EN|RU|UK
 Общество
  7264  11

 Пам’яті полеглих 15 липня 2014 року героїв 3-го окремого полку спецпризначення

15 липня 2014 року під час мінометного обстрілу підполковник Коваленко та 8 спецпризначенців 3-го полку загинули.

...

(текст на екрані) У червні-липні 2014 року бійці 3-го ОП СпП під загальним керівництвом підполковника Юрія Коваленка блокували лінії постачання ворога на кордоні з РФ в районі Довжанського та Червонопартизанська, тричі брали штурмом КПП "Ізварине".

Спецпризначенці виконали чимало бойових завдань.

15 липня 2014 року під час мінометного обстрілу підполковник Коваленко та 8 спецпризначенців 3-го полку загинули.

Світлій пам’яті героїв 3-го ОП СПП присвячується.

(Scooby, військовослужбовець 3-го ОП СПП)

15 липня день розпочався в принципі спокійно. Була тиха сонячна погода. Було досить спекотно на той момент. Хлопці – хто відпочивав, хто займався своїми справами. Всі чекали на подальші розпорядження.

Не кожного дня, але досить часто ми виїжджали в сусіднє село для того, щоб набрати води, тобто у нас була бочка, в яку ми… приїжджав трактор, набирали воду и привозили на свої позиції, щоб було що пити, вмитися і так далі. Привезли воду. Далі все було спокійно. Що здивувало тоді – привезли іншу бочку й інший водій був. Наскільки ми зрозуміли, що, мабуть, якраз та діжка з водою, яку тоді притягнули, якраз і слугувала орієнтиром для коригувальників міномета. Тобто вони якимось чином зрозуміли, що вона привозиться туди, де скупчення народу, можливо, там, де знаходиться командний пункт наш. Там її поставили, і перші міни прилетіли, якраз біля тої діжки лягли.

Безпілотники тоді, в 14-му році постійно літали, і у нас не було такого озброєння, щоб протистояти їм. Тобто ми максимум, що могли, – з автоматів по них постріляти. Ну, це неефективно. Якщо були там суміжні підрозділи, в них були ЗУ, то ЗУшки теж могли працювати, а так – більше нічим ми не могли їм протидіяти. Армія тоді настільки була бідна, що не було нічого.

Я, коли опинився біля цих позицій, де у нас штаб, командний пункт знаходився, основні органи управління підрозділом. І от хлопці сиділи в колі, спілкувалися з Юрієм Вікторовичем, я не пам’ятаю, яка там була тема розмов, і от в цей момент розпочався мінометний обстріл.

Моя група, та частина, що від неї залишилась, нас було 4 чоловіки, і нас відправили десь від нашого базового табору в секрет. Тобто ми сиділи в спостережному пості, десь кілометрів 1,5 від базового табору, і почався мінометний обстріл, ми тільки чули приблизно, звідки лунають виходи, і що летять точно по нашому табору, то ми намагалися по рації вийти на наше командування, яке мало зв'язок із командуванням 72-ї бригади, в яких теж були міномети та артилерія, щоб подавити їхні міномети, але я на той час не розумів, чому я не можу ні з ким зв’язатися. На кого не пробував, мені ніхто не відповідав. А потім, коли вже обстріл закінчився, нам повідомили, що загинули наші люди.

Я в цей момент був поруч з хлопцями, які сиділи в колі, спілкувалися із Юрієм Вікторовичем, але я в цей момент якраз, коли почали свистіти міни, розвернувся і йшов до позицій моєї роти, які знаходилися трохи в стороні, трохи далі. І в цей момент упала перша міна. Я пам’ятаю, що після вибуху мене відкинуло трохи ударною хвилею, якраз в сторону окопа, що я встиг до того прилетіла інша міна, залізти в окоп. Підождали трохи, пока втихло. Почали затягувати поранених хлопців, надавати першу допомогу. Вітя Гаркавенко, ми його затягнули в окоп, надавали першу допомогу. Він загинув уже в лікарні на території Росії.

Ми сиділи всі поруч там. Я встав, пішов там замаскувати треба було машину одну. І якраз в цей час, коли я почав відходити, було два мінометних постріли. Було пряме влучання. Я розвернувся, подивився, що вся група лежить. Я все-таки побіг, замаскував. Тоді вернувся назад. І, коли я вже повз Юрія Вікторовича, я побачив шо… шо він мертвий. Я сповз туди, в окоп. Командир питав, шо там: де комбат, де комбат? Я йому сказав, що комбата вже в живих немає. Хотя досі ми не вірили, ми думали, що він поранений, просто там лежить. Тоді ми почали дивиться, шо там хлопці ще теж, ми думали, що вони мертві. Вони, дивимся, там почали ворушиться, дихать. Ми так думали, що і комбат, до останнього. Ну, виявилося що…

Якраз у той день, він такий… така була вироблена чуйка в нього, він подивився там, хлопці з цієї роти, що всі загинули, да? З групи. Хлопці почали були окапуваться, почали рить собі окопи. Він каже: от в мене якась чуйка, давайте, тіпа, тоже будем рить. Ну, ми там почали рить… Управління почало рить тоже собі окоп тіпа. Ну, один на все управління. Почало рить собі окоп, там машина інженерна приїхала, почала землю нагортать. І техніка почала їздить туди-сюди. І вона толком не нагорнула нам нічого. І він то ходив цілий день там: от у мене якась чуйка, в мене якась чуйка... Чуйка виявилася правдою.

Виїхав танк, почав стріляти в сторону міномета, которий по нас працював. Міномет трохи утих. Ми забрали вбитих, поранених, вистроїли колону і почали відходити… міняти свої позиції, тому що вони були вже пристрелені, там не можна було залишатися. В принципі, цей день цим і закінчився, що ми переїхали на інші позиції, тільки окопалися і почали чекати наступного дня.

Тоді загинуло 8 чоловік. Це було під населеним пунктом Провалля.

Далі ми відійшли на позиції, я не пам’ятаю вже, яка там бригада стояла. Тобто ми з ними зайняли позиції, окопалися, і там протягом 23 днів ми перебували. По нас кожного дня, і вдень, і вночі вівся артилерійський обстріл зі сторони Російської Федерації. Це ми вже точно знали, тому ще вночі декілька раз ходили в розвідку для того, щоб подивитися, звідки ж по нас б’ють.

23 дні ми так просиділи по окопах. Потім у нас почали закінчуватися боєприпаси, їжа, вода, половина техніки не працювала. Ми знали, що нас уже взяли в кільце. Там, здається, навіть не одне кільце було. Тому ми вирішили, що треба вириватися, тому що допомоги ми не дочекаємось, а якщо і дочекаємось, то, мабуть, запізно, тому що за цей період не прийшли, то чекати далі не було сенсу. А якби в нас повністю вже закінчився весь боєкомплект, то вириватися нам би не було уже із чим.

(текст на екрані)

Пам’яті полеглих 15 липня 2014 року героїв 3-го окремого полку спецпризначення 01

Алексєєв Микола Вікторович

3 вересня 1983 -15 липня 2014

Для мене, та і для багатьох хлопців, він був – як би сказати? – взірцем, тому що він дуже добре знав свої обов’язки, міг їх виконувати. Тобто він був гарним бійцем, гарним командиром, тому що він на той момент був заступником командира групи і по суті він командував всією групою, наскільки я пам’ятаю. Тобто на той момент на штатній посаді командира групи ніякого офіцера не було і він, ну, будучи заступником, виконував у принципі всі обов’язки командира групи. Він був дуже добре фізично підготовлений, дуже рішучий. Я пам’ятаю навчання, які в нас були ще до 14-го року, ми досить часто там змагалися. Кожна група намагається бути кращою. І от в цих змаганнях він дуже гарно себе показував і як командир, і як боєць.

Постійно займався, розвивався, гарним був командиром відділення. Вимагав від них те, що вміє сам, і хотів від них, щоб бачили в них більших спеціалістів. Тобто постійно треба було цих людей… Де б у нас не були бої, Коля завжди йшов попереду, ніколи не боявся. Завжди сам попереду і за ним його солдати. Були випадки, коли ми вже були в оточенні, в нього завжди були, де б він не жив – турнік, бруси, він постоянно займався там. І рукопашним боєм також. Його підлеглі завжди з ним займалися. Ті, хто мали бажання. А в кого бажання не було, він заставляв, все одно займалися всі. Тобто у нього відділення було розвинено фізично дуже добре.

(текст на екрані)

Пам’яті полеглих 15 липня 2014 року героїв 3-го окремого полку спецпризначення 02

Бендеров Максим Васильович

6 квітня 1990 -15 липня 2014

Максим Бендеров, він разом зі мною прийшов на службу. Ми разом проходили курс молодого бійця. Максим завжди був такий серйозний хлопець, скажімо так, спортсмен, з таким досить спокійним характером, але в ньому завжди відчувалась сила, впевненість у собі. Так же само він поводився під час боїв, тобто також він завжди був упевнений у собі, все чітко виконував, бойові завдання.

(текст на екрані)

Пам’яті полеглих 15 липня 2014 року героїв 3-го окремого полку спецпризначення 03

Вербовий Максим Вікторович

19 липня 1991 – 15 липня 2014

Максим Вербовий – це хлопець з мого села. Ми з ним разом росли, разом гуляли. Я трохи старше, то я раніше пішов в армію. Він служив срочну службу в 25-й бригаді, а потім перевівся до нас в 3-й полк. Прийшов він до мене в батальон. В 6-й роті він служив. Так сталося, що ми з ним з початку війни майже завжди були разом. Там спершу групи трошки порозкидали нас там по всіх районах, а потім нас Юрій Вікторович Путнік зібрав всіх докупи. Ну, скільки зміг він нас зібрати. І ми (нерозб.) загоном пішли по охороні державного кордону. Їхня група була одна з найкращих. Макс був спокійний такий, ніколи нікого не образив. Сказали йому копати – він буде копати, сказали "рий" - він риє. Ніколи він не отказувався не від чого. Не було такого, щоб він десь не хотів на якусь задачу їхати. Він мовчки – він був кулеметником – він мовчки брав свій кулемет, нагнувши голову, йшов, виконував задачу.

(текст на екрані)

Пам’яті полеглих 15 липня 2014 року героїв 3-го окремого полку спецпризначення 04

Гаркавенко Віктор Олександрович

11 березня 1985 -19 липня 2014

Гаркавенко… проходив службу на посаді заступника командира групи. Мав значний авторитет у своїх підлеглих, тому що він… у військовій справі це грамотна людина була. Він знав свої обов’язки, знав… тобто він умів робити те, що від нього вимагалось.

Пам’яті полеглих 15 липня 2014 року героїв 3-го окремого полку спецпризначення 05

Каравайський Богдан Ігорович

2 грудня 1990 -15 липня 2014

Фізично розвинутий, завжди допомагав, якщо мені щось неясно. Неодноразово я до нього звертався. Завжди був перший, прагнув у бій, був хоробрий, майстер своєї професії

(текст на екрані)

Пам’яті полеглих 15 липня 2014 року героїв 3-го окремого полку спецпризначення 06

Майсеєв Станіслав Анатолійович

17 березня 1993 – 15 липня 2014

Майсеєв Стас служив на посаді кулеметника. Взагалі, людина була життєрадісна. Завжди в компанії з ним весело було. Таке в нього неординарне мислення було, тобто… цікава людина. Знаю, що він мріяв після армії якусь власну справу розпочати, якийсь маленький бізнес. Тобто таке.

(текст на екрані)

Пам’яті полеглих 15 липня 2014 року героїв 3-го окремого полку спецпризначення 07

Марков Іван Анатоліойвич

31 травня 1993 – 15 липня 2014

Марков також був кулеметник. Ну, взагалі, людина така досвідчена була, причому з різних питань. Особливо мене дивувало те, як він знається на літературі, мистецтві. Тобто така різностороння развинута людина була. Спілкувалися про місто наше, про Кропивницький, він знав його історію, такий був хлопець. Він учився в педагогічному університеті, і  людина цікава була.

(текст на екрані)

Пам’яті полеглих 15 липня 2014 року героїв 3-го окремого полку спецпризначення 08

Рябий Дмитро Володимирович

8 листопада 1992 – 15 липня 2014

З іншими хлопцями ми довше служили. Рябий до нас прийшов пізніше вже. Можна сказати, буквально перед початком АТО. Ми його знали не досить довго, але за той час, що ми пару місяців до АТО і в АТО спілкувалися, то… також надійна людина. Він досить швидко влився в колектив.

(текст на екрані)

Пам’яті полеглих 15 липня 2014 року героїв 3-го окремого полку спецпризначення 09

Коваленко Юрій Вікторович

16 липня 1997 – 15 липня 2014

Я пам’ятаю виходи на полігон, навчання з Юрієм Вікторовичем, то він любив, щоб було жорстко і все чотко. Хлопці ображалися, але потім визнавали, що воно дійсно потрібно. І ті стрільби на полігоні, і ті біга, і це все. Воно дуже стало у великій пригоді нам. Ми всі були впевнені на 100%, що все буде добре. Особливо, коли на броні їхали, все, він їхав попереду, і ми за ним слідом, і просто душа рвалася, і хотілося іти саме з ним і за ним.

На той момент, це 14-й рік, який був дуже тяжким для нас. У нас на кожного не було ні бронежилету, ні каски. Юрій Вікторович ніколи на себе не одягав ні жилет, ні каску. Хоча завжди їздив на завдання і завжди попереду сидів. І він віддавав усе солдатам, сержантам, щоб одягали на себе, в кого не було бронежилета і каски, Юрій Вікторович заставляв їздити всередині БМП чи БТРа.

Завжди був з нами, був першим. Все іде від командира. Якщо підлеглі бачать, що командир грамотний, командир адекватно оцінює обстановку і приймає адекватні рішення, то і люди за ним підуть.

Юрій Вікторович робив так, щоб зберегти своїх хлопців. А там, де ми могли виконати завдання, він завжди вів нас вперед і завжди це завдання ми виконували успішно і з мінімальними втратами. Я вважаю, що він був чудовим командиром. І побільше б таких зараз було в нашій армії.

(текст на екрані)

15 липня 2014 року неподалік населеного пункту Провалля в районі КПП "Ізварине" внаслідок прямого влучання міни загинули 8 спецпризначенців 3-го ОП СпП:

  • Старший сержант Алексеєв Микола Васильович;
  • Молодший сержант Каравайський Багдан Ігорович;
  • Старший солдат Бендеров Максим Васильович;
  • Старший солдат Майсеєв Станіслав Анатолійович;
  • Старший солдат Рябий Дмитро Володимирович;
  • Старший солдат Вербовий Максим Вікторович;
  • Старший солдат Марков Іван Анатолійович
  • Підполковник Коваленко Юрій Вікторович
  • Старшина Гаркавенко Вітор Олександрович (помер від поранень 19 липня 2014р)

Вічна пам'ять!

Источник: https://censor.net.ua/r3082203
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх