EN|RU|UK
 Общество
  10967  19

 "Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара", - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк


Автор: В.Ясинська

Вперше про бійця Петра Олексюка від спільних знайомих я почула рік тому, коли йому мали ампутувати стопу – наслідок поранення на фронті. Вдруге – минулої осені, коли Петро відмовився давати хабара лікарям, щоб отримати групу інвалідності. Справою зайнялася СБУ, хабарників взяли під варту, а історія про людину, яка пішла проти усталених правил, пронеслася соцмережами і стрічками новин.

Ми ж поговорили не тільки про випадок з проходженням комісії МСЕК, а і про життя хлопця до війни і під час неї.

Я народився неподалік Новограда-Волинського. Після 8 класу пішов учитись у Житомирський педагогічний ліцей на вчителя фізики і математики. Закінчив його зі срібною медаллю. Після 11 класу поступив на радіофізичний факультет в університет Шевченка, на "Прикладну фізику" - з тих пір я в Києві. Поки вчився, підпрацьовував у різних місцях, але за фахом ще не працював.

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 01

 Фото: Віка Ясинська

Приходив на Майдан, але саме в ніч побиття студентів не був там, а наступного дня дізнався, що трапилось – і зрозумів, що не маю пройти осторонь цих подій. Взагалі, до цього я був пасивним у політичних питаннях. Хоча студентське життя було активне. Саме тоді, у 14 році, я закінчував четвертий курс. Паралельно вчився на військовій кафедрі у Військовому інституті (Військовий інститут КНУ ім. Т. Шевченка). За спеціальністю я був радіотехніком. І коли почалися події на сході, вирішив для себе, що піду воювати. Тоді, прочитавши про війни Росії з іншими країнами, я добре розумів, що у нас вона не триватиме кілька тижнів, мені здавалося, що це на два-три роки.

Влітку 14-го я закінчив четвертий курс, отримав диплом бакалавра і військове звання офіцера. В липні поступив на магістратуру в Інститут Високих технологій КНУ ім. Тараса Шевченка на спеціальність "Високі технології", а в середині серпня прийняв присягу. Вирішив тиждень-два проходити на навчання, а в середині вересня, прочитавши оголошення, що УНА-УНСО організовують добровольчий батальйон під Вінницею, зібрав речі і поїхав туди. На той момент у мене вже була дівчина Марина, тепер моя дружина, ми разом училися в університеті. Але вона не знала, куди я їду. У таборі я побачив, що там, так само як і я, усі хлопці мотивовані - і залишився на декілька тижнів. Я вже до того прочитав багато військової літератури, і, як міг, готувався до того, що буду воювати. Коли мені подзвонили з університету, я сказав, щоб готували документи на академвідпустку - буду їхати на фронт, пізніше підпишу контракт.

Під ДАПом

Восени 14-го року нам повідомили, що наша рота "унсовців" буде розвідувальною ротою 54 ОРБ – і я підписав з ними контракт до кінця особливого періоду. Підготовка мені сподобалась – багато стріляли, вчилися розвідки, опановували тактичну медицину. Але незабаром нас перевели в новостворену 81 окрему аеромобільну бригаду, як окрему розвідроту. Ми поїхали в Гвардійське, на територію 25 бригади, де мали тренуватися. До Різдва були там.

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 02

З ДжекіЧаном

У нас у розвідроті було три взводи, я був у другому. Проте, через фізичний стан не одразу приєднався до своїх. 23 січня 15 року, коли хлопці з інших взводів вже були під ДАПом, наш теж приїхав у село Водяне. Там були постійні обстріли. На той момент один з наших бійців, разом з командиром 90 окремого бата Олегом Кузьміних, потрапив у полон. Двоє хлопців загинуло. Мене з товаришем привезли на околицю Опитного, в будинок, який виходив на окружну дорогу перед ДАПом. Спочатку пару днів з нами було близько 10 чоловік з 93 бригади, а потім, коли вони поїхали, нас залишилося четверо. Щоправда, нам привезли багато гранатометів та іншої зброї, також генератор, достатньо бензину, їжі. Сказали, що ми маємо стежити за ситуацією.

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 03

 За декілька годин до поранення

Вже пізніше, після всіх подій у статті "Січнева епопея" я почитав і зрозумів, чого нас там залишили. 22 січня бойовики зробили прорив в Опитне, поїхали по окружній, але потім повернулися назад, перед Зенітом сталася сутичка – і вони поїхали до озер в бік асфальтного заводу на Спартаку (Село в Донецькій області). Ймовірно, нас там залишили з гранатометами, для того, щоб у разі ще одного такого прориву ми змогли відбити атаку. Плюс ми мали сидіти на даху будинку і слідкувати за виходами з ворожих "Градів" з Ясинуватої (Місто в Донецькій області). Окрім нас з інших боків стояли наші підрозділи – хлопці з крупнокаліберними кулеметами і БМП. Потім до нас приєдналися ще бійці, і на початку лютого, коли нас було десь чоловік 15, ми висунулися вперед, де був "Будинок Рибака" (Опорний пункт). А потім половину нашої роти, мене в тому числі, забрали на навчання.

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 04

Через тиждень ми повернулись, а хлопці з нашої роти ще просунулися вперед – туди, де застрягши в багнюці, вжетривалий час стояли два наших танки і машина розмінування. Ще наші бійці зайняли позиції перед метеостанцією, також ми ходили чергувати в будинок перед Спартаком - це нульовка. У той період по мобілізації на фронт приїхав і мій батько. Звуть його Павло, позивний Алекс, він був начальником розвідки 90 бата. Пізніше командир Біба поставив батька старшим, щоб організувати роботу по евакуації застряглої техніки. Батько з хлопцями десь біля тижня копали під гусеницями отвори і підсовували колоди, операція була непроста, але в результаті вони витягли два "Булата" ( Танк) і "ІМР" (Інженерна машина розгородження).

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 05

Розвідроту в середині червня вивели з Водяного. Після занять у Дружківці я підійшов до комбрига і сказав, що хочу служити з батьком – і мене перевели в розвідвзвод 90 батальйону. 15 липня я вже був з ними. Коли прийшла п’ята хвиля мобілізованих, мене поставили старшим, щоб я за ними приглядав. Їх було чоловік 40-50. З новими розвідниками ми знову поїхали у Водяне. Ще декілька разів сходив на чергування на пости, і на День ВДВ, перед тим, як нас мали вивести, почалася "дискотека". Сєпари знають, що ми аеромобільні війська – і почали нас "вітати".

Далі були заняття, полігони, а потім знову Костянтинівка. Це був кінець листопада 15 року. Взимку я сходив у відпустку, а потім протягом майже місяця разом з розвідротою ми вели розвідку в селищі Зайцеве, зайняли нові позиції, розмінували декілька доріг. Коли вийшли звідти, до середини березня тренувались у Костянтинівці, і 19 числа разом з третьою ротою виїхали на авдіївську промзону.

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 06

Зайцеве, кінець 2015 року

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 07

Адвіївка

В Авдіївці ми заступили на чергування на правому фланзі дачного масиву – стали з самого краю, де дачі дуже заросли. І саме тому, що така місцевість, там увесь час треба було пильнувати. Облаштували позиції, провели здалеку світло, подивилися що є навкруги, де розтяжки. Налагодили побут. Побули там трохи, поперестрілювались з ворогом. І потім, 22 числа, нашому взводу сказали висунутись в тил промзони – тримати котельню. Там почалися перші втрати.

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 08

 Селфі в Авдіївському лісі

25 березня з 11 до 12 ранку ми зробили розвідку на одну з ворожих точок. Сєпарів не було, проте ми знайшли паперові чохли з РПГ-7 - значить, вони туди прибігали і стріляли по нас. А о 12.10 з одного з наших спостережних пунктів почався штурм, який закінчився о 14 годині. В результаті ми захопили територію біля позиції "Скелет" і поставили нові позиції. Тоді загинув мій товариш Олег Довбня.

26 березня розвідрота ходила в тил сєпарів, аж за промзону до поста ДАІ за Ясинуватською розв’язкою. А ми, розвідники 90-го бата, тоді сиділи на краю наших позицій і чекали команди від розвідроти. Там їх почали обстрілювати, і знову загинув наш товариш. То був такий шалений вихід, що всі наші командири приїхали у штаб, щоб знати що там робиться. А потім друга рота захоплювала малі дачі, окрім цього захопили нові позиції. З промзони ми виїхали 19 червня. І на наше місце заступив на чергування 122 батальйон (122 окремий аеромобільний батальйон).

Поки я був на "промці", зрозумів, що якщо в Опитному, Зайцевому був страх загинути, чи що тебе можуть взяти у полон, то тут, мабуть, від того, що постійно доводилося стріляти – відчуття страху пропало. Було спокійне ставлення до своїх задач.

Потім мене і ще одного хлопця зі взводу послали в бригаду на заняття з техрозвідки. Позаймались, повернулись в батальйон, а далі поїхали охороняти берег Чорного моря. Після відпустки в середині серпня мені сказали, що я маю стрибати з парашутом, щоб закрити програму навчання. Але під час стрибка я зламав ногу. До кінця вересня ходив з гіпсом, на милицях приїхав в Костянтинівку. В той період ходив на наради і займався документацією. Коли демобілізувались, четверта п’ята і шоста хвилі, ми почекали доповнення контрактниками - і знову поїхали по полігонах.

Біля Новотроїцького

Наприкінці березня 17-го року наш бат поїхав на бойове чергування в село Тарамчук і село Славне біля Новотроїцького (СМТП). Ми виконували розвіддії і розмінування. Ширина фронту там була понад 10 км, а в нас тільки чотири сапери, але ми з усім справлялися.

Якось мене викликали у штаб і повідомили, що раніше я писав заяву на звільнення, в зв’язку з новим законом "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби", для тих, хто підписав контракт до кінця особливого періоду. То тепер я маю право звільнятися з армії, але саме тоді приїхала розвідрота і ми мали йти на одне із сіл. Я захотів залишитись, піти з ними, а також ще побути з батальйоном до виходу в Костянтинівку. І попередньо зробивши розвідку, 5 чи 6 травня, ми зайняли село, там не було нікого, але воно усе було заміноване. Ми вийшли за його межі метрів на 400, поставили позиції, хлопці вирили окопи – і повернулися назад. Одного дня, коли ходили по селу, мій побратим підірвався на смерть - невідомий вибуховий пристрій був схований за дитячою іграшкою. Наступного дня я пішов до хлопців робити дорозвідку, і коли обійшов окоп – наступив на міну і теж підірвався. Тоді у мене в руках був металошукач, але ось така міна ПМН-2 і звичайне каміння по звуку не відрізняються. На тому ж місці знайшли ще 6 таких самих мін. Мені розірвало стопу. Виносили звідти мене 13 чоловік - до наших позицій треба було йти десь 2,5 км.

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 09

Кар’єр на Донбасі

Поранення

Спочатку привезли у Волноваху, і поки мене несли, попри те, що був джгут, я втратив багато крові. Наші чудові медики Коля і Наташа рятували мене в швидкій. У Волновасі на той період була Оксана Корчинська – і разом зі мною на гелікоптері вона полетіла в Дніпро. Я був непритомний, коли мене привезли в лікарню імені Мечнікова. Прийшов до тями, коли мене звідти вже відправляли в Одесу. Там одразу в реанімацію, і професор Гайдаржи Ілля Трифонович - начальник травматологічного відділення одеського госпіталю, сказав, що поки що не будемо ампутувати ногу. Спочатку почистимо, а далі буде видно. А згодом мені запропонували показатися спеціалістам у Київському військовому госпіталі, бо все що могли зробити одеські медики, було зроблено. Окрім того я там був прописаний, та і батькам було ближче їздити до мене в Київ. Я їхав у спеціальному вакуумному апараті на нозі, біля Умані дуже розбита одеська траса – мене так розтрясло, що весь гній з ноги витік. Колба, в яку стікає рідина, була повна, тобто десь 450-500 мл. У Києві на це подивилися - в травматологію приймати не захотіли, сказали їхати в гнійну хірургію. Там розкрили рану, і повідомили, що єдиний вихід – це ампутація, більше тут нічого не вийде. І коли я погодився на це, вчасно допомогли волонтери: Даша Корнієнко, Тетяна Руденька, а також з "People Project" Настя Обертас і Макс Рябоконь – за пару годин до операції мене завезли в клініку "Ilaya". І завідуючий відділенням хірургії професор Володимир Михайлович Оксимець сказав, що шансів зберегти ногу – 50 на 50. Я відповів, що давайте спробуємо.

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 10

Правда, коли мені сказали суму за лікування, було трохи не по собі, але знову ж таки завдяки волонтерам, благодійному фонду "Благочестя" - гроші зібрали. Взагалі, в мене дуже боліла нога і я постійно був на знеболюючих, але коли приїхав у клініку, мені зняли апарат зовнішньої фіксації, розвернули стопу, звільнили затиснутий нерв - і нога перестала боліти. Потім поставили апарат Ілізарова.

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 11
Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 12
На голу рану пересадили шкіру, щоб вона не була відкрита, і до свого 24-річчя я пробув у клініці – загалом місяць. 12 липня мене відпустили додому, я поїхав до себе в село. Їздив у районну поліклініку – там мені робили перев’язки. Але я відчував, що нозі набагато краще, міг ходити по двору. Зараз мені прогнозують поставити кістку, яку вже виростили в лабораторії з мого кісткового мозку, щоб була опора для ноги, але гомілковостопний суглоб працювати не буде. Ще треба видалити з ноги осколок. Змінити кут стопи. Операція мала бути на початку осені, але я дуже довго проходив військово-лікарську комісію про придатність до військової служби. Для цього треба було пройти багато лікарів, а потім сталася історія з хабарем.

Про комісію МСЕК і хабарництво

5 вересня минулого року я ліг у травматологічне відділення Київського військового госпіталю і до 9 жовтня проходив комісію. Мені дали висновки лікарів на МСЕК і свідоцтво про хворобу. Наступний крок - комісія МСЕК, бо треба було оформити групу інвалідності. Дізнався, що оскільки я чинний військовослужбовець і прописаний у Києві, маю право звернутися у військову поліклініку - це відділ по роботі з МСЕК, яка знаходиться на території музею "Київська фортеця". Я пішов туди, показав весь пакет документів, сказали, що їх завезуть на комісію і звідти мені передзвонять з результатами. Але згодом мені повідомили, що комісія забракувала мої документи, бо в свідоцтві про хворобу відсутній запис про ступінь відчленування стопи – я не знаю, що це таке. Мені запропонували приїхати знову до них, щоб вирішувати що робити далі. І коли я прийшов, вони мені порадили обійти фортецю, там знаходиться центральна військово-лікарська комісія МО України. Прийшовши туди, я звернувся до самого головного - начальника ЦВЛК МОУ полковника Романа Шевчука. Він завів мене в один з кабінетів, поклав на стіл документи, пояснив, що лікар, який приймає тут, прийде з відпустки, все перегляне і мені зателефонує.

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 13

У клініці Ilaya після чергової операції

В результаті приїхав я туди знову 8 листопада, познайомився з лікарем-експертом Валерієм Наумовим. Він взяв мої документи, сказав що їде на МСЕК і щоб я не турбувався. Я тоді подумав: "Дуже добре, що є людина яка мені допоможе. Поїду додому, буду чекати на дзвінок." Але поки був вдома, мені подзвонив батько. Сказав, що до мами телефонувала якась людина і сказала, що їй треба приїхати в Київ, поговорити про твою інвалідність. Ми зрозуміли з татом, що "запахло смаженим", як то кажуть. Вирішили що батько приїде в Київ – і підемо розбиратись. Я подзвонив до Наумова, сказав, що замість мами приїде мій батько, але ми поїхали вдвох. Ще надворі ми включили диктофон на мобільному батька, і коли він спілкувався з Наумовим, той сказав, що, розумієте, вашому сину пропонують дати третю групу безстроково, потім взяв клаптик паперу і написав 1500, промовив "американських", дописав значок долара і згорнув. Батько вийшов з приміщення і ми з ним у той самий день поїхали в СБУ. Вони взялися проводити операцію: в присутності свідків передали батькові 15 купюр номіналом по 100 доларів. Операцію треба було починати, коли в мене на руках будуть документи з підписом голови МСЕК № 1 Віктора Чернявського. 29 листопада відбулася передача коштів – і як тільки батько віддав гроші, до мене подзвонили і сказали,що Олексюк Петро, а Ваші документи вже у нас - приїжджайте на проходження комісії МСЕК. Це було 5 грудня.

Я пройшов комісію, через дві години мені винесли довідку, я розписався в журналі, вийшов з приміщення МСЕК. Побачив що скрізь співробітники СБУ, але в цивільному одязі. Мені шепнули на вухо, що йди пий каву, а вони усі увірвалися у будівлю. Того дня відбулося одночасно чотири обшуки: у приміщенні МСЕК, у кабінеті Наумова, в нього вдома і вдома у Чернявського. Чотири моїх купюри знайшли у Наумова в квартирі, окрім того там було ще немало грошей, в його кабінеті теж. В загальній кількості було вилучено 130 тисяч доларів, 37 пакетів документів , з грошима - 26. Оскільки Наумов співпрацює тільки з військовими, то виходить, що це все атовці, тобто 26 чоловік вже заплатили гроші. Вилучені суми були від 700 до 4 тис. доларів. Мені дуже образливо, що є такі люди, які дають хабарі, бо вони зрадили свої ідеї. Вони ж воювали за Україну, а тут схибили.

Ми звернулися в СБУ, коли за групу інвалідності для мене батькові сказали дати 1500 доларів хабара, - військовослужбовець 90 ОАеМБ Петро Олексюк 14

 Фото: Віка Ясинська

7 грудня був перший суд по обранню запобіжного заходу, а 8 вранці зачитали рішення. Суддя повністю задовольнила клопотання прокурора, а саме два місяці тримання під вартою із можливістю внесення застави по 2 млн грн для кожного зі звинувачуваних. Їм обом інкримінують вчинення злочинів за частиною третьою статті 368 ККУ (Одержання хабара в особливо великому розмірі), та за частиною 5 статті 27 (Пособництво злочину). В результаті Чернявського випустили через декілька днів, бо за нього заплатили заставу, а гроші за Наумова внесли пізніше, і його випустили у січні цього року. Зараз вони обидва подали апеляційні скарги.

Віка Ясинська, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3106742
 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх