EN|RU|UK
 Общество
  4645  4

 "Це тепер наші діти". Як українська діаспора та іноземці допомагають родинам загиблих бійців

В.Бурлакова

У когось із них – лише 15 "підопічних" дітей, у когось – понад 300. Хтось втратив на війні свого чоловіка, хтось – близького друга, а хтось взагалі не має до України, здавалося б, жодного стосунку - тому постійно вислуховує жарти родичів про те, що, мабуть, "був українцем у минулому житті". Але всіх їх об’єднує одне – бажання допомогти дітям, батьки яких не повернулися з війни, та постійна робота у цьому напрямку.

"ТІЛЬКИ-НО ВАСИЛЬ СЛІПАК МАВ ТРОХИ ЧАСУ – ПРИХОДИВ СОРТУВАТИ, ПАКУВАТИ, ВІДПРАВЛЯТИ"

Українка Алла Лазарева переїхала до Франції понад двадцять років тому. Зв’язку з Україною, втім, не втрачала ніколи – працювала і працює власним кореспондентом українських видань у Парижі, перекладає книги з французької українською мовою, а ще у 1999 році стала однією із засновниць асоціації "Перетинаючи Європу" (A travers l’Europe) – організації, яка мала стати "містком" між Україною та Францією, насамперед між українськими та європейськими журналістами. Координатором цієї асоціації Алла Лазарева є і сьогодні. Однак зауважує: поле діяльності "Перетинаючи Європу" за останні роки змінилося дуже суттєво. Бо змінилися часи…

 "Спочатку наша асоціація займалася журналістським обміном між Францією та Україною, ми організовували різні тематичні місії в Раді Європи, проводили міжнародні конкурси… - згадує Лазарева. – Але з початком війни переробили мирний трактор на бронетранспортер та зосередилися на допомозі дітям війни".

Це тепер наші діти. Як українська діаспора та іноземці допомагають родинам загиблих бійців 01

Алла Лазарева на паризькому мітингу на підтримку заарештованого у РФ українського журналіста Романа Сущенка

Робота, розповідає вона, почала налагоджуватися навесні 2015 року. Українська громада Парижа тоді привозила на волонтерський склад допомогу для України. І, хоча своїм пріоритетом на той момент французькі волонтери вважали  допомогу медикаментами та медичним устаткуванням, траплявся серед доправлених на склад речей і, наприклад, дитячий та жіночий одяг. Таку "гуманітарку", каже Лазарева, спочатку "просто додавали до фур, не сортуючи, як є" та разом з медичною допомогою відправляли в українські лікарні.

Однак вже незабаром волонтери вирішили, що набагато доречніше було б розсилати речі адресно – до родин, яким вони могли б придатися. Яких саме родин? Відповідь на це запитання французькі українці знайшли швидко. "Ще з січня 2015 року у Парижі активно працювало засноване Василем Сліпаком "Українське братство", що займалося допомогою фронту, - згадує Лазарева. – А ми, у свою чергу, вирішили зосередитися на родинах українських бійців. Насамперед – на сім‘ях загиблих. Але також до наших списків додаються інколи і родини поранених, і родини тих, хто нині на передовій, а також демобілізованих воїнів. Ми допомагаємо тим, хто встав на захист Украіни".

Таким чином діаспора у Франції почала працювати у двох напрямках. "Українське братство", яке поставив до дії Василь, опікувалося та опікується допомогою тим, хто на "нулі". До організації він долучив тих, кому довіряв. Власне, було нас на початку зовсім мало. Крім самого Василя та мене - Андрій Василик, Юля Єфремова, Володя Ткаченко, Аня Чесановська, Оксана та Галя Угринюк... Згодом додалися ще з десяток, але не більше людей, які дійсно взяли на себе системну працю, - пояснює Алла Лазарева. – А асоціація "Перетинаючи Європу" займалася та займається допомогою дітям, вдовам, родинам військових".

Почесним головою асоціації є Василь Сліпак - посмертно.

Це тепер наші діти. Як українська діаспора та іноземці допомагають родинам загиблих бійців 02

 Василь Сліпак (позивний Міф) – український оперний співак, соліст Паризької національної опери, волонтер, боєць-доброволець. Загинув 29 червня 2016 року у бою на Світлодарській дузі. Герой України.

"Василь був дуже співчутливою людиною, з загостреним почуттям справедливості. "Це тепер наші діти", - казав він про дітей загиблих воїнів. Відповідально так казав, переконливо… І дійсно, тільки-но мав трохи часу - приходив сортувати, пакувати, відправляти, - каже Алла. – Сам перекладав документи для візового центру – адже ще з 2015 року ми запрошуємо дітей загиблих українських бійців відпочити влітку в українському таборі на сході Франції, відвідати Париж та Страсбург. Подорожі до останнього організовуємо в партнерстві з тамтешньою асоціацією Promo Ukraine".

Це тепер наші діти. Як українська діаспора та іноземці допомагають родинам загиблих бійців 03

Родина загиблого командира батальйону "Київська Русь" Олександра Гуменюка – дружина Олена та сини Святослав, Олег і Максим – під час подорожі у Париж

За пару тижнів до своєї останньої поїздки на фронт, згадує жінка, Василь якраз їздив до містечка Розе, в якому розташований літній табір, щоб підготувати приміщення до відпочинку дітей. А буквально напередодні від’їзду у зону бойових дій відстояв дві години в черзі на вокзалі Сен-Лазар у Парижі - щоб виписати маленьким гостям з України поіменні квитки на потяг.

На сьогоднішній день у списку тих, кому допомагають французи, 199 родин українських бійців. "Це 377 дітей, - підкреслює Лазарева. – Перелік рухомий. Хтось додається, хтось із різних причин виходить… Завдяки Юрію Бураку, який займається транспортними перевезеннями, та його команді, у нас зараз є можливість відправляти по 100 кг допомоги на тиждень. Ми заповнюємо цю квоту як замовленнями з "нуля", так і адресними посилками для українських родин – це одяг, взуття, іграшки, солодощі тощо".

Ядро координаторів проекту – це, каже пані Алла, українці в Україні та українці у Франції, діаспоряни. "Є й кілька французьких родин, які регулярно допомагають нам, - додає вона. - Але їх не так багато".

"БАГАТО ХТО З ТИХ, ХТО НАДСИЛАЄ ПАКУНКИ ДО УКРАЇНИ, БУЛИ ПОЛІТВ’ЯЗНЯМИ КОМУНІСТИЧНОГО РЕЖИМУ"

Зовсім протилежна ситуація – у польській ініціативі "Rodzina polska - rodzinie ukraińskiej. Paczka dla Ukrainy" ("Родина польська - родині українській. Пакунок (посилка) для України"). Координатор проекту в Україні Ірина Головач пояснює: через організацію українським родинам допомогає не українська діаспора у Польщі і не польська влада, а насамперед прості польські родини, які стосунку до нашої країни нібито не мають. І не тільки родини – а й цілі школи.

"Подібні пакунки із допомогою, "пачки" з усього світу, свого часу отримували на Різдво родини польських політв'язнів, - розповідає пані Ірина. - Багато з тих, хто надсилає пакунки до України зараз, або були політв'язнями комуністичного режиму в Польщі, або це члени їхніх родин - вони добре пам'ятають яка це була для них підтримка…"

Ірина – сама вдова українського військового. Її чоловік Максим Ридзанич (позивний – Адам) пішов на фронт добровольцем у вересні 2014 року. Пройшов Піски та Донецький аеропорт, був командиром взводу снайперів 1-ї аеромобільної десантної роти 90-го окремого десантного штурмового батальйону "Житомир" 81-ї десантно-штурмової бригади. 20 березня 2015 року Адам загинув у бою з російською ДРГ біля села Опитне, що у Ясинуватському районі Донецької області. Без батька залишилося двоє синів та донька.

Це тепер наші діти. Як українська діаспора та іноземці допомагають родинам загиблих бійців 04

Максим (Адам) Ридзанич

Як сталося так, що дружина полеглого воїна і сама почала опікуватися родинами інших загиблих? "Ми випадково познайомилися з Гражиною Станішевською, колишнім депутатом Європарламенту, депутатом польського Сейму 4 каденці – бо вона вирішила нам допомогти, надіслала нашій родині різдвяну "пачку", - розповідає Ірина Головач. – Коли я отримала її – була дуже вражена. У пакунку був лист зі словами підтримки – і я одразу написала відповідь на нього, подяку… Гражина потім зізналася, що це була перша за багато разі відповідь. Так ми почали спілкуватися, вона запросила нас до себе в гості… І в неї виникла ідея допомагати родинам загиблих далі, робити це постійно".

Це тепер наші діти. Як українська діаспора та іноземці допомагають родинам загиблих бійців 05

Родина Максима Ридзанича. Дружина Ірина, донька Карина, сини Рінат та Єгор

Розпочалося все зовсім нещодавно – у грудні 2017 року. Однак на сьогоднішній день, каже Ірина, ініціатива охоплює 115 родин. Це не тільки родини загиблих військових та загиблих добровольців, а і родини Героїв Небесної Сотні. Також у списках вже є дві родини поранених бійців, яким планується допомогти зокрема і з реабілітацією. Крім того, у планах – організація поїздок до Польщі на відпочинок.

Це тепер наші діти. Як українська діаспора та іноземці допомагають родинам загиблих бійців 06

Допомагають поляки також сім’ї важко пораненого кіборга, батька шістьох дітей

"Звичайні польські родини підтримують українські родини. Не діаспора, не влада – просто різні люди, які відгукнулися на заклик… У тому числі й близькі друзі Гражини. Вона настільки закохана в Україну, що рідна сестра з неї сміється – каже, що Гражина, мабуть, у минулому житті була українкою. Ті, хто допомогає, навіть якщо це дійсні чи колишні депутати, не афішують цього абсолютно. Цікавляться, які потреби у дітей, які потреби у їхньої мами. Зі смаком підбирають діткам взуття і новий одяг", - каже Ірина Головач.

Крім родин, зауважує, зараз до проекту почали підключатися польські школи. "Гражина їздить до шкіл, розповідає про те, що відбувається в Україні. Часто діти не знають, що у країні поруч – війна. І,якщо чесно, мені соромно було казати, що в нашій країні теж не всі діти та навіть дорослі це знають та розуміють. Що в Україні багато хто вважає, що в нас немає війни… - зізнається Ірина. – Польські діти збирають допомогу, пишуть листи, спілкуються, для них це ціле дійство. Діти втілюють мрії інших дітей… це пробирає до мурашок, чесно скажу".

"ДРУЖИНА НЕ ЗНАЛА, ЩО БОЄЦЬ ЗАГИНУВ, І ВСІ БОЯЛИСЯ ЇЙ СКАЗАТИ"

Зовсім інший обсяг – у київської волонтерки Юлії Смірнової. З самого початку війни дівчина допомогала військовим на передовій, збираючи допомогу у соціальних мережах. Коли серед її підопічних з’явилися перші загиблі – хлопці, яким вона допомогала, зокрема бійці 90-го батальйону та 72 бригади, почали просто передавати її контакти дружинам полеглих або просити про допомогу сім’ям своїх побратимів.

 Для Юлії це спочатку стало неабиякою несподіванкою. Однак і відмовити вона не могла ніколи – як би не було складно. "Найважче було коли я перша сказала одній з дівчат про загибель її чоловіка, - згадує Смірнова. – Це був грудень 2015 року. Минуло вже три дні, як боєць загинув, про це знали не тільки військові, а і волонтери, і навіть ЗМІ писали… А дружина нічого не знала. Всі боялися їй сказати, хоча тіло вже завантажили щоб везти на Київ… Не знаю, як я набралася сміливості. Подзвонила їй. Кажу: "Ти знаєш, Миколи немає вже…". Вона відповідає: "Тобто? Як немає? В нього просто телефон вирублений…" Думала, вона буде мене ненавидіти… Але це єдиний раз, коли було настільки тяжко. А так – вдови в мене активні. Ще й самі допомагають іншим, коли є можливість".

Це тепер наші діти. Як українська діаспора та іноземці допомагають родинам загиблих бійців 07

 Юлія Смірнова

На сьогоднішній день на ній - 15 дітей загиблих бійців. "Ми вітаємо їх з усіма святами – і на Миколая, і на Паску… Вдови часто кажуть, що саме їм потрібно купити. Коли є можливість – відправляємо на відпочинок, - розповідає Юлія. – Як вдається це робити? Я просто у Фейсбуці пишу. Наприклад: "Скоро різдвяні свята, давайте привітаємо дітей загиблих героїв".

Відгукуються на такі заклики всі. "І українці з України, звісно ж, допомагають. Є такі люди, що з кожної зарплати кидають кошти для допомоги. Але ж у нас такий рівень життя, що від них суми менші – 100, 200, 500 гривень. Найбільше може бути 1000 гривень. А так діаспора дуже підтримує, зокрема українці, які переїхали до США".

Один з таких діаспорян, розповідає Юля, ще до переїзду за кордон разом із нею постійно допомогав дітям у дитячих будинках. Інших вона навіть не знає особисто – але це не зменшує їхньої довіри до дівчини.

… Загалом, ініціативи створені для того, щоб підтримати родини загиблих на Сході українських воїнів, є чи не у кожній країні, де є українська діаспора. Так, наприклад, постійно допомагають сім’ям українці Австралії - зокрема тамтешній Союз українок, що регулярно організовують ярмарки, продають українські страви та скеровують виручені кошти на Батьківщину. Українсько-канадські ж громадські організації заснували, зокрема, проект "Сім’ї допомагають сім’ям", який дозволяє небайдужим українцям за кордоном віртуально познайомитися з родинами загиблих бійців, прочитати історію кожної з них та вирішити, кому саме з понад сотні сімей та як саме – спілкуванням та підтримкою, посилкою з речами чи суто фінансово – хотілося б допомогти найбільше.

Це тепер наші діти. Як українська діаспора та іноземці допомагають родинам загиблих бійців 08

У довгому переліку історій, зібраних на сайті проекту "Сім’ї допомагають сім’ям" - понад сто родин загиблих українських бійців

Ця масштабна ініціатива, до речі, свого часу теж починалася з малого. "Почалося все з того, що у групі мого сина під Дебальцевим загинув боєць Дмитро Лісовенко. Я вирішила допомогти його дружині Ірі, яка лишилася з двома малими дітками, і стала шукати їм допомогу, - розповіла "Цензору" одна з організаторів проекту Анна Вощинкина. – Люди, які були готові допомогти, просили дати ще контакти вдів. Так і розрослося…"

 

 Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3063651
VEhrdlVXdGtSMFF3V1VSUmRUbERkekJNY2xGMmRFTjVNRXhCWnpCS2RsRjBaRWRCTUV4QmRrdzVReTh3VERkUmRrNURLekJaYmxKcVNIcFJkRTVETkRCTVJGSm5aRU12TUV3M1VtZE9RM2M9
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх