EN|RU|UK
 Суспільство
  14435  16

 Архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань: "Треба зробити прецедент. Демонтувати МАФ біля Десятинної, а далі – повністю замінити менеджмент у Лаврі"


Автор: В.Кіртока

Архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань підпалом незаконно збудованого московськими церковниками на фундаменті Десятинної церкви в історичному центрі Києва МАФу вкотре привернули увагу активної громадськості до підривної діяльності в нашій країні агресивного сусіда за допомогою агентів у рясах московського патріархату.

Архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань: Треба зробити прецедент. Демонтувати МАФ біля Десятинної, а далі – повністю замінити менеджмент у Лаврі 01

Олексій Горбань (ліворуч) і Олексій Шемотюк (праворуч) під час служби в 74-му окремому розвідбаті

Ми зустрілися з трьома дійовими особами цієї справи у майстерні Шемотюка. Підпал МАФу робили двоє – Олексій Шемотюк і Олександр Горбань, але у боротьбі і за власну волю, і за справедливість існування православної церкви саме Київського патріархату в Україні разом з ними бере участь ще й рідний брат Олександра Олексій. І обидва Олексії рік з гаком відслужили у 74-му розвідбаті в складі шостої хвилі мобілізації. Ба більше – вони разом з іншими бійцями були серед тих, хто заходив на авдіївську промку в лютому 2016-го, облаштовував позиції і почав їх утримувати. Отже, в цій історії багато шарів.

Архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань: Треба зробити прецедент. Демонтувати МАФ біля Десятинної, а далі – повністю замінити менеджмент у Лаврі 02

Всі стіни майстерні – в кресленнях, планах майбутніх або вже існуючих архітектурних споруд. Неймовірні форми та будівлі притягують погляд. І тут несподівано – обличчя загиблого добровольця-мінометника Шамана. "Ви були знайомі?" - питаю я. "Ми разом з Шаманом влітку 2014 року прийшли у підготовчий табір "Правого сектору", - відповідає Олексій Шемотюк. – А у 2016 декілька місяців разом працювали в Авдіївці. Так, спочатку я воював добровольцем у "Правому секторі", потім зробив паузу, а "другий сезон" війни у мене почався, коли я отримав повістку. Ще рік прослужив у Збройних силах України". Після цих слів стало зрозуміло: потрібно розплутувати весь клубок. Але почали ми, зрозуміло, з "церковної" справи.

"СПРАВА НЕ ЗАКРИТА. НАМ ДОСІ СВІТИТЬ ВІД ТРЬОХ ДО ДЕСЯТИ РОКІВ"

-На якому етапі зараз ваша кримінальна справа?

Архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань: Треба зробити прецедент. Демонтувати МАФ біля Десятинної, а далі – повністю замінити менеджмент у Лаврі 03

Олексій Горбань

Олексій Горбань: - Тривають слідчі дії. Ми добилися, щоб замінили перших слідчого і прокурора, які були налаштовані однозначно проти хлопців.

Архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань: Треба зробити прецедент. Демонтувати МАФ біля Десятинної, а далі – повністю замінити менеджмент у Лаврі 04

Олексій Шемотюк

Олексій Шемотюк: - Справа не закрита. Нам так і світить від трьох до десяти років. Позиція наших адвокатів: закрити справу за відсутністю складу злочину, не доводячи її до суду. Бо дуже не хотілося б мати в біографії запис про судимість. Це закриває для нас повноцінну співпрацю із Збройними силами України. Було б вкрай бажано реалізувати все так, щоб не було навіть умовного терміну. Ймовірність, що нам дадуть реальні терміни ув’язнення, досить невелика. А от імовірність, що будуть умовні терміни, є. Про це і йдеться. Але крім кримінального напрямку цієї нашої юридичної діяльності, є ще напрямок адміністративний. Ми на шляху отримання документів по знесенню МАФів в історичному місці інструментами "Київблагоустрою".

-Тобто ви працюєте в двох напрямках…

-У трьох! Є чотири кримінальні провадження проти цієї богадільні, які ми відкрили. Є адміністративна справа по порушеннях, які там відбулися, і яка дозволяє знести це все. І є ще окремий політичний напрямок. Ми намагаємося ініціювати в країні певну активність, яка виражена в трьох законопроектах. Перший навіть вже зареєстрований в парламенті. Його підписали 15 депутатів. Перший – це про заборону діяльності релігійних організацій країни-агресора на території України. Але в тому вигляді, в якому він зареєстрований, законопроект навряд чи пройде профільні комітети, особливо ті, які належать до міністерства юстиції. Тому що там є пряма суперечка з Конституцією України стосовно свободи віросповідання. Але для того, щоб все ж реалізувати цю законодавчу ініціативу, було б дуже непогано прийняти закон про іноземних агентів. На кшталт того, який був прийнятий Сполученими Штатами Америки нещодавно. Але є така ймовірність, що як тільки ми почнемо обговорювати закон по іноземних агентах, перші, хто будуть проти нього – це американці. Бо вони перші й підпадуть під удар цього закону. Це одна з трьох наших законодавчих ініціатив.

Наступна стосується того, що церква не може мати приватної власності. Все, що належить церкві, має належати територіальним громадам по місцям розташування цих об’єктів нерухомості. Чим займаються священики? Душею. А їх самих утримує територіальна громада. Ну так же? Саме так це діє в Німеччині. Місто платить батюшкам заробітну платню і потім пенсію. І в нас треба так зробити. Таким чином ми унеможливимо певні комерційні рухи під прикриттям ряси. Тобто це стане менш цікаве тим бізнесменам, які будують свій капітал і бізнес, використовуючи церковні технології.

І третя законодавча ініціатива – це скасування будь-яких податкових пільг для церкви. Щоб церква почала платити податки за комерційну діяльність. Ніяких пільг на імпорт будь-чого. Продав свічечку – заплати ПДВ в пенсійний фонд, зроби всі соціальні внески. В тебе є людина, яка торгує свічками? Будь ласка, плати їй офіційну зарплатню. В тебе ресторан, як у Видубицькому монастирі? Будь ласка, поводь себе, як всі інші власники подібних закладів. Тобто це стосується не тільки представників московського патріархату, а всіх релігійних інституцій України.

-Почавши з Десятинної церкви, я так розумію, ви своєю метою бачите позбавлення Києво-Печерської Лаври впливу московського патріархату?

-Звичайно, – в один голос кажуть всі троє. І продовжує Олексій Шемотюк: – Це наша наступна мета. Треба зробити прецедент. Демонтувати МАФ біля Десятинної, а далі – повністю замінити менеджмент у Лаврі.

-І ви досі хочете сказати, коли робили підпал, у вас не було злочинних думок?

-Це була акція протесту, - відповідає Олексій Шемотюк.

Архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань: Треба зробити прецедент. Демонтувати МАФ біля Десятинної, а далі – повністю замінити менеджмент у Лаврі 05

Олександр Горбань

Олександр Горбань: - Яка виникла експромтом. Якби це було сплановано, то, повірте, споруди там би вже не було.

Олексій Шемотюк: - Бо вона з негорючих матеріалів. Її потрібно було б тоді не палити, а підривати. Якби ми хотіли, ми б її реально знищили.

Олександр Горбань: - Коли ти щодня ходиш тими місцями, знаєш, як розвивалася ситуація, бачив, як будувалася споруда, і розумієш, що всі законні дії розбиваються вщент об бюрократію і не виконуються, у тебе, як у свідомого громадянина цієї країни, накопичується негатив. І він іноді таким чином проривається - спонтанними акціями непокори, протестом.

Ми йшли з Олексієм повз Десятинну церкву, у нас зайшла мова про московський патріархат, про ситуацію з дитиною в Запоріжжі, яку не захотіли відспівувати московські попи. Заговорили і про незаконні споруди. Чому вони тут стоять і що роблять? І ми вирішили зробити такий собі експромт.

-Людей в той момент в МАФі не було?

-З’явився тільки охоронець.

Олексій Горбань: - До речі, представник охоронної фірми. Тобто ці незаконні забудовники офіційно платять. І це також викликає питання. Як вони можуть це робити, якщо у будівлі адреси не має. Номера 2Р – насправді не існує. Але вони ж підписали якийсь договір, бо у них є тривожна кнопка...

Олександр Горбань: - В МАФі нікого не було. А з вагончика вийшов охоронець. Він підійшов до нас, натякнув: хлопці, будете мати справу з серйозними людьми. Викликав поліцію. Ми не тікали, не збиралися чинити спротив.

Олексій Шемотюк: - Ми дуже сподівалися, що буде відео нашого затримання від поліцейських і з камер спостереження цієї споруди. На жаль, наряд приїхав без відеореєстраторів, а на МАФі камери не записували.

Олександр Горбань: - А ще шевченківський райвідділо і районний суд - це такий цікавий виконавчий орган! Саме цей суд ще в 2013 році провів засідання, на якому вирішив, що два МАФи належать представникам московського патріархату. Після чого зробили рокіровочку: хтось із середини вже попівської спільноти подав позов, "виясняючи", за чиї кошти те все будувалося. Таким чином було легалізовано три МАФи по 20 метрів кожний, поєднані між собою. За рахунок рішення суду вони оформили свідоцтво права власності вже на 133 квадратні метри і як на об’єкт нерухомості. Ми ініціювали кримінальне провадження на дії держреєстратора. Ще вони намагалися відвести землю. Бо об’єкт без землі легше привести до законного ладу. Так було з Гостинним двором. Землю повернули місту, а будівля два роки була у власності Кравця, колишнього завгоспа Януковича. І тільки через два роки повернули місту Гостинний двір. Так що, слава Богу, загарбники Десятинної не встигли відвести землю. При Януковичі та Черновецькому це було цілком можливо. Нам на руку, що такого не сталося.

Олексій Шемотюк: - Ще цікава ситуація, що та суддя, що всупереч вимогам прокуратури призначила нам як заставу по два мільйони гривень, Левицька Тетяна Володимирівна, була головою суддівської колегії по обранню запобіжного заходу тим чеченським мажорам, як побили Мустафу Найєма. І тут також попри вимоги прокуратури, вона їх звільнила.

Олександр Горбань: - Одного під цілодобовий арешт, а двох – під нічний.

Олексій Шемотюк: - Ми на цю Левицьку написали дві скарги у вищу раду правосуддя і зараз виходимо на контакт з братами Найємами, щоб скоординовано рухатися в напрямку позбавлення цієї людини суддівських прав.

"У КАМЕРІ БУЛО НАПХАНО ЛЮДЕЙ, ЯК В ЕЛЕКТРИЧЦІ. МИ СПАЛИ ПО ЧЕРЗІ ПО ТРИ ГОДИНИ, ПО ПІВТОРИ"

-Десять днів після акції та затримання ви провели в СІЗО…

-В ІТТ (ізолятор тимчасового тримання) три доби і сім діб у СІЗО, – уточнює Олексій Шемотюк. – Вражаючі місця!

Олександр Горбань: - Добре, що, завдяки нашим слідчим, спочатку нас завезли в ізолятор тимчасового тримання. Ми не розуміли, чому його називали курортом, бо нам і там не подобалося. Таке враження, що це інший світ і тобі це все сниться, ти бачиш жахливий сон. Хлопаєш себе по обличчю: прокинься, прокинься. А мозок каже: це все реальність, давай вигрібай.

- Вас тримали окремо?

-Звичайно, ми ж подільники, - каже Олексій Шемотюк.

-З якими людьми ви опинилися в камерах?

Олексій Шемотюк: - В ІТТ були нормальні співкамерники, а от в СІЗО було цікавіше. Я був у камері з рецидивістами, які знову потрапили до тюрми майже всі за тяжкі злочини. Тобто зі мною сиділи вбивці, грабіжники, що завдали тяжкі тілесні ушкодження…

Олександр Горбань: - У мене був трішечки лайт варіант. Розбій, пограбування, наркотики...

Олексій Шемотюк: - В камері у мене було 14 спальних місць, а коли мене звільняли, нас було 34 чи 35 людей.

Олександр Горбань: - У мене в піковий період було під 40! Вночі напихали дуже багато людей. Там було, як в електричці. Серйозно! Ми спали по черзі по три години, по півтори. Якщо бачиш, що хтось спить більше, ніж три години, будиш, міняєтесь. Ті, хто не спить, стоять, сидять, курять, спілкуються…

Олексій Шемотюк: - Власники цієї богадільні на Десятинці – представники найвищого київського криміналітету. Очільник релігійної громади має по тюрмах та зонах мережу магазинів з продажу тютюну і алкоголю. У нас є документи, які це підтверджують. Тому можете уявити ставлення до нас. Ми з Сашком були двома білими воронами у СІЗО. Наші співкамерники взагалі не розуміли, що з нами робити. Вони вважали нас ненормальними, тому що ми палимо церкви. Доводилося щодня пояснювати, чому ми це зробили. До нас прямо підходили і вимагали пояснень.

Олександр Горбань: - Починалися розмови досить агресивно.

Олексій Шемотюк: - Класично: проясни, обґрунтуй! Доводилося багато спілкуватися. Коли ми пояснювали свою точку зору, що ми все робили з патріотичних міркувань, що ми хочемо жити в цій країні і здобувати тут професії, навіть бачили якесь розуміння у співрозмовників. Було цікаво, що в СІЗО ставлення до патріотів, до військових АТО абсолютно нормальне, з повагою.

- Олексію, ви відразу сказали, що воювали?

- Ну да. Про війну мене не розпитували. Кримінальний світ абсолютно позбавлений якихось національних чи патріотичних ознак. Це суспільство взагалі без забарвлення.

Олександр Горбань: - Це настільки інший світ. Здається, що ти знаходишся не в центрі Києва, і не в Україні, а на якійсь іншій планеті.

Олексій Шемотюк: - Світ Оруела. На день третій нашого перебування в СІЗО з’явився певний рух, що старші товариші смотрящих цієї тюрми попросили закатати нас в асфальт. Убивати було не можна. А от зробити так, щоб нас покалічили, - так. Мені це сказали напряму. Нам пощастило. І тому, що люди, які знаходилися з нами в камерах, були налаштовані позитивним чином, і активність наших друзів на волі призвели до того, що ми вийшли цілими та неушкодженими. Я вийшов навіть із своїм оселедцем.

Олександр Горбань: - Нас пальцем ніхто не тронув. Але моральний тиск був дуже потужним.

Олексій Шемотюк: – Хоча ніяких принижень, знущання не було. Весь час тільки відчувався певний моральний тиск. Ми все це витримали.

-Наскільки вас дивувала акція підтримки, яку влаштував брат Олександра і ваші друзі? Наскільки важлива вона була?

Олексій Шемотюк: - Ми знали, що щось організовують, але масштаби не розуміли. Я бачив коротенький сюжет по телевізору, але він ішов якраз у той момент, коли в нас була певна складна розмова.

Олександр Горбань: - Але коли ми вийшли на волю і зрозуміли масштаб підтримки, дуже приємно стало.

Архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань: Треба зробити прецедент. Демонтувати МАФ біля Десятинної, а далі – повністю замінити менеджмент у Лаврі 06

Олексій Шемотюк: - Ми відчули певну відповідальність за цю підтримку. І зрозуміли, що є потужний соціальний запит на рішення цієї проблематики. І тому ми маємо продовжувати цю боротьбу. Таким чином ми знайшли свою роль, свою війну за незалежність тут, у мирній частині країни. І боротися потрібно іншими методами, чим на війні, з іншим рівнем відповідальності. Звісно, не припустимо допускати насильство в релігійній площині. Я б хотів на цьому закцентувати: не припустиме насильство в релігійній площині, бо тоді почнуться неконтрольовані процеси. Якщо виникне терор в релігійній сфері, це зупинити буде неможливо. З’являться фанатики з обох боків. І все потоне в крові. Що ще треба і важливо зазначити: наша акція немає жодного релігійного підтексту. Ми лише проти присутності представників російських спецслужб і представників агітаторів за "великорусскую имперскую историю" в Україні в рясах. Ми проти агітації в релігійній площині.

-Ви стали тим каталізатором, який показав: настав час надати права українському патріархату вже зараз...

-Це стало актуальним, вийшло на поверхню, - відповідає Олександр Горбань. – Це питання об’єднало різні прошарки суспільства. На акції біля Десятинної церкви зовсім різні люди побачили один одного, зрозуміли, що всі за одне.

Олексій Горбань: - При цьому проросійські церковники поводили себе агресивно. Вони порізали кабелі підсилювачів, дріт живлення в декількох місцях. Їм дуже не подобалася та дискотєчка, яку почали крутити творчі люди. Хлопці, які приїхали на акцію з фронту, дивилися, щоб не було тітушні.

Олексій Шемотюк: - А тітушні було два автобуси. Вони стояли нижче по Андріївському узвозу. Але ніхто звідти не вийшов. Слава Богу, з нашого боку сили було трошки більше. Тому тітушня московського патріархату й не ризикнула.

Олександр Горбань: - І тому художники і архітектори могли спокійно танцювати. І акція відбулася позитивно. Було відразу видно, хто тут агресор.

-Ви пройшли війну, окопи, бої, але тюрма виявилася більш складним випробуванням?

Олексій Шемотюк: - У тюрмі важче, ніж на війні. Бо там ти абсолютно чужинець. На війні коло тебе є братики, яким ти можеш довірити свою спину. А тут ти зовсім один. А твій братик знаходиться в іншій камері, через коридор. Але мені здається, це нас не зламало. Навпаки, навіть підгартувало.

Олександр додає: - Ні, точно не зламало. Це, знаєте, таке випробування життєве. Корисний досвід. Не дай Боже комусь такий досвід отримувати. Чесно. Але для нас це ціна відповідальності за наші дії. Ми тепер прекрасно розуміємо що до чого.

-Термін домашнього арешту вам подовжили?

-Так, але ми вже навіть не під санкціями, - говорить Олексій Шемотюк. - Ми можемо написати клопотання, щоб забрати свої закордонні паспорти, і подивимося реакцію на цей крок.

Олександр Горбань: - Але виїжджати з країни будемо тільки з екскурсійною метою. Нам тікати немає потреби. Ми доведемо цю справу до кінця.

Олексій Шемотюк: - У нас ні у кого немає в планах емігрувати, навіть якщо була б така можливість. Наша принципова позиція - залишатися в країні. І щоб наші діти тут росли, виховувалися, вчилися.

Архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань: Треба зробити прецедент. Демонтувати МАФ біля Десятинної, а далі – повністю замінити менеджмент у Лаврі 07

Олексій Шемотюк з дітьми на київському Майдані

Олександр Горбань: - Звісно, як виростуть, вони самі будуть вирішувати, як і де їм жити далі, але ми маємо зробити так, щоб діти залишилися в країні. І тут створити умови для життя, для розвитку сучасної архітектури, просто для комфортного перебування. Ми маємо змінити країну.

"ВОЮВАТИ НАВЧИВСЯ ШВИДКО, АЛЕ ЗБРОЮ Й ДОСІ НЕ ЛЮБЛЮ"

-Олексію, чому виникло бажання іти добровольцем? – питаю Шемотюка.

-Річ у тому, що треба відповідати за свої дії, в тому числі і на Майдані. Ми з Олексієм були досить активними учасниками протистояння. Особливо кінцевих фаз. Нас врятувало від смерті лише те, що у мене день народження 17 лютого. І власне вечір 17-го був проведений в святкуванні. А ранок 18 лютого – в лютому-лютому бодуні. І на Майдані ми з’явилися десь після 14 години, коли там було оголошено перемир’я. Разом з Олексієм Горбанем ми брали активну участь у протистоянні в ніч з 18 на 19 грудня. Нас навіть поранило з інтервалом десь хвилин в двадцять. Згодом, через декілька місяців, у мене з'явилося німе запитання – я відносно молодий чоловік, здоровий, патріот. В моїй країні іде війна. Що я тут роблю? Чому я не там? І для того, щоб зберегти внутрішній баланс, рівновагу, власне, самоповагу, у мене не було іншого виходу, ніж так вчинити. У мене троє дітей, але я розумів, що фінансову частину їхнього забезпечення зможе виконати дружина навіть у найгіршому випадку. А от функція по захисту майбутнього в нашій родині – це виключно мій обов’язок.

Архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань: Треба зробити прецедент. Демонтувати МАФ біля Десятинної, а далі – повністю замінити менеджмент у Лаврі 08

Олександр Горбань і Олексій Шемотюк у центральній залі київської мерії під час подій на Майдані

-Ви ніколи не служили в армії?

-Ні. І кафедру військову не закінчував.

-І зброю в руках не тримали? Вам не подобалося вчитися стріляти, ходити в тири?

-У мене дід мисливець. Коли мені було років 12-13, ми з ним пішли на полювання. Він мене навчав розрізняти птахів, показував, хто де гніздиться. Він дуже це все любив. Але це було разом з полюванням. І от на черговому полюванні я застрелив болотну курочку, сплавав за нею, забрав. І коли тримав в руках цю понівечену курочку, ще теплу... ось вона була така гарна, жива, пір’я яскраве. А тут - такий треш від дробовика. І щось відвернуло. Я для себе тему з полюванням закрив.

-Наскільки легко навчився воювати?

- Це занадто гучно сказано : "навчився воювати". Точніше буде сказати, що оволодів певними азами військової справи. Але я й досі не люблю зброю. Тепер це необхідність. Ти потрапив у таку ситуацію, де без неї неможливо. Тут треба так діяти.

-Чим ви займалися в "Правому секторі"?

-Був у складі диверсійно-розвідувальної групи. Були ситуації, коли потрібно було одягнути форму "Беркута", почепити георгіївську стрічку і піти на ворожі позиції.

-Скільки у вас було таких виходів?

-Я не рахував. Восени 2014 року ми знаходилися в селі Водяне на північ від Донецького аеропорту. Тоді не було окресленої лінії фронту, вся територія була сіруватою. Йдеш, по тобі стріляє снайпер, а ти навіть не розумієш, це свій чи ворожий, бо ти в формі "Беркута" з шевроном батальйону "Восток". Була у нас задача зайти на позицію і вирізати всіх. Але коли ми прийшли, нікого вже не було. Також якось треба було тихенько підкрастися, принести з собою СПГ, з відстані тисяча двісті метрів рознести ворожу позицію, а потім піти і зачистити все. І от коли ми вже почали працювати, виїхав танчик. Ми не розраховували, що там буде танчик. А у нас крім СПГ більше немає нічого, тільки стрілецька зброя. Але танчик злякався нас більше, ніж ми його, і втік. Але після того у нас відпало бажання заходити на позицію, яку ми таки рознесли.

Іти на позицію до росіян групою з 12 чоловік, в якій російською без акценту розмовляє четверо… При зустрічі тільки вони і могли говорити, всі інші мали мовчати: привет, ребятки, как там погодка в мАскве? Перед виходом я не аналізував, на що ми могли наразитися. Але коли повернулися, почався мандраж. Тому мені чотирьох місяців вистачило. Я зрозумів, що чердак почав підтікати. Я почав реагувати на якісь речі або занадто агресивно, або навпаки перебував в якомусь піднесенні. Ну і контузія додавала… ми всі поблювали два-три дні, коли у Водяному накрило 152 калібром. Всі були цілі. Я тоді побачив, як вісім людей можуть одночасно вийти в одні двері. Ми підбігаємо до будинку, в якому були наші хлопці, щоб їх забрати і піти в сховище. Я йшов замикаючим. Думали так: зараз артобстріл, а потім буде штурм. Як по книжці… підходимо до будинку, чуємо вже, як там гупають по сходах, біжать вниз, у цей же час снаряд потрапляє в будинок і їх всіх разом з дверима виносить. Хтось у коробці заплутаний. Вісім людей просто виплюнуло з передпокою. 26 грудня, вважаючи, що свій чоловічий обов’язок я виконав, відвоювавши чотири місяці, повернувся додому. Реабілітація, архітектура, нові замовлення, нові люди...

-Вже тоді хлопці з "Правого сектора" заходили в аеропорт, гинули там..

-Так, і у нас були втрати, в нашій групі Шведа. У нас були три дні поспіль виходи нашої групки. І потім нам дали змогу відпочити, замість нас пішли інші. І двоє загинули і троє були поранені. Одного з них я стабілізував і готував до евакуації. Добре, напередодні на наших мінах підірвалася родина кабанів – п’ять штук. Я, розуміючи, що такий досвід треба мати і не боятися крові, попросив щоб мені дали одного освіжувати, покажіть, як, що. І наступного дня ця ситуація. Я був більше-менш спокійний.

Архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань: Треба зробити прецедент. Демонтувати МАФ біля Десятинної, а далі – повністю замінити менеджмент у Лаврі 09

Олексій Шемотюк біля північного паркану Донецького аеропорту, 2014 рік

-Як вам, архітектору, було дивитися на те, що війна робить з містами?

-Мені здається, це точно відповідає думці: время собирать камни и время их разбирать. Насправді, з точки зору архітектури під Донецьком жахливі котеджі і будинки. Тому я бачу своєрідне очищення від цього жаху. У Водяному був будинок губернатора. Ми туди ходили в баню, парилися. Ми його не підривали, бо розуміли: по ньому не б’ють, бо бережуть для хазяїна.

-Скільки часу вам знадобилося, щоб отямитися вдома?

-Місяці чотири, не менше. Це після першого разу. А після другого - набагато довше. Майже рік знадобилося, щоб зібрати раму.

-Другий раз ви пішли вже в армію по повістці?

-Так. Ми з Олексієм отримали їх майже одночасно влітку 2015 року. Якраз ішла шоста хвиля мобілізації. Олексію повістка прийшла наступного дня після мене. І ми разом рік відслужили у Збройних силах України.

-Ви давно знайомі?

-З Олексієм ми познайомилися у 2003 році. Він дуже вчасно і потужно допомагав мені робити дипломну роботу, будучи першокурсником. Ми всі троє – я та брати Горбані - вчилися в академії образотворчого мистецтва і архітектури. Коли нас призвали, ми якраз всі троє працювали над двома океанськими прогулянковими катамаранами в Таїланді.

Олексій Горбань: - Повістку спочатку отримав Олексій, а мені принесли її наступного ранку. Олексій нас весь час задовбував розповідями про війну і запитаннями, чому ми не йдемо захищати Україну. Я відповідав, що вирішив для себе: як тільки прийде час, відразу піду. "Правий сектор" для мене звучав дуже дивно, я не дуже їм довіряв. Хоча і з армії завжди посміювався. Я ж також ніколи не служив, не знав як той автомат Калашнікова розбирати і навіщо його взагалі розбирати – він же вже зібраний! Але коли почалася російська агресія, і Крим, і Донецьк, і Харків, ми почали їздити по вишколах. Я побоювався, що моя справа у військкоматі загубилася, бо коли мені присилали повістки після закінчення інституту я просто не з’являвся, вважаючи, чому маю витрачати на них свій час, не збирався служити. Коли мені виповнилося 25 років, мені зателефонували, попросили прийти.

-А ти запрошення не прийняв, - жартує Олексій Шемотюк.

-Прийшов я дуже згодом… Мене попросили пройти цілий список лікарів, я плюнув на це і не отримав військовий квиток. І коли вже почалася війна, почав перейматися з цього приводу. Бо в 2014 році, коли почалися всі події, ми телефонували у всі батальйони, і нам казали, що військовий квиток обов’язково потрібний. Тому я таки пішов у військкомат, мені дали листочок з переліком усього, що треба пройти. І коли прийшла повістка, я дуже зрадів, чим здивував дільничого і хлопця з військкомату… Подякував їм. Я морально був готовий до цього.

"ВСЕ ДУЖЕ ПРОСТО: ХОЧЕШ ЩОСЬ ПОМІНЯТИ - БЕРИ І РОБИ"

-Розчарування у армії не відбулося?

-Армія – це щось середнє між головархітектурою і ЖЕКом, - сміється Олексій Горбань. - Ми спочатку потрапили в учєбку, у "Десну". Армія навчила мене користуватися СПГ.

-А мене – бусоллю, - додає Шемотюк. – Розвідники, куди нас двох після довгих поневірянь таки записали, пройшли підготовку володіння всією стрілецькою зброєю. Це автомати, кулемети, пістолети, снайперська гвинтівка, РПК, ПКМ, ГП-5, АГС і РПГ-7, -18,-22, -26, гранати Ф1, РГД-5, РКГ. Так що нас нормально вчили.

З 74-кою я був знайомий ще з 2014 року. Бійці цього підрозділу Старий з Колом заходили в аеропорт. А ми, коли чекали, що нам прилетить люлєй нормально, попросили про допомогу. І до нас прийшло відділення батальйону з групи Лобова. Її прислали на два дні, а пробула вона з нами півтора місяця. І тому я і просився саме туди, бо хлопців добре знав.

Олексій Горбань: - Після приїзду в АТО ми працювали в Мар’їнці і нас почав обстрілювати снайпер. Це був перший вогневий контакт для мене. Вже пізніше ми отримали бойове розпорядження на охорону "ботанів" – програмістів, які займались бойовою роботою на лінії зіткнення. Треба було їх захищати. У нас не було іншої можливості потрапити на фронт, висмикнутися з Покровська, де була наша база. Спочатку ми втекли на проміжну базу в 16 кілометрах від лінії зіткнення, а з 8 січня 2016 року ми з Льошею переїхали в Авдіївку і у нас почалося нормальне бойове життя. Я з першого дня в армії добре розумів: ми відірвані від родин, від справ, то чому маємо сидіти десь на базі і чогось чекати, якщо можемо приносити користь? Ми зробили декілька рухів і нас відправили у зону боїв.

Архітектори Олексій Шемотюк та Олександр Горбань: Треба зробити прецедент. Демонтувати МАФ біля Десятинної, а далі – повністю замінити менеджмент у Лаврі 10

Олексій Горбань запускає безпілотнік на шахті Бутівці

-Ви першими заходили на промку…

-Це було 4 лютого 2016 року. О 19.30 нас заводив туди Володя Регеша, друг Санта.

-Наскільки важливо було взяти під контроль промку?

-Це дуже важливе місце, а Старий – командир нашої роти - дуже крутий командир. Це під його відповідальністю все було. Зайшовши на Промку, ми перекрили Горлівську трасу, взяли її під вогневий контроль. До того по ній їздили маршрутки, техніка…

-Олексію, коли у вас з’явився оселедець?

-Коли пішов в учебку. В липні 2015. Це не данина моді, це символ. Я його зріжу, коли закінчиться війна. Поки я все ще вважаю себе воїном. Ми з Олексієм регулярно їздимо в АТО, займаючись навчанням та інструктажем хлопців по коригуванню артилерії і протидії засобам радіоелектронної боротьби. Нас цікавлять такі ворожі системи. Ми літаємо безпілотничками в той момент, коли росіяни намагаються нас заглушити. І навалюємо їм артою. Так тренуємо хлопців. І ще забезпечуємо їх обладнанням. Ми весь час в контакті з фронтом.

-Чому вас називають другом Цехом?

-Це ще з інституту пішло, коли ми малювали балончиками на електричках… Цех тому, що відчував у собі сили одночасно виконувати багато функцій. Багатофункціональний цех.

-А я з дитинства не любив клички, - додає Олексій Горбань. - Тому залишився Олексієм. Мені всі намагалися придумати позивний, але не зробили цього. І коли я йшов на дембель, Старий сказав: о, а ти так і залишився без позивного!

-Часто згадуєте війну?

-Тут, у мирній частині країни, іде інша війна, - відповідає Олексій Шемотюк. - І за масштабами, за складністю вона не поступається боротьбі воєнній. Цю боротьбу і цей удар треба тримати і тут, в тилу. Якщо ми не будемо проявляти ініціативу тут, не будемо показувати свої лідерські замашки і амбіції стосовно цієї країни, то нічого й не буде. Потрібно міняти світогляд більшості людей, бо вони не виховані, чекають, що хтось зробить за них. А треба починати із себе. Все дуже просто: хочеш щось поміняти - бери і роби.

Олександр Горбань: - Нещодавно у мене був цікавий досвід. Я проводив архітектурні екскурсії по сучасних київських будівлях. Коли я розповідав пересічним громадянам своє ставлення до новобудов, відчув потужну віддачу та зацікавленість. У людей є запит на інформацію, вони багато чого не знають. Це стосується і питання – а що робити? Багато хто просто не знає, з чого починати.

Олексій Шемотюк: - Коли тобі щось не подобається в армії, піднімай свою дупу, неси її туди і починай щось робити, як ми робимо з Льошею дотепер. Я вважаю гарною рисою українців те, що ми досить критично ставимося до тих, кого обираємо. Саме це не дає нам стати імперією. Звичайно, можна всіх розстріляти, зробити переворот, як іноді зараз можна почути. Але це шлях до руйнування, до втрати державності. Наш шлях – вимивати людей, які шкодять Україні.

Віолетта Кіртока, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/ua/r3068804
Коментувати
Сортувати:
у вигляді дерева
за датою
за ім’ям користувача
за рейтингом
 
 
 
 
 
 вгору