EN|RU|UK
 Здоровье, Общество
  13002  13

 У зв’язку з хворобою моя війна вже закінчилась, я не зможу працювати на передовій як парамедик, - "Госпітальєри" Тетяна і Сергій Морози борються з онкозахворюваннями


Автор: О.Максименко

Тетяна і Сергій Морози, відомі у колах добровольців як Фрости (власне, Фрост і Фрау), беруть участь у війні від самого початку у складі добровольчого медичного батальйону "Госпітальєри" (на сьогодні медбат входить до складу УДА). Він – колишній адміністратор протестантської церкви; власник невеличкої будівельної фірми, на фронті – капелан, парамедик, старший інструктор вишкольного центру "Госпітальєри". Вона – бухгалтер за фахом, керівник волонтерської служби "Госпітальєри". Бурхлива діяльність Фростів наразі в минулому. Близько півроку тому подружжя добровольців спіткав страшний діагноз – онкозахворювання.

Це той випадок, коли важко написати відсторонений журналістський матеріал, адже надто добре знаєш і любиш його героїв.

У зв’язку з хворобою моя війна вже закінчилась, я не зможу працювати на передовій як парамедик, - Госпітальєри Тетяна і Сергій Морози борються з онкозахворюваннями 01

Лише один епізод: восени 2015 ми організовували соціально-адаптаційний табір "Камуфляжна осінь" для бійців і волонтерів. У певний момент "зірвалася" обіцяна глина для майстер-класу з гончарства. У бюджеті, що збирався методом "капелюху", витрат на її закупівлю не було передбачено. Організатори були в розпачі – просто перед початком заходу додалося плюс одне питання купівлі й доставки сировини. На заклик у фейсбуку друг Фрост зреагував одразу: пообіцяв завезти чудову глину зі Львівщини просто на табір. Глина з Західної України примчала на далекий хутір у лісах Чернігівщини. Без жодних навігаторів і попередніх дзвінків, вони довезли на "швидкій" з позивним "Буфало" сировину, відшукали потрібну хату, де перебували "орги". Передали жадану глину, та ще й на додачу наїдків, і наступного ж ранку вирушили на базу, на Схід.  

Страж закону

"Коли почався Майдан і війна, я пішов навчатися на капелана, і в квітні 2015 року вже отримав диплом, що дозволяв займатися капеланською роботою, - згадує Фрост. - Приїжджали капелани і психологи з Америки і Канади, давали курс, як правильно спілкуватися з військовими. Ділилися власним досвідом – адже вони капелани по 20 років, були в різних війнах, в Іраку, в Афганістані. Війна тільки почалася, в Україні взагалі капеланів не було. Були священики, які приїжджали, проводили обрядовість…"

Він запевняє, що зарубіжний досвід працює і в нас, адже всі війни однакові. Попри різні мови і культури, психологічний підхід той самий: "Основна турбота наших вояків – наскільки правильно, що вони воюють, основне питання – чи дійсно, якщо я загину, Бог мене простить за те, що я воюю. І згідно з Біблією, Словом Божим, ти їм показуєш. Якщо це є захист, ти не йдеш як злодій, як загарбник, щоб знищити, згубити, ти стоїш на захисті свого народу, тієї межі, яку порушує злодій, це не вважається гріхом. Він агресор, злодій, що приходить до твоєї оселі забрати те, що за біблійним законом належить тобі. А ти є страж цього закону. Біблія допускає, що ходить страж, який має при собі меч і має право карати цим мечем грішника, який порушує закони буття і закони того міста. Коли військові приходили до Іоана Хрестителя, сотник римської армії, той самий найманець – він прийшов, розкаявся у своїх гріхах, але йому не сказали "іди і ставай землеробом", а сказали "просто будь чесним і повертайся назад до війська". Просто треба лишатися чесним і справедливим, і по справедливості судити, а не ставати загарбником, який живе і воює заради наживи".

У зв’язку з хворобою моя війна вже закінчилась, я не зможу працювати на передовій як парамедик, - Госпітальєри Тетяна і Сергій Морози борються з онкозахворюваннями 02
У зв’язку з хворобою моя війна вже закінчилась, я не зможу працювати на передовій як парамедик, - Госпітальєри Тетяна і Сергій Морози борються з онкозахворюваннями 03
У зв’язку з хворобою моя війна вже закінчилась, я не зможу працювати на передовій як парамедик, - Госпітальєри Тетяна і Сергій Морози борються з онкозахворюваннями 04

Окрім духовної бази Фрост опанував тактичну медицину. "Я побачив оголошення у Франківську, що набираються добровольці для медичної служби – планували створити медслужбу "Гіпократ", - згадує він. Вступив туди – я рахуюся непоганим водієм, їжджу на будь-якій техніці. Записався добровольцем – спочатку Червоних Хрест провів курси домедичної допомоги, а потім ми виїхали на полігон в Козині. Туди вже приїхала "Екстрена медицина", вона провела вже розширені курси… Після курсів постало питання – куди ми маємо виїжджати? Були нюанси з організацією, і ми вже зв’язалися з ДУКом, із Яною Зінкевич ("Госпітальєри" тоді входили до складу ДУК ПС, – авт.), і Яна в листопаді, здається, приїхала до нас, з нами всіма познайомилась, ми записалися в резерв. І в січні 2015 я виїхав як резервіст на базу 5-го бату, і вже звідти потрапив у Піски".

Дружина тим часом займалася вихованням двох синів (13 і 18 років) та допомагала чоловікові. Вона також одразу "включилася": "Після того, як Сергій поїхав на фронт, я зразу почала займатися волонтерською діяльністю у Франківську, відправляючи допомогу "Госпітальєрам". Переважно це була медицина. У мене були друзі, знайомі за кордоном, я почала з ними зв’язуватися, вони почали надсилати медицину. Я вважаю, що в людей краще виходить, тим вони мають займатися. Сенс із мене як парамедика, якщо я непоганий організатор?! Я зразу знала, чим мені треба займатися, щоб це було ефективно і максимально з користю для всіх!"

Відповідно до традиції, що устаткувалася в добробатах, новачкам слід було придумати позивні. "Яна запитала: "Який ти позивний хочеш?" - згадує Сергій. - А "від фонаря" сказав: "Давай я буду Мікі-Маус!" Вона так глянула на мене і сказала: "Ні, ну ти подумай!.." А потім вже коли я вдома сказав, що я так прикольнувся і сказав "Мікі-Маус", Таня каже: "Ніяких мікі-маусів!" Я завжди, коли в ігри комп’ютерні граю, підписуюся "Фрост". І Таня каже: "Пиши "Фрост", бо такого позивного не зустрічається! Якщо щось станеться, я буду знати, що це з тобою!" Це, по суті, моє прізвище англійською!"

Сама ж Таня категорично відмовлялася вигадувати собі прізвисько, але воно "приклеїлось" самостійно: "Мене знали як Тетяну Мороз, мені не треба було позивного! Хлопець УДА франківської якось почав мене називати Фрау Фрост – і воно так приліпилося до мене! Я спочатку сварилася: мене і так всі знають, не треба мені позивного!.. А добровольці у Франківську підхопили, це передалося на "Госпітальєри", і останній рік я уже Фрау Фрост!"

У зв’язку з хворобою моя війна вже закінчилась, я не зможу працювати на передовій як парамедик, - Госпітальєри Тетяна і Сергій Морози борються з онкозахворюваннями 05

"Корида з танком"

З яскравих моментів Фрост називає "кориду з танком": "Ми виїжджали з Пісків назад на "Равлик" (одна з позицій "Госпітальєрів" в 2014-2015, – авт.) на позицію. Тоді було трошки жорсткувато, стріляли по дорозі по всіх машинах, і дали наказ усім їздити з вимкненими фарами. Ми повідомили, що медики виїжджають з Пісків, запросили дозвіл, "Міст" дав "плюс", що дорога вільна. Ми сіли і поїхали. Ще Саня (Чачунь) взяв нічник, намагався в нього дивитися… Танкісти довго ремонтували свій танк, і в азарті вирішили його вночі без фар прокатати. І нікого не попередили – ні "Міст", ні "Небо" - не мали з ними нормального зв’язку. Їх не попередили, і вони виїхали на ту саму дорогу. Ми помітили їх в останній момент. І вони нас так… трошки… добре переїхали… Ми були на "пікапі", нам повністю "по морді" проїхалися… красиво… Це 93-тя була. Потім було смішно з тої ситуації, а спершу трохи труханули… Добре, що зреагували і крутанули кермом – інакше переїхав би нас посередині!"

Про всі ці пригоди, певна річ, дружина про це не знала б і досі, якби не Євгеній Титаренко із позивним Режисер (чи просто Рєжик) – власне, режисер документального кіно, що був у складі медбату і не втратив нагоди зафільмувати пригоду.

"Дізналася я про це випадково, побачила відео Рєжика, і впізнала його хрип, - згадує Фрау. - Коли була фраза "чи всі живі?", він прохрипів "Нє!..". Після того в ультимативному порядку на фронт чоловік поїхав у супроводі дружини. "У квітні 2015 року, якраз на Великдень, ми виїхали на своїй машині… набрали пасок, ковбаси, і поїхали. І на Великдень були в Пісках, на "Равлику", - згадує Тетяна.

У зв’язку з хворобою моя війна вже закінчилась, я не зможу працювати на передовій як парамедик, - Госпітальєри Тетяна і Сергій Морози борються з онкозахворюваннями 06

Фото:О. Максименко

Реанімація, душ і "Дорога пекла"

Фрост каже напівжартома, що написання мемуарів – не для нього, і це трохи прикро, адже за ці роки у подружжя набралося спогадів на захоплюючий "екшн", в якому не бракує як сумних епізодів, так і комічних.

"Перший двіж, перший виїзд був якраз на старий Новий рік, - згадує Фрост. - Виїжджав я, Чачунь, Бас – він і Чачунь були штурмовиками, у мене в машині сиділи Зойка і Атеїстка. Ми такою групою доїхали до Красногорівки, там до нас приєдналася Яна на пікапі, і Десятка. Ми вийшли на цьому блок-пості біля церкви, Десятка підійшов і каже: "Ну що, зараз даємо по педалях, бо дорога обстрілюється! Як хто відстане – того проблема!" Я був шофером тої машини, ми її "Серафим" назвали, Т-4 старенький, нам з Німеччини привезли. Ми сіли, і він як дав на тому пікапі! Десятка трохи скажено їздить, я ледве тримався за ним. То вже зима була, ожеледь, "течик" хитало, ми всі такі напружені були… Чачунь уже був, а я вперше заїжджав… І він побачив мій напряг, і по-приколу дістав телефон і включив "ACDC" "Дорогу пекла", чи "Дзвони пекла" - у нього такий набір пісеньок був. Уже доїжджали до Пісків – вони всі вікна поопускали, повиставляли автомати… Перший виїзд був вражаючим! Ми заїхали на "Равлик", Десятка пригальмував, вийшов довольний такий, поржав, каже: "Ну що, вам сподобалось?!"

У зв’язку з хворобою моя війна вже закінчилась, я не зможу працювати на передовій як парамедик, - Госпітальєри Тетяна і Сергій Морози борються з онкозахворюваннями 07

А потім почалися звичайні чергування під "Республікою Міст" і в самих Пісках: "Далі були будні – ми шість годин чергували, чотири години мали на відпочинок. У нас було три машини, які чергували під Мостом. Я навіть не пригадую, які там були поранені… Я застав кінець аеропорту, коли звідти ще витягували поранених. Їх привозили багато… Вивозили з аеропорту, кидали в швидкі, ми вже їх підключали до крапельниць і летіли в "травму".

Коли сталася біда з засновницею і командиркою "Госпітальєрів" Яною Зінкевич (її машина потрапила у страшну ДТП – медики кілька днів боролися за її життя, а зараз головна "Госпітальєрка" пересувається на візку через травму хребта), Фрау допомагала усім, чим могла. Дні біля ліжка Яни вона згадує як найтяжчі і найсумніші. До невідомості, чи дівчина житиме, додавалася гнітюча атмосфера, помножена на безсоння: "Коли Яна була в реанімації, ми мінялися з її мамою… Це ж реанімація політравми, там дуже тяжкі поранені лежать… і мами коло них, і ти намагаєшся тих жінок заспокоїти… це 10 днів суцільного негативу і стресу".

Проте Яна вижила і повернулася до активної роботи у батальйоні. А за деякий час подружжя стало хрещеними батьками Богданки, Яниної доньки, що дивом народилася після катастрофи.

Однак, хай там що, а понад усе згадуються веселі миті. "Це смішно, але найяскравіший спогад – це душ на старій базі в Дмитрівці! – признається Фрау. - Я любитель тричі на день приймати душ, вбирати чистий одяг… це норма для мене! І коли я приїхала на базу, там "серветковий" душ, в мене був шок. Ми з’їздили на "Равлик", і, коли вернулися… побратими знали ці мої приколи з душем, і кажуть: "Танічка, ми зробили душ!" Більшого, ніж тоді, кайфу від душу я, мабуть, не зможу отримати! Плитка, наполовину відбита, пліснява всюди, я стою на кульку від сміття і поливаю себе з незрозумілого шлангу! І мені чхати, що душова не закривається, і будь-хто може зайти, я кайфувала від того, що на мене ллється тепла вода!"

Війна і люди

З 2016 року додалася нова грань діяльності: навчальна. Частина "госпітальєрів" пройшла курси ТССС (протокол тактичної медицини, що відповідає стандартам НАТО), і Фрост почав навчати новачків: "Ми ділилися своїм "госпітальєрським" досвідом, і тими нормами, яких нас навчили по ТССС. Організовували процес навчання і тренування молоді і новобранців". Відтепер на базі "Госпітальєрів" регулярно відбуваються вишколи, на які може потрапити кожен охочий. А після вишколу, за бажанням, спробувати себе "в полі".

У зв’язку з хворобою моя війна вже закінчилась, я не зможу працювати на передовій як парамедик, - Госпітальєри Тетяна і Сергій Морози борються з онкозахворюваннями 08

"Війна завжди залишає якусь пляму в житті, - зізнається Фрост. - Я став більш нетерпимий до соціальної несправедливості, до нюансів із розумінням правди, трохи різкіший став. Раніше намагався дотримуватися образу людини віруючої, яка через "перепрошую" довго пояснює, старався розвивати довготерпіння в собі. А зараз трохи простіше став. Прямішим. А з позитивного – війна дала дуже багато друзів, створила свій світ із людей, які воювали, які пройшли з тобою те все. Це все мені додає дуже багато позитивний емоцій".

Він переконаний, що війна також поміняла суспільство. Загиблі накладають на живих певну відповідальність, і це не може не вплинути: "Кардинально – не змінилося, але є покоління, прошарки, яких це сильно торкнулося. Вони розуміють, що хтось загинув ради тих благ, які вони мають. Є частина людей, які мають пам’ять, які усвідомлюють, за що гинули на Майдані, за що гинуть на війні".

Фрау запевняє, що війна навчила більше цінувати людське життя: "Взагалі стосунки з людьми – це найважливіше, що є. Більше війна змінила наших дітей – вони різко подорослішали. Вони бачать, які в нас стосунки з людьми, вони вчаться, правильно розставляють пріоритети, що гроші є не настільки важливими, як стосунки, як людське життя. Якщо дітей питають, хто твій герой, більшість назве мультяшного персонажа, супермена абощо, то наш син, будучи в таборі, сказав: "Мій герой – це мій тато!" Це надихає до боротьби… Старший пройшов вишкіл, але він зараз вчиться. Адже комусь треба будувати Україну, піднімати її… війна війною, фронт фронтом, а молоде покоління має вчитися, щоб наша країна була такою, як ми бажаємо!"

Із фронту в операційну

Власне, бурхлива діяльність Фростів, описана вище, наразі в минулому. Уже близько півроку як подружжя добровольців спіткав страшний діагноз – онкозахворювання. Вони до останнього не озвучували це публічно, аж поки не стало ясно – своїми силами не вибратись. У Сергія діагностовано гліобластому четвертої стадії – пухлину мозку. Місяць тому він переніс складну операцію з її видалення в лікарні ім. Мечникова. Попереду кілька курсів хіміотерапії та променевої терапії.

У Тетяни меланома другої стадії з великою злоякістністю. Пухлину видалили, і також є надія, що вона не повернеться. Зараз Фрау повинна приймати імуностимулятори протягом 50 тижнів.

"Це прекрасні та дорогі мені люди, які поклали своє здоров’я на цю війну, - пише Яна Зінкевич на своїй сторінці Фейсбук. - Вони разом витримали негаразди, всі складнощі, допомогли не одній сотні людей, і зараз самі потребують нашої з вами допомоги! Ми не можемо їх втратити! Вони повинні бачити одруження своїх двох прекрасних синів та народження внуків! Вони хрещені батьки моєї Богданки та повинні бути зі мною перед її весільним вівтарем за 20 років! Як колись ці люди стали на захист вас, станьте ви на захист їхнього здоров’я та врятуйте їхнє життя та їхню сім’ю!"

"У зв’язку з хворобою моя війна вже закінчилась, я не зможу працювати на передовій як парамедик – є нюанси зі здоров’ям… - із смутком зауважує Фрост. – Я буду більше гуманітарною місією займатися по можливості". Наразі планує повернутися до роботи на будівельній фірмі, продовжуючи при цьому займатися вишкольною роботою.

"Просто хочеться спокійно жити, - говорить Тетяна. - І все. І ніяких грандіозних планів абсолютно нема. Далі продовжувати підтримувати чоловіка – він постійно у мене двіжує! Мені б за ним встигнути!"

Про таких, як вони, важко писати – вони надто легкі, драйвові, позитивні і світлі – боязко зламати неточним словом цей образ. Вони ніколи не нарікають і завжди підриваються на допомогу. Дуже хочеться вірити, що їх діагноз не стане вироком, а тільки новим доказом, що наше суспільство за роки війни таки навчилося взаємодопомоги та майстерності цінувати життя. Надто дорого даються ці уроки.

Допомогти Фростам можна за реквізитами:

5168 7422 0370 6431 Тетяна Мороз (Приватбанк гривня).
4731 2171 1161 4937 Тетяна Мороз (Приватбанк доллар).

Для переказів з-за кордону:
Western Union та Money Gram: ПІБ (латин): Moroz Tetyana
Емейл: Email: design-studiodim@ukr.net
Номер телефону: (Тетяна) +380 (67) 496 41 97.

Також, можливо, хтось має можливість допомогти медикаментами:

Тетяні – лаферобіон, 3 мільйони.
Сергію - хімія темодал + осетрон.

Олена Максименко

Фото: Юлія Фобія

Источник: https://censor.net.ua/r3052160
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх