EN|RU|UK
 Общество
  5734  18

 "Тату, немає мені заміни, не можу кинути підрозділ": Народний герой України, доброволець Назар Опришко, друг Бористень, був на фронті до останнього, поки не відмовили нирки


Автор: Віолетта Кіртока

Попри важку форму цукрового діабету, 22-річний майданівець у 2014 році пішов на війну і воював до тих пір, поки не відмовили нирки. Гроші на пересадку йому збирали всім світом, операцію зробили турецькі лікарі, а донором органу стала мама бійця. Сьогодні воїн мріє повернутися на фронт.

Тату, немає мені заміни, не можу кинути підрозділ: Народний герой України, доброволець Назар Опришко, друг Бористень, був на фронті до останнього, поки не відмовили нирки 01

Вся родина Назара брала участь у подіях у Києві 2013 -2014 років. Батько Тарас був разом із сином у сотні, мама – на кухні, а сестра з чоловіком були там, де в той момент найбільше потребували допомоги. Вже коли почалася війна, батько Назара як волонтер підтримував підрозділ, де служив його син. Більше того – всі справи по бізнесу він передав зятеві і планував приєднатися до сина у 8-му батальйоні "Аратта" Української добровольчої армії. Цьому завадили серйозні проблеми із здоров’ям, які стрімко розвинулися у Назара трохи більше року тому. Цукровий діабет потребує постійного вимірювання рівня цукру в крові, дотримування дієти, регулярного введення інсуліну. Все це в умовах активних бойових дій робити досить важко. Але Назар настільки прагнув захищати Україну, що примудрявся і за собою слідкувати, і побратимам не бути тягарем.

Саме за мужність, проявлену в боях під Широкиним, минулої осені Назар Опришко отримав недержавний орден "Народний герой України". Коли доброволець приїхав на церемонію нагородження, неозброєним оком було видно, наскільки він погано почувався. В той період йому вже проводили сеанси очищення крові за допомогою апарату "штучна нирка". Ми всі сподівалися, що героя вдасться врятувати. І щиро радіємо, що життєво необхідна пересадка таки була проведена.

Про Майдан і війну, хворобу і ускладнення, операцію за кордоном і відновлення вдома ми і поговорили з Назаром та його батьком у Львові.

Тату, немає мені заміни, не можу кинути підрозділ: Народний герой України, доброволець Назар Опришко, друг Бористень, був на фронті до останнього, поки не відмовили нирки 02

Минулої осені Назар отримав орден Народний герой України у фортеці у Хотині. Через місяць після цього йому зробили операцію з пересадки нирки.

"ПІСЛЯ ВИШКОЛУ В "ДЕСНІ" Я ДУМАВ, ЩО ВСЕ ВМІЮ, АЛЕ ТО – ДО ПЕРШОГО БОЮ"

-Син поїхав на Майдан першим, йому було тоді 22 роки, - розповідає батько Народного героя України Тарас. – Він відразу пішов у "Правий сектор". А ми родиною приїздили час від часу, коли була змога.

-Я поїхав на Майдан, бо всі їхали, - усміхається Назар Опришко, друг Бористень. -Там мені відразу сподобалася атмосфера, та й зустрів знайомих, то ми разом вже і трималися. Спочатку "Правий сектор" складався із сімох людей. Серед них був і я.

Лише один раз я поїхав додому. Але швидко повернувся і вже був на Майдані до кінця. Коли почали калічити і вбивати людей, у мене з’явилася злість. А страх пропав, хоча без нього на війні погано, бо це - інстинкт самозбереження.

На Майдані мене двічі контузило. Перший раз легенько. Це було на Водохреще на Грушевського. А після другого навіть закрили в кімнаті і не випускали нікуди, примусили відлежатися, навіть їжу туди приносили. Це сталося після того, як у Будинок профспілок принесли пакет з медикаментами, який вибухнув. Я був поряд із другом Кучерявим, якому тоді руку відірвало. Я добре запам’ятав пару, що принесла ту передачу. Чоловік був у довгому кашеміровому пальті, а жінка в шубі. "Хлопці, ми не знаємо, як вам допомогти. Ось зібрали", - сказали. Ми з Кучерявим взяли той пакунок, піднялися на п’ятий поверх. Я кинув пакет на стіл. А ми на той момент вже дві доби не спали, були страшенно втомлені. Мій каремат був розстелений біля вікна. Думаю, подивлюся, що робиться на площі. Може, все тихо, то вдастся поспати. Тільки зазирнув за жалюзі, як позаду почув хлопок: пих. Мені здалося, він не був голосним. Мене відразу оглушило. З того моменту все навкруги відбувалося, як в уповільненій зйомці: шмат скла летить на вулицю, інший - мені на голову. Відкриваю очі – повна тиша, ніхто не кричить. А на стелі пальці, нігті... То з відірваної руки Кучерявого… У мене все перед очима було чорно-білим, лише чотири крапки крові бачив. Біля стіни сидів Кучерявий. Неподалік від нього - Мультік зі Львова, йому око вибило... Дверної коробки немає. В отворі ще один лежить. Я хотів спитати, хто це, але нічого не чув, навіть себе. Тільки за тиждень я почав хоч трохи чути.

Тату, немає мені заміни, не можу кинути підрозділ: Народний герой України, доброволець Назар Опришко, друг Бористень, був на фронті до останнього, поки не відмовили нирки 03

-Ви не намагалися забрати сина додому? – питаю батька. – Могли ж припустити, що статися може що завгодно…

- Та йому ж 22 роки вже було. Не дуже і дослухався вже він до мене. Найголовніше, бережи себе, говорив йому постійно. Звичайно, страх за нього був. Бо я знав, що він і на барикадах, де палили БТР, був, і в інших точках, де ставало гаряче… А коли він сказав мені: "Тату, я їду на війну", подумав, що він жартує. "Добре", - спокійно відповів. "Тато, я серйозно". – "Та звичайно". Я навіть уявити собі не міг, що він то цілком свідомо робить! Знаєте, з дому на Майдан поїхала 22-річна дитина, а через чотири роки повернувся дорослий чоловік. Назар сильно змінився, по-інакшому тепер думає, навіть мене вчить. І я скажу, що до його слів дослухаюся…

-Знаєте, мітингувальники ж ішли на Інститутську з палками, а ті, навпроти, були добре екіпіровані. Але вже після завершення всіх подій приїхала "Альфа", нас всіх розкидали, погрузили в автобуси і завезли на тренувальну базу "Десна". Після вишколу там я думав, що все вмію, але це - до першого бою.

-Де він стався?

-Біля Карлівки. Той самий перший бій "Правого сектора"… Після цього мене відпустили додому, і я вже там зрозумів, що війна - то моє. Дома нікому нічого не говорив про те, де вже був. Рік усі думали, що я на роботі, що поїхав на гастролі. Я лише татові сказав - і то лише тому, що він подзвонив у такий момент, коли я якраз заїкався, бо був сильно контужений під Донецьким аеропортом…

Тату, немає мені заміни, не можу кинути підрозділ: Народний герой України, доброволець Назар Опришко, друг Бористень, був на фронті до останнього, поки не відмовили нирки 04

-Якийсь час навіть я не знав, де знаходиться Назар, - додає батько. - Набагато пізніше дізнався, що він був у Пісках, Донецькому аеропорту, зазнав п’ять чи шість поранень. Як це сталося? Спочатку ми з дружиною майже не спали. Все, що відбувалося, було непросто ні для мене, ні для жінки. По ночах лягаємо спати, але заснути не можемо, ходимо по хаті… І тут дзвонить якась дівчина: "Ваш син поранений". Дзвоню до Назара і чую його голос: "Тату, все нормально. Що ви там?" Так він нас плутав. Тож про п’ять його поранень вдома ніхто не знав. Аж потім, коли два уламки, які потрапили йому в живіт і зупинилися в сечовому міхурі, діставали у львівському медінституті, все стало зрозумілим.

Я до нього на війну декілька разів приїздив, але то вже було набагато пізніше. Спочатку висилали посилки. Пам’ятаю, як стало холоднішати, то він жалівся: "Тату, я змерз. Одягу теплого немає"… Все зібрали та й вислали.

-У родині у вас є військові? Звідки таке бажання воювати у тебе, Назаре?

-Я зброєю весь час цікавився, але про війну уявлення не мав. Шоу-бізнесом займався, будував сцени, забезпечував звук. Цим і зараз займаюся – весь час якісь концерти забезпечую технікою. А на Майдан поїхав із цікавості - подивитися, як там... В армії я не міг служити, але тато завжди розказував про свій досвід строкової служби. От воно в підсвідомість мені і лягло. Я навіть пройшов комісію, коли навчався у школі, ходив у військомат. Але через хворобу мене визнали не придатним… Я, чесно кажучи, пішов би воювати в Збройні сили, якби це було можливим. Але для мене шлях був відкритий тільки у добровольчий підрозділ.

Тату, немає мені заміни, не можу кинути підрозділ: Народний герой України, доброволець Назар Опришко, друг Бористень, був на фронті до останнього, поки не відмовили нирки 05

"ВЕЗУ НАЗАРА В ЛІКАРНЮ, А ВІН МЕНІ КАЖЕ: "ТАТУ, Я ВМИРАЮ!"

-Як давно ти хворієш на діабет?

-21 рік. Але якби саме він спричинив відмову нирок, то процес би розтягнувся на п’ять років, як мінімум. А тут все відбулося стрімко. За декілька місяців до цього я приїжджав на ротацію, і ми здавали аналізи на гепатит, СНІД, нас комплексно обстежували. Лікарі добре мене перевірили. Сказали, що нирки в мене такі, наче я п’ять років хворію, а не 21. У мене інсулінзалежна форма діабету, тобто я маю регулярно вколювати собі інсулін, який раніше отримував за місцем проживання. Але як поїхав на війну, то не мав змоги регулярно їздити його отримувати, тому купляв. Головне, за чим мені потрібно слідкувати, - вчасно робити ін’єкції та слідкувати за харчуванням, за тим, щоб їсти регулярно.

-Що стало поштовхом для розвитку діабету, ти знаєш?

-Я захворів у День Незалежності, коли в нашому селі відкривали тризуб. Мене збив мотоцикл... Я сильно настрашився, для мене це був сильний стрес, який, як казали потім лікарі, і запустив хворобу. Минуло менше, ніж півроку, і в грудні я потрапив у лікарню… Без інсуліну з того часу жити не можу…

-Спочатку у Назара виникли проблеми із серцем, а вже потім – із нирками, - доповнює батько.

-Так, у мене почався інфекційний ендокардит після чергового поранення, - продовжує Назар. – Мене трошки поранило… "Град" падав на нас, мене і зачепило уламком. Я пішов до медиків у поле, мені ранку заліпили. До того в мене були набагато серйозніші поранення, а цього разу я навіть не звернув уваги. Подряпина невелика була, та й все. А пізніше мені пояснили, що саме інфекція стала причиною відмови нирок, звичайно, допоміг в цьому і діабет. Все зібралося до купи.

-8-ий батальйон, в якому Назар служив, в той час стояв у Талаківці, - додає батько. – Я приїхав до них саме туди. І побачив, що син жовтого кольору. Я відразу: "Їдемо додому". "Тату, - відповідає, - немає мені заміни, не можу кинути підрозділ"… Але пообіцяв, що за два тижні все ж приїде додому. І приїхав. Я думав, що лікарі підлікують сина, виправлять ситуацію, та ми разом з ним повернемося в батальйон, я вже готовий був воювати разом з ним. Але коли він приїхав додому, йому стало настільки погано, що швидка відразу забрала його в лікарню.

-Коли з’ясували, що відмовляють нирки, відразу почали робили гемодіаліз?

-Ні, три місяці лікарі намагалися відтягнути ту процедуру. Якщо людині починають чистити кров за допомогою гемодіалізу, то вже інші методи лікування не будуть дієвими. Але справа дійшла до того, що у мене набрякли легені, я почав задихатися. Діаліз погано на мене впливав, разом з речовинами розпаду із крові вимивалися і корисні складові, тому після нього я почував себе геть без сил. Дізнавшись, що зі мною таке сталося, наш побратим Муслім із батальйоном Мансурова сказав, що у нього є друзі в Туреччині, і він може дізнатися про клініку, де роблять пересадки нирок. Коли він надав інформацію, ми передали її туди. Лікарі вивчили і запросили на обстеження. Командир батальйону був безсумнівним: "Їдь. Виходу немає".

Тату, немає мені заміни, не можу кинути підрозділ: Народний герой України, доброволець Назар Опришко, друг Бористень, був на фронті до останнього, поки не відмовили нирки 06

Назар із своїм комбатом Андрієм Гергертом, другом Червнем, який зробив все, щоб його бійцю зробили пересадку

-Я вісім років не курив, - говорить Тарас. - Знову закурив на похороні друга Душмана, побратима Назара. Я з ним також був знайомим, неймовірно поважав цього дорослого бійця. Ми з Назаром на похорон в Одесу їхали в різних машинах. Син всю дорогу спав. Я попросив по телефону друга Марадону, який був за кермом, погодувати Назара, бо йому треба їсти регулярно. Згодом Марадона передзвонює: "Назар знепритомнів". "Бігом у лікарню його вези", - кажу. Туди його занесли - рівень цукру впав до критичних позначок. Тоді я закурив знову... Забігаю в палату – син вже на очі дивиться, крапельниці стоять, хлопці біля нього. Для мене то був жах. Думав, серце стане...

Тату, немає мені заміни, не можу кинути підрозділ: Народний герой України, доброволець Назар Опришко, друг Бористень, був на фронті до останнього, поки не відмовили нирки 07

Назар Опришко, друг Бористень, з побратимом Володимиром Галаганом, другом Душманом

А коли я його віз у клініку медінституту… Доїхали до повороту, вже зовсім близько, ось наша зупинка, і тут Назар мені каже: "Тату, я вмираю!" Якісь таблетки я йому давав, воду… Купа людей біля нас знаходилася, хоч би хто за руку підтримав. Таксист стояв поряд. "Відвези в лікарню" - прошу його. "Кого? Його?" - і відмовився. Він думав, що Назар наркоман. "Я не поїду" - так і сказав. Добре, швидка вчасно приїхала, забрала. Але ж жодна людина не підійшла! То був жах.

Вдома також неодноразово напади були. З діалізу приїде, а вночі починається – погано… Лікарі мені відразу сказали: часу у вас мало, рятуйте дитину. Я щиро дякую всім, хто допомагав нам, хто підтримував, переказував гроші.

-Чому за пересадку не взялися вітчизняні лікарі?

-У Львові всі відмовилися, тому що боялися ускладнень, - говорить Назар. - Майже така ж історія була в київській клініці Шалімова. Не захотіли мене брати, занадто важкий. Хоча я знаю хворих на діабет кому в столиці пересадку зробили. А у нас навіть моїх рідних на сумісність не перевірили... А мені чим далі, тим гірше ставало. Муслім і мій комбат Андрій Гергерт, друг Червень, домоглися відправити мене в Туреччину на обстеження. Там у клініці зібрався консиліум з восьми хірургів. Шість із них відмовилися робити операцію, сказали, що я довше двох місяців не проживу. Операцію можу просто не перенести. А це - погана репутація для клініки світового значення. Доктор, який мене вів, Алтан Алім, сказав: ви не лишаєте йому вибору. Завдяки йому мені і зробили операцію, яка минула напрочуд легко. Вже на другий день мене виписали із реанімації. А через шість днів відправили на квартиру. Хоча у людей, яким також зробили пересадку в той самий день, що і мені, були ускладнення, вони довше перебували під наглядом лікарів. Донором нирки стала мама. Вона підходила найкраще. У нас і одна група крові, та й за іншими показниками ми підходили. До речі, у нас у країні вісім показників на сумісність мають збігатися, а там – аж сорок! Незважаючи ні на що, я був проти, щоб мама стала донором. Шкода мені її було страшенно…

-Якби жінка не підійшла, тоді б узяли мою нирку. Ми про це і родиною вирішили, і лікарям сказали,- каже Тарас.

Тату, немає мені заміни, не можу кинути підрозділ: Народний герой України, доброволець Назар Опришко, друг Бористень, був на фронті до останнього, поки не відмовили нирки 08

Назар в батьком Тарасом

-Я був проти обох варіантів, - додає Назар. – Не хотів, щоб заради мене калічили когось із батьків… Але і в Білорусію за донорською ниркою я не міг їхати – для мене, як для бійця-добровольця, це було небезпечно… Так що у мене особливого вибору й не було.

-Їхню медицину не порівняти з нашою. Сучасна і дуже потужна апаратура… Коли у сина брали аналізи, спитали, чому такі шрами на ногах. Він відповів, що на війні ж був. То його перевірили ще додатково. Знайшли в тілі ще шмат металу.

"БАЖАННЯ ВОЮВАТИ ЗАЛИШАЄТЬСЯ У МЕНЕ ПОСТІЙНО…"

-Спочатку операцію робили жінці, потім забрали в операційну Назара, - додає тато. - Сам не знаю, як пережив той день. Перекладачка мене заспокоювала. Нам дуже з нею пощастило – вона сама із Черкас, допомогла знайти недорогу квартиру неподалік від клініки – жити в ній було дешевше, ніж коштувало перебування в лікарні. До нас вийшов хірург і сказав, що пересаджена нирка запрацювала. Спочатку дружина і син були в різних палатах, мені довелося бігати між ними. Але досить скоро виписали жінку, та й Назар дивував усіх тим, що досить швидко іде на поправку.

Мені весь час не давало спокою питання: чому ж нирки перестали працювати так стрімко. За два тижні – як згоріли. З цим питанням я через декілька днів і пішов до лікаря, який зробив пересадку. Він підтвердив, що так швидко подіяла серцева інфекція. Вона знайшла слабке місце в організмі і вразила його. І він мені розповів, що від Назара і в їхній клініці всі хотіли відмовитися. Аж занадто складною була ситуація. Але він взяв весь ризик і відповідальність на себе, тому що повірив в диво. Виявилося, що вже в операційній вся бригада молиться… "І ви самі бачили, що диво таки сталося: Назар буквально на другий день після операції встав і пішов, - казав мені хірург. – Хоча інші пацієнти в набагато кращому стані набагато довше відходять від такої самої операції. Я вірив у диво і воно сталося". І лікар мене порадував далі: "Ваш син може жити нормальним життям. Може женитися". І що – аж не повірив я – і внуків мені може з невісткою народити? Звичайно, - відказав лікар. Я дуже зрадів цим словам.

-Хочете внуків?

-Звісно. У мене один син. Я хочу, щоб він продовжив наш рід!

Тату, немає мені заміни, не можу кинути підрозділ: Народний герой України, доброволець Назар Опришко, друг Бористень, був на фронті до останнього, поки не відмовили нирки 09

До подій на Майдані Назар влаштовував концерти та вечірки. Після операції повернувся до цієї справи

-Скільки коштувала операція?

- До 50 тисяч євро все разом вийшло, - відповідає Назар. - Кожного разу тепер, як їду до Туреччини на контроль, ще потрібно три тисячі для оплати в лікарні. А поки щотижня здаю кров на рівень імуносупресії – і відсилаю лікарю, щоб він міг контролювати і регулювати кількість необхідних мені ліків, які пригнічують імунітет. Я зовсім недавно перестав ходити без маски на обличчі. Вдягаю її тепер тільки в лікарнях – щоб там не підхопити якусь інфекцію від хворих.

-Вірили, що все так станеться, що вдасться оплатити і пережити операцію?

-Я вірив! – без роздумів говорить батько.

-Мені було вже погано настільки, що було все одно: що буде, то й буде, - відповідає Назар. - Було декілька моментів, коли здавалося, що помираю... Мені на діалізі непогано було, але потроху відчував, наче батарейки в мені сідають.

-Чи думав після пересадки повернутися на війну? Чи при татові не хочеш відповідати на це запитання?

-Ця думка мучила мене і до пересадки. Бажання воювати залишається у мене постійно…

Тату, немає мені заміни, не можу кинути підрозділ: Народний герой України, доброволець Назар Опришко, друг Бористень, був на фронті до останнього, поки не відмовили нирки 10

Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ

Источник: https://censor.net.ua/r3155515
 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх