EN|RU|UK
 Общество
  4816  17

 Після нашого фестивалю на Україну починають дивитися не як на проблему, а як на джерело чогось цікавого, - засновниця фестивалю української культури в Австрії Олександра Саєнко


Автор: Ольга Скороход

Сучасна українська опера у вальсовому Відні може зробити більше, ніж сотня однотипних політичних заяв. А ініціативи українців діаспори часом значно ефективніші за роботу амбасад. Але для цього треба діяти системно, і дипломати мають це враховувати.

Так вважає Олександра Саєнко, яка переїхала з Харкова до Відня 5 років тому, за цей час встигла стати неофіційним культурним послом в Австрії.

Її громадська організація "Центр українських ініціатив" відкрила європейцям очі на те, що в Україні є мистецтво світового рівня і що наша культура часом разюче відрізняється від російської. До того майже рік вона опікувалася культурною сферою при українському посольстві, фактично започаткувавши культурну дипломатію.

Що австрійці знають про Україну і чому втомилися від неї? Чому новини про всесвітньо знаних українців поки не можуть заступити резонанс про корупцію та суд над Фірташем? У чому українські посадовці працюють добре, а на що поки не звертають уваги? Чому австрійський бізнес обережно ставиться до України, і чому це справа рук не лише путінської пропаганди? Як українці по всьому світу створюють нову глобальну ініціативу для покращення роботи дипломатів? Про це - у розмові Цензор.НЕТ з пані Саєнко.

Після нашого фестивалю на Україну починають дивитися не як на проблему, а як на джерело чогось цікавого, - засновниця фестивалю української культури в Австрії Олександра Саєнко 01

МИ ФОРМУЄМО НОВИЙ БРЕНД УКРАЇНИ У СВІДОМОСТІ ЄВРОПЕЙЦІВ

- Ви переїхали до Австрії практично перед початком Євромайдану. І тоді ж почали громадську діяльність. Почну з банального запитання: як усе почалося?

- Я раніше не була залучена до громадського життя, а тут не змогла утриматись. Через Facebook знайшла групу "Євромайдан Відень". По суті випадкові люди з української громади об'єдналися у громадську організацію, яка стала головним організатором політичних акцій, а оскільки я мала досвід у піарі, то стала її прес-спікером. Моє життя після Майдану змінилося безповоротно. Я вже не буду такою, як раніше: тепер мені все небайдуже.

- Флагманський проект вашого центру - Дні української культури. Ви також сприймаєте його як головний свій проект?

- Ми позаминулого року зробили ребрендинг фестивалю і назвали його UStream. Вперше я провела фестиваль у 2015 році, й відтоді проводимо кожні два роки. Ми закріплюємо новий бренд України у свідомості європейців і бренд UStream як мультидисциплінарного фестиваля з високим мистецьким рівнем - на культурній сцені Відня.

- Я чому питаю, бо повна назва вашої організації "Центр українських ініціатив у культурі, політиці і економіці". Як з політикою та економікою?

- Ми спеціально обрали таку назву на той випадок, якщо потрібно буде робити політичну акцію, хоча зараз свідомо від цього відійшли. Минулого року робили акцію на підтримку Сенцова та інших наших політичних в’язнів, адже це було нестерпно. Тоді цю глобальну акцію підтримали діаспори по всьому світу. Власне, це те, для чого нам потрібна була з самого початку громадська організація: публічні заходи необхідно реєструвати в поліції як юридична особа або ж як громадянин Австрії. Також українці і наші друзі з Австрії, Грузії, Польщі робили пікет під посольством Російської Федерації під час кризи з кораблями в Чорному морі. Бізнес-івентів як ГО ми ще не робили, хоча особистий досвід я маю.

- Окрім того, вас вважають свого роду спікером України в Австрії. Як вам такий статус?

- Щодо статусу не впевнена, але так, журналісти і не тільки цікавляться моєю думкою. Думаю, тому, що я незаангажована. Австрія – проблемна для нас країна, і я навіть неприємні речі можу озвучити публічно.

- Ви майже рік працювали при українському посольстві. Чому ви пішли звідти? Це пов’язано з тим, що у вас там не було офіційної посади?

- Я, в принципі, не збиралася іти туди на постійну роботу. Розумієте, я ж прийшла як громадський активіст, з посади директора HR- і PR-департаменту. Я і без того системна людина, а після роботи у великій успішній компанії, де я ініціювала і брала участь у стандартизації процесів, у мене і зовсім високі вимоги до організації. Без чітких кваліфікаційних вимог і посадових інструкцій, без планування робочих процесів і критеріїв оцінки ефективність роботи дуже низька. Шкода часу. Я прийшла, показала і побажала колегам подальших успіхів, адже вірю в здатність людей і систем прогресувати. В МЗС назвали цей процес початком реформування і народженням культурної дипломатії. Я змогла зрушити той пласт, яким раніше ніхто не займався. Коли я пішла, то продовжила, крім своєї професійної діяльності, розвивати проект UStream, по-своєму унікальний.

- Але помітно, що МЗС вашу роботу цінує. Тобто у вас стосунки з українськими дипломатами складаються? Ви між собою узгоджуєте дії?

- Мені приємно, якщо цінує. У нас зараз немає політичних акцій, подібних до тих, що були раніше. Було кілька просто-таки хрестоматійних випадків, коли ми дуже вдало відпрацювали разом. Наприклад, коли взимку 2015 року в Австрії проходила парламентська асамблея ОБСЄ. Наша культурна дипломатія узгоджень не потребує, тут посольство може або підтримати, або ні. Я особисто переконана, що всі наші заходи гідні підтримки (посміхається).

Після нашого фестивалю на Україну починають дивитися не як на проблему, а як на джерело чогось цікавого, - засновниця фестивалю української культури в Австрії Олександра Саєнко 02

З президентом Александером ван Дер Белленом і його дружиною під час його візиту до України.

ДИПЛОМАТИ НЕ ПОВИННІ ІГНОРУВАТИ ДОСВІД УКРАЇНЦІВ ДІАСПОРИ

- Ви причетні до ініціативи "Глобальні українці". Це об'єднання вихідців з України, чим воно відрізняється від аналогічних?

- Це не організація з чіткою структурою, а гнучка мережа українців, які переважно не так давно виїхали з Батьківщини. Її засновниця Віолетта Москалу запросила мене приєднатися. Вони щороку проводять форум, який розбито на кілька панелей. Мета - показати, що у нас є активні прогресивні діаспоряни, поєднати зусилля таких людей на користь Україні, державі та нації. І на користь всім українцям, які живуть по всьому світу.

- Чим ви займаєтеся в рамках ініціативи?

- Ініціатори називають те, що роблять, народною дипломатією, але волонтерська робота цих людей нерідко перевищує рівень штатних дипломатів. Зараз Global Ukrainians просувають ідею створення Академії народного дипломата.

Я вважаюсь експертом з культурної дипломатії. Великі діаспори влаштовують численні мистецькі фестивалі, але насправді там мало таких речей, які можна назвати мистецьким продуктом "експортного"рівня. Зазвичай такі фестивалі - це емігрантські сходини, де зібрались вареників поїсти, гопака, умовно кажучи, потанцювати. Це не просування України як прогресивної культурної нації. Наші фестивалі - принципово інші. Ми обираємо правильні локації і правильний продукт, користуючись даними нашої культурної розвідки, постійно рефлексуємо над результатами і знову покращуємось. В результаті я маю фактично готову концепцію, як треба діяти. У мене є досвід, який я систематизувала і яким можу поділитись.

В інших українців такий досвід теж є - в інших сферах, його необхідно просто мультиплікувати. Це дозволить, по-перше, "звичайним" українцям бути більш ефективними, по-друге, ці досвідчені люди - колосальний ресурс для зовнішніх дипломатичних установ, наразі недооцінений українськими посадовцями.

Після нашого фестивалю на Україну починають дивитися не як на проблему, а як на джерело чогось цікавого, - засновниця фестивалю української культури в Австрії Олександра Саєнко 03

- Ця академія буде громадсько-приватною чи має бути під егідою держави?

- Це поки ідея. Ще не прописано, якою буде організаційна структура і як це фізично працюватиме. Вірогідно потрібні віртуальні класи. І ще це повинно якось оплачуватись, не може працювати все на волонтерському драйві роками і десятиліттями. Це просто неправильно і аморально. З іншого боку, на цьому волонтерстві, небайдужості, мотивації ми тримаємося всі роки війни. Тому це треба якось мудро поєднати.

- Як ставитеся до новоствореного Українського інституту і чи співпрацюватимете з ним?

- Особисто я, як і багато хто дотичний до цієї сфери, покладаю великі надії на Український інститут. Я обережно спостерігала, як точилися дискусії навколо створення цієї принципово нової інституції, як обиралась експертна рада і проводився конкурс на посаду директора. Мені здається, у них правильні візія і корпоративна етика і професійні "заряджені" люди. Зараз буде білатеральний українсько-австрійський культурний рік, сподіваюсь,вони зможуть зробити прорив. Бажаю колегам успіхів і дуже вболіваю за них, адже їхня робота - це те, що я роблю починаючи з 2015 року. Не випадково під час минулого фестивалю Віденська філармонія помилилась, назвавши мене "Український культурний інститут". Готова поділитись досвідом і підтримати, оскільки проект дійсно великий і потребує значного ресурсу.

У СВІДОМОСТІ ПЕРЕСІЧНОГО АВСТРІЙЦЯ РОСІЯНИ – КУЛЬТУРНА НАЦІЯ, А УКРАЇНЦІ – СЕЛЮКИ

- Щодо культурної дипломатії, якою ви займаєтеся. Як ви австрійцям намагаєтеся розповісти про Україну через мистецтво так, щоб вони пройнялися?

- Мистецтво для австрійців є вкрай важливим. У них якесь майже ритуальне до нього ставлення. І ми користуємось мистецькими заходами як "трампліном".

Перший фестиваль ми робили інтуїтивно, у нас не було моделей і чіткого розуміння, як і що робити. Тепер розуміємо, що в різних країнах цей дискурс повинен бути різним. Я, наприклад, чітко знаю, що буде дієвим в Австрії.

У 2015 році Україна для Австрії була майже terra incognita. Для більш освічених - житниця Європи. За останні кілька років іще вивчили, що у нас війна, тотальна соціальна драма і корупція. Також знають, що Фірташ - олігарх-утікач, і що Сергій Клюєв видавав заміж доньку у віденському палаці. Плюс заробітчани.

І тут ми зі своїми акціями. Звичайно, це австрійців дратувало. Я зрозуміла, що вони в принципі про Україну нічого не знають, а порожнину заповнює російська пропаганда. Ця пропаганда виникла не сьогодні, до того були радянська, ще раніше - імперська. У свідомості пересічного австрійця Росія - нація з великою культурою, Україна – периферія, селюки і злидні, які постійно потребують допомоги.

- І ви вирішили діяти в тому полі, в якому буде найбільший ефект?

- Відень – насамперед музична культурна столиця. Академічна музика тут піднесена до рівня фетишу. Коли ви демонструєте високий рівень культури, на вас дивляться іншими очима. Отримавши першу реакцію публіки на наші культурні заходи, я зрозуміла, що це і є "больова точка", через яку можна впливати. На Україну починають дивитися не як на джерело проблем, а як на країну з цікавою і самобутньою культурою, хоча, звісно, до суттєвих іміджевих змін ця діяльність призведе лише за багато-багато років.

Оскільки наш фестиваль ідейно мотивований, ми прискіпливо відбираємо і митців. Я не можу запросити на свій фестиваль співака, який співає на російських концертах тут чи гастролює в РФ, тому що ця невизначеність якраз і підтримує картину, що нібито українці та росіяни - одне і те саме. У ситуації війни ми всі повинні бути бездоганними з точки зору репутації: і представники громадянського суспільства, і члени місцевої громади, і митці, і посадовці. Інакше всі зусилля заявити про Україну як про перспективну демократичну державу, рівну з іншими країнами Європи, будуть марні.

- Вам легко знаходити митців, які принципово з російськими організаціями не співпрацюють?

- Так. Всі, хто виступав на наших фестивалях, такі. Лише одного разу був "сюрприз", але до співпраці в результаті не дійшло. Я вчасно побачила ім'я на афіші російського концерту.

- Можете детально про цей "сюрприз" розповісти?

- Я б не хотіла. Не всі мислять стратегічними моральними категоріями і часто дійсно не усвідомлюють, до чого така співпраця може призвести.

Після нашого фестивалю на Україну починають дивитися не як на проблему, а як на джерело чогось цікавого, - засновниця фестивалю української культури в Австрії Олександра Саєнко 04

КОЛИШНІЙ ІМПЕРАТОРСЬКИЙ ДІМ ГАБСБУРГІВ ДУЖЕ ПІДТРИМУЄ УКРАЇНУ

- Фестивалі української культури вже стали регулярними. За які кошти ви їх проводите? У вас є постійні благодійники?

- Кожного разу по-різному. Нам дуже поталанило спочатку - перша спроба отримати фінансування від мерії Відня була вдалою. Також є спонсори і приватні меценати.

- Всі австрійці?

- Ні, є і українські бізнесмени, які працюють в Україні або в Австрії. Частково фінансуємо власними грошима. На другий фестиваль дав левову частку бюджету благодійний фонд "Україна ХХІ" Всеволода Кожемяка. Цього року ми знову подали заявку на грант від мерії Відня і отримали позитивну відповідь. Це для нас своєрідний знак якості, адже заявників сотні.

- Які культурні українські проекти світового рівня ви привозили до Австрії?

- Один із прикладів - опера "Йов" формації "Нова опера" (композитори Роман Григорів і Ілля Разумейко, режисер - Влад Троїцький). У 2017 році мені за неї дякували віденці, а пару місяців тому ця опера увійшла в ТОП-10 кращих сучасних опер у світі. Тоді, у 2017 році, вперше українські афіші висіли у Віденській філармонії. Опитування відвідувачів показали, що в залі були люди із щонайменше 10 країн світу.

Після нашого фестивалю на Україну починають дивитися не як на проблему, а як на джерело чогось цікавого, - засновниця фестивалю української культури в Австрії Олександра Саєнко 05

- Які проекти у вас у планах?

- Навесні цього року робимо черговий фестиваль у Відні. Справжнім хайлайтом буде святковий концерт в Концертхаусі, одному з найпрестижніших концертних закладів Відня, де 100 років тому відбувся перший український концерт, що дуже символічно. Дуже гарна програма, нечувана для Відня, в тому числі - музика Лятошинського і прем'єрне виконання романсів, які пише для нас Мирослав Скорик; гарний склад виконавців, теж небувалий для українського концерту у Відні (всесвітньо відома сопрано Тетяна Мельниченко, піаніст Роман Лопатинський, скрипаль Михайло Захаров, віолончеліст Олексій Шадрін).

Цьогорічним фестивалем відкриваємо наново Україну і для себе, і для австрійців. Передбачена серія заходів, присвячених гетьманським столицям і козаччині, в салоні Грегора Розумовського, прапраправнука останнього гетьмана України, виставка сучасного мистецтва і Жадан з новими віршами і у супроводі джазової музики. Дуже гарна програма, яка гармонійно вкладається в нашу концепцію Reinvented Ukraine. Впевнена, що публіка буде знову задоволена.

А ще я опікуюся проектом, який має стати знаковим для сучасної української музичної культури і підсилити австрійсько-українські зв'язки: пишемо оперу про Василя Вишиваного, ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурга Лотаринзького, який загинув через любов до України. Ми розповіли про наш проект главі дому Габсбургів Карлу фон Габсбургу, хочемо запросити його на прем‘єру, яка відбудеться наприкінці року в Харкові. Ця опера - наша подяка цій родині, вони дуже підтримують Україну.

Опери в класичному розумінні в нас не було 20 років, і дуже символічно, що прем'єра відбудеться саме в білатеральний рік культур. Ініціатор і меценат проекту - Почесний консул Австрії в Харкові Всеволод Кожемяко. Лібрето написав Сергій Жадан, Алла Загайкевич пише музику, режисером-постановником запрошено Ростислава Держипільського. Всі - видатні фігури в українському мистецтві. Харківський національний театр опери і балету - наш партнер, прем‘єра відбудеться саме там. Сподіваюсь, що колись зможемо привезти цю оперу до Австрії.

Після нашого фестивалю на Україну починають дивитися не як на проблему, а як на джерело чогось цікавого, - засновниця фестивалю української культури в Австрії Олександра Саєнко 06

Олександра Саєнко дарує Карлу фон Габсбургу булаву.

АВСТРІЯ ВТОМИЛАСЯ ВІД НЕГАТИВУ ПРО УКРАЇНУ. МИ НАМАГАЄМОСЯ ПЕРЕКЛЮЧИТИ НА ПОЗИТИВ

- В Австрії минулої осені відбулися парламентські вибори і права "Партія Свободи" прийшла до влади. Вона доволі пропутінськи налаштована. Це показник настроїв австрійців щодо України?

- Ще кілька років тому вони були політичними маргіналами. Ця партія має офіційний договір про партнерство з "Єдиною Росією", а її лідери не раз дозволяли собі публічні висловлювання від просто неприємних до вкрай радикальних щодо України. Їхній кандидат в бундеспрезиденти Гофер неодноразово висловлювався про небажаність санкцій проти РФ. Коли представниця Партії свободи Карін Кнайссль стала міністеркою закордонних справ, вона одразу заснувала окремий департамент, що відповідає за зв’язки з Росією. Я пам'ятаю, як різноманітні експерти стверджували, що прихід Партії свободи до влади нічого не змінить для України. Наразі бачимо чіткий проросійський вектор у політиці, проводяться один за одним перехресні роки музики, туристичних маршрутів, молодіжних обмінів. РФ впливає на багато сфер в Австрії - від культури до економіки. Це не може не шкодити Україні.

- Разом з тим Курц і в Україні був, з Клімкіним вони їздили на фронт. Наскільки австрійські політики проросійські, а не дотримуються нейтралітету?

- Нейтралітет - це офіційна державна позиція. У 1955 році саме прийняття державного договору з цією нормою стало запорукою того, що радянська окупаційна армія залишить територію Австрії. В принципі, це зручна позиція, хоча, як на мене, не завжди можна бути нейтральним. Але ми не маємо права вимагати від Австрії активного втручання.

- Яка роль ЗМІ у формуванні думки австрійців щодо українців? Наскільки коректно австрійські ЗМІ подають факти?

- Новини подаються досить об’єктивно, на мій погляд. Однак тих журналістів, які пишуть про Україну, мало – я знаю чотирьох. Якісь більше симпатизують Україні, якісь менше.

- Що думаєте про скандал щодо внесення кореспондента ОРФ Вершютца до "Агентів Кремля"?

- ORF – це головний телевізійний канал. Мені не все подобається, що він показує, теми здебільшого депресивні. Але "агент Кремля" - це явне перебільшення.

- Ну гаразд, але ви привозили до Австрії дійсно грандіозні культурні проекти. Є знакові українські митці, які працюють в Австрії. Це ЗМІ висвітлюють?

- Однією з таких мисткинь є Оксана Линів, яку австрійська публіка дійсно обожнює. Причому її робота - це не просто просування власного бренду, а зразкова культурна дипломатія. Оксана як головна диригентка опери Граца популяризує українську музику через репертуар оперного театру, практично на всіх її концертах лунає музика українських композиторів, якщо не в основній частині, то на біс (дуже вдалий прийом, як на мене). З кількох епізодів особистого спілкування можу сказати, що ця людина готова пожертвувати власними інтересами задля промоції української ідеї і української музики. Дуже тішусь, що ми маємо таких людей.

На жаль, таких прикладів небагато. До того ж, австрійські ЗМІ демонструють все більшу втому від української тематики. Навіть неймовірно популярний Сергій Жадан, кожен твір якого одразу перекладається німецькою мовою, не є більше настільки цікавим об'єктом, як кілька років тому. Хоча він не лише письменник, але і представник нової України з абсолютно бездоганною репутацією, активіст, волонтер, благодійник, може бути таке, що, зробивши з ним інтерв'ю, журналіст не отримає згоду редакції на його публікацію. Але ми не зупиняємось. Попри втому від України намагаємось переключити на позитив.

Після нашого фестивалю на Україну починають дивитися не як на проблему, а як на джерело чогось цікавого, - засновниця фестивалю української культури в Австрії Олександра Саєнко 07

ПРОПАГАНДУ МОЖНА РОЗБИТИ ЗАЛІЗНИМИ ФАКТАМИ. ЦІЄЇ АРГУМЕНТАЦІЇ НЕ ВИСТАЧАЄ ОФІЦІЙНИМ ОСОБАМ

- А якщо взяти австрійський бізнес. Те, що вони зацікавлені підтримувати стосунки з Росією, ви вже сказали, а наскільки взагалі український ринок їм цікавий? Є думка, що вони, спираючись на свій минулий негативний досвід, зараз не дуже хочуть співпрацювати з Україною?

- Публічно кажуть: реформи йдуть, але хотілося б швидше. А поза лаштунками можна почути: у вас жахлива корупція. З іншого боку, є компанії, які працюють в Україні без проблем і наполягають, що потрібні лише хороші консультанти. Загалом можу сказати, що ставлення бізнесу стримане: ті, хто працює в Україні давно, здебільшого продовжує, адже повертатись на ринок буде дорожче, але працюють вони здебільшого не "завдяки", а "всупереч". Про готовність до нових великих інвестицій не чула, принаймні, нічого конкретного.

- Які тези натомість працюють серед бізнесу?

- З бізнесом необхідно говорити мовою цифр. І не тільки з бізнесом, до речі. Серед австрійців поширена думка про те, що санкції проти РФ шкодять економіці Австрії, постійно лунають твердження про неминучу залежність від російського газу. Джерело цієї інформації - бізнес, але тут відбувається маніпулювання масовою свідомістю. Достатньо подивитись на статистику, і ви побачите, що обсяг торгівлі між Австрією і РФ зростає, що частка російського газу не така уже і стратегічна, адже є потужні альтернативні види енергії. Саме така беземоційна аргументація викликає більше довіри. І мені не вистачає широкої експертної дискусії з боку українських дипломатів і політиків, адже масовий споживач інформації сам цифри перевіряти не буде.

Якщо Ви хочете будувати партнерські стосунки, припиніть скаржитись і дорікати. Поставте себе на місце свого візаві, проаналізуйте його цінності і мотиви, зрозумійте, чим ви можете бути цікавим йому, що ви можете запропонувати, зокрема - яку альтернативу замість того, від чого вимагаєте відмовитись. Небагато хто готовий жертвувати власними інтересами через совість і мораль.

- Ви відчували на собі прямі атаки російської пропаганди?

- Ні. Коли ми починали, то нас попереджали, що українськими активістами цікавилися працівники російського посольства. Мовляв, будь обережна. Але серйозно говорити про якусь фізичну небезпеку було б перебільшенням.

Агресивно поводились кілька разів російські туристи, коли бачили нас у центрі міста з антипутінськими плакатами. Але недаремно ці заходи реєструються: нас охороняла поліція, вона і запобігла бійці.

- Як складається спілкування між українською і російською громадами?

- Між громадами спілкування не складається. Але люди окремі спілкуються звичайно. Хтось просто приятелює ще з давніх часів. І на наші акції часів Майдану, а також на акції проти окупації Криму ходили росіяни. Вони допомагали нашим пораненим – і грішми, і логістично під час лікування. Зрештою, серед українців також не всі бездоганні. Є такі, хто позиціонує себе як громадських активістів, а ходять просити гроші у біглих олігархів, які переховуються від українського і міжнародного правосуддя, - нібито на добрі справи.

- Українська громада в Австрії відносно невелика і досить молода. Офіційно 8 тисяч тих, хто живе там постійно. А зі студентами і сезонними робітниками вийде десь 20 тисяч. З якими викликами стикається українська громада в Австрії і як це вирішується?

- Основна складність для емігрантів - вивчити німецьку мову. У студентів, звичайно, проблеми фінансові. Вони здебільшого на проблеми з асиміляцією не скаржаться. Серйозний виклик - пошуки роботи. Українці - не та категорія, яку радо чекають на ринку праці.

Також тут багато українських жінок, які вийшли заміж. У результаті є багатомовні мішані родини, що може негативно впливати на культуру мовлення: діти починають говорити суржиком, і тут потрібна пильна увага.

Ну, і побутові питання у новоприбулих: житло, правильне оформлення документів. Але взаємодопомога серед українців суттєва. Церква допомагає у найскрутніших ситуаціях. І навколо українських шкіл гуртуються.

- Ці українські школи недільні чи вечірні?

- Суботні. Вони обидві мають офіційний договір з Міжнародною українською школою. Це означає, що дітей навчають за українською програмою, але вони проходять її екстерном. А наприкінці року ті, кому потрібен атестат, мають можливість скласти іспит екзаменаторам, які приїздять з Києва. Це важливо для тих, хто тут у відрядженні і планує повернутись в Україну. А хтось не планує повернутись, але думає, що дитина здобуватиме в Україні вищу освіту.

Ольга Скороход, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3109259
 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх