EN|RU|UK
 Общество
  16128  14

 Бійці 7-ї роти 72-ї бригади брати-близнюки Коваленки: Під Горлівкою дивна війна: ідеш на позицію, а впритул до неї місцева бабця картоплю копає


Автор: В.Кіртока

32-річні Дмитро та Роман Коваленки з міста Узина Київської області, відслуживши по мобілізації в Нацгвардії, підписали контракти з піхотною бригадою і рік тому воювали під Авдіївкою на Зеніті, а тепер захищають Україну під Горлівкою.

 

Бійці 7-ї роти 72-ї бригади брати-близнюки Коваленки: Під Горлівкою дивна війна: ідеш на позицію, а впритул до неї місцева бабця картоплю копає 01

З тими, хто бачить їх вперше, відбувається одне й те саме: люди думають, що у них в очах двоїться, або що вони не помітили, як той, кого вони щойно бачили, вийшов з приміщення і повернувся. А зрозумівши, що річ у тому, що це близнюки, здивовано всміхаються і з полегшенням зітхають. А Дмитро і Рома вже звикли: той самий фокус спрацював знову.

У них і посади в роті однакові. Обидва служать командирами взводів 7-ої роти 3-го батальйону 72-ої бригади, яку ще називають шаленою. Дмитро - 2-им, а Роман - 1-им. Тільки під час спілкування з обома виявляється: попри свою абсолютну схожість, вони досить різні. "Я почав розрізняти близнюків спочатку за родимкою, яка є у Діми на лобі, - говорить про своїх підлеглих командир 7-ої роти Богдан Гарнага, позивний Бахмат. - А потім побачив, що Дмитро наче трохи серйозніший, ніж брат, навіть здається, що він старший за брата. Я їх не плутаю ніколи. І обидва виявилися прекрасними бійцями, хоча до війни ніколи в армії не служили".

Бійці 7-ї роти 72-ї бригади брати-близнюки Коваленки: Під Горлівкою дивна війна: ідеш на позицію, а впритул до неї місцева бабця картоплю копає 02

Близнюки з командиром роти Богданом Гарнагою, позивний Бахмат

"МИ БУЛИ В РІЗНИХ ПІДРОЗДІЛАХ, А ЗАМКОМБАТА ВИРІШИВ, ЩО МИ МАЄМО БУТИ РАЗОМ"

- Тут, у бригаді, ми з червня 2016 року, - говорить Роман. - До того рік відслужили в Нацгвардії. В 2014 році спочатку мобілізували Діму, наступного дня і я пішов у військкомат. Повістка брату прийшла 3 квітня. Після підготовчого табору нас відправили під Маріуполь, там ми більше ніж три місяці чергували на блокпостах. Зайшли в червні, а вийшли у вересні, після чого нас відправили на кордон з Придністров'ям.

Коли ми заїхали у Маріуполь, місто було пустим, навіть людей не було. Маріуполь тільки звільнили. З місцевими ми не спілкувалися, не було і можливості, та й інтересу. Нашим завданням було перевіряти машини і людей на блокпостах. А там не до спілкування. Хоча були і нормальні люди, які ставилися до нас приязно і спокійно, але й сєпарів ми бачили. Такі могли під'їхати на таксі до блокпосту і починали щось викрикувати нам. Вони були без зброї, але провокували. Іноді доходило до того, що ми могли чергу в небо дати, когось із таких провокаторів затримували, здавали в СБУ. Така у нас була служба. Чесно кажучи, нічого визначного. Несли службу та й по всьому. Після того, як демобілізувалися, рік пробули вдома.

- На роботу повернулися?

- До мобілізації і я, і Діма працювали у податковій.

- Ви все разом робите?

- Так, - усміхаються брати. - Так простіше, - додає Дмитро.

Саме тому, що хлопці працювали в податковій, Ромі дали позивний Ревізор, а Дімі вже нічого не вигадували і назвали Братом.

Бійці 7-ї роти 72-ї бригади брати-близнюки Коваленки: Під Горлівкою дивна війна: ідеш на позицію, а впритул до неї місцева бабця картоплю копає 03

- Я звільнився звідти якраз напередодні мобілізації, - додає Роман. - А Діма ще залишався. На відміну від мене, він на Майдан їздив, хоча співробітникам податкової забороняли це робити. Але брат все одно одного дня зібрався і поїхав туди.

- Я хотів на власні очі побачити, як це все там, - говорить Дмитро. - Тому, що говорили по телевізору, не завжди вірив. Важливо було самому зрозуміти, хто там і за що стоїть. Заборони на роботі на мене мало діяли. Та й ми ж з братом розуміли, що робиться в системі. Тому її й покинули. Не хотілося бути причетними до того, що вимагали від людей. Після служби в Нацгвардії я звільнився із податкової і пішов таксувати. Рома вдома допомагав батькам. А потім ми вирішили, що потрібно щось і далі робити для цієї країни. І після нового 2016 року підписали контракти з 72-ою бригадою.

- Ви відразу потрапили на офіцерські посади...

- Так ми ж під час навчання закінчили військову кафедру.

- Ви обрали бригаду, яка знаходилася в найгарячіших місцях...

- Морально були готові, що потрапимо саме на передову, ми й не хотіли більше на блокпости... До речі, ті, хто з нами був мобілізовані, всі в різний час пішли служити далі в Збройні сили, тільки один підписав контракт із Нацгвардією.

- Бригада якраз із Волновахи вийшла, тому з Дімою поїхали на полігон у Черкаське, - продовжує Роман. - А коли настав час їхати на війну, ми потрапили на Зеніт - це позиція неподалік від Донецького аеропорту і від шахти Бутівки. Тоді Діма був командиром кулеметного взводу батальйону, а я командиром взводу в 7-ій роті, як і зараз. Але замкомбата сказав, що брати мають бути в одному підрозділі, і мене перевели.

Бійці 7-ї роти 72-ї бригади брати-близнюки Коваленки: Під Горлівкою дивна війна: ідеш на позицію, а впритул до неї місцева бабця картоплю копає 04

Брати на Зеніті

- А ви самі хотіли бути разом?

- Так, але нікого про це не просили. Я відразу опинився на Зеніті, а Діма залишався в Авдіївці. У кожного з нас було багато роботи, тому не встигли ні в місті роздивитися, ні сумувати один за одним. Коли Діма перший раз прийшов до нас, стрілкотня працювала постійно. Там 500 метрів було до ворога. Пока дойдеш до позицій, відчуваєш, як адреналін грає. Перші переходи з позиції на позицію були досить драйвові. А потім потроху звикли. До всього можна звикнути.

- Десь місяць ми не бачилися, поки мене не перевели в 7-му роту, - додає Дмитро. - Переживав, коли чув, що там, де він знаходився, бій ішов. У 2016 році в самій Авдіївці було добре чутно, що стріляють, а із зв'язком були проблеми... Спокійніше стало, коли мене перевели, і я знову був поряд із братом. На Новий рік нас обох разом відпустили у відпустку.

Бійці 7-ї роти 72-ї бригади брати-близнюки Коваленки: Під Горлівкою дивна війна: ідеш на позицію, а впритул до неї місцева бабця картоплю копає 05

Дмитро на позиції Зеніт, у відомому кріслі, зробленому із уламків, які прилітають з боку Донецька

ЧОТИРИ КІЛОМЕТРИ РОЗРИВУ МІЖ ПОЗИЦІЯМИ ПРОСТО НЕ МОЖНА БУЛО ЗАЛИШАТИ

- Тут, під Горлівкою, не так цікаво, як було на Зеніті, - вважає Роман. - Хоча наша рота зайняла село Гладосово, яке до нашого заходу сюди залишалося у сірій зоні. Там не було військових.

- Нам потрібно було подивитися, де знаходиться сусідня 8-а рота, - розповідає Дмитро. - Пройшли пішки весь маршрут, подивилися, що де, аж до сусідів. І вирішили - сто відсотків треба займати позиції в нічийному селі. Чотири кілометри розриву між позиціями просто не можна було залишати.

- Тут все зовсім по-іншому, ніж в Авдіївці, - говорить Роман. - Поряд з нами живуть місцеві, навіть малі діти, тут у нас окоп викопаний, який знаходиться безпосередньо біля городу, який обробляється. Восени було, що ми заходимо на позицію, а там бабка копає картоплю. Я охренів, коли це побачив.

Бійці 7-ї роти 72-ї бригади брати-близнюки Коваленки: Під Горлівкою дивна війна: ідеш на позицію, а впритул до неї місцева бабця картоплю копає 06

Першого вересня син Дмитра пішов у перший клас

- У селі живе хлопчик такого віку, як мій син, - дивується Дмитро. - Мій Костик цієї осені пішов у перший клас. А цей - ні, бігає по селі. Тут двоє дітей, яким шість-сім років. Є ще зовсім маленький - три чи чотири роки. Я дивлюся на цих дітей із жахом. Я дізнавався - цим родинам пропонували переїхати, приписатися в місті на мирній території, але вони кажуть, що звідси не поїдуть. З одного боку їх можна й зрозуміти: тут свій дім, а там буде гуртожиток і статус переселенця. Та й куди вже їхати бабам і дідам, які все життя тут прожили. А от молоду баришню з малою дитиною на руках я зрозуміти не можу. Чого вона тут сидить?

- Займати сіре село і робити нові позиції разом з іншими хлопцями пішов і брат, - додає Дмитро. - А кого ще мав посилати командир, якщо не його? Він все знає, а в роту прислали прикомандированих бійців, інші хлопці були ще необстріляні. Їм треба було все показувати. Я в цей час залишався при штабі, займався керуванням операцією, допомагав командиру.

- Тобто тепер ти, Дімо, за посадою старший, ніж Роман?

- Ні. Ми обидва командири взводів. Але коли командир роти їде у відпустку, я виконую його обов'язки. І тоді не вважаю, що Рома мій брат, він такий же боєць, як і інші. Я для себе так вирішив. Так легше. Що буде далі? Подивимося. Всю осінь тут було досить спокійно, але ми ж не знаємо, що буде попереду.

Ці слова брати промовляють разом, одноголосно. Після чого сміються, і Діма каже Ромі: "Чого ти мої слова у мене забираєш?"

- В Авдіївці також спершу було більш-менш тихо, - продовжує Дмитро. - Зима, думаю, все покаже... Тут зараз в основному стрілкотня. І мене вона дратує більше, ніж мінометні обстріли. Шальна пуля може прилетіти де завгодно, прострілюється навіть ця дорога, біля якої ми зараз сидимо. Можна йти у сусідню хату і коли присісти, а коли й лягти. Днями трасери тут літали...

"МИ МОЖЕМО ПОСВАРИТИСЯ І НЕ РОЗМОВЛЯТИ ОДИН З ОДНИМ ЦІЛУ... ГОДИНУ"

- Як батьки поставилися до вашого рішення підписати контракт зі Збройними силами?

- Переживають, зрозуміло, але ми прийняли таке рішення і відмовити нас вже не можна було, - каже Дмитро. - А батько відразу сказав нам: "Тільки разом служіть. Якщо один пішов у армію, то й другий має іти".

- Ми все життя разом, - усміхається Рома.

-У дитинстві я був більш крученим, ніж брат, а з віком все змінилося, - розказує Дмитро.

- А билися між собою?

- Ми і зараз можемо серйозно посваритися, годину потім не говоримо один з одним.

- Та яку годину. Менше! - уточнює Дмитро.

Бійці 7-ї роти 72-ї бригади брати-близнюки Коваленки: Під Горлівкою дивна війна: ідеш на позицію, а впритул до неї місцева бабця картоплю копає 07

- У дитинстві вас часто плутали?

- Та й зараз плутають, - відповідає Дмитро. - Але я не звертаю уваги. Якщо поряд немає брата, а хтось кличе: "Рома" - обертаюся, відповідаю. Звикли до цього.

- Двійні по чиїй лінії народжувалися?

- По маминій. У маминого тата племінники - двійнята. Можливо, у нас ще будуть двійні. Але поки у нашої старшої сестри донька, а у Діми син.

- Хто з вас старший?

- Рома старший за мене на годину і двадцять хвилин, - сміється Дмитро.

- Ми однаково вдягалися до третього курсу, - додає Роман.

- Діма, син знає, що ти воюєш?

- Так. Я вважаю, що дитина має знати, де перебуває його батько. Не хочу, щоб він пізніше ображався, що я від нього щось приховував. Тим більше, що ми тепер разом не живемо. Жінка проти була, щоб я ішов в армію. Мобілізацію вона ще зрозуміла, а контракт, ще й з 72-ою бригадою, то ні... Я приїхав у відпустку і дізнався, що вона подала на розлучення...

- Звідки у вас уміння воювати?

- Мені здається, це в серці, - каже Дмитро. - І не в кожного чоловіка воно є. В дитинстві у нас був учитель, з яким ми ходили в походи, він нас навчив деяких важливих речей. Ми йому вдячні. А батьки наші й самі дивуються, що ми так легко увійшли у військове оточення. Хоча тато згадав, що в дитинстві хтось нам пророкував, що військовими станемо.

Бійці 7-ї роти 72-ї бригади брати-близнюки Коваленки: Під Горлівкою дивна війна: ідеш на позицію, а впритул до неї місцева бабця картоплю копає 08

Нещодавно у взводі Романа загинув боєць. Для нього це стало величезною трагедією. "Юрка був мені, як брат, - із сльозами на очах казав він мені. – Як ще один Діма"…

- Є бійці, яким нічого не потрібно, які самі не розуміють, що їх змусило підписати контракт, - додає Роман. - Хіба що непогана зарплатня. Але якщо тобі цікаво і потрібно, то всього швидко навчишся. Неодноразово ми бачили таке. Солдат ліниво питає: Чому ми будемо копати? А як тільки потрапив під обстріл, міна прилетіла близько, моментально розбирають лопати і кирки і починають облаштовувати укриття. А от хлопці, які воювали в Авдіївці, відразу почали все облаштовувати. Вони розуміють: тихо-тихо, але може й прилетіти.

- Ви тепер назавжди в армії залишитеся?

- Я поки не знаю, чи армія назавжди моє, - сумнівається Дмитро. - Подивимося, як все буде далі йти. Контракт у нас закінчується через два з половиною роки. За цей час визначимося.

- Будь-яка робота вимагає натхнення, - каже Роман. - Без цього працювати якось не цікаво. Поки нам все це подобається.

 Віолетта Кіртока, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3099882
 Топ комментарии
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх