EN|RU|UK
 Общество
  14370  32

 Полеглі Герої листопада


Автор: Ян Осока

У цій статті наведено дані про бойові втрати української армії на сході України за листопад 2018 року. Імена та прізвища, а також детальніша інформація про кожного загиблого Героя. Перелік не є остаточним.

ВСТУП

Маленька сніжинка виникла серед важкого свинцевого неба та почала плавно опускатися назустріч холодній землі, кидаючись в різні боки під м'якими поштовхами невидимих ​​долонь вітру. Це не був початок снігопаду, сніжинка самотньою білою крапкою падала донизу, на село, що знаходилося далеко від основних автомобільних шляхів, на село, в якому було багато занедбаних і порожніх будинків, але в деяких жили старі люди, або ті, яким нікуди було переселятися.

Дідусь прокинувся дуже рано, коли міста ще насолоджувалися накопиченим під ковдрами за ніч теплом. Прокидатися рано було і звичкою, і обов'язком, кожен день приносив нові проблеми, нову роботу по господарству, життя в селі не було медом, воно вимагало постійної та важкої праці, до якої він також звик, хоча вечорами іноді дуже боліли ноги та спина, але робота сама не робилася, тому доводилося рано підійматися й починати.

Найперше, що робив дідусь після того, як прокидався у своєму вузькому та незручному ліжку, він надівав окуляри, брав до рук свій старий мобільний телефон і читав повідомлення, які йому за ніч надіслав з війни його син. Телефон був частково зламаний, чомусь він припинив здійснювати і приймати дзвінки, тому залишався тільки один спосіб спілкування. Іноді повідомлення було одне, іноді їх було багато, але вони були, кожен ранок починався з гарячкового читання слів і речень, відправлених йому здалеку єдиною рідною людиною. Дружина померла давно, інших близьких родичів у нього не залишилося, син був для нього цілим Всесвітом та сенсом усього його життя.

Син ніколи не скаржився в своїх повідомленнях, писав, що у нього 4-5-0, дідусь давно вже знав, що ці цифри розшифровуються, як "все добре", але також він знав, що не дуже-то і 4-5-0 на війні, серед голих полів, в промерзлих і зледенілих окопах, і він увесь час писав у відповідь, щоб синок знайшов час поїсти гарячого та тепліше вдягнутися, особливо берегти ноги від переохолодження, зима не завжди прощала наплювацьке ставлення до свого здоров'я, і ​​підхопити бронхіт або запалення було простіше простого.

За цю ніч прийшло три звісточки, і самотній старий, що мешкав на напівпустельній вулиці звичайного, забутого Богом і владою села, перечитав кожне по десять разів. У них не було нічого нового, звичайні армійські будні підрозділу, що стояв на передовій: то стріляли, то не стріляли, то чергування на посту, то короткий і напружений відпочинок, який нагадував прогулянку по прозорому і крихкому льоду, де кожен крок міг з хрускотом проломити тонке скло сну, і починалося різке провалювання в реальність холодного листопада.

У старого в голові з'явилося якесь нове відчуття, схоже на тягучу верхню плівку болотної трясовини, в якій ліниво борсалися думки, насилу пробираючись на поверхню, думки спливали і майже відразу знову тонули, їх тягнув донизу дивний в’язкий вантаж, що заважав зосередитися. Кілька разів глибоко вдихнувши, він зміг трохи розігнати важкий туман, що коливався між скронь, але тільки трохи, туман осів на дно, але не розсіявся, туман причаївся, і думки були змушені через силу прогризати собі шлях крізь це незрозуміле міцне павутиння розхитаної свідомості.

Дідусь скрупульозно розпочав друкувати відповіді, ретельно натискаючи на кнопки. Слова на екрані мобільного не могли точною мірою повторити тих слів, які говорило його серце, але іншого шляху не було, він не міг подзвонити, а новий телефон ще досі не купив. Врешті-решт, закінчивши з цим ранковим ритуалом, він приступив до щоденної роботи по господарству: погодувати, прибрати, полагодити, так тривало день за днем ​​у тихому й сумному житті забутого села.

Потрібно було набрати в сараї дров, і коли дідусь ішов по них, з туману в голові раптово стрімко вирвалося яскраве біле світло інсульту, з якого негайно виповзли чорні щупальця темряви. Старий упав на землю, а з кишені його куртки вилетів старий мобільний телефон.

Маленька біла сніжинка закінчила свій шлях, приземлившись на темний екран і скотилася по ньому прозорою краплею води, що прийшла з низького сірого неба листопада.

Полеглі Герої листопада 01

  1. Ігор Андрійович Гончаренко народився 05.03.1994 року у селі Станишівка Житомирської області.

Закінчив 9 класів Житомирської школи №20, після чого вступив до Житомирського ПТУ №1, у якому отримав фах будівельника. Після завершення навчаня Ігоря Андрійовича було призвано на строкову, яку він проходив в Одесі, у лавах Національної гвардії України.

Хлопець дуже захоплювався футболом, мріяв про власну автівку. Він випромінював якусь силу та надійність, завжди знав, де правда, де справедливість, тримав у собі непохитне почуття людської гідності.

Навесні 2016 року він підписав із ЗСУ контракт. Служив у 20-му окремому батальйоні радіоелектроної боротьби, з якого був відряджений до іншого підрозділу та виконував бойові завдання у зоні Операції Об'єднаних Сил.

Старший солдат, стрілець-помічник гранатометника 8-ї роти 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 1 листопада в районі селища міського типу Зайцеве Донецької області від смертельного поранення, якого зазнав внаслідок обстрілу нашого опорного пункту з великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї.

Похований 4 листопада у Станишівці. У нього залишилися мати, вітчим та двоє братів.

Полеглі Герої листопада 02

  1. Максим Вікторович Пасичнюк народився 03.10.1978 у місті Петропавловську-Камчатському (РФ). З 1989 року мешкав у селі Губни Локачинського району Волинської області, а з 1994 року - у Луцьку.

    Хлопець закінчив 9 класів Губинської загальноосвітньої школи, після чого вступив до Луцького професійно-технічного училища №6, яке закінчив 1994 року за фахом "кіномеханік".

    19.06.2017 року був призваний за контрактом Локачинським РВК, а після закінчення навчання на полігоні, 23.10.2017-го зарахований до свого підрозділу.

    Солдат, старший телефоніст-гранатометник взводу зв'язку 14-ї окремої механізованої бригади.

    Загинув 4 листопада вранці в районі хутора Вільний Попаснянського району Луганської області від кулі снайпера найманців РФ.

    Похований 7 листопада у Губині. У нього залишилися мати та брат.Полеглі Герої листопада 03

3.Іван Володимирович Воробей народився 03.07.1999 року у селі Дігтярівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області.

Закінчив Дігтярівський навчально-виховний комплекс, після чого вступив до Шосткинського професійно-технічного училища, у якому отримав фах "токар".

Невдовзі після закінченя навчання Іван прийняв відповідальне рішення йти до лав армії та 07.08.2018 року був призваний за контрактом Новгород-Сіверським РВК.

Солдат, заступник командира бойової машини – навідник-оператор 3-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 9 листопада близько 21.30 в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ.

Похований 12 листопада у рідному селі. У нього залишилися батьки, сестра та бабуся, яка виховувала хлопця.

Полеглі Герої листопада 04

4.Євген Валерійович Летюка народився 24.07.1998 року у селищі міського типу Петропавлівка (на той час – Петрівка) Станично-Луганського району Луганської області.

29.07. 2016 року призваний за контрактом Новоайдарським РВК, служив спочатку командиром відділення 108-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, але згодом перейшов до іншого батальйону.

Солдат, механік-водій 3-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 9 листопада близько 21.30 в районі селища Кримське Новоайдарського району Луганської області від смертельного кульового поранення, завданого снайпером найманців РФ під час спроби надання допомоги своєму побратимові солдату Воробею, якого снайпер смертельно поранив перед цим.

Похований 11 листопада у Петропавлівці. У нього залишилися мати та брат.

Полеглі Герої листопада 05

4.Юрій Михайлович Олійник (позивний Полтава) народився 15.11.1974 року у селі Іванівка Кобеляцького району Полтавської області. З 2006 року мешкав у Києві.

Батько хлопця помер давно, тому вихованням Юрія та трьох його братів займалася мати. Хлопець після сільської школи закінчив Кобеляцьке професійно-технічне училище, у якому отримав фах "тракторист-машиніст", за яким працював у Києво-Святошинському Дорожно-експлуатаційному управлінні під час мешкання у столиці.

Історія життя у родини була не надто щасливою: спочатку трагічно загинув старший брат, а 7 грудня минулого року померла й мати.

Один з братів Юрія Михайловича відслужив по мобілізації під час війни, отримав посвідчення учасника бойових дій. Та й сам Полтава також був призваний у 3-ю хвилю, проходив службу у 12-му батальйоні територіальної оборони (який пізніше був перейменований на 12-й окремий мотопіхотний батальйон "Київ").

За згадками побратимів, Юрій Михайлович був напрочуд гарною та доброю людиною, мав повагу серед товаришів по службі, не уникав завдань та зарекомендував себе як гарний боєць.

Старшина, військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 10 листопада в районі селища Луганське Донецької області внаслідок підриву на радіокерованому фугасі.

Похований 14 листопада в Іванівці. У нього залишились двоє братів та двоє дітей.

Полеглі Герої листопада 06

5.Роман Павлович Селіхов (позивний Гера) народився 08.08.1976 року у місті Новомосковськ Дніпропетровської області.

Виріс у родині військових: дідусь та батько були кадровими військовослужбовцями. Роман отримав вищу юридичну освіту, але спочатку працював у сфері будівництва. У 2015 році був призваний за мобілізацією, служив розвідником, командиром 2-го взводу розвідувальної роти 5-ї батальйонно-тактичної групи 81-ї окремої аеромобільної бригади. Брав участь у бойових діях в районі Опитного, Горлівки, Авдіївки, Попасної.

Демобілізувавшись, продовжив службу у військкоматі Дніпра, звідки перейшов до 169-го навчального центру "Десна". Потім він закінчив канадсько-литовські курси снайперів та став інструктором. Цього року на змаганнях у Литві посів 3 місце на чемпіонаті Європи з військового снайпінгу в особистому заліку, після чого знову вирушив у зону проведення бойових дій.

Старший сержант, інструктор снайперів 169-го навчального центру "Десна".

Загинув 10 листопада в районі селища Луганське Донецької області внаслідок підриву на радіокерованому фугасі.

Похований Роман Павлович 14 листопада на Краснопільському кладовищі Дніпра. У нього залишилися батьки, дружина та дві доньки.

Полеглі Герої листопада 07

6.Віталій Георгійович Онофрейчук народився 22.04.1981 року у Чернівцях.

У 2001-2002 роках чоловік брав участь у миротворчій місії у Косово, а до 2006 року проходив службу в одному з підрозділів Збройних Сил України.

Призваний за контрактом Глибоцьким РВК Чернівецької області 30.01.2017 року.

Сержант, командир 2-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 109-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади.

Загинув 17 листопада о 0.55 в районі населеного пункту Новотошківське Луганської області внаслідок прямого влучання 120-мм міни у наш взводний опорний пункт.

Тіло Віталія Георгійовича направлено на експертизу. У нього залишилися батьки.

Полеглі Герої листопада 08

7.Сергій Вікторович Гаркуша (позивний Дизайнер) народився 11.09.1990 року у селі Валява Городищенського району Черкаської області.

2008 року хлопець закінчив 11 класів сільської школи, після чого поїхав до Києва, де рік попрацював на будівництвах. Повернувшись до села, влаштувався працювати на цегельний завод, де працював до 2016 року., а 15.09.2016-го підписав із ЗСУ контракт.

Не можна сказати, що Сергій був у школі відмінником, але це компенсувалося його наполеглівістю та активністю, через що його поважали однокласники та друзі. Він мріяв навчатися на архітектора, але не судилося через брак коштів у родині. Завдяки цій мрії він і отримав потім в армії свій позивний.

Він завжди був готовий прийти на допомогу, а служити пішов разом зі своїм другом з дитинства, з яким він міцно товаришував, часто ночував у нього, полюбляв смажити з ним картоплю, і на руках якого він і помер.

Батько хлопця помер, коли йому було 8 років. Але у Сергія залишилась рідна по батькові сестра, яку він дуже любив, та кожного разу обов'язково відвідував, коли приїжджав у відпустку додому, а її донька стала йому хрещеною.

Солдат, навідник кулеметного взводу 2-ї роти 1-го батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.

Загинув 24 листопада о 19:45 під час бойового чергування на взводному опорному пункті в районі села Красногорівка Донецької області внаслідок смертельного осколкового поранення в живіт від кумулятивного пострілу із СПГ-9.

Похований 27 листопада у Валяві. У нього залишилися мати, вітчим, сестра та брат.

Полеглі Герої листопада 09

8.Віктор Михайлович Лахай народився 25.11.1977 року у селі Велика Глуша Любешівського району Волинської області. З 1986 року мешкав у Луцьку.

Закінчив місцеву школу №9, після чого продовжив навчання у Луцькому ВПУ № 6. У 1996-1998 роках проходив строкову службу. Брав участь у Помаранчевій Революції та Революції Гідності.

Молодший сержант, командир взводу 14-ї окремої механізованої бригади. Після проходження підготовки у Десні, з жовтня цього року перебував на передовій.

Загинув у ніч з 25 на 26 листопада від смертельного кульового поранення в районі села Катеринівка Попаснянського району Луганської області.

Похований 28 листопада на Алеї почесних поховань у селі Гаразджа. У нього залишилися мати та дві сестри.

ПІСЛЯМОВА

Йому пощастило - того дня в гості завітав сусід і знайшов його. Була викликана швидка допомога, хоча медики добиралися до їхнього забутого села довго, врешті-решт, вони приїхали й відвезли старого до районної лікарні. Пощастило також тим, що інсульт був легким, старий не помер відразу і не залишився лежати, мов рослина, хоча реабілітація тривала не один тиждень. Повністю він не одужав, разом зі спалахом того білого світла щось із дзвоном хруснуло всередині, ніби від сильної напруги лопнула туго натягнута струна, що тримала баланс його здоров'я.

Поки дідусь лежав у лікарні, він постійно перечитував усі повідомлення від сина. Правий бік тіла слухався погано, але ліва рука не втратила своєї сили, і він пристосувався працювати з телефоном однією рукою. Йому прописали повний спокій, але він не писав про те, що з ним трапилося, щоб не хвилювати сина, оскільки йому й так вистачало хвилювань і турбот. Він питав, коли ж син повернеться, але той уникав точної дати, туманно і розпливчасто відповідаючи, що незабаром.

Сусід теж був самотньою та старою людиною. Діти його давно роз'їхалися по різних містах, лише зрідка нагадуючи про себе короткими й нечастими візитами, віддаючи данину обов'язку і поспішаючи скоріше повернутися назад, до своїх міст, залишивши батька в його селі. Сусід не звинувачував їх, чудово розуміючи, що у них тепер своє доросле життя, своя робота, діти та турботи. Тому він часто відвідував дідуся в лікарні, адже дві старих людини, що мешкали на напівпустельній вулиці, були один в одного єдиним, з ким можна було поспілкуватися, вони були тими, хто розумів, що таке - жити в самоті.

В один з останніх днів перебування дідуся у лікарні сусід зайшов до нього в палату і побачив, що той плаче. Це було настільки несподівано, що він спочатку подумав, що старому щось погане сказали лікарі. Але лікарі тут були ні до чого, виявилося, що у дідуся повністю зламався мобільний. Сусід відчув велике полегшення через таку дріб'язкову причину, обіцяючи віднести його в ремонт, і взагалі, хіба це привід для такого бурхливого прояву почуттів, сказав він, полагодять тобі твій телефон, заспокойся, не варто це того, тобі треба берегти себе та свої нерви.

Дідусь погодився, і раптово почав ділитися з сусідом найпотаємнішим, розповідати йому про те, як зараз протікає його життя, як починаються світанки з прочитання повідомлень від сина, як вони між собою переписуються, як він з нетерпінням чекає нових звісточок, як втомився він від нескінченної самотності, як зустрічатиме сина, коли той повернеться з війни додому, як йому погано від того, що зламався телефон, адже він позбувся єдиної ниточки, що пов'язувала його з рідною душею.

Дідусь розповідав довго, захлинаючись і не зупиняючись, з яскравим блиском в очах, а сусід, який жив поруч, не говорив нічого, а тільки слухав з широко розкритими очима, слухав і відчував, як крижаний холод піднімається від шлунка до горла.

Він особисто копав яму на сільському кладовищі цього травня, коли надійшла новина про те, що єдиний солдат з їхнього села загинув на війні. Він виносив труну з дому дідуся та ніс її на плечах серед квітучих акацій розбитою ґрунтовою дорогою, а сльози нестримно котилися по його обвітрених щоках. Дивлячись на спокійне обличчя солдата, що лежав у труні, він відчував, як шалений біль б’є крилами усередині, як туга пружина люті розвернулася в душі, хоча він був віруючим, але того дня він щиро бажав смерті тим, хто вбив цього молодого ще чоловіка.

А тепер він слухав сповідь дідуся і все зрозумів. Обережно, намагаючись нічим не видати своє розуміння, сусід ледве-ледве зміг перевести тему розмови в інший бік, а перед тим, як іти, забрав телефон, пообіцявши дідусеві, що сьогодні ж віддасть його у ремонт. Так він і зробив, і телефон відремонтували за якихось півгодини, причина була дріб'язкова, відійшов якийсь контакт, і наступного дня сусід знову приїхав до дідуся, щоб віддати мобільний.

У палаті нянечка застеляла ліжко дідуся чистою білизною. У відповідь на здивований погляд сусіда вона легенько заперечливо похитала головою, дідусь помер вночі від раптової зупинки серця, і швидше за все, це було уві сні. Літня людина повільно вийшла з палати та спустилася сходами униз до виходу. На вулиці було сиро та холодно, люди куталися в шарфи, невеликий мокрий сніг падав на землю та майже миттєво танув, перетворюючись на бруд. Незважаючи на таку погоду, сусід присів на лавочку і руки його безсило звисали вздовж тіла.

Дідуся поховали на сільському кладовищі поряд з могилою сина. Сусід знову ніс труну на плечі, виносячи дідуся в останню путь з його будинку в забутому селі. Людей було дуже мало, ховали чергового старого, у якого не було близьких родичів. Після того, як яму закидали землею, всі поспішили розійтися по своїх справах, біля свіжого горбка землі залишився тільки сусід, який довго мовчки дивився на дві могили, в яких лежали батько і син. Раптово він згадав, що в його кишені досі лежить одна річ. Засунувши руку до кишені, він витягнув старий і потертий мобільний з тріснутим корпусом.

Папка вихідних містила понад п'ятсот повідомлень, відправлених на один і той самий номер. Папка вхідних була порожня.

Ян Осока, "Цензор.НЕТ"

Про загиблих Героїв серпня 2016 читайте тут.
Про полеглих Героїв вересня 2016 читайтетут.
Про Героїв, загиблих у жовтні 2016, читайтетут.
Стаття про загиблих Героїв листопада 2016тут.
Про загиблих Героїв грудня 2016 - стаття тут.
Про загиблих Героїв січня 2017 читайте тут.
Про загиблих Героїв лютого 2017 читайте тут.
Про Героїв, загиблих у березні 2017, читайте тут.
Про загиблих Героїв квітня 2017 читайте тут.
Про Героїв, полеглих у травні 2017, читайте тут.
Про полеглих у червні 2017 - матеріал тут
Стаття про загиблих у липні 2017- тут.
Про загиблих Героїв серпня 2017 читайте тут.
Про загиблих у вересні 2017 матеріал тут.
Матеріал про загиблих Героїв жовтня 2017- тут
Про полеглих у листопаді 2017 читайте тут.
Про загиблих у грудні 2017-го - стаття
тут.
Про полеглих у січні 2018 року читайте статтю.
Про загиблих у лютому - стаття тут.
Про полеглих у березні 2018-го читайте тут
Про загиблих Героїв квітня 2018 матеріал тут.
Про загиблих Героїв травня 2018 матеріал тут.

Про полеглих у червні 2018 читайте тут

Стаття "Загиблі Герої липня-2018" тут

Про полеглих у серпні 2018 року читайте тут

"Полеглі Герої вересня" читайте тут.

"Загиблі Герої жовтня-2018" читайте тут.

Источник: https://censor.net.ua/r3099970
 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх