EN|RU|UK
 Общество
  12331  17

 Ціна викрадення Цемаха. Розповіді про героїв-розвідників Колодяжного (Кола) і Гержана (Тритона)


Автор: Михайло Ухман

Їм було поставлене завдання - організувати прикриття Володимира Цемаха, терориста, який підозрюється у збитті малайзійського "Боїнга" російським комплексом "Бук". Завдання вони виконали...

11 липня 2019 року був звичайний день для України. У східних регіонах московські окупанти гарячково обстрілювали позиції українських захисників. А в місті Дніпро був похорон бійця 74 ОРБ Олександра Колодяжного, позивний Кол, який підірвався на міні 27 червня разом із своїм побратимом Дмитром Гержаном, позивний Тритон.

Ціна викрадення Цемаха. Розповіді про героїв-розвідників Колодяжного (Кола) і Гержана (Тритона) 01

Останнього вдалося врятувати, а Олександр помер у госпіталі. Надто серйозні він дістав поранення.

Нашим героям було поставлено завдання організувати прикриття Володимира Цемаха, терориста, який підозрюється у збитті малайзіського "Боїнга" російським комплексом "Бук". Його в той час переводили через російські позиції представники української зовнішньої розвідки.

Проте в один із моментів щось пішло не так. Кол ішов перший (він прощупував територію) і натрапив на міну. Тритон пішов його витягувати, теж наступив на російську міну, під час розриву якої втратив половину правої ноги.

Завдання вивести Цемаха, вдалося виконати. Правда, ціна була заплачена надто висока.

Ці два хлопці - унікальні воїни. Тому про них треба розказати, щоб уся Україна знала своїх героїв.

"ТРИТОН БУВ ПОРЯД, КОЛИ ДОВОДИЛОСЯ ВИНОСИТИ ЗАГИБЛИХ!"

Володимир Регеша (Санта), близький друг обох розвідників, першим поділився кількома спогадами про них. Саме він привів Тритона в 74 розвідувальний батальйон.

Ціна викрадення Цемаха. Розповіді про героїв-розвідників Колодяжного (Кола) і Гержана (Тритона) 02

- Все розпочалося з Тритона. Він – це селище Піски і взагалі початок всієї військової епопеї. Ми обидва з Києва. Жили в одній кімнаті на фронті, яку самі обладнали. Дмитро для мене - більше ніж побратим. Це близький родич по духу. Нас із цим хлопцем - об’єднує безліч цікавих військових та побутових історій.

У нашій кімнаті було одне ліжко, і Тритончик пробив таку тему. Один матрац стояв вище, інший – нижче. Він спав нагорі, я знизу. Коли приїхав додому, щоб відпочити, дружина вночі обняла мене за плечі. Я подумав, що це Діма спросоння лізе до мене. Підірвався і кричу: "Тритон, іди…"! (Сміється). – ділиться спогадами про свого друга, Санта. - Ми завжди говорили одне на одного "пане полковнику". З нами ще був побратим Хімік. І ця назва чогось прилипла до нас.

Ціна викрадення Цемаха. Розповіді про героїв-розвідників Колодяжного (Кола) і Гержана (Тритона) 03

Війна – це особистості. Не просто пішли, повбивали усіх ворогів, а повсякденна робота, розмови, емоції. Так не буває, що ми герої, такі круті молодці. Одного разу постріляли, наступного щось інше робимо. Їсти готуємо, ліжко шукаємо. Це зближує бійців, вони стають братами.

Ми першими заходили на Авдіївську "промзону". Тритон перший же отримав прочуханки від мене. Коли займали позиції, всюди панувала тиша. Над землею плив туман. Хлопці йшли завантажені, як верблюди: боєкомплект, гранатомети, вода, шоколадні батончики. Коли Тритон знімав з себе АГС, він зачепився ременем. Це боляче різонуло його. І на всю позицію прозвучало: " Й..б твою мать..". Я на нього подивився і сказав: "Два наряди підряд". Тритон мовчки кивнув головою і ми до цієї теми більше не поверталися.

Тритон був поряд, коли доводилося виносити загиблих. На одній із сусідніх позицій міна попала в дерево. Від неї осколки відбилися і бійцеві знесло половину голови. Його побратими відмовилися витягати тіло вбитого, адже це було надто небезпечно. Я махнув рукою і прийшов у підвал до своїх хлопців. Запитав, хто бажає іти, хай іде. Тритон був проти, але він пішов витягувати тіло українського бійця.

Пізніше він вичитував мені, що я підставив усю групу під кулі. Проте, в той момент ми йшли витягувати солдата. "200-тий" - був надто важкий, вагою в 120 кілограм. Плюс до всього, ми потрапили під перехресний вогонь з двох російських кулеметів. Доводилося перебіжками по 5 метрів просуватися із зони обстрілу. Слава Богу, все обійшлося, і тіло бійця поїхало до матері.

Вже потім, коли знову почали розглядати цю ситуацію, Дмитро визнав, що тут правда у кожного своя. Воїна треба було витягнути, щоб не дістався московським коршакам. Проте, не варто в такій справі наражати на смерть живих, які можуть і мають можливість воювати.

Бійці ЗСУ, які бачили цей відхід добровольців з мертвим солдатом, пізніше, просто захоплювалися цим вчинком. Я тоді сказа Тритону: "Ти бачиш, чому про нас легенди складають? Тому що, ми виконуємо роботу, яку моментами – неможливо виконати".

Тритон взагалі красунчик. Якщо йому сказати, що скоро ми міняємо позицію і маємо бути в тому районі, там через два дні буде все зроблено по вищому розряду. Стоятимуть ліжка, столи і все, що потрібно для життя.

Дмитро старався бути обережним. Він говорив, щоб бійці лишній раз не висувалися без потреби, пригиналися в потрібних місцях. Коли поранило бійця 74 розвідбатальйону Скіфа, який був для Тритона як син, він дуже страждав через це. Тим більше, що в Скіфа тепер немає однієї кінцівки. Так сталося, що в Тритона теж немає однієї кінцівки. Вони лежать, батько і син, чекають, щоб їм зробили протези, і вони отримали можливість повернутися знову на службу. Хлопці жартують, що тепер вони будуть дуже цінні розвідники. Адже протезом можна прощупувати дорогу на позиціях. Якщо рване якась міна, то просто не стане протеза. А нога буде, як нога..

Минулого року, Тритон підписав контракт з 74 бригадою ЗСУ. Ми постійно співпрацювали з цими розвідниками. Тому, Дмитро вибрав військову частину, де знав бійців, з якими неодноразово ходив на смерть. Тому що там воюють дуже круті хлопці, там крутий командир – Старий. Там був – Кол. Там народжується воєнне братство, яке міцніше усіх родинних зв’язків.

Коли Тритону відірвало ногу і він лежав у лікарні, я прийшов до нього і запитав, що привезти? Дмитро відповів: "Наш прапор"!

­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­

"КОЛОДЯЖНИЙ БУВ ЛЮДИНО НЕПОМІТНОЮ, БЕЗ ЯСКРАВИХ ЕМОЦІЙ. ВІН ПРОСТО РОБИВ СВОЮ РОБОТУ І НЕ ЗВАЖАВ НІ НА НІКОГО"

- Із Сашком Колодяжним, Колом, ми познайомилися восени 2015 року. Я приїхав до них в 74 батальйон, щоб повоювати. Була така потреба. Тим більше, там уже перебували два моїх друга. Одним з них був - Цех Льоша з ДУК "Правий сектор".

Підійшли до Старого, тоді він був ще взводним, а Кол - його замом. І сказали, що є перевірена людина, яка уже воювала. А зараз хоче побути з нами. Також, я їм обіцяв залишити мікроавтобус, який мені подарували в Пісках. Так почалася наша співпраця.

Операцію по Авдіївській промзоні ми планували всі разом. За день до того, як ми її захопили, була пробна вилазка. Я ходив, Кол, Тритон, Пілот..

Взагалі, Колодяжний Олександр, був людино непомітною, без яскравих емоцій. Він просто робив свою роботу і не зважав ні на нікого. Саша виконував навіть більше, ніж на нього покладали, проте – це ніде не озвучувалося. Моментами запитають у нього, що там за стрілянина? Він спокійно відповість: "Трохи повоювали". І все, навіть по рації ця інформація не проходить.

Важка ситуація була з Колом, коли його поранило в промзоні. Кулеметна куля розтрощила стегнову кістку. Тоді Тенгрі і Денчик – витягували його. А всі інші бійці сиділи біля своїх гранатометів і чекали, щоб у разі потреби – прикрити. Хвилини тягнулися дуже довго, бійці божеволіли від невизначеності. Проте того разу все закінчилося щасливо.

Коли Сашко лежав у лікарні, я приїхав до нього. Ми згадували приємні і неприємні життєві моменти. Він поводився так, ніби нічого не сталося.

Кол був унікальною людиною і бійцем одночасно. Всіх азів війни він навчався самотужки. Починаючи з Марїнки і ДАП, закінчуючи тією ж Марїнкою, весь його шлях скроплений потом і кров’ю. В будь-якому виході, будь-якому завданні Кол ішов першим. Його рухи були спокійними, зваженими.

Коли люди виходять, щоб проникнути в стан ворога чи просто підійти до нього, завжди виділяється якийсь адреналін. Олександр завжди був абсолютно беземоційним.

Сашко не любив розказувати про свої подвиги. Особливо про той момент, коли він з групою бійців встановлює український прапор на даху Донецького летовища. Якщо запитають, розкаже. Для нього це було буденністю, звичайною роботою пересічного громадянина України. Хоча насправді, по його справах можна писати сценарії для бойовиків.

Саме тому я подав його до нагородження на орден – Народний Герой України. Він на це щиро заслуговував.

Хоча, Олександр не хотів, щоб його героїзували. Він не бажав бути частиною тих, які кілька разів побували на фронті. Потім повернулися в мирну країну і стали очолювати якісь громадські організації. Спекулюючи своїми медальками.

Сашко, будучи на позиціях, прокидався зранку, умивався. Чистоплотність була його особливою рисою. Робив свою улюблену вівсянку і читав новини. Невід’ємним атрибутом його життя була руханка. Взагалі, Кол слідкував за собою. Що в умовах війни не часто зустрінеш.

Ми з Колом востаннє бачилися в перших числах травня. Він повертався з виходу, разом з Тритончиком. Я і Старий оглядали позиції. Ми ще пофотографувалися. Тоді ніхто не знав, що це буде востаннє. Навіть, коли все сталося, я чомусь до кінця думав, що він житиме. Проте – не склалося.

­­­­­­­­­­­­­­­­­

Крім війни в Олександра було цивільне життя, де на нього чекали, любили і бажали швидкого повернення. Якщо ознайомитися з історією життя Кола, то можна сказати – анекдоти про лиху тещу вигадані злими людьми. Адже саме мама його дружини була для нього порадницею в житті. Вони могли розмовляти на різні теми, ділитися враженнями про ту чи іншу подію і так далі. Навіть коли Саша розлучився зі своєю дружиною, його стосунки з Надією Афанасіївною були хорошими.

Ціна викрадення Цемаха. Розповіді про героїв-розвідників Колодяжного (Кола) і Гержана (Тритона) 04

Ціна викрадення Цемаха. Розповіді про героїв-розвідників Колодяжного (Кола) і Гержана (Тритона) 05

- Він прийшов з армії, почав зустрічатися з моєю дочкою Оленою. Коли вперше прийшов до нас, був такий тихий, ввічливий. Як тільки вони одружилися, зразу назвав мене мамою.

Протягом всього життя, а воно було у нас різне, Сашко поважав мене, любив. Коли повернувся з ротації у Донецькому аеропорту, зателефонував і сказав, що скоро приїде до мене. Я сиджу на кухні, спостерігаю через вікно. І бачу, як він іде із сином та несе букет троянд. Мої улюблені квіти. До цього часу згадую цей момент.

Олександр був сильний, він завжди повертався у бій після всіх поранень. Я і тепер вірила, що він житиме. Коли його привезли після поранення в Марїнці у Харків, я приїхала туди, довелося говорити неправду. Сказала лікарям, що є його мамою, а не колишньою тещою. Мне пропустили в реанімацію. Я сиділа біля нього, гладила по руці, молилася. Просила, щоб він до нас повертався. І в один момент, тіло Сашка затремтіло. Він важко задихав і знову перестав реагувати. Таке враження, що він мене чув.

Проте дива не сталося. Олександр – загинув.

"КОЛИ САШКА В ОСТАННІЙ РАЗ ПОРАНИЛО, МЕНІ ПРИСНИВСЯ СОН. ЯКИЙСЬ ЧОЛОВІК ВИПУСТИВ ЗМІЮ, ЯКА ВКУСИЛА МЕНЕ ЗА НОГУ. Я РОЗУМІЛА, ЩО ЦЕ ДО БІДИ"

- Я спочатку влюбилася у його фото, - говорить колишня дружина Колодяжного, Олена. - Прийшла до своєї подруги і побачила фотографію хлопця в десантній формі. Він дружив з її сім’єю. Наступного разу, мене знову запросила подруга. Це був старий Новий рік. Там уже був Саша. Наші погляди зустрілися і ми закохалися зразу. Через кілька місяців, наша любов переросла в одруження. У нас народився син, якого я назвала теж Олександром. Хоча мені казали, щоб я так не робила. Оскільки хтось один з них може померти.

Коли почалася війна, я не знала, що Саша пішов воювати. Одного разу, я побачила, як наш син дивиться телевізор, слідкує за новинами. Хоча раніше, цього не було. Я почала допитуватися і він розказав, що тата забрали на війну.

Допомагала після цього йому чим могла: ліки, продукти.. Ми дружили з ним, хоч і не жили. Так має бути. Він дякував за те, що я подарувала йому сина. Після кожного його поранення ми вважали, що він уже буде дома. Проте патріотизм і любов до побратимів змушували його знову воювати.

Коли Сашка в останній раз поранило, мені приснився сон. Якийсь чоловік випустив змію, яка вкусила мене за ногу. Я розуміла, що це до біди.

В останні дні, він усім допомагав, таке враження, що наостанок хотів зробити добро.

---------------------------------------------------------------------------------------------------------

- Востаннє я побачила Сашка на Великдень цього року. Він мав бути вдома 5 днів, проте його викликали швидше. На міні підірвався молодий хлопець, побратим Олександра. Він страшено переживав, говорив, що сам мав вести цю групу. Ледве ми його заспокоїли. – розповідає Наталя, яка була дівчиною Кола. - Крайній раз, ми говорили з ним перед завданням. Він розказував, що скоро повернеться додому, вони відпочинуть трохи і розпишуться. А потім говоритимуть про їхнє спільне майбутнє.

Мені снився поганий сон, я про це розказала Сашові. Проте він сказав, що не вірить у сни. І пообіцяв зателефонувати завтра.

Проте наступного дня мені зателефонувала Надія Афанасіївна, яка знала про наші стосунки, і повідомила, що Сашко поранений.

Перед смертю під ранок, мені він приснився. Такий красивий, у формі. Я дивлюся на нього і кажу: "Сашо, тобі уже полегшало"? А він дивиться на мене і киває головою. Я знову говорю йому: Як добре, що ти уже не кульгаєш".

Проте – це був тільки сон. Наступного дня мені зателефонувала Надія Афанасівна і сказала, що Сашка уже немає в живих.

Ціна викрадення Цемаха. Розповіді про героїв-розвідників Колодяжного (Кола) і Гержана (Тритона) 06

Лист від сина, який Кол носив при собі

Михайло Ухман, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3152170
 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх