EN|RU|UK
 Суспільство
  24816  25

 "У російських танках, які ми спалили, були буряти. В БМП – теж"


Автор: Михайло Ухман

Віталій Ба – бізнесмен із Донецька, зараз мешкає в Києві. Він - колишній боєць батальйону "Донбас". Взимку 2015 брав участь у боях за Дебальцеве.

Коли в Києві відбулася Революція, Віталій не хотів цих змін, не розумів їх. Він займався бізнесом у Донецьку, жив добре. Навіть приятелював з далекими родичами зрадника Януковича. Проте, коли в місті почали з’являтися росіяни, кадировці, коли "тітушки" били місцеве населення, яке не хотіло в Росію, коли бандити "віджимали" бізнес у людей - він перестав це розуміти.

Під час одного конфлікту з кадировцями, Віталій побив їх і змушений був тікати у Севастополь, сподіваючись, що українська армія прожене окупантів і він повернеться додому. Віталій через інтернет знайшов оголошення про мобілізацію у батальйон "Донбас". Після кількох місяців виснажливих тренувань вирушив на війну.

У російських танках, які ми спалили, були буряти. В БМП – теж 01

"НАМ ВДАЛОСЯ В ОСТАННІЙ МОМЕНТ ПОВЕРНУТИ ТЕХНІКУ І ВРЯТУВАТИ ЛЮДЕЙ"

- Наприкінці січня 2015 ми вперше зайшли в район Дебальцевого. Наша зведена батальйонна тактична група мала закріпитися на позиції "Хрест" та провести зачистку водоочисних споруд, розміщених неподалік. Там постійно шастали розвідувальні групи російських диверсантів. Щойно ми туди приїхали - по нас вгатили міномети московських окупантів. Близько півгодини ми лежали в окопах, бліндажах, полях. Я не знаю, був цей обстріл випадковим чи ні, але нам довелося відмовитися від операції та виїхати з "Хреста".

Десь через два-три дні мій другий взвод, перший взвод Узбека - перекинули в Дебальцеве і розмістили в будинку Мистецтв. Нам надійшла команда висунутися із коригувальником артилерії ЗСУ в район селища Рідкодуб. Там уже збиралися великі сили окупантів, яких треба було знищити.

Наша група в складі 5 чоловіків, плюс – коригувальник, почали просування в напрямку населеного пункту. Дорогою ми бачили, як їздили цивільні машини. Хто в них був, свої чи чужі – невідомо. Але інформація про нас уже була в кремлівських терористів. Не встигли ми доїхати до пункту призначення, як БТР ЗСУ, який нас прикривав, - попав під шквальний вогонь артилерії. І нам довелося відправити машину в тил.

- Командували операцією ви?

- Так. У мене була рація, я координував групи, тримав зв'язок з усіма. Ми підійшли метрів на 500 до селища Рідкодуб. Троє бійців, у тому числі і я, – зупинилися на цій позначці. Двоє моїх воїнів із коригувальником пройшли вперед метрів на 150. І почали спостерігати. Нам вдалося побачити новеньку російську РЛС (радіолокаційна станція). Почала працювати наша артилерія, у відповідь росіяни гатили по цьому квадрату, де знаходилась передня група.

Було дуже гаряче, вони били збоку від нас, перед нами падали міни. На щастя, наша робота почала приносити свої плоди. Українська артилерія знищила їхній склад, казарму. Було видно величезні вибухи на місці дислокації кремлівських окупантів.

Я дав команду передній групі, щоб вони відходили. Тим більше, що в нас почалися проблеми. Коригувальник був важко контужений. Снайпер з групи прикриття теж "трьохсотий". Ми забрали в них зброю, щоб їм легше іти і почали просуватися до своїх позицій.

Саша Браконьєр, мій кулеметник, побачив російський секрет неподалік. Вони нас теж побачили, але ми були в російській формі "горка", тому зійшли за своїх. Сашко хотів відкрити вогонь по окупантах, проте, я не став вв’язуватися у цю авантюру. Адже у нас було двоє важких поранених, яких треба було дотягнути до своїх позицій. До речі, "горка" неодноразово рятувала нам життя. Про це я пізніше розкажу.

У російських танках, які ми спалили, були буряти. В БМП – теж 02

- Коли ви відходили на свої позиції, не боялися, що вас наші пристрелять? Адже тоді не було такої взаємодії між підрозділами, як більш менш тепер. Тим більше, що одягнуті ви були в російську форму.

- Зв'язок з нашою лінією оборони у нас був. Проте неприємні ситуації все одно виникали. Назустріч нам мчали автомобілі КРАЗ з нашою піхотою, вони отримали наказ вирушати на зачистку Рідкодуба. Хтось із командування вважав, що там уже росіян немає. Хоча ми розуміли - це пастка. Якби туди приїхали українські бійці, їх би там накрили "артою".

У першій машині їхав боєць з позивним Скрім і його хлопці. В наступних двох машинах були бійці із взводу Узбека. Нам вдалося в останній момент повернути техніку і врятувати людей. І самі ми теж повернулися в Дебальцеве.

У російських танках, які ми спалили, були буряти. В БМП – теж 03

"РОСІЯНИ ЛУПИЛИ З УСІХ СТВОЛІВ. ЇХНІЙ ТАНК ПОЦІЛИВ У НАШ. ТАМ ЗНАХОДИЛИСЯ ТРИ БІЙЦІ БАТАЛЬЙОНУ "ДОНБАС". ВОНИ ЗАГИНУЛИ"

- Були ще спроби штурмувати Логвинове? Чи ви отримали інші завдання?

- Нашому комбату зателефонував волонтер Олексій Мочанов і попросив допомогти батальйону "Світязь", який опинився в нелегкій ситуації під Вуглегірськом. Була сформована колона із бійців 30 бригади ЗСУ, наших та батальйону генерала Кульчицького. Мої хлопці пішли лівим флангом з боку шахти. Основна частина бійців пішла правим флангом.

Ми перед тим запитували, чи не потрібно провести розвідку, адже там росли густі насадження дерев. Проте нам повідомили, що розвідка була і нічого не виявлено.

На підході до міста, колона попала у засідку. Росіяни лупили з усіх стволів: танки, кулемети, міномети. Їхній танк поцілив в наш, снаряд попав у башту. Там знаходилися троє бійців батальйону "Донбас". Вони зразу загинули. Почався масовий і хаотичний відступ. Наша БМП, відходячи, почала давити своїх автоматників. Всі стріляли кудись, тікали. Ось якою була помилка розвідників.

Ми разом з "кульчицькими" зайшли в місто і почали виконувати свої завдання. Донбас мав закріпитися на залізничному вокзалі. Батальйон імені Кульчицького мав деблокувати бійців "Світязя", яких затиснули в школі, і вивезти їх. Вони впоралися із своїм завданням. Ми ж, залишивши 8 бійців для прикриття і охорони машини, пішли в напрямку вокзалу.

Дорогою побачили, що всюди їздять новенькі російські танки. А в нас на озброєнні були тільки легкі кулемети та гранатомети. Штурмувати будівлю, ми не стали і відступили трішки назад. Я намагався зв’язатися з тими бійцями, які стоять на початку міста чи зі штабом, але нас московські окупанти глушили.

Залізши на одну висотку, зв’язався все-таки з групою прикриття. Вони розказали, що основна колона знищена. Я ж зі своїми тридцятьма бійцями мав закріпитися в місті і чекати подальших вказівок. Тільки почали виконувати це завдання, як моїм хлопцям прийшла в голову думка, щоб знищувати російські танки.

Першу ворожу машину підбили, коли з гранатомета влучили у його колісну базу. Там, де сидить механік-водій. Це місце дуже незахищене. Потім сталася детонація боєкомплекту танка і він вибухнув. Друга група бійців знищила ворожу вантажівку з її піхотою. Вогонь був такий шквальний, що ніхто не вижив, навіть не встигли вискочити. До того місця під’їхав ще один російський танк. Наші почали гатити з гранатометів - йому заклинило башту. Ще б трохи - і він би нас розніс. Бійці Гюнтер та Браконьєр важкими кулеметами знищили його активний захист, вона просто плавилася. Танк, відходячи, почав тягнути за собою палаючий російський УРАЛ і вибухнув. У російських танках ми побачили пізніше бурятів. У підбитій БМП  теж знайшли одного представника – "неросії".

- Ви одні в місті і розстрілюєте російські танки. Це був ваш план?

- Ми почали діяти за планом у другій половині дня, коли зрозуміли, що скоро ніч і нам треба виходити з міста. Адже у нас не було ніяких спеціальних засобів для війни, в тому числі – нам не вистачало озброєння.

Було прийнято рішення відійти на початок міста - з того боку, звідки зайшли. Нас здивувало, що бійці ЗСУ, покидаючи блокпост, залишили боєприпаси і зброю: два ПТУРи, один з них – поламаний, зенітну установку, продукти.. Дещо ми взяли собі, все інше, що не могли захопити, підірвали.

Виходячи з міста, ми ще зустріли блокпост із Чернігівськими поліцейськими. Їх покинули, вони не знали що робиться кругом і просто чекали. Маючи на озброєнні тільки автомати та пістолети. Ми дали їм патронів автоматних, ящик гранат і порадили йти звідти.

У російських танках, які ми спалили, були буряти. В БМП – теж 04

"ІНФОРМАЦІЮ ПРО НАШУ БАЗУ МІСЦЕВЕ НАСЕЛЕННЯ ЗДАЛО РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ. І ВОНИ ГАТИЛИ ПО НАС ІЗ АРТИЛЕРІЇ"

- Підмогу вам не висилали, тому що не було зв’язку? Чи не було взагалі розуміння ситуації?

- Коли ми приїхали на основне місце дислокації, там здивувалися. Вони вважали нас убитими, а ми – живі. Ще й трофеї привезли. Там бігав командир Узбек, який намагався витягнути трьох наших бійців біля зупинки при в’їзді у місто. Це були АГСники: Гера, Папа і Пірат. Вони лежали біля неї, Гера був живий і виходив на зв'язок по рації. Але там ще було велике скупчення росіян, вони трималися неподалік цього міста.

Ми зупинили цивільну машину. Туди сідають хлопці, один з них залазить у багажник. На машині біла стрічка, щоб не стріляли. Вони під’їхали туди і забрали важкопораненого Геру, ще одного бійця ЗСУ. Ризикували своїм життям заради побратимів: Вано – наш начмед, Сергій Грозд – заступник командира взводу і боєць Красний. Операція минула успішно, Але наш Гера через два дні в госпіталі помер. А боєць ЗСУ, якому в бою відірвало стопу, вижив.

Після того відбулося шикування. Наш тодішній комбат Семенченко щось там розказував, хоча більшості бійців були байдужі його слова. Особливо це стосувалося бійців 1 роти, яка зазнала втрат під час штурму Вуглегірська.

Семен сказав, щоб я йому виділив снайпера. Він висувався до чеченських добровольців, які були під командою Іси Мунаєва. Там же була Аміна Окуєва. Разом з ним поїхали: Борис – командир саперної групи і боєць Тимоха.

Нами ж було прийнято рішення, щоб забрати тіла воїнів, убитих під час розгрому колони. І відтягнути техніку, яка могла рухатися. Під покровом ночі вийшла група з 10 чоловік. Вано, наш начмед. Бійці: Шмель, Красний, Молот, Гюнтер – сапер. Муса – штабний офіцер.., більше, на жаль, - не пам’ятаю.

Нам тоді все вдалося, ми забрали тіла вбитих бійців і навіть джип, який пересувався на трьох колесах.

Після цього, ми ще кілька днів побули в Дебальцевому і змушені були відійти в Бахмут. Тому що наша база була здана місцевим населенням російським окупантам. І вони гатили по нас з артилерії. Від жертв врятували тільки товсті стіни. Хоча в цьому будинку, де ми базувалися, жили цивільні люди, яких ми годували. Адже в них геть не було нічого.

- Такі невдачі у боях, якщо говорити про загальний характер, не деморалізували бійців?

- Ми досягли того, на що заслуговували. Проте війна тривала. Нам давали кілька днів на відпочинок і ми знову йшли в бій.

Нас побачили в роботі, довіряли, тому ставили перед нами нові і нові задачі. Черговим завданням була розвідка боєм в селищі Логвинове.

Частина бійців 30 бригади і батальйону "Донбас" розділилися на дві колони і пішли в напрямку населеного пункту. І тут у нас почалися перші жертви. Адже операція була спланована погано. Ми йшли із легкою стрілецькою зброєю. Тоді як проти нас вийшли російські танки. Довелося відступити.

Наступний штурм був краще підготовлений. 30 бригада виділила нам танки, БТР і ми почувалися уже значно безпечніше. Проте знову ж таки, жертв не вдалося уникнути. Один з наших танків був розстріляний з ПТУРа. Перша ракета пройшла над танком, проте друга влучила у башту. Один боєць врятувався, два інші члени екіпажу – загинули. Знову довелося відійти. Хоча селище було за кілометр від нас. Тоді ж був поранений Саня Браконьєр.

- Чому не працювала артилерія наша? Тоді б не було цих невдалих походів чи принаймні – менше?

- Того ж вечора українська арта відпрацювала по Логвиному, наші хлопці разом з грузинськими добровольцями - корегували вогонь гармат. Я не знаю про жертви серед росіян, але точно відомо, що один їхній танк був пошкоджений. Він так і залишився стояти на в’їзді у місто.

Коли хлопці поверталися на свої позиції з нічної вилазки. А це був взвод Узбека. Вони натрапили на загін кремлівських найманців загальною кількістю 20 чоловік. І захопили їх в полон. Ці вояки були зібрані поспіхом, частина їх складалася з місцевих сепаратистів. Вони через одного мали автомати. Нашим бійцям така штука вдалася, через те, що вони були одягнуті в російську форму "горка". Яка ввела найманців в оману.

Ми віддали більшість полонених есбеушникам, а одного залишили собі, щоб обміняти на вбитих українських бійців. Здається – це був житель Костянтинівки. Він уже двічі за півроку попадався в полон. Телефонувала його мати, проклинала нас. Хоча сам сепаратист просив, щоб не обмінювати його. Боявся, що свої ж вб’ють.

- Історія Дебальцівської операції на цьому закінчується чи було продовження?

- Нам дали два дні відпочити. Потім поступила команда висуватися в район села Мирне, біля Світлодарської дуги. Ми підпорядковувалися безпосередньо командиру сектора. І нашим завданням була – розвідка, коригування вогню та пошук розвідувальних груп ворога.

У російських танках, які ми спалили, були буряти. В БМП – теж 05

Група з 15 чоловік почала виконувати ці завдання. Все тривало до початку виведення наших військ з Дебальцевого. А потім нас перекинули під Маріуполь.

Михайло Ухман, Цензор.НЕТ

Источник: https://censor.net.ua/ua/r3127061
 Топ коментарі
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору