EN|RU|UK
 Общество
  8458  3

 Мінометник 30-ї бригади Сергій Молодід: "Я б хотів зробити повний комплект артилерійського спорядження"


Автор: В.Кіртока

Започаткувавши під час війни власну справу з пошиву військового та туристичного спорядження, 33-річний киянин став одним з перших ветеранів, який закінчив Київську школу економіки, що запропонувала навчання для тих військових, хто має бізнес і хоче його чесно розвивати, та отримав грант на розвиток своєї справи.

"Коли робиш щось, вважаю, не можна ні зважати, ні говорити про ті негативні моменти, з якими доводиться стикатися. Я не хочу і не буду розганяти зраду, що стало модним останнім часом", - говорить мій співрозмовник. А ділитися власним досвідом, спостереженнями він охоче готовий. Саме тому, дізнавшись про фестиваль вакансій для ветеранів АТО, зв'язався з організаторами і став одним із учасників заходу. Компанія ТТТ, співзасновником якої він є, була представлена окремим стендом. І це принесло користь, про що Сергій і розповів під час нашої розмови.

Мінометник 30-ї бригади Сергій Молодід: Я б хотів зробити повний комплект артилерійського спорядження 01

"КЕРІВНИК ВИРОБНИЦТВА СПЕЦІАЛЬНО БРАВ ЗРАЗКИ І ЇЗДИВ НА М'ЯСОКОМБІНАТ, ЗАМОРОЖУВАВ ПРИМІРНИКИ ДО МІНУС 30 ГРАДУСІВ І ДИВИВСЯ, ЯК ВОНИ ПОВОДЯТЬ СЕБЕ: ЧИ ХРУСТЯТЬ І ЛАМАЮТЬСЯ ПЛАСТИКОВІ ФАСТЕКСИ, БО НА МОРОЗІ ВОНИ ВТРАЧАЮТЬ ЕЛАСТИЧНІСТЬ, ЧИ ЗАЇДАЄ БЛИСКАВКА"

- До того, як мене призвали в армію, ми пошили один вид чохла бронежилета, декілька видів РПС та пару підсумків, - говорить Сергій. - Це були прототипи. Ми відшивали їх у невеликій кількості. Відразу вирішили, що краще зробити менше зразків, але вони будуть продумані і "допиляні", як слід, ніж зробити двадцять видів виробів, які будуть або когось копіювати, або неліквідними, неграмотно зробленими.

- Де знаходиться виробництво?

- Один із співзасновників нашої компанії, Юра, живе в місті Суми, у нього вже давно існує швейне виробництво. В 2014 році до нього почали звертатися друзі і родичі хлопців, які добровільно йшли на війну. Вони шукали необхідне спорядження. З тих місць багато хто пішов у прикордонні підрозділи, також у місті навчають артилеристів. Тому й з'явилася потреба у різному спорядженні. Згадайте ті часи. Не вистачало бронежилетів, для них не було якісних чохлів. Їх шукали, де тільки можна. Замовляли, привозили з-за кордону. І почали шити самі, бо окремо привозили якісь плити: керамічні, сталеві... А якісних чохлів під них не було. Ті, які видавали в Збройних силах, були недолугими, плити їх розривали і випадали. Крім того, ті перші броніки були не зручні. Вже коли з'явився третій "Корсар", він був середньої якості, але краще того, що було до нього. Саме тоді ми перестали робити акцент на бронежилетах. Це вже було не актуально.

Ми відразу визначилися: якщо на ринку був присутній якісний виріб, ми туди не лізли, розуміючи, що ніша зайнята. Але якщо були речі не складні у виробництві, наприклад, підсумок під автоматний магазин, розробляли навіть декілька типів таких підсумків, модернізували їх. Зовні вони схожі на інші підсумки, але у нас є свої фішечки, які користувачі відразу оцінюють.

- Ви робите і медичні рюкзаки. Свій виріб ви якраз впізнали на фестивалі на фотографії санітара 95-ої бригади, яка була зроблена цієї зими під Ясинуватою...

- Медичні рюкзаки з'явилися в нашому асортименті, коли я вже служив у армії. В той час у мене не було стабільного зв'язку з партнерами. Щоб заповнити виробничий вакуум, пов'язаний з тим, що я не міг активно займатися спорядженням, вони самі почали шукати спеціалістів у вузьких галузях. Знайшли дуже гарних медиків, з якими у нас сформувалися гарні стосунки. Це UNIT. Вони пройшли всі існуючі медичні курси. Тепер самі проводять тренінги, в тому числі у школах дорожнього руху. Нам пощастило, що у них є дуже дотошний хлопець, прискіпливий до деталей. Я його називаю "ходяча вікіпедія спорядження". Він знає більшість моделей рюкзаків, чим вони відрізняються, які в яких умовах зручніші чи корисніші.

Мінометник 30-ї бригади Сергій Молодід: Я б хотів зробити повний комплект артилерійського спорядження 02

Фото: Дмитро Муравський

Розумієте, все це комплекс. Рюкзак сам по собі не носиться. Він вдягається на інше спорядження. Медик не ходить голий. У нього є форма, в якій є кишені, пояс. Рукава бувають різної довжини. Куртки можуть бути з капюшонами. Також медик вдягає бронежилет, важкий або легкий. Їх тепер величезна кількість. Наше спорядження має бути інтегрованим у цю систему. Ми можемо зробити афігенний рюкзак, а те, що він не вдягається на бронежилет... Мовляв, то не наша проблема. Так бути не може. Це ідіотизм. Крім того, ви ніколи не вгадаєте, в якому транспорті буде їздити медик, яка каска у нього буде, який рівень підготовки. Людина може бути супермедиком, а в стресових умовах втрачати дрібну моторику рук. І тому всі хлястики мають бути зроблені з урахуванням цього. Ми подумали і про те, що зимою, коли приходиться працювати на морозі, все має відкриватися легко руками в рукавичках. Бо є такі рюкзаки: влітку вони зручні, а зимою з ними працювати значно важче. Щоб не допустити такого, наш керівник виробництва спеціально брав зразки і їздив на м'ясокомбінат, заморожував примірники до мінус 30 градусів і дивився, як вони поводять себе. Чи хрустять і ламаються пластикові фастекси, бо на морозі вони втрачають еластичність, чи заїдає блискавка.

Також в рюкзаку треба розмістити необхідний об'єм ліків і інструментів, враховуючи навіть послідовність їх використання. Відшиваємо ми і чохли для аптечок. Але кожна має бути розрахована на окремий вид допомоги. Аптечка не може стати у пригоді в будь-якому випадку життя. Вона не може бути надлишковою, а має відповідати реаліям війни. Крім кровоспинних препаратів та джгутів (турнікетів), в аптечці мають бути засоби, які допоможуть при побутових травмах, харчових проблемах, алергічних реакціях. Це я зрозумів на власному досвіді. Під час мобілізацій досить часто призивалися люди не молоді. У деяких з них були серцево-судинні проблеми. У мене в підрозділі, наприклад, був дядько-астматик. Одного разу він ледве не загинув. Я його поночі вивіз до медиків Першого добровольчого медичного шпиталю імені Пирогова. Вони йому зробили сильнодіючі уколи. Сказали: ще хвилин десять і не довіз би. А йому банально в Артемівську (тепер Бахмуті) продали протермінований балончик ліків. У той час якраз почала цвісти амброзія. І у нього не діяли ліки, якими він користувався. В маленькій солдатській аптечці американського зразка місце під антигістамінні ліки не передбачене. Хоча у нас вона має бути пристосована під усі наші реалії.

Мінометник 30-ї бригади Сергій Молодід: Я б хотів зробити повний комплект артилерійського спорядження 03

У нашій компанії ТТТ я не відповідаю за медичні зразки. Я займаюся тактичним та артилерійським спорядженням. Це те, в чому я розбираюся. Але будь-яке спорядження - це не окремий зразок, а ціла система. Коли я вже служив, у нашому підрозділі використовували вже п'ять різних видів бронежилетів. Під час боїв я був у захисті, але коли треба було ремонтувати міномет, знімав його, бо це було вкрай незручно.

- Ви не перешиваєте чуже, а розробляєте своє. Але все ж найкраще вже зроблено...

- Це простий шлях - купити канадський рюкзак і його перешити. Але, по-перше, це не етично. Якщо я потім буду спілкуватися з канадійцями - а так і сталося - я їм в очі буду казати: ми класні хлопці, ми робимо класні рюкзаки. А вони будуть заходити на наш сайт і бачити свої рюкзаки. По-друге, ми робимо не просто рюкзак з однією кишенькою. Як правило, це рюкзаки з елементами трансформації. У нас самих весь час виникають питання: чому саме такі габарити, для чого цей хлястик? Для атравматичних ножиць. Тоді ясно. Бувають набагато складніші елементи. В спорядженні, яке ми розробили, ми можемо аргументувати розміщення кожного елемента. Чому саме в такому місці, такого розміру, кольору, чому не правіше, а лівіше, чому така стропа, чому саме так має виглядати. Все тягне за собою свою історію і пояснення.

"У НАС Є ВНУТРІШНЯ ІДЕОЛОГІЯ: МИ НЕ РОБИМО ТЕ, ЩО НАМ САМИМ НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ"

- Яке саме артилерійське спорядження ви розробили, завдяки вашому особистому досвіду?

- Одним з перших наших виробів стала платформа для планшета на стегно. Стропи або платформи на стегно використовують широко. На них вішають або аптечки, або пістолет. Хто що там тягає. Робоче місце артилериста-мінометника - з коліна. Це пов'язане з тим, що його голова повинна бути нижче зрізу каналу ствола міномета. Такі правила безпеки, щоб не було контузії. Коли працює мінометник, він ще й приймає і відправляє координати, для чого робить записи у блокнот, дивиться у планшет. Найзручніше це робити з коліна, бо не завжди в тебе є окоп. Ми розробили платформу таким чином, щоб дістати і сховати планшет можна було однією рукою. Це зручно. Коли ти їдеш на вогневу позицію і тобі вже приходять якісь координати, ти можеш миттєво його дістати. Особливість переміщення в п'ятикілометровій зоні від лінії фронту - це відсутність доріг. І тому одна рука потрібна, щоб триматися в машині, або вона зайнята радіостанцією. Спорядження має бути адаптоване під такі умови. І платформа для планшета, яку ми шиємо, зручна. Не можу сказати, що у нас замовляють їх дуже багато. Але замовляють. Інші виробники зробили панель під планшет на бронежилет, яка відкривається вперед.

Я б хотів зробити повний комплект артилерійського спорядження. Але над цим треба довго працювати. Воно буде вузькопрофільним. І треба розуміти, хто його реально буде у нас купувати. Для своїх друзів його пошити? Добре. Але держава не буде ставити його на озброєння. Це точно. І лізти в тендери ми не будемо.

Мінометник 30-ї бригади Сергій Молодід: Я б хотів зробити повний комплект артилерійського спорядження 04

- Чому?

- Я не довіряю існуючим системам. Ми пробували дізнатися, що таке тендери. В них є технічний опис зразка. Знаєте, як описана балаклава чи баф? Тканинна туба з діркою посередині. Це абстрактно! Спорядження має бути описане в деталях, міліметрах, з кресленнями. Якщо такого нема - значить, замовник каже: зробіть мені те, не знаю що. Я не бачу в армії, з ким можна працювати. Це не значить, що всі погані. Просто я не вписуюся в існуючу систему, не бачу того місця, де мені б хотілося знаходитися. І якщо я, знаючи це все, цим займуюся, це буде марнотратство мого життя. Ми співпрацюємо з конкретними людьми, з тими, хто залишається в армії. І я вважаю, що це правильніший шлях. Я списуюся з тими, хто користується нашими речами, вони розповідають, які проблеми виникли із спорядженням, що подобається. Ми з самого початку не ставили собі за мету забезпечити всю армію нашим спорядженням. Це утопія.

Звичайно, бренд хочеться вивести на високий рівень. Але щоб усі носили саме наше спорядження - ні. Це спеціалізоване вузькопрофільне спорядження. Його не можуть використовувати всі. Наша аудиторія обмежена.

- Але ж ви продовжуєте робити нові вироби, шукаєте власні варіанти. Але це, я так розумію, поки не приносить гроші.

- Щоб у нас було більш-менш рівномірне завантаження, ми почали рухатися в бік туризму, спорту. Ми самі туристи. І у нас є внутрішня ідеологія: ми не робимо те, що нам самим не подобається. В походи ходять люди, які не є профі в цьому. Хтось робить це раз на рік, хтось щопівроку. Кажуть що війна - справа професіоналів, але воювали і воюють чомусь не тільки ті, хто має військову освіту. Тому коли ми займаємося туристичним спорядженням, усвідомлюємо, що не є конкурентами великим компаніям з багаторічною історією, які працюють і для масмаркету, і для професіоналів. Ми не ліземо туди. Ми робимо рюкзак, який можна тягати і кожен день, і з'їздити з ним на війну, піти на тренування, в похід. У нього подвійне призначення. З дорогим рюкзаком відомої компанії не зручно ходити на тренування. Він не призначений для цього, до того ж, дуже шкода його порвати чи зіпсувати. І тому просто довго лежить ву шафі до моменту походу. І це нормально, бо він вузькоспеціальний.

- Чим ви займалися до війни?

- Я був і залишаюся поліграфістом. Продовжую працювати, як і раніше. Пошиття спорядження поки у мене хобі. Я спеціаліст у своїй галузі, люблю свою роботу. У нас офігенний колектив. Мене дочекалися з армії, весь час платили мені зарплатню, залишили за мною робоче місце. Я таку роботу шукав, мабуть, вісім років - з 2002 по 2011 рік, весь час, поки навчався в інституті. Тому так просто встати і піти я не можу. І не хочу. Я люблю свою роботу, свої обов'язки. Але самореалізація річ багатогранна. Я не можу сказати, що в мене тільки одне захоплення - розробка спорядження. У моїх друзів так само. Ми займаємося фотографією, знімаємо відео, вчимо відеомонтаж. Хтось займається квадрокоптерами, хтось - велоспортом. У людей багато інтересів. Нещодавно мене спитали: а ви можете пошити чохол для велосипеда? І мені це цікаво, бо я у велосипедах класно розбираюся, можу що завгодно вигадати. А ви можете пошити сумку для інструментів? Та можемо. Вивчаючи це питання, з'ясував, що є круті виробники, але у них кусається ціна. А у наших шкутильгає якість. Отже, можемо спробувати щось зробити ми. Люди вже готові підтримувати вітчизняного виробника, бо розуміють: національний виробник платить податки, забезпечує робочі місця, створює ВВП. На виставці вакансій декілька хлопців питали мене, чи є робочі місця у нас. На жаль, зараз немає, але десь через півроку буде потрібний менеджер з продажу. І це якраз може бути ветеран АТО, компетентний в питаннях спорядження. Коли ми спілкувалися, у тих, хто підходив до нас, мінявся вираз обличчя: "Так ви і виробляєте це все, і розробляєте? Ой, слухайте, у мене стільки ідей, давайте з вами зустрінемося. Рюкзак краще отак робити"... Коли людина розуміє, що має доступ прямо до виробника, що можна напряму з ним говорити, їй відразу стає цікавіше, очі загоряються. Спробуйте написати на сайт "Мерседесу", що ви хочете, щоб двері в машині були трохи ширшими... Я пробував писати закордонним виробникам. 5.11, наприклад. Вони з повагою толерантно відповідають: "Дякуємо, що цікавитесь нашим брендом"... Хоча у них існують програми "Станьте нашим розробником"...

Мені подобається історія виробника ножів. Вони всі різні, для різних справ. Різати огірки один. Для полювання - інший. Для рибалок - ще один ніж. Компанія Gerber просить своїх споживачів розказувати свої історії і таким чином соціалізує свою продукцію. Також у них є розділ "Засранці". Як "Тартак" співає: "Хулігани - справжнє майбутнє Батьківщини". Шибайголів збирають і використовують як обличчя компанії. Ми йдемо приблизно по тому ж напрямку. Мені набагато цікавіше, щоб людина, яка пройшла українську війну, стала профі, щоб турист з досвідом свої інтелектуальні знання не віддавав кудись, а отримав результат у нас. Коли ми з кимось співпрацюємо, виготовлений зразок віддаємо йому безкоштовно. Як показує практика, цю продукцію починають замовляти, дарувати своїм друзям. Тобто той факт, що людина може поділитися своїми знаннями і отримати виріб, який вона хоче, для багатьох дуже важливий.

Мінометник 30-ї бригади Сергій Молодід: Я б хотів зробити повний комплект артилерійського спорядження 05

- Інші співзасновники компанії також служили?

- Ні. Начальник нашого виробництва вже людина не молода. Йому немає чого робити на війні. Другий, мій товариш, як волонтер їздив до мене на війну, допомагав. Іноді я сам питаю Юру: ми не отримаємо прибутку, стільки труднощів, вас це все ще не дістало? "Серьога, - відповідає він, - я завжди мріяв робити хороші рюкзаки". Просто він професійний турист. Бував у таких походах, в які я ніколи не ходив. І в нього є своє бачення, свій досвід. Він досі займається орієнтуванням, організовує та бере участь у різних туристичних змаганнях, займається велоспортом, мультигонками.

- Ви надаєте робочі місця ветеранам?

- Швачку-ветерана важко собі уявляю. Хоча ідеї такі є. Об'яву про працевлаштування зроблю, коли у нас з'являться вакансії, і ми зможемо платити гідну зарплатню.

На виставці вакансій багато хто до нас підходив. Хтось хотів показати, що розбирається в спорядженні, хтось все критикував. Але саме завдяки цьому ярмарку у нас з'явилися три дуже важливі контакти, ми вже почали обговорювати напрямки розвитку. Наприклад, нам запропонували допомогу з лазерною порізкою тканини. Для нас це дуже актуально. Хоча це був фестиваль вакансій, він приніс мені не вакансію, а колаборацію. Невже це погано? Мені здається, це круто. Так. Це був фестиваль вакансій. Але деякі ветерани отримали користь для розвитку своєї справи.

"МІЙ ШЕФ ДІЗНАВСЯ ПРО ТЕ, ЩО Я ІДУ НА ВІЙНУ, РАНІШЕ, НІЖ МОЯ МАМА"

- Вас призвали в армію?

- Я не отримував повістку. У лютому 2015 року, після подій під Дебальцевим, зрозумів, що сидіти вдома і дивитися на це все, у мене немає сил. Тому пішов у військкомат і сказав: "З мене досить, відправляйте мене туди". На той час ми з хлопцями вже більше, ніж півроку, тренувалися на полігонах, проходили вишколи, тому я був готовий. Мій шеф дізнався про те, що я іду на війну раніше, ніж моя мама. На роботі відразу зібрали мені гроші, і я купив те, що мені було потрібно, - якісне взуття.

Для мене війна почалася після подій під Волновахою. Після втрат наших військ, я зрозумів, що починаються серйозні події. А мій перший бій - мінометний - був у квітні 2015 року. Прослужив я всього 14 місяців, з них в АТО 289 днів.

-Ви типовий "піджак" - закінчили військову кафедру під час навчання в київській політехніці...

-Так. І мене завжди дивувало під час занять, чому умовний ворог може напасти на нас звідки завгодно, крім як зі Сходу. Навіть питав про це викладачів. Вони щиро цьому дивувалися: це неможливо. А я це відчував.

- Як війна вас змінила?

-Я став більше цінувати своє життя. Мені шкода витрачати його на якісь ідіотизми. Наприклад, на комп’ютерні іграшки. Правда, я закачував їх англійською мовою. І скажу, що ці навички якимось дивом пішли мені в плюс. Коли треба було спілкуватися з ОБСЄ, коли зустрічався з іноземними спеціалістами, всю термінологію вже знав. До речі, назва нашої компанії traverse в армії звучить як gun travers, що значить доворот ствола. Так що наша назва корелюється з англійською військовою термінологією. Якби я не грався в комп’ютерні іграшки, то може я б цього і не знав. Користь у тому, що іграшки були військові і англомовні. Зараз я фактично перестав цим займатися. Шкода часу. Іноді можу дозволити собі "тряхнуть стариной" - стрес зняти і трохи розважитися.

- Бізнес в Україні вести важко...

-У мене були можливості поїхати за кордон, жити там, працювати. Тут мене тримають друзі. Поки у мене є з ким займатися справою тут, я буду поряд з ними. Найбільший мій скарб - мої друзі. Наша велотусовка активно підтримувала мене, коли я був на війні. Якось узимку у нас не завівся ГАЗ-66. Я написав про це у фейсбуці. Друзі відразу поїхали купили мені зарядку, пускач, інструменти, запчастини до акумулятора і все це відразу відправили "Новою поштою". Мене вразили обсяги цієї допомоги - вони продумали все. Після цього випадку я був дуже обережним з проханнями. Але коли я щось писав, то вони знали, - це вже вкрай необхідно!

Важливо, що ми нічого з допомоги не втратили, як це буває в армії. Все служить до цих пір. Ми вигадали собі логотип, нанесли його на ящики з-під зброї, оббили зсередини їх водостійким матеріалом, щоб не затікала вода. І все це пережило навіть виїзди на полігони. Хоча це найстрашніше. Мені приємно, що хлопці в підрозділі навіть мій позивний залишили. Називають ним тепер мінометну батарею - Промінь.

Мінометник 30-ї бригади Сергій Молодід: Я б хотів зробити повний комплект артилерійського спорядження 06

- Чому саме такий позивний ви обрали для себе?

- Це з геометрії. Частина прямої, що виходить з заданої точки... В кожному підрозділі для піднесення бойового духу мають бути свої традиції, кричалки-пихтєлкі. Вони допомагають не втрачати мотивацію. У нас у батальйоні є свій девіз "Нехай всі сдохнуть". Він працює в двох ситуаціях. Його кльово кричати перед боєм, і кльово, коли хтось не хоче копати окоп. Тоді ти просто кажеш: "Ну окей, нехай всі сдохнуть". Відразу ж людина бере лопату і починає копати. Це не я вигадав. Ще з 2014 року пішло.

- На війну не тягне?

- Тягне, звичайно. Але волонтером я себе не бачу. Колись своєму командиру батальйону пообіцяв пошити бронежилет. І ця обіцянка майже розчинилася в повітрі. Це було мені неприємно. Але ми потім таки пошили чохол. І я його відвіз командиру на війну. Тепер він його таскає всюди.

- Як ви потрапили в Київську школу економіки і наскільки корисним було навчання?

- Дізнався про таку можливість у фейсбуці. Знання, які я отримав, потрібні, щоб перевести хобі в бізнес. У бізнеса досить прості задачі - приносити прибуток. Якщо не займатися цим серйозно, ми просто зникнемо. Тому я вирішив піти повчитися економіки, тим більше надавали можливість зробити це безплатно. Коли людина потрапляє на війну, на передок, чи у другу чи третю лінію, вона відчуває себе невпевнено, у неї починаються психологічні проблеми, навички притуплюються. І це нормально. Найкорисніше і найважливіше, що може бути в такій ситуації, - якщо пощастить зустріти досвідчену людину, яка розкаже: туда не ходи, сюди ходи, цей уазик так заводиться, а так ні, у цього міномета прицільна планка крива, а у цього плита крива. На війні це безцінно. Тоді шанс на виживання збільшується. Так і в бізнесі. Коли ти починаєш займатися власною справою, у тебе велика кількість сумнівів: чи правильно ми робимо, як визначається маржа, що таке націнка, чим прибуток відрізняється від доходу. Можна про це почитати в інтернеті. Але там буде 150 різних варіантів. Можна ламати голову, втрачати час, наступати на граблі, робити помилки. В школі економіки досвідчені в бізнесі люди діляться своїм досвідом, допомагають "завести уазик", тут розсіюють сумніви.

Після навчання я став набагато впевненішим у собі. Можу скласти собі план дій наперед. Розумію, куди йду і що треба зробити для досягнення цілі.

У школі ставка робиться на те, що людина хоче робити чесний бізнес. І набирають тих, у кого вже є власна справа. Хай їй лише місяць, але людина вже намагається щось робити. Це має значення для прийому на навчання.

Найважливіше під час навчання те, що є можливість ставити запитання. І тут я звертаюся до всіх, хто піде туди навчатися: не рубайте окуня! Ви можете ставити всі запитання, які у вас є. І будь ласка - дійдіть до кінця. Не втрачайте свій час і шанс.

На моїй сторінці у Фейсбуці записані такі слова: "Валити лінь напалмом". Я згадую їх, коли мені дуже не хочеться щось робити. Лінь жере наше життя, а час, який ми гаємо впусту, - це безцінний ресурс.

 Віолетта Кіртока, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3074333
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх