EN|RU|UK
 Политика Украины
  5619  85

 Найбільша мрія Росії, щоб представник України озвучив на Євробаченні тези, що окупації і війни немає - є тільки гастролі, концерти, дружба, - В'ячеслав Кириленко


Автор: Є.Кузьменко

Гучний скандал навколо українського відбору до Євробачення на певний час зробив В’ячеслава Кириленка чи не найчастіше цитованим урядовцем України. Всім було цікаво, як ситуацію, що склалася, інтерпретує держава. Але з віце-прем‘єром "Цензор.НЕТ" обговорив і багато інших цікавостей: від заборони гастролей деяких виконавців з РФ - до ймовірності введення повного табу на російські книжки. А ще поговорили про те, чи не забагато грошей держава вкладає у не завжди якісне українське історично-патріотичне кіно.

Найбільша мрія Росії, щоб представник України озвучив на Євробаченні тези, що окупації і війни немає - є тільки гастролі, концерти, дружба, - Вячеслав Кириленко 01

- Отже, після низки скандалів і відмов учасників відбору ми прийшли до того, що на Євробачення ніхто не їде. За обставин, що склалися – найкращий варіант?

- Не найкращий. На мою думку, НСТУ поспішила із рішенням про неучасть представника від України взагалі. Були і вибір, і можливості для зовсім іншого рішення. Однак Суспільне ТБ - незалежний від держави мовник і самостійно ухвалює свої рішення.

- Але багато хто вважає це ганьбою для України та її влади. Погоджуєтеся з цим?

- Ганьбою було б відправити від України виконавця, що гастролює на території держави-агресора або не визнає територіальної цілісності України. Оце була б справжня ганьба!

- Те, як усе відбувалось - і підготовка конкурсу, і реакція організаторів на конфлікт на різних його етапах – було як взірець безпорадності. Як вважаєте, чому таке фіаско у нас відбулося саме цього року?

- Очевидно, хтось не звертав уваги на те, чим займалися конкурсанти перед тим, як подали заявку на національний відбір.

- Що б ви зробили по-іншому? І це вже наперед, наступного року, що треба зробити, щоб взагалі навіть не було цих прикрих інцидентів.

- Кабінет Міністрів уже ухвалив урядове рішення: доручити Держкомтелерадіо звернутись до НСТУ і спільно напрацювати зміни до Правил відбору на Євробачення. Або нові правила відбору взагалі. І там чітко записати, що учасником від України не може бути виконавець, який гастролював на території держави-агресора або виконавець, який не визнає територіальної цілісності України тобто, не знає "чий Крим"? Можливо, під час підготовки оцих нових правил виникнуть якісь ще додаткові параметри, які необхідно буде відобразити.

- Оце "не визнає" – яким чином? Це що, має бути допит: визнаєте чи не визнаєте? З гастролями зрозуміло, їх наявність можна перевірити. Але як перевірити, що у людини в голові? І, що найважливіше, - навіщо це робити?

- Гастролі можна перевірити. А з приводу територіальної цілісності і суверенітету можна подивитись публічні висловлювання. Думаю, що якийсь невеликий підрозділ в НСТУ завжди зможе перед тим, як дати плюс чи мінус по заявці, переглянути бодай публічні висловлювання конкурсанта. Разом з тим, я взагалі вважаю, що після цьогорічної напруги, яка виникла, уже не буде заявок від артистів, які гастролювали на території держави-агресора чи не знають, чий Крим. Все. На 100% я переконаний, що на наступний відбір подадуться артисти, для яких в цьому плані немає питань, і публіка буде спостерігати тільки за естетичним змаганням. Змаганням номерів, естетик, музики, підходів і так далі.

- Вам, до речі, хто сподобався більше за всіх як глядачеві?

- Я цього не можу коментувати з огляду на ситуацію, що склалася. Я можу сказати, що не так важливо, хто поїде в цій ситуації і в цих конкретно історичних умовах, які склалися для України. Головне, щоб їхала людина, яка не гастролює на території держави-агресора і не має питань щодо територіальної цілісності України. А хто це буде – ми з вами не знаємо.

- Ваша цитата: "Можу зараз повторити думку дуже багатьох: представником України не може бути артист, який гастролює в державі-агресорі, планує це робити надалі і не бачить у цьому нічого поганого, тому історія з учасником від України ще далека від завершення" - ви це сказали до фінального конкурсу – чи вже коли вже стало зрозуміло, що Марув перемагає?

- Ні, чому? Це відбулося після.

- Багато людей, - і серед них навіть частина тих, кому Марув або її пісня не подобалися і хто не хотів, щоб вона їхала на фінал, - сприйняли, тим не менш, фразу "…Історія з учасником від України ще далека від завершення" як певний тиск з боку влади. Ні, ну справді ж: от є люди, вони обрали переможця. Ваша ремарка про "далека від завершення" - чого вона стосувалася?

- Я висловив через соціальні мережі свою точку зору, на яку маю право.

- Як державний чиновник?

- Як громадянин України. А в якомусь розумінні, як урядовець (а урядовець- це не чиновник, це- політична посада), тим більш як віце-прем’єр, - я навіть був зобов’язаний це зробити. Остаточне ж рішення все одно ухвалюють ті, хто підписує контракт і відправляє виконавця. А вони, звичайно, зважили на надзвичайно великий негативний суспільний резонанс, який виник навколо цьогорічного відбору і тих хто може від всієї України поїхати на конкурс.

- Я зараз наведу гучну паралель, яка може здатися вам сумнівною, але, мені здається, вона є розумною, коли в 2010 році народ України обрав президентом Януковича. Вам як націонал-демократу навряд чи той вибір міг сподобатися, але ж то був вибір більшості. До того ж - більш-менш демократичний. Отак і з Марув: її обрали люди, і цей вибір треба було визнати. Ні?

- Паралель довільна.

- Довільна, не заперечую.

- Якщо по ній іти, то 2010 року я був не згодний із вибором більшості виборців. І я виступив щодо цього в парламенті – одразу після інавгурації президента Януковича. І навіть у його присутності.

- Тоді і зараз – у вас різний статус.

- Чому? Тоді був політичний статус - і зараз політичний. Я ж не застосовую жодні виконавчі важелі впливу, в тому числі і в ситуації з Євробаченням. Я висловлюю свою політичну позицію. В тому числі вона може бути прочитана як політична позиція члена уряду. Але так чи інакше, оскільки конкурс викликав суспільний резонанс і його проводить Суспільне телебачення, а не якийсь приватний телеканал, то я вважаю, що це слушно. Більше того. Звичайно набагато легше сховати голову в пісок, зробити вигляд, що нічого не відбувається. Тоді тебе ніхто не буде критикувати. Не помітити це все. Потім хтось би поїхав, а згодом ми б зазнали гігантських втрат в інформаційній безпеці, які гасити вже було б просто пізно.

- Так, ви жваво коментуєте. І у тому ж Фейсбуці популярним є вислів, що Кириленко діє із комсомольським завзяттям. Оце слово "комсомол" - не образливим здається таке порівняння?

- Може, хтось і вживає, але якщо і вживає, то я хочу таким неукам сказати, що з комсомолу я вийшов, зараз вам скажу, ще… - в січні 90-го року, ще при КПРС, будучи студентом Київського університету.

Найбільша мрія Росії, щоб представник України озвучив на Євробаченні тези, що окупації і війни немає - є тільки гастролі, концерти, дружба, - Вячеслав Кириленко 02

- Але були у комсомолі?

- Тоді усі були. Я був одним із організаторів студентського голодування - Революції на граніті – нашого першого Майдану. А в той час у комсомолі були всі. Тільки хтось був у керівних органах комсомолу. І лише одиниці виходили з комсомолу на початку 90-го року, як це зробив я.

- Перейдімо до теми російських гастролей виконавців як таких. У випадку зі спортсменами, які мають намір брати участь у змаганнях на території Росії, Мінспорту та молоді, як правило, або мовчить, або обмежується рекомендаціями не їхати на територію. Ну, ще може не фінансувати ті поїздки, які, якби вони їхали до іншої країни, вони б фінансували. Скажіть, а як держава у схожих випадках поводить себе з артистами та митцями?

- До речі, мені відома позиція міністра молоді і спорту. Він також не схвалює поїздки для участі у спортивних змаганнях на території держави-агресора, якщо до них так чи інше причетна держава. І в більшості випадків спортсмени не їдуть. До речі, така сама ситуація склалася навколо цьогорічної зимової Універсіади. Це вже більше по лінії Міністерства освіти і науки, ніж Міністерства молоді і спорту, бо це студентський спорт - але також ухвалене консолідоване рішення не їхати в Красноярськ на зимову Універсіаду.

І таких рішень дуже багато. Але інша річ, що виконавці – це люди, які в деяких випадках навіть більш резонансні. І коли вони постійно гастролюють на території Росії, то запитання приходять сюди, в Україну, і ставляться до них тут, в Україні. І до них, коли вони потім хочуть робить концерт в Україні, і до влади, яка знову ж таки винна, бо нічого не робить. Ви ж пам’ятаєте, був такий період, коли почалися сутички перед концертами. Одні люди купили квитки і йдуть, хочуть почути виконавця. А інші - стоять. З цього ж міста. У Львові були такі сутички, в Одесі, в інших містах.

- Пригадаймо. Пам’ятаю, був інцидент з Іриною Білик. Хто ще?

- Я не хочу прізвищ називати з огляду на ситуацію. Це добрий десяток виконавців, які стикалися потім з проблемами у Києві під палацом "Україна",у Львові (під різними залами), Харкові, Одесі. Причому в Одесі все було з пристрастю…

Закінчувалися ці історії або перенесенням концертів, або сутичками з поліцією. В будь-якому випадку настрій псувався і тим, хто купив квиток, і тим, хто хотів не допустити концерту, і самим виконавцям. А чому? Тому що це була суспільна реакція на їхні гастролі на території Росії. Після того, в лютому минулого року, ми зареєстрували законопроект, який розробили в уряді з участю громадськості. Законопроект щодо особливостей провадження гастрольно-концертної діяльності українськими виконавцями на території держави-агресора. І - внесли його до парламенту. Він пройшов необхідні етапи і зупинився.

- Плануєте повернутися до цього питання?

- Зараз це питання постало знову в усій своїй актуальності. І днями, коли ми дали Держкомтелерадіо і НСТУ доручення змінити правила відбору, ми також звернулися до Верховної Ради України з проханням невідкладно розглянути законопроект №8085, який врегульовує питання гастролей на території держави-агресора. Адже в більшості випадків гастролерами можуть бути люди популярні, які таким чином стають взірцем і свідченням того, що, мовляв, нічого страшного між Україною і Росією нема; є тільки гастролі, концерти, дружба. А ця вся війна, анексія, окупація – це все влада нагнітає, а насправді цього нічого немає, мовляв.

Це мрія російської пропаганди. А найбільша мрія російських пропагандистів, щоб на конкурсі такого рівня, як Євробачення, на весь світ представник України озвучував подібні тези. Що більш ніж могло трапитися цього року.

- Чи є якась статистика щодо того, кого з російських виконавців було допущено гастролювати в Україну, а хто отримав заборону?

- Я якраз направив лист щодо цього до Служби безпеки.

- Коли отримаєте відповідь, "Цензор.НЕТ" готовий його одразу ж опублікувати.

- Мені самому цікаво. Ми ж прийняли закон, який врегулював їхній заїзд сюди. Тепер той, хто запрошує російського виконавця, повинен повідомляти Службу безпеки. А Служба безпеки перевіряє – чи той виконавець висловлювався, що Крим російський, чи висловлювався за війну на Донбасі – чи ні. Якщо ні, отримуєш відповідь, що можеш запрошувати.

- А як перевіряють? Гуглять?

- Та ні, думаю, у них є оперативні можливості.

- За що найчастіше забороняють гастролі російських виконавців? Крим?

- Так, Крим і пряма підтримка російської агресії на Донбасі або донбаських сепаратистів. Все.

- Або гастролі, виступи, або висловлювання?

- Або гастролі в Криму, а значить, незаконний перетин кордону. Таких російських виконавців стає дедалі більше. Причому маловідомі також там постійно гастролюють - особливо клубна музика: різні діджеї, репери, які ще не мають великої популярності. Потім така людина приїздить в Одесу, Херсон, Миколаїв, теж там виступає. А потім його виловлюють заднім числом. Уже коли він перетнув кордон у зворотному напрямку.

- А зараз таких випадків багато?

- Зараз уже цього меншає. Тому що той, хто знає, що йому треба звернутися до Служби безпеки, бо він запрошує когось із Росії, ще 5 разів подумає: може я не буду запрошувати з Росії? Може, візьмемо когось з наших, або з поляків, чи чехів, чи американців запросимо? Тому цей струмок став більш рідким. Але офіційну статистику мені самому цікаво довідатися.

- Але ж бувають ситуації іншого плану. Хтось із родичів захворів або поховання. Як у цій ситуації, на вашу думку, має себе поводити держава?

- Це питання точно не в моїй компетенції. Одна річ справи життєві, а інша річ - гастролі. Звичайно, що вони мають бути розділені.

- Як часто тих "санкційних" російських виконавців, яким в’їзд до України заборонено, показують по українському ТБ? І хто з каналів чемпіон у цьому?

- Санкційних показувати заборонено, тому що це прямо передбачено Законом про захист інформаційного телерадіопростору України.

Найбільша мрія Росії, щоб представник України озвучив на Євробаченні тези, що окупації і війни немає - є тільки гастролі, концерти, дружба, - Вячеслав Кириленко 03

- Чи часто його порушують?

- Порушення були. Нацрада з питань ТБ реагувала або сама, або коли до них зверталась громадськість. Накладалися штрафи, потім - повторні штрафи. Я не можу сказати, що це масове явище, але спроби постійно є, тому що це політичне питання також. Це як "культура поза політикою", "спорт поза політикою", "мистецтво поза політикою", і всі це як мантру повторюють, а забезпечити це неможливо. Тому і використовують відомих людей для політичних потреб, в цьому випадку для пропагандистського забезпечення реваншу, на який зараз проросійські сили в Україні дуже сподіваються.

- А стосовно західних музикантів? Бувають, що й західні музиканти мають незрозумілу для нас позицію – проросійську: Горан Бреговіч, Кустуріца...

-Кустуріца колись мав намір прибути до Криму, порушуючи українське законодавство. Я на це теж реагував публічно.

- Як працює механізм перевірки і заборони або дозволу? Проведіть, будь ласка, читача по всій лінійці прийняття рішень.

- Цей механізм передбачено законом. А закон ухвалювався ще 2014 року. Міністерство культури звертається, згідно з законом, до Служби безпеки щодо прізвища артиста чи гурту, який порушив українське законодавство, на підставі цього закону. СБУ фіксує це, заносить його в свої реєстри, дає згоду Міністерству культури - і після того Міністерство культури оприлюднює це прізвище чи список прізвищ на своєму офіційному інформаційному носії. З цього моменту людина потрапляє під обмежувальні санкції згідно з цим законом - як діяч культури, який загрожує національній безпеці України.

- Причому не скажеш же: ой, я не знав. Бо вже стільки було випадків, що знають усі.

- Знають усі. Але я не скажу, що Україна дуже кровожерлива в цьому питанні.

- Ви особисто, якби приймали рішення, були б більш кровожерливі?

- Це питання об'єктивності цифр. Я, наприклад, знаю бачення різноманітних громадських організацій. То вони ще 2 роки тому нараховували під 700 осіб, які мають бути занесені до цього так званого "чорного списку".

- А зараз?

- Зараз ясно, що цих осіб стало ще більше. А в офіційному списку (який дуже рідко, але поповнюється) – 146 осіб. Знаєте, я думаю, та сама Росія в наших умовах діяла б значно жорсткіше. А ми все перевіряємо, переперевіряємо, думаємо про громадську думку, до чого це може призвести, 100 разів зважуємо: а може, хтось оговтається, давайте ще півроку почекаємо…і т.д.

- Перейдімо до книжок. Президент Порошенко нещодавно на передвиборчому форумі з гордістю розповідав про масове зростання книговидавництва України. Зростання справді настільки потужне? Наведіть, будь ласка, статистику.

- Минулого року наклади книг зросли на 2 млн. Від 45 до 47 мільйонів. Разом з тим, у різних сегментах зростання нерівномірне.

- Де більше, а де менше?

- Не дуже помітне зростання тиражів у художній літературі.

- А документальна література, підручники?

- Тиражі підручників ростуть дуже сильно - і це, в тому числі, пов’язано і з освітньої реформою, і стартом програми "Нова українська школа". За рахунок цього підручники вийшли вперед ще більше. Але щодо інших жанрів літератури, то поступово ми опановуємо всі сегменти ринку, де раніше міцно сиділа російська книга. Якщо пам’ятаєте, 2017 року, після ухвалення урядового закону(який також розроблявся з моєю участю), було запроваджено дозволи на російську книгу для того, щоб відсікти антиукраїнську пропагандистську книгу, всіх цих дугіних, проханових, які у нас вільно продавалися. Ви ж пам’ятаєте скандал, коли на Книжковому арсеналі продавався Дугін?

- Пам’ятаю. Тепер таке неможливе?

- Неможливе - і з 2017 року маємо 150 відмов на пропагандистську літературу.

- Небагато в принципі. Знаючи обсяги їхнього пропагандистського чтива…

- Вони ж не всі подаються – бо ж знають, що тепер діє закон. Вони роблять так: подають список - і туди вставляють одну книжку, де вся ця маячня. І треба, щоб експертна комісія при Держкомтелерадіо її виловила. От звідки 150 заборонених книжок. Це, до речі, не багато не мало, - 650,5 тисяч примірників –тираж, який мав бути завезений в Україну, бо вони ж пишуть заявку по назві і по тиражу. Вказують, яку книгу і скільки книжок вони хочуть завезти на територію України.

- Десь півтора року тому була напівконфліктна ситуація з Борисом Акуніним. Зараз ситуація змінилася?

- Тоді була заборонена одна книжка, серед авторів якої є Акунін. Це був по суті підручник історії. Книга заборонена з огляду на те, що там пропагувалася московська концепція історії Київської Русі. Хоча сам Акунін у багатьох випадках і в багатьох значеннях - це друг України. І той випадок викликав резонанс. Але він був один такий. І якщо підходити до закону по букві, то Держкомтелерадіо мусило це зробити.

Найбільша мрія Росії, щоб представник України озвучив на Євробаченні тези, що окупації і війни немає - є тільки гастролі, концерти, дружба, - Вячеслав Кириленко 04

- Вважаєте, вони не мали альтернативи?

- Ми ж всього іншого Акуніна читаємо вільно, він в обігу.

Повертаючись до відмов: ще маємо десь 2 тисячі 200 відмов за технічними ознаками – неправильно подали документи і так далі. Не заборон, а саме відмов у наданні дозволу. Це теж сотні тисяч тиражів. Але все одно – надходження з Росії мають місце. Тобто вони ще не втрачають надії, що це все колись зміниться, і вони потім повністю наш ринок відвоюють.

- Між тим, з нашого боку лунають непоодинокі заклики досить відомих людей, видавців, щоб закрити кордон для всіх російських книг. Підтримуєте суцільну заборону ввезення російських книжок в Україну?.А як щодо книжок Акуніна, Новодворської і ще багатьох?

- Я підтримую дискусію на цю тему. Але в результаті цієї дискусії стане зрозуміло, що все заборонити неможливо. Тому що є якісь словники, якась критична для науки, припустимо, перекладна література, особливо з іноземних мов, де ми ще можемо не встигати, і якусь обмежену кількість можна запускати. І тому напевно, парламент до цих пір і не може ухвалити закон про те, щоб заборонити одразу все. Розумієте?

- Чому не можуть?

- Дозволами ми могли відрегулювати, щоб не було антиукраїнської літератури. Я це зробив.

- Це тимчасова регуляція?

-Так, цей закон про обмеження російської друкованої продукції пропагандистського змісту діє тимчасово, до завершення агресії. Якби не було цієї агресії, ніхто б не порушив питання обмеження книг з Росії. Зараз це добре сприймається, що треба антиукраїнську книжку не пускати, а свій ринок підтримувати. В цьому парламенті також я був причетний - до ухвалення закону про радіоквоти, скандал стояв півроку, придумали навіть назву "Квоти Кириленка".

-Зараз, мабуть, пишаєтеся, цим визначенням "Квоти Кириленка"

- Я і тоді, коли ця критика лунала, не мав жодних сумнівів, що я правильно роблю. Закон про дозвільну систему для російської пропагандистської книжки я також провів через уряд і разом з Держкомтелерадіо ми це зробили. Закон уже запрацював. Також дозволи на концерти російських гастролерів в Україні.Це три закони, які складно проходили, але вони по суті стосуються захисту національної ідентичності через конкретні правові механізми. І тепер четвертий - щодо особливостей провадження гастрольної діяльності на території держави-агресора. Він складніший тому, що стосується різних питань, пов’язаних з телеканалами, але також може і має бути ухвалений

- Я розумію, що ви займайтеся на посаді віце-прем’єра багатьма креативними речами, але, якщо подивитися на ваш імідж у медіа і у соціальних мережах, то ви там видаєтеся чи не головним цензором країни.

- Цензор – це класна назва (сміється. – Є.К.). "Цензор" – так ваше видання називається.

- Ми - Цензор.НЕТ, а ви – Цензор.ТАК. Вас не засмучує така репутація? Можливо, штучна, а можливо, ні?

- Значною мірою штучна, але не засмучує. Тому що це моя політична позиція. Протягом всієї своєї політичної діяльності я публічно стояв на позиціях захисту українського інтересу - в тому числі, в гуманітарній сфері. В тому числі, коли на ці теми говорили тільки одиниці – про захист українського кіноринку, про майбутнє українського кіно, про книжки, книжковий ринок, радіоквоти і так далі. І казав про це за всіх наших режимів, влад, на різних посадах. А те, що це завжди може комусь не подобатись, і це тільки собі ворогів наживати в різних середовищах, - то це я давно уже звик до цього. Що зробиш? А соціальні мережі – так у нас демократія. У нас не Росія. У нас кожен може висловлюватись на адресу влади, як захоче. Це в Росії не можна нічого сказати. Або в Білорусі при бацькє. А у нас - можна. Тому це нормально. Треба завжди бути до цього готовим. Бажано тільки, щоб при цьому зберігалась якась етика. Але це вже таке діло…

- Українське кіно. Ваша цитата: "Через 2-3 роки з українським кіно нікого не буде дивувати, що відсотків 20-25, до 30, становитимуть українські фільми, які стоятимуть поруч з голлівудськими - переважно через те, що європейського кіно у нас не так багато, а російське втрачає свій ринок з відомих причин".

Про російське кіно - погоджуюсь. А щодо українського – ну, який Голлівуд? Звичайно, є гарне українське кіно. Але маємо і погано зроблений ура-патріотичний лубок на зразок "Таємного щоденника Симона Петлюри" і "Крут". І викликає це все смуток, бо воно погано зроблено. І це не патріотизм, а саме ура-патріотизм, який лізе з кожного кадру. І прикро розуміти, що цей лубок підтримує держава за гроші українців. Я погоджуюся з кінокритиком Дар’єю Бадьор, яка сказала, що глядач фінансує все це двічі: перший раз, коли платить податки; другий - коли купує квиток, щоб іти до кінотеатру. Ви погоджуєтесь з тим, що багато з того кіно, яке фінансує держава, - це погано зроблене кіно?

- Я погоджуюсь із тим, що є невдало зроблені фільми. Але я так само (напевно, як і всі) розумію, що без них ніякий кінопроцес неможливий. Це все проблеми зростання. Почався великий кінопроцес - і почався він після прийняття закону про державну підтримку кінематографії в Україні, до якого я також був причетний. Бюджетне фінансування збільшилося у 7-8 разів (якщо брати до 2014 року). І молоді, в тому числі, режисери, і маститі, - отримали можливість знімати фільми на різні теми. Не дивно, що інколи до цих тем прикуто величезну увагу громадськості. Інколи громадськість – глядач – не отримує того, на що сподівався. Я згоден. Але думаю, що немає винятків у жодній кінематографії світу: все одно треба дати можливість масово "прокататися" цій кіноіндустрії, але тоді і не дуже вдалі фільми також будуть неминучими.

- Я просто нагадаю, що в інших країнах набагато менше кумівства. У нас свої режисери, свої люди, зроблять, може, і трішки гірше, - але так, як нам треба. Це така невимушена корупція. Як зробити так, щоб це була конкурентна боротьба митців, режисерів, сценаристів?

- По-перше, кіношна тусовка дуже закрита і герметична практично кругом. Там всі один одного знають, всі один одного ненавидять - і якось із тим живуть. Правда, при цьому дають багато видатних фільмів. У нас поки що це невелике товариство, тому що не було потреби до Революції Гідності взагалі в українському кіно. Політика усіх попередніх влад, свідомо чи несвідомо, була такою, що не створювала умов для нашого кінопроцесу.

- Тобто ніжки у нашої кіноіндустрії ще дуже мляві.

- Треба ще декілька років, щоб вона більше зміцніла. А з іншого боку є Держкіно, яке проводить пітчінг (тобто конкурс відбору), і тепер уже і Мінкульт, який проводить конкурс відбору на другу частину бюджетних призначень. Вони ж мають  комісії, які відкрито працюють, - туди всі режисери, сценаристи і продюсери приходять, розповідають, а потім відбувається таємне голосування.

Тобто з формальної точки зору це конкурентна і прозора процедура. Те, що потім виходять погані фільми, чи завжди чимось хтось невдоволений, - це як скрізь у культурі, в творчості, там, де є конкуренція. Я думаю, що цього не уникнути. Разом з тим є нормальні фільми, нормальний продукт, нормальний бокс-офіс – це перші ластівки, які підтверджують, що ми на правильному шляху. І тепер всі говорять про українське кіно. А раніше всі говорили про що? Про те, що його ніколи не може бути. А тепер всі говорять про те, що є класні фільми, є погані. Але говорять про це. Тому що процес почався. А раніше його не було взагалі.

Найбільша мрія Росії, щоб представник України озвучив на Євробаченні тези, що окупації і війни немає - є тільки гастролі, концерти, дружба, - Вячеслав Кириленко 05

- Скільки грошей цього року держава виділяє на держзамовлення у кінематографі?

- Практично на рівні минулого року лишилося – мільярд 500 млн – Держкіно, 500 млн – Мінкультури.

- Це виключно буде кіно епічно-патріотичного спрямування?

- Ні, немає таких вимог. Минулого року був конкурс, пов'язаний з патріотичним кіно, його якраз проводило Мінкультури. А Держкіно проводило конкурс на всі типи сценаріїв. Тепер, здається, у обох структурах можуть подаватися усі продюсери і режисери. А далі самі підкомісії відбору розподілені за тематичними напрямками. Ви кажете про патріотичну тематику? Я не думаю, що вона буле вщухати. Буде велика кількість заявок і по патріотичній тематиці. Я би навіть сказав - по історичній тематиці.

- Я вдруге процитую матеріал Бадьор, яка набагато глибше, ніж я, занурена у проблематику: "В законе об Украинском культурном фонде написано, что один из принципов, на котором строится работа фонда, является "обеспечение конкуренции и равных условий для интеллектуального, творческого развития человека и общества", а одна из целей – "содействие производству конкурентоспособного на мировом рынке национального культурного продукта". Навязывание институции, которая должна стоять на подобных принципах, финансирования "патриотического кино" – прямое вмешательство в работу этой институции, фактически диктовка, на что давать деньги, а на что нет".

Погоджуєтеся з цією оцінкою?

- Що Культурний фонд не повинен фінансувати патріотичне кіно?

- Що держава нав’язує певні оцінки в розумінні того, що таке патріотичне, а що таке непатріотичне. І, залежно від цього, формує свої преференції у фінансуванні.

- Я не згоден, що нав’язує, тому що там працюють експерти, які дуже конкретно - за історичним, кінематографічними та естетичними критеріями, відбирають кожен конкретний проект

- А хто обирає експертів?

- Незалежна інституція, якою є Український культурний фонд.

- Головує у цьому фонді дружина Президента. Як вважаєте, що краще: мати фахово неосвічену людину, яка, тим не менш, може бути дахом потужним для того, щоби створити певний майданчик; чи людину-експерта, яка добре знається на тому, що і як, але не має цієї пробивної сили?

- Нагадаю, що я Міністерство культури в уряді Гройсмана взагалі не курирую. Але я залюбки відповім. Виконавчий орган, дирекцію в Українському культурному фонді якраз очолює молода дуже активна жінка. І вона має абсолютно сучасні підходи. А факт перебування на чолі Українського культурного фонду дружини Президента – це є жестом уваги з боку української держави до проблем культури. Тобто я бачу тут однозначний плюс. Тим більше, наскільки мені відомо, в операційну діяльність дружина президента ніколи не втручається, і всі ці конкурсні рішення ухвалюються на рівні експертів та професіоналів. Ну, і це правда, що від 2014 року до питань української ідентичності, гуманітарної безпеки звернено набагато більше уваги, ніж в усі роки до того. Бо раніше це питання не стояло так гостро. Тільки тепер поволі приходить розуміння, в тому числі і до політичного класу, що це питання не менш важливе, ніж економіка і танки, які потім доводиться застосовувати, щоб боронити країну, коли в головах часом немає розуміння, у якій країні ти живеш.

- Наостанок поговоримо про смаки. Що з книжок читали, а з фільмів дивилися останнього року? Що запам’яталося?

- Дещо дивився. "Крути" я дивився, звісно. "Таємний щоденник Петлюри" дивився, "Позивний Бандерас" Зази Буадзе, "Скажене весілля" і ще дещо. Більше чи менше мені все сподобалось.

А читаю зараз Аскольда Мельничука "Що сказано", і ще - Мирослава Поповича "Криваве ХХ століття".

- А з неукраїнських?

- З неукраїнських, наприклад Шекспіра читаю.

- Що саме?

- Я маю шеститомник українською мовою.

- Він дуже добре провітрює голову насправді. І ще знаходиш багато аналогій.

- Це правда. Останнім часом читав "Ричард Третій", потім – "Коріолан" у блискучому перекладі Дмитра Павличка, якому було років мабуть до 40, коли він той переклад робив.

- Зараз у нього інші вірші: "Я йду з тобою, Петре, йду з тобов!.." і таке інше.

- Це до Шекспіра не має стосунку. Але Павличко завжди такий був, він завжди був імпульсивний

- Чи є якась кінопрем’єра чи книжка, на яку ви очікуєте з великим нетерпінням?

- Я завжди очікую нової книжки Оксани Забужко і хочу через вас додатково привітати її із премією Шевченка. Я вже це зробив через соціальні мережі.

Що ж до фільмів… зараз багато знімається. Кожному новому українському фільму буду радий.

Євген Кузьменко, "Цензор.НЕТ"

Фото: Наталія Шаромова, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3115267
 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх