EN|RU|UK
 За кордоном, Політика України
  18277  13

 "Голова Путіна" і світове прозріння


Автор: І.Погорєлова

Стратегія "непередбачуваної геополітики" і агресивної тактики Путіна записана прямо в конституції Російської Федерації від 1993 року. Розділ 4, ст.65, п.2.

Анексія Криму Росією, тобто включення території АРК до складу території Російської Федерації указом Путіна, було здійснено на підставі ухваленого в березні 2014 року федерального конституційного закону РФ "Про порядок прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в її складі нового суб’єкта Російської Федерації".

Сам цей закон спирався на інший, більш загальний: "Про порядок прийняття до складу РФ та утворення нового суб’єкта Російської федерації". Зокрема стаття 4 цього закону містить таку норму: "Як новий суб’єкт до РФ може бути прийнято іноземну державу або її частину". Цей федеральний закон датований аж 2001 роком з уточненнями від 2005 року.

Своєю чергою цей закон був ухвалений на вимогу російської конституції, котра в розділі 4 п.2 статті 65, що стосується територіального устрою Росії, говорить: "Прийняття до Російської Федерації та утворення в її складі нового суб’єкта здійснюється порядком, встановленим федеральним конституційним законом". Конституція РФ, як відомо, ухвалена на конституційному референдумі ще восени 1993 року після драматичного протистояння президента Єльцина і Вєрховного Совєта РФ та жорсткого розгону останнього.

Голова Путіна і світове прозріння 01

Референдум в Крыму / Reuters

Отже, не Путін, а Єльцин створив внутрішньоросійську законодавчу базу для територіального розширення Російської Федерації. Причому саме держави, а не якогось союзу чи співдружності, чиї учасники мали би перебувати у віртуальній "зоні впливу" РФ. Бо згаданий розділ про територіальний устрій РФ, чітко окреслюючи спосіб входження до її складу, не містить жодної згадки про механізми виходу будь-яких територій зі складу федерації.

Ба більше, конституційний суд РФ ще в далекі часи внутрішніх територіальних криз Росії однозначно пояснив скептикам і прихильникам права націй на самовизначення, що це право було раз і назавжди висловлено всіма суб’єктами федерації на користь входження до складу Росії, без навіть потенційної можливості її покинути.

Тобто засади відновлення російської імперії (причому юридично такої жорсткої, як вона була ще до СРСР, і яку не зреалізував у дискусії з Леніним сам Сталін при створенні СРСР) - заклав той самий демократ Єльцин, котрий за два роки до цього власноруч й прискорив розвал згнилого й недієздатного Союзу. Звісно, не сам-один Єльцин розробив цю новітню російську конституцію. Зокрема, співавтором його був тодішній пітерський шеф Путіна Собчак, - про що похвалилася його донька Ксенія, розпочинаючи кар’єру кандидатки в президенти Росії.

Тим часом наявність у конституції РФ згаданої статті 65 п.2 від 1993 року є вичерпним поясненням мотивів міжнародних злочинів, здійснюваних Росією на пострадянському просторі.

З іншого боку, вона ж пояснює, чому, вже вдавшись до військової агресії, РФ продовжує намагатись отримати від міжнародного співтовариства індульгенцію на ці свої злочини. "Тварь ли я дрожащая, или право имею?" Путін відвойовує ПРАВО на території, котрі вважає своїми як спадкоємець всіх російських імператорів. Отримання такого "визнання" з боку міжнародної спільноти, безперечно, має потішити суперего царя. Але, передусім, виконати практичну, юридично зобов’язуючу роль. А саме: компенсувати недостатність військової, економічної та ідеологічної потуги, котрі могли б утримувати нові-старі завоювання в імперських кордонах позаминулого сторіччя.

Звичайно, з огляду на термінологію Статуту ООН, що розповсюджується навіть на постійних членів Ради безпеки з їхнім правом вето, в російській конституції йдеться не про "завоювання", "окупацію", "анексію", або навіть просто "приєднання" іноземних країн чи частин їхніх територій. Застосовується термін "прийняття". Тобто передбачається імітована "добровільність" вступу до РФ потенційних членів федерації.

Голова Путіна і світове прозріння 02

ИТАР-ТАСС

Практичний рецепт примусу до "добровільності" було продемонстровано в Криму шляхом проведення псевдореферендуму після введення на територію зелених іхтамнетів та здійснення перевороту в керівництві ВР АРК. Вся схема "Новоросії" була побудована під цей закон і цю норму росконституції, так само як під них побудовані і "політичні пункти" мінських угод. Непохитність твердження РФ про "іхтамнєтів" на Донбасі – обв’язковий інгредієнт законодавчого рецепту територіального розширення РФ за рахунок "добровільного" приєднання іноземних країн чи їхніх частин.

Втім, тут путінський режим вже втрапляє в пастку. Вимагаючи доказів, але покладаючись виключно на постулат "цариця доказів – зізнання" в питанні про наявність російських військ на окупованих територіях, Кремль переконаний, що його заперечення виключає міжнародне звинувачення. Він не бере до уваги, що стаття 65 конституції Росії, а також федеральний закон 2001 року саме є і зізнанням, і доказом. І відповіддю на питання "кому вигідно".

Це, до речі, стосується і мотивів кривавого розвитку подій на Майдані, який став першим приводом (окрім звернення Януковича про введення військ) для анексії Криму, заздалегідь запланованої в конституції РФ та законі, ухваленому майже одразу по обранні президентом РФ Путіна.

Наявність п.2 ст.65 росконституції сьогодні має два важливих аспекти. Перший – як вона могла з’явитися і не викликати жодної реакції світу. Другий – чим вона загрожує в майбутньому передусім Україні, але не лише Україні.

Щодо історії питання в контексті розпаду СРСР. 1993 рік, коли була ухвалена російська конституція, – це час важкого розподілу спадку СРСР, зокрема й ядерного. Розпаду ж СРСР передувало погоджене на міжнародному рівні лідером СРСР Горбачовим об’єднання Німеччини, розпуск Варшавського договору і вивід радянських військ з території Європи. Це закінчення холодної війни і ліквідація європейських "сфер впливу" Росії, забезпечуваних військовими контингентами, супроводжувалося дипломатичними запевненнями з боку західних лідерів в дотриманні інтересів Москви. Але спеціальних письмових угод з цього приводу не існує, інакше ними б давно обгрунтовувався Путіним "ніж в спину" від Заходу стосовно розширення НАТО та ЄС…

Натомість тепер можна стверджувати, що такою фіксацією гарантій інтересів РФ з боку Заходу став… той самий Будапештський меморандум, котрий в реальній дійсності убезпечує не Україну від військової агресії, а Росію від повноцінної євроатлантичної інтеграції роззброєної України. А ще однією гарантією інтересів Кремля є "ніким не помічена" норма про потенційне розширення території РФ в її чинній конституції…

Росія вступила до Ради Європи в 1996 році, тож уже чинну на той час конституцію ніхто не оцінював. Але! У березні 2014 року Венеційська комісія розглядала і робила зауваження до проекту закону про чергові поправки до закону "Про порядок прийняття до РФ…"! Та законопроект був відкликаний, натомість у цей час уже на практиці чинний закон застосовувався до Криму!

Не можна заперечувати, що протягом 25 років Росія робила спроби мирним шляхом реінтегрувати Україну через свої наддержавні структури, як от ЄврАзЕС, Митний союз тощо. І розвивати теперішню внутрішню законодавчу базу, ухвалюючи дедалі більш конкретні норми захоплення територій, почала лише синхронно з радикально негативними реакціями українського суспільства на ці спроби. 2001, 2005 роки – дати ухвалення відповідних законів про приєднання чужих територій – промовисті для України.

Втім, ці мирні інтеграційні зусилля Кремля якось виправдовують довірливість Заходу до його намірів, навіть попри сприяння Росії сепаратистам всіх мастей на пострадянському просторі. Адже ст.65 не застосовувалась ані до Придністров’я, ані до Абхазії та Південної Осетії. Аж до анексії Криму… Чому? Та просто тому, що ті території якось до ідеології "русского мира" як початкового мотиву реінтеграції імперії не пасували. Натомість анексія Криму мала стати яскравим початком "параду" таких от "повернень" до складу російської імперії частинами "Новоросії". Або одразу й всієї України – якби відповідь на звернення Януковича про введення російських військ в Україну виявилась більш вдалою!

Нині ж виборчий рік в Україні відкриває Путіну останнє "вікно можливостей" для активації вже раз застосованого "кримського рецепту" на підставі росконституції та відповідного законодавства. Своєю чергою ст.65 п.2 конституції РФ не залишає нікому в українській політиці розкоші радикальних форм передвиборчої боротьби, як от "міхомайдан", "сюрреалізм" від Савченко та інші "шатуни". Так само неприйнятними є будь-які спроби підриву легітимності результатів майбутніх виборів – від сумнівності ЦВК до суперечливості виборчого законодавства. Те саме стосується правового вакууму в галузі інформаційної безпеки. Ну й, звісно, неуваги до "оптики" ОБСЄ як ключового спостерігача, такого собі міжнародного "підрахуя"…

Ну й, нарешті, в контексті "прозріння" світових лідерів щодо вмісту "голови Путіна". Може, світові лідери, які в мінських угодах дозволили Кремлю лізти в українську Конституцію ногами, погодяться, що для балансу треба вимагати від Росії скасування в її основному законі отієї не відповідної жодному Статуту ООН ст.65 п.2? Щоб не спокушати менш відповідальних гравців світової шахівниці до руйнування державних кордонів та епідемії перегляду територіальних меж. Подібно до того, як Будапештський меморандум спокушає ігнорування ядерного нерозповсюдження…

Ірина Погорєлова, для "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/ua/r3087754
 Топ коментарі
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору