EN|RU|UK
 Общество
  9819  12

 Боєць "Правого сектора" Тимур Половинка: "На землі лежав речмішок, завалений камінням. Я бігав по ньому туди-сюди, шукав поранених. А потім дивлюся: це, сука, не речмішок. Це людина лежить"


Автор: Валерія Бурлакова

Три роки тому, коли під час обстрілу шахти "Бутівка" загинули четверо бійців ДУК, Тимур був одним з добровольців, які пішки вирушили на шахту з іншої позиції – адже більше не було кому витягувати загиблих та поранених з-під завалів. "Думаю, якби ми не прийшли, шахту атакували б", - каже.

Також одесит розповів Цензор.НЕТ про шлях від підтримки Путіна до "Правого сектора", "Вольво-Центр" на околиці Донецька, зимові бої за ліс на Світлодарській дузі та свою мрію.

Боєць Правого сектора Тимур Половинка: На землі лежав речмішок, завалений камінням. Я бігав по ньому туди-сюди, шукав поранених. А потім дивлюся: це, сука, не речмішок. Це людина лежить 01

"Я РОСІЯНИН. НАВІТЬ СИМПАТИЗУВАВ ПУТІНУ"

-Знаю, що ти з Одеси. Був на тамтешньому Євромайдані?

-Ні, я Майдан взагалі не підтримував... Я ж росіянин, хоч і народився в Одесі. Рідні мої всі з Росії, з Ульянівської області… Я навіть симпатизував Путіну.

Але Україну завжди любив. Тому розстріли на Інститутській повністю змінили мою свідомість. І 2 травня я, звісно, вже брав участь у подіях в Одесі на українському боці…

На початку війни я вирішив, що армія – це не моє. Тому пішов у "Правий сектор", потрапив до 8 батальйону, який працював на маріупольському напрямку. Подробиці я розповідати не можу… Коли у 2015 році вбили командира нашої роти Гріна (Сергія Шилова, який 9 липня 2015 року підірвався на міні під Маріуполем, - Ред.), нас всіх вивели. "Правий сектор" тоді тимчасово припинив воювати... Зате воював підрозділ "ОУН"!

-І ти поїхав у Піски?

-Так, і Піски мене дуже порадували, чесно кажучи… Я там відкрився для себе як боєць, хоч і працював у Пісках лише з автоматом – не було у мене тоді снайперської гвинтівки. Стояли ми на точці 18 та на 43, яка тоді називалася "Хортиця". Перед нами на околиці окупованого Донецька був "Вольво Центр", і ми часто ходили туди…

-На "Вольво Центрі" хтось постійно перебував? Чи ви вичікували там "гостей"?

-Вони були там постійно! Завжди вихватували, у них завжди були втрати – і все одно! Ми приходимо, а вони знову там сидять, якого хріна- не розумію досі. Ми їх закидували гранатами.

Друг Вітер – хороший молодий хлопець, який тоді не довчився у військовому виші та втік добровольцем та війну – навчив мене ідеально працювати з підствольного гранатомета. Зараз Вітер вже офіцер ЗСУ.

… Згодом з "ОУН" я знову повернувся до правосєків, до Да Вінчі. Далі ми стояли біля ДАП, на шахті, у лісі біля Авдіївки… Поки я воював, мене зрадила дружина. Пам’ятаю, стояв тоді на посту з іншим одеситом, Олегом. Узяв ствол, підставив собі під шию… Олег вибив у мене автомат ногою. Добре, що я розповів йому тоді про те, що зі мною коїлося.

"РОЗВІДКА 128-Ї БЛАГАЛА ШТАБ, ЩОБ ЇМ ДОЗВОЛИЛИ ПІТИ НА ШАХТУ"

-Розкажи про "Бутівку". Чому під час обстрілу 11 червня вам довелося бігти туди з "Зеніта"?

- Того вечора ми з Олегом відстояли на посту, вже повернулися в укриття… Аж раптом забігає до нас із "Бутівки" переляканий Борода. Розповідає, що на шахті взагалі 25 "двохсотих" та безліч "трьохсотих". І що сєпари йдуть наших "трьохсотих" забирати… "Добровольці потрібні. Хто піде? Треба рятувати своїх", - каже Да Вінчі.

Ми з Олегом, звісно, зголосилися йти. Пішло нас тоді п’ятеро: я, Олег, Да Вінчі, Зубр і госпітальєр Риба. І Борода, який до нас щойно прибіг. Поки дійшли – ми стільки разів падали… На підході нас обстрілювали 120-ми. Знали, що ми йдемо. Пам’ятаю, що бригадна розвідка 128 бригади тоді благала штаб, щоб їм дозволили піти з нами. Вони в рацію кричали командуванню: "Правосєки виходять. Відпустіть нас". Але бригада не дозволяла…

Не знаю, скільки обстрілів ми пережили, поки дійшли до "Бутівки"… Але потім ще й з шахти свої ж відкрили по нас вогонь з кулемета. Зв’язку не було, його глушили. Ми застрибнули тоді у якусь яму та хвилин 20 у ній сиділи, поки Да Вінчі не зв’язався з кимось по телефону і не сказав, що це ми йдемо. Попросив передати, щоб по нас припинили стріляти.

Коли ми прийшли на шахту – я охєрєл. Стільки крові я не бачив ніколи в житті. Крові там було просто п#здєць… Нашим завданням було шукати "двохсотих" та "трьохсотих", як сказав Да Вінчі – адже бою як такого на той момент не було. Там повністю рухнула одна зі стін будівлі. Казали, що це стріляв танк, але хто його знає, що там було насправді…

Блукаєш у темряві, тільки-но вмикаєш ліхтарик – одразу ПКМ починає по тобі працювати. Бачу – лежить зелений речмішок, завалений камінням. Я бігаю по цьому речмішку туди-сюди, шукаю поранених. Ми вже знайшли Дока, він майже 200, бачу, колють його вже… А потім дивлюся: а це ж, сука, не речмішок на землі. Це людина лежить. Я давай розгрібати каміння. Витягую хлопця – а у нього пів голови немає. Це був Гуцул.

Дуже страшно це згадувати і знову переживати… Хтось із тих, хто був поруч, раптом вихоплює ліхтарик у мене з рук. І звертається до нього, до Гуцула: "Братику, братику, ти, напевно, живий! Живий!" Я кажу: "Ти що, #банувся? У нього пів голови немає…"

-Якби ви не прийшли – загиблих могло б бути більше…

-Так. Я думаю, що якби ми не прийшли – шахту атакували б. Сєпари тоді не пішли на шахту тому, що дізналися, що йде підтримка, почули, що підходить "Правий сектор". Вони ж нас боялися завжди. І гадки не мали, що нас лише п’ятеро…

Поранених спочатку вивозили двома бехами. Потім одна беха заглохла, і вивозити поранених залишився один Ленін зі 128-ї. Він красунчик! Робив він все один - без стрільців, без командира машини… Вони всі з’#балися…Коли я дістався до бліндажа неподалік, там все було забито, бійці 128-ї сиділи там на головах один у одного. Як вівці.

Загиблі тієї ночі всі були наші, правосєки. Да Вінчі та медик Риба залишилися на шахті, а нам сказали, щоб ми поверталися назад на "Зеніт". Ми ж ослабили там позиції. Ленін довіз нас до мосту, а звідти ми пішли пішки. На половині дороги нас зустріли 5 чоловік зі 128-ї, завели нас у бункери, до штабу. Ми всі були у крові. Айдарівка Мама Таня, медик, як побачила нас – давай нас оглядати одразу. А я кажу їй: "Це не наша кров… Тобто наша кров, українська… Але не наша…"

Потім була Авдіївка.

Боєць Правого сектора Тимур Половинка: На землі лежав речмішок, завалений камінням. Я бігав по ньому туди-сюди, шукав поранених. А потім дивлюся: це, сука, не речмішок. Це людина лежить 02

-Ти ще залишався у Да Вінчі?

-Так. Він несамовитий, звісно (усміхається). Красунчик він у цьому плані. Пам’ятаю, приходить він і каже: "Там колектор. Хто полізе зі мною?" Колектор був одразу за нашими позиціями, там була труба метрів півтора, яка розходилася – ішла до сєпарів та йшла вперед, до наших крайніх позицій. Полізли ми з ним… Розвідали наш напрямок спочатку, знайшли там лише дохлих їжаків та пару розтяжок. Потім Да Вінчі захотів іти у бік сєпарів. Але там була розколота стіна, і 7.62 кулеметні лежали. "Нас розстріляють просто у проході", - зауважив я. Тоді ми просто заклали стіну зверху…

"ВИЯВИЛОСЯ, ЩО ЗА 800 МЕТРІВ ВІД МОЄЇ ПОЗИЦІЇ БУВ СЄПАРСЬКИЙ СЕКРЕТ"

Боєць Правого сектора Тимур Половинка: На землі лежав речмішок, завалений камінням. Я бігав по ньому туди-сюди, шукав поранених. А потім дивлюся: це, сука, не речмішок. Це людина лежить 03

-Пізніше ти підписав контракт та потрапив на Світлодарську дугу… Що запам’яталося з тих часів?

-Під час боїв за ліс у грудні 2016-го я витягував поранених бійців ССО. На мою думку, винна у тій ситуації була наша бригадна розвідка.

Почалося все з того, що на позицію "Море", де я тоді командував, підвалила сєпарська ДРГ. Хлопці наші їх засікли, почали розстрілювати. Нікого не поклали, але відігнати – відігнали. Потім до нас приїхав комбат. Попросив показати, звідки нас #башать. Ось, кажу, працює по мені "Цирк" і "Прищ". "Цирк" ближче, дістає більше, і кулемети там всі з оптикою. Вони стріляли чітко у бійниці! "Прищ" заважав трохи менше.

Комбат каже: "Треба вирівнювати позиції, треба "Прищ" забирати…". Він з якимись офіцерами зі штабу був. Потім повернувся до мене: "Те, що я сказав, не має далі піти". Плюс, кажу, плюс…

Боєць Правого сектора Тимур Половинка: На землі лежав речмішок, завалений камінням. Я бігав по ньому туди-сюди, шукав поранених. А потім дивлюся: це, сука, не речмішок. Це людина лежить 04

Після цього до мене прислали бригадну розвідку. Розвідникийшли на вихід, у обід поверталися: "Ми просунулися, туди-сюди… Ми прямо біля "Прища" були…" Ну, добре. Потім приїхали ще інші хлопці. Заглибилися ніби. Подали рапорти командуванню, що все чисто.

Але коли почалася та наша атака… виявилося, що за 800 метрів від моєї позиції – сєпарський секрет! І ССО в’#бали там.У них було троє поранених, у тому числі важких. Їх треба було витягувати. Комбат сказав мені взяти з собою одну людину. Кого, думаю? Ну, медика треба брати. Я взяв ПадреВін не дуже радий був (сміється), але що поробиш.

Виходимо з Падре – аж раптом біжить до нас вже покійний Ронін: "А ви куди?". Спецназ, кажу, будемо витягувати… "Я з вами!" Я відправив його за дозволом до командира батальйону, і він дозвіл отримав. Ми втрьох пішли до лісу. ССОшники тоді вже тягнули свого трьосхотого важкого, я залишив з ними Падре, а сам пішов з Роніним витягувати інших.

… Наші хлопці тоді таки захопили сєпарські позицію. Досі не знаю, хто саме це зробив, якщо чесно. Я наступного дня  отримав наказ. Потрібно було замінити наших пацанів на щойно зайнятих позиціях, і мені сказали, що на "Море" зараз приїде група, яку я маю провести на зміну нашим на "Хрест". Прийшло чоловік 6. Якісь дідугани, які взагалі війни не бачили… Кажуть: "Хлопці, подивіться на нашу зброю". Я зазираю у їхні магазини – а там іржаві набої взагалі. Автомати заклинить за 3-4 постріли!

Боєць Правого сектора Тимур Половинка: На землі лежав речмішок, завалений камінням. Я бігав по ньому туди-сюди, шукав поранених. А потім дивлюся: це, сука, не речмішок. Це людина лежить 05

-Звідки вони були?..

-З 2 батальйону. Я пішов на пост, дав їм цинк, кажу: "Повністю перезаряджайтеся". Поки вони перезарядилися я по рації зв’язався з нашими та повідомив їм свій маршрут – щоб по нас не працювали, бо це заміна йде. 50 метрів ми пройшли – нас як почали крити 82-ми сєпари!.. Рації наші прослуховувалися.

Олені ті біля мене почали кучкуватися. Я кажу: "Відваліть! Якщо влучать – ніхто нас не врятує, тому хоч хтось із нас має залишитися цілим!"

Навкруги було чисте поле, ніякого укриття… Ми ледь відійшли та повернулися назад. Заміна в результаті заходила до наших через іншу позицію.

"ТУТ Я СТАВ ДОБРИМ. БОЮСЯ КОГОСЬ ОБРАЗИТИ"

-Скільки у тебе поранень?

-Кульове одне. А осколкових – і не порахуєш. Були осколки і у животі, і у голові, у обличчі, і у ногах… Або ось, рука – це від АГС. Була контузія.

Останній раз я під Зайцевим вихватив. Тепер у мене в коліні зламаний хрящ, і осколок цього хряща заліз під колінну чашечку. В Україні це, мені кажуть, прооперувати не зможуть. І нерв перебитий у нозі - тому я тепер з палкою цією постійно ходжу… Я зараз лежу у шпиталі. Щодня спілкуюся з психологом.

-Як війна змінила тебе?

-Тут, на мирній землі, я став вкрай добрим. Боюсь когось образити, комусь погане слово сказати. Став дуже акуратним. Мабуть, я достатньо болі приніс, достатньо вбивав людей… Але водночас тягне на війну дуже.

-Чим плануєш займатися далі?

-Я ж зараз навіть не маю де жити…Я квартиру продав, жив у дружини. Потім на дачі своїй мешкав, але дачу вже під час війни також продав заради дитини – потрібні були гроші на лікування доньки. У мене ж двоє дітей: чудова 19-річна донька та син, якому 11. Вони такі патріоти України… Тільки донька з інвалідністю, у неї аневризма судин головного мозку. Через неї я і пішов на контракт – щоб були хоч якісь гроші…

У мене є мрія яскрава. Хочу мати свій будиночок у якомусь селі. Квіти вирощувати, хазяйство мати… Я дуже люблю тварин.

На Світлодарській дузі я інколи виходив з позиції один із гвинтівкою. Люблю взагалі виходити один. Дуже боюсь когось підставити, тому не хочу, щоб поруч зі мною хтось був. Вийшов якось на "Цирк". Засів, сиджу, чекаю. Сєпари акуратні дуже, але люблять посвистіти по телефону. А зв’язок паршивий, тож вони висовуються повище часто… Ну, я сиджу, чекаю. У оптику довго не подивишся, очі втомлюються. Тому я поклав гвинтівку, і години 3-4 сиджу вже. Вирішив всупереч усім правилам закурити навіть… Покурив. А справа там був такий прохід, де сєпари постійно лазили. Беру я потім гвинтівку… А у мене ось така животіна у оптиці. Я з переляку – бабах! А це була лиса. Блін! Як я став переживати! І не можу ж уперед полізти та чимось їй допомогти, бо я вже вистрілив, я вже себе видав.. Потім дивлюся – у 400 метрах від мене вона копає… Не влучив, на щастя. Я ж поправки давав на висоту людини.

Допомогти Тимуру Половинці із подальшим лікуванням можна за номером картки 4149 4991 0656 4246 (Приват Банк).

 Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3134592
 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх