EN|RU|UK
 Общество
  7065  10

 ЗАГИБЛІ ГЕРОЇ ТРАВНЯ

Пропонуємо до уваги читачів дані про загиблих українських воїнів за травень 2017 року. Враховані лише бойові втрати армії України. "Цензор.НЕТ" нарахував 14 таких смертей. Даний перелік не є остаточним.


Про загиблих Героїв серпня читайте тут
Про полеглих Героїв вересня читайте тут
Про Героїв, загиблих у жовтні, читайте тут.
Стаття про загиблих Героїв листопада тут.
Про загиблих Героїв грудня - стаття тут.
Про загиблих Героїв січня читайте тут.
Про загиблих Героїв лютого читайте тут.
Про  Героїв, загиблих у березні, читайте тут.
Про загиблих Героїв квітня читайте тут.

Перший же день місяця став чорним для українських захисників. У районі Світлодарської дуги, біля смт Луганське група українських воїнів потрапила під потужний ворожий обстріл на передовому посту. Очікувано з'явилися поранені. Під час евакуації пораненого товариша троє бійців загинули. Один із них підірвав себе гранатою, щоб не потрапити у полон, розповість згодом речник АТО. Четвертий теж був поранений, але врятувався.

Евакуювати тіла загиблих не вдалось через сильну вогневу протидію противника. Терористи віддали їхні тіла лише через п’ять днів переговорів – 6 травня. Передача тіл українській стороні відбулась біля м. Щастя, у присутності представників СММ ОБСЄ.

Загалом у боях на Світлодарській дузі у травні загинули шестеро українських захисників. Серед інших місць втрат – Авдіївка, Мар'їнка, Торецьк, Савур-Могила. Крім того, кілька українських воїнів померли у шпиталі внаслідок важких травм, яких зазнали раніше.


Загиблі герої травня 01

1. Анатолій Вікторович Біжко, снайпер 43-го окремого мотопіхотного батальйону "Патріот" (колишній батальйон територіальної оборони Дніпропетровської області) у складі 53-ї окремої механізованої бригади.

Загинув у тому злощасному бою на Світлодарський дузі 1 травня, намагавшись врятувати з поля бою пораненого побратима Юрія Малькова. Його тіло вороги повернули на батьківщину лише 6 травня. Наступного дня в останню путь його провели в рідному Нікополі.

Біжко родом з Нікополя на Дніпропетровщині. Народився 7 квітня 1995 року. Був четвертою, наймолодшою дитиною в родині.

Підписав контракт на службу в Збройних силах ще у жовтні 2013 року. Від початку АТО захищав Батьківщину в лавах 74-го окремого розвідбатальйону. Учасник оборони Донецького аеропорту, залишив ДАП одним з останніх.

Згодом проходив реабілітацію в Карпатах. З 1 грудня 2016 року Біжко перейшов до 43 омпб, служив на посаді снайпера.

Про Толю відгукувалися як про дуже щирого та приязного юнака. Кажуть, в нього чудово виходило все, за що брався.

Мама Анатолія померла два роки тому, сина чекав батько, також лишилися сестра і двоє братів.

Загиблі герої травня 02

2. Сергій Миколайович Смирнов (Одеса), в. о. командира взводу розвідки 43-го окремого мотопіхотного батальйону "Патріот" 53 омбр.

Загинув унаслідок обстрілу разом з Анатолієм Біжком, намагаючись витягнути з поля бою пораненого побратима.

Мав 36 років. Народився 29 липня 1980 року в Одесі. Завершив одеську середню школу №14, потім - будівельний технікум, працював на будівництві. Мешкав в Олешках (раніше - Цюрупинськ) на Херсонщині. Захоплювався боротьбою і займався плаванням. Дуже любив мандри, природу і риболовлю. На пенсії мріяв працювати єгерем.

Сергія мобілізували восени 2014 року. Пройшов Попасну, Золоте, Зайцеве, Авдіївку, Новгородське. У січні 2017-го вирішив повернувся до лав ЗСУ, підписавши контракт.

Після демобілізації в жовтні 2015-го одружився вдруге. Із дружиною Іриною в Сергія була одна фейсбук-сторінка на двох. Улітку 2016 року Сергій зазнав поранення, лікувався у шпиталі, при цьому дружині нічого не казав, щоб марно не хвилювалася.

Одесу вважали результативним воїном. Він виконав понад сотню вдалих бойових виходів, перед якими ніколи докладно не вказував маршрут та місця перебування групи, побоюючись витоку інформації до ворогів.

Сергієвому синові Макару було 11 місяців, коли воїна не стало. Залишився також 19-річний син Андрій від першого шлюбу.

Загиблі герої травня 03

3. Юрій Станіславович Мальков (Оптовик), кулеметник БМП та командир відділення 43-го батальйону "Патріот" у складі 53-ї окремої механізованої бригади.

Саме Юрій Мальков першим зазнав поранення на Світлодарці 1 травня, і йому на допомогу прийшли три побратими.

На війну пішов добровольцем 2014 року, хоча раніше в армії не служив. У Новгородському отримав сержантське звання. Демобілізувався восени 2015 року, а 15 лютого 2017-го повернувся на військову службу за контрактом.

Позивний Оптовик йому дали не дарма. Кажуть, його любові й турботи завжди було багато.

Народився 25 серпня 1986 року у Кривому Розі на Дніпропетровщині. Любив спорт, займався боксом, баскетболом, карате, потроху малював. З 2006 року працював машиністом тепловоза в управлінні залізничного транспорту Первомайського кар’єру Північного ГЗК.

Як і багато воїнів, знайшов своє щастя на війні: з дружиною Світланою побралися 12 травня 2016 року.

У Юрія залишилися мати, старший брат, дружина, 2-річна донька Кіра, 7-річний син від першого шлюбу.

Загиблі герої травня 04

4. Сергій Вікторович Богданов (Бетмен), командувач відділенням зенітно-артилерійського взводу 23-го мотопіхотного батальйону "Хортиця" 56 омбр.

Загинув унаслідок мінометного обстрілу під Авдіївкою о 21:30. Пішов від нас у день свого народження, 2 травня. Йому виповнилося 60 років.

Похований у Мелітополі Запорізької області, де жив до війни.

Сергій був мобілізований 16 квітня 2015-го до роти охорони Мелітопольсько-Веселівського об’єднаного райвійськкомату. У червні того ж року перейшов на контракт у 23-й мотопіхотний батальйон "Хортиця" 56 омбр. Сержант. Командував відділенням зенітно-артилерійського взводу.

"Сергій загинув у бою. Тоді хлопців сильно “накривали“, був шквальний вогонь. Запитували Сергія, навіщо це йому. А він відповів: “Зараз ми їм насиплемо”. І зненацька впав. Він був доброю, завжди усміхненою людиною. І мав дуже гарний вигляд у свої 60. Худорлявий, моложавий. Казав мені: “Марино, у мене взагалі нічого не болить…” – розповіла “Газеті по-українськи” Марина, дружина Сергієвого побратима.

Загиблі герої травня 05

5. Валентин Геннадійович Ковальський, снайпер 95-ї аеромобільної бригади.

У липні 2014 року під час рейду Валентин потрапив з товаришами в засідку і був важко поранений у живіт кулею снайпера в Шахтарському районі під Савур-Могилою Донецької області.

Ковальський майже три роки мужньо боровся з наслідками поранення. Коли він потрапив на операцію в Харківський шпиталь, вже почався перитоніт. Переніс 8 операції у Харкові, Києві та Львові, втратив 40 кг ваги. 2015 року Валентин два місяці перебував в Ізраїлі, де йому зробили три операції, почався процес реабілітації, він мріяв повернутись на службу. 5 травня 2017 року у Валентина раптово стався інсульт.

До свого 26-го дня народження - 9 травня Валентин Ковальський не дожив всього 4 дні. Народився у Житомирі 1991 року. Займався кікбоксингом. До війни проходив строкову службу у військах МВС у Донецьку, продовжив військову службу за контрактом у ЗСУ. З весни 2014-го служив на Арабатській стрілці на адміністративному кордоні з окупованим Кримом, по тому були бої за Слов'янськ, оборона гори Карачун, марш на Савур-Могилу, де був важко поранений.

2014 року воїн вступив до Житомирського національного агроекологічного університету на заочну форму навчання за спеціальністю "інженер-механік".

Провели воїна в останню путь 7 травня у рідному Житомирі. Попрощатися із загиблим захисником України прийшли багато городян. Поховали героя на Смолянському кладовищі міста.

Ревно плакали навіть чоловіки, а коли труну з тілом бійця понесли до автобусу, який їхав на кладовище, всі присутні на площі городяни встали на коліна.

Залишились батьки, брат та маленька донька.

Загиблі герої травня 06

6. Ростислав Анатолійович Чипенко, старший сапер інженерно-саперного взводу 90 оаемб 81-ї аеромобільної бригади.

Ростислав загинув опівдні 8 травня. Під час проведення дорозвідки в районі міста Мар’їнка, що під Донецьком, сапер Чипенко, який ішов попереду групи, підірвався на вибуховому пристрої з "розтяжкою". Прикривши собою чотирьох розвідників, старший зазнав множинних осколкових поранень, був доставлений до шпиталю. Врятувати життя воїна не вдалося.

Народився 21 жовтня 1978 року в Полтаві, де й похований на Алеї Героїв центрального міського кладовища.

До війни Ростислав працював таксистом. Вступив на військову службу за контрактом у жовтні 2016 року. У Житомирі пройшов саперні курси. У березні 2017-го зі своїм підрозділом Чипенко відбув у зону АТО, виконував завдання в Кураховому та Мар’їнці.

Вдома в Ростислава залишилася дружина та троє дітей – 13-річна донька і сини 8 та 6 років.

Загиблі герої травня 07

7. Павло Валентинович Савлук (Фізрук), матрос, розвідник 36-ї бригади морської піхоти ВМСУ.

26-річний Павло Савлук помер у лікарні імені Мечникова у Дніпрі 9 травня після дев’яти днів перебування в комі.

Важке наскрізне поранення в голову кулею ворожого снайпера морпіх отримав 30 квітня біля села Водяне Волноваського району під час виконання бойового завдання. Лікарі в дніпровському шпиталі до останнього боролися за життя Павла, утім воїн помер, не прийшовши до тями.

Павло народився 29 січня 1991 року в селі Плетений Ташлик Маловисківського району Кіровоградської області. Мешкав у селі Верхньоінгульське (Бобринецький район), там і похований.

2011 року закінчив Кіровоградський навчальний центр №6 за професією столяр-будівельник. Серйозно займався тайським боксом, воркаутом, підтримував себе в чудовій атлетичній формі також і на передовій, тому й отримав позивний Фізрук.

Контракт із ЗСУ Савлук підписав 30 червня 2016 року. Планував надалі пов’язати своє майбутнє з армією, вступити до військового навчального закладу.

На сторінці у "Фейсбуці" Паша публікував багато своїх фото, останнє – 29 квітня. Захоплювався піснями Христини Панасюк.

Не був одружений, залишилися мати і брат.


Загиблі герої травня 08

8. Денис Миколайович Кочубей, воїн 53-ї окремої механізованої бригади.

19-річний Денис загинув 9 травня від кулі снайпера поблизу селища Луганське Бахмутського району на Донеччині – знову Світлодарська дуга.

Народився 26 червня 1997 року у селі Криштопівка Близнюківського району Харківщини. Тут, на малій батьківщині, він і похований.

Як зазначають ЗМІ, після дев’ятого класу школи Денис продовжив навчання у ПТУ сільськогосподарського напрямку в смт Юріївка Дніпропетровської області. На контракт до Збройних Сил прийшов у вересні 2016 року. Служив у 53-й окремій механізованій бригаді. В зону АТО прибув на початку квітня. "Швидше б нарешті в АТО", – говорив Денис у тренувальному таборі в "Десні".

Залишились батьки і молодша сестра.

Загиблі герої травня 09

9. Олексій Анатолійович Пудов, молодший сержант із 92 омбр.

28 квітня в районі міста Красногорівка на Донеччині воїн був важко поранений внаслідок влучання із ворожого танку (тоді загинув Ігор Шапошник). У чоловіка були сильно ушкоджені внутрішні органи, також бійцеві відірвало ногу. В шпиталі Дніпра Пудов переніс кілька складних операцій, але старання лікарів були марними. Він помер 11 травня.

Воїна поховали в Чугуєві на Харківщині, де він народився 2 липня 1984 року.

Залишилися мати, сестра, цивільна дружина та маленька донька Василина.

Загиблі герої травня 10

10. Олександр Сергійович Ліптуга, старший сержант, командир відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення 53-ї ОМБр.

Знову Україна понесла втрати на Світлодарській дузі. 11 травня під час виконання бойового завдання поблизу смт Луганське двоє саперів із 53-ї бригади підірвалися на вибуховому пристрої. Один загинув на місці, другий був госпіталізований із пораненнями.

30-річний Олександр Ліптуга із міста Вознесенськ Миколаївської області. Народився 16 червня 1986 року. Тут і похований, на Болгарському кладовищі.

Три місяці тому воїн поховав батька. Після закінчення жалоби мало відбутися Сашкове весілля. Мати лишилася сама.


Загиблі герої травня 11

11. Давид Сіхарулідзе, інструктор, командир підрозділу 1-ї штурмової роти 24-го окремого штурмового батальйону "Айдар" 53 омбр Давид Сіхарулідзе.

Давидові влучив у живіт уламок ворожої міни 11 травня під час обстрілу позицій ЗСУ поблису села Новолуганське (Бахмутський район Донецької області) на Світлодарській дузі. Бійця встигли довезти до шпиталю, але врятувати не змогли – він помер від втрати крові.

14 травня з воїном попрощались у Києві, в українсько-грузинській церкві на Поштовій площі. А наступного дня в Тбілісі офіцерові віддали шану міністр оборони Грузії Леван Ізорія та посол України в Грузії Ігор Долгов.

Мав 44 роки. Народився у грузинському селі Супса, потім мешкав у Тбілісі. Давид носив військову форму з 14 років. Захищав територіальну цілісність Грузії під час війни в Абхазії у 1992-1993 роках та вторгнення російських військ 2008 року. Закінчив військову академію Грузії та військове училище Бундесверу в Німеччині.

З 2010 по 2014 рік був наставником у грузинському Національному тренувальному центрі "Крцанісі".

16 лютого 2015 року Давид звільнився в запас, приїхав в Україну і пішов у батальйон "Айдар". "Під час війни в Абхазії воювати за нас приїздило багато українців. Україна допомогла Грузії, тепер ми віддаємо свій борг… У будь-якої країни, яка веде боротьбу, є потенціал перемогти. Навіть у найменшої, такої як Грузія. А в України потенціал набагато більший", – так пояснював свій вчинок Сіхарулідзе.

Поховали Давида у рідному селі Супса.

Давид не збирався гинути – він сподівався допомогти Україні здобути перемогу, а потім повернутися додому в Тбілісі, де на нього чекали дружина та двоє дітей. Сіхарулідзе був щирим патріотом. Мав риси справжнього воїна - розсудливий, незворушний навіть у бою. А крім того - дуже старанний і працьовитий.

У війні на сході України Сіхарулідзе воював у Новгородському, Мар’їнці, з квітня 2017-го — на Світлодарській дузі.

Загиблі герої травня 12

12. Олександр Сергійович Тинянов, сержант 55-ї окремої артилерійської бригади.

2 травня біля Авдіївки Сашкові пострілом у голову влучив снайпер. Олександра евакуювали в Дніпро, де в лікарні ім. Мечникова медики понад два тижні намагалися його врятувати. Та 19 травня герой помер.

17 червня 2017 року йому мало б виповнитися 27 років.

Поховали його в рідному селі Таврійське Оріхівського району Запорізької області.


Загиблі герої травня 13

13. Тарас Григорович Шевченко (Кобзар), старший солдат, старший сапер взводу парашутно-десантного батальйону 25-ї ОПДБр.

Загинув 30 травня від мінно-вибухової травми внаслідок підриву на вибуховому пристрої під час виконання бойового завдання в районі м. Залізне (Торецька міська рада, Донецька область).

Отримуючи від побратимів псевдо Кобзар, Тарас Григорович Шевченко навіть не міг уявити, що невдовзі в його долі станеться неймовірний збіг із життям видатного поета. Як і його выдомий тезка, Тарас Шевченко пішов із життя, коли йому було лише 47 років.

Тарас народився 13 серпня 1969 року в Кривому Розі. Поховали його на малій батьківщині - на Алеї Слави Центрального кладовища Кривого Рогу. 2 червня в місті було оголошено Днем жалоби.

У 1987-му закінчив професійно-технічне училище № 29 і пішов у тоді ще радянську армію.

Строкову службу проходив у військово-морських силах в Севастополі. У 1990-х працював в органах внутрішніх справ. По тому працював електрогазозварювальником, слюсарем на "Криворіжсталі", "Сухій Балці", ПівдГЗК, останнім часом — електрогазозварювальником у "Вагонному депо "Мудрьона"" Придніпровської залізниці.

14 липня 2015 року був мобілізований, а після демобілізації продовжив службу за контрактом. Як найстарший боєць у своєму взводі, Шевченко завжди прагнув передавати свої знання тим, хто вперше взяв до рук зброю, розповідав, як діяти, щоб максимально уникнути небезпеки.

Залишились донька та онука.

Загиблі герої травня 14

14. Сергій Віталійович Михайлик
, боєць 72-ї окремої механізованої бригади.

28-річний воїн отримав тяжке поранення в голову під час мінометного обстрілу позицій ЗСУ під Авдіївкою 30 травня. Чоловіка в критичному стані перевезли у дніпровський шпиталь ім. Мечникова. Лікарі затято боролися за життя Сергія. Але, на жаль, врятувати його не вдалося: 31 травня військовослужбовець помер.

Михайлик народився й виріс у селі Прохорівка Канівського району на Черкащині.

Був мобілізований 2015 року, воював у складі 80-ї штурмової бригади. У квітні 2016 року Михайлик демобілізувався, але наприкінці січня 2017-го вирішив повернутися на фронт і підписав контракт із ЗСУ.

Поховали Сергія в рідній Прохорівці. П’ять років тому його батьки втратили молодшого сина, 19-річного Олександра. А тепер попрощалися й зі старшим.

Вічна пам'ять і слава українським Героям! Ми не забудемо Ваші подвиги!

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"
VEhrdlVYTTVRekV3V1VSUmRuUkROV1pPUTJVd1RIWlNhazVEZWpCTVFXY3dTMGhSZFhSREt6QlpSRkYyZEVkR01FdzNVWFJET0hZd1RDOVJjMDVET0RCWkwxSm5kRWROWms1SFFqQk1lbEYwWkVkQk1GbE1VbXBJZWxGclRrTTVNRmxNVVhWT1IwTXdURmhTWjA1SFFUQk1OMUpuVGtNME1GbElVbWQwUXpRd1dXWlJkR1JIUWpCTWNsRnpUa2RRU1U1REt6Qk1MMUYwWkVkQk1FeEVVbWgwUXpRd1dUZzk=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх