупантах", - каже він.

Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, потім мене попустило 04

Владислав планує цього року одружитися, трішки відпочити і знову в бій, якщо буде потреба…

Повертаємося з Іриною тією ж дорогою, якою прийшли. Проходимо через густі зелені зарослі. Співають птахи, пахне квітами, весною. На кілька хвилин навіть забуваєш, що ти під носом у ворогів.

Приходимо до машини, нас зустрічає командир третьої роти Балу. Він поїть нас чаєм, кавою. І розказує, що медики 34-го батальйону – це добре підготовлені люди, які в будь-який момент можуть приїхати і надати допомогу.

"Наші бійці теж цього навчені. Більшість із них вміють і орієнтуються, що робити, коли тебе поранило. Вони самі надають першу допомогу пораненим, не чекають, поки прийдуть лікарі. Хоча, ще в 2017 році з цим була проблема", – розказує Балу.

Тим часом до нас підходять ще медики третьої роти. Вони граються з собаками, які знаходяться з ними на позиціях, і розказують про свою війну.

Олеся на фронті з 2016 року. На самій передовій вона уже другу ротацію. Коли вперше попала на передову і настав той момент, коли потрібно було надати допомогу пораненому, Олеся вимкнула емоції і холоднокровно перев’язала його. Саме зібраність, вважає дівчина, є запорукою того, що ти збережеш життя потерпілого в разі потреби. І сама не загинеш. Але до цього потрібно готуватися.

Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, потім мене попустило 05

Леся

"Дуже важко, якщо ти надаєш допомогу людині, котра тобі близька. Довго прослужили разом. Тоді не можливо тримати себе в рівновазі. Але загалом, мене війна змінила в хороший бік. Я стала більш відповідальна, обережна до всього", – говорить Леся.

В ома на дівчину чекає дитина, яка просить маму швидше повертатися. Але війна емоцій не пробачає. Вона розуміє це і продовжує служити. Хоча більшість її знайомих – не підтримують вибору дівчини. Леся вважає, що всі обирають свій шлях самі.

Напарниця і подруга Лесі, Альона – пригадує 2016 рік. Вона прийшла на війну і хлопці її запитували: "Для чого ти тут, чому не дома?Ти ж дівчина?" Вона говорила, що так треба.

Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, потім мене попустило 06

Альона

З того моменту минуло уже три роки. Альона воює, захищає свою країну. Лишень хвилюється за матір, яка не може змиритися, що її дочка на передовій.

БІЙЦІ, ЩО ВОЮЮТЬ ПО-СПРАВЖНЬОМУ, НЕЧАСТО ЖАЛІЮТЬСЯ НА ПОГАНИЙ СТАН ЗДОРОВ’Я

Закінчивши розмову з медиками третьої роти, які мали можливість говорити і розказати про своє життя на війні, ми під’їхали до бійців першої роти. Вони, побачивши нас, почали кричати здалеку, що в них всі здорові. Але Іра, яка мене супроводжувала всюди, заспокоїла їх і пожартувала, що вона сьогодні "не по їхню душу".

Ми проходимо глибокими окопами, які ще тут збереглися з часів перебування 80-ї бригади ЗСУ. Кругом величезні маєтки багатих донеччан, які тепер мають жалюгідний вигляд - вони всі розбиті російською артилерією. Всюди валяються шматки мармурових плит. Обкладені дорогою плиткою величезні басейни серед дворів наповнені сміттям…

Спочатку мені вдається поговорити з Романом. Позивний Хаус. Він сам із Херсонської області. До 2018 року працював фельдшером у селі. Одного разу Рома зустрівся з представником 34-го батальйону. Вони поговорили про війну, службу, медичну службу. І Хаус вирішив спробувати себе на полі бою.

Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, потім мене попустило 07

 Роман

"Коли підписав контракт і почав вивчати тактичну медицину, дізнався багато нового. Працювати фельдшером у мирній країні і надавати медичну допомогу бійцям – це різні речі. Плюс до всього, з перших днів страшно на передовій. Але поступово це хвилювання проходить. І залишається одна обережність, яка нікому не завадить.

На початку війни, мені було цікаво, що там відбувається. Адже я розумів, що по телевізору зовсім інша картинка. Побачивши війну на власні очі – переконався, що тут нічого цікавого немає. Війна – це біль.

Дуже добре, що мене розуміє і підтримує сім’я. Особливо маленький син розказує, що його тато воює. Він і користується цим (сміється). Якщо його чіпають старші хлопці, він грозить їм татом, який прийде і покарає їх.

Знайомі не зовсім розуміють мою позицію. Одні підтримують, дякують. Інші просто кажуть: "О.. Док приїхав у відпустку"! Треті за "рускій мір"! Проте для мене найголовніше – підтримка рідних", - говорить він.

Напарниця Романа – Форостецька Галина, теж з Херсонської області. Проте на війні вона уже два роки. За цей час війна зробила її уважнішою, стриманішою..

Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, потім мене попустило 08

 Ірина і Галина

"Я розумію, що потрібна тут, на передовій. Не періодично, а постійно. Хоч це уже не 2014-15 рік, таких поранень зараз немає. Проте все одно роботи вистачає. Хлопці хворіють, отримують свою порцію війни, яка негативно на них впливає.

Багато бійців воюють з початку війни, вони різне пройшли. І навіть легка контузія – це для них важкий біль. З часом такі травми негативно впливають на здоров’я хлопців. Мені довго доводиться спостерігати за ними, щоб виявити негаразди.

Адже ті бійці, що воюють по-справжньому – нечасто жаліються. Тому доводиться до них психологічні прийоми використовувати. Залазити в душу і говорити, витягувати інформацію. Бувають випадки, коли доводиться насильно відправляти воїнів у шпиталь.

Хоча є такі бійці, які самі спішать попасти в лікарню, аби відлежатися..

Саме тому, я на війні. І не вважаю, що жінка тут – це погано. Хоча, звичайно, шкода молодих дівчат, які прийшли в окопи. Вони мають спершу народити, а вже потім вибирати військову кар’єру і війну в цілому. Але з іншого боку, кожен свою долю вибирає сам", – каже Галина.

Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, потім мене попустило 09

З іншими медиками нам не вдалося поговорити, як із самими бійцями. Розпочався обстріл... З боку російських окупантів почав працювати важкий кулемет. І ми змушені були покинути позиції першої роти.

Під кінець відвідали позиції другої роти. Приємно бачити, коли на позиціях все гаразд. Одні хлопці ремонтували автомобіль, інші чистили зброю, треті щось вивчали на карті. Ми зайшли спочатку на кухню, де нам дали смачно поїсти.

Дівчина Таня, яка на фронті уже не один рік, готує просто фантастично. Хлопці жаліються, що вони набирають зайві кілограми від такої їжі. На солдатській кухні завжди є м'ясо, сало, овочі, солодощі до чаю, кави. Неймовірні салати, смачні перші і другі страви.

"А чому не готувати хорошу і людську їжу, навіть на війні?" - говорить, сором’язливо усміхаючись, Таня.

Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, потім мене попустило 10

Аліна,Таня

Її подруга Аліна, відповідає за медичний сектор в другій роті. Вона підписала контракт зразу після того, як закінчила медичний заклад. Проте ця юна дівчина – сміливо переносить всі тяжкості війни.

Ми заїхали в Піски влітку 2017 року. Перші три дні спав у бронежилеті та шоломі, потім мене попустило 11

Як тільки ми з Іриною покинули селище Піски, почався обстріл наших позицій в різних місцях. Він завершився буквально через годину. Слава Богу, всі живі-здорові!

Михайло Ухман, Цензор.НЕТ

Источник: https://censor.net.ua/ua/r3129897
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору