EN|RU|UK
 Политика Украины
  5956  40

 ЮРІЙ СТЕЦЬ: "Я НЕ СТАВ В УРЯДІ "СМОТРЯЩИМ" ВІД ПРЕЗИДЕНТА"

"Цензор.НЕТ" напередодні відставки міністра інформаційної політики України Юрія Стеця поговорив з ним про те, що вдалося зробити за час перебування на посаді, про російську пропаганду, інтернет-"ботів", інформаційну війну зі східним сусідом, стосунки із керівництвом держави та про реформи в країні.

- Рік тому я став членом Уряду. 9 місяців тому розпочав свою роботу МІП (Міністерство інформаційної політики. - Ред.), - написав 3 грудня на своїй сторінці у Фейсбуці міністр інформполітики Юрій Стець. -
Звіт про свою діяльність надам публічно. І, звісно, як і обіцяв рік тому, з початком сесійного тижня пройду всі юридичні процедури у Верховній Раді та Кабінеті міністрів, пов'язані з реєстрацією офіційної заяви про відставку.

Така новина не була несподіванкою. Стець ніколи не приховував, що прийшов у Міністерство ненадовго. Періодично нагадував про це в інтерв'ю чи на прес-конференціях. Зараз настав час "Х". Про зустріч ми домовилися пару тижнів тому. У п'ятницю Юрій телефоном запрошує мене в Адміністрацію Президента.

- А чому не в Міністерство? - дивуюся.

- Це мобільний та відкритий офіс, як у Цукерберга. У мене немає там кабінету, - пояснює. - Мені весь час потрібно бути в центрі - на засіданнях уряду, зустрічах. Територіально тут зручніше.

Кабінет Стеця в Адміністрації складається із приймальні та невеликої кімнати. Ніякого пафосу. Все в стилі мінімалізм. Посередині стоїть шафа. По боках - два столи, за одним з яких працює міністр. За ним і проходила наша розмова.

стець мининформполитики

Фото "Укринформ"

"Я БУВ "МІСТКОМ" МІЖ КЕРІВНИКАМИ ДЕРЖАВИ"

- За твою відставку має проголосувати Верховна Рада. Чи буде підтримка? Бо той же Олександр Квіташвілі написав заяву ще влітку, але його так і не відпустили.

- Почнемо з того, що 3 грудня 2014 року я говорив: у мене є місія, яка складається із чотирьох пунктів. Я маю її виконати та подати у відставку. Якщо я цього не зроблю, перші, хто мене задавлять тиском - журналісти, в тому числі й ти. Я обіцяв і зробив. Рік тому хіба можна було передбачити, що Міністерство інформаційної політики не стане міністерством цензури? Такі закиди були. Чи стало воно таким? От у тебе є досвід, коли б тобі з Міністерства телефонували і просили щось написати чи, навпаки, зняти публікацію?

- Ні.

- Окей. А чи є такі журналісти, які сказали: Стець дзвонив, казав зніми чи постав? Якби щось подібне було, про це б уже написали - рознесли б капітально. Я принципово такого не робив. По-перше, це б не дало результату. Бо не послухали б. По-друге, розумів, що це матиме іміджеві наслідки. Я навіть по домовленості жодного разу не ходив на інтерв'ю на "5 канал", до якого маю відношення. Бо тоді б закидали, що я використовую медіа.

- Що робитимеш, якщо у парламенті не вистачить голосів?

- Я думаю, вони будуть. Я над тим попрацюю. Мені зараз потрібно пройти всю процедуру. Для початку - звіт у Кабміні. Офіційно зареєструю свою заяву у Верховній Раді. Обов'язково обійду всі фракції коаліції. Це природньо, коли міністр звітує перед тими, хто його призначив. Сподіваюсь, мені вдасться переконати депутатів, що це правильне рішення, яке треба підтримати.

- Що сказав прем'єр, коли ти повідомив про свою відставку?

- Друге питання буде, що сказав Президент (всміхається - О.М.). Я озвучив їм свої наміри. Більше того, вони чули мої виступи. На кожній звітній прес-конференції за місяць роботи Міністерства я говорив про те, що є дата "Ч" - рік роботи уряду. Яка була у них реакція? Треба у них запитати. Я не можу бути спікером або прес-секретарем прем'єра чи Президента. Це буде некоректно та неетично.

- Хто очолить Міністерство?

- Це питання до Верховної Ради. Я про це навіть поки не думаю. Для мене зараз ключове - як мінімум, дати аргументовані відповіді на закиди, що ми мали стати міністерством цензури та корупції. Чи про те, що я йду на посаду, щоб бути "смотрящим" Президента в уряді. Тут "надії" моїх "друзів" теж не справдилися - я таким не став. Президент, прем'єр, мої колеги міністри можуть підтвердити, що я був "містком" між керівниками держави.

- Чим плануєш далі займатися?

- Поки не розкажу. Є чотири напрямки, які мені цікаві для реалізації своїх планів. Без консультацій з Президентом, прем'єром, колегами та депутатами буде неправильним озвучувати їх.

- Але ти залишаєшся у владі?

- А що таке влада? Це можливість впливу. Чи потрібна для цього якась табличка на дверях? Я знаю багато людей, які їх мають, але ніяким чином не впливають на ситуацію в країні. Так само немало тих, у яких їх немає, однак вони формують політику.

- Так табличка в тебе буде?

- У двох випадках - ні. Після того, як я прозвітую на уряді, проведу публічну прес-конференцію, де дам відповіді на всі питання - про майбутнє теж.

"25 РОКІВ МИ ПОСТУПОВО ПРОГРАВАЛИ ІНФОРМАЦІЙНУ ВІЙНУ"

- Давай поговоримо про ті задачі, які ти ставив рік тому. Це запуск мультимедійної платформи іномовлення України...

- Я себе процитую: "Протидія російській пропаганді та відновлення мовлення на Донбасі, реформа іномовлення як наслідок запуску мультимедійної платформи, напрацювання стратегічних документів в сфері інформаційної безпеки та реалізація проекту "Відкрита влада". На цьому етапі з того, що я планував, реалізував відсотків на 75, що можу довести за допомогою звіту (Юрій киває на роздруківки - О.М.). З ним усі можуть ознайомитися тут.

- Що не вдалося?

- Є стратегічні документи, які зараз знаходиться на розгляді у Верховній Раді, Кабміні та РНБО. Ми розробили їх з експертною радою, але поки вони не стали нормативно-правовими документами, що прийняті. Те саме стосується законопроекту "Про систему іномовлення України", який прийнятий у першому читанні.

- В цілому ухвалять?

- Наш парламент складно передбачити. Але робочою групою, створеною Міністерством та профільним комітетом з питань свободи слова та інформаційної політики, із 192 запропонованих правок були враховані відсотків 90. Комітет майже одноголосно - утримався лише Юрій Павленко, проголосував за те, щоб ухвалити законопроект в другому читанні та в цілому. Думаю, так і буде.

- В цьому році?

- Можливо, навіть цього сесійного тижня, якщо проект закону дійде до обговорення.

- А що із пунктом про відновлення мовлення на Донбасі? Нещодавно, наприклад, у Первомайську жалілися на відсутність українського телебачення.

- (Стець гортає звіт - О.М.) Тут є все про відновлення мовлення, в тому числі із конкретними телеканалами із зонами покриття. Ключове - це карта із переліком медіа, які ми відновили. Є білі плями. Але Міністерство працює дев'ять місяців. По факту - шість. В тих місцях, де ми не можемо відновити мовлення, бо йдуть обстріли, тому це небезпечно для життя, робимо інші спроби налагодити роботу українських телеканалів та радіостанцій. Встановлюємо технічне обладнання. Це 180 супутникових антен. Причому держава не витратила на це жодної копійки коштів.

- Спонсори допомогли?

- Партнери з Балтійських країн, зокрема Литви, також Польщі та Америки. Ще давали кошти й українські бізнесмени.

- Скільки взагалі на це витратили?

- Близько 15 мільйонів гривень, які ми залучили саме на цей проект.

До речі, хочу відповісти своїм критикам, які запитували, навіщо взагалі було Міністерство. Мовляв, було достатньо якогось консалтингу з боку. Мені цікаво, як би менеджер піар-агентства зустрічався з урядовцем Польщі чи Америки. Я хотів би побачити, як би він потрапив на прийом до посла, де б просив надати технічну допомогу. Статус саме міністра дозволяє мати такий рівень повноважень для таких зустрічей.

- Поновлення мовлення - це одна справа. Інша, як взагалі виводити людей на Донбасі зі стану зазомбованності? Зрозуміло, що їхні мізки "промиті" російською пропагандою.

- Коли створювалося Міністерство, я саме на цьому наголошував. 25 років ми поступово програвали інформаційну війну та втрачали мізки людей на Сході та в Криму. Повернути їх за дев'ять місяців просто неможливо. Але якщо не займатися цим зараз, ми цього ніколи не доб'ємося.

Більше того, навіть журналісти помилково вважають, що пропаганда - це новини. Насправді це лише 5 відсотків. В Україні показували безліч російських фільмів, які сповідували те, що бандити - це герої.

- Наприклад, "Бригада"?

- Так. Всі ті "Бумери", "Брат" і тому подібне. Нас таким "напічкували", а ми, як держава, нічого у відповідь не робили. Я ще у 2007-2008 роках пропонував створити орган, який би мав цим займатися. Мене не почули.

- Чому?

- В мене не було впливу на тих людей, які приймають рішення. Хоча я казав: якщо цим не займатися, це призведе до втрати суверенітету. До речі, ця загроза зараз набагато більше, ніж та, що була рік тому. Якщо проаналізувати історію Америки, коли тривалий термін воювали Північ та Південь, вийшла війна економік. Чим довше затягується війна, тим вищі ризики програти. Очевидно, що розхитування ситуації всередині країни може призвести до реваншу, що дозволять вибори в певних регіонах.

- Як то в Маріуполі.

- В тому числі. 1918 рік довів, що незалежність країни можна втратити зокрема через конфлікти між політичними елітами. Зараз ці ризики лишаються та посилюються. Відповіддю на них є, в першу чергу, мудрість людей, які керують державою.

- Що вони мають робити?

- Як мінімум, чути один одного та плисти й надалі в одному човні.

стець

Фото "Днепр Вечерний"

"ЗАКИДИ "ВСЕ ПРОПАЛО", "ЗРАДА" ЗАЛИШАТЬСЯ Й НАДАЛІ"

- Ми зараз виграємо інформаційну війну із Росією?

- Так. Якби ми її програвали, не було б проукраїнської коаліції в світі. Якби нам не вдалося переконати світову спільноту, ми б залишилися один на один з Росією. Тоді точно програли б.

Правда, закиди на кшталт "все пропало", "зрада" й тому подібне, залишаться й надалі. Українці мають одну із ментальних традицій - критикувати все підряд. Якщо ми будемо робити непродумані кроки, можемо втратити незалежність. В тому числі це стосується об'єднання навколо зовнішнього ворога. Виграти цю війну можна тільки дипломатичним шляхом. За будь-яких обставин вона завжди закінчується переговорами та миром.

- Але питання в тому, якою країною ми залишимося?

- Які матимемо наслідки. Кожен день забирає людські життя. Війна гібридна, а жертви справжні. Тому ми маємо якнайшвидше знайти шляхи вирішення та вийти на повноцінний мир. Ми повинні лишитися цілісною країною в тих межах, в яких вона знаходилася. Крим та Донбас - це українські території. Такими мають і залишатися.

- Є ще одна сфера впливу - Інтернет. Там маємо нашестя "ботів". Як Міністерство бореться із цим явищем?

- Це ще один закид Міністерству - мовляв, ми створили "порохоботів". Мені взагалі нецікаво таким займатися. Ті люди, які знають мене ці 15 років, які я в політиці, розуміють - таке для мене занадто примітивно.

Взагалі для того, щоб працювали "боти", непотрібно жодного органу влади. Треба мати фінанси та найняти певні "компанії", які б займалися такими речами. Але ця історія неефективна. На жаль, зараз Фейсбук достатньо маргіналізувався. Два роки тому по ньому можна було зрозуміти "середню температуру" в суспільстві. Тепер цього не можна відслідкувати, бо дослідження показують, що тут зараз - велика кількість "мертвих" сторінок. Вони, дійсно, створені для маніпуляцій.

- Але ми розуміємо, що таких "ботів" фінансує також і Росія...

- Ти кажеш: "Ми розуміємо". Сегмент Фейсбуку - десь 70 відсотків таких людей. То який сенс боротися з "ботами", якщо це не спрацьовує?!

- Але решта 30 відсотків вагаються.

- Такі завжди будуть, незалежно від того, працюватимуть "боти" чи ні. Така ментальна традиція - все ставити під сумнів. Я наведу приклад. Є людина, до якої я позитивно ставлюся, не дивлячись на наші політичні погляди. Це Борис Філатов. Він має велику кількість прихильників у соціальних мережах, зокрема у Фейсбуці. Я переконаний, що через два-три місяці його почнуть шалено критикувати. Українці мають завищені вимоги, тому швидко наступає розчарування. Спочатку нарікатимуть, що не приділяє спілкуванню стільки часу, як раніше, потім - не відремонтував якусь дорогу, не прибрав вчасно сніг. Ще нікому не вдалося за короткий проміжок часу змінити місто чи країну. Тому це призведе до падіння рейтингу. Бо чимала кількість людей навчились жити у пластмасовій реальності клавіатури та моніторів. Вони вважають, що все знають та вміють, при цьому ще в своєму житті нічого не створили. Зате можуть "розібрати на запчастини" будь-якого політика. В цьому, в тому числі, винна й влада. За 25 років політики не навчилися бути відкритими та переконувати народ. Парламент, Кабмін завжди були закритими елітними клубами. Тим, хто там знаходився, було байдуже, що відбувається в суспільстві. Замість того, щоб вдягати на себе дорогі краватки, ростити великі животи та їздити на Мерседесах, треба було налагоджувати діалог із людьми. Ті всі дії призвели до зневіри суспільства. Тому немає жодного міністра, якого не критикують і в чомусь не звинувачують. У нас в уряді є достатньо світлі люди, до яких просто не може бути претензій. Наприклад, Павло Розенко та Сергій Квіт, якого останнім часом почали звинувачувати в корупції. Мовляв, він їздить на "Шкоді". Якщо у нас кожен міністр буде мати таку машину, це буде добре. Однак все одно люди кажуть: "Всі погані". Треба, щоб пройшло два-три покоління, щоб щось змінилося. За місяць чи рік такого не станеться.

- Але був 2005-й рік, який став проривом у діалозі між владою та суспільством...

- Очевидно. Але було багато помилок. Будь-яка людина може помилятися. Тільки у політика є ліміт. Тоді його вичерпали дуже швидко. Тому так само впала довіра. Зараз такі самі ризики у нинішньої влади. Якщо не спілкуватися із журналістами, суспільством, буде катастрофа. Щомісяця чи щотижня мають бути публічні брифінги, прес-конференції, зустрічі з людьми. Народ повинен розуміти, що ніхто не здобув крила та не літає у хмарах. При всій історії з Мінстецем, я є достатньо непублічним. Бабця в Борисполі чи Броварах не знає мене в обличчя. Це дозволяє мені спілкуватися та відчувати "середню температуру" в суспільстві.

- Що тобі люди говорять?

- Про корупцію, що всі можновладці - нехороші люди. Є багато претензій до реформ. Я - політтехнолог. Тому відслідковую соціологію не за принципом, скільки відсотків у тієї чи іншої політичної сили чи політика, а дивлюся аналітику глибше. Аналізую причини та наслідки. Зараз очевидно, що рівень до армії зріс. До поліції - зростає. Але загалом до влади - ні.

- Чому за півтора роки не вдалося вийти на потрібний темп проведення реформ?

- Біблія, крім того, що є релігійною книгою, це ще історія суспільства. Ніхто не відмінив шлях Мойсея. Ми його проходимо зараз.

- Будемо блукати 40 років?

- Україна набагато швидше впорається. Давай подивимося на прикладі сім'ї. Коли молоді люди сходяться, спочатку проходить період квітів та цукерок - все красиво. Потім починається життя: комусь треба винести сміття, а комусь - приготувати їжу чи помити посуд. Згодом виникають недовіра, непорозуміння. Тільки з часом приходять повага один до одного та мудрість. Для цього потрібен час. Це точно не рік-два.

- Скільки потрібно часу, щоб в Україні відбулися реформи?

- Для повноцінної реалізації - три-п'ять років, хто б не був при владі. Об'єктивно, якщо б не було війни, яка забирає велику кількість фінансів та людських ресурсів, потрібно б було десь два роки.

- Ще люди нарікають на те, що влада досі не покарала винних у розстрілах на Майдані.

- Мене це так само обурює, як мою маму, дружину та людей. Ключовими недовіри лишаються корупційна складова та те, що ті, хто довів країну до катастрофи, не покарані. При всіх моїх можливостях спілкування із тими, хто керує Україною, впливу на це в мене немає. На жаль.

"МІНІСТЕРСТВО НЕ МОЖЕ ПІДМІНЯТИ СБУ ЧИ ПОЛІЦІЮ"

- Не можу обійти увагою нещодавній скандал у зв'язку із виходом сюжету про те, що в Громадській раді Міністерства були Дмитро Василець та Євген Тімонін - активні пропагандисти Кремля. Як вони там опинилися?

- Якщо не аналізувати сюжет "Плюсів", оскільки він був достатньо маніпулятивним, то можна побачити, як з'явилася ця інформація. Велика кількість людей подивилися, що показав телеканал, але не захотіли почитати передісторію. Насправді на сайтах СБУ та Міністерства інформполітики паралельно опублікували прес-реліз. Там було сказано, що були проведені слідчі дії, які дозволили виявити таких людей. Ключове - чи було правильно з нашого боку робити це публічно? Я вважаю, що так. Суспільство та органи влади треба робити здоровішими. Тут важливим аспектом є те, яким чином взагалі формуються громадські ради.

- Спочатку була створена ініціативна група...

- Її роль полягає лише в тому, щоб провести оргзасідання по формуванню Громадської ради. Це робиться незалежно від точки зору того чи іншого міністра. В тому й фішка. Це ж контроль громадськості над чиновниками. Мене запитували, чому ти не втрутився? Бо це забороняє закон. Ти б, знову ж таки, запитала, чому він таке робить. Тому я прийшов на це оргзасідання і сказав: "Друзі, мене звати Юрій Стець. Я - міністр інформаційної політики. Тепер я йду, щоб мене не звинуватили у тому, що я втручаюся у формування Громадської ради".

- Ті люди дали старт "Новороссия ТВ". Можна було не впливати, а просто донести цю інформацію.

- В мене тоді її не було. Всі ті, хто офіційно працюють у Міністерстві, проходять спецперевірку. Але тут йдеться про Громадську раду - громадськість.

- Тобто її члени спецперевірку не проходили?

- Ні. Більше того, вони самі, будучи на установчих зборах, голосують за включення чи ні того або іншого представника. Міністерство до цього не має стосунку.

- Журналісти в сюжеті також робили акцент на тому, що на Майдані демонстрували відео антиукраїнського блогера Анатолія Шарія. Чому ніхто не перешкоджав, не відреагувало Міністерство?

- Як воно могло це зробити? Вийти з плакатом? По флюїдах не могли вгадати, що таке буде. Не може Міністерство підміняти СБУ чи поліцію. Нехай цим ще займається Міністерство агрополітики чи МОЗ. Це неправильно. У кожного є свої завдання та функції.

Ольга Москалюк, "Цензор.НЕТ"
VEhrdlVXOWtSME13VEZoU2FIUkhUVXg1TDFGdVRrTTBNRXd6VVhWT1F6a3dXVlJSZG5SSFFUQk1lbEYyT1VNck1FeDJVWFZPUjBNd1RHcFJkWFJETkE9PQ==
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх