EN|RU|UK
 Общество
  11153  9

 "Інженер підбиває другу машину, там все горить, сила силенна "сєпарських" трупів. Я покинув СПГ і почав гатити з ПТУРа по танку", - Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі) про бій у Пісках у квітні 2015 року


Автор: Михайло Ухман

Восени 2014 року Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі) дістав важке поранення після розриву танкового снаряда. Довелося перенести тривале лікування. Дмитро не знав, яким буде його повернення на фронт. Куди його доля закине і чи доведеться взагалі ще воювати.

Продовження історії про одного із командирів підрозділів ДУК "Правий сектор"

Інженер підбиває другу машину, там все горить, сила силенна сєпарських трупів. Я покинув СПГ і почав гатити з ПТУРа по танку, - Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі) про бій у Пісках у квітні 2015 року 01

"СОЛДАТИ БУЛИ ВСІ МОКРІ, У БОЛОТІ. Я ДИВИВСЯ НА НИХ І ЗАХОПЛЮВАВСЯ, АДЖЕ ЦЕ БУЛИ УКРАЇНСЬКІ БІЙЦІ ЗСУ, НАШІ БІЙЦІ"

- Повертаючись на війну, мені важливо було зрозуміти, як я буду поводитися в окопах під обстрілами. Адже до того доводилося бачити людей, які приїжджали після поранення і з якимось страхом сприймали артилерійську канонаду. Проте в перший же день ми попали під обстріл, і я сприйняв його  як буденність.

Правда, побратими були вражені, адже моя рана ще не зажила. Я засипав її антисептиком, щоб швидше все гоїлося. Ходив з пов’язкою, але все закінчилося благополучно.

- Що змінилося за час твоєї відсутності?

- Самі Піски. Вони геть були розбиті, росіяни гатили з важкої артилерії по всьому периметру, перетворюючи селище в руїни. Змінилася взагалі наша добровольча структура. Формувалися взводи, наші підрозділи ставали більш дисципліновані.

Я був командиром першого взводу, і під моїм підпорядкуванням перебували позиції: "триповерхівка" (гуртожиток), церква. З тилу приїжджали толкові хлопці, які хотіли і могли воювати.

В нас була задача – утримувати оборону певної ділянки Пісків. Ми нарешті почали робити хороші бліндажі, окопи, укріплятися, щоб бути готовими до всього.

Перед нами знаходилися позиції ворога, так звані "жабуньки" і вони постійно перебували під нашим вогнем. Ми не давали їм спокійно дихати. Планувалися різні операції, вогневі нальоти.

Кінець 2014 року і початок нового ознаменувався тим, що тривали важкі бої за Донецький аеропорт. Московські окупанти гатили по нас із "Градів", танків. Вони намагалися не допустити наші сили до летовища. Ми спільно з бійцями ЗСУ здійснювали маневри біля сіл Веселе, Жаб’яче, щоб відвернути їхню увагу від наших основних сил, які знаходилися в аеропорту.

Під час одного з виходів туди направився наш взвод розвідки, спільно із бійцями ЗСУ на трьох машинах БМП. Окупантам вдалося останніх знешкодити. Спочатку одна БМП – підірвалася, другу десь через кілометр вони підбили з РПГ. Третю спалили із ПТУРа. Тоді було дуже багато поранених бійців.

Взагалі, бої за ДАП, для усіх були символічними. Вони змушені були нас вибити звідти, адже це був прямий плацдарм для нашого наступу в Донецьк. Ми утримували летовище, адже воно було символом незламності українського воїнства..

Треба сказати, що росіяни і сепаратисти по своїх каналах повідомляли про взяття летовища, ще за місяць до нашого виходу. Ми не вірили в це, але така інформація на їхніх так званих ЗМІ – крутилася постійно. Варто зазначити, що про взяття Дебальцевого вони теж почали говорити, ще задовго до лютого 2015 року.

Недавно в Рівному до мене підійшов чоловік і сказав, що знає мене. Ми познайомилися з ним взимку 2015 року. Тоді в ДАП відправлялося багато військових, які через важкі погодні умови, не завжди доходили до цілі. Одних росіяни розстрілювали, інших брали в полон.

Вкотре туди поїхала наша МТЛБ, яка на підступах до летовища була підбита. Двом бійцям вдалося врятуватися. Вони повзли через злітну смугу. Коли ми їх привезли до себе, бійці були всі мокрі, в болоті. Проте в навіть в таких умовах, хлопці не кинули свою зброю. Один з них тягнув на собі автомат, пістолет, кулемет. Це тривало дві доби: вони лежали, ховалися під обстрілами. По телефону зв’язалися з волонтерами, ті вийшли на нас. Щоб ми виїхали на трасу, яка іде з "Моста Республіки" до Авдіївки і забрали їх. Нам вдалося це зробити.

 Я дивився на солдатів і захоплювався, адже це були українські бійці ЗСУ, наші бійці. Які не розгубилися і додумалися іти до своїх, хоча всі їхні побратими – загинули. Я розмовляв з ними дві години і не міг надивуватися.

Ми дали їм сухий одяг, вони зателефонували командиру, який нарізав їм нові задачі, і хлопці їх сприйняли цілком адекватно. Вони не вимахувалися в прямому розумінні цього слова, а реально виконували свій обов’язок українського захисника. Це вражало.

- Ти згадав про старий рік, новий.. Пригадуєш, як відбувалося перше святкування в окопах?

- Звичайно. В росіян на годину швидше почалося святкування, вони по нас почали гатити. Ми теж не залишилися в боргу.

З дому телефонували друзі, вони сиділи за святковим столом. Я підняв трубку, в той час, якраз стріляв з кулемета по ворогах. Ми випили дитячого шампанського, одна з посестер одягнула костюм Снігуроньки, побратим - Діда Мороза. Було весело, намагалися себе розважити.

На Різдво волонтери передали нам куті, щоб наблизити дух Різдва. Ми їли її і були горді, що знаходимося на позиціях, утримуємо ворога. Даємо можливість мирній країні нормально відсвяткувати.

"ЗА ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ В ПІСКАХ, МИ НАВЧИЛИСЯ РОЗРІЗНЯТИ, ДЕ ГАТЯТЬ "МОСКАЛІ", А ДЕ – СЕПАРАТИСТИ"

- Що відбувалося після падіння Донецького аеропорту на позиціях у Пісках?

- Десь у лютому мене призначили командиром роти. А Подолянин, який до того виконував ці обов’язки, став начальником штабу нашого батальйону. Я розумів на той момент, що мені хочеться чогось більшого, тому згодився. Бійці, а їх було близько 60, сприйняли цю новину адекватно, принаймні, я не чув, щоб десь за спиною обмовляли мене. І "корона" мені не росла. Я намагався так виконувати свої обов’язки, щоб зберегти життя людей. Проте – це війна, і без жертв ніяк.

Одного разу наші бійці почали насипати з "рапіри" (протитанкова гармата) по злітній смузі аеропорту. Окупанти щось там замишляли. Ті засікли наших бійців і почали гатити з артилерії. На жаль, спрацювали влучно, тоді загинув мій побратим Правий і Лом. Ще кілька бійців було поранено.

Інженер підбиває другу машину, там все горить, сила силенна сєпарських трупів. Я покинув СПГ і почав гатити з ПТУРа по танку, - Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі) про бій у Пісках у квітні 2015 року 02

Правий мав тільки 19 років на той момент, мій ровесник. Ми навіть в чомусь були подібні: різкість, вольовий характер. В той день 22 лютого - хлопця відправили на одну з позицій, щоб він держав периметр в разі танкової атаки. Він був дуже толковий навідник ПТУРа, проте саме туди прилетів бетонобийний снаряд. Який пробив три стінки. І моїх побратимів не стало.

Цей день був взагалі невдалий. Перед тим по нас росіяни гатили артилерією 152 калібру. Хлопці були на третьому поверсі. Я дав наказ, щоб вони спустилися на перший поверх, до нас тоді приїхала волонтер – Наталя Шетілова. Та й взагалі, при обстрілах – верхні поверхи були ненадійним сховищем.

У той момент снаряд влітає у кімнату на цей самий третій поверх і один з моїх бійців дістає важку контузію. Це був Кєнт.

Потім у нього захворіла і померла мама. Олег, так звали хлопця, хоронить її і ввечері помирає сам. Серце в нього не витримало.

- Тобі 19 років і вже доводиться стикатися з таким випробуванням. Як ти зумів все пережити на той момент?

- Було дуже важко, хоча з роками біль не меншає. Ти розумієш, що ніхто не застрахований від загибелі, але все рівно картаєш себе. Думаєш, що можна було не дати тої команди, не посилати туди, не говорити того..

Коли загинув Правий, я розумів, що по нас чітко працюють росіяни. За час перебування в Пісках, ми навчилися розрізняти, де гатять "москалі", а де – сепаратисти. Останні насипали хаотично, а кремлівські терористи – квадратами. При тому, знищуючи все на своєму шляху. Їх не цікавило, живуть там цивільні чи військові.

Пригадую, що одного разу я прокинувся від безперервного залпу Градів. Вони гатили по частині села Водяного, Опитного, шукали в цих районах нашу артилерію. Таке довго не забувається. Проте, ще раз повторюю – це війна.

- У квітні 2015 року ДУК "Правий сектор" вийшов з Пісків. Що цьому передувало?

- Я не говоритиму, чому нас вивели, але розкажу, як це відбувалося. Пригадую, що на сам Великдень я з побратимами знаходився ще в Пісках. Ми мали на озброєнні зенітну установку ЗУ-23-2 і вона була повністю заряджена. Перед тим, як віддати її, я розрядив усі короби в бік ворога. Десь навіть відео є, як я стріляю.

Закінчивши стріляти, заховався в бліндаж. В той момент росіяни почали накривати щільним вогнем свої позиції в селі Жаб’яче. Їхня артилерія працювала близько двох годин. Потім вони перемістили свій вогонь на нас. Крім того, виїхало три російські танки, які теж почали стріляти по наших позиціях. Я досі не розумію, хотіли вони лінію прорвати чи просто гатили.

До мене підійшов Бугай і каже: Да Вінчі, там танк у Жаб’ячому. Я виглянув і побачив, що він стоїть, не ховаючись і починає стріляти по нас.

Я відправив двох бійців на ПТУР, а сам почав гатити з СПГ кумулятивними зарядами. ПТУРом не вдалося постріляти, працювало тільки два СПГ, моє і побратима. Ми влучили у машину, збили гусеницю, але він встиг скотитися і заховатися за дерева.

На нас пішла російська піхота. Побратим з позивним Інженер, підбив їхній "Урал" з живою силою. Туди під’їхали інші машини, почали витягувати поранених. Інженер підбиває другу машину, там все горить, сила силенна "сєпарських" трупів, які плавляться у вогні.

Я покинув СПГ і почав гатити з ПТУРа по танку, який появився в полі зору. На жаль, ракета пройшла вище над баштою. В мене від того було велике розчарування. Десь через чотири години бою, росіяни запросили перемир’я. Вони мали величезні втрати, туди приїхало багато представників ОБСЄ.

Через кілька днів на наші позиції зайшли бійці 3 батальйону 93 бригади ЗСУ, які змінювали нас. Я почав відправляти потроху своїх хлопців на базу, нас залишилося близько 5 бійців. І в той момент окупанти почали гатити по нашій позиції. Танковий снаряд влучив у гуртожиток, заваливши частину будівлі. Ця "триповерхівка" і досі знаходиться в такому стані. Там знаходилися уже бійці ЗСУ, і їх врятувало те, що плити, які обрушилися на домі, впали на ящики з патронами. Інакше задавило б усіх.

Військові були шоковані тим, що ми їх покидаємо, вони вважали, що ми повернемося. Але все вийшло по-іншому.

- Твоя рота була загартована в боях, то ж довго бійці не сиділи на базі після виведення? Куди саме знову вдалося попасти на фронт.

- Близько місяця ми перебували в тилу, відпочивали, навчалися, реорганізовувалися, а потім відбувся виїзд на шахту Бутівка. Там теж стояла 93 бригада ЗСУ. Командиром роти тоді був Хахол, а командиром взводу – Вітер.

Інженер підбиває другу машину, там все горить, сила силенна сєпарських трупів. Я покинув СПГ і почав гатити з ПТУРа по танку, - Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі) про бій у Пісках у квітні 2015 року 03

 На шахті "Бутівка", 2015

Це були нові позиції для мене. Їх росіяни постійно обстрілювали, намагалися відбити. В перший день нашого перебування вони привітали нас артилерією, потім з гранатометів, стрілецької зброї. Вони підходили до нас на метрів сто і вели ближні бої.

А через кілька днів у мене були перші поранені. Це покійний вже Андрій Широков (Сім’янин) і Малий. З хлопцями перебувала дівчина, не пригадую її позивного, яка теж знаходилася на шахті, як доброволець. З нею вони пішли дивитися позиції для стрільби.

Першим рухався Андрій, потім дівчина, третім Малий. Я в той час знаходився на шахті. Коли пролунав вибух, зрозумів, що це в тому боці, де мої бійці. Ми кинулися туди і побачили, що Сім’янин тягне Малого. Положили їх в автомобіль і відправили у госпіталь. Військові в той час евакуювали дівчину, яка сильно постраждала. В неї були відірвані дві ноги, тому що вона наступила на міну.

Взагалі, позиції на шахті Бутівка в той момент являли собою бетонні і залізні споруди. Прийшовши туди, ми намагалися перенести їх за саму шахту, закопатися там і приймати бій. Адже не можливо захищатися в тому місці, яке постійно на виду в агресора.

Інженер підбиває другу машину, там все горить, сила силенна сєпарських трупів. Я покинув СПГ і почав гатити з ПТУРа по танку, - Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі) про бій у Пісках у квітні 2015 року 04

Саме в той час і загинули два волонтери на шахті. Вони привезли допомогу, зайшли в середину і туди влучив танк. Тому наша стратегія – закопуватися була правильна.

Е ВІЙНА. МИ - ДОБРОВОЛЬЦІ І ЗНАЄМО НА ЩО ЙДЕМО"

- Після того, як бійців ДУК вивели з Пісків, ви постійно працювали на різних локаціях. Як саме визначалося, де потрібно воювати?

- Я говоритиму про свою роту тільки, ми ж штурмовики. Тому нас перекидали туди, де була потрібна допомога. Відвоювавши кілька ротацій на шахті Бутівка, ми відійшли на базу. Перепочили, відновили сили і поїхали в район Старогнатівки, де знову зайняли певні позиції, окопалися і почали їх утримувати. Звідти планували різні наступальні операції.

Інженер підбиває другу машину, там все горить, сила силенна сєпарських трупів. Я покинув СПГ і почав гатити з ПТУРа по танку, - Дмитро Коцюбайло (Да Вінчі) про бій у Пісках у квітні 2015 року 05

 Старогнатівка

В мене тоді налічувалося близько 40 чоловік. Доволі велика сила. Ми з хлопцями отримали інформацію, що російські окупанти збираються атакувати наші позиції в районі Білокамянки. Наші бійці разом із батальйоном 72 бригади вирішили контратакувати їх.

Проте з початком операції, щось пішло не так. Замість виїхати вночі, вийшло так, що операція розпочалася тільки зранку. Ми мали їхати на БТР, проте - пересувалися своїми легковиками. Збилися з маршруту і натрапили на протитанковий рів. А там росіяни почали гатити по нашій колоні і підбили машину з медиками, де старшою була - Мама (Лариса Кирикович).

Ми її пересадили в інший автомобіль, колона рушила. А через деякий час всі попали під вогонь російських зенітних установок. Нам дуже пощастило, що кулі пройшлися по низу машини і ми залишилися живі.

Той батальйон, який першим розпочинав бойову операцію, уже окопувався. Ми витягнули речі з машин і пішки пішли до своїх. В цей момент розпочався бій, по рації я почув, як Мама говорила про перших наших вбитих.

Загинув Бодяк, Кекс і Бізон, важко поранений Кок і Тарас, останній родом з Білорусії. Я не знаю, що було далі, але поки ми прибігли, наша колона уже виходила з поля бою. Нас підібрали по дорозі і ми з усіма повернулися на базу.

Там теж було неспокійно. Довелося займатися пошуками поранених, хто в якій лікарні лежить. Частина бійців перебували у Волновасі. Один з них – Кок, був весь перебинтований від численних поранень.

- Озираючись крізь роки, що можна сказати про цю бойову операцію? Чому не вдалося захопити Білокам’янку?

- Перше – погано спрацювала артилерія. До кінця не відпрацювали певні підрозділи. Залишилися тільки ми і батальйон "79" - теперішнього комбрига 24 Королівської бригади ЗСУ.

Як розказували наші бійці, вони тоді положили чимало окупантів, які прибували в Білокам’янку. Гатили по росіянах і їхніх найманцях з вогнеметів, гранатометів. Навіть було прийняте рішення, щоб просуватися далі.

Проте в наш танк, який просувався в голові колони, влучили. Він втратив можливість їхати. Його довелося покинути там і відступити. Адже до росіян прибувало підкріплення, і сили були геть нерівні.

Я не хочу вдаватися у якісь крайнощі, але ще раз повторюю – це війна. Ми - добровольці і знаємо на що йдемо. Хоча в цьому бою втратили одних з найкращих. В тому числі, добровольців з Білорусії.

- Після таких битв, відбувалися якісь розбори "польотів"? Шукали в таких ситуаціях винних?

- Я можу сказати, що через деякий час – 1ОШР вийшла із складу батальйону і стала самостійним підрозділом. Оскільки не було взаємодії з комбатом. Це рішення було узгоджено з командиром Корпусу. І ми переїхали на базу в Ноговородівку, де був Семен Григоришин (Батя). Видатний боєць ДУК ПС. Надворі в той час була осінь 2015 року.

- Твій підрозділ став більш автономним, ти отримав можливість більш маневрувати. Проте відповідно на плечі звалилося більше турбот. Як вдавалося справлятися з цим усім?

- Поряд зі мною були побратими, і ми долали будь-які перешкоди. Як і зараз, спільно можемо бити будь-якого ворога. Не відступати, а йти вперед.

Михайло Ухман, Цензор.НЕТ

Источник: https://censor.net.ua/r3157135
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх