EN|RU|UK
 Общество
  10454  15

 "Вночі вийшов покурити. І все… не стало його". 4 історії зниклих безвісти бійців


Автор: Валерія Бурлакова

За даними Міністерства оборони, на сьогоднішній день безвісти зниклими офіційно вважаються 70 військовослужбовців. Але ця цифра буде значно більшою, якщо не забувати про добровольців, бійців підрозділів МВС та й, власне, армійців, чиї близькі роками не отримують новин про долю рідної людини.

 Навіть якщо "на папері" вона не зникла, а перебуває у полоні. Або навіть загинула - адже нерідко родичі бачать підстави не визнавати результати експертиз ДНК. "Цензор.НЕТ" записав чотири такі історії – історії про роки невідомості та пошуки всупереч усьому.

РОМАН БІЛЕНЬКИЙ (РАМЗАН), "АЗОВ". "МИ НЕ ЗНАЛИ, ЩО ВІН ЗНИК – ВІН ПРОСТО ПЕРЕСТАВ ТЕЛЕФОНУВАТИ"

Роман Біленький (позивний Рамзан) 5 років тому. Сталося 27 серпня 2014 року неподалік від села Олександрівське (Новоазовський район Донецької області, до 2016 року – Рози Люксембург), де троє бійців батальйону потрапили у засідку. На початку вересня 2014 один з групи, полонений азовець Максим Худан із позивним Севастополь, з’являвся на відео російських найманців , розповідав, що хлопці мали завдання "вийти у село Рози Люксембург та провести оперативну роботу на встановлення зв’язку з місцевим населенням на предмет оперативної інформації". Третім полоненим у той день був Микола Самофалов, позивний Ядро. Рідні всіх бійців здавали ДНК, однак серед загиблих, тіла яких потрапляли в Україну, жодного з бійців знайдено не було.

Вночі вийшов покурити. І все… не стало його. 4 історії зниклих безвісти бійців 01

"Спочатку ми не знали, що він зник. Він просто перестав телефонувати. Останній раз, коли ми з ним розмовляли, він сказав, що він десь під Іловайськом. Казав, що живий. Казав: "Ми п’ємо воду з калюжі, бо вже немає води, немає їжі, немає нічого абсолютно". Розповідав ще, що танки у них двох видів – такі, що їздять і такі, що стріляють… Але я навіть не знала, у якому чоловік батальйоні – вже потім дізналася, що це був "Азов", - розповідає Карина Біленька, дружина бійця.

У батьків добровольця, розповідає вона, є три довідки про те, що Роман Біленький – військовополонений. "Одна з цих довідок з НГУ, датується вона 2015 роком, - каже Каріна. – Офіційно Роман і сьогодні залишається у списках полонених. Але є дуже різні версії… Не тільки, що він у полоні, але і що його було вбито. Ніхто не знає, який варіант відпрацьовувати".

"Але за інсайдерською інформацією – ми намагалися вже дізнатися хоч щось через знайомих знайомих – у одному з судів Донецької області, у Волновасі, нібито порушено кримінальне провадження, по справі що нібито його було вбито, - продовжує жінка. – Ця інформація мене дуже лякає. Але ми не можемо поки дізнатися, хто саме слідчий, вийти на нього, переговорити, дізнатися, що йому відомо".

Синові Романа, Івану Дарію, наприкінці вересня виповниться 10 років. "Ваня дуже схожий зовні на тата. І за характером також – він завжди відстоює слабших, цілеспрямований, доброзичливий і має безліч талантів… Почав ходити на айкідо, - перелічує Карина. І додає: "Син думає, що тато на небі. Інакше він би до нього прийшов".

ОЛЕКСАНДР ПАРАСКІВ (КИТАЄЦЬ), 59 ОМБР, БАТАЛЬЙОН "КИЇВСЬКА РУСЬ". "ХТОСЬ ВІДПОВІВ З ЙОГО ТЕЛЕФОНА: "МА, ВСЕ ДОБРЕ". САША НІКОЛИ У ЖИТТІ НЕ КАЗАВ МЕНІ "МА"

Олександр Парасків (позивний Китаєць) зник 3 травня 2016 року на Луганщині. 5 травня командир протитанково-кулеметного взводу 1 роти подав рапорт про те, що під час ранкової перевірки на ВОП було виявлено відсутність старшого солдата, "пошуки не дали результатів". Командир військової частини, у свою чергу, призначив розслідування по факту самовільного залишення частини бійцем. Утім, пізніше Олександра Парасківа було визнано зниклим безвісти.

Вночі вийшов покурити. І все… не стало його. 4 історії зниклих безвісти бійців 02

"Сашко був призваний 3 травня 2015 року. У квітні 2016 року він нарешті приїхав додому у відпустку і… він ледь ходив. Харкав кров’ю, - згадує мати бійця Павліна. – Зізнався мені тоді, що його побив сослуживець. Я благала його: Сашку, не їдь назад, давай ми тебе покладемо у шпиталь, вилікуєшся. Але син відповів: "Ні, мамо, я маю повернутися. Інакше скажуть хлопці, що я злякався, що зрадив їх". Він розповідав тоді, що планується наступ на Стаханов. І казав: "Мамо, пробач мене за все, пробач, якщо я чимось тебе колись образив…" Ніби прощався".

Підрозділ Олександра тоді стояв у Попаснянському районі Луганської області між Троїцьким та Новозванівкою, на Лисій Горі. 1 травня хлопець повернувся з відпустки до свого батальйону.

Вночі вийшов покурити. І все… не стало його. 4 історії зниклих безвісти бійців 03

"1 та 2 травня він ще дзвонив і мені, і своєму молодшому брату, - продовжує мати. – Але коли я звонила йому 3 травня зв’язку із ним вже не було. Тільки вдень, близько 13-45, на одну мить хтось відповів мені з його телефона: "Ма, все добре". Саша ніколи у житті не казав мені "Ма". Я знову і знову набирала номер сина, але більше ніхто не відповідав. Тоді я подзвонила побратиму Сашка, спитала, де син. Той відповів: "Давайте зустрінемося у Попасній. Я вам розповім, коли приїдете, що сталося…"

12 травня я приїхала туди. Мене зустрів замполіт, який віддав мені жетон Сашка та його кредитну картку. У підрозділі мені розповіли, що коли Саша повернувся у частину, у Калино-Попасну, йому стало погано і його відвезли у лікарню в Попасній. Потім медик, який приймав його, розповідав, що тиск у сина був дуже високий і серце йому пекло – але Сашу все одно з лікарні забрали".

Також матері розповідали, що 1 травня Олександра знову побили: "Казали, що було багато крові. Бачила це в тому числі і місцева мешканка, яка жила поруч зі штабом батальйону. Наступного дня вона запитувала, куди подівся Сашко – і їй сказали, що він на передовій".

Замполіт пояснив жінці, що напередодні зникнення боєць був уже на позиції на передовій. "Вночі вийшов покурити і… І все. Не стало його, - переповідає Павліна. – Я особисто думаю, що сина побили і, якщо його закинули у якийсь погріб у Калино-Попасній, якщо він там вночі помер – скоріше за все, потім його тихенько вивезли кудись та закопали… Якщо ви випадково вбили мого сина… Невже ви не можете хоча б сказати правду про це? Невже у вас душа не болить?"

Водночас мати додає: один з побратимів Олександра "клявся та божився, що чув, як офіцери у Калино-Попасній між собою говорили про те, що Сашко потрапив у полон".

Вночі вийшов покурити. І все… не стало його. 4 історії зниклих безвісти бійців 04

"Я не знаю де мій син подівся. Третій рік вже, - підсумовує вона. – Був суд, на якому Сашу визнали зниклим безвісти. Але я нічого не отримую, не маю ніякого статусу, ніякої допомоги. Ніби мене немає, і ніби сина мого ніколи не було. Адвокат каже, треба знову подавати до суду…"

Молодший син Павліни, Іван, також з 2015 року служить у Збройних Силах. Нещодавно хлопець переніс складну операцію на нозі. Мати зізнається, що фінансова ситуація у родині зараз критична. Хто хоче підтримати родичів зниклого Олександра Парасківа - можуть зв’язатися з його матір’ю за номером телефону +380988487837.

ЄВГЕН ЛАБУН, НГУ. "РОДИНУ ПЕРЕКОНАЛИ, ЩО ВІН ЗАГИНУВ. АЛЕ У МЕНЕ ТАКЕ ВІДЧУТТЯ, ЩО Я БАЧИЛА ЙОГО СЕРЕД ПОЛОНЕНИХ. МЕНІ ВІН З 14 РОКУ ДУЖЕ БОЛИТЬ"

Солдат військової частини 3008 Національної Гвардії України Євген Лабун ніс службу на 29 блокпосту, на Бахмутській трасі. Востаннє його бачили під час прориву підкріплення до оточеного 32 блокпосту. Офіційно Євген Лабун вважається загиблим.

"Це був 2014 рік. 14 жовтня, Покрова. Пам’ятаєте, був прорив на 32 блокпост? Тоді багато загинуло… - розповідає Лариса Популях, волонтер, дружина одного з побратимів Євгена Лабуна. – Тоді загинув Олександр Москалюк, разом із ним у БТР був Сергій Доманський – і мій чоловік Андрій каже, що дістав його, згорілого, з того БТР… Але родичі Сергія до сьогоднішнього дня не визнають, що він загинув. А ось родину Женьки Лабуна переконали, що його вже немає".

"У полон тоді потрапили щонайменше 9 хлопців. І ми вже наступного дня почали шукати людей, які закінчували Рязанське десантне училище та були тут, в Україні – а вони говорили про звільнення з випускниками-десантниками. Незабаром мені скинули повідомлення із переліком тих, хто був у полоні. А на словах додали, що всі ці люди знаходяться у лікарні, і що на іншому її поверсі є ще один наш боєць. Мені здаєтся, що це і був Женя Лабун, - продовжує Лариса. – Також мені дозволили передивитися відео, на якому вели полонених. Женю у житті я не бачила жодного разу, у мене була лише його фотокартка. Але я дивилася стоп-кадри. І у мене таке відчуття, що я бачила його у цій колоні".

Вночі вийшов покурити. І все… не стало його. 4 історії зниклих безвісти бійців 05

"Періодично до мене доходить інформація, що Женьку разом з іншими полоненими могли відправити кудись у Росію на роботу – у Чечню, наприклад. Можливо, я параноїк. Але мені він з 14-го року дуже болить, - каже жінка. – Я колись працювала у міжнародній організації по програмі протидії торгівлі людьми тому знаю, що у РФ це поширена практика… Стикалася з багатьма випадками рабської праці у Росії на будівництвах, на шахтах. Під час другої чеченської кампанії у нас була група будівельників з Вінницької області, які не зверталися офіційно до правоохоронців, але після повернення додому розповіли, що на Київському вокзалі у Москві їх взяли міліціонери і кудись повели. Вони стверджували, що були донорами у російському госпіталі у Чечні. Їх звільнили чеченці… Зараз чутки подібні дуже розповсюджені. Але скільки я не намагалася з російськими правозахисниками про це поговорити – не виходить, для них це закрита тема.

РОМАН РИКАЛОВ, З ОКРЕМИЙ ПОЛК СПЕЦПРИЗНАЧЕННЯ. "МІЙ СИН ОФІЦІЙНО ВИЗНАНИЙ ЗАГИБЛИМ. Я ПРИ ЗДОРОВОМУ ГЛУЗДІ, АЛЕ БАГАТО СУПЕРЕЧНОСТЕЙ"

Радист 3 полку Роман Рикалов зник (або загинув) 29 липня 2014 року у селі Латишеве, що у Шахтарському районі Донецької області. Він працював у складі розвідувальної групи, яка мала завдання врятувати пілотів двох збитих літаків СУ-25.

"Мій син офіційно визнаний загиблим, хоча ми три роки не визнавали результати експертиз ДНК. Але дуже багато суперечностей, і у мене є підстави вважати, що похований не мій син. Вважаю, що мій син живий, що він зник безвісти. Всім кажу, що чекаю сина… Люди інколи думають, що я не можу змиритися з втратою. Але я при здоровому глузді", - починає свою розповідь мати Романа Лілія.

"Коли вже був висновок ДНК експертизи ми побачили відео з полоненими. Відео там мало, лише 24 секунди, і на ньому мій син зі спини… І… Я розумію, що мама може видавати бажане за дійсне. Але, з іншого боку… У вас є свої діти? Ви ж впізнаєте свою дитину зі спини серед багатьох інших? Ну, звичайно ж! І ще я з тим відео ходила по всіх – по друзях, по знайомих, показувала, порівнювала з фотографіями. Зі спини це 100% Рома… Але зі спини – це ж не доказ", - каже жінка.

Також пані Лілія підкреслює: її син був у списку Рубана для обміну полоненими. Але Рубан на контакт з родиною так і не пішов – сказав, що не працює з родичами.

Вночі вийшов покурити. І все… не стало його. 4 історії зниклих безвісти бійців 06

"У мене була інформація, що син, можливо, знаходиться у Ростові. Сказав мені це знайомий військовий, якому я довіряю, і якому немає сенсу мені брехати та давати марну надію. Мій чоловік тоді подзвонив у СБУ, і йому там відповіли, що вони "також мають таку інформацію"… Але не можуть її перевірити", - знизує плечима мати бійця.

Тривалий час після збігу ДНК з тілом родина домагалася нового аналізу ДНК, але під час повторного аналізу ДНК з тіла не брали повторно. "Юрист коли почув подробиці - лише рукою махнув, - продовжує пані Лілія. – Я не вірила, що це тіло мого сина тому, що у описі тіла є пломба. У мого сина жодної пломби не було, де вона взялася? У АТО в перші дні війни він піти до стоматолога не зміг би. Також у мене є свідчення побратима Роми. Коли цього хлопця вели у полон, коли все вже закінчилося, він Рому бачив. Рома, каже він, лежав: "Я не можу вам сказати чи живий, чи мертвий. Бронік з нього знятий був. На ньому не було тілесних ушкоджень, тільки з рота кров трохи була". А тіло, яке віддали нам – там м’ясо. Там немає ступнів, ребра у хаотичному порядку, кістки своду черепу відсутні і так далі… Але ж кого тоді бачив побратим? Припустимо, що мій син був ще живим на той час, і потрапив у полон. У полоні могли з нього знущатися, нехай… Але хто б йому руки-ноги відривав?... Скинули б його у шахту і забули б. Може, це жорстоко звучить, але хіба не так? Не було б таких травм, як у цього загиблого обгорілого хлопця…Там руки одірвані! Це вибухова травма".

Вночі вийшов покурити. І все… не стало його. 4 історії зниклих безвісти бійців 07

Тим не менш, родина визнала Романа загиблим. "Три роки все це колотили… І ми хотіли, щоб цього бійця поховали як невідомого. Але наша бюрократія нам цього не дозволила: у вас збіг ДНК, значить, ховати можна лише як вашого. Пішли розмови, що минуло вже три роки, і що якщо ми за цей час не визнали, що це наш син – визнає суд. А тіло того хлопця тим часом лежало три роки у морзі… Може, його десь теж мама й тато розшукують… Я не знаю, де моя дитина – але поховали ми не мою. І я кажу це не тому, що не готова це прийняти. За 5 років я вже готова до всього".

Як повідомили Цензор.НЕТ у Збройних Силах України, на сьогоднішній день зниклими безвісти офіційно залишаються 70 військовослужбовців. У 22 з них є збіги ДНК з родичами зниклих, але родичі зазначені результати експертиз не визнають. У МВС на наш запит щодо кількості зниклих безвісти бійців підрозділів МВС не відповіли.

Крім того, в Україні існують три кладовища, на яких поховано тимчасово невстановлених Захисників України. Це Кушугумське кладовище у Запоріжжі, де з початку АТО було поховано 120 тіл (та фрагментів тіл), невстановленими з яких залишаються 72; Краснопільське кладовище у Дніпрі, де з початку проведення АТО було поховано 296 осіб, з яких 103 залишилися невстановленими; та Старобільське кладовище на Луганщині – 40 похованих з початку війни, з яких невстановленими залишаються 15.

 Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3143292
 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх