EN|RU|UK
 Общество
  13637  10

 СПІВРОБІТНИКИ НКВС БУДУВАЛИ БІЗНЕС НА РЕПРЕСОВАНИХ. ШТАТНИХ КАТІВ ПОВАЖАЛИ, - ІСТОРИК ОЛЕГ БАЖАН

Наприкінці травня – на початку червня в Україні традиційно вшановують пам'ять жертв політичних репресій в часи радянського тоталітаризму. Репресії в СРСР проводилися протягом усього періоду його існування. Однак Великий терор 1937-38 років став піковим і найбільш помітним, оскільки торкнувся представників різних соціальних груп, цілих етносів та етнічних груп.

Цензор.НЕТ поспілкувався з Олегом Бажаном, кандидатом історичних наук, доцентом НУ "Києво-Могилянська академія". Він переконує: зараз історики відкривають новий пласт у дослідженні Великого терору. Відкриті архівні документи дають змогу простежити не лише долю жертв, але й особистість тих, хто був причетним до проведення генеральної чистки радянського суспільства.

Як великий терор сприймали звичайні радянські громадяни? У якій формі непокору режиму висловлювали учні шкіл та студенти? Як начальники тюрем НКВС заробляли на репресованих? І як до системи терору залучали навіть тих, хто мав би лишитися "чистим"?


Співробітники НКВС будували бізнес на репресованих. Штатних катів поважали, - історик Олег Бажан 01

ВЕЛИКИЙ ТЕРОР РОЗПОЧАВСЯ І ЗАВЕРШИВСЯ ЗА ВКАЗІВКОЮ З КРЕМЛЯ

- Історики говорять про різні причини та передумови Великого терору 1937-1938 років. Але визнають, що він став піком масових репресій сталінського режиму. То чим були ті події?

- Політичні репресії в радянську добу – це інструмент збереження компартійним режимом монополії на владу, засіб боротьби з політичними опонентами і загалом з опозиційно налаштованим населенням. Каральні заходи, часто-густо вживалися державними органами задля здійснення соціального експерименту з побудови радянського суспільства. Усі, хто не підходив під визначення "будівника комунізму" підлягав "чистці". Жага абсолютної влади, прагнення посилення системи "партія-держава", бажання позбутися наростаючих протиріч між центральним та регіональним керівництвом, потреба у побудові декласованого радянського суспільства спонукала Йосипа Сталіна в середині 1930-х років розпочати у масштабах країни Рад "велику соціальну чистку".

- Часто терор пояснюють особливістю психіки диктатора Сталіна.

- Спираючись на широку документальну базу, можна стверджувати, що терор як особлива форма політичного насилля був закладений у базових засадах радянської тоталітарної системи. Необхідність застосування терору для захоплення та утримання більшовиками влади була теоретично обґрунтована Володимиром Леніним та його соратником Львом Троцьким. Наголошуючи на потребі захисту надбань соціалістичної революції від ворожих класів, Сталін, як і його попередники, використовував терор та різноманітні заходи примусу задля керування суспільно-політичними та економічними процесами в межах СРСР. Радянська тоталітарна система трималася тільки на репресіях і на страху. Як тільки генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов у період перебудови відмовився від терору як форми державного управління, це привело до краху СРСР. Слід констатувати, що державний терор, незаконні політичні репресії в Україні тривали з 1918 року до середини 1980-х років. Завдяки доступним нині документам Галузевого державного архіву Служби безпеки України можливо відтворити цілий арсенал різноманітних примусових заходів радянської держави по відношенню до громадян СРСР (позбавлення волі, примусові депортації тощо), виокремити періоди ескалації масових політичних репресій. Наприклад, широкомасштабний Червоний терор у 1919-1921 роках більшовики застосовували для захоплення та утримання влади в Україні.

- А які причини Великого терору?

- Великий терор у 1937-38 роках відбувався в період політичної та економічної кризи в СРСР. Колективізація, що відбулася перед тим, призвела до розрухи в сільському господарстві і викликала бурю невдоволення серед селянства. Правляча верхівка це відчувала, тому і розпочала 1937 року превентивні масові репресії. Великий терор мав свою плановість, був організований з центру і підкріплений офіційними документами. Масові незаконні репресії були ініційовані згори і були згорнуті також після вказівки з Кремля.

Вище партійне керівництво відслідковувало хід масової соціальної чистки 1937-38 років. Певні структури НКВС проводили моніторинг громадської думки щодо того як саме населення оцінювало репресії, а потім доповідали нагору. Для прикладу вивчали опінію з приводу арешту першого секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора. Узагальнена думка людей з приводу знешкодження польського агента у вищих ешелонах влади в республіці зводилась до того, що на політичному Олімпі відбувається чергова кадрова ротація за допомогою репресій.

- Якою загалом була реакція населення на Великий терор?

- Думки щодо репресивних акцій держави радянськими спецслужбами вивчалися серед різних груп населення – робітництва, селянства, інтелігенції. Певна частина "респондентів" сприймала масові політичні репресії як спосіб правлячої верхівки утриматися при владі. За ґратами на їх думку опинялися в першу чергу ті, хто був невдоволений політичною та економічною ситуацією, в країні побутувала думка, що репресії – це результат боротьби всередині самої радянської верхівки. Дехто вважав, що Йосип Сталін використовував репресії як підготовку до війни з капіталістичними країнами, і намагався завчасно позбутися "п'ятої колони". У добу Великого терору відбулося чимало репресивних заходів щодо осіб польської, німецької, румунської національностей. В українському соціумі роїлися чутки, що масові арешти були породжені індустріалізацією, яка потребувала дармової робочої сили на новобудовах.

- Наскільки масовим було таке розуміння?

- До звітів НКВС, в яких наводився аналіз суспільних настроїв. треба ставитися обережно. Бо НКВС мав виправдати свою значущість та ефективність у захисті державних інтересів. Як правило подібні документи будувалися за однаковим принципом: близько 90% висловлювань пересічних громадян, наведених в інформаційних повідомленнях, збігалися з офіційним курсом більшовицької партії, а зовсім незначний відсоток опитуваних вказував на існування опозиційних настроїв у суспільстві.

Наприклад, у документах 1937 року зафіксована репліка харківського художника Щеглова. Він стверджував, що репресії – це політична стерилізація радянського суспільства. У тому ж Харкові було знайдено листівку в одному з цехів місцевого заводу, в якій висловлювалося обурення з приводу переслідування маршала Михайла Тухачевського. Ця листівка була короткого змісту: "Загинув за народ". З донесень чекістів довідуємось, що одній з київських шкіл, коли діти дізналися, що заарештували батька одного з однокласників, то почали збирати кошти, щоб підтримати сім'ю репресованого.

- Якщо моніторинг виявляв незадоволених, отже вони також становили загрозу системі. Це означало нове коло репресій?

- Так, ці люди потрапляли до числа неблагонадійних. Скоріше за все, згаданий мною художник Щеглов вже перебував на "гачку", і будь-яке висловлювання відстежувалося спецслужбами. Простежити подальшу долю митця з Харкова, на жаль, неможливо, тому що документи не зберегли його імені, лише прізвище.

Документи НКВС містять в собі інформацію про пасивні форми спротиву політично мотивованому застосуванню радянською державою різноманітних форм репресій по відношенню до громадян. Траплялися випадки, зафіксовані співробітниками держбезпеки, коли діти репресованих батьків глумилися над портретами комуністичних лідерів, які розміщувалися в шкільних приміщеннях.

НА ПОСАДИ КОМЕНДАНТІВ НКВС ПРИЗНАЧАЛИ ЛЮДЕЙ МАЛООСВІЧЕНИХ

- Чи можливо провести бодай приблизну статистику щодо кількості жертв від масових репресій в СРСР?

- У Галузевому державному архіві СБУ збереглись документи, які проливають світло на масштаби незаконних політичних репресій у радянський час. Упродовж 1920-х років до кримінальної відповідальності було притягнуто 62 579 громадян, з них до вищої міри покарання (страта, – ред.) засуджено 18 089 осіб. У добу так званого "великого перелому" 1929-1934 років репресовано 131 тисячу осіб, з них 4 тисячі розстріляно. За період Великого терору і до початку радянсько-німецької війни (1935-1940 роки) – репресовано 332 тисяч громадян, з них 161 тисячі осіб розстріляно.

Для порівняння в СРСР загалом у добу Великого терору засуджено до страти 682 тисяч громадян, а позбавлено волі 3,8 млн осіб. В Україні у зазначений час засуджено 197 617 осіб, з них розстріляно 122 237 людей. Виходить, що кожен п'ятий розстріляний в країні Рад в 1937-1938 роках був вихідцем з України.

- Великий терор в Україні мав якусь специфіку?

- Масові чекістські операції по знешкодженню ворожих елементів у різних куточках СРСР відбувалися за однаковим сценарієм, розробленим на Луб’янці. За однією калькою здійснювалася технологія розстрілів, фальсифікація матеріалів кримінальних справ. Для кожного регіону СРСР встановлювалися ліміти за "першою категорією" (розстріл) та за "другою категорією" (утримання у таборах). Щодо специфіки "Великого терору" на теренах України то в прикордонній республіці найбільш масштабно проходили так звані "національні операції". Насамперед, репресували представників польської, німецької та румунської національностей.

Співробітники НКВС будували бізнес на репресованих. Штатних катів поважали, - історик Олег Бажан 02

Іван Нагорний - начальник внутрішньої тюрми Управління держбезпеки НКВС УРСР в 1937-1938 роках.


- Тривалий час історики зосереджувалися на вивченні причин та механізму репресій, досі намагаються з'ясувати кількість та імені жертв. Однак з відкриттям усіх архівів почалося вивчення осіб тих, хто власне виконував убивства. Хто були ці люди?

- Сьогодні можемо змалювати соціально-психологічний портрет енкаведистів, які були причетні до фальсифікації справ і безпосередньо здійснювали розстріли. Так на посади комендантів (професійні виконавці смертних вироків у системі НКВС) призначали людей з низьким рівнем освіти, які свого часу мали нелади із законом. Задля вирішення своїх кар’єрних устремлінь деякі співробітники органів держбезпеки не гребували займатися чорною справою. Збереглися задокументовані свідчення, в яких деякі члени розстрільних команд в часи Великого терору намагалися організувати бізнес на смертях. Так, одяг розстріляних "ворогів народу" продавали на базарах та магазинах. Наприклад, у Києві водій автозаку Петро Бабічев, який доставляв засуджених на смерть до внутрішньої тюрми НКВС на території Жовтневого палацу, одяг убитих збував у магазині на вулиці Прорізній. Туди звозили шинелі, верхній одяг і навіть валізи, з якими люди потрапляли до тюрем. Подібна система незаконного присвоєння майна функціонувала в інших містах України. Існувало негласне правило – з відома начальника обласного управління команда, яка виконувала розстріли, мала можливість лишити частину речей собі.

- Кияни знали, звідки ці речі? Адже видно було, що одяг не новий.

- Як правило речі розстріляних "ворогів народу" збували через магазин, у якому продавали тогочасний секонд-генд. Зафіксовано випадок, коли в Умані жінка впізнала на чужій людині шкіряний плащ чоловіка, якого було заарештовано співробітниками держбезпеки. По місту поповзли нездорові чутки, після чого керівником Уманської міжрайонної оперативно-слідчої групи НКВС була дана вказівка одяг закопувати разом з трупами "ворогів народу".

Спритний бізнес на праці заарештованих "ворогів народу" влаштував начальник уманської тюрми Самуїл Абрамович. Віддавав накази відправляти заарештованих на сільгоспроботи, за що отримував від сільгоспідприємства з доставкою додому вино та продукти. Крім того він влаштував у тюрмі кілька майстерень з пошиття одягу й виготовлення меблів. Замовлення збирав серед жителів Умані, за що отримував винагороду. Як керівник розстрільної команди при Уманській тюрмі Абрамович "колекціонував" золоті зубні коронки ворогів народу.

- Місцеві органи влади знали про такий кривавий "бізнес"?

- Звісно, що місцева партноменклатура не могла не помічати правової вакханалії, але боялася реагувати, адже в 1937-1938 роках масштабні "чистки" торкнулися військових, чекістських кадрів і не оминули партійний апарат. З 62 членів ЦК КП(б)У, обраних XIII з’їздом республіканської партійної організації у червні 1937 року, були звинувачені у шкідницькій діяльності 55 осіб. З 11 членів політбюро ЦК КП(б)У було репресовано 10, з 5 кандидатів у члени політбюро – 4. Розстріляні всі 9 членів оргбюро ЦК КП(б)У, разом зі Станіславом Косіором. Одночасно з репресіями проводився так званий партійний набір на роботу в НКВС. Кількість репресованих в часи Великого терору була катастрофічно високою, а в місцевих управліннях НКВС не вистачало слідчих. Тож володарі комуністичного квитка за короткий час ставали служителями радянської Феміди і оволодівали методикою фальсифікації кримінальних справ. Хочу зауважити, що під час масових арештів слідчим надавалося 2–3 дні для закінчення слідства у справі.

БІЛЬШІСТЬ СПІВРОБІТНИКІВ НКВС ШВИДКО СПИВАЛАСЯ ЧЕРЕЗ НАДЛАМАНУ ПСИХІКУ

- Навіщо потрібно було проводити ці фальсифікації у період всевладдя режиму?

- Згори була вказівка формально дотримуватися Кримінального Кодексу і домагатися, щоб підсудний визнав свою вину. Компромат на себе та інших вибивалося з арештованого тортурами та шантажем. В Одеському управлінні НКВС існувала спеціальна процедура. Напередодні засідання позасудового органу – "трійки", підсудних тримали не в камері, а в кабінеті слідчого. Останній умовляв підозрюваного визнати свою провину перед членами "трійки", що приведе до пом’якшувального вироку. Люди в це вірили. На судилищі зізнавалися, проте їх відразу вели до підвалу і розстрілювали.

- Наскільки поширеним був відвертий садизм, який бачимо у фільмах і книгах про часи сталінізму? Це була професійна деформація чи катів спеціально відбирали?

- З самого початку існування радянських органів державної безпеки виконання смертних вироків над "ворогами народу" було покладено на співробітників комендатури – особливу касту у відомстві ВУЧК-ДПУ-НКВС. Згідно з посадовими інструкціями комендантський відділ мав здійснювати охорону будівель, йому підлягало довідкове бюро та тюремна справа. На практиці особа, яка обіймала посаду коменданта НКВС, крім всього іншого мала набути навички катівського ремесла – вміло керувати розстрільною командою під час процедури виконання смертних вироків. Важко зрозуміти, що відчували "енкаведисти", знищуючи тисячі своїх співгромадян. Достоменно відомо, що деякі з них мали чітко виражені проблеми із психікою. Заарештований начальник внутрішньої тюрми УНКВС по Житомирській області Федір Ігнатенко свідчив, що "когда началась массовая операция, я всё время работал на исполнении приговоров. Я не могу говорить цифры, но я сам перестрелял тысячи людей. Это стало отражаться на здоровье. Дошло до того, что два раза я пытался стрелять в себя".

Співробітники НКВС будували бізнес на репресованих. Штатних катів поважали, - історик Олег Бажан 03

Василь Блохін, кат НКВС СРСР, "рекордсмен" зі вбивства людей в часи сталінських репресій.

- Розкажіть детальніше про московського енкавеесника Василя Блохіна, який вбив найбільше людей - не менше 10 000. Він хотів вислужитися чи це був вищий рівень садизму?

- Щодо нього не було помітно садистських нахилів. Він називав свою справу роботою і дуже її любив. Помер у похилому віці, тоді як більшість співробітників НКВС швидко спивалася через те, що мали надламану психіку.

З таких відданих своїй роботі працівників НКВС в Україні слід виокремити Наума Турбовського, коменданта Дніпропетровського НКВС. Він сам підраховував, скількох людей відправив на той світ - 2100. Бо зазвичай в особових справах комендантів не йшлося про те, хто скільки умертвив ворогів радянської влади.

Співробітники НКВС будували бізнес на репресованих. Штатних катів поважали, - історик Олег Бажан 04

Наум Турбовський особисто провів виконання понад 2100 смертних вироків ( комендант і начальник тюрми УДБ Дніпропетровської області).


ОРГАНИ НКВС ФАЛЬСИФІКУВАЛИ НЕ ЛИШЕ СЛІДЧІ СПРАВИ, АЛЕ Й СТАТИСТИКУ

- Але звідки відомо про садизм, збочення чи злочини? Їх також фіксували самі ж виконавці?

- Після того, як Великий терор вщухнув, настала так звана "беріївська відлига". Почалася перевірка, яка мала встановити, чи безпосередні організатори та виконавці масових репресій діяли з власної волі чи за вказівкою зверху. В результаті відбулася чистка в апараті самого НКВС. За ґрати загримів вже згадуваний нами начальник уманської тюрми Самуїл Абрамович. Проте термін ув’язнення для колекціонера золотих зубів був незначний - три роки загальних таборів.

Дехто з чекістів задля уникнення покарань "косив" під психічно хворих. Наприклад, начальник Сумського міського управління НКВС Олексій Кудрицький для того, щоб уникнути кримінальної відповідальності за здійснення незаконних арештів, відлежувався у київській лікарні для душевнохворих. Так він зберіг своє життя. У 1950-х він навіть намагався повернути собі пенсію, щоб отримувати певні пільги. Але нічого з того не вийшло. Всього за "порушення соціалістичної законності" було репресовано понад 900 осіб в системі НКВС СРСР.

Співробітники НКВС будували бізнес на репресованих. Штатних катів поважали, - історик Олег Бажан 05

Микола Воробйов, з березня 1938 року комендант УНКВС по Київській області.

- Які головні труднощі у дослідженні Великого терору?

- В українських архівах бракує документів, які б допомогли змалювати цілісну картину масових політичних репресій в Україні в 1937-1938 роках і могли б дати вичерпну відповідь про справжні масштаби Великого терору, місця страт та поховання жертв. Відомо, що органи НКВС фальсифікували не лише слідчі справи, але й статистику, яку вони подавали наверх. Відповіді на складні питання щодо соціального та національного складу репресованих осіб упродовж 1918-середини 1980-х років покликана дати державна програма з видання серії книг "Реабілітовані історією". Вона діє на основі постанов президії Верховної Ради та Кабінету міністрів України від 1992 року. На сьогодні вже видано понад 120 книг по областях України. В них зазначено списки репресованих та перелік репресивних заходів, які були проведені у тому чи іншому регіоні. На сьогодні за архівними матеріалами складені картки на понад 700 тисяч репресованих.

- І традиційне питання наостанок: які наслідки Великого терору для України?

- Передусім було знищено українську інтелектуальну еліту. Репресії мали негативний вплив на історичну пам'ять і психологію тих, хто вижив у часи Великого терору. Вони пам'ятали арешти, масові розстріли, розкуркулення. І цей посттравматичний синдром зберігся і сьогодні. У багатьох людей, які пам'ятають про масові арешти, розкуркулення, депортації розвинений синдром репресивної свідомості. Постгеноцидний синдром в українському соціумі підживлює деструктивні настрої - містифікацію влади, деформація правової свідомості та інші негативні явища з якими слід боротися заради побудови повноцінного громадянського суспільства.


Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"
VEhrdlVXOWtSME13VEVSUmRUbEROREJNTVRnd1NqZFJkVGxIVFRCTVVGRnpRMFJSYjJSRE5qQk1OMUpuVGtNck1GbFlVWFowUXpCTWVTOVJkVTVIUWpCWlRGRjJkRWRCTUV4cVVtb3plbEpuVGtNeE1Fd3ZVbWRPUXpFd1dVaFNaMlJETkRCTWFEZ3dXVWhTWjNSRGR6Qk1kbEYxVGtNNU1FeHFVWFE1UXpobVRrTm9NRXRJVVc5a1EyYz0=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх