EN|RU|UK
 Политика Украины
  4576  12

 МАКСИМ НЕФЬОДОВ: "МОДЕЛЬ PROZORRO - ЦЕ НЕ "ЧАРІВНА ПАЛИЧКА", ЯКА ПРАЦЮЄ АБСОЛЮТНО ДЛЯ ВСІХ АКТИВІВ"

Перший заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Максим Нефьодов відповів на запитання "Цензор.НЕТ" про функціонування системи ProZorro, приватизацію держпідприємств та про те, чому він залишився працювати у міністерстві після того, як написав заяву про звільнення.

Максим Нефьодов – один з небагатьох чиновників з першої хвилі "хіпстерів", який до сьогодні працює в уряді. Наскрізна тема його роботи – портал ProZorro, на якому були запроваджені електронні торги для державних закупівель. Тепер Мінекономрозвитку створило продовження системи ProZorro. Sale – для продажу майна державних органів та підприємств. В проекті - ProZorro.Оренда. Правда, як стверджує сам Нефьодов, на реалізацію усіх ідей не вистачає бажаючих. "Цензор.НЕТ" детально поговорив із урядовцем на цю тему.

Максим Нефьодов: Модель ProZorro - це не чарівна паличка, яка працює абсолютно для всіх активів 01

"БУЛА ДИСКУСІЯ, ЧИ МОЖЕ КОБОЛЄВ КУПИТИ СОБІ БРОНЬОВАНИЙ MERCEDES. МОЯ ОСОБИСТА ДУМКА - МОЖЕ"

- Ви в міністерстві відповідаєте за систему електронних державних закупівель ProZorro. Ясно, що за  будь-яких розкладів, її запуск - це успіх. Тому що раніше громадськість детально не знала, як проходять держзакупівлі. 20 липня ви у себе на сторінці у Фейсбуці написали, що дохід держави завдяки ProZorro перевищив 2 мільярди гривень...

- Дивіться, йдеться не в цілому про ProZorro, а про ProZorro. Sale (Продажі). Це, так би мовити, сестринська система, яка виросла із ProZorro. Враховуючи успіх у публічних закупівлях, виникла ідея розвернути логіку навпаки й проводити аукціони не лише на зниження ціни, а й на її підвищення. Багато людей знають, що держава витрачає сотні мільярдів на закупівлі. А про те, що так само продає на десятки й сотні мільярдів, як правило, мало хто здогадується. Влітку минулого року ми підписали меморандум про створення такої системи. Першим, так би мовити, клієнтом був Фонд гарантування вкладів (за що ми йому дуже вдячні). У них на балансі активи 82 чи 83 банків, які виведені з ринку. Їхня номінальна вартість перевищує 450 мільярдів гривень. Скільки реальна – ніхто не знає. Там якісь кредити, по яких не платять багато років, певне майно, яке незрозуміло, куди поділося. Але якщо йдеться про, умовно, 15-20 копійок на гривню – це все одно величезні гроші. Той рівень, який можна порівняти із витратами на оборону, охорону здоров’я чи освіту. Зрозуміло, що ми усі зацікавлені в тому, щоб кошти були повернуті в бюджет або вкладникам цих збанкрутілих банків та працювали на економіку, а не пішли кудись, як ми ввічливо кажемо: "На престижне споживання" (посміхається. – Ред.).

Друге питання - важливо, щоб майно було продано у продуктивний спосіб – перейшло до більш ефективних власників. Тобто нам цікаво не просто позбутися приміщення та отримати якісь гроші, а щоб воно потрапило до якогось бізнесмена, він відкрив там, наприклад, ресторан, далі буде кав’ярня, покращиться район і так далі. Зараз, окрім Фонду гарантування вкладів, працюємо із Національним банком України, великими державними підприємствами, як то "Укргазвидобування", "Укренерго", "Автомобільні шляхи України". У них на балансі є багато непотрібних їм речей, починаючи від металобрухту до, інколи, баз відпочинку і так далі.

- А "Укргазвидобування" реалізує, наприклад, скраплений газ чи паливо?

- Ні. Взагалі модель ProZorro (що закупівель, що продажу) - це не "чарівна паличка", яка працює абсолютно для усіх активів. Скраплений газ – це товар, який має продаватися на біржах, тому що він є уніфікованим, де важливо питання ліквідності, виконання контрактів, а не питання аукціону.

- Чи не є ProZorro дубляжем СЕТАМ?

- СЕТАМ – це один із майданчиків, який міг би бути підключений до ProZorro.

- Чому ж не підключений?

- Я не знаю. Ще восени минулого року ми підписали меморандум про приєднання, але вони чомусь не доєдналися. Ми взагалі приєднали близько 40 таких майданчиків – фактично весь ринок. Бо ми спеціально розробляли модель таким чином, щоб вона була зручна. Йдеться не про те, щоб із кимось конкурувати. Ми ж не є продацями в чистому вигляді чи якимось бізнесом, який хоче захопити певну частину ринку. Наша ідея дуже проста – якщо кожен потроху продає у своєму "огородженому загончику", то це призводить, по-перше, до незручностей споживачів, бо вам потрібно зареєструватися на всіх 40 чи 50 майданчиках, які є в країні (навряд чи ви будете це робити). По-друге, до меншої ліквідності. По-третє, багато місць створюють асиметрію інформації.

- Державні органи зобов’язані приєднуватися до ProZorro?

- Ні, не зобов’язані. Зрозуміло, що ми поки знаходимося в режимі, в якому ProZorro.Закупівлі були до прийняття закону. Цілком можливо, що в ньому ж і залишимося – тобто у нас не буде якогось законодавчого акту, який усіх зобов’яже продавати таким чином.

Звичайно, всередині у нас є своя робота по нормативці. Ми робимо якісь пілоти, тестуємо на замовниках, шукаємо ідеальну модель, виправляємо помилки, на які натрапляємо, змінюємо законодавство того чи іншого рівня, щоб усе нормально працювало. Але вам, як покупцю, не потрібно знати, як влаштований бюрократичний апарат. Вам потрібно бачити єдине вікно, де у вас є всі лоти, які продаються по однаковій процедурі. У вас немає необхідності у тому, щоб знати: оця машина була списана у такий-то спосіб.

Максим Нефьодов: Модель ProZorro - це не чарівна паличка, яка працює абсолютно для всіх активів 02

- Давайте все ж додамо "ложку дьогтю в діжку меду". Нам в інтерв’ю нардеп Ігор Лапін розповідав, як досі працюють корупційні зв'язки під час держзакупівель. Був тендер на поставку печива в ЗСУ. Тендерні вимоги були такі: у формі грибка, половина біла, половина - шоколадна, з начинкою. Виявляється, тільки один завод виробляє саме таке. Тобто, тендер робився під певне підприємство за відкат. Як боротися зі змовою?

- Це більше проблема не функціонування системи, а політичного рівня. Я маю на увазі питання того, що саме доцільно закуповувати. На нього у системи закупівель відповіді немає. Ми завжди себе порівнюємо із ситуацією, коли дружина відправила чоловіка до магазину зі списком покупок. Він не запитує, чому потрібно купити два кілограми гречки чи півтора літри "Соса-Соlа". Написано, тому завдання придбати необхідне найшвидше та найвигідніше. Так і тут: необхідно вирішити, чи потрібно для ЗСУ закуповувати печиво? Якщо так, то яке саме? Це питання до тих, хто витрачає бюджет. В даному випадку – Міноборони. У нас люблять в усьому шукати корупцію та проблему. Насправді, вона ширша – стосується того, що ми, як суспільство, хочемо, щоб купувалося на наші кошти. Більше того, у людей відповідь різна, зокрема по регіонах. Найбільш яскравим прикладом, який набув широкого розголосу в пресі, був знаменитий "шваброгейт". Під час тієї дискусії думки дуже широко розділилися. Були ті, які казали: "Ви що, з глузду з’їхали, купувати швабри по дві з половиною тисячі за штуку?! Краще підніміть зарплату прибиральницям, вони приведуть підлогу у необхідний стан". Інші говорили: "Закуповують швабри не для шкіл, а для онкоцетру, де лежать люди після хімії, без імунітету та, відповідно, із дуже особливими вимогами до дезінфекції". Деякі лікарі пояснювали, що ці швабри – специфічні, дозволять змінювати насадку, не торкаючись руками, так само віджимати, і так далі. У нас немає відповіді на питання, які швабри там потрібні. Наше завдання, як системи закупівель, винести це обговорення назовні.

Знаєте, проблеми бюджетного планування призводять до того, що велика кількість грошей надходить у листопаді-грудні. Тоді відбувається просто ярмарок нерозсудливості, коли треба витратити кошти на будь-що. Корупція і неефективність для нас, як платників податків, однакові – на виході ми все одно переплатимо чи отримаємо щось не те. Тому наша задача – показати цю дискусію і отримати якесь суспільне рішення. Надалі головний лікар лікарні буде думати, чи отримає він суспільне схвалення, якщо буде робити отакі закупівлі. Але ми повинні будувати такий консенсус. Повірте, буває так, що мої особисті вподобання розходяться із думками людей. Як то була дискусія стосовно того, чи може Коболєв (Андрій Коболєв – голова правління НАК "Нафтогаз". - ред.) купити собі броньований Mercedes. Моя особиста думка – може. Вважаю, що людина, яка несе такі персональні ризики і стільки вартує для держави, має розраховувати на якийся захист. Але визнаю, що переважна більшість тих же користувачів соцмереж такої думки не притримуються...

- Так у нього зарплата два мільйони гривень на місяць. Вона дозволяє купити таку машину за власні кошти.

- Але ж він використовує автомобіль не в особистих цілях. Це все-таки ненормальна ситуація, коли вам платять зарплату, а потім кажуть купіть з неї фотоапарат та диктофон, який ви будете використовувати на роботі. Однак я визнаю, що переважна більшість людей сприймають це інакше. Тому нормально, що та закупівля була скасована. Це певний сигнал від суспільства – можна довго дебатувати, гарний він чи ні. Те саме стосується багатьох простіших речей, коли ми не знаємо, який має бути компроміс між кількістю та якістю. Як, наприклад, флуд у коментарях у Бірюкова (радник Президента. – Ред.) щодо закупівлі форми. Що краще – купити для всіх чи меншу кількість, але кращу? Чи придбати кожному солдату одні демісезонні берці, чи зимові й літні, але гіршої якості? Особисто я не знаю. Це можуть визначити лише спеціалісти у дискусії. Я тут не фахівець, і не є солдатом, таке взуття не ношу.

Звичайно, окрім політичного рівня, є технічний. Якщо ми, як суспільство визначились, що для солдат треба саме таке печиво (повернусь до того, з чого ми з вами починали), хотілося б, щоб під час закупівлі була конкуренція. По-перше, це справедливо для ринку. По-друге, вона завжди призводить до гарного результату. Тут уже не політичний, а технічний рівень – як описати. Із описом технічних характеристик тендерної документації так само купа проблем та помилок (свідомих чи несвідомих – корупційних чи просто люди не знають, як правильно робити). Для цього у нас є окремий підпроект. Якщо ви зайдете на сайт infobox.prozorro.org, то знайдете там Бібліотеку примірних специфікацій. Ми намагаємося напрацювати із асоціаціями, великими гравцями ринку не дискримінаційні, але якісні описи товарів, які мають закуповуватися. Робимо це для того, щоб дати можливість взяти участь у аукціоні всім реальним гравцям, але щоб на виході ви не отримали якийсь непотріб. Якщо ви напишете, що купите просто печиво, то, зрозуміло, що розраховувати на найкраще не доводиться.

- Для вас особисто проект ProZorro вже реалізований?

- Я б хотів одразу сказати, що реформа державних закупівель значно ширша, аніж тільки електронна система. Зрозуміло, що ProZorro найбільше цікавить людей. Але це інструмент, який вирішує якусь частину проблем. У нас в рамках реформи є інші підпроекти, які розв’язують решту конкретних завдань.

Зрозуміло, що з одного боку є якийсь ефект насичення. З іншого, ми всі розуміємо, що таке розвиток. Ми ж не можемо сказати, що Фейсбук - закінчений проект. Я думаю, ми пройшли найголовніший етап – переведення усіх закупівель онлайн, який ще не подолали деякі країни Євросоюзу. З технологічної точки зору нам, справді, є чим пишатися. Тут проект точно звершився – ні у кого немає сумніву, чи буде він реалізований. Однак, повірте, попереду ще багато роботи.

Є у нас нові задуми. Хотілося б зробити ProZorro.Оренда. Тому що країна здає в оренду мільйони квадратних метрів нерухомості. Все це відбувається безконтрольно, часто за кеш без будь-якого оформлення. Взагалі ідей значно більше, аніж людей, які готові приходити й працювати.

Максим Нефьодов: Модель ProZorro - це не чарівна паличка, яка працює абсолютно для всіх активів 03

"В ІДЕАЛЬНОМУ СВІТІ МИ Б ВИСТУПАЛИ ЗА АБСОЛЮТНУ ВІДМОВУ ВІД ОБМЕЖЕНЬ НА ТОРГІВЛЮ"

- Давайте перейдемо до стосунків із Євросоюзом. Хто конкретно в ЄС наполягав на тому, щоб Україна скасувала мито на експорт металобрухту? Чия це ініціатива?

- Я не знаю, чия це була ініціатива, коли обговорювалася Угода про асоціацію у 2011-2012 роках. Але, зрозуміло, що сама ідея про всеосяжну зону вільної торгівлі полягає у поступовому зменшенні мит на всі товари та взаємному відкритті ринків. Це загальна філософія цього процесу. Зрозуміло, що вони повинні знижуватися на металобрухт, на автомобілі, на зерно і на все інше. Це відбувається не з однаковою швидкістю – все залежить від ведення переговорів, чутливості питання і так далі. Я не думаю, що експорт металобрухту – це була складна частина переговорів. За великим рахунком, Євросоюз ніколи не був суттєвим імпортером цього матеріалу. ЄС, напевно, хоче знизити мито на всі товари.

- З іншого боку, є чітка позиція у деяких виробників про те, що нам потрібно вводити мито на вивіз сировини. Бо інакше її будуть вивозити на більш ефективні підприємства, вони вироблятимуть продукцію, а ми будемо споживати її вже із закладеною доданою вартістю...

- Я називаю таку позицію "наївний економізм". Зрозуміло, що в реальності життя працює не так. Ми можемо влаштувати у себе повний Радянський Союз, визнати: маємо неефективне, зате своє рідне. Але ж так не має бути.

- У нас уже був кейс по соняшнику, коли поставили мито на насіння, і ми почали вивозити олію – продукт його переробки.

- Це ж ніяк не пов’язано. А чому ви не говорите про кейс на автомобільні мита?

- Так, це не спрацювало.

- (Киває. – Ред.) Звичайно, ми повинні бути зацікавлені в першу чергу в тому, щоб наші підприємства працювали ефективно. Зрозуміло, що зробити модернізацію виробництва значно важче, аніж пролобіювати собі якусь пільгу. Однак є аргументи на користь існування цих мит. Вони пов’язані із поведінкою наших сусідів. В ідеальному світі економічно-оптимальним шляхом є відмова від мит, що здешевить продукцію та стимулюватиме усіх конкурувати за якість. Але вони встановлені у наших сусідів – Казахстані, Росії і так далі. Якщо ми будемо йти шляхом взаємного зниження мит – о’кей. Але це як в житті: краще жити мирно, але якщо всі на зустріч прийшли із ножами, то ліпше теж мати його при собі (хоча ми всі прекрасно розуміємо, що наявність зброї може тільки стимулювати агресію).

Тим більше у нас же не було такої ситуації: був відкритий ринок, а тут вирішили ввести мита. Ні, це не так. У нас було приховане нетарифне регулювання. Йдеться про квоти, які роздають, як хочуть. Весь світ рухається в напрямку відмови від нетарифних обмежень (які є незрозумілими та непрозорими) на користь тарифних. Тому рух в цьому напрямку ми, як міністерство, підтримуємо.

Повторюся: в ідеальному світі ми б виступали за абсолютну відмову від обмежень на торгівлю (переконані, що це б призвело до кращого результату). Але такого світу у нас немає. Скоріше, наші сусіди поводяться, м’яко кажучи, неідеально. В таким умовах, по-перше, ми повинні підтримувати із ними паритет. По-друге, ми маємо працювати у максимально прозорий та відкритий спосіб. Можу сказати, що попередня робота це довела. У нас взагалі з порядку денного пропало питання металобрухту. Бо до того складалося таке враження, що у нас є окреме підміністерство по металобрухку, адже тільки про це йшлося – весь час хтось дзвонив, писав, давав поради, приходили політики із минулого й навчали: "А за наших часів було все інакше" (посміхається. – Ред.). А тут раз - і немає питання по металобрухту.

- Давайте поговоримо про державні підприємства. От ваша попередниця Юлія Ковалів пішла із Наглядової ради "Нафтогазу". Чому ніхто від уряду не зайняв її місце?

- Зараз іде конкурс.

- Чому Ковалів туди можна було призначити, а тепер потрібно проводити конкурс?

- Тому що ми змінили правила. Вважаємо, що залежні члени наглядових рад так само мають проходити конкурсну процедуру. Схема така: орган управління номінує кандидата, але той все одно йде через конкурсний процес. Все це має відбуватися прозоро.

Номінаційний комітет також виходить із того, що у Наглядовій раді не повинні бути люди із однаковим досвідом та поглядами, бо це просто знижує її ефективність. Тому він повинен мати уявлення про те, хто буде номінований, як залежний член ради, щоб врахувати це при відборі незалежного. Делегуючи людину від уряду із гарним фінансовим бекграундом, можливо, незалежним потрібно взяти, наприклад, гарного юриста.

- Залежний член обовязково має працювати в уряді?

- Ні. Таких обмежень законодавство не встановлює.

- Ковалів, як член Наглядової ради, заробітну плату не отримувала. А тепер залежний член, якщо він не буде займати державну посаду, матиме зарплату, так?

- Це нормальна ситуація. Я вважаю, що залежний член, який є представником держави, також мав би отримувати зарплату. Але це складне філософське питання. Тому що цю людину потрібно звільняти від частини відповідальності на своїй посаді, бо вона має витрачати час на роботу в Наглядовій раді. Просто у багатьох людей склалося враження, що тут – мінімальна факультативна робота - лише прийти на засідання. З такої точки зору потрібно згадати, що депутати також голосують 30 секунд. Але ж до цього вони активно працюють в комітетах, обговорюють законопроекти на фракціях, круглих столах та із виборцями. Так от член Наглядової ради за законом повинен присвячувати роботі в цьому органі не менше 50 днів. Він має цілий комплекс обов’язків. Ми хочемо, щоб вони виконувалися в повному обсязі, а не лише формально, коли людині приносять документ на сто сторінок, а вона, не читаючи, його підписала. Тому я вважаю, що ці люди повинні отримувати гідну компенсацію за свою роботу. Більше того, вона у всьому світі розраховується так, що є важивою пересторогою – її шкода втратити. Зарплата повинна бути потужним мотиватором.

- Скажіть, вам не здається, що ми маємо нехорошу ситуацію із конкурсами на керівників держпідприємств? Є держустанови та органи, в яких "виконуючі обовязки" сидять роками.

- Так, я вважаю, що питання реформи держпідприємств і обрання їх керівників, справді, рухається складно. Тут не потрібно мати якихось ілюзій. По цьому питанню немає консенсусу – як публічно, так і тотального всередині уряду та парламенту. Теоретично ідея відмови від державного контролю і прямого втручання у дільність держпідприємств – це правильно. Практично деяким політикам від цього відмовитися дуже часто важко. Тому вони ставлять багато популістичних питань. Хоча зрозуміло, що, наприклад, Коболєв чи Прохоренко (Олег Прохоренко – глава правління ПАТ "Укргазвидобування". – Ред.) багато разів уже відпрацювали свою зарплату. Але все одно, як пояснити людям, що хтось отримує сотні тисяч, мільйони? Якось це погано. Це така непопулярна політична позиція. Треба мати мужність, щоб її займати. Але я абсолютно переконаний, що ті конкурси, які відбулися, скоріше, були успіхом, аніж навпаки. У нас було декілька дуже влучних попадань...

- Наприклад?

- Той же Прохоренко, Смілянський (Ігор Смілянський – глава правління ПАТ "Укрпошта". – Ред.)

- Прохоренко – це людина Коболєва, який і так би його призначив. Навіщо тоді було проводити конкурс?

- Це дуже класне питання. Дивіться, головне в цих процесах, так само, як і в закупівлях, – це процедура. Якщо ви – ідеально чесна, професійна і мотивована людина, вам взагалі не потрібна система закупівель. Одразу скажу: ви краще закупитесь, аніж через ProZorro – самі дізнаєтеся, скільки проводити тендер, скількох запросити постачальників і так далі. На жаль, не усі люди такі. І тут питання не корупції, а професійності й того, що кожна людина через певний час втрачає "гостроту зору". Те саме із призначеннями – немає якогось геніального способу обирати оптимальних держкерівників. Nokia перебрала семеро кращих серед найкращих і все одно "потонула". Apple на піку успіху вигнав Стіва Джобса на користь Скаллі, який їм здавався "золотом". Так от немає якогось чарівного способу. Можна вгадати, а можна промахнутися. Найкращі шанси, якщо ви жорстко йдете по процедурі, і, незважаючи на персональні враження, будете її дотримуватися. Потрібно взяти максимально неупереджених людей, які таємним голосуванням будуть приймати рішення, дати рекрутерам достатньо часу на пошук кандидатів, провести відкрите їх заслуховування, а тоді вже зробити вибір. Чи будемо ми помилятися? Так, будемо. Бо цей метод на 100 відсотків не убезпечує від помилок. Але кращого ще ніхто не придумав. Я можу точно сказати, що з усіх виборів, які зробив Номінаційний комітет, немає жодного прикладу, коли вибрали людину, яка гірша за попередника. Завжди була краще. Можливо, не настільки, як нам би хотілося... Усі б бажали, щоб прийшов Стів Джобс (посміхається, – ред.), але тепер він дивиться на нас з небес. До того ж, як керівник, він би нам не сподобався (всміхається, – ред.).

- При Айварасі Абромавичусі міністерство багато уваги приділяло підготовці трьох тисяч держпідприємств до реорганізації або ліквідації. Випускали брошуру, проводили наради. Ковалів говорила, що "ми не знали, які саме у нас є підприємства". Коли процес почне рухатися?

- Я не хочу розказувати за минулі півтора року. Займаюся цим питанням, після того, як Юлія пішла – з листопада. Цей процес іде повільніше, аніж нам усім хотілося б. Міністерство намагається його рухати, як тільки можливо. Ми нарешті знаємо, скільки є підприємств, бачимо, кого можна врятувати, а кого потрібно ліквідувати. Ця інформація викладена на сайті міністерства. Є новий законопроект про приватизацію, який ми нарешті дотисли та провели через Кабмін. Сподіваємося, Рада його підтримає.

Так, приватизація у нас, скоріше, неуспішна. ProZorro.Продажі реалізує за місяць більше, аніж Фонд держмайна за рік. Це все-таки ненормально. Фонд все ж має продавати ОПЗ і центренерго, а не бані й "беушні" Shkoda. По тих підприємствах, які ліквідовуються, ситуація складніша. Чесно скажу: тим, хто займався ліквідацією держпідприєств, потрібно ставити зірочку, як на літаках (посміхається, – ред.). У нас же питання банкрутства – одне з найпроблемніших завдань. Плюс, є банальна проблема мотивації. Всі хочуть займатися якимись змінами, реформами. От запитають: "Що ти робив минулі два роки?" "Ліквідував 5 держпідприємств". Зараз зусилля на це не особливо витрачаються. Є доручення Міністерства з питань економічної торгівлі та Мінюсту подумати над спрощенням цієї процедури. Можливо, йти шляхом створення окремої однієї чи декількох команд, які будуть складатися виключно із юристів, які будуть займатися ліквідацією тих підприємств.

Максим Нефьодов: Модель ProZorro - це не чарівна паличка, яка працює абсолютно для всіх активів 04

"Я НЕ ЗУСТРІЧАВСЯ ІЗ ЛОЖКІНИМ ПІД ЧАС ПРОХОДЖЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ПРИЗНАЧЕННЯ НА ПОСАДУ ЗАСТУПНИКА МІНІСТРА"

- Розкажіть, які у вас зараз стосунки із вашим шефом Степаном Кубівим?

- Абсолютно нормальні, робочі.

- Просто під час формування уряду вас називали кандидатом на посаду міністра економічної торгівлі...

- Ні. Мене півдня обговорювали на посаду міністра іншого міністерства.

- Якого?

- Думаю, вже недоречно про це говорити. Я тоді відмовився, бо вважаю, що в мене немає здібностей, щоб провести там реформи.

- Членом якої команди ви взагалі себе вважаєте?

- Я не вважаю себе членом якоїсь конкретної команди. Тому що сприймаю себе не як політика, а як менеджера на державній службі. Думаю, що можу працювати із будь-яким керівником, прем’єр-міністром, який проводить реформи, рухає країну вперед. Я готовий до такої роботи. У мене не було жодних проблем у співробітництві із Арсенієм Петровичем. Зараз – прекрасна співпраця із Володимиром Борисовичем. Тому мені завжди не подобається питання: "Чиїх будеш?"

- Просто вас називали людиною Бориса Ложкіна.

- Я вам чесно скажу, що до свого призначення я бачив Бориса Євгеновича разів з десять, тому що дуже давно намагався трохи робити бізнес із УМХ. Але таке твердження не те, що перебільшення... Воно смішне.

- Диму без вогню не буває.

- У нас взагалі велика проблема – якесь феодальне сприйняття. Я можу розказати, як мене призначили. Коли формувався уряд (Арсенія Яценюка. – Ред.), я як раз вирішив, що мені особисто також потрібно щось змінювати. Я не можу йти воювати, але хочу взяти, умовно кажучи, відпустку від бізнесу та зробити якийсь внесок для розвитку держави. Я декілька разів спілкувався із рекруторами, які підбирали кандидатів в Кабінет Міністерів. Конкретно із Pedersen & Partners, тому що вони мене знали по попредній роботі та запитували мою думку по деяких кандидатах (наприклад, щодо претендентів на заступників міністра юстиції). Я їм сказав, що також був би готовий спробувати. Вони відповіли: "Чом би й ні?!"

Насправді, я мав іти до Пивоварського (міністр інфраструктури уряду Арсенія Яценюка. – Ред.). Але Айварас (Абромавичус, міністр економічного розвитку уряду Арсенія Яценюка. – Ред.) сказав, що там уже є три заступники, а в нього ще не було, тому покликав до себе. До цього я Айвараса бачив два чи три рази на якихось конференціях. Я відповів: "Кажете, потрібно йти в міністерство економічного розвитку? Якщо я принесу якось користь, піду туди". А з Ложкіним під час проходження процедури призначення я не зустрічався.

Максим Нефьодов: Модель ProZorro - це не чарівна паличка, яка працює абсолютно для всіх активів 05

- Чому ви написали заяву про звільнення, коли пішов Абромавичус?

- Тому що я вважаю це абсолютно чесною позицією: приходить новий уряд, новий керівник, і в нього має бути право формувати собі команду. Він повинен знати, що люди, які тут працюють, не вчепилися в свої крісла, тому винести їх можна тільки із судовими позовами.

Я тоді пояснив, що готовий піти, бо мене запрошував Айварас. Перше, я не хочу бути комусь на заваді. Друге, мені самому це не потрібно. Я прийшов сюди робити реформи, а не "триматися зубами" за посаду. Степан Іванович сказав, що він хотів би, щоб ця робота продовжувалася. Запевнив, що стратегія буде незмінною. Тому я поки що тут.

- Хотіли вам нагадати вересень 2016 року, коли Кубів затвердив наказ щодо змін до Статуту "Нафтогазу", згідно з якими той втрачає контроль над "Укртрансгазом". Ви разом із Юлією Ковалів заявили, що виступаєте проти цього рішення ...

- Я не казав, що я проти. До мене були питання - який я написав висновок? Я вирішив, що потрібно сказати публічно, що я в цей час був у відрядженні і це рішення не погоджував. Я виступаю за відкритість, тому якщо не брав участі в цьому процесі, то так і відповідав.

Для того, щоб сформувати свою думку в цьому питанні, мені потрібно було проаналізувати документи та послухати аргументацію. Тому я тут точно не шукав би "підводних каменів". Ви можете про це спитати Степана Івановича...

- Так він останнім часом не дає інтервю!

- Зі свого боку можу сказати, що ця ситуація, яку ви згадали, на наші стосунки не вплинула. Вони залишаються робочими. Думаю, він це підтвердить.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"; Сергій Головньов, "БизнесЦензор"

Фото: Наталя Шаромова, "Цензор.НЕТ"
VEhrdlVXNWtRekV3V1ZSUmRHUkRNREJNTjFGemJucFJiazVES3pCWlNGRjFkRU4zTUV4MlVtcDBRelpKVGtObE1FeDJVbXBPUTNvd1RFRjJURGxEWXpCTWFsRjJaRWRPTUV4eVVYWjBRemt3VERkUmRrNUhRVEJNUkZGME9VTjVNRXhxVW1kMFF6UXdXVGc5
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх