EN|RU|UK
 Общество
  13342  27

 "Махай, доцю, татові. Прощайся з ним", - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах


Автор: Віолетта Кіртока

Мешканці міста на Львівщині попрощалися з 27-річним добровольцем Романом Федоришиним, який пішов на війну з Майдану, мужньо та героїчно воював, був тяжко поранений під час боїв за позицію "Алмаз", після чого відновився, повернувся на війну і… розбився в дорожній аварії в Авдіївці.

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 01

"За півгодини до загибелі Феді авдіївські механіки, які вже декілька років допомагають ремонтувати машини, скинули мені його знімки, - говорить близький друг та побратим загиблого Олег Бончинський, позивний Боня. – Восени ми разом з Федею кинули палити, він активно почав тягати залізо та качати м’язи. Ми весь час жартували: жінки люблять чоловіків з красивою статурою, потрібно качатися".

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 02

Олег, згадуючи про свого друга, хоча б на пару секунд забуває про те, що привіз його з Авдіївки додому в рідний Ходорів в домовині. Для нього все, що сталося, - особиста трагедія. "Федіна мама тепер називає мене сином, - Олег опускає голову і довго мовчить... – А вона стала мені другою мамою, його тітка – моя тітка, а його доньку тепер будемо виховувати всі разом"…

"Мікроавтобус залишився цілимнавіть дверці не заклинило. А з боку водія місця живого не залишилося"

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 03

Місяць тому Роман Федоришин, друг Федя, разом із своїм побратимом Олегом Бончинським, друг Боня (ліворуч), отримали волонтерську нагороду Лицарський хрест добровольця

- Про те, що сталося ввечері 2 квітня в Авдіївці, мені сказали побратими телефоном, - говорить Боня. – Федя їхав з боку коксохімічного заводу в місто. Ми не можемо зрозуміти, чому машина злетіла з дороги на обочину… Два дерева, стовпи... Миттєва смерть. Дивно, але мікроавтобус залишився цілим, навіть дверцята не заклинило – всі відчиняються. Побито лише з боку водійського місця. Там живого місця немає… Федя вижив, діставши важкі поранення під час боїв за позиції "Алмаз", а тут... Саме мені довелося подзвонити Федіній мамі і сказати, що її сина більше немає...

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 04

На місці загибелі добровольця жителі Авдіївки зробили меморіал

Боня привіз і віддав рідним побратима його срібний тризуб на ланцюжку, обидва мобільні телефони та гаманець, інші речі загиблого…

"Я завжди думав, що у нього ніколи не сяде батарейка і він буде жити вічно... Фєдя...

120-ка розірвалася близенько, коли брали "Алмази". У нього живіт, як решето, і осколок просто посеред лоба. Витягнули. Вилікувався. Повернувся. Ми дражнили його Бронєлобим...

Пацан. Надзвичайно хоробрий. На інстинктах війни. З постійною ухмилочкою до всього світу.

І вчора його не стало.

А сльози кінчилися. Лиш неймовірна туга і злість. До ненависті.

Спочивай з миром, Воїне. Зустрінемося, Братику", - так про Федю написав мінометник-доброволець Володимир Регеша, друг Санта. Історію про уламок, який, на щастя, не пробив лобну кістку бійця, всі згадують з усмішкою. Це відбулося під час боїв за позицію "Алмаз", в яких добровольці брали участь разом з бійцями 72-ої бригади.

- Федя тоді прикривав основну групу, яка заходила на ворожі позиції, - говорить Боня. – І виконував свою роботу до тих пір, поки поблизу не розірвалася міна – після того, як армійцям вдалося зайняти окопи та вибити звідти противника, по них і околицях почала прицільно бити артилерія. Тоді було багато поранених. І Федя також… Він поранений, весь в крові, але ми всі дивимося на уламок, що стирчить з середини його лоба, і сміємося – не можемо втриматися. Ну точно одноріг!

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 05
Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 06

Ті, хто постійно спілкуються з бійцями, добре знають, як вони вміють жартувати, і тому спокійно реагують на їх жарти про все на світі і один про одного. Боня, гортаючи знімки та відео у телефоні, показує несподівані моменти життя на війні. Він зняв Федю під час сну, коли той солодко сопів. Тепер показує це відео з особливою теплотою, притаманною лише старшому брату…

- Федя ніколи не сидів на місці, - продовжує Боня. – Завжди в русі, завжди чимось зайнятий, кудись їде. Ми з ним постійно ганяли на мотоциклах. Він дуже любив швидкість…

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 07

Побратими попрощалися з Федею в Костянтинівці.Того ж дня пізно ввечері віддати шану бійцю, який захищав Україну, мали можливість кияни на Майдані Незалежності. Серед побратимів і бійців-добровольців були відоми артисти та режисери, історики, політики, підходили містяни, яким не байдуже, що відбувається в країні... Були тут і дружини загиблих добровольців – Шамана та Спікера…

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 08

На ранок наступного дня Федя вже був удома... І двір будинку, де він виріс, не вміщав усіх бажаючих з ним попрощатися. Це були і дорослі жителі Ходорова, і зовсім молоді. І ніхто не ховав сліз. Всім було однаково боляче.

"Коли міна прилетіла прямо у вхід до бліндажу і його засипало, всередині залишилися шестеро бійців. Федя їх всіх врятував"

- Найдивніше, що ми, ходорівчани, познайомилися в Києві під час Майдану, - говорить Боня. – Вдома ми просто не перетиналися. Федя на три роки молодший за мене. Коли він ще вчився в школі, я вже їздив на заробітки за кордон – декілька років прожив у Празі. Коли я приїздив додому, він їхав на будівництва. Федя працював з 13 років. Його мама довго перебувала у Празі – потрібно було піднімати сина самій. Вона народила його в 16 років… Тут, вдома, Федю виховувала хрещена Оля. А коли він підріс, взяв на себе чоловічі обов’язки, почав мотатися по будівництвах, як і я, один час працював у Празі. Дивно, що ми ніде не зустрілися, а знайшли один одного саме на Майдані. Мітинги в Києві змусили нас обох повернутися додому і захищати нашу Незалежність. Вже на Майдані я, спілкуючись із хлопцями, які приїхали з Західної України, почав розпитувати, чи є тут хтось із Ходорова чи сусідніх сіл. Так і познайомилися з Федею та Росомахою. З того моменту ми – нерозлийвода. Підрозділ називали за позивним Росомахи, або ще – "Група Х". А в 2015 році нас трьох почали називати "Кукарачі", навіть шеврон зробили!

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 09
Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 10

На Майдані нас, місцевих, було 11 чоловік. До АТО дійшли троє – я, Федя та Росомаха.

Ми разом пройшли вишкіл в тренувальному таборі "Десна", звідки в липні 2014 року потрапили в 5-ий батальйон "Правого сектору". Росомаха звідти перший рвонув у Піски, щоб здобути трофейну зброю. А вже потім приїхали і ми. Де за час війни Федя тільки не був… Піски, Саур-Могила, Степанівка, Мар’їнка, авдіївська промка, куди він заходив серед перших… Минулого літа він у Жованці гарно відгрібав пліч-о-пліч з бійцями 24-ої бригади. Саме там спочатку він подружився з Юрком Капустяном, позивний Капуста, заступником командира батальйону, а потім нас всіх перезнайомив. Юра приїхав на похорон до Феді з фронту… Потім Федю перевели на шахту Южна, так там прилетіло прямо у вхід в бліндаж і засипало його. Всередині залишилися шестеро бійців. Так Федя їх всіх врятував… Всі тоді отримали контузії, крім Феді.

Багато хто із тих, хто на війні з 2014 року, добре знають Федю. А ті, хто прийшов пізніше, пишалися знайомством з ним. Для самого Феді великою гордістю було працювати разом з командиром 1-ої штурмової роти Да Вінчі. Він його безмежно поважав, хоча поза очі за дуже юний вік командира називав його Малим. І ніколи не дозволив собі так сказати в присутності Да Вінчі. Він умів поважати людину не за віком, а за те, що він вміє робити, за його людські якості. Багато і ефективно він працював з білорусом Гансом та добровольцем Псіхом. З цими бійцями Федя наробив багато шкоди нашому ворогу.

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 11
Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 12

Зрозуміло, що маючи такий непосидючий характер, Федя неодноразово стикався з представниками правоохоронної системи. І, скажімо так, не дуже їх любив. А в Авдіївці здружився з бійцями полку "Київ-1", багато з ними спілкувався. Хлопці одні з перших опинилися на місці загибелі друга, були шоковані тим, що сталося. І всім підрозділом попрощалися з добровольцем…

У березні він був вдома – проходив перекомісію. Рік тому він отримав третю групу інвалідності, офіційне підтверження своїх поранень. І мені казав: "Їдь і ти зі всіма своїми медичними паперами, якраз почали все оформлювати навіть добровольцям". У меня ж проблеми з правим оком, в який у 2014 році влучив уламок, а ще я почав втрачати слух… Минулого літа я дістав ще дві контузії у тій самій Жованці… Федя про мене турбувався…

- Федя встиг стати моїм кумом, - говорить друг Росомаха. – Він хрестив мого старшого сина. Я дивлюся на Олексу й зрозуміти не можу, як так сталося, що він неймовірно схожий на Федю. Такий же швидкий, бешкетник. Він навіть манерами поведінки на Федю схожий. Дивно. Якщо ще й виросте таким самим щирим і безстрашним - я буду щасливий!

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 13

Напередодні поховання, після відспівування, близькі друзі бійця показали побратимам улюблені місця Феді. Буквально в городі його хати тече річка, починається низка ставків.

- Ми планували, коли повернемося додому, розводити тут рибу, почистити береги, зробити велику зону відпочинку, - говорить Боня. – Федя був якимсь фанатичним рибаком. Завжди і всюди возився із сітками, снастями. Навіть на війні – а в Донецькій області багато ставків – примудрявся нагодувати нас свіжою рибкою. А як він її смажив! Моя бабуся одного разу спробувавши, як її приготував мій друг, сказала, що ніколи в житті не їла такої смачної риби! Така висока оцінка говорить про його великий кулінарний талант.

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 14
Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 15
Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 16

- А пам’ятаєш, як він готував толстолоба на сухій сковорідці, без олії, і получилося неймовірно смачно, - додає друг Тополя.

- Мабуть, олії просто не було, тому робив, як міг, - зауважує Россомаха.

- Але ж було смачно! – ще раз акцентує Тополя.

- На гербові Ходорова зображено чоловіка із сіткою в руках, - продовжує Боня. – Так я, побачивши одного разу Федю на річці точно в такій позі, зрозумів – це він, наш Федя, символ міста!

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 17

Друзі прощалися з Федею, показуючи його улюблену альтанку на озері, хрест на горі, куди він залітав на мотоциклі. І несподівано на середині одного озера з’явився величний білий лебідь, який і сам з цікавістю роздивлявся групу чоловіків у військовій формі. Позаду птаха в дальні очерети сідало сонце. Це було неймовірно гарно… І дуже тоскно одночасно.

Пізно ввечері хлопці знову зайшли в дім, де мама та тітка Феді сиділи біля його домовини, засипаної квітами. Побратими Феді все дивувалися: "У нього навіть по смерті на губах залишилася його фірмова посмішка. Така – ось-ось має щось сказати", - друг Росомаха, як і Боня, і інші побратими щосили тримали себе в руках, не показуючи сльози.

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 18

У вольєрі, ошелешена таким активним рухом у дворі, сиділа улюблениця Феді – німецька вівчарка Діна. Наступного дня після поховання Боня взяв її з собою на цвинтар. Собака лягла в головах могили і довго лежала…

"Приїжджаючи в Ходорів, першим чином тепер ідіть до Феді"

"Воїн Роман, друг Федя не сховався за пульт телевізора, не керував країною, сидячи на дивані, як поводяться багато чоловіків, а захищав свою родину там, на сході, за сотні кілометрів звідси, мужньо і безстрашно", - з рідного двору в церкву, а потім і на цвинтар Федю побратими несли на плечах, міняючи один одного. І це прощання, коли кожний з них думав і згадував щось своє, було урочистим та потужним. Дивлячись на цих бійців, жителі Ходорова, які вийшли провести свого захисника в останню путь, ставали на коліна. З крамниць виходили продавчині, дівчата, які бігли у своїх справах, діти з батьками, - всі стояли навколішки… Багато хто плакав. Ходорів, на щастя, ніколи не обстрілювали російські "Гради", але цього дня у містечку війну можна було відчути шкірою…

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 19
Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 20

У центрі міста з балкона готелю за процесією з українськими, пов’язаними жалобними стрічками, і червоно-чорними бойовими прапорами дивилася дворічна дівчинка. Одна з жінок, що йшла за домовиною, підняла голову і крикнула: "Махай, доцю, татові. Прощайся з ним"… У Феді залишилася донька Вікторія.

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 21

- З Галею, мамою своєї доньки, Федя познайомився ще на Майдані, - говорить Боня. – Федя дуже радів тому, що у них з’явилася мала, обожнював доньку. Але з Галею побратися не встигли. Федіна мама страшенно любить онучку. Я не сумніваюся, що всі гроші, які люди зібрали на похороні, які переказують на картки обох жінок, будуть витрачатися на Віку. І дівчинка буде рости, знаючи, що її батько був справжнім Героєм. Це їй будуть розказувати не тільки мама і бабуся, але й ми всі, Федіні друзі.

- За п’ять років війни я бачив багато різних бійців, - говорить друг Хорват. – Але Федя був для меня уособленням світлої людини. Він був дуже правильним та щирим. Такі зустрічаються рідко…

-Я весь час згадую ще двох наших друзів, які загинули на війні, - додає Боня. – Ми вчотирьох жили в нашій кімнаті на базі в Авдіївці. Це Собр і Спікер. Добре, що якось нам вдалося всім разом зібратися в Ходорові, відпочили, поговорили, показали нашим побратимам, де ми живемо… Багато що залишив по собі Федя. Крім ситуацій, які з нами ставалися, бойових перемог і приємних спогадів, з нами тепер назавжди звернення до нашого командира. Так повелося, що ми ще з Майдану називали його по іменіна ім’я, але Федя, відчуваючи турботу, і справжнє батьківське ставлення, почав називати його Батєю…

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 22

На домовину, що пливла на плечах, з великого білборда дивився і Герой Небесної сотні, уродженець Ходорова, Роман Точин. Повз його могилу Федю пронесли вглиб кладовища. Рідні загиблого 20 лютого на Інститутській мітингаря також були тут. Його діти знали Федю, спілкувалися – родини мешкають через три хати одна від одної…

Над похоронною процесією безкінечно лунало "Плине кача". Ходорів прощався з Федею…

Після поминального обіду рідні Романа Федоришина, друга Феді, і його побратими, яких з’їхалося з усієї країни близько ста человік, знову пішли до свіжої могили. Бійці, вже не соромлячись своїх заплаканих облич, продовжували згадувати друга і намагалися хоча б трохи знизити градус скорботи: "Ну що за соплі та смуток? Федя був би цим невдоволений. І обов’язково сказав би нам всім, що ми повні придурки"…

Махай, доцю, татові. Прощайся з ним, - у Ходорові добровольця Романа Федоришина, друга Федю, люди проводжали в останню путь, стоячи на колінах 23

"Я вас всіх дуже прошу тепер, приїжджаючи в Ходорів, першим чином навідуватися до Феді", - Боня ще довго стояв над могилою друга, подумки продовжуючи незакінчену розмову, все ще не вірячи, що те, що сталося, - правда.

Номер карти Приватбанку 4149 6293 9253 4004 на ім’я Алмашій Надія (мама Романа Федоришина).

Номер карти Галини, мами доньки Романа 5437 5900 9004 6022 Райффайзен банк Аваль на ім'я Галина Кулібаба.

 Віолетта Кіртока, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3121308
 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх