У прийнятому на Об'єднавчому соборі статуті церкви визначено її назву - Православна церква України. Про це повідомив у Facebook прес-секретар Української православної церкви Київського патріархату архієпископ Євстратій (Зоря), інформує Цензор.НЕТ.
Він додав, що, незважаючи на офіційну назву, правомірним також буде найменування Українська православна церква.
"Думаю, що з часом всі ці речі будуть більш чітко сформульовано, описано, але статутна назва наразі - Православна церква України", - сказав спікер.
Крім того, Зоря додав, що офіційний титул предстоятеля новоствореної церкви - блаженніший Епіфаній, митрополит Київський і всієї України.
Як раніше повідомляв Цензор.НЕТ, в суботу, 15 грудня, в Софії Київській відбувся Об'єднавчий собор, під час якого було створено незалежну Українську православну церкву.
Її главою було обрано митрополита Переяславського і Білоцерківського Епіфанія.
"Константинополь" наші території танками точно не захопить.
а готувалися ерзя-мокшанці грунтовно...
Правда, це подія вікопомна, бо її пам'ятатимуть віками. Але то таке, юля ж рускоязичная, ми й "кровосісі" азірова пам'ятаємо. А ще в США готуються опублікувати угоду зі слідством Павла Лазаренка, а в ній деталі про хабарі Юлії Тимошенко та їх злочини вчиненні проти України і українців.
Поклади свій капітал у банк під проценти і буде тобі "притікаєт".
Покладеш більше - відповідно більше "притече".
Капітал не є величиною сталою. Не повторюй умоглядних дурниць.
А мізки та логіку включати не потрібно?
Це правда, що такі придурки та зрадофіли голові яких лайно та рашистська пропаганда гірші рашистів, це ті самі українські гниди.
В Інтернеті повно злоріків, що намагаються назву нашої землі як Української якось умалити до випадкової помилки історії чи витвору масонів.
На це можна заперечити одним: назва Україна, як поняття, звучить на різних мовах сусідів вже досить давно. Шведи називали нас Гардарики-Русь. Гардарики - країна городів, відгороджених огорожею, країна захисних валів, що ділять землю на захищену для орачів та вільну для пастуших орд.
Аби впевнено і зрозуміло провести дослідження назви нашої землі - Україна, треба почати з такого розповсюдженого і в той час ніби невідомого нам слова «кор». Корінь «кор», як бачимо, присутній в дуже багатьох близьких і, на перший погляд, далеких за значенням слів: кора, коротити, коритись, короста, корма, корпус, король і багато інших. Але нас цікавить зараз лише назва нашої КРАїни, отож будемо досліджувати різні значення слова КРАЙ, бо зрозуміло, що Україна (Вкраїна) має в своїй основі якраз цей КОРінь.
Слово «край» як іменник чоловічого роду.
Значення:
лінія, що обмежує поверхню чого-небудь ( тобто: кінець);
найвіддаленіша від центру частина якої-небудь місцевості; околиця;
невелика частина, відділена від чогось (тобто: окрайок, окраєць, шматок);
закінчення, припинення якоїсь дії, стану;
закінчення життя; смерть;
те ж саме, що країна (тобто держава, країна);
місцевість, область, район і т. ін., що має певні природні й кліматичні особливості; сторона;
Слово «край» як прийменник.
Значення: указує на місцезнаходження предмета поблизу іншого. Синонімами до прийменника «край» є такі слова: біля, коло, побіля, попри, поблизу, при, окрай, близько
А ще «край» є наказовою формою дієслова «краяти», що означає: наділяти-нарізати (ділянки землі), відділити частину чи шматок (окрайчик хліба), в алегоричній формі: краяти серце…
От якраз дієслово «краяти» є найбільш підходящим об'єктом для нашого дослідження. Бо, як на мою думку, у процесі словотворення дієслово було першим. А іменник вже був результатом дії. Дуже прозорий і надійний зв'язок: украяна (вкраяна) земля, кожний наділ якої має свого хазяїна: поле - хлібороба, місцевість - князя (ще й зараз в багатьох місцях землю селянам не наміряють чи наділяють, а - нарізають). Тоді як степ широкий на тисячі кілометрів є диким, вільним тобто, і пасися там хто хоче аж поки сильніші не проженуть.
Аж проситься висновок: Україна - земля що має хазяїна (поділена тобто). Збереглась в багатьох місцевостях ця сама назва другого кореня із другим звучанням: Поділля. Зустрічається в рукописах раніше від назви «Україна». Але це не означає більшої давності.
Те, що слово «краяти» є дуже давнім, може підтвердити наявність цього кореня у багатьох мовах, в тому числі і в санскриті. І походить від кореня «кор». Десь я вичитав, що то значить: камінь. А звідтіля Коростишів та інші подібні назви. Але цього твердження в неті вже не знайшов. Зате знайшов багато іншого, більш цікавого. Багато авторів відзначають спорідненість слів «кора» і «коло». Бо знята древнім нашим предком камінним ножем кора із стовбура має форму кола і її виправляють аби була плоскою. В одній місцевості «р» погано вимовляли, то говорили не «коро» а «коло». Діти ж і в наш час до певного віку так говорять. Отже предмет, яким знімали кору, загострений камінь наприклад, мусив називатись «кор» або «кол» по-дитячому. Кол чи кіл (кілок) - загострений був надійною зброєю. Що можна робити кором? - Корояти (крояти чи краяти), коротити (палицю чи життя), корити чи підкорити, оскорити (ошкурити а звідтіля і шкіра) кору ж. Між іншим: мовлене поляком слово «кора» для нашого вуха звучить як «кожа» чи «коржа». Тож коржі теж родичі кори. Перерахування інших прикладів, ще й в мовах інших народів, займе дуже багато місця. Уявіть собі ту сиву давнину, коли краяли і ділили все кам'яними ножами. Тож, як я надіюсь, древність походження слова «україна» для читача є очевидною.
Якщо гард - це город, то "город" - слово явно місцеве, бо я, як автохтон, прекрасно розумію його походження. Голова роду живе за огорожею у місці, що й називається городом. Інше походження слова «город»: гор - це, що по іншому звучить, той же «кор». Городити чи кородити означає відгороджувати камінням певну ділянку від іншої місцевості. Та й рів (і вал також) для огорожі треба рити з допомогою кам'яної КиРки. А вже лопата для відкидання землі може бути дерев'яною. Ще років з тридцять назад на токах, де зберігається зерно, для того, щоб його не пошкодити , користувалися дерев'яними лопатами.
Те ж саме означає і інша назва України - Поділля. Якщо хто думає, що Поділля лише понад Дністром, то він помиляється. Подоли є в Києві та Київській області, багато їх і в Полтавській. Нажаль, перейменування старих назв населених пунктів за царя, а ще більше за СРСР, не дає можливості якісно досліджувати історію рідної землі.
Якщо назва "Вкраїна" така древня, то чому назва "Русь" в історичний час звучала часто, а назва "Україна" появилася при розквіті Київської Русі? Тут треба звернути увагу на той факт, що гості тієї чи іншої землі давали їй назву від імені чи назви господаря.Якщо добре володіти українською, то все стає на свої місця. Але нажаль нас намагаються повчати іншомовні люди.
У нас Автокефалия! По Канону должна называться Украинская православная церковь, а глава - Патриарх.
И церкви не обязательно должны быть богатыми. Вот например, Протестанты. Месяц назад заходил в протестантскую церковь в Берне. Бледненько и бедненько, но прихожане самые богатые в протестантских кварталах и городах.
На простой вопрос-"Кто сегодня был в церкви?"
Ответ-"выдворение МП с нашей территории это лишение агентуры нашего врага, если ты не идиот то должен понимать этот очевидный факт и не задавать тупых вопросов"
Тебе либо к дохтору,либо к Гудвину.
6 січня отримають Томос, автокефалію, незалежність і змінять назву на Православну Церкву України-Русі.
Потім- переєістрація всіх релігійних організацій - за номером 1 буде зареєстровано новоутворенну Православну Церкву України-Русі, все більше не буде ніякою іншої української православної церкви,
філіал РПЦ-КДБ до біса, за поребрик, на срані-рязані,
ще будут, звичайно, зареєстровані УГКЦ та Римо-католики і протестанти. Амінь.
А Православна Церква України, тому що ******* назва нашої держави УКРАЇНА, а не Україна-Русь.
ДАРИНА РОГАЧУК
https://vybory.pravda.com.ua/articles/2018/12/14/7149809/
"... Тому я під свою відповідальність у своїй парафії служив інший молебень - знайшов і склав молитви за мир у нашій ситуації. Це, звісно, всіх дратувало, але формально не могло стати приводом для заборони, бо вийшло б, що священноначалля напряму проти України, а цього ніхто не хотів показувати. Це була перша крапля у розколі між мною, священиками, які думали, як я, і священноначаллям.
- Що стало останньою краплею, за яку Вас позбавили парафії?
- Причин було кілька, у тому числі груба політизація церкви і моя з цим незгода. Я все менше знаходив своє місце в ситуації, коли збираються священики з митрополитом і ведуть повністю ворожу розмову.
- Наприклад?
- Одного разу у нас були збори благочиння - це, так би мовити, церковні райони. Єпархія ділиться на благочиння, а благочиння - на парафії. І от ми зібралися, і священики починають розповідати, що у нас будуть відбирати храми. А ця тема в МП давно вже мусується, мовляв, ми у ворожому оточенні, люди нас ненавидять, скоро будуть забирати храми, і треба протистояти, захищатися.
А від кого захищатися? Один, наприклад, говорить: "Треба створити загони, щоб вартувати при храмах і відбити атаку "бандерівців". А інший взагалі в раж увійшов: "Треба подзвонити в "ДНР", щоб прислали нам підмогу!". Ну, як бути присутнім на таких зборах? Я встав і спокійно сказав, мовляв, друзі мої, ви змушуєте мене звертатися в СБУ. І щоб цього не слухати, я покинув збори і пішов.
Або така історія. Ще на початку 2014 року наш митрополит Лука зібрав всю єпархію, все духовенство, з представниками приходів, з мирянами, і поставив кілька запитань: "Чи варто "врачевать" розкол? Чи варто шукати зближення з Київським патріархатом? Як ставитися до війни, до України, до зміни влади?". І постановили два пункти: сепаратистських і радикальних настроїв не підтримувати, сприяти "врачеванию" розколу.
Коли почали ці пункти розглядати, виявилося, що всі присутні - сепаратисти, всі проти України, за єдність з Росією, тому що тільки в Росії порятунок. За другим пунктом виявилося, що як же ми будемо єднатися з проклятими розкольниками, якщо вони не повзуть до нас на колінах з покаянням? От вам і збори.
Тобто постанова хороша, все зрозуміло, не причепишся. А настрої-то протилежні. І так у нас і було в останні роки.... "