EN|RU|UK
 Общество
  8861  35

 Олена Білозерська: "Щоденник нелегального солдата" - три роки спогадів, незручна правда та "наша звичка до війни"


Автор: Валерія Бурлакова

У книзі снайпера-добровольця Олени Білозерської, яка тепер служить офіцером-артилеристом у морській піхоті ЗСУ, фронтові будні описуються незвично правдиво, без намагань перетворити живих людей на ідеальних "сонечок". Автор зізнається: писати про негатив було важко. Але необхідно.

Олена Білозерська: Щоденник нелегального солдата - три роки спогадів, незручна правда та наша звичка до війни 01
Олена Білозерська: Щоденник нелегального солдата - три роки спогадів, незручна правда та наша звичка до війни 02

"ПОЧИНАЄТЬСЯ ВЕЛИКА ВІЙНА"

"Одного дня я зрозуміла, чому ті, хто воювали, не люблять розповідати про війну. Ніхто й ніколи не пояснював мені цього, це просто вважається правилом доброго тону, що справжні фронтовики про пережите мовчать, а теревенять тільки липові, фейкові ветерани. А потім я зрозуміла: справжні фронтовики знають правду, яка настільки сильно відрізняється від "офіційної версії", що говорити її в радянські часи було небезпечно для життя, - одразу пояснює вона у коротенькій авторській передмові до свого щоденника. – Зараз часи м’якші: розповівши всю правду, ти ризикуєш всього-на-всього розсваритися з купою людей, які тобі особисто нічого поганого не зробили, і безкоштовно подарувати ворогові розкішний матеріал для пропаганди".

Але попри таку перспективу, вже на першій з шести сотень сторінок власних спогадів про війну Олена Білозерська обіцяє: "У цій книзі буде правда і тільки правда". Обіцянки вона дійсно дотримується.

Після передмови Олена трохи розповідає про головних дійових осіб книги – кожного зі своїх побратимів із загону "Вольф" Української добровольчої армії; заздалегідь відповідає на "передбачені питання" на кшталт "Як ви стали снайпером?", "У бою страшно?" та "Чи складно бути жінкою на війні?"; пригадує загиблого на Грушевського 22 січня 2014 року Михайла Жизневського (Локі)… і перемогу Майдану – перемогу, з якої "починається велика війна".

Олена Білозерська: Щоденник нелегального солдата - три роки спогадів, незручна правда та наша звичка до війни 03

"…Ввечері 18 лютого до мене зайшли Вольф і поранений в голову уламком гранати Каталонець, хлопець з нашої групи (…) Я перев’язувала його на кухні, а Вольф казав, що цієї ночі Майдан впаде, і вони з тим мізером зброї, який є, підуть на прорив і відійдуть на Західну, до Сашка Білого, щоб звідти партизанити. Мене з собою не брали – у мене ж навіть зброї не було. "А ти приїжджай потім у Рівне. Вийдеш на центральну площу, запитаєш, де знайти Білого. Через нього знайдеш нас.

А тепер – все. Цілком несподівано ми перемогли. Всі обласні адміністрації визнали нову владу. Після трьох місяців боїв зараз і партизанської війни в майбутньому раптово настало мирне життя, і що ми будемо з ним робити?

-Як що робити? – сказав Вольф. – Бігом іти в "Мілітарист" і купувати з форми і снаряги, кому чого не вистачає. Тому що скоро все розметуть, залишаться голі полиці. Починається велика війна. На Майдані БТР згорів, а скоро будуть горіти танки…"

І дійсно – вже дуже скоро, у квітні 2014 року, Олена Білозерська приїде у "місто, яке незабаром стане форпостом", у тодішній Дніпропетровськ, до інших бійців "Правого сектору". Далі будуть блокпости, докладно описані "зачистка Красноармійська" і взяття Маріуполя, Карлівка, Слов’янськ, бій за Водяне, взяття Авдіївки наприкінці липня 2014, Амвросіївка, Савур-Могила, Мар’їнка… Безкінечні події найнасиченішого літа війни.

Олена Білозерська: Щоденник нелегального солдата - три роки спогадів, незручна правда та наша звичка до війни 04

"Мені від початку було зрозумілим, що писатиму книгу, тому що в мене давня пристрасть – бути свідком історичних подій і їх фіксувати усіма можливими способами. До того ж, я до війни 10 років була журналістом і блогером, тобто, писати вміла, - розповідає Олена у розмові з Цензор.НЕТ. – Інша річ, що я не думала, що війна так затягнеться, і була налаштована писати мемуари після її закінчення. Так воно ніби й прийнято робити. Але в кінці 2017-го, коли я приїхала до Києва вчитися на офіцерських курсах, головред "Цензора" Юрій Бутусов переконав мене, що такі книги потрібні вже. І я її написала…"

"ПОЛОНЕНИХ НЕ БРАТИ"

"...До нас на базу привозять тіла вісьмох загиблих в автобусі. Майже у повній темряві, освітлені тільки увімкненими фарами автомобілів, стоять колом всі наші бійці. (…)

Вольф стоїть зі страшним обличчям, кривить рота. Після молитви бере слово:

-Увага, батальйон! За останні кілька днів ми маємо підтверджені випадки катувань, розстрілів наших полонених. Тому силою наказу начальника штабу корпусу наказую: полонених не брати. Цей гріх перед Богом я беру на себе!"

У цих рядках про 17 серпня 2014 року, у словах "полонених не брати" - також правда війни, про яку говорити часто не заведено. Як і на сторінках про полонених бойовиків, яких добровольці свого часу все ж таки утримували замість "уповноважених структур". Або ж як і у розповідях про поранених бійців, говорячи про яких зазвичай обмежуються чимось на кшталт "тримався мужньо".

"Найважче мені було писати главу про важке поранення мого побратима Центуріона, - зізнається Олена Білозерська. - Мені здавалося неетичним у подробицях описувати страждання людини, якій відірвало ногу. Коли я потім дарувала йому книгу, у мене теж був цей блок, я просила у нього пробачення. Але він сприйняв цілком нормально, сказав, що я просто написала, як усе було".

"Ну, і важко, звичайно, про негатив було писати: п'янки, крадіжки, вживання наркотиків... Щоразу замислювалась, де та межа, до якої ще можна писати, а після вже ні…" - додає вона.

Олена Білозерська: Щоденник нелегального солдата - три роки спогадів, незручна правда та наша звичка до війни 05

Втім, описи, наприклад, "п’янок" у щоденнику Олени Білозерської – це не критика чизасудження окремих людей чи підрозділів і не намагання, як це іноді трапляється, "порівняти" ЗСУ та добровольців на користь останніх. Це проста констатація фактів, прості описи буднів – бо так буває. І доволі часто.

"…Мені одразу ж пропонують випити – з-під матраца витягнуто пляшку 700 мл. Тутешні бійці пишаються, що вони не аватари – мабуть, до поросячого вереску не напиваються, але потроху вживають, схоже, постійно. Відмовляюся – на бойових не п’ю. Розглядаю бліндаж. Він глибокий і затишний за мірками передової – в ньому є не лише буржуйка, на якій стоїть чайник і навколо якої розставлене взуття, таке брудне й мокре, як може бути лише на Бутівці – в ньому навіть є телевізор.

Якість сигналу, звичайно, дуже погана, але сама його наявність тут дивує. На облицьовану дошками стіну повісили килим, на нього – дитячі малюнки, металошукач і "муху". Усі продукти підвішені під стелею – цієї зими просто засилля мишей, вони зжирають все, стрибають по сплячих бійцях і кусають їх.

Один із бійців готується заступати на варту. Вдягає на себе автомат (в розвантажці у нього ріжків 12), бере кулемета, за плече вішає РПГ, під пахву бере кілька пострілів до нього. Додамо сюди гранати – і боєць готовий. Іде на пост. І весь час, поки там стоїть, він веде війну з невидимим у термряві противником. "Він, напевно, випив, - кажу я. – Може, заберете, підміните його?" - "Та навіщо? Йому всього хвилин 40 залишилось". Противник весь цей час вражено мовчить. Потім, як завжди, коли на пост заступає наступна зміна, починається отвєтка…"

"БАЧУ ДВІ БІЛІ КАСКИ. ДОЗВОЛЬТЕ ВІДПРАЦЮВАТИ?"

"Яка сторінка з майже 600 для мене найважливіша? Усі, мабуть. Бо інакше я не писала таку "цеглину", поскорочувала б, залишила б тільки найцікавіше для читачів - ну, як я собі уявляю, що для них найцікавіше. Коли писала, розуміла, що вдруге навряд чи візьмуся перелопачувати свої архіви, бо це титанічна праця, - ділиться Олена. - Думала: напишу по максимуму, щоб воно зберіглося, а для публікації потім скорочу. Але рука не здійнялася".

І добре, тому що саме завдяки цьому у щоденнику Олени залишилися не лише описи важливих боїв, перебігу фронтового життя та реальної роботи снайпера, а і, наприклад, десятки зовсім коротеньких, але дуже характерних та влучних замальовок.

Олена Білозерська: Щоденник нелегального солдата - три роки спогадів, незручна правда та наша звичка до війни 06

"…ОБСЄ на передку часто називають "обсосами". І добряче не люблять. (…) Армійський снайпер по рації викликає командира: "Бачу дві білі каски. Дозвольте відпрацювати?" - "Ти що, …! Не можна, звичайно!". Кілька годин по тому командир, що вже заспокоївся, напівжартома сварить цього снайпера: "Чи ти ж не дурень? Вони ж усі рації слухають. Треба було просто мовчки відпрацювати…"

"…-Заходжу до сусідів, сидить сусід за столом. "Гелетейка" (уніформа "пікселька"), тєльник, в одній руці цигарка, в другій пляшка горілки – з "АТО", блін, приїхав!

-Ну, і як там в АТО?

- І не кажи, твою мать! Стріляють! Не встиг відійти покурити – бабах! Прилетіло. Вони нам – бабах! Ми їм – бабах! – і далі в тому ж дусі розповідає півгодини, посьорбуючи горілку. Закінчує розповідь прекрасною фразою:

-…бав я більше їздити у те СЕЛІДОВЕ!

Для тих, хто не в темі: Селідове від лінії фронту кілометрах у тридцяти…"

Чия реакція на фронтовий щоденник на даний момент приємно вразила його автора? "Відомого історика Марка Солоніна. Це російський ліберал антипутінських поглядів, який нещодавно перебрався до України, - відповідає Олена. - Найперший примірник моєї книги, який був проданий - був придбаний саме для Солоніна, його знайомим. Після того Марк написав мені, і ми зустрілися. Він уже прочитав більшу частину книги - росіянин читає українською! - і він сказав, що вона справила на нього враження, що добре написана. Цей відгук ще більш цінний, якщо врахувати, що Марк не поділяє ні націоналістичних, ні "мілітаристських" поглядів".

Але це лише перші ластівки. Білозерська каже: книга ще "не дуже широко розійшлася". Попереду, зауважує вона, і, можливо, негативні відгуки – ті самі, про які йшлося ще у передмові. Але поки що - таких не було.

"…Ми збираємо осколки, що прилетіли до нас у двір, вони боляче обпікають руки, ми скрикуємо, лаємось і сміємось. Це наш протест, це наша туга, це наша звичка до війни. Це наша спроба зробити так, щоб знову стало цікаво. Це наш сніданок у бастіоні Сен-Жерве (…)

Ми вже розуміємо, що скоро розлучимось. Наш підрозділ, як і весь добровольчий рух, приречений. І далі нас чекають зовсім різні долі. (…) Надійно прикривати один одному спину в бою і бути надійним другом по життю – абсолютно різні речі, не завжди навіть сумісні. Післявоєнної дружби не буде, буде пам’ять. І дика радість при зустрічах. Ми зустрінемося, друзі мої. Обов’язково зустрінемось.

Пригнувшись, у двір забігає Іраклій в касці і бронежилеті, і навіть не добігши до порога, каже: "Вольф мне так и сказал: они не попрятались в подвал, они стоят и смотрят на все это!"...

Олена Білозерська: Щоденник нелегального солдата - три роки спогадів, незручна правда та наша звичка до війни 07

"…Я в момент, коли ця книга готується до друку, служу офіцером-артилеристом у морській піхоті ЗСУ – командиром вогневого взводу САУ. 13 жовтня 2018 року президент підписав указ про відзначення 25 добровольців УДА державними нагородами. Мене відзначено орденом "За мужність" III ступеня. Однак статусу учасників бойових дій і можливості легально перебувати на фронті добровольці УДА і ДУК ПС не мають і досі.

Для всіх нас почалося нове, інше життя. Можливо, колись я напишу про нього другу книгу.

Наша війна триває. Без перемоги ми з неї не підемо…"

 Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3159272
 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх