EN|RU|UK
 Общество, Политика Украины
  1935  0

 Окремі аспекти кадрової політики на дипломатичній службі України


Автор: Олександр Александрович

21 грудня 2019 року, з нагоди Дня Дипломатичної служби України, було видано Указ Президента України № 934 Про присвоєння дипломатичних рангів. Проаналізуємо кадрову політику МЗС за останнє десятиліття, де маємо і значні здобутки, і певні недоліки.

Щиро вітаю десятку своїх колег, які отримали ранги Надзвичайного і Повноважного Посла України (далі – НПП), Надзвичайного і Повноважного Посланника 1 класу (НПП1) і Надзвичайного і Повноважного Посланника 2 класу (НПП2). Це засвідчило увагу Президента В олодимира Зеленського до дипломатичної служби, визнання її вагомої багаторічної ролі у захисті національних інтересів України.

Водночас ця радісна подія наштовхнула мене на детальніший аналіз кадрової політики МЗС за останнє десятиліття, де маємо і значні здобутки, і певні недоліки, які не так важко виправити. Мета цієї статті якраз і полягає у внесенні конкретних пропозицій для поліпшення ситуації у цій делікатній сфері, яка напряму впливає на успіх, мотивацію і психологічний настрій дипломатів.

Завдяки ініціативі міністра Володимира Огризка, за підтримки міністрів Павла Клімкіна й Вадима Пристайка і за титанічної роботи Державного секретаря Андрія Заяця, сучасна кадрова система в Міністерстві стала стрункою, зрозумілою, справедливою і передбачуваною. Відкриті конкурси, аж до посад директорів департаментів, ґрунтовна професійна освіта, завчасне планування довготермінових закордонних відряджень, поліпшена мовна підготовка, незалежне оцінювання, автоматичне присвоєння чергових дипломатичних рангів нижчого і середнього рівня, рішення припинити погодження з ОПУ призначень радників – всі ці кроки зробили проходження дипломатичної служби в цілому доволі приємним і меритократичним. А недавно оновлені Закон України про дипломатичну службу і Указ Президента України Про перелік дипломатичних посад, приписаних до дипломатичних рангів, подекуди майже дослівно перегукуються з відповідними положеннями Закону України Про державну службу (що цілком логічно), за одним винятком, про котрий ідеться нижче.

З одного боку, в обох законах поняття "рангу" тлумачиться як певне загальне чи спеціальне звання, яке є іманентним і жорстко прив’язаним до вузької амплітуди відповідних посад державного чи дипломатичного службовця і яке не належить до системи нагород, відзнак та заохочень (крім випадків дострокового присвоєння чергового рангу за особливі заслуги та призначення чергового рангу поза межами категорії посад у зв’язку з виходом на пенсію). Разом з тим, п. 6 Статті 39 Закону про держслужбу говорить про те, що "черговий ранг у межах відповідної категорії посад присвоюється державному службовцю через кожні три роки з урахуванням результатів оцінювання його службової діяльності", в т.ч. і перші три найвищі ранги. Натомість п. 2 Статті 26 Закону про дипслужбу залишає "простір для фантазії", приписуючи, що "строк перебування у дипломатичних рангах радника першого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника другого класу, Надзвичайного і Повноважного Посланника першого класу не встановлюється." Іншими словами – захочемо присвоїмо, не захочемо не присвоїмо. Йдеться, звичайно, не про конкретного президента чи міністра закордонних справ, а про несвідомо чи навмисне залишену лакуну в законодавстві, яка допускає застосування невиправданого суб’єктивізму в ухваленні кадрових рішень.

Автор статті проаналізував доступні на сайті Офісу Президента України з 2008 року і по грудень 2019-го укази про присвоєння дипломатичних рангів – всього 301 щасливий номінант за 12 років, тобто приблизно по 25 осіб на рік. Загальна кількість посад, які приписані до рангів НПП, НПП1 і НПП2 (тобто всі керівники 126-ти закордонних дипустанов, їхні заступники на рівні радників-посланників, керівники центрального апарату не нижче рівня начальника управління, відповідні керівники в ОПУ, КМУ та ВРУ, дипломатичні радники в інших ЦОВВ) становить орієнтовно 250 осіб. Тобто кожен потенційний кандидат може отримувати черговий високий ранг десь раз на 10 років. Але ж деякі прізвища в указах повторюються: котрі двічі а то й тричі. Тобто реальні шанси отримати один з найвищих трьох рангів коливаються в межах одного разу на 15-20 років. А починають ті високі НПП отримувати десь з віку 40 років. Виходить не дуже оптимістична картина.

Погляньмо прискіпливіше і до Указу про відповідність рангів посадам. Абсурдно, коли перший заступник і заступник міністра можуть мати дипранги починаючи від НПП2, тоді як заступник генерального директора директорату претендує на ранг не нижчий від НПП1. Цей кумедний ляп слід виправити в той чи інший бік. Також не знаходимо у згаданому Указі посаду посла з особливих доручень, яка проте фігурує в Законі про дипслужбу. Були випадки і цілковитої невідповідності високої посади і заниженого дипрангу, що взагалі суперечить законодавству.

Отже, щоб прибрати суб’єктивізм у присвоєнні рангів керівному складу МЗС, посилити мотивацію дипломатів достатньо привести у відповідність Закон про дипломатичну службу із Законом про державну службу, запровадивши ті самі по три роки "душевного томління" між посадами НПП1, НПП2 і НПП. Звичайно, за умови відсутності доган, успішного проходження атестації і т.і.

Хтось може гнівно зауважити, що якийсь посол замахується на "святая святих", тобто на повноваження Президента України. Але ж ніхто не відбирає конституційні повноваження президента з присвоєння дипломатичних рангів. А додаткові повноваження лідера держави реалізуються через призначення на посади. Не випадково в законодавстві ранги є похідними від посад, а не навпаки. Рідко буває, коли дають спочатку вищий ранг, а потім підтягують до нього посаду. Коли президент чи міністр призначає конкретного дипломата на високу посаду, це і є вияв особистої довіри, кар’єрного підвищення, якщо хочете заохочення. А всі дипранги в рамках відповідної категорії посад повинні надаватися автоматично, рутинно і не обов’язково до Дня дипломатії. Інакше навіщо ж призначати на відповідальну посаду, не висловлювати зауважень, але тримати підвішеним на гачку перманентної невизначеності, ставлячи в принизливу позу прохача.

І останнє. Справжніми заохоченнями для найкращих дипломатів мають бути не ранги, а державні чи відомчі нагороди, як приклад: за укладення Угоди про асоціацію з ЄС, за виграш справ України в міжнародних судах, за утримання санкцій ЄС проти Росії, за рішення віддати розслідування збиття MH17 в руки міжнародних слідчих, за успіх з поверненням громадян України з російського полону, за вирішення гострих проблем з деякими з наших західних сусідів, за двопартійну підтримку України в Конгресі США, за впровадження стандартів НАТО у сектор безпеки й оборони України, за мільярдні контракти та інвестиції, за висловлену на початку березня 2014 року пропозицію негайно започаткувати ротаційне патрулювання кораблями НАТО Чорного моря між Кримом і південними областями України…

Українські дипломати мають багато чим пишатися. Понад 90% нас – кар’єрні, з міцною інституційною пам’яттю і загостреним почуттям патріотизму, порядності і професіоналізму. Безумовно, ми всі рішуче підтримуємо нашого міністра й президента в усіх справах, які наближають Україну до перемоги у війні, до членства в НАТО і ЄС, а уряд – у впровадженні необхідних реформ. Наші взаємини мають і надалі ґрунтуватися як на спільному служінні народу України, так і на взаємній повазі, довірі і підтримці.

Ще раз вітаю всіх українських дипломатів – від аташе і до президента – з нашим спільним професійним святом!

Олександр Александрович, Посол України, для Цензор.НЕТ

Источник: https://censor.net.ua/r3167586
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх