EN|RU|UK
 Общество
  46889  72

 МОЛОДШИЙ СЕРЖАНТ БОГДАН ЛЯХ: "МИ ВИКЛИКАЛИ АРТИЛЕРІЮ НА СЕБЕ. ЗДАЛОСЯ, ЩО ТУТ МОЄ ЖИТТЯ І ЗАКІНЧИТЬСЯ"

Нас взяли в кільце, блокпости почали зносити. Серед тих, хто нас захоплював, точно були чеченці і псковська рота десантників, але з них мало хто залишився живий. Вони приїхали на своїх найновіших танках Т-90, і їх було немало. Почалися бої, які точилися до темряви. Дехто дотемна встиг вирватися з термінала. А ми оборонялися до кінця.

Я - кадровий військовий, родом зі Львова. В 12-му році мене призвали на строкову службу, через рік я підписав контракт. Коли почалися події в Криму, нас всіх підняли по тривозі і вивезли, навіть не сказавши куди і на скільки. Потім говорили, що ми поїдемо на місяць, а виявилось, що на півроку: вдома я не був з 8 березня по 4 вересня. Спочатку я служив у 80-ій бригаді, а восени перевівся у спецпідрозділ, який сформували у Львові.

военнослужащий лях

Для нас, молодих контрактників, які ніколи не бачили війни, перші обстріли, перші кулі, як і перші смерті сприймалися важко. Коли під Слов'янськом загинув мій товариш, ми всі зібралися біля нього, дехто з хлопців навіть плакав. Але ми мусили виконувати завдання, звикаючи до війни.

У відділенні, де я був командиром, нас було семеро. Ми пройшли Слов'янськ, зачистку навколишніх сіл, отримали перші контузії. У середині липня ми з хлопцями вирушили до луганського аеропорту допомагати декільком нашим підрозділам, які були взяті у кільце ворогами.

Коли ми у складі 80-ої бригади під'їхали до об'їзної дороги Луганська, до аеропорту залишалось близько10 кілометрів. З обох боків - села: Розкішне і Георгіївка. Два мости: під одним ішла залізниця, під другим - автомобільна дорога. Там стояли сєпарські блокпости, тому прориватися нам довелося з боєм, який тривав понад 5 годин. Саме там, окрім мінометів, ми вперше відчули, що таке "Гради". Витримавши бій, у темряві ми заїхали на територію аеропорту і побачили, що за пекло там робиться. Втративши один танк, один БТР і одну вантажівку, ми всі, слава Богу, залишилися живі. Але після нашого прориву кільце знову замкнулось. Коли побули там тиждень, щоденні обстріли "Градами" здавалися вже звичним ділом. Спати там неможливо, лише відпочивати по 2, максимум 3 години. Через деякий час отримали команду зробити собі коридор для того, щоб нам підвозили боєприпаси і щоб вивозити поранених. До цього необхідні речі скидали з літака, і лише в ті дні, коли дозволяла погода, щоб його не могли збити. За допомогою хлопців з "Айдару", ми прорвалися до одного з сіл, Георгіївки. Воювати за це село нам довелося протягом двох днів, але нам вдалося таки зробити коридор і там закріпитися. В селі ворожа артилерія відпрацьовувала теж щодня, наша намагалася відповідати, але бити по Луганьску не можна було, бо сєпарськи установки стояли безпосередньо у місті. Вони розташували їх поміж будинків, одну з них я бачив навіть біля дитячого садочка. Якось ввечері по нашій позиції відробили дуже потужно. Було відчуття, що ще трохи - і тут замість нас залишиться братська могила.

У середині серпня наша група отримала завдання перекрити трасу Луганськ-Краснодон, де були сєпари. Одну частину нашого підрозділу відправили в село Хрящувате, а другу, в якій був я, в Новосвітлівку. З першого разу доїхати туди не вдалося, бо перед нами згорів один БТР з попередньої групи. Їхати було небезпечно. Дочекалися ночі і з третім підрозділом поїхали через аеропорт. За той час, поки нас там не було, він перетворився на щось страшне. Доїхавши і закріпившись в Новосвітлівці, ми отримували щоденну порцію обстрілів з найрізноманітнішої техніки: з самохідних установок, гармат, "Градів", мінометів. Цілодобові вибухи і нові поранені щодня.

А напередодні Дня Незалежності по раціях передали про перший гумконвой. Як він потрапив у Луганськ - невідомо, бо трасу ми перекрили.

военнослужащий лях

На День Незалежності вороги нам влаштували справжнє свято: з 12 ночі до 4 ранку наступного дня були нескінченні обстріли. 26-го ми помітили, як їхні танки виїхали на позиції. Я бачив 4 штуки, які працювали по наших позиціях. А нам не було чим відповідати.

У той же день я з товаришами мав забрати поранених з однієї точки. Коли ми до них дісталися, один з них вже відключився, другий ні. З нами був хлопчина, що вчився в медколеджі. Забирали ми їх з церкви і мали заносити в БТРи. Поки він їх перемотував, сам отримав осколок від снаряду, який залетів у церкву. Тобто в нас стало на одного пораненого більше. Коли затягли всіх хлопців у БТР і поїхали, по дорозі попали в яму від снаряду, на колеса намотався якийся дріт і машина не могла їхати, а другий БТР не заводився. В нас залишилась лише третя машина. За одним з сіл нас почали крити спочатку АГСом, потім мінами, а потім на одному з поворотів довелося дуже уповільнити швидкість, тому що він був різкий. Там нашу машину наздогнав якийсь снаряд. Ми ще протягли якихось 2 км вперед, але БТР зупинився. Коли його оглянули, виявилось, що пробито мотор. Неподалік побачили наші війська, які їхали на якесь завдання. Я і ще один сержант підійшли до них і відправили запит про допомогу у аеропорт. Коли повертались до БТРа, потрапили під обстріл, добре що наші поранені залишились за 2 км від того місця. Ми позалазили в якісь окопи. Пересидівши дві години, зрозуміли, що за допомогою доведеться йти пішки і подолати 10 км шляху. Було зрозуміло, що стан поранених за цей час вже значно погіршився. Ми пішли вдвох не напряму, а по прокладеній нашими дорозі. Інколи йшли, інколи бігли, повз поля, на яких нікого не було, але вони чомусь прострілювались. Впевненості, що дійдемо, не було, але не було і іншого вибору. Дуже хотілося врятувати хлопців і довезти їх "трьохсотими", а не "двохсотими". На блокпості на околиці аеропорту нас підібрали свої і доставили до командира. Коли ми спитали, чому так і не прийшла допомога, яку ми запросили 6 годин тому, виявилось, що повідомлення він просто не отримав. Ближче до 11 вечора нам дали машину, на якій ми виїхали за хлопцями, але повернулися назад. З'ясувалося, що наших поранених вже підібрали, але один з них помер.

Ми залишались в аеропорту. Наступного дня, 27 серпня, повернулися наші війська з Хрящуватого і Новосвітлівки, тому що ті села вороги зрівняли с землею. А хлопці, що ходили у розвідку, казали, що нам готують котел. Недалеко від аеропорту у ворога стояли намети, були вишикувані танки, тобто все було готово для штурму. 31 серпня для мене був найжахливіший день літа. Десь о 12 годині дня ми сиділи в бункері, по рації передали, що танки вже в аеропорту. Почався хаос, всі екіпірувалися. Нас взяли в кільце, блокпости почали зносити. Серед тих, хто нас захоплював, точно були чеченці і псковська рота десантників, але з них мало хто залишився живий. Вони приїхали на своїх найновіших танках Т-90, і їх було немало. Якось ми з другом перебігали з одного будинку в інший, забігли за земляний насип. І в мене на очах моєму товаришу півщоки прошило кулею, мене обдало кров'ю. Він впав, я підліз до нього і хотів зрозуміти, звідки та пуля летіла, тільки пригнув голову і під саму верхівку насипу влітає танковий снаряд, від потужності мене відкинуло в бік. Я підвівся, доповз до товариша, перемотав, поблизу була котельня, затяг його туди. Почалися бої, які точилися до темряви. Дехто дотемна встиг вирватися з терміналу. А ми оборонялися до кінця. З гранатометів підірвали один танк, бензовоз, БМП і ще якусь машину. Пішла хвиля піхоти. Всюди їздили їхні танки і палили нашу техніку. Було багато вбитих, але найбільше поранених, багатьох взяли у полон.

Нам довелося замовляти артилерію, що стояла трохи далі за аеропортом, на себе, бо не було іншого виходу, тільки так можна було якось розбивати ворога.

Тоді мені здалося, що ось там моє життя і закінчиться.

Але був момент, коли вони трохи відступили, техніка не їздила. Навкруги руїни - жодного живого місця. Пораненими завалено півбункера. Тоді нам дали наказ відступати. Ми почали відходити групами. 24 бригада, яка виїхала нам на допомогу, попала в засідку, їх обстріляли, і вони повернулися назад. Прорвався лише один водій на звичайному "Уралі", оця людина - точно герой. У своїй неброньованій машині він вивіз купу людей, які потребували допомоги.

З бункеру усі виходили без світла, дорогу було видно лише завдяки палаючій техніці. Взльотку щільно накривали, тому ми пробиралися повз неї. Але нам вдалося вибратись, ми подолали близько 7 кілометрів і дійшли до Георгіївки, де чекала 24-та бригада. Звідти нас завезли на завод в Лутугіно, але тільки ми туди дісталися, одразу почалися обстріли заводу. У кожного просто руки тряслися від втоми: хлопці курили сигарету за сигаретою. Протримались ще добу і наступного дня, 1 вересня, нас забрали і привезли в Побєду. Вимучені, брудні, в крові, там ми нарешті переодяглися і переночували. В мене була контузія, а з барсєтки, в якій я тримав документи і носив на тілі, витягнув три осколки.

Ввечері 2 вересня нас відправили у Чугуїв. Там всі здали зброю і бронежилети. Цікаво, що ротацію нам так і не зробили, а назвали це втратою боєздатності.

Додому відправили, але якби не ця ситуація в аеропорту, це відбулося б нескоро.

Вдома серед людей я спочатку себе почував некомфортно. Зважаючи на те, що не жив в умовах цивілізації півроку, я не зовсім розумів де знаходжусь. Тут люди по місту нормально ходять, машини їздять, ніхто війни не відчуває, а там люди помирають просто в тебе на руках. Коли я тільки приїхав, сів на ліжко - і мене трясло. Понад тиждень спати не міг нормально. Снилися бої в аеропорту. А коли почув у місті салюти, може, це для когось і смішно, я не знав куди себе подіти. З часом все нормалізувалося. Я довго пробув вдома. Тепер ось повернувся назад, на службу, не можу вже без цього. Єдине чого хочеться, щоб війна закінчилася, щоб перемога за нами, і тоді, дасть Бог, я створю собі сім'ю.


Текст і фото: Віка Ясинська, Цензор.НЕТ


TUVwRVVYTTVSMEV3VEZoU1oyUkhRakJNYWxKcWVVUlJiMDVES3pCWlNGSm5aRU0wTUV4blp6Qk1MMUpuVGtNck1GbE1VWFZPUTNsSlRrTnFNRXh5VW1kT1EzY3dUR3BSZG1SSFRHWk9RMWt3V1VoU1ozUkRLekJaUkZGMVRrTTBTVTVIUVRCTU4xSm5aRWRDTUV4cVVYVmtSMEl3VEhKUmRta3pVbWM1UXpZd1dVUlJjMDVETkRCTU0xSm5aRU0yTUV3M1VYVlRSRkZ6ZEVNck1FeHVVWFprUjB4TWVTOVJjamxIUWpCTWFsRjJaRWRDTUV4eVVYTk9SMUJKVGtOVE1FeHFVWFYwUTNkTWVTOVJjMDVIVGpCWlJGRjJkRU12TUV3M1VtZE9SME5tVGtONU1FdzNVWFZrUXprd1RFSTRNRmxNVVhSa1IwRXdXVVJSZG5SSFFUQk1hbEYwT1VNNFprNURlVEJNTjFGMFpFTTVNRXd6VVhaMFIwSXdUSFpTWnpsRE1qQk1SRkpwWkVNME1FeFdPREJNUkZKblRrTTRNRXhxVW1vemVsRnpUa2RCTUV4NlVYVk9SMUJKVGtObk1FdFNPREJMUkZGMmRFZENNRmxJVVhWT1IxQT0=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх