EN|RU|UK
  684  10

 ПІД ЗАСТАВУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

ПІД ЗАСТАВУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ (Джеймс Шерр)

Янукович забезпечив собі "вертикаль" влади не лише в парламенті, але й в силових міністерствах, генеральній прокуратурі та, здається, в Конституційному Суді. В результаті необхідно переглянути п’ять добре обґрунтованих парадигм щодо України та її правлячих еліт.

В перші кілька тижнів після приходу до влади Янукович та його коаліція «Стабільність і реформи» діяли рішуче та самовпевнено. Підписання з Росією 21 квітня двох угод про газ в обмін на флот збільшило популярність коаліції всередині країни та виявило слабкості і без того роз’єднаної опозиції. Та все ж самовпевненість і згуртованість нової влади потроху спадають. Тому безсоромні поступки, які мали на меті зменшити тиск Росії, навпаки його збільшили. МВФ нав’язали умови допомоги, які є неприємними, але від яких майже неможливо відмовитись.

Багато хто за межами країни прирівнюють обрання Януковича до появи стабільної та надійної України. В наступні місяці ці очікування піддадуться серйозним випробуванням. Замість економічного відновлення, внутрішньої консолідації, збалансованої зовнішньої політики та прагматичного підходу до національних інтересів, майбутнє, скоріш за все, формуватиметься економічним тиском, скомпрометованими інституціями, міжрегіональним розбратом, нападками на важко виборені свободи, непомірними амбіціями сусідів та домінуванням галузевих інтересів над національними.

Культура влади

Харківські угоди – домовленості про газ в обмін на флот, укладені президентами Януковичем та Дмитром Медвєдєвим 21 квітня 2010 – мають значні геополітичні наслідки. Вони не лише знаменують повну зміну політики, якої дотримувався з 2005 президент Віктор Ющенко, вони являють собою фундаментальну зміну курсу, яким слідувала Україна після здобуття незалежності в 1991 році. Підписавши ці угоди, Янукович та прем’єр-міністр Микола Азаров продемонстрували підозрілу відсутність розуміння намірів Росії, незграбну необережність, дозволивши збільшити тиск на країну та випадкову (якщо, як не прикро, більш обґрунтовану) віру в те, що Захід вітатиме їхні дії, як ще один крок до «стабільності». Зі свого боку, Медвєдєв та прем’єр-міністр Володимир Путін без міжнародного ганьби або людських втрат, отримали більші політичні дивіденди, ніж в результаті перемоги в Грузинській війні. Всередині та за межами Росії критики неоімперіалістичної парадигми отримали нищівний удар.

Та все ж для Януковича ці угоди, перш за все, є засобом консолідації влади нового лідерства країни та його підтримки в Україні. Їхній розмах, відсутність дебатів щодо їхніх положень та швидкість їхнього ухвалення та ратифікації свідчать про рішучі наміри отримати максимально можливі вигоди від своєї незначної (3,47%) переваги на лютневих виборах. По суті, ці угоди є чимось за зразок здачі під заставу частини незалежності України для забезпечення внутрішньої консолідації та, в перспективі, простору для міжнародних маневрів в Європі.

У вузькому розмінні, Янукович виявився фігурою з набагато більшою кмітливістю, ніж можна було у нього запідозрити. Ті спостерігачі (включаючи автора), які вважали, що він «буде не спроможний ефективно використовувати владу, якщо він нею не поділиться», зрозуміли, як гірко вони помилялись.
Янукович забезпечив собі «вертикаль» влади не лише в парламенті, але й в силових міністерствах, генеральній прокуратурі та, здається, в Конституційному Суді.

В результаті необхідно переглянути п’ять добре обґрунтованих парадигм щодо України та її правлячих еліт. По-перше, на відміну від президентів Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми, обидва з яких правили з центру, та навіть на відміну від затаврованого Ющенка (який призначив Януковича прем’єр-міністром у серпні 2006), Янукович править в розділеній країні, лише збільшуючи цей розкол, та до того ж його зовсім не хвилює цей факт.

По-друге, оцінки дій Януковича, які переважали до цього часу, необхідно переглянути. Тепер, коли він тримає кермо влади, він, виявляється, повністю відрізняється від того нібито прагматика, яким він себе виставляв як підлеглий (Кучмі, за часів якого він був прем’єром у 2002-2004) та у моменти слабкості (як прем’єр-міністр Ющенка). Його перебування на посаді губернатора Донецької області (1997-2002) краще демонструє його підхід до влади. Передумовою такого підходу полягає в тому, що мета влади – отримати ще більше влади.

По-третє, розуміння громадянського суспільства в Україні необхідно змінити. Тенденція до державного устрою, який має розвинене почуття громадянського обов’язку отримала два важких удари за останні п’ять років. Першим були безлад та розчарування, якими характеризувалась більша частина періоду перебування при владі президента Ющенка. Другим стала фінансова криза, яка коштувала Україні 15% її внутрішнього валового продукту в 2009 році.

По-четверте, але не менш важливо, Янукович отримав у спадок менш професійну державу, ніж Ющенко від Кучми. В результаті влада Януковчиа майже не має стримувань.

По-п’яте, члени влади, що пішла, не є згуртованою опозицією, та навряд чи знову зможуть сформувати надійну команду.
Така комбінація факторів не віщує нічого хорошого для України. Для президента, чиє розуміння демократії є досить поверховим, а відданість їй – сумнівною, поточні умови пропонують більше спокус, ніж обмежень. Нові лідери посягнули на свободи, які в останні кілька років здавались безумовними. Вони також трансформують державу з співучасника корупції на її джерело. Необхідно звернути увагу на шість подій:

• перенесення, без міжпартійної згоди, місцевих виборів з травня на жовтень 2010;
• використання адміністративного тиску, щоб примусити депутатів вийти з помаранчевих фракцій з метою формування більшості, достатньої для внесення змін до конституції;
• нові форми тиску на засоби інформації, які змусили 533 журналістів та 132 неурядові організації підписатись під зверненням «Стоп цензурі!»;
• відродження адміністративного тиску та тиску з боку Служби безпеки на університети, щоб придушити протести та вишукувати інакомислячих, що спровокувало відкритий лист засудження від ректора Українського католицького університету;
• відновлення кримінальної справи проти Тимошенко та її виклик до генеральної прокуратури 12 травня, що різко відрізняється від президента Ющенка, який не переслідував своїх опонентів;
• відновлення надокучливого та свавільного способу роботи Державної податкової адміністрації та, як зазначалось в останніх оглядах приватного сектору, погіршення митних правил та технічних бар’єрів для торгівлі – все це придушує підприємництво та збільшує хабарництво в державі.

Ці прийоми не знищують демократію в Україні, як заявляє опозиція, але вони руйнуватимуть її, якщо їх не буде викрито та зупинено.

Поки що громадська та інституційна реакція на дії влади не була дуже сильною.
Тому доречно було б запитати, чи є ті зміни, які вважались незворотними після Помаранчевої революції, більш вразливими, ніж вважалось раніше. Українське суспільство, схоже, повернулось до пострадянського зразку цинізму, апатії, недовіри до інших та втрати інтересу до будь-чого, що не пов’язане з родиною або самою людиною.

Отруйна газова пігулка

З підписанням Україною та Росією 21 квітня двох угод про газ в обмін на флот, улюблений прийом, який полягає в тому, що російська енергетична політика служить економічним цілям отримав найбільш промовисте спростування.

Оголошення про подальші домовленості створило рушійну силу, завдяки якій Росія відверто сподівається підім’яти під свій контроль або захопити у власність енергетичний сектор України та деякі інші провідних галузі її економіки. Це стало очевидним, коли 30 квітня прем’єр-міністр Путін запропонував злиття Газпрому та державної української компанії Нафтогаз України на умовах, які, за словами прес-секретаря прем’єр-міністра Дмитра Пєскова, дозволять останній мати 5% частки у новому підприємстві. З того часу Київ почав опиратись пропозиціям Москви щодо тіснішої інтеграції. Але ключове питання в тому, наскільки успішно йому вдасться зберегти власну автономію після всіх поступок.

На поверхні, нова угода про поставки газу від 21 квітня 2010 є дуже вигідною для України. Країна отримуватиме знижку в 30% на існуючу формулу ціноутворення, але не більше 100 доларів за 1000 кубометрів. Заявляється, що за десять років дії цієї угоди Україна заощадить 40 мільярдів доларів, що перевищує оголошені нещодавно МВФ 15,8 мільярди доларів допомоги, а також колись згадувані 3,8 мільярди доларів від ЄС на модернізацію газотранспортної системи (ГТС).

У вузькому розумінні, суть цієї угоди є політично та економічно вигідною особисто для Януковича.
Однак, ці домовленості несуть багато проблем для України. Вони створюють ілюзію полегшення значним економічним та політичним коштом. Коли субсидується такий товар, як енергоносії, економічні рішення ризикують бути відірваними від комерційної реальності. В Україні нова угода радше загострить, ніж вирішить ключові економічні проблеми: рівень споживання енергії, недостатня кількість внутрішнього та іноземного інвестиційного капіталу, неспроможність розробляти внутрішні джерела енергії, а також згубний симбіоз бізнесу, тіньового бізнесу та держави. Коли ця субсидія надається іноземною державою, це тягне за собою додаткову її вартість: політичну залежність.

Більш конкретно, ця угода є також проблематичною. По-перше, знижка на газ – це не подарунок. Її необхідно рахувати як борг…
По-друге, плата за транзит для Газпрому, яка за умовами угоди від 19 листопада 2009 року між Тимошенко та Путіним мала зрости на 60%, залишиться на своєму попередньому рівні, попри той факт, що вона становить лише від одної п’ятої до третини того, що стягують країни-члени ЄС.

По-третє, хоча Київ очікував, що продовження терміну перебування флоту забезпечить додаткові послуги за послугу від Росії, Москва не зрушила з місця по жодному з предметів суперечок.

По-четверте, умови Газпрому «бери-або-плати» - у підвішеному стані: вони і не присутні, і не анульовані остаточно.
По-п’яте, потенціал України щодо реекспорту газу також у підвішеному стані. Змінений контракт вимагає, щоб вона закупила 36,5 мільярдів кубометрів газу в 2010 році (у порівнянні з 33 мільярдами згідно з контрактом Тимошенко) та 52 мільярди у наступні роки до кінця 2019, з дозволом відстрочити покупку 20% цього обсягу. Важко зрозуміти, чи знадобиться економіці такий великий обсяг імпорту. Ще важче сказати, чи можна буде за нього заплатити, якщо більша частина цього газу не буде реекспортована.
По-шосте, знижка не усуне проблеми, з якою стикається українська промисловість. Якщо врахувати ПДВ та внутрішні тарифи, ціна зі знижкою все ще буде на 100 доларів вищою за ту, яку зараз сплачують найбільші підприємства.

Джокер у цю гру підкинуло рішення Стокгольмського міжнародного арбітражного суду від 8 червня, яке у довготривалій суперечці з Нафтогазом він прийняв на користь газового посередника РосУкрЕнерго (РУЕ). Гірше того, є підстави вважати, що надзвичайно слабкий захист позиції Нафтогазу в Стокгольмі українською командою юристів був не випадковим. Юрій Бойко, міністр палива та енергетики, та Сергій Льовочкін, голова адміністрації президента, були найбільш послідовними захисниками РУЕ, чиїм основним акціонером є Дмитро Фірташ, один з наближених до Януковича осіб та спонсорів Партії регіонів.

Пішовши на головну поступку для Росії – подовження терміну перебування Чорноморського флоту – Янукович заздалегідь сподівається уникнути газових конфронтацій з Росією. Але його розрахунки вже демонструють, що вони помилкові.
По-перше, намагаючись зменшити амбіції Росії за допомогою упереджувальних поступок, Янукович лише підігрів їх. На завершальній частині самміту у Києві 17 травня Медвєдєв назвав домовленості, укладені до цього часу, «лише початком».
По-друге, події в енергетичному секторі та додаткові угоди з Росією, що знаходяться на стадії обговорення, разюче відрізняються від пріоритетів, викладених в урядовій Програмі економічних реформ. Хоча ця програма робить наголос на лібералізації, регулювання та податкова політика рухаються в зовсім протилежному напрямку, штрафуючи малий бізнес та створюючи вузькі місця по всій економіці.

По-третє, поточна тенденція також розходиться з динамікою європейської інтеграції. Тим не менш, важко передбачити, як їм вдасться уникнути реформ. По-перше, як вже зазначалось вище, знижка на газ є лише тимчасовим та частковим полегшенням. Декілька великих підприємств вже усвідомили ситуацію та почали докладати зусиль для реструктуризації та модернізації. По-друге, обумовленість МВФ, по-суті, має попередню обумовленість. Умови мають конкретні цілі, є чітко послідовними та не поблажливими. По-третє, вимоги Росії становлять загрозу для основної мети Януковича – захисту бізнесових інтересів його партії, тому уряд почав захищати їх. Не вперше затиснута між Сходом, Заходом та власними внутрішніми лоббі, Україна маневруватиме, але у якийсь момент вона може проявити сміливість, яка вже не раз дивувала її сусідів в минулому. Нажаль, здатність країни маневрувати та діяти сміливо була скомпрометована геополітичними послугами за послугу, якими вона розплатилась за сумнівні поступки Росії.

Геополітичний поворот

Багатовекторна політика Леоніда Кучми, з якою часто порівнюють політику Януковчиа, діяла в інших умовах та за іншими принципами, ніж сьогодні. Це була перехідна та динамічна політика, яка мала на меті поетапно привести Україну в євроатлантичну систему але на умовах, що відповідають взаємовигідному «стратегічному партнерству» з Росією.

Політика «балансування» Януковича не має на меті привести Україну на Захід. Це політика рівновіддаленості, метою якої є перетворення України на «міст між Заходом та Сходом» на базі позаблокової політики. Її динаміка є суперечливою: її формують скоріше внутрішні пріоритети й інтереси, а не стратегічні розрахунки та довгострокове планування.

За перші кілька місяців правління «збалансована» політика Януковича відзначилась скоріше зміною курсу та безцеремонним ставленням до традиційних партнерів, ніж досягненням будь-якого балансу.

Однак найбільша відмінність між політиками Януковича та Кучми полягає в тому, що перший позбувся противаги, яка робила партнерство з Росією можливими та безпечним. Для Кучми та його команди з національної безпеки НАТО являв собою важливу противагу країні, яка завжди вважала, що «Україна ніколи не справиться самотужки».

Найбільш різкою відповіддю нинішньої української влади на закиди про розгортання в бік Росії є заяви, що провідне становище НАТО затьмарюється ЄС. Хоча жодних серйозних кроків в цьому напрямку зроблено не було. Новий закон від 2 липня про пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики вперше з часів незалежності України зобов’язує її до «позаблокового статусу», а також визначає членство та партнерство з ЄС як пріоритетну ціль поряд з партнерством з Росією. Але це зовсім відрізняється від стратегії вступу до ЄС, не кажучи вже про запровадження необхідних реформ та механізмів. У випадку членства в НАТО такі механізми вже були вироблені протягом років.

Риторика про «інтеграцію в ЄС» не створює противагу ні для кого. Крім того, ЄС ще повинен узгодити політику відкритих дверей НАТО зі своєю власною. За відсутності ефективної противаги, Україна повинна покладатись на власні сили та активи, щоб захиститись від тиску Росії, як політичного, так і економічного.

В сфері національної безпеки такі активи є помітно обмеженими. Навіть європейський курс, що значно просунувся вперед, не замінить колективну безпеку та оборону, і до того, як Янукович прийшов до влади, кожний український президент розумів це. НАТО дає кожному своєму члену не тільки безпекові гарантії, але й колективні можливості. Навіть Сполучене Королівство, ВВП якого у вісім разів перевищує ВВП України, а оборонний бюджет є в 11 разів більшим, розрахував, що буде дуже важко профінансувати еквівалентний рівень безпеки на базі виключно внутрішніх ресурсів. Натомість, Янукович прикидається, що він довіряє проекту Договору про європейську безпеку Медвєдєва, який жодна інша європейська країна не вважає серйозним приводом для обговорення.

Гість, що втручається не у свої справи

Харківські угоди не тільки продовжили термін перебування Чорноморського флоту ще на 25 років після 2017, вони також закріпили всі недоліки угоди 1997 року. Таке безглузде подовження недосконалого статусу кво не можна виправдати нічим.

Три угоди про Чорноморський флот від 1997 року запропонували вихід із, здавалось, безвихідної ситуації. Але вони були компромісом та тимчасовим рішенням, яке не вирішувало ключові проблеми, що з часом лише загострились. Найбільш гострою військовою проблемою стосовно флоту було його можливе використання у цілях, які суперечать національним інтересам України.
Не менш тривожним є те, що угоди про базування флоту в Севастополі та інших частинах Криму, не дозволяють Україні розвивати бази для власних військово-морських сил, які частіше за все, знаходяться поряд з російськими військовими.

Так само важливим є те, що флот фактично є найбільшим економічним гравцем в Криму, добре інтегрованим у більшість «тіньових структур», які домінують в економіці півострова.

Угоди 1997 року зберігали російські служби розвідки та контррозвідки, які підкорялись відповідно ГРУ та ФСБ, яка, наслідуючи практики КДБ, відповідає за військову та цивільну контррозвідку та безпеку. Але замість того, щоб сконцентрувати увагу на захисті флоту від злочинців та терористів, на практиці, за словами колишнього голови СБУ Наливайченка: «російська контррозвідка займалась на нашій території недружньою діяльністю, наприклад, збором таємної інформації».. Існує серйозне занепокоєння щодо прихованого фінансування груп, які займаються провокаціями проти місцевого татарського населення. Офіцери контррозвідки, яких вислав Наливайченко, повернулись до України без жодних запитань з боку СБУ.

Тому російський флот не є, як звикли вважати, поступово загниваючою масою старих суден, придатних хіба що на металобрухт. Радше він є притулком та ініціатором діяльності, яку три українські президенти вважали шкідливою для інтересів їхньої країни. Яка ж рівновага підтримується завдяки продовженню договору оренди та ліцензій?

Де Захід?

Уряди ЄС та США лише почали сумніватись у припущенні, яке домінувало у західному образі мислення, поки махінації з законом 9 березня не звільнили Януковича від необхідності «ділитись владою, щоб бути в змозі нею користатись». На момент його інавгурації і Вашингтон, і Брюссель були готові думати про нього, як про політика-центриста, «прагматика», який намагається досягнути рівноваги, об’єднуючу фігуру, що принесе стабільність в Україну, а також у відносини між Україною, Росією та Заходом. Події, що відбулись із березня, дали офіційним представникам Заходу в регіоні та експертам більш тверезе розуміння імпульсивності, неосвіченості та внутрішнього напруження, які лежать в серці істеблішменту Януковича. Ці події також нагадали представникам Заходу, що демократія – це система правління, а не тільки система виборів.

Уряди, які дозволили Україні вийти зі свого поля зору, не повинні дивуватись, коли Україна робить висновки та намагається пристосуватись до тих, хто рішуче висловлює свій інтерес та дає відчути свою силу. Поки ЄС не надасть Україні достойну довіри перспективу членства в Союзі, він навряд чи матиме достатньо підстав повчати Україну щодо європейських стандартів. І поки лібералізація візового режиму залишатиметься закритим процесом, ЄС буде так же складно переконати українців в необхідності виконати їхні власні зобов’язання. Щоб виправити цю ситуацію, Європа могла б розглянути можливість повторення формули, яку запропонував НАТО в Бухаресті в 2008 році: «Україна буде членом ЄС». І тоді він не тільки матиме авторитет, якого йому зараз не вистачає, він змусить українців зрозуміти, що дорога до членства залежить, в першу чергу, від України.

Навіть якщо з дуже незначною ймовірністю більш амбіційні схеми інтеграції Росії будуть успішними, Україна залишиться суверенною державою, і до неї необхідно ставитись саме так. Поточна влада має право запроваджувати інший курс, ніж її попередники. Вони мають право зменшувати значення співпраці із Заходом або навіть відмовитись від неї з або без консультацій. Але суверенітет не дає права діяти, не думаючи про наслідки. Без проповідей або грюкоту кулаком по столу Захід повинен продемонструвати, що неправильна політика позбавить Україну підтримки та стимулів, необхідних для добробуту, модернізації та інтеграції з рештою Європи. Замкнутість та грубість нової української влади також зменшує здатність Заходу зробити все це. Однак, поточна ситуація в Україні, скоріш за все, протримається менше, ніж очікує більшість. Внутрішні та зовнішні умови вже доводять, що вони все менше готові пробачати короткозорість нових українських лідерів, ніж коли вони прийшли до влади. Скоріше раніше, чим пізніше, уряду Януковича доведеться дослухатись. Питання в тому, чи буде що сказати Заходу.

Джеймс Шерр – голова Програми по Росії та Євразії в «Чатам Хаус»
Источник: Чатам Хаус
VEhrNGRrdzVRekF3VEZoUmRrNURLekJNY2xKblRrTjNNRmxNVVhWT1IxQm1Ua012TUV3M1VYVTVRelF3V1V4UmRVNUROakJNUWpnd1dUTlJkWFJES3pCTU0xRjJkRU00TUV4cVVYVjBRM2M9
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх