EN|RU|UK
 Политика Украины
  5101  9
Материалы по теме:

 Ми відчуватимемо себе у безпеці лише тоді, коли вся Україна сама вироблятиме основні компоненти зброї, - Андрій Сенченко


Автор: Ольга Скороход

Андрій Сенченко, який на початку російської агресії на короткий строк став заступником голови Адміністрації президента, визволяв кримських заручників і фактично організував водну блокаду щойно окупованого Криму, сьогодні очолює громадській рух "Сила права", що послідовно здійснює юридичний наступ на державу-агресора.

У складі руху також працюють "Центр деокупації і реінтеграції тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу" і "Воєнний кабінет", який напрацював системні пропозиції з питань воєнної реформи та розвитку оборонно-промислового комплексу.

Ці стратегічні напрацювання підкріплюються практичним досвідом. Очолюючи наглядову раду оборонного підприємства "Українська бронетехніка", яка вже поставляє українській армії певні види техніки та озброєння, Сенченко переконує в необхідності докорінно змінити ставлення держави до української оборонки. Зокрема, для всіх виробників, що повністю виконують замовлення держави, зняти штучні перешкоди для самостійного постачання власної продукції на експорт. Держава зі свого боку має чітко розуміти, якої саме техніки потребує. Докладніше він розповів в інтерв'ю.

Ми відчуватимемо себе у безпеці лише тоді, коли вся Україна сама вироблятиме основні компоненти зброї, - Андрій Сенченко 01

ВЛАДІ БРАКУЄ БАЖАННЯ СЛУХАТИ ЛЮДЕЙ, ЩО МАЮТЬ НЕОБХІДНІ ЗНАННЯ, ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД І СПРАВЖНІ, А НЕ ФЕЙСБУЧНІ ДОСЯГНЕННЯ

- Вас традиційно сприймають як політика, юриста, воєнного експерта. Виявляється, ви займаєтесь ще і новітніми системами озброєння і військової техніки.

- Чесно кажучи, я не вважаю себе експертом, тому що експерти оцінюють думки і дії інших, а я створюю професійні команди, разом з якими генерую стратегії і, наскільки дозволяють обставини, дію. Війна триває, і тому я намагаюся підключатися до боротьби по всіх напрямках, в яких щось розумію, – як політик, як юрист і як військовий інженер.

Сьогодні головна проблема країни в тому, що викликів, передусім у сфері оборони і безпеки, багато, а державної стратегії немає. Багато порад, які оточення дає президенту, носять ситуативний характер, або, що ще гірше, базуються на власних амбіціях і не завжди державних інтересах.

Стратегія перемоги – це не обов'язково наступ танковими колонами. Багато політиків, та і патріотично налаштованих громадян, часто говорять: звільняти території потрібно воєнним шляхом, а дипломатичний тиск – це просто балачки. Насправді, навіть агресор чітко розуміє, що сучасна війна зовсім інша. Є так звана "доктрина Герасімова" – керівника Генштабу Російської Федерації, який сформулював її ще у 2013 році, потім оновив у 2018-му і 2019-му. У ній сказано, що в сучасній війні треба використовувати всі наявні можливості. На думку агресора, в такій війні використання інформаційних засобів на додачу до протестного потенціалу населення і економічного тиску може бути більш ефективним, аніж використання традиційної зброї.

Однак це не означає, що нам не потрібні сильна армія і традиційна зброя. Більш того, наші стратеги не розуміють, для чого нам потрібна армія. Не лише для того, щоб іти в наступ чи оборонятися. Якщо у нас буде сильна армія, то наші європейські та американські друзі чітко розумітимуть, що це провокуючий фактор і для українського суспільства, і для української влади до того, щоб силою звільнити Крим і Донбас. Тому для них це стане фактором, який штовхатиме їх на доведення санкцій до рівня, необхідного для того, щоб Путін прибрався з Криму і Донбасу, – щоб ми не пішли силою звільняти свої території. Сьогодні наших західних партнерів, на жаль, влаштовує заморожений конфлікт. Але вони фактично заморожують наше життя і майбутнє нашої країни.

- Що є основою сильної армії? Зброя?

- Ні, залізо другорядне. Головне – це люди та їхня мотивація. Треба змінити напрямок черги, яка сьогодні стоїть на вихід з армії. Нам потрібна черга на вхід до армії. Для цього треба багато чого змінити. Необхідно прибрати демотивуючі фактори і додати мотиваційні. І це не тільки грошове забезпечення. Має бути зовсім інша кадрова політика. Необхідна інша система, що дає можливість отримати власне житло, ціна якого для військового повинна знижуватись із кожним днем служби. Потрібна справжня повага до солдата та довіра до командира і багато іншого, що мотивує громадянина служити в армії достатньо довго. Цього не розуміють ті, хто каже: нам потрібна контрактна армія. Вона у нас і так зараз переважно контрактна. Але нам потрібна не просто контрактна, а професійна контрактна армія. Для того, щоб контрактна армія ставала професійною, людям необхідна зрозуміла мотивація, яка достатньо довго утримуватиме їх в армії. Це необхідно для того, щоб вони встигли стати справжніми професіоналами і встигли підготувати наступне покоління.

- Як ви думаєте, призов потрібно зберегти?

- Не потрібно хитатися з одного боку в інший. Вважаю, що призов – це неефективна форма як вирішення проблеми некомплекту в армії, так і проблеми підготовки резервів. Я спілкувався з тими, хто пройшов строкову службу. Один – кулеметником його вважали, а інший – водій бензовозу. За рік строкової служби водій бензовозу так і не побачив свого бензовозу, а кулеметник стріляв тричі по 10 набоїв. Це брехня, а не підготовка.

Діюча влада перед виборами обіцяла скасувати призов, не зовсім розуміючи суть питання. Потім прийшли, злякались і призов залишили. Почали хапати призовників, молодь побігла до Польщі, тому що не хоче бути рабами. Не треба пересмикувати, буцімто вони державу не хочуть захищати. Вони рабами не хочуть бути. Адже призовників не направляють на схід, а використовують в тилу як завгодно.

Ми запропонували Офісу президента змінити підходи до контрактів у Збройних силах. На мій погляд, має бути три типи контрактів. Перший – основний контракт на службу в ЗСУ на 3 – 5 років. Його підписує людина, яка визначилась. Другий – додатковий контракт для дуже дорослих людей, що вже мають бойовий досвід, своє вже відслужили, але готові захищати країну. Якщо, не дай Боже, буде загострення на війні, без них країна не впорається. Багато таких людей, що захищали Україну в перші роки війни, готові, наприклад, півроку бути на передку, а потім півроку з онуками вдома. Саме для них та інших добровольців пропонується можливість служби в гарячому резерві.

Але потрібен ще один тип контракту – "попередній контракт на службу в армії". Йдеться про контракт, за яким люди ідуть служити на 3 місяці, але цей час із першого до останнього дня повинні присвятити дуже-дуже інтенсивній військовій підготовці, як кажуть, за натовськими стандартами. Ми навіть запропонували кілька типів програм: загальна програма для сухопутних військ, спеціальна програма для сухопутних військ з елементами гірсько-піхотної підготовки, спеціальна програма для морської піхоти і спеціальна програма для десантно-штурмових військ.

Цю систему необхідно запропонувати як альтернативу строкової служби.

До речі, ми запропонували ввести такий порядок, що без проходження служби за попереднім контрактом людина не може підписати основний контракт на службу в армії. Якщо людина, що пройшла цей курс, не має бажання далі служити в армії, вона автоматично стає підготовленим резервістом.

- Ви також пропонуєте, щоб без тримісячного контракту не брали на службу в правоохоронну систему.

- Так, необхідно ввести правило: якщо годний за станом здоров’я, але не пройшов службу за попереднім контрактом, – не маєш права на роботу в поліції, прокуратурі, НАБУ, ДБР, Прикордонній службі та інших подібних структурах. Вважаю, що такі ж обмеження повинні бути і для державної служби.

А то зараз політики і різні структури багато закидають військовим про корупцію. Приходять хлопчики, які в армії не служили, країну свою не захищали і починають висувати якісь підозри людям, які, ризикуючи життям, боронили свою Батьківщину. Якщо цих хлопчиків запитати, що вони у військовій справі розуміють, виявиться, що нічого, – вони лише бездумно виконують доручення старших товаришів.

Я не кажу, що не треба боротися з корупцією. Але така "боротьба" ні до чого, окрім приниження військових, не веде.

Повертаючись до стратегії, хочу звернути увагу на необхідність невідкладної розробки зрозумілої концепції розвитку Збройних сил. У країні і в армії є справжні фахівці, що готові допомагати державі. Є вони і в "Воєнному кабінеті" команди руху "Сила права". Чого ж не вистачає? Бажання у влади слухати людей, що мають необхідні знання, практичний досвід і справжні, а не фейсбучні досягнення.

Лише тоді, коли буде напрацьована і затверджена концепція сучасної української армії, зможе народитися вивірена і реалістична концепція її озброєння. І лише після цього з’явиться можливість сформулювати концепцію розвитку оборонно-промислового комплексу держави.

Сьогодні все відбувається навпаки – не дочекавшись від нового уряду зрозумілих ідей і чітко сформульованої потреби, виробники оборонної сфери, переважно за свій рахунок і на свій власний розсуд, розробляють нові моделі озброєння, серед яких є вдалі і невдалі. Тобто промисловість починає зі свого боку ніби формувати військово-технічну політику замість держави.

- Так ви вважаєте, що це погано?

- Ні. Це добре, що армії пропонуються інноваційні ідеї. Але треба розуміти, що без проєкту, навіть з найсучасніших і якісних матеріалів, гарний будинок не збудуєш.

Коли йдеться про армію і зброю, треба постійно пам’ятати, що вони обходяться нам з вами, як платникам податків, не дешево. Саме тому завдання держави, що має спеціальні інструменти – воєнну та зовнішню розвідку, – визначитись із реальним рівнем можливостей супротивника і оптимальною структурою та чисельністю власного війська та його озброєнням, що відповідає сучасним і майбутнім викликам. Інакше ми можемо стати країною, що не змогла побудувати ефективну армію, але встигла знищили себе нерозумними витратами. Безперечно, дуже важливо, щоб такий системний підхід доповнювався ініціативними пропозиціями виробників.

- Чи не швидше було б експортувати низку озброєнь?

- Так, інколи чую запитання: навіщо нам, наприклад, виробництво снарядів чи українська БМП, якщо є ринок? Але це в мирний час Україна могла купити озброєння. А у військовий час починають діяти різні, у тому числі незрозумілі обмеження. Не ми розв’язали цю війну, але все одно наші європейські друзі говорять: краще ви здайте інтереси України в Мінську, аніж ми вам продаватимемо снаряди для захисту і повернення ваших територій. Зрозуміло, в наших друзів є власні національні інтереси, що ніколи не збігатимуться з нашими на 100%. Але нам їхній вибір не підходить. Необхідно зрозуміти, що ми справді відчуватимемо себе в безпеці тоді, коли всі основні компоненти зброї Україна вироблятиме сама. Причому в нас є передумови для того, щоб не лише забезпечувати себе, а й активно просуватися назовні. Це дуже важлива річ, тому що йдеться про високотехнологічну продукцію з високою доданою вартістю. Україна, на щастя, ще остаточно не втратила свій інтелектуальний потенціал, що дозволяє розробляти і виробляти таку продукцію.

Нам треба постійно пам’ятати, що безпека держави – це не лише військова безпека, яку забезпечує армія. Маючи всім відомі виклики і не маючи сильної оборонної промисловості ми, як держава, постійно знаходитимемося в зоні додаткового ризику.

- Що, на ваш погляд, треба робити державі?

- Починати з самого початку.

Перше. Необхідно виконати норму Закону "Про національну безпеку" і, врешті-решт, створити спеціальний центральний орган державної влади, покликаний сприяти розвитку всього оборонно-промислового комплексу, незалежно від форми власності цих підприємств. Нам важливі всі компоненти – і державні підприємства, що змогли зберегти інтелектуальний і виробничий потенціал, і приватні – більш динамічні та інноваційні.

Друге. Треба замислюватися над перекосами в системі освіти і невідкладно змінити пріоритети. Останні 25 – 30 років країна готує переважно юристів та економістів. Виникає просте питання. Зараз багато українців з різних причин їдуть за кордон працювати. Може, наші юристи чи економісти там користуються попитом? Ні. А хто потрібен на Заході? Інженери, зварювальники, верстатники і так далі.

Попередньому міністру освіти пропонували збільшити стипендію для студентів вишів, які готують інженерів і фахівців з точних наук. У Радянському Союзі такі доплати були, тому що ці спеціальності стосувались оборонної промисловості. Таким чином підтримували інтерес до цих галузей. І, безперечно, на ці спеціальності був великий конкурс, на відміну від того, що зараз. На мій погляд, треба втричі збільшити стипендію на таких спеціальностях.

Крім того, доцільно законом на найближчі 20 років затвердити спеціальні вимоги до програми активного працевлаштування, що реалізується Державною службою зайнятості. Пропонується встановити квоту, за якою стратегічно важливі для держави підприємства (і державні, і приватні) щороку зможуть замовляти не менш як 5000 кращих випускників вишів відповідних спеціальностей і впродовж трьох років отримувати компенсацію їхньої зарплатні від служби зайнятості. Це дозволить зберегти наукову та інженерну школу і закласти міцний фундамент на майбутнє.

Ми відчуватимемо себе у безпеці лише тоді, коли вся Україна сама вироблятиме основні компоненти зброї, - Андрій Сенченко 02

СЬОГОДНІ ДЕРЖАВНЕ ОБОРОННЕ ЗАМОВЛЕННЯ ЗДАТНЕ ЗАВАНТАЖИТИ ПІДПРИЄМСТВА ЛИШЕ НА 5%

- Які типові проблеми приватної оборонки і яке ваше ставлення до "Укроборонпрому"?

- Вже майже 30 років як ми не будуємо комунізм, а в оборонці до приватних компаній ще існує таке ставлення, як було у "справжніх більшовиків" до непманів. Постійно нав'язується думка, що для нас головне – це державний сектор, а приватне виробництво заважає. Однак насправді ніхто нікому не заважає. В наший оборонці залишилася достатньо потужна державна складова. Але вона може бути значно більш потужною, якщо буде виважено реформована.

Що стосується "Укроборонпрому", то вже час визначитись – це підприємство чи орган державного управління? Якщо це орган державного управління, то для нього не повинно бути будь-якої різниці між приватними і державними виробниками. У такому випадку його головне завдання – створити умови, щоб кількість підприємств зростала, щоб їхня продукція забезпечувала потреби армії і без зайвих перешкод просувалась на зовнішньому ринку. Зараз ці функції покладені на Міністерство економіки. Але не може одна структура займатися і землею з аграрним сектором, і обороною, і космічною діяльністю, і ще багатьма іншими напрямками.

Якщо ж для "Укроборонпрому" остаточно обрано статус бізнес-структури, то хочу нагадати, що навіть за часів Радянського Союзу в плановій, жорстко централізованій економіці не існувало подібного масштабу багатопрофільних конструкцій.

Що ж робити? Я навіть не вважаю, що нам необхідно приватизувати всі державні підприємства. Але я не впевнений, що необхідно їх об’єднувати в одній структурі. Свого часу в "Укроборонпромі" були розроблені концепції т.зв. дивізіонів. Безумовно, питання не в назві, але якщо за певною юридичною схемою навколо КБ чи головного виробника, наприклад, бронетехніки згуртувати профільні державні підприємства, то виникне розуміння співпраці, кооперації, розподілу завдань. Те саме в авіаційній галузі. Головне – не зволікати з рішеннями, тому що, наприклад, клуб країн, що здатні будувати літаки, дуже обмежений. І якщо з нього випасти, то може навіть за життя наших дітей Україна туди не повернеться. Те саме стосується ракетобудування, суднобудування та іншого.

Головні наші проблеми – відсутність державної стратегії, законодавчого забезпечення її реалізації та людей, здатних реалізовувати такі масштабні завдання. І так буде доти, доки ми не зрозуміємо, що шукати їх треба не серед блогерів і грантоїдів.

- Які ще існують головні проблеми, окрім відсутності державної стратегії?

-Ще одна велика проблема – зловживання монопольним становищем держави, що породжує абсолютну безвідповідальність у багатьох правовідносинах. Ця проблема народилась не сьогодні – її коріння у відомому радянському принципі "я начальник, ты – дурак". Негативні прояви цих традицій виражені у багатьох напрямках, в тому числі і сфері оборони та безпеки. Виконуючи функцію найбільшого роботодавця, держава постійно маніпулює в питаннях оплати праці тих, кого вона наймає на роботу – вчителів, лікарів, військовослужбовців. Те ж саме стосується функцій держави, як найбільшої страхової компанії країни, що керує пенсійним та іншими фондами соціального страхування, – вона постійно маніпулює розміром прожиткового мінімума і своїми пенсійними зобов’язаннями, в тому числі перед захисниками країни. Ще одна функція держави – вона найбільший покупець товарів і послуг, в тому числі в оборонній промисловості. І знову безвідповідальний!

Впевнений, жоден виробник не зможе похвалитися рівноправним контрактом з Міністерством оборони чи будь-яким іншим держзамовником. Зрозуміло, що й випадків, коли б держава сплатила за порушення своїх зобов’язань, не існує. При цьому чергові можновладці постійно стверджують що саме так вони захищають інтереси держави, другою рукою руйнуючи її економіку. Є й інші типові приклади, коли без наявних підстав затягується надання погодження на експорт продукції подвійного або військового призначення, – зриваються контракти, підприємство зазнає збитків, держава втрачає податки і ринки збуту. Саме внаслідок такої безвідповідальності зруйновано багато підприємств, в т.ч. в оборонці.

Можу навести живий приклад: Краматорський завод важкого верстатобудування на замовлення Міноборони розробив і виготовив дослідний зразок самохідної артилерійської установки "Богдана" – першого зразка озброєння натівського калібру 155 мм. На початку жовтня підприємство закупило по імпорту партію снарядів для проведення випробувань, початок яких планувався на 4 листопада. Але, як завжди, почалося ходіння навприсядки по колу, кінця якому не видно. Заморожені державні гроші, заморожені гроші виробника, і жодної відповідальності.

Як це лікувати? Змінювати процедури! Якщо зриваєш встановлені строки погодження, – протокол про корупцію і звільнення. Якщо внаслідок немотивованих дій, або бездіяльності чиновника накладені санкції на держзамовника, – автоматично подається регресний позов для відшкодування збитків за рахунок фактичного винуватця. Це дуже швидко призведе до зовсім іншої дисципліни у відносинах держзамовника і виробника.

- Однак навіть в умовах війни наскільки реально держава Україна здатна забезпечити замовленнями оборонні підприємства?

- Треба зрозуміти, що спроможність держави профінансувати за рахунок коштів платників податків державне оборонне замовлення значно нижча, аніж реальний потенціал української оборонки – десь 5%. Однак це не привід для того, щоб не з’являлись нові підприємства, адже вони з’являються або в тих нішах, які не заповнені (в нішах сучасної зброї, військової техніки), або вони розробляють щось більш якісне чи з меншими витратами, аніж в інших державних чи приватних виробників. Держава не повинна заважати конкуренції в цій сфері.

Якщо українські потужності значно більші, аніж можливості купувати для власної армії, – потрібна державна стратегія розвитку експорту і жорсткого просування на зовнішніх ринках. На це завдання повинні працювати принаймні Мінекономіки, МЗС і всі наші посольства, військова і зовнішня розвідки. До речі, і президентові України треба вивчити досвід Сполучених Штатів, де лідер країни є одним з головних лобістів оборонно-промислового комплексу в частині його просування на зовнішні ринки.

Крім того, треба пам’ятати, що найкраща реклама української військової техніки та озброєння – використання її власною армією країни.

Сьогодні експорт української зброї стримується не лише конкуренцією інших країн, а й штучними перешкодами вдома. Досі працюють абсурдні процедури, багато з яких залишилося ще від радянських часів. Так, кожен виробник, що знайшов за кордоном покупця на свою продукцію, зобов’язаний отримати згоду Міноборони і Генштабу на її експорт.

У Радянському Союзі, що мав геополітичні інтереси в різних кутках світу, була реальна небезпека зіткнутись зі своєю ж зброєю. В нас немає таких геополітичних амбіцій, і тому повинен працювати простий принцип: якщо власна держава не замовила певну продукцію, чи держзамовлення виконано, обмежень з боку Міноборони і Генштабу бути не може.

- Наскільки зараз ці обмеження заважають?

- Місяці витрачаються на погодження. Є іншого роду обмеження – щодо країн, які перебувають під санкціями. Але це вже не завдання Генштабу і Міноборони. Для цього існує спеціальний регулятор – Державна служба експортного контрою.

- Якщо говорити про експорт, то скільки ніш чекає на Україну на зовнішніх ринках?

- Нас ніде і ніхто не чекає. На цьому ринку треба жорстко працювати ліктями і водночас відбудовувати дипломатичні стосунки. Зараз Росію виштовхують санкціями з багатьох ринків озброєння. Зайти туди з американською чи європейською зброєю практично неможливо, тому що вона в країнах третього світу неконкурентоспроможна за ціною. Вона занадто дорога для більшості країн Близького Сходу, Африки, Латинської Америки. Це традиційні ринки радянської зброї. Якщо Україна вчасно не просунеться в цих напрямках, то ці ринки займуть наші болгарські, хорватські, чеські, польські друзі.

Ми відчуватимемо себе у безпеці лише тоді, коли вся Україна сама вироблятиме основні компоненти зброї, - Андрій Сенченко 03

НИНІ ВІЙСЬКОВА ПРИЙОМКА ВСТАНОВЛЮЄ, СКІЛЬКИ МАЄ ОТРИМУВАТИ ПРОГРАМІСТ. ЗРОЗУМІЛО, ЩО З ТАКИМ ОБМЕЖЕННЯМ ВІН ПОЇДЕ У ПОЛЬЩУ

- А як би ви оцінили приватний оборонний сектор в Україні?

- Як дуже динамічний. Є цікаві розробки в різних напрямках, що вже постачаються на експорт. Але багатьох зразків досі немає в українській армії – заважає бюрократія і відсутність зрозумілої військово-технічної політики. Існуючу систему інакше аніж круговою безвідповідальністю назвати неможливо.

На мій погляд, проєктами щодо нових зразків озброєння повинні опікуватись спеціальні менеджери Міноборони. Бо існуюча безвідповідальність знову затягує все в трясину.

Інша проблема – контроль ціноутворення замість справжніх конкурентних процедур. У нас воєнна прийомка, яка повинна бути зосереджена, насамперед, на питаннях якості і надійності зброї та військової техніки, в реальності на 90% займається економічними питаннями. Тобто розрахунком вартості, кожною операцією. Доходить до того, що прийомка встановлює обмеження по рівню зарплатні для програміста, який працює над системою керування ракетою.

- Це навіть у приватному секторі?

- Так. І це абсурд. Хоч приватне, хоч державне підприємство, якщо воно щось продає армії, то на ті роботи, які воно виконує самостійно (а військова продукція достатньо складна, там багато постачальників), – закладається 20% рентабельності. Це найнижчий можливий рівень. А якщо воно купує у співвиконавця якісь частини, то до цього воно може додати 1%. Тобто заробляє 1% на тих елементах, які воно купує. А цей 1% навіть відрядження працівників і телефонні розмови не покриває. Ті люди, які тримаються за цю систему, говорять, що таким чином заощаджують кошти української держави. Однак насправді вони руйнують майбутнє держави. Зрозуміло, що не може українська армія купувати за тими ж цінами, за якими українські виробники можуть продавати зброю на експорт. Але необхідні конкурентні процедури, а не механічні обмеження.

Візьмімо до прикладу сектор броньованої техніки, де вже є багато виробників. Є "Укроборонпром", є "Українська бронетехніка". Треба проводити національні випробування, тендери. Національні випробування – це кваліфікація. Якщо ви не пройшли певну трасу для випробувань на своїх бронеавтомобілях, то з вами далі нема про що спілкуватись. А всі, хто пройшов, – на тендер. А в нас замість цього виробникові диктують, скільки коштуватимуть комплектуючі, – аж до останньої гайки. І скільки треба платити програмісту та зварювальнику – також встановлять. Однак зрозуміло, що програміст не працюватиме за ці гроші, а поїде до Польщі, де йому втричі більше заплатять. Тому й бракує кадрів, а контракти зриваються.

До речі, якщо порахувати, скільки витрачається коштів держави та виробників на складання і перевірку так званих розрахунково-калькуляційних матеріалів, то виявиться, що зміна цієї системи може призвести до суттєвого зниження видатків держави і витрат виробника.

- Наскільки вам було легко в сучасних умовах знайти штат для своїх підприємств?

- Дуже складно, але багато приватних підприємств починали з малого – у гаражах силами ентузіастів народжувалися перші безпілотники, на СТО – перші бронемашини. Але компанія буде успішною, якщо постійно рухатиметься вперед. Це стосується нарощування команди і виробничих потужностей, вдосконалення технології, зниження витрат.

Ми переходимо з початку нового року на тендерні закупівлі. Хоча ніхто не вимагає цього від приватної компанії. Але це наша філософія. І ми дуже широко будемо за конкурсами залучати талановиту молодь – інженерів, конструкторів, технологів. Але їх у країні не вистачає. Тому, повторюю, треба позбавлятися абсурдної системи, яка диктує, скільки конструктор має отримувати грошей. Це повинен визначати ринок, а не нормативи військової прийомки. Ну не може такого бути!

МИ ГОТОВІ ПІД ДЕРЖАВНІ ГАРАНТІЇ ШВИДКО ЗАБЕЗПЕЧИТИ БРОНЕЮ ТА ЗБРОЄЮ ЦІЛУ БРИГАДУ

- Яку продукцію виробляєте і що вже поставили Збройним силам?

- Компанія "Українська бронетехніка" з’явилась уже за часів війни. Також працює дочірнє підприємство "Рубін". Компанія спочатку почала розробляти і виробляти колісні броньовані машини. Але дуже швидко пройшла певний шлях. І сьогодні ми пропонуємо різні зразки озброєння та військової техніки.

По-перше, дві машини. Одна – "Варта" – була розроблена в першу чергу для Національної гвардії. Це броньована машина, яка перевозить 10 людей. Вона достатньо надійна і дуже захищена. Витримує підрив протитанкової міни під колесами або під днищем – тобто 6 кг тротилу. Завдяки конструкції і пасивним системам безпеки, особовий склад надійно захищений. Ця машина вже постачалась і армії, і Національній гвардії, і на експорт. В неї дуже великий експортний потенціал. Це, безперечно, не машина для переднього краю, тому що створена за оперативно-технічними вимогами Національної гвардії. Але у неї є своя ринкова ніша. І вона далі матиме успіх. Ми постійно її модифікуємо.

Ми відчуватимемо себе у безпеці лише тоді, коли вся Україна сама вироблятиме основні компоненти зброї, - Андрій Сенченко 04

ВАРТА

Друга – спеціальна броньована машина "Новатор". Сьогодні вона – практично хіт у військах. Це легкоброньована машина, розрахована на захист від кулі снайперської гвинтівки, автомату, від підриву двох гранат РПГ-5 під днищем або колесом. Вона дуже-дуже швидка. І по пересіченій місцевості, і по дорогах. Остання модифікація вже має пневматичну підвіску, яка дозволяє змінювати висоту, тобто кліренс машини під час руху по трасі. Ми не записуємо це в технічні характеристики, щоб не провокувати водіїв, але… Ця машина може, навіть якщо повністю завантажена з повною масою під 9 тон, впевнено відчувати себе на трасі на швидкості до 170 км на годину. Ми, безперечно, будемо на вимогу замовника електронно обмежувати максимальну швидкість. Але це характеризує потужність цієї машини. ЇЇ не зупинить ані сніг, ані пісок, ані водна перешкода завглибшки 1,4 метра. Отже вона якраз для сучасної війни.

Ми відчуватимемо себе у безпеці лише тоді, коли вся Україна сама вироблятиме основні компоненти зброї, - Андрій Сенченко 05

НОВАТОР

Пропонуємо декілька варіантів комплектацій цієї машини. Є транспортний варіант, варіанти з різними бойовими модулями – кулемет 7,62; кулемет 12,7 та протитанкові комплекси різних типів. Також ми відпрацьовуємо варіанти комплектації для військової розвідки. Ця машина зібрала в собі ідеї фахових конструкторів і життєвий та бойовий досвід тих людей, що безпосередньо захищають країну. Наприкінці лютого готуємося представити нову машину на шасі КРАЗа, це вже на 100% українська буде машина. Це буде машина на 10 військових, на 40 см нижча за "Варту", тобто більше військова ніж поліцейська. На ній буде можливість встановлення потужних бойових модулів. Ми маємо ще лише креслення і технічні характеристики цієї машини, але і попередній контракт на її експорт.

Ми відчуватимемо себе у безпеці лише тоді, коли вся Україна сама вироблятиме основні компоненти зброї, - Андрій Сенченко 06

Розробляється власний проєкт перспективної бойової броньованої колісної машини.

До цього я додам ще, що у нас проходить випробування міномету, який змонтований теж на базі спеціалізованої броньованої машини. Це проєкт "Смерека".

- Тобто ви працюєте і в напрямку артилерії?

- У нас є спільний проєкт з Краматорським заводом важкого верстатобудування. Самохідна артилерійська установка "Богдан", про яку я вже згадував, – це перший зразок української зброї, який розроблений по стандартах НАТО, тобто це калібр 155 мм. Оскільки це самохідна артилерійська установка на колісній базі, вона дорогами України понад 20 тис. км наїздила, а зараз, сподіваюсь, розпочнуться безпосередньо артилерійські випробування.

Також у країні багато проблем виникло зі снарядами великих калібрів. І перше, що ми освоїли, – виробництво снарядів калібру 152 мм для артилерійської системи "Гіацинт". Вони вже постачаються нашій армії. Наступного року будемо готові постачати постріли власного виробництва калібру 152 мм для артилерійської системи "Акація" і протитанкової пушки "Рапіра". Далі будуть постріли калібру 122 мм для системи "Гвоздика".

Ще є міни і міномети. У нас є власні розробки чотирьох типів мінометів. Міномети 60 мм і 82 мм вже поставлені на озброєння, тобто повністю пройшли всі випробування і підконтрольну експлуатацію. За нормою, ствол міномета повинен витримати 5,5 тисяч пострілів. Наш міномет витримав 10 800 пострілів, і ще не менш 10 тисяч в запасі. І останній в цій лінійці – міномет 120-го калібру. Він зараз проходить випробування. Те саме стосується мін – 60, 82 і 120 калібру. Все це ми виробляємо і частково вже постачаємо армії. Також розроблений міномет натівського калібру 81 мм.

Ми відчуватимемо себе у безпеці лише тоді, коли вся Україна сама вироблятиме основні компоненти зброї, - Андрій Сенченко 07

- З мінометами "Молот" були проблеми. А були випадки, коли міномети вашого виробництв розривалися?

- Треба розуміти, що міномет "Молот" – це міномет, який виробляло державне підприємство "Маяк", що входить до державного концерну "Укроборонпром". Я не хочу умовним конкурентам давати якісь оцінки. Трагедії, які відбувались, – це вже питання до слідства.

-З вашою продукцією такого не було?

- Ні, не дай Боже.

Ми відчуватимемо себе у безпеці лише тоді, коли вся Україна сама вироблятиме основні компоненти зброї, - Андрій Сенченко 08

-Міни і снаряди де саме випробовуєте? У вас є свої полігони?

- Ні, немає жодної самодіяльності. Є державна програма випробувань, що розробляється державним інститутом озброєння Міністерства оборони для кожної артилерійської системи, мінометів, мін та снарядів. Саме зараз ми постачаємо снаряди 152 мм калібру. З кожної партії десь 3% снарядів відстрілюються. Останнього разу була серія з 7 снарядів, відстрілювали на дистанцію 14 тис. метрів. Всі снаряди лягли в еліпс 2 метри на 8 метрів. Це ідеально – практично в одну воронку. Ми працюємо, як і всі виробники зброї і військової техніки, під контролем військової прийомки. І вони дуже-дуже жорстко контролюють виробництво на кожному етапі.

-Наскільки ваші ціни відрізняються від того, що на державних підприємствах?

- Коли свого часу проводився тендер, ми запропонували ціну на 15% нижчу, аніж потенційний державний виробник. Але також треба враховувати ще один важливий фактор – різницю між традиційним підходом державного виробника і державним підходом приватного підприємства. Відомий скандал на заводі Артема. Затримали кількох людей. Я не слідчий, не можу і не хочу давати якісь оцінки діям цих людей. Але від держави вимагали інвестицію, тобто безповоротні кошти обсягом 17 млн. доларів на те, щоб на державному підприємстві "Завод ім. Артема" з’явилась лінія, на якій би далі виробляли снаряди великих калібрів. Лінія не з’явилась, кошти отримали і вкрали. З цим хай розбираються правоохоронні органи. Але виникає питання: чи насправді необхідно було з боку держави інвестувати 17 млн. доларів?

Сьогодні склалась така ситуація, що ніхто крім нас ці снаряди не здатний виробляти. Ми ж приватна компанія. Ми жодної копійки державних інвестицій не отримували і не вимагали. З обігових коштів підприємства вклали в це виробництво в 10 разів менше, аніж планувало державне підприємство, і збудували це виробництво. Так, воно не дозволяє сьогодні шалені обсяги виробляти, але дозволяє виробити все, що може купити українська армія. А далі – можливості відкриті. Буде більше грошей у армії, буде більше потреба – ми докупимо обладнання в такому ж економному режимі і збільшимо обсяги виробництва.

- Нещодавно була новина, що БТРи державного підприємства забракували, бо підприємство закупило неякісну сталь. Дійсно є така проблема з сировиною?

- Ні, кожна сталь потребує певної технології роботи. Шведська, фінська сталь чи виробництва маріупольського заводу – це зовсім різні технології зварювання. Проблема, передусім, у браку кваліфікованих зварювальників, які поїхали в Польщу чи Німеччину, і це є наслідком хибних підходів, що не дозволяють утримати кваліфікованих працівників. В боротьбі держави, що озброєна застарілими підходами щодо ціноутворення з одного боку і ринком кваліфікованої праці з іншого, держава постійно програє. Це призводить до абсурду, коли українське КБ розробило вдалий проєкт броньованої машини, але українські виробники, що не втримали кваліфікований персонал, не змогли забезпечити якісне виробництво цієї машини. І зараз вона за ліцензією виробляється тими ж самими українськими фахівцями на польському підприємстві і постачається українській армії під назвою "Oncilla". Оце і є сором держави!

- Які завдання ви встановили для себе на майбутнє і які перспективи?

- Ми зараз беремо участь у розробці і в конкурсі на українську бойову машину піхоти. В армії це дефіцитна позиція, і вона проблемна з точки зору, що українські підприємства не працювали в цьому напрямку. Зараз в армії є розуміння, що потрібна легка плаваюча гусенична бойова машина піхоти. Тому що пропозиції були на шасі танку Т64, але це важка машина, що може нести важке озброєння, але плавати вона не буде. А Україна має річки. І нам ще треба Крим повертати. Тому така машина потрібна.

Зараз заявили про участь у конкурсі 4 компанії-потенційні розробники. У нас найбільше просування, тому що маємо повністю підготовлений ескізний проєкт. І на 60% готовий вже технічний проєкт. Але ми вважаємо, що правильно, коли держава проводить конкурс.

Пропонується цікава модель конкурсу. Усі повинні виконати ескізні проєкти. Потім може залишитись три з чотирьох. І ці три далі отримають відносно невелике державне фінансування на те, щоб виготовити вже так звану технічну пропозицію в металі. Тобто це зразок, який рухається. Там буде не броньована сталь, а звичайна. Але за своїми габаритами і масою це вже буде діючий зразок. І тоді вже за порівнянням цих зразків буде визначено остаточного переможця, який далі отримає замовлення від армії.

- А що цікавого вже зараз пропонує армії "Українська бронетехніка"?

- У нас є дуже цікава і амбітна пропозиція. З огляду на те, що у держави бракує коштів, наша компанія готова під державні гарантії повністю забезпечити одну легку бригаду Десантно-штурмових військ транспортними і бойовими машинами та мінометами, тобто поставити т.зв. бригадний комплект. Небагато виробників української зброї готові працювати в такому режимі – не за гроші, а під державні гарантії.

- Це дуже великі гарантії мають бути…

- Це дуже амбітне завдання, тому що в нас, вибачте, декілька десятків бригад в ЗСУ, а рівень забезпеченості сучасною броньованою технікою і озброєнням достатньо низький. Так, багато є ще радянського, але час є час. І тому, якщо ми за рік-півтора, максимум два, повністю забезпечимо одну бригаду, це буде дуже гарний приклад. Хай таким чином попрацюють й інші виробники. Це буде справжнє змагання.

 Ольга Скороход, Цензор.НЕТ

Источник: https://censor.net.ua/r3164232
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх