EN|RU|UK
 Суспільство
  7151  8

 Аеророзвідниця Галина Клемпоуз: "Армія навчила мене, що немає у нашому житті справ, з якими ми не можемо впоратися. Неможливого не буває"


Автор: В. Бурлакова

У 2016 році вона, студентка юридичної академії, вкотре приїхала в зону АТО як волонтер – і несподівано навіть для себе підписала контракт.

 Дівчина із позивним Перлинка розповіла Цензор.НЕТ про борти з пораненими, блендер та гирі для бійців, втрати, свій перший бойовий виліт та конфлікти з людьми на гражданці.

"НА ФРОНТІ ГОТУВАЛА ЇСТИ, ПРИБИРАЛА, СТРИГЛА ХЛОПЦІВ, ЧИСТИЛА ЗБРОЮ"

-Як ти стала волонтером?

-Це почалося ще під час Революції Гідності. Я не завжди мала можливість бути там присутньою, і, мабуть, хоч якоюсь допомогою намагалася загладити свою провину перед всіма людьми, які були на Майдані. Збирала теплі речі потрошку, потім вони направлялися у Київ.

Коли почалася війна – я слідкувала за новинами, дивилася телебачення, читала Facebook, знала, що у нас гинуть хлопці… Але першій справжній "бабах" по моїй свідомості був, коли у мого родича на фронті відірвало ногу. А потім хлопці з рівненського батальйону потрапили у полон. Пам’ятаю, що по ТБ показували парад у Донецьку, і серед полонених моя мама тоді впізнала доброго знайомого з сусіднього села. Нашого земляка.

Я тоді навчалася у Харкові. 2014 рік. Літо. Йде у нас сесія. Через дорогу – летовище харківського авіаційного заводу. Туди сідають всі літаки, всі борти з пораненими. Сідають один за другим. Пари у нас часто були на останньому поверсі, і ми добре бачили скільки машин їхало звідти. Я розуміла, що поранений не один, не два – їх десятки… Така ж сама ситуація була у вересні. Літаки сідали і сідали.

Насправді я не знала, що робити, чим допомогти, як все організувати. Але пам’ятаю, як наприкінці листопада 2014-го року вперше організувала збір коштів у нашій академії. Щось ми назбирали. Я поїхала на Барабашово, закупила якісь рукавички, шапки, декілька пар штанів… На Схід якраз їхали знайомі волонтери, я все передала їм, і вони відвезли речі на фронт.

З цими ж волонтерами я пізніше наважилася вперше поїхати на Схід до хлопців.

-Які думки були напередодні? Я перед першим відрядженням на війну цілу ніч не спала…

-Я думала, що потрібно робити аби вберегти власне життя і водночас не завдати проблем іншим людям, не заважати їм. "Боже, а там же можуть бути обстріли. А що робити, якщо обстріл? Як падати? Куди ховатися? Треба, мабуть, почитати якісь інструкції…"

Дуже переживала, бо не розуміла, куди я їду.

-І куди ви тоді поїхали?

-У штаб АТО, який тоді базувався у Краматорську. Наш рівненський батальйон "Горинь" тоді розміщався на охороні цього об’єкту, параллельно вони займалися супровідом різних підрозділів. Саме там, у Краматорську, я познайомилася з бійцями, які нещодавно вийшли з полону. І це дуже на мене вплинуло. Це був такий копняк мені під сраку, що я приїхала додому – і почала збирати, збирати, збирати допомогу…

-Тобі тоді було лише 20 років. Батьки знали, що ти їздиш на війну?

Аеророзвідниця Галина Клемпоуз: Армія навчила мене, що немає у нашому житті справ, з якими ми не можемо впоратися. Неможливого не буває 01

-Мама знала про мої волонтерські виїзди. Але не знала про багато інших – я почала пропускати пари та їздити на фронт на три-чотири дні. Готувала там їсти, прибирала, стригла хлопців. Просила, щоб мене навчили стріляти, розбирати та збирати автомат, чистити його. І чистила зброю хлопцям після виходів інколи. Допомагала усім, чим могла. Бо хотіла бути частинкою цього…

"ВСІ ХОДЯТЬ ТЕМНІ, ЯК ХМАРИ. А ТИ НІЧОГО ВЖЕ НЕ ЗРОБИШ"

-Які підрозділи стали для тебе найріднішими за цей час?

- Найперший – це, звісно, "Горинь". Батальон, який тоді був напічканий добровольцями, у якому всі були рівні, де все грунтувалося на братерстві. Також 30-та бригада.

Часто до мене зверталися земляки по допомогу. Туди доправляєш щось, всюди знайомишся з людьми… Так для мене став не чужим 130-й розвідувальний батальйон. Потім – 54 ОМБр. І артрозвідка 92 ОМБр, яка свого часу стояла на ТЕЦ у Щасті.

-Що доводилося возити?

-Все. І оптику, і запчастини, і форму, і ковдри, і продукти харчування. І навіть воду. Таке полегшення було, коли зникла потреба возити на фронт воду!..

Був випадок, коли хлопці, що стояли у полі, попросили привезти їм гирі – вони качалися колодами, незручно було… А якось блендер купувала для бійців. Це були айдарівці. Вони також активно займалися спортом, пили протеїнові коктейлі, і тому попросили привезти блендер на дрімучу якусь позицію біля Докучаєвська.

-Пам’ятаєш перші втрати – вже знайомих бійців, а не просто цифри у новинах?

-Я їхала з дому, здзвонилася дорогою з хлопцями. Наступного дня, коли була вже поруч, почала знову дзвонити – а ніхто не відповідає. Почала набирати комбата – комбат збив. Стала телефонувати іншим бійцям, а вони кажуть: "У нас тут біда сталася". Але яка саме – не сказали. Потім, вже на місці, я дізналася, що під ранок зайшла ДРГ. Трьох наших убили, двох взяли у полон. До цього я приїжджала і намагалася створити якісь позитивні емоції. А тут – приїжджаєш, і розумієш, що нікого ти позитивом не зарядиш, бо сама розрядилася від почутого. І всі ходять темні, як хмари, згаслі. А ти нічого вже не зробиш…

Або є історія, яку я нікому не розповідала – про хлопця, з яким ми випадково познайомилися у автобусі Львів-Київ. Його позивний був Якудза, він був родом з Чернігова, і на той момент його підрозділ стояв у Авдіївці. Ми з ним розговорилися, як це завжди буває – швидко знайшли спільних знайомих на фронті. Згодом він зателефонував мені та попросив привезти активні навушники для когось зі своїх та КЗСи (костюм захисний сітчастий, - Ред). Коли я вже їхала – ввечері ми з ним поговорили, він сказав, що зранку чекатиме. Зранку я не змогла додзвонитися до Якудзи – телефон був вимкнений. Згадала, що маю ще номер його побратима Поляка. Набираю його – а Поляк каже, що Якудзи більше немає. Снайпер… Я тоді все одно доїхала до Авдіївки, віддала все його друзям: "Він замовляв це для себе і для вас…" Це був 13-й батальон "Чернігів", здається.

… А раз ми везли додому загиблого бійця, віддавали батькам. Ніколи не забуду. Пам’ятаю, як труну для нього ми забирали. Як побратими з ним прощалися у Красногорівці. Дорогу пам’ятаю. І як батько зустрічав нас…

Аеророзвідниця Галина Клемпоуз: Армія навчила мене, що немає у нашому житті справ, з якими ми не можемо впоратися. Неможливого не буває 02

"КИМ БИ Я НЕ БУЛА – КИМОСЬ БУЛА. ЗАВЖДИ ДЛЯ МЕНЕ ЗНАХОДИЛАСЯ РОБОТА"

-Влітку 2016-го ти вкотре приїхала на Світлодарську дугу і затрималася надовго. Але ж спочатку ніби просто "гостювала"… Ти тоді заздалегідь прийняла рішення залишитися на фронті? Чи воно було спонтанним?

-Насправді я тоді приїхала через те, що лікарі сказали, що у побратима підозра на енцефалопатію (ураження головного мозку з порушенням його функції, одним з можливих чинників якого є повторні черепномозкові травми, - Ред). Я думала, що прокапаю його, проконтролюю все… реально приїхала погостювати та допомогти!

Але побачила, що від мене більше користі на позиціях, ніж якби я просто привезла поїсти. Саме тоді я це усвідомила остаточно – і подумала, що буду залишатися…

Аеророзвідниця Галина Клемпоуз: Армія навчила мене, що немає у нашому житті справ, з якими ми не можемо впоратися. Неможливого не буває 03

-У першій твоїй бригаді, 54 ОМБр, за короткий термін тобі довелося змінити багато спеціальностей… Складно було?

-Так, ким я там тільки не була… І практично замполітом, і санітаром, і стрільцем, і кухарем, і зв’язківцем… Зате армія навчила мене, що немає у нашому житті справ, з якими ми не можемо впоратися. Ми можемо все. Потрібно лише захотіти. Неможливого не буває.

Головне, що ким би я там не була – кимось була. Завжди для мене знаходилася робота, і це круто. Це означає, що хоч трохи я у той час зробила для того, щоб наблизити перемогу… Або хоча б для того, щоб комусь менше довелося працювати, щоб хтось відпочив більше.

-Тоді було багато втрат. Загибель Міфа, загибель Розписного, загибель хлопців у грудні... Ти навчилася приймати це?

-Не знаю. Мені здається, що не навчилася. У якийсь момент я себе "програмувала" на те, що це війна, що на війні гинуть люди, що і я можу загинути, і ті, хто поруч… Але це у будь-якому випадку щоразу п#здець як важко.

Однак на фронті ти мусиш поводитися так, ніби все нормально. Ніби ми всі такі цинічні, переживемо… Ти маєш тримати все у собі, бо якщо розкиснеш – можуть розкиснути й інші. А опускати руки, здаватися, впадати в апатію та припиняти працювати не можна. Тому поки ти поруч з побратимами – ти тримаєшся… Але це виходить потім сльозами, істериками. Я після повернення з війни почала плакати. Інколи просто сиджу, згадую всіх і реву.

Аеророзвідниця Галина Клемпоуз: Армія навчила мене, що немає у нашому житті справ, з якими ми не можемо впоратися. Неможливого не буває 04

"НАД ПУЛЬТОМ МОЛИШСЯ, ЩОБ КОПТЕР ДОЛЕТІВ НАЗАД"

-Згодом, у 46-му батальйоні, ти почала займатися аеророзвідкою…

-Не одразу. Спочатку мене поставили на посаду гранатометника. Потім я була санінструктором. І у мене був тоді страх… Є така фотожаба, де санінструктору хтось каже: "О, круто, ти санінструктор!" А він думає: "Та я ж тільки срачку лікував, більше нічого не робив". От і я боялася, що буду санінструктором, який лікував тільки срачку. Що буду непрофесійна і це завдасть комусь шкоди. Але, слава Богу, я консультувалася з лікарями і нічого поганого нікому не зробила…

Якось волонтери передали нам "пташку". На ній мав літати побратим, але щось у нього не виходило. І я все думала – така крута штука просто лежить, а повинна ж працювати… Спочатку я подзвонила Маші Берлінській, вона мені надала невеличку консультацію. Я увімкнула пульт, увімкнула коптер, хотіла зрозуміти, чому у іншого бійця не виходило летіти вправо-вліво… Почала розбиратися, переналаштовувати, шукати відеоогляди, нотувати… Потім були перші пробні польоти.

Добре пам’ятаю перший бойовий виліт. У інструкції було написано що польоти над водою заборонені, а летіти треба було над Кальміусом, і у мене була істерика що зараз впаде, зараз впаде!..

У такі моменти – і коли втрачається сигнал, і коли починають стріляти й ти маневруєш – реально над пультом молишся, щоб коптер долетів назад.

Аеророзвідниця Галина Клемпоуз: Армія навчила мене, що немає у нашому житті справ, з якими ми не можемо впоратися. Неможливого не буває 05

-Тим не менш, ти відчуваєш, що це твоє?

-Так… Ти бачиш стежки на снігу взимку – і розумієш, де вороги ходять, досліджуєш їхні маршрути… Фіксуєш їхні вогневі точки, техніку. І всю цю інформацію збираєш за рахунок "пташечки", а не тому що хтось поліз уперед та ризикував. Це круто. Коли ти у небі – ти розумієш, що зберігаєш чиїсь життя.

На мою думку, коптери мають бути на кожному ВОП. Вони повинні здійснювати польоти (нехай навіть лише на 200 метрів, якщо так потрібно), фіксувати все. Це мають робити дрони, а не люди, які висовують голови з окопів. Ми людей не купимо, але можемо купити ці машинки – за тисячу доларів, за півтори…

-Нещодавно ти змушена була звільнитися з армії та повернутися додому через загибель батька. Зрозуміло, що це і так надзвичайно складний період твого життя. Але на втрату близької людини, мабуть, накладається і різка зміна оточення, зміна картинки… Що тут, на гражданці, дратує найбільше?

-Насправді люди не знають ціну, яку зараз платить вся Україна за те, що все тут так прикольно і весело. Мене не розуміють. Більшість старих знайомих дивиться на мене як на божевільну, яка вирішила погеройствувати і тому пішла на війну.

Інколи складається враження, що чим більше б нас перебило – тим спокійніше всім було б. Я у військовому шпиталі від однієї "афганки" почула фразу: "Коли не було атовців, мені кололи ліки. А тепер я ці ліки мушу купувати за гроші з власної кишені, тому що тепер вони тільки для важких, тільки для атовців…"

-А що навпаки радує?

-Що народжуються діти. Це дуже круто, це означає, що життя триває. І надзвичайний поштовх щось робити, діяти.

Також нещодавно була у шпиталі, де хлопці-візочники… Надихає, що вони не здаються, що намагаються зробити все можливе щоб знову почати ходити. Я розумію, що так само всі ми маємо повертатися до життя і намагатися жити. Просто жити.

Але я не можу сказати, що не повернуся в армію, що залишуся на гражданці. Я розумію, що тут набагато більше роботи дійсно, але… Прикольно, коли приїжджаєш ненадовго, і всі кажуть: "Круто, ви там такою великою справою займаєтеся!" Однак якщо копнути глибше – більшості тут по барабану, що відбувається там. Вони живуть у спокої, в мирі, і їх не хвилює, що там на Сході.

Аеророзвідниця Галина Клемпоуз: Армія навчила мене, що немає у нашому житті справ, з якими ми не можемо впоратися. Неможливого не буває 06

-Що кажуть люди, які знали тебе до війни - чи дуже ти змінилася за цей час?

-Мені навіть рідні сестри говорять про те, що я раніше була дуже жіночною. А зараз розмовляю, моя старша сестра каже, "як мужик".

Зараз я не збираюся уникати конфліктів. Часто зчіплююсь з людьми. Мабуть, це комедійно, коли маленька дівчинка починає сваритися з дорослими мужиками - але мені по барабану. Мені головне щоб був результат моїх дій. Або щоб навпаки - вдалося запобігти якимсь несправедливим діям тих, з ким я сварюся…

У одному закладі нещодавно почула радянську музику - і пішла сваритися з власниками та з музикантами. Взяла мікрофон. Сказала, що ви тут відпочиваєте, вам круто, а наші хлопці зараз знаходяться у Москві в полоні поки ви слухаєте російські пісні. Вважаю, що вистачає українського та іноземного (не російського!) репертуару, щоб під час будь-якого святкування обійтися без усіх цих "…А я сяду в кабріолєт".

А раніше ж я була дуже толерантною. Дуже стриманою.

Що мені дадуть ці зміни? Я не знаю. Знаю лише, що ми не маємо права здаватися, що всі жертви не мають бути даремними. Ми маємо все для цього зробити.

Аеророзвідниця Галина Клемпоуз: Армія навчила мене, що немає у нашому житті справ, з якими ми не можемо впоратися. Неможливого не буває 07

-Які маєш плани на найближче майбутнє?

-Нещодавно в мене про це питав знайомий. Я йому відповіла, що поки я не на фронті – планую жити. Я хочу жити. Робити щось для того, аби все було не даремно. Хочу створити сім’ю, хочу виховати таких самих патріотів, яких наша країна багато-багато втратила.

Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/ua/r3104527
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору