EN|RU|UK
 Общество
  34643  31

 "У мене на передовій дівчат не буде". Чому дискримінаційні внутрішні розпорядження у ЗСУ бувають важливішими за закон


Автор: Валерія Бурлакова

Беззаперечне право воювати українські снайперки, кулеметниці та розвідниці, які раніше були оформлені у ЗСУ начальниками лазень, зв’язківцями або діловодами, отримали ще у 2016 році – у момент офіційного розширення списку доступних для жінок армійських посад. На жаль, час засвідчив, що законодавчі покращення не завжди можуть гарантувати жінкам можливість боронити свою землю – через надмірну "турботу" та особисті упередження окремих військових.

У ТИЛ "НА ПІДСИЛЕННЯ"

Катерину Драпяту побратими краще знають за її позивним, що нагадує не тільки про найзвичніший для неї у останні роки колір одягу, але і про вік дівчини. У 2014 році, коли в Україні тільки-но почалася війна, Зеленій було лише двадцять. Це Катерину не зупинило. Спочатку дівчина пішла добровольцем у "Правий сектор". А вже за рік, восени 2015-го, підписала контракт зі Збройними Силами України. Разом із побратимами-добровольцями вона прийшла до лав 93 ОМБр. Одразу після підписання контракту, навіть без "учебки" - адже людей неабияк бракувало, а Катерина мала досвід та сама рвалася на фронт – Зелена потрапила в одну з найгарячіших точок Донбасу, на шахту "Бутівка". На шахті Зелена пробула більше ніж півроку. Коли 93 ОМБр вийшла з зони АТО на ротацію, дівчина отримала відзнаку Міністерства оборони України – "Знак пошани".

У мене на передовій дівчат не буде. Чому дискримінаційні внутрішні розпорядження у ЗСУ бувають важливішими за закон 01

Катерина Драпята на шахті "Бутівка"

Згодом, після відпочинку та навчань, бригада знову вирушила на фронт. Жінки-військові у цей момент вже святкували перемогу: адже Міністерство оборони нарешті офіційно розширило список посад, які дозволено було займати жінкам. На саму Зелену це не мало особливо вплинути. За згодою командира роти Зелена виконувала також і бойові завдання, однак завжди була у першу чергу парамедиком. Ще з моменту підписання контракту дівчина займала посаду санінструктора роти, і на передовій і на цій посаді була на своєму місці… аж поки батальйон не очолив новий командир.

"Мене несподівано перевели на другу лінію – "на підсилення" у батальйонний медпункт. На підсилення – з нуля у тил! – обурюється Зелена. – Це було дуже "логічно". Адже я була єдиним у нашому підрозділі санінструктором. Єдиним медиком на величезній території, яку на той момент утримувала наша рота. І в мене була просто істерика. Я планувала втечу назад на позиції і думала, що в мене дах поїде. Постійно уявляла собі: а якщо там буде серйозний обстріл? Що тоді? Пацани просто помирати будуть?..."

У мене на передовій дівчат не буде. Чому дискримінаційні внутрішні розпорядження у ЗСУ бувають важливішими за закон 02

Всі спроби "відпроситися" назад завершувалися нічим. У відповідь Зелена чула тільки посилання на усне розпорядження командира 2 батальйону 93 ОМБр Володимира Сіленка. "Комбат сказав, що "у нього" на передовій дівчат не буде", - пояснює Катерина.

"Мені навіть розповідали, що я взагалі не маю права бути на першій лінії, бо нібито вийшов закон про те, що жінкам там перебувати заборонено, - згадує вона. - Жодного подібного закону, певна річ, не існувало. Мої знайомі дівчата у підрозділах у цей самий час і залишалися медиками на передових позиціях, і воювали, вже офіційно займаючи бойові посади… Але не у нашому батальйоні. У нашому попереду залишилися тільки пацани".

Можливості повернутися туди, де вона була дійсно потрібна, Катерині так і не дали. Зрештою, дівчина просто звільнилася з лав Збройних сил України.

"У ОДНІЄЇ ДВОЄ ДІТЕЙ, У ІНШИХ – ВЗАГАЛІ ДІТЕЙ НЕМАЄ"

Подібні історії – про те, як вже навіть маючи бойовий досвід та пробувши на фронті тривалий час, через упередження однієї-єдиної людини з командування жінка може "вилетіти" у тил – є, напевно, майже у кожній військовій частині.

Так у 2017 році три жінки-бійця з 1 батальйону 54 ОМБр перебували на першій лінії на Світлодарській дузі. На той час дівчата чергували на останньому блокпосту на Дебальцевській трасі. Однак ризикнули попроситися на більш небезпечну позицію за 200-300 метрів від ворога, на якій тоді дуже бракувало людей.

"Але один з хлопців з нашої роти вирішив поділитися із командиром бригади своєю особистою думкою щодо цього. Він сказав йому, що вважає, що дівчат взагалі не можна пускати на передову – мовляв, от, у однієї двоє дітей, у інших взагалі дітей немає, що вони собі думають?! Комбриг "проникся", та прийняв рішення взагалі відправити нас у тил. Ми просилися на самий передок – а в результаті все обернулося так, що ми не змогли навіть залишитися на своєму місці, - згадує Галина Клемпоуз на псевдо Перлинка.  – За рішенням комбрига ми потрапили на другу лінію оборони. Яну Червону, Відьму, тоді перевели в інженерну службу у Бахмут. Марину Валицьку, Ксену, несподівано призначили начальником складу пально-мастильних матеріалів. А мене, оскільки я маю юридичну освіту, вирішили прикомандирувати до юриста бригади".

Був проти такого переміщення у тому числі і тодішній безпосередній командир дівчат, Микола Шафалюк на псевдо Бугай. "Особисто я на війні пересвідчився: не важливо чи є у тебе фізично щось між ніг, чи ні, - коментує він. – На першій лінії потрібні сміливі, вмотивовані та патріотичні люди, які вірять у перемогу. Стать тут абсолютно ні до чого".

У мене на передовій дівчат не буде. Чому дискримінаційні внутрішні розпорядження у ЗСУ бувають важливішими за закон 03

 Перлинка

Втім, вплинути на думку вищого командування сержант не зміг. Як через подібні кадрові рішення, так і через цілу низку інших проблем у бригаді дівчата, зрештою, перевелися в іншу військову частину. Хоча для того, щоб "трансфер" дійсно відбувся, їм довелося навіть оголосити голодування. На сьогоднішній день усі троє служать у 46 ОБСпП "Донбас-Україна". Але навіть зараз легше стало не всім.

"Відьма – кулеметниця. Ксена – помічник гранатометника. І у 46-му батальйоні вони все роблять на рівні з чоловіками, - розповідає Перлинка про долю своїх подруг. – Але щодо мене особисто досі бувають моменти… Спочатку мене тут поставили на посаду санінструктора у піхоті, але згодом командир роти заявив, що мені у штурмовій роті не місце… Я вмію "літати" - тому мене перевели в аеророзвідку. Однак особисто мені працювати майже не дають і тут".

У мене на передовій дівчат не буде. Чому дискримінаційні внутрішні розпорядження у ЗСУ бувають важливішими за закон 04

"Думаю, у моєму випадку додатково впливає вік, - розмірковує 23-річна дівчина. –Ксена та Відьма старші за мене. А я часто чую і що "ти ще дитина", і "ти ще не маєш дітей, молода, в тебе все життя попереду".

Побоювання командирів та побратимів, звісно, небезпідставні – адже бійці у гарячих точках гинуть та зазнають важких поранень незалежно від віку та статі. Cтається це навіть із медиками, навіть коли терористи бачать, що "працюють" по медичному транспорту. Так, наприклад, 2 лютого 2017 року під час евакуації поранених на Світлодарській дузі загинула санінструктор згаданої вище 54-ї ОМБр Наталія Хоружа. У санітарну машину влучила керована протитанкова ракета. 21 лютого 2018 року за схожих обставин – щоправда, українських медиків обстріляли під час надання допомоги цивільному населенню, а не військовим – біля Кримського, що на Луганщині, загинула медик 10-ї бригади Сабіна Галицька.

Загибель жінок на війні болючіше сприймають як суспільство загалом, так і побратими загиблих дівчат. Однак самі жінки-військовослужбовці переконані: це не дає нікому права вирішувати їхню долю за них. "Я свідомо зробила свій власний вибір. Я сама прийшла на війну", - підкреслює Галина Клемпоуз.

"ЩОБ СПРИЙМАЛИ НА РІВНИХ – ТРЕБА БУТИ ВДВІЧІ КРАЩЕ"

Дискримінаційні негласні внутрішні розпорядження – не ставити дівчат на бойові посади, не пускати їх на передову або не брати на бойові завдання – в українській армії дійсно існують, погоджується боєць-доброволець, директор Центру підтримки аеророзвідки, автор ідеї та продюсер документального фільму про жінок на війні "Невидимий батальйон" Марія Берлінська.

Розширення списку жіночих посад у ЗСУ свого часу відбулося далеко не в останню чергу завдяки її зусиллям. Крім постійної роботи у інформаційному полі, Марія була і одним з авторів відповідного законопроекту.

Приймати кадрові рішення залежно від статі людини, а не від її не професійних та особистих якостей – у ЗСУ, на жаль, досі норма. І саме жінки, підкреслює Берлінська, стикаються зі складнощами та нерозумінням абсолютно на всіх етапах своєї служби, незалежно від досвіду за плечима. "Якщо дівчина, яка щойно прийшла в армію, не буде щодня лютим способом задовбувати командира і всіх присутніх протягом тривалого часу – на бойову її ніхто не пустить, - підкреслює Марія. –Навіть цілеспрямовані сильні жінки пробивають цю стіну з великими зусиллями. Щоб жінку в армії сприймали на рівних – їй треба бути принаймні вдвічі краще".

У мене на передовій дівчат не буде. Чому дискримінаційні внутрішні розпорядження у ЗСУ бувають важливішими за закон 05

Марія Берлінська

У кожному новому підрозділі чи при появі нового командира будь-якого рівня все неодмінно починається знову.  "Нові люди на тебе знову дивляться, як на безпомічне створіння, нездатне ні на що, крім борщеваріння, з єдиною функцією у житті – репродуктивною. Скільки б боїв, скільки б досвіду не було у тебе за плечима – у новому колективі за все доводиться боротися по новій", - пояснює Берлінська.

Підтверджують її слова й інші жінки-військові. "У нас також казали, що дівчат на передовій не буде, - розповідає Катерина Луцик зі 122 окремого аеромобільного батальйону. У своєму підрозділі вона – єдина жінка-медик. – А зараз ми знову виїхали на позиції - і я також. Однак до цього я вчергове довела, що потрібна, довела, що можу впоратися. Ніби здала черговий іспит у школі – і знову отримала допуск…"

У мене на передовій дівчат не буде. Чому дискримінаційні внутрішні розпорядження у ЗСУ бувають важливішими за закон 06

Катерина Луцик

"Так, недостатньо винести всім мозок та пробитися на початковому етапі. Потім також доведеться постійно підтримувати це. Доводити щось буде потрібно завжди. Кожному новому командиру. Кожному солдату. Усім. Це не виправиш, доведеться змиритися, - констатує снайпер Юлія Матвієнко, Білка. - Я вже ставлюсь до цього спокійно. Перед тим, як працювати, завжди перепровіряюсь . І завжди, наприклад, командир розвідувального взводу, з яким мені доведеться "гуляти", присутній при цьому. Йому так простіше. Він бачить, як я стріляю та розуміє чи варто мене брати із собою. Тому що саме я їх прикриватиму. І що б там про мене не казали – він має особисто бачити мою роботу. Ага, влучила. Ага, все добре. Я йду з ними…"

У мене на передовій дівчат не буде. Чому дискримінаційні внутрішні розпорядження у ЗСУ бувають важливішими за закон 07

Юлія Матвієнко

Чи перепровіряють так само чоловіків? "Що найобразливіше – ні", - усміхається Білка.

"ЖІНКИ ПРИРІВНЮЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ"

"Свого часу у Міністерстві оборони та Генштабі мені хором казали, що розширити список посад для жінок немає ніяких шансів та радили забути про це, - пригадує Марія Берлінська. – Минуло два з половиною роки - і посади повільно, але розширюють, доступ до військової освіти теж. А про те, як круто деякі наші жінки воюють, не знає хіба лінивий".

Водночас, левова частина посад у армії залишається закритою для жінок і досі. Закриті ці посади з тих самих причин, з яких жінок іноді не ставлять на вже відкриті бойові посади або просто "негласно" не пускають на передову – бо це нібито "небезпечно для їхнього здоровя".

Така "турбота" нерідко стосується і цивільних. Щоправда, на важких роботах "представниць слабкої статі" тут задіюють все одно – оформлюючи на більш "безпечну", а значить і менше оплачувану посаду. У результаті жінка, яка, наприклад, виливає метал у цеху, офіційно стоїть на "дозволеній" посаді діловода та отримує відповідну зарплату. "Вона змушена йти на такий компроміс - бо іншої роботи немає", - підкреслює Берлінська.

"Таким чином, під виглядом опіки і турботи в жінок забирають право вибору, керуючись при цьому своїми власними стереотипами та уявленнями про те, що жінки можуть робити, а що – ні. Ніяких конкретних ґрунтовних досліжень на цю тему в нас ніхто останнім часом точно не проводив. Ця дискримінаційна норма закладена навіть у Конституції, - продовжує вона. - Стаття 43: використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Тобто, жінки прирівнюються до непоовнолітніх. Вони не можуть самі за себе вирішити, що для них небезпечно, а що - ні".

"З цим треба боротися, в тому числі і розголосом, - переконана Марія. - Бо з армії мають іти якраз занафталінені ще за часів Брежнєва генерали, а не вмотивовані та професійно придатні дівчата".

А тому – жінки-військовослужбовці мають постійно захищати не тільки свою землю, але і власне право боронити її.

P.S. Автор цієї статті провела на Донбасі три роки, два з них – у лавах Збройних Сил України. У добровольчому батальйоні проблем через стать у мене не виникало. В армії вони були паперового характеру: так, до розширення списку жіночих посад я була оформлена санінструктором взводу, хоча цих функцій ніколи не виконувала. Лише восени 2016 мене нарешті змогли офіційно поставити на фактично займану бойову посаду - "старший сержант взводу – командир міномета". Пізніше, після переведення у піхоту іншого батальйону, я стала на посаду гранатометника – також без проблем.

У підрозділах, де я проходила службу, особисто мене рішення на кшталт "ніяких дівчат на передовій" жодного разу, на щастя, не торкалися. Втім, прояви проблеми я неодноразово бачила навколо. Одна з її варіацій – жінки, які на папері займали посади у бойових підрозділах, насправді до виконання передбачених їхньою посадою обов’язків ніколи не допускалися. В результаті, незалежно від посади, такі дівчата змушені були просто допомагати з паперовою роботою командирам різних рівнів, виконуючи функції "секретарок" командирів рот, командирів батальйонів або їхніх заступників. Варто зазначити, що подібні ситуації є практично безвихідними. Намагання відстояти власні права у ЗСУ - авторитарній та дуже закритій структурі, в якій не вітається будь-яка критика – у 90% призводять лише до проблем окремого бійця із командуванням.

Також слід зазначити, що мені доводилося опосередковано стикатися з внутрішніми розпорядженнями щодо відсутності жінок на передовій у окремих військових частинах загалом – однак лише зі слів чоловіків-бійців цих частин, які консультували мене щодо можливості переведення туди.

P.P.S. На момент виходу цієї статті аеророзвідниця Галина Клемпоуз вже отримала можливість працювати за фахом у складі 46 ОБСпП та на рівні з іншими бійцями підрозділу успішно виконує бойові завдання. "Останні чотири дні постійно літаю, - розповіла вона "Цензору". - В мене тепер купа роботи".

Валерія Бурлакова, "Цензор.НЕТ"

Фото з особистих архівів героїнь публікації. 

Источник: https://censor.net.ua/r3052606
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх