EN|RU|UK
 Общество
  3389  1

 Троє загиблих Героїв: чи знайдуть нагороди всіх?


Автор: Віолетта Кіртока

Бійці 24-ої бригади розказали про свого побратима Андрія Волоса, якому через рік після загибелі все-таки дали звання Героя України. На сьогодні він єдиний Герой України в цій бойовій бригаді…

Уже три роки нагородження чекає родина загиблого комбата 72-ої бригади Андрія Жука, а херсонці вважають Героєм України морпіхівку Ірину Шевченко, яка загинула цього року під час евакуації пораненого з поля бою.

"ОСТАННІМИ СЛОВАМИ АНДРІЯ БУЛИ: "Я ДУЖЕ ЛЮБЛЮ ЖІНКУ І ДИТИНУ, ЯКУ МИ ЧЕКАЄМО"

Троє загиблих Героїв: чи знайдуть нагороди всіх? 01

Золоту Зірку Героя Андрія Волоса отримали мама і дружина загиблого бійця в Києві під час урочистостей у День Незалежності. Мама Андрія передала високу нагороду невістці, яка вже після загибелі чоловіка народила сина.

Троє загиблих Героїв: чи знайдуть нагороди всіх? 02

Саме він передусім має знати, що його батько - справжній герой. Наступного дня після вручення нагороди я приїхала у місце дислокації бригади, в якій служив Андрій Волос, в Донецькій області. Більше того - як тільки почала розпитувати про Андрія, виявилося, що поряд зі мною знаходяться його побратими, які були з ним в день його загибелі, які стали свідками його героїчної поведінки...

-З Андрієм ми познайомилися 2017 року, - говорить начальник штабу 1-го батальйону 24-ої бригади Олег Лотоцький. - Ми служили в різних ротах, спілкувалися час від часу. Це було і під Попасною під час нашої ротації, і на полігоні. У нас були спільні військові задачі, потім мене призначили командиром 3-ої роти, а він став у мене старшиною.

Я знаю, що в довоєнний час Андрій служив у поліції, а потім пішов у 24-у бригаду. Це було в 2015 році. Повістку він не чекав, добровільно зробив цей крок, хоча у його мами були великі проблеми з серцем. Жінки в той час він не мав. У 2018 році на полігоні вже відпрошувався регулярно, бо познайомився з дівчиною, з якою невдовзі і розписався. Весілля не грали - не було матеріальної змоги. Сім'я Андрія не заможна, не мала багато статків. Після одруження Андрій став більше думати про родину, ніж про війну. 2015, 2016 та й 2017 роки він працював виключно на армію, а уже у 2018 це почало змінюватися в бік сімейного життя. Але від роботи Андрій ніколи не відмовлявся і нікого не підводив.

В Ленінське під Торецьком Андрій зайшов разом з нашою ротою. Сам попросився на цей вихід. Командиром взводу був старший чоловік, який пройшов три війни, в тому числі в Афганістані, він служив у силах спеціального призначення, але ще за Радянського Союзу. Він завжди був відповідальним. Вранці 28 червня 2018 року він обходив позиції... І вийшов у місці, яке знаходилося у прямому баченні ворога...

Я почув постріл і прибіг на ту позицію. Більшість хлопців у той момент відпочивали, бо це була рання година. Здалеку чутно було крики пораненого взводного. Його треба було терміново витягати. Я був в екіпіровці, готовий до того. Але сам би я не виніс дорослого чоловіка. І ніхто ж не знав, з якого боку снайпер сидить. Думав, забіжимо до пораненого, витягнемо скоро, щоб він не стік кров'ю. Одному бійцю кажу: біжімо зі мною. Той побілів і нібито пішов одягаться, але не поспішав. Другий також не готовий був виходити прямісінько під кулі. Андрію кажу: "Поможи витягнути". Він без роздумів кивнув і миттєво вдівся.

Всі чули крики, всім було страшно. Але потрібно було щось робити. Андрій вже давно служив, у нього був досвід. Він швидко вдягнувся, і ми побігли. Я встиг сказати: "Всім до бою". Хлопці заскочили в траншеї і почали стріляти, щоб відволікти снайпера. Дими запалили... Я чув, що поранений відходить, по стону це чутно було...

Я присів біля пораненого, побачив, що куля влучила в артерію. Знав, що в такому випадку потрібно пальці запхати всередину і витягнути судину, бо вона спадається і заходить глибоко в тіло. І тоді вже ніякими крапельницями її не поновиш… Андрій прибіг через декілька секунд після мене. Він підбігав, коли я вже надавав допомогу. Потім я довго думав, вираховував кути, звідки по нам стріляли... Розумію, що снайпер чекав, доки хтось прийде за пораненим, цілився в мене, бо, впевнений, добре бачив все, що я робив. І натиснув курок, коли Андрій перекрив мене, бо якраз підбіг. Постріл. Волос відразу впав… Я відбіг. Слідом по мені був ще один постріл, але не прицільний.

Куля влучила Андрію під ліву руку і вийшла позаду, із спини. То не його куля була… Він прийняв мою кулю… Я крикнув йому, щоб повз до мене. І він послухався. Коли вже доповз до мене, був без броніка і каски – скинув сам.

Я побіг за ношами. Коли повернувся, Андрій вже був білим. Але я сподівався, що ще можна допомогти. Заклеїли все, що було потрібно, ввели знеболюючі препарати, затампонували місця входу і виходу кулі. Прибігли ще хлопці, бо на ношах потрібно було пронести Андрія десь близько кілометра, щоб вийти із небезпечної зони. Лямки нош рвалися. Я побачив здорову тачанку. Положили ми його на ту тачанку. І вже так доставили до машини. Андрій був ще живий. З ним в лікарню я відправив солдата. Його останніми словами, які він мені сказав, були: "Я так люблю жінку і дитину, яку ми чекаємо"… Дружина Андрія вже була вагітна – на другому місяці…

Прикриття було нормальним - стріляло все. І коли я повернувся, хлопці вже витягли і взводного. Я продовжив керувати вогнем. Коли все затихло, подзвонив, спитався, чи довезли нашого пораненого. І почув: "Ні"...

Андрій мав позивний Балу, тому що був здоровим чоловіком – важив десь 120 кілограмів і був схожий на ведмедя. Його загибель всі тяжко переживали. Тиждень відходили. Довелося навіть жорстко роз'яснити хлопцям, що потрібно і далі робити свою роботу, хоча б заради пам’яті Андрія. І коли хлопці трохи зібралися, вони і попросили зробити подання, щоб Волосу дали звання Героя України, бо він готовий був врятувати одне життя, а до того закрив ще й іншого, мене… Для мене також було очевидно, що він справжній герой. Я, як і інші, просив наше командування зробити подання. Про підписання указу ми дізналися ще на День Конституції. Але саме вручення відбулося в День Незалежності. Ми дивилися трансляцію і раділи, що це таки відбулося.

Ми вже вирішили, що як тільки вийдемо звідси, з зони війни, обов’язково поїдемо на могилу до Балу. Я дуже хочу поговорити з його мамою, подякувати за те, що він мене врятував. Знаєте, ті, що загинули на цій війні, в більшості своїй проявили героїзм, бо знали, на що ішли, робили це свідомо.

До нас підходять двоє бійців – Роман Божко та Святослав Шумський, які допомагали Олегу виносити Андрія Волоса на ношах.

-Я служу з 2015 року, - розповідає Роман Божко. – З Андрієм познайомилися в 2017 році на полігоні - я стояв в наряді, а він з іншими бійцями привіз боєприпаси. Він був відкритою позитивною людиною.

-За день до того, що сталося, ми мали вже вийти з тієї шахти, - додає Святослав Шумський. - Але група, яка мала нас міняти, потребувала часу на збори. Тому нас ще на добу затримали.

-Коли ми несли пораненого Андрія, все навкруги стріляло, - продовжує Роман. – А він кликав командира на поміч... Я радий, що родина Волоса отримала нагороду. Він її чесно заслужив. Тільки якось довго орден ішов. Але добре, що Андрія таки визнали героєм.

Троє загиблих Героїв: чи знайдуть нагороди всіх? 03

-Дивіться, - Святослав показує знімки в своєму телефоні. На них - останні моменти життя Андрія Волоса. - Копали траншеї і фотографувалися. Поблизу наших позицій була хата, в якій стояло піаніно. Андрій попросив сфотографувати його за ним. Андрій був настільки здоровим чоловіком, що йому важко було ходити по окопах. Суне по траншеї в бронежилеті і касці – і стінки задіває. Особливо незручно йому було в державному "Корсарі" - він на його кремезній статурі був, як ліфчик. Хлопці, як це водиться, підсміювалися над Андрієм. Але потім він купив собі нормальний бронік, який його гарно обхватував.

-Ми на війну не за нагородами прийшли, - додає Роман. - Але коли боєць заохочується орденами та медалями - це добре. Це важливо для родини, близьких, які мають пишатися своїм героєм. У Андрія залишилися жінка, сестра, мама і маленький син. Мама орден Героя України віддала невістці, щоб вона його показувала сину. Він має знати, що його батько був героєм.

"ВІН ЗАВЖДИ ЙШОВ ПОПЕРЕДУ СВОЄЇ ГРУПИ"

Логіки в нагородженнях, навіть посмертних, годі й шукати. Комусь це звання дають відразу, комусь – більше, ніж через рік. Але є подання на звання Героїв України, які чомусь до цих пір не підписані. Так родину Андрія Жука, позивний Мауглі, який був командиром 3-го батальйону 72-ої бригади і загинув 27 травня 2016 року, неодноразово запевняли в тому, що наказ буде підписано. Але й дотепер це не відбулося. Невдовзі після загибелі Андрія вияснилося, що людина, якій доручили зробити подання, була неуважною і подала папери, які були оформлені раніше на отримання Жуком ордена Богдана Хмельницького. Вже після їх підписання вияснилося, що бригада мала просити для свого загиблого звання Героя України. Подання було оформлене знову…

-Я особисто просила Петра Порошенка підписати указ про нагородження мого чоловіка званням Герой України, - говорить кохана Андрія Жука Тетяна. - Президент сказав готувати документи. Бригада підготувала подання. Наскільки мені відомо, документи на нагородження Андрія знаходилися в Генштабі, де вони тепер – не знаємо. Мама Андрія написала листа новому президенту з проханням відновити справедливість… Сам Андрій, професійно та віддано захищаючи територіальну цілісність України, ніколи не розповідав про свої подвиги, оскільки розглядав свої досягнення виключно як виконання службового обов’язку. Але ж країна повинна віддати йому належне!

Троє загиблих Героїв: чи знайдуть нагороди всіх? 04

Всі, хто воював пліч-о-пліч з Андрієм Жуком, називають його героєм і чекають його нагородження зіркою Героя

Перелік бойових звитяг Андрія вражає. І це я не називаю всі бої та ситуації, в яких він себе проявив.

Перший бій Андрія Жука був в Старобешевому 30 серпня 2014 року. Тоді він виконував обов’язки командира взводу. В бойовій обстановці він не розгубився, керував особовим складом, уникнувши втрат своїх людей. Противнику були завдані втрати близько десяти чоловік. У жовтні 2014 року він керував штурмовими діями в районі Петрівське – Білокам’янка, виходив за передній край, керував виконанням вогневого ураження противника. Противник втратив близько десяти одиниць колісної техніки та два БМП, про що свідчать зйомки розвідувальних польотів безпілотників в жовтні 2014.

10 лютого 2015 року чоловік брав безпосередню участь у взятті висоти 209.5. Під час цих наступальних дій він зумів вчасно подавити та знищити вогневі точки противника.

10 серпня 2015 року був старшим в центрі бойового порядку, керував висуванням та вогнем прямої наводки МТ-12. На його напрямку було знищено БМП та особовий склад противника. Він завжди вміло керував вогнем артилерії, що давало можливість завдавати вогневе враження противника в опорних пунктах. Зйомки безпілотника чітко показують втрати противника на рубежах оборони, де працював Андрій Жук.

У вересні 2015 року під час виникнення пожежі на танку Т-64 разом з майором Ю.В.Лялькою організував процес тушіння та потушив палаючу машину, що дало змогу зберегти життя екіпажу і особовому складу артилерійського підрозділу, який був поряд.

27 травня 2016 року Андрій отримав доповідь про виявлення диверсійно-розвідувальної групи та особисто вийшов на місце її виявлення. Перевіряв з бійцями посадку, яка має важливе значення – за 500 метрів від посадки є вихід на дорогу Богданівка-Миколаївка (це дорога забезпечення нашої армії та евакуації). Як досвідчений прикордонник в минулому, помітив ризики і встиг віддати розпорядження стосовно двох бійців: одного відправив в бік посадки, другого солдата залишив позаду себе, тим самим врятувавши йому життя. Ворог відкрив вогонь з ближньої дистанції та завдав командиру батальйону, який йшов першим, смертельні кульові поранення.

Для комбата Жука це був абсолютно природний вчинок. Він завжди йшов попереду своєї групи. Для нього завжди було важливо не тільки виконання завдання, але і те, як виконати з мінімальними втратами. Він з тих, хто ніколи б в житті не відправив солдатів, не маючи розуміння, з чим вони зіткнуться.

На місці вбивства Андрія Жука було виявлено сліди противника: рюкзаки російського виробництва, карти противника, аерофотоснімок, вибухові речовини, підривна машина, вогнепроводний шнур, сухпайки російського виробництва. Це свідчить про відправлення в наш тил висококваліфікованої підготовленої бойової групи спеціального призначення. Отже, Андрій Жук не лише врятував життя інших солдат, а і попередив знищення транспорту на дорозі Богданівка-Миколаївка та відвернув загрозу від тих, хто пересувався по цій дорозі.

За всі ці подвиги Андрій Жук у 2016 році отримав посмертно найвище недержавне звання – Народний герой України, але це не скасовує і того, що держава має оцінити подвиги Мауглі і встановити справедливість.

"ЗАГИНУЛА ІРА, КОЛИ ВИВОЗИЛА ПОРАНЕНОГО З ПЕРЕДОВОЇ"

Декілька днів тому орден "За мужність" ІІ ступеня посмертно отримала Ірина Шевченко, санінструктор батальйону морської піхоти. Але херсонська спільнота робила подання і постійно вказує на те, що ця мужня жінка заслужила носити високе звання Героя України.

Троє загиблих Героїв: чи знайдуть нагороди всіх? 05

Цей знімок зроблено в Широкиному, де Ірина врятувала життя не одному пораненому

-Подання зробила адміністрація Херсонської області, де жила Ірина, - говорить волонтер Вікторія Христенко. – Ця жінка, яка добровольцем пішла служити в армії, за роки війни врятувала не одне життя. Більше того, вона упросила командування підрозділу, щоб жити безпосередньо на передовій, поряд із бійцями, аби в разі необхідності не втрачати час на дорогу. І це була не забаганка. Не в одній ситуації Іра опинялася поряд з пораненим буквально моментально, не втрачаючи ні секунди дорогоцінного в таких випадках часу. І загинула Іра тоді, коли вона вивозила пораненого з передової. Це було 1 липня цього року. Підступний ворог цинічно розстріляв медичну машину з червоним хрестом на боку, як робив неодноразово. Для сепаратистів та російських найманців немає нічого святого – ні медики з пораненими, ні заручники, ні полонені. Іра знала, що ні червоний хрест, ні інші знаки, які мають зупинити постріл ворога, на цій війні її не захистять, і продовжувала допомагати нашим бійцям. Тому що вона - справжній герой!

Сподіваюся, справедливість все ж буде відновлена. І Андрій Жук та Ірина Шевченко отримають звання Героя України посмертно. Це важливо не тільки для їхніх родин, близьких, друзів, побратимів, а й для усіх нас, бо ці люди віддали свої життя саме за наше з вами мирне життя та незалежну державу. Вона має це цінувати.

 Віолетта Кіртока, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3146981
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх