EN|RU|UK
 Общество
  5857  12

 Від "оксамитових революцій" були захмарні очікування. Це одна з причин, чому сьогодні у Польщі та Угорщині при владі популісти, - історик Олег Бажан


Автор: Ольга Скороход

З осені минулого року триває час, коли мало не щотижня маємо 30-ту річницю подій в бурхливому ланцюгу "оксамитових революцій" 1989-1990 років. Тоді за кілька місяців посипалися комуністичні режими в усіх країнах Центрально-Східної Європи, які входили до орбіти впливу Радянського Союзу.

Почалося з Польщі та Угорщини, де повалення режиму відбулося в мирний спосіб. Далі – Німецька Демократична Республіка. За нею – Чехословаччина. І далі – решта країн – аж до розпаду Югославії. Власне югославський, а також румунський випадок завершилися масовим насиллям, що псує реноме "оксамитовості" подій.

Революції 1989-го зазвичай вважають початком доленосного ривка, який здійснили ці держави, а також країни Балтії порівняно з рештою пострадянських. Сьогодні, дивлячись як батьківщини антикомуністичних революцій піддаються чарам популізму, історики говорять про незавершеність надбань 30-річної давнини. Тепер їх радше потрібно обороняти від наступу на демократію.

Звісно, у Цензор.НЕТ виникла спокуса провести аналогії з Україною, яка відчуває незавершеність вже третьої революції. Ми поспілкувалися з кандидатом історичних наук Олегом Бажаном про революції свободи, аналогії з виходом України з радянської орбіти і парадокси невтручання Радянського Союзу у руйнування сфери свого впливу.

Від оксамитових революцій були захмарні очікування. Це одна з причин, чому сьогодні у Польщі та Угорщині при владі популісти, - історик Олег Бажан 01

РЕВОЛЮЦІЇ ВИКОНАЛИ НАЙВАЖЛИВІШЕ ЗАВДАННЯ – ПОХОВАЛИ КОМУНІЗМ

- Коли говорять про повоєнні режими в країнах Центрально-Східної Європи, то мимохіть складається враження, що тамтешні репресії були страшнішими, ніж у Радянському Союзі того часу. Основний маховик репресій в СРСР був застосований у 30-х роках, а також у перші повоєнні роки, і цим радянському режиму вдалося примусити населення до упокорення. Тоді як території і країни, що тільки потрапили під владу радянського режиму, вповні відчули це. Чи згодні ви з таким твердженням?

- Утвердження тоталітарних режимів у країнах Східної Європи відбувалося за сценарієм, напрацьованим в Радянському Союзі. Прояви державного насилля у вигляді придушення поліцейськими методами антикомуністичного підпілля та усунення опозиції в країнах радянського впливу припадає на другу половину 1940-початок 1950-х років. Надійним оплотом комуністичних режимів, що формувався в Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Німецькій Демократичній Республіці, були саме радянські органи державної безпеки. В умовах боротьби щодо перспектив суспільного розвитку в країнах Центральної й Східної Європи співробітники Наркомату державної безпеки СРСР організовували боротьбу з антикомуністичним рухом опору, здійснювали проникнення агентів держбезпеки в ряди опозиції, проводили пошук внутрішніх ворогів, шпигунів, саботажників серед населення, реалізовували заходи насильницького прилучення угруповань, громадських організацій до коаліції на чолі з комуністичною партією.

У часи пізнього сталінізму політичні репресії в підконтрольних Радянському Союзу країнах проходили в умовах правового нігілізму. За радянською калькою 1930-х інспірувались показові процеси в Угорщині (справа Ласко Райка), Чехословаччині (справа Рудольфа Сланського), Болгарії (справа Трайчо Костова). Серед основних факторів, які викликали масштабні "партійні чистки" в Східній Європі наприкінці 1940-х –початку 1950-х років слід назвати: початок холодної війни між СРСР та США, параноїдальна підозрілість старіючого Сталіна та радянсько-югославський конфлікт 1948 року. Порівняно з тотальним терором у Радянському Союзі в 1930- ті роки політичні репресії в країнах Центрально-Східної Європи у післявоєнний період носили вибірковий характер.

- Хто запропонував термін "оксамитова революція", під яким ми розуміємо зміну режимів у 1989-1990 роках?

- Достеменно ніхто не може сказати, хто конкретно є автором цього терміну. За розповсюдженою версією, поява словосполучення "оксамитова революція" належить чеській дисидентці Ріті Клімовій. Поширена також думка, що вперше цей термін застосували західні журналісти у заголовках репортажів для привернення уваги читачів до подій, які мали місце в Чехословаччині упродовж листопада-грудня 1989 року. Саме в цій центральноєвропейській країні відбувся стрімкий та радикальний злам політичного режиму без застосування збройного насильства. Комуністичні керманичі Чехословаччини під тиском громадської думки відмовилися від монополії на владу та погодилися провести вільні конкурентні вибори в країні, в ході яких перемогу здобули противники тоталітарного режиму, прихильники демократії та реформ. Зміна політичної системи та правлячої еліти сталася в напрочуд "елегантний" спосіб. Перипетії, що призвели до народження некомуністичної Чехословаччини, часто-густо називають "ніжною" або "найм’якішою революцією".

- Революції відбулися доволі швидко, при цьому прорадянські режими були змушені приставати на умови опозиції. Чому партійна верхівка в цих країнах зважала на думку опозиції?

- По-перше, слідувати проголошеному Генеральним секретарем ЦК КПРС Михайлом Горбачовим курсу на побудову "гуманного, демократичного соціалізму в СРСР", Кремль вимагав від сателітів-союзників. По-друге, поглиблення соціально-економічної кризи в країнах Східної Європи, що прямо вказувало на політичне банкрутство комуністичних режимів в цьому регіоні.

По-третє, революційним змінам кінця 1980-х років у Східній Європі передував процес визрівання елементів громадянського суспільства, які існували в надрах тоталітарно-авторитарної системи. Під час так званого "комуністичного періоду" ідеологічно-пропагандистські інститути так і не змогли у свідомості чехів, словаків, поляків знищити глибоко вкорінені демократичні традиції. У деяких країнах упродовж 1950- першої половини 1980-х років було набуто досвід антитоталітарної боротьби та спротиву радянському домінуванню. Йдеться про заворушення в Познані 1956 р., Угорське повстання 1956 року, Празьку весну 1968 року, польські протести червня 1976 р. та 1980-1981 років. На другу половину 1970-х років припадає формування в країнах "комуністичного блоку" опозиційних громадських рухів. Визнаним центром громадського антитоталітарного опору в Чехословаччині стала "Хартія -77", в Польщі - незалежна профспілка "Солідарність". У Німецькій Демократичній Республіці дисидентський рух концентрувався навколо конфесійних, екологічних, антивоєнних об’єднань. На початку 1980-х років у Болгарії існувала нелегальна Соціал-демократична партія. Під впливом політики "перебудови" в СРСР існуюча мережа неформальних громадських об’єднань в Угорщині, Польщі, Чехословаччині вийшла з "наукового і культурного андеграунду" і стала відкрито апелювати до комуністичних режимів.

За обставин, що склалися, керівництво правлячих компартій вимушене було прислухатися до народної думки, вступати в перемовини з опозицією. Так, комуністичний режим в Польщі першим проявив ініціативу у налагодженні діалогу з Незалежною самоврядною професійною спілкою "Солідарність" у лютому 1989 року. Керуючись мотивами зберегти владу на тлі потужного протесту, породженого надмірними діями органів правопорядку щодо розгону студентської демонстрації 17 листопада 1989 р. у Празі, Центральний комітет Комуністичної партії Чехословаччини дав згоду на організацію круглих столів з громадськими об’єднаннями – "Громадський форум" – у Чехії та "Громадськість проти насилля" – у Словаччині. На хвилі гласності в Угорщині наприкінці 1988 року постало майже 40 різноманітних політичних угруповань, які у лютому 1989 року згідно з рішеннями пленуму ЦК Угорської соціалістичної робітничої партії та Державних Зборів були легалізовані.

- Однак оксамитові революції означали і вихід з орбіти СРСР, і США це всіляко демонстрували. Та Радянський Союз напряму втрутився лише в ситуацію в Румунії, контролюючи, щоб при владі лишалися лояльні до нього люди. Чому Горбачов не втручався в інші революції?

- Концепція "нового мислення" висунута Михайлом Горбачовим під час "перебудови", передбачала відмову СРСР від доктрини Брежнєва, заперечення прямого, в тому числі військового, втручання у справи країн, котрі входили до сфери радянського впливу. У відносинах Радянського Союзу з соціалістичними країнами мало б превалювати ліберальне ставлення до проблеми вибору власного шляху розвитку цих держав. Нові підходи генерального секретаря ЦК КПРС у сфері зовнішніх зносин, на думку деяких істориків та політологів, були навіяні переосмисленням значення Східної Європи для Радянського Союзу – від функції щита безпеки з боку Північноатлантичного альянсу до непомірного тягаря. Послаблення опіки країн соціалістичного табору з боку СРСР зумовила наростаюча економічна й політична криза в радянському суспільстві. До того ж у момент радикальної трансформації суспільних відносин у Польщі та Угорщині політбюро ЦК КПРС було зосереджене на виведенні радянських військ з Афганістану.

Разом з тим, Михайло Горбачов шукав різноманітні способи вплинути на керівництво правлячих компартій, які пручалися реформам аналогічним радянським. Відверте неприйняття перебудови демонстрував голова Німецької Демократичної Республіки Ерік Гонеккер Повідомлення про демократичні перетворення в Радянському Союзі за наказом Гонеккера підлягали політичній цензурі. Існувала заборона на розповсюдження в НДР локомотиву гласності - журналу "Огонек", газети "Московские новости", дайджесту радянських друкованих видань "Спутник". Вважаючи НДР "аванпостом миру та соціалізму", перший секретар Соціалістичної єдиної партії Німеччини не поспішав відмовлятися від усталеного політичного курсу. Як стверджує М. Горбачов у книзі спогадів "Жизнь и реформы" він намагався зустрічатися з Гонеккером якомога частіше, вишукуючи будь-яку можливість для бесід та обміну інформації заради пришвидшення демократичних реформ у Східній Німеччині.

Намагався порозумітися Михайло Горбачов із норовливим Ніколае Чаушеску. Опозиційність Бухареста до політики "перебудови" спонукала генерального секретаря ЦК КПРС шукати прямого діалогу з першим президентом Соціалістичної Республіки Румунія. Однак дискусії Горбачова з "генієм Карпат" про необхідність перетворень під час офіційного візиту до Румунії наприкінці травня 1987 року та під час неформальної вечері в урядовій резиденції Ново-Огарьово неподалік Москви 6 грудня 1989 р. завершились нічим.

- До річниці початку революцій минулого року відбулося кілька публічних обговорень. І головний контекст був: сьогодні багато населення держав Центрально-Східної Європи мають або раніше мали сентимент до комуністичного минулого. Яка причина?

- Коли політологи чи соціологи намагаються розкрити феномен "політичного популізму", наприклад, в Угорщині та Польщі, або шукають відповідь на питання, чому у деяких країнах Європи спостерігаються нотки ностальгії за комуністичним минулим, а при владі закріпилися крайні праві партії, то в ході роздумів вдаються до осмислення подій кінця 1980-х років. Мирні революції забезпечили перемогу ліберальної демократії, виконали найважливіше завдання – поховали комунізм. Повалення авторитарної системи у країнах соціалістичного блоку відбулося доволі швидко і у мирний спосіб.

Однак експерти констатують, що у Центрально-Східній Європі, процес структурних перетворень, економічних трансформацій проходив досить болісно і носив затяжний характер. Жителі країн колишнього соцтабору помилково сподівалися, що під час певних економічних та політичних зрушень за короткий період часу вдасться досягти суттєвого покращення економічної ситуації. Невдоволення чехів наслідками післяреволюційного розвитку країни позначилось на падінні популярності президента Вацлава Гавела. Синдром постреволюційного розчарування не полишає й посьогодні колишніх жителів Німецької Демократичної Республіки. Канцлер Федеративної Республіки НІмеччини Ангела Меркель, виступаючи в Кілі з нагоди 30-річчя падіння Берлінського муру зауважила, що після возз’єднання більшість східних німців почуваються громадянами другого класу. Виборці, що живуть на теренах колишньої НДР, голосують за посткомуністів з "Лівої партії" та правопопулістів з "Альтернатива для Німеччини" , оскільки добре пам’ятають про наслідки приватизації в першій половині 1990-х років, швидку загибель східнонімецьких галузей промисловості і подальшу втрату робочих місць.

Принагідно згадаємо про так званий "ефект Чаушеску". У Румунії тисячі симпатиків колишнього диктатора Ніколае Чаушеску щороку відзначають річницю його страти. Пересічні громадяни, які несуть квіти на могилу генсека Румунської комуністичної партії та його дружини Єлени, переконані, що у соціалістичну добу їм жилося краще. За даними соцопитування, проведеного у Румунії 2018 році більшість респондентів назвали "знаковою історичною особистістю" Ніколае Чаушеску, який випередив короля Міхая I.

- Ви згадали про розчарування Гавелом. Однак поляки також були розчаровані своїм лідером - Лехом Валенсою? Причини однакові?

- На президентських виборах у Польщі в 1995 році Лех Валенса поступився соціал-демократу Олександру Квасьнєвському, який в комуністичні часи обіймав посаду міністра з питань молоді. Використання засновником профспілки "Солідарність", лауреатом Нобелівської премії миру антикомуністичної риторики на адресу опонента, його заклики про необхідність боротьби з "червоним минулим" не знайшли відгуку у більшості виборців, які оговтувалися від "шокової терапії" та негативних наслідків в соціальній сфері. У першій половині 1990-х років в польському соціумі зберігався значний відсоток тих, хто під тягарем складних посткомуністичних трансформацій плекав позитивно-ностальгійний образ Польської Народної Республіки.

Від оксамитових революцій були захмарні очікування. Це одна з причин, чому сьогодні у Польщі та Угорщині при владі популісти, - історик Олег Бажан 02

ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ РОЗПОДІЛ ДЕРЖАВНИХ БАГАТСТВ ВІДБУВСЯ НЕСПРАВЕДЛИВО

- У Польщі в один час президентом був комуніст Ярузельський, а прем'єром – демократ Мазовецький. Як вони між собою домовлялися?

- Партійна еліта, коли зрозуміла, що не в змозі втриматися при владі, у січні 1989 року визнала можливість залучення до державного керівництва конструктивної опозиції. У лютому 1989 року у Польщі було започатковано роботу "круглого столу", в якому участь комуністи, "Солідарність", представники від римо-католицької церкви. В результаті переговорів було досягнуто угоди про проведення виборів. Правлячий режим прагнув підстрахуватися і наполіг на встановленні чітких квот на виборах до сейму. Польській об’єднаній робітничій партії та її сателітам відводилося 65 відсотків місць і 35 відсотків - опозиції. Щоправда народ вирішив по-своєму. На виборах у червні 1989 року "Солідарність" здобула 99 зі 100 місць у Сенаті та усі можливі 35 % місць у Сеймі. За нових реалій було сформовано уряд національної довіри на чолі з Тадеушем Мазовецьким – редактором часопису "Тижневик Солідарність", а Президентом Польщі став генерал Войцех Ярузельський. Комуністи не змогли оговтатись від поразки і не противились рішучим діям уряду Мазовецького у ліквідації комуністичного режиму. У січні 1990 року Польська об’єднана робітнича партія оголосила про свій розпуск.

Щодо стосунків між президентом і прем'єр-міністром. Ярузельський без особливого ентузіазму поставився до пропозиції призначити Мазовецького на пост прем’єр-міністра, але після тривалих роздумів погодився. Згодом, вже після смерті першого посткомуністичного прем'єр-міністра Польщі, Войцех Ярузельський зауважить, що цінував у Тадеуші Мазвецькому мудрість, рішучість, принциповість, наполегливість у досягненні накреслених планів.

-На відміну від розкладу сил в Україні.

- В Україні партійна еліта на початку 1990-х роках вчасно зорієнтувалася, запозичивши ідеологію націонал-демократичних сил. У момент коли українське суспільство перебувало у стані ейфорії від доволі легкого здобуття незалежності України, партноменклатура безперешкодно обмінювала владу на багатства та капітал.

- Під час розпаду Союзу багатства були розподілені несправедливо, це можна пояснити утворенням нових кордонів та бажанням російського центру домінувати з одного боку, та намаганням партійної верхівки втриматися при владі вже у нових республіках. А чому вони були неправильно розподілені у пострадянських республіках, що вже мали формальну незалежність?

- Процес приватизації в пострадянських республіках відбувся виключно в інтересах осіб, наближених до влади та кримінально-кланових структур. Державна влада не забезпечила рівного доступу громадян до приватизації об’єктів державної власності. Так, наприклад в Україні в 1990-х роках напрацьована законодавча база не створила підґрунтя для справедливого процесу приватизації за допомогою майнових сертифікатів. Бракувало перш за все механізмів суспільного контролю. Набуттю громадянами колишнього Радянського Союзу рівноправних часток на роздержавлене майно завадили ряд факторів: масове зубожіння населення, падіння виробництва, відсутність реального контролю за процесом приватизації, наявність корупції. Можна стверджувати, що розподіл багатств на теренах колишнього Радянського Союзу відбувся несправедливо. Не дивно, що в 1990-х роках став народжуватися олігархат в Росії, Україні, Грузії.

Програми ваучерної приватизації було прийнято в Польщі Чехії, Словаччині, Болгарії, Румунії. Однак ваучерна приватизація виявилася успіш­ною лише в Чехії. Більшість постсоціалістичних країн відмовилися від цієї форми проведення приватизації і надали перевагу комерційному варіанту, а саме проведенню аукціонів, у тому числі з участю іноземних інвесторів. Попри суспільні нерівності, яких не вдалося уникнути в ході великої та малої приватизації, в країнах Центрально-Східної Європи не склався клан олігархів.

- Хвиля глобального процесу демократизації, яка розпочалася з "революції червоних гвоздик" у Португалії в 1974 році, прокотилася Південною Європою, Латинською Америкою, а потім накрила собою Східну Європу. Дехто починає вірити в конспірологічні теорії.

- Поширення в пресі набули матеріали, в яких обґрунтовується теорія змови, пов’язана з "оксамитовою революцією" в Чехословаччині. Начебто студентські заворушення 17 листопада 1989 року були спровоковані чехословацькими спецслужбами. Під час розгону демонстрації нібито загинув студент. Трагічна звістка облетіла усю країну і стала "спусковим гачком" для розгортання масштабного повстання проти правлячого режиму. Роль "убитого" студента зіграв співробітник Служби державної безпеки Чехословаччини лейтенант Людвік Зіфчак. За допомогою народних протестів спецслужби прагнули усунути "ретрограда", генерального секретаря Комуністичної партії Чехословаччини Мілоша Якеша від керівництва країною, а натомість привести до влади реформаторів у стилі Михайла Горбачова.

Подібний хід роздумів використовується і навколо подій у Румунії в грудні 1989 року. Буцімто Ніколае Чаушеску був не до вподоби радянському лідеру Михайлу Горбачову так як між СРСР і Румунією тривалий час зберігалися напружені відносини. Бухарест ніколи не висловлював бажання йти у фарватері змін, які ініціювала Москва. У 1968 році Чаушеску не підтримав вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини, дружив з капіталістичннми країнами. За викладеною логікою усунення "румунського Сталіна" відбулося за згоди Кремля шляхом "двірцевого перевороту". Партійна верхівка нібито вдало скористалася народними протестами у Трансільванії у середині грудня 1989 року, щоб провести ротацію кадрів на політичному олімпі.

- Ви бачите підстави підтримувати цю теорію змов?

- Ні, тому, що оксамитові революції в Східній Європі спричинені як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками. До того ж у подіях кінця 1980-х років спостерігався ефект "сніжної лавини". Демократичні зміни в Польші та Угорщині у лютому-березні 1989 року прискорили "жовтневу революцію" в Німецькій Демократичній республіці, "ніжну революцію" в Чехословаччині, повалення авторитарних систем у Болгарії та Румунії.

- Паралельно з оксамитовою революцією в Чехословаччині зростав опозиційний український рух. Які паралелі можна провести?

- Події в Польщі, Угорщині, Німеччині, Чехословаччині, Балтії сколихнули українське суспільство, пожвавили суспільно-політичні процеси в республіці. Поглиблення демократичних перетворень у другій половині 1980-х років висунуло на порядок денний створення в Україні широкого демократичного руху. У липні 1988 року на основі Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод було сформовано легальну правозахисну асоціацію партійного типу - Українську Гельсінкську спілку. Діяльність загальнонаціональна організація розпочала з налагодження контактів з польською "Солідарністю". Відомо, що польські опозиційні кола у 1990–1991 роках підготували й переправили до України СРСР друкарське устаткування для розгортання широкої просвітницької роботи серед населення.

У першій декаді вересня 1989 року у Києві відбувся установчий з’їзд Народного руху України, який об’єднав представників різних політичних поглядів від комуністів-реформаторів до членів опозиційної Української Гельсінкської спілки. Тієї ж осені 1989 року у Чехії виникає суспільно-політична організація "Громадянський форум", а в Словаччині її аналог - "Громадськість проти насилля". Ці політичні угруповання зіграють вагому роль в "оксамитовій революції". В демократичних перетвореннях як в Україні, так і Чехословаччині провідне місце належить творчій інтелігенції, студентству та священикам. У 1987 році частково з підпілля вийшла заборонена радянською владою Українська греко-католицька церква. У цей же час у Львові активізував свою роботу Комітет захисту Української греко-католицької церкви – правозахисна організація священнослужителів і віруючих, що ставила за мету відновлення репресованої в другій половині 1940-х роках конфесії. Члени неформального об’єднання "Український культурологічний клуб" та релігійні активісти упродовж 1988-1989 року виборювали право у влади легально діяти "Ініціативному комітету по відродженню Української автокефальної православної церкви". Серед організаторів першої антикомуністичної демонстрації у Чехословаччині, що відбулася у Братиславі у березні 1988 році під назвою "Демонстрація свічок" були також дисиденти та католицькі активісти.

Від оксамитових революцій були захмарні очікування. Це одна з причин, чому сьогодні у Польщі та Угорщині при владі популісти, - історик Олег Бажан 03

І В УКРАЇНІ, І В ЧЕХОСЛОВАЧЧИНІ ФАКТОРОМ РЕВОЛЮЦІЙ БУЛИ ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ

- У Польщі церква також була одним з рушіїв революції.

- Римо-католицька церква була впливовою силою у комуністичній Польщі та опорою опозиції особливо після обрання Кароля Войтили Папою Римським. Перший папа-слов’янин послідовно відстоював право народів на свободу. Польський пастир, який не втрачав зв’язку зі своєю батьківщиною ймовірно був сильним подразником для комуністичних спецслужб. Існує версія, що за замахом на Папу Римського Івана-Павла ІІ, який стався 1981 року, стоять східнонімецька та болгарська спецслужби.

- Якщо ми проводимо аналогію між Україною і Чехословаччиною, наскільки схожими були чинники, що привели до революції?

- У Чехословаччині та в Україні екзогенний чинник став суттєвим імпульсом для зростання недовіри мас до комуністичного режиму. На кінець 1980-х екологічна ситуація в Чехословаччині була вкрай важкою. У ході побудови "підвалин соціалізму" окрім модернізації старих металургійних заводів у Чехії було зведено два нових крупних комбінати — в Остраві та місті Кошице. Середня та Північна Словаччина почали спеціалізуватись на випуску спеціальних феросплавів. Застарілі технології виробництва та обладнання на металургійних, алюмінієвих хімічних заводах призводили до надмірного забруднення атмосфери. Потенційну загрозу навколишньому середовищу становили об’єкти військової діяльності - радянські військові частини та полігони. Своєрідним поштовхом до зростання громадсько-політичної активності в Україні стала аварія на Чорнобильській АЕС. Перший несанкціонований мітинг у столиці України у квітні 1988 року був присвячений другій річниці Чорнобильської катастрофи. На думку багатьох істориків наслідки Чорнобильської аварії пришвидшили розвал Союзу, бо саме приховування владою масштабів катастрофи породило недовіру до правлячого режиму.

- Наскільки вирішальну роль відігравали інтелектуали-дисиденти?

- Щодо ролі дисидентства у розвалі тоталітарних режимів на теренах Східної Європи. То це питання до кінця ще не з’ясоване істориками. Зауважу, що Польський антитоталітарний рух у вигляді незалежних робітничих організацій "Комітет громадського захисту", "Конфедерація незалежності Польщі"; угруповань інтелігенції – "Клуб шукачів суперечностей", "Клуб кривого кола" профспілки "Солідарність" та інтелектуальних напрацювань Адама Міхніка, Єжи Гедройца - це беззаперечна сила, що підважила авторитарну систему.

Пробудженню духу опору комуністичному режиму в Чехословаччині сприяла громадська ініціатива "Хартія- 77" до якої входили мислителі Вацлав Гавел, Павло Когоут. Осередок правозахисту звертав увагу на порушення прав людини, забезпечення релігійних потреб громадян Чехословаччини. Створені з ініціативи "Хартії-77" "Громадський форум" та "Громадськість проти насилля" відіграли провідну роль у перемозі "ніжної революції" в Чехословаччині.

Становлення політичного та ідеологічного плюралізму в Угорщині в 1960-1970-х роках пов’язане з існуванням "Будапештської школи" Андраша Хегедюша, Ференца Фехера, Агнес Хеллер та інших. Практично усі угорські дисиденти були вченими або професорами університетів - філософами, соціологами, політологами. Їхні твори вирізнялися глибокою теоретичною аргументацією і не призначалися для масового читача. Ніхто з представників угорського інтелектуального опору не займався активною опозиційною діяльністю. Угорська специфіка дисидентства проявилася в тому, що в 1960-1970-х роках у відкритій угорській пресі було опубліковано велику кількість творів, в яких ставились під сумнів основні положення офіційної ідеології.

Духовно-інтелектуальний опір у Болгарії в 1960-х роках, пов'язаний з постаттю філософа (згодом президента країни) Желю Желєва, який у книзі "Фашизм", довів схожість між фашистською диктатурою та соціалістичним ладом. Завдяки творчому доробку, правозахисній діяльності інтелектуалів-дисидентів комуністичні режими були дискредитовані та повалені в ході демократичних революцій кінця 1980-х років.

- Зруйнування Берлінського муру стало візуальним символом змін. Ґрунт для цього готували ще з 1987 року, зокрема пропозицію знести стіну висловив американський президент Рональд Рейган. Зрештою, що підштовхнуло Горбачова погодитися на знесення – політика чи економіка?

- На ухвалення рішення про демонтаж Берлінського муру вплинули як політична ситуація в Центрально-Східній Європі, так і економічні чинники. Щорічне обслуговування Берлінського муру з урахуванням витрат на персонал, обходилося в 1980-х роках в один мільярд марок. Це були непомірні кошти для стагнуючої економіки. До того ж Угорщина раніше відкрила кордони з Австрією, і люди почали вільно переміщатися. Це явище охрестили "європейською прогулянкою". Тож стало зрозуміло, що мур потрібно руйнувати.

Від оксамитових революцій були захмарні очікування. Це одна з причин, чому сьогодні у Польщі та Угорщині при владі популісти, - історик Олег Бажан 04

ГОЛОВА КОЛЕГІЇ, ЯКА СУДИЛА ЧАУШЕСКУ, ЗАСТРЕЛИВСЯ, ЛИШИВШИ ЗАПИСКУ: "ПРОБАЧТЕ"

- Революція в Румунії супроводжувалася розстрілом демонстрантів. Ви вже згадували, що теорія змов у випадку Чехословаччини не працює, однак доволі популярною є така теорія щодо подій у Бухаресті. Щодо загибелі міністра оборони Румунії Міля досі достеменно незрозумілі всі обставини. Буцімто йому дали наказ розстріляти демонстрантів, він відмовився, і за це був убитий.

- До сьогодні немає точної відповіді на питання була смерть Васіле Міля самогубством чи вбивством за наказом Чаушеску. Про смерть міністра національної оборони стало відомо надвечір 22 грудня 1989 року з новин на столичному радіо. В країні поповзли чутки, що військового діяча було вбито за відданий ним наказ про заборону стріляти в мирне населення. Така звістка переконала частину армійського генералітету перейти на бік протестувальників. Виконуючий обов'язки міністра оборони Віктор Стенкулеску розпорядився не застосовувати зброю. Однак, у звіті слідчої комісії, яка нині веде розслідування щодо загибелі тисяч громадян у грудні 1989 року, зазначається, що після того, коли на бік народу перейшли армія та міліція, було використано 13 мільйонів набоїв. Тобто сутички зі застосуванням табельної зброї тривали аж до кінця грудня 1989 року. Висловлюються припущення, що стрільбою по людях змовники з числа політичного керівництва країни хотіли стимулювати ще більше невдоволення Чаушеску, щоб позбутися його.

- Наскільки сам Чаушеску хотів цього насилля і наскільки намагався контролювати ситуацію?

- Якщо вірити дослідженням, то на грудень 1989 року Чаушеску мав симпатію 95% румунів, але довіра розтанула в один момент після того, коли в Бухаресті відбулася силова зачистка мітингу. Декотрі дослідники вважають, що бунт був спровокований провокаторами, які затесалися в натовп під час промови Чаушеску і почали викрикувати насильницькі гасла. Крапки над "і" в подіях грудня 1989 року має поставити судовий процес, який розпочався наприкінці листопада 2019 року. На лаві підсудних опинився екс-президент Йон Ілієску, якого звинувачують у злочинах проти людяності. За версією слідства, революція 1989 року була наслідком змови, а Фронт національного порятунку на чолі з Ілієску, який перебрав владу після втечі Чаушеску з Бухареста 22 грудня 1989 року, нібито вдавався до диверсій.

- Суд над Чаушеску відбувся буквально за кілька годин. При цьому під час трансляції не показували обличчя суддів. Вони боялися?

-Звісно. Надзвичайний воєнний трибунал поспіхом провів тригодинне засідання і виніс подружжю Чаушеску смертний вирок. Їх було визнано винними у збройному виступі проти народу, руйнуванні національної економіки, загибелі 60 тисяч осіб. Вирок був негайно приведений до виконання. Згодом голова колегії суддів застрелився, залишивши записку, в якій було одне слово: "Пробачте". Однак не вказав, хто повинен його пробачити. Кілька суддів пізніше загинули в автокатастрофі.

- Реформи в Румунії були проведені?

- Після повалення Чаушеску на виборах у травні 1990 року дві третини мандатів отримали неокомуністи. Президент країни Йон Ілієску та стара партноменклатура не були готові до рішучих, подібних як у Польщі, реформ. На тлі погіршення економічної ситуації уряд країни призупинив лібералізацію грошово-фінансової системи, відмовився від співпраці з МВФ, посилив адміністративне втручання в економіку. Внаслідок спонтанної деколективізації лише третина нових власників створили власні господарства родинного типу. Недолугість аграрних перетворень призвела до того, що Румунія змушена була закуповувати за кордоном зерно, картоплю, кукурудзу. Результат відкладення необхідних реформ на початку 1990-х років падіння життєвого рівня громадян. Однак з приходом до влади правоцентристів у другій половині 1990-х років вдалося досягти позитивних змін. Було завершено аграрну реформу, в результаті 60 відсотків земель перейшли у приватну власність, зросли іноземні інвестиції, посилилися процеси інтеграції Румунії до Європейського Союзу, темпи зростання внутрішнього валового продукту на початку 2000-х років виявилися одними з найбільших у Європі.

- У Болгарії натомість все мирно відбулося. Зараз Болгарія є найбіднішою країною ЄС. Чому там не сталося ривка?

- Поступ соціально-економічних реформ в Болгарії дещо схожий з Румунією. Через нерішучість президента Желю Желєва, сильні позиції неокомуністів в парламенті та уряді необхідні реформи було відтерміновано. Процес приватизації в балканській країні відбувся у спосіб, подібний як в Україні - з присмаком корупції та криміналітету. Повернення до адміністративно-командних методів управління економікою у часи соціалістичного уряду Жан Віденова в середині 1990-х років матиме для країни вкрай негативні наслідки: збільшення безробіття, гіперінфляція, зубожіння населення (середня зарплата 5-6 американських доларів). "Період постсоціалізму" тривав упродовж 10 років. На початку 2000-их років Болгарії вдалося досягти економічної стабільності та суспільного консенсусу.

- Ви висловлюєте у своїх книгах думку, що українські дисиденти також не мали порядку денного.

- Українські дисиденти у своїй діяльності в 1960-1980-х років були сконцентровані на критиці існуючого ладу, а з проголошенням незалежності України не запропонували чіткої програми реформ. Дехто нарікає що на початку державотворчого шляху у нас не виявилося українського Гавела. Якби до влади у 1991 році прийшов В'ячеслав Чорновіл, роздумовують інші, то історія вірогідно пішла би по-іншому. Насправді націонал-комуністи зуміли переграти дисидентів і будували суспільство, яке базувалося на автократії.

- Наскільки коректно вживати термін "націонал-комунізм" до колишніх партійних діячів у 90-х?

- Зважаючи на ті зміни, які відбувалися у країні в другій половині 80-х, то багато хто почав себе позиціонувати націонал-комуністами. Хоча багатьох таких сміливців попросту позбавляли партійного квитка. Але за ідеологією все було націлено на збереження напрацювань радянського часу. Та і сам Кравчук у 90-х роках за таким принципом став націонал-комуністом. Як знаємо, суверен-комуністи віддали більшість голосів за Акт проголошення незалежності України.

Від оксамитових революцій були захмарні очікування. Це одна з причин, чому сьогодні у Польщі та Угорщині при владі популісти, - історик Олег Бажан 05

НАЦІОНАЛЬНІ КОНФЛІКТИ В ЮГОСЛАВІЇ ПОЧАЛИ НАБУВАТИ ВАГИ ПІСЛЯ СМЕРТІ ТІТО

- Оксамитові революції завершилися печальним довгим акордом – війнами на Балканах після розпаду Югославії. Усі воєнні конфлікти, які точилися під час її розпаду, мали етнічну основу. Наскільки ці конфлікти були інспіровані Сербією? Поширеною є теза, що "серби – росіяни Балкан".

- Творцем федерації Югославія був Йосип Броз Тіто. Він припустився багатьох помилок у реалізації так званого "югославського експерименту". Причини фіаско Югославії не тільки в неефективній економіці та авторитарній політиці, а й провальній національній політиці. Поки був живий Тіто, його конструкція мультинаціональної держави на Балканах більш-менш функціонувала. Зі смертю засновника і єдиного президента соціалістичної Югославії у 1980 році національні суперечки стали загострюватися. Нібито Югославія і не була випадковим утворенням, але й не виявилася міцною державою, гарантованою від розпаду. Коктейль з економічних, політичних, національних, соціальних, релігійних "інгредієнтів" спричинив конфлікт на Балканах. Відмінності в економічному рівні розвитку республік, строкатість етнічного і релігійного складу населення породили процес розпаду Югославії в 1990-1991 роках. Військово-політичні ускладнення мали місце у тих республіках Югославії де існували чималі "острівці" сербів. У Хорватії місцеві серби (близько 12 відсотків від усього населення республіки) у місцях компактного проживання створили державне утворення – Республіку Сербська Країна, що спричинило сербсько-хорватську війну. Небажання боснійських сербів жити в мусульманській державі Боснія та Герцеговина призвело до затяжної кровопролитної громадянської війнию

- Наскільки у ті події міг втрутитися спершу СРСР, а потім – Росія? У румунські події вони втручалися, до Бухареста навіть приїздив тодішній міністр закордонних справ СРСР Шеварднадзе.

- Розпад Югославії відбувався синхронно з дезінтеграцією Радянського Союзу. Ось чому Президент Росії Борис Єльцин після виходу з СРСР приділяв більше уваги складним внутрішньо-політичним проблемам. Нинішній керманич Російської Федерації Володимир Путін прагне здобути лаври "захисника" інтересів православних націй на Балканах. Росія демонструє жорстку політику щодо Косова, нарощує свою присутність на сербському медіа-ринку, втручається у внутрішні справи Чорногорії. Гроші та примус - основний інструментарій зовнішньої політики путінської Росії на Балканах.

 Ольга Скороход, Цензор.НЕТ

Источник: https://censor.net.ua/r3175610
 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх