EN|RU|UK
 Суспільство
  8426  30

 "Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт": 2 роки без Василя Сліпака


Автор: В. Бурлакова

Сьогодні, 20 грудня, Міфу мало б виповнитися 44 роки. У ЗМІ можна прочитати, що Василь Сліпак поїхав воювати ще у травні 2014-го, що він брав участь, зокрема, у боях за Піски та Авдіївку, що повернувся у Париж пораненим…

І це дивно, бо Василь – зовсім не та людина, біографію якої є необхідність "прикрашати" вигаданими або перекрученими фактами. Його бойовий шлях був іншим, але не менш цікавим. Були у ньому і спроби побратимів тримати оперного співака якомога далі від бойових дій, і проходження медкомісії у МВС, і порожній холодильник у паризькій квартирі у моменти, коли сам Василь поїхати на фронт ніяк не міг – але на допомогу "братикам і сестричкам" витрачав останні гроші.

"Я У ВОДЯНОМУ, ЯКЩО ЩО"

Вперше він написав мені у перші дні 2015 року: "Хотів з Вами товаришувати... Тяжко сидіти в тому Парижі... Душа рветься до вас".

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 01

"…Я і не знав, що він оперний співак", - часто кажуть побратими Василя Сліпака. Я ж дізналася про це одразу – бо одразу переглянула його сторінку. І, мабуть, саме тому з іронією сприйняла цю "нестерпну тяжкість" перебування у далекому Парижі. І саме тому не відповіла йому ані слова. Чоловіків, які знаходили мільйони причин на фронт не їхати, але при цьому хотіли неодмінно засвідчити, що у кожного з них "душа рветься", у перші роки війни не бракувало. Зате нам дуже бракувало людей… Ми тоді були у Пісках.

Наступне повідомлення Василь надіслав вже навесні. І цього разу все вже було гранично коротко та ясно: "Лєра, привіт. Я в Водяному, якщо що".

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 02

Так почалася наша дружба.

Саме тоді Василь Сліпак приїхав на Донбас уперше.

Алла Лазарева, волонтер, разом з Василем допомогала (і досі допомогає) бійцям і родинам загиблих воїнів: "Він вперше поіхав на фронт у травні 2015. 9 травня був прощальний концерт, а 10-го Василь вже поіхав до України. Автобусом. Ми проводи робили в Юлі Єфремової. Воював у ДУК ПС. Він там був щось із півтора місяця... Повернувся влітку, десь в останні дні липня".

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 03
Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 04
Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 05

Ігор Слайко (позивний Сивий), доброволець: "У Водяному він висів у нашій хаті, але я думав тоді - дядько і дядько, що з нього візьмеш... Куди заступав? Здається,лише стояв черговим у нас на балконі з тепловізором. На позиції його не пускали особливо. І після його смерті багато хто з підрозділу обурювався тим, що його "пустили" в атаку. Мовляв, без досвіду була людина, ай-яй-яй, як можна було, вбили! Але, як на мене, це був його вибір. Не міг він завжди сидіти позаду".

Після цього Міф змушений був повернутися у Париж, де й далі виступав, збирав допомогу бійцям та мріяв про своє власне повернення на фронт: "Я тут як на голках, блін… Але мушу відспівати".

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 06

Щодо того, у який підрозділ їхати, напередодні своєї другої поїздки Міф не мав жодних сумнівів. Частина 7-го батальйону ДУК тоді відокремилася від основної маси правосєків та почала позиціонувати себе як "спецпідрозділ "Одін". Міф вірив, що з цього щось вийде – і вже на початку вересня 2015-го планував приєднатися до побратимів.

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 07
Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 08

Він дійсно дуже чекав цього.

"ЗАКРИЧАВ "СЛАВА УКРАЇНІ!" ТАКИМ ГОЛОСОМ, ЩО МУРАШКИ ПО ШКІРІ ПІШЛИ"

Все вийшло так, як він планував, і у вересні Міф вже був в Україні. Підрозділ на той момент перебував хоч і у зоні бойових дій та на території, на яку щось інколи могло "прилетіти", але фактично на тиловій базі. Це були закинуті дачі на Карлівському водосховищі – дачі з потрощеними причалами, висохлими басейнами, більярдними столами посеред обгорілих руїн та неповторним мистецтвом у стилі "Запорожці пишуть листа турецькому султанові", але з обличчями власника маєтку та його друзів…

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 09
Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 10

Жили ми там у будинку із зачиненими вхідними дверима. Ламати їх ніхто і не думав, тому "додому" ми щоразу потрапляли через вікно першого поверху. У будинку Міф налагодив водопостачання – десь знайшов та прикотив бочку, у яку можна було відрами наливати воду, провів від неї шланг до кухонної мийки. У тому інтер’єрі, нехай вже і давно занедбаному, це було феєрично.

Катерина Зелена, доброволець: "Познайомилися ми на дачах. Я навіть не знала, хто він. Робили фотки, сміялися, розмовляли. І все так просто було, без пафосу… Тому коли я дізналася, що він оперний співак, ще й відомий - я дуже здивувалась. Мене вразила його відкритість і щирість. Він казав, що його дуже тягне додому, в Україну. Казав що сумує дуже за Батьківщиною. Я питала його про сім'ю, про те, чому він не одружиться - бо ж він старший. Він сміявся. Від спогадів про нього усмішка і тепло всередині. Він був хорошою людиною, відкритою, навіть трохи мені нагадував дитину - добру і чисту".

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 11

 Бійці підрозділу "Одін" та волонтери, осінь 2015 року

Тривала дачна ідилія недовго, бо саме вирішувалося питання з легалізацією. За задумом, "Одін" мав увійти до складу полку "Азов", тому вже у середині вересня перша партія бійців, у тому числі і Міф, вирушила у Маріуполь проходити медичну комісію. Василь проходив її разом з іншими, хоча і знав, що насправді не зможе просто взяти і залишитися в Україні служити у МВС… Але, певно, йому хотілося хоча б на мить відчути, що саме так він і зробить.

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 12

Оформлення, звісно, не могло бути миттєвим, а нелегалам у зоні бойових дій вже були відверто не раді. Тому незабаром всім бійцям довелося переїхати з Карлівки у ще глибший тил - на базу "Азова" в Урзуфі. Всі сподівалися, що ненадовго…

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 13

 Переїзд

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 14

Міф в Урзуфі, кінець вересня 2015 року

Василь тим часом змушений був повернутися у Париж. Минали тижні, плани легалізації підрозділу і далі залишалися планами, тому велика частина бійців втомилася чекати дива в Урзуфі й вирішила шукати інші варіанти.

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 15

Зрештою, закінчилося це для нас підписанням контрактів з 93-ю бригадою. А на час паперової тяганини у військкоматі Покровська (тоді ще Красноармійська) наша група знову заїхала на стару "базу" в районі Карлівки – потрібно було банально десь ночувати.

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 16

Василь сумував навіть за цим місцем – місцем, перебуваючи у якому він постійно бурчав, що витрачає свій час не на передову... "Були думки все тут нахєр послати і виїхджати до вас", - писав він 28 жовтня.

За пару днів контракти були підписані, група зайшла на шахту "Бутівка". Міф писав, дзвонив, постійно надсилав щось із Парижа – втім, приїхати йому ніяк не вдавалося.

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 17

Шахта Бутівка, 28 листопада 2015 року. "Звітуємо" Міфу про те, що отримали його посилку з ковбасою та шоколадом

Наступного разу він прилетів в Україну у лютому – на поховання побратима Морячка, Анатолія Гаркавенка, який загинув на шахті. Цю поїздку він до останньої миті не планував – збирав гроші на похорон, думав, як їх краще вислати…. Але зрештою залишитися у Парижі просто не зміг.

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 18

Сергій Потребко, активіст: "Ти була у такому стані, що, мабуть, цього не пам’ятаєш – але ти не перехрестилася, коли заходила до церкви, де відспівували Морячка. Якась напівадекватна жіночка почала тобі щось про це говорити, вичитувати тебе, і Василь її просто ніби відсторонив від тебе рукою, одним-єдиним рухом. І вона замовкла… А ще на цвинтарі, коли вже опускали у землю домовину, він закричав "Слава Україні!" першим – таким голосом, що мурашки по шкірі пішли…"

Олена Козаченко, журналіст, волонтер: "У Морячка на похоронах, коли ми стояли у сторонці, до Міфа періодично підходили люди – сфотографуватися з ним. На цвинтарі… ОК. Але потім ще якийсь підбуханий мужик, якому сказали, шо Василь всесвітньо відомий оперний співак, підійшов та запитав чи заспіває він. Міф такий: "Ну так, на кладовищі вже пофоткався - можна і заспівати…". Як ти розумієш, спогади ніфіга не веселі, але саме ця ситуація та вираз обличчя Міфа тоді – смішні дуже".

"НА ОЧІ НАБІГАЛИ СЛЬОЗИ, БО "БРАТИКИ І СЕСТРИЧКИ ЗАРАЗ МЕРЗНУТЬ В ОКОПАХ"

У травні 2016-го Міф знову почав збиратися на фронт. Їхати він хотів у район Авдіївки, до Да Вінчі.

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 19

Але доля розпорядилася трохи інакше. Разом з кількома хлопцями з "бутівської" роти буквально за тиждень до того, як мав прилетіти Міф, ми зірвалися на Світлодарську дугу до правосєків, які стояли там разом із 54-ю бригадою. І Міф вирішив приїхати до нас.

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 20

 Літо 2016. Поїздка на річку

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 21

 Світлодарська дуга, позиція "Голка"

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 22
Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 23

Вперше він не казав, на скільки саме приїхав і коли збирається повертатися до Парижа: "Побачимо". Кілька разів скаржився на те, що на Світлодарці недостатньо активні бойові дії й пропонував все ж таки зірватися в Авдіївку.

Але ситуація змінилася. І рано вранці 29 червня Міфа не стало.

Багато можна почути про те, що саме Василя вислідковував снайпер. І приблизно стільки ж разів було сказано: про що б не повідомлялося одразу після його загибелі з огляду на мінські домовленості та інші негаразди, Міф загинув, ідучи у наступ.

Дві групи правосєків висунулися вперед, на штурм, 29 червня - ще до світанку. Відбувалося це за прямим наказом локального армійського командування, і групи ЗСУ також працювали паралельно з добровольцями. З огляду на проблеми зі зв’язком, групи ПС незабаром об'єдналися в одну, яка мала штурмувати блокпост проросійських сил.

Максим Данілов (позивний Фіш), доброволець: "Ми були на невеликій відстані від блокпоста. Може, у сотні метрів… І Міф лежав на дорозі з кулеметом. Тобто, його було видно".

Андрій Широков (позивний Сім’янин, загинув на Світлодарській дузі 18 грудня 2016 року. Спогади були записані дружиною бійця: "Там відстань була 350-400 метрів. Ми його бачили, він нас, але надто все далеко. Там ішла дорога і на ній стояв їхній блокпост. Перед ним на землі лежали протитанкові міни, навіть не вкопані. Трішки далі, два фундаментні блоки і бетонний каналізаційний круг. Ми з Міфом лежали з правого боку дороги. На узбіччі росли різні кущі, дерева. З протилежного від нас боку, з цих кущів вискочив снайпер і заховався за це бетоне кільце. Все було надто швидко, я ледве встиг його побачити. І так вийшло, що він був захований за бетоном. А ми відкрито лежали на землі. Після того, як снайпер заховався за кільцем, я взяв його на приціл і вистрілив. Проте окупант бачив усе і встиг заховатись. Потім він вистрілив - не влучив. Я знову вистрілив - він заховався. Я почав розуміти, що ми програємо. І крикнув Міфу, щоб той відкрив вогонь з кулемета. Але російський снайпер переніс свою ціль на Василя і вистрілив".

Убивство Міфа пізніше взяв на себе снайпер терористів Денис Єфременко із позивним Морячок. "Я перебував у "секреті" неподалік від нашого блокпоста, який займає мій взвод. Мої товариші були притиснуті кулеметним вогнем, не могли підняти голови, я вирішив знищити кулеметний розрахунок. За характерним вогнем визначив місце розташування кулеметника і відкрив вогонь на ураження", - розповідав снайпер. Він також підкреслював, що лише з новин дізнався, кого саме він убив. Тиждень тому Єфременко загинув у районі Мар’їнки.

Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 24
Не край мені серця. Вже були думки все нахєр послати і виїжджати на фронт: 2 роки без Василя Сліпака 25

Анна Чесановська, подруга Василя: "Існують такі люди, з якими здається, що за короткий час переживаєш ціле життя. І з тобою це було саме так… За два роки в нас було і кохання, і суперечки, і спільна боротьба, твої поїздки на фронт, мої сльози та згодом моє розуміння... Не все було райдужно, але саме ти навчив мене любити по справжньому: самовіддано і безумовно. Якось ти мені сказав, що я роблю твоє життя цікавим. пам'ятаю наскільки мене це здивувало, адже цікавим був саме ти, не я. Багатогранний, інтелігентний, веселий, чутливий, вірний і щедрий, ти був глибокою людиною, яку мало хто для себе розкрив. Ти ніколи не жалівся, навіть коли тобі було дуже скрутно. Свої останні гроші ти витрачав на допомогу фронту, не зважаючи на те що в твоєму холодильнику не залишалось більше нічого. Ти жартував, коли я приходила до тебе із пакунками з їжею і казав, що я волонтерю для тебе.

Пам'ятаю твоє перше повернення з фронту. Я не могла тебе дочекатись і мені навіть не вірилось, що ти таки повертаєшся. "Я тебе більше ніколи на залишу", - казав мені ти… І так хотілося в це вірити, хоча підсвідомо я чудово розуміла, що війна повністю заволоділа тобою. Тобі вже були нецікаві всі ці паризькі інтриги, плітки та дика юрба, яка ще вчора тебе не розуміла, заздрила і критикувала, а сьогодні хором кричить : "Наш Герой!". До речі, знаєш, в тебе раптово з'явилося багато "нових друзів", які люблять тепер розповідати наскільки добре вони тебе знали і розуміли. Котрі тепер повчають словами "Василь би зробив так" або "Василь би так ніколи не зробив". Ті люди, котрі ніколи не були поруч, коли тобі було сумно, або просто по-людськи страшно, або коли ти повертався після репетицій додому і на твої очі набігали сльози, бо ти казав, що в тебе є все, а "братики і сестрички мерзнуть в окопах"…Чому нам треба помирати для того, щоб нас цінували?

Ти так рано пішов, але та любов і тепло, які ти дарував своїм близьким, назавжди залишаться у наших серцях. Дякую за те, що ти був у моєму житті. Цей зв'язок існуватиме вічно, я це знаю і відчуваю кожну хвилину".

Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/ua/r3103316
 Топ коментарі
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору