EN|RU|UK
 Общество
  9214  5

 Режисер документального фільму про жінок-бійців Марія Кондакова: "На війні круто, як у літньому таборі. Тільки вбити можуть…"

В.Бурлакова

Над стрічкою про будні українських жінок-військовослужбовців "Вона та війна" Марія Кондакова працювала безпосередньо на "нулі", де знімальна група мешкала разом із бійцями.

У перший же день зйомок режисер зазнала серйозної травми. Але знімальний процес не зупинила – і ще кілька тижнів вперто шкутильгала передовою, щодня приймаючи сильне знеболювальне. Додому в Париж Марія поверталася на медичних ношах - адже вже декілька років живе в Парижі і прилітала в Україну суто на зйомки.

Сьогодні роботу над фільмом вже закінчено. Режисер розповіла "Цензору" про несподівані повороти сюжету стрічки, про свої думки під час першого артилерійського обстрілу та незрозумілі людям з "великої землі" нюанси військового побуту.

Режисер документального фільму про жінок-бійців Марія Кондакова: На війні круто, як у літньому таборі. Тільки вбити можуть… 01

-Як до цього проекту долучилась особисто ти?

-Мій дебют як режисера - ігровий короткометражний фільм "Листопад" - був представлений більш ніж на 50 міжнародних кінофестивалях, отримав 14 нагород. І, вперше в історії українського кінематографу, права на показ фільму купив крутий французький телеканал Canal +. Після такого успіху я і отримала пропозицію від продюсера Володимира Філіппова: виступити режисером фільму "Вона та війна" (робоча назва, під якою ми виграли, була "Міцна та ніжна"), який мали незабаром подавати на конкурс Держкіно. Взагалі-то я режисер художнього кіно... Але я погодилась, бо мене дуже зачепила тема стрічки. Як можна відмовитися від можливості знімати історію власної країни у такий важливий для неї час? Хоча, чесно кажучи, я навіть не очікувала, що ми одразу отримаємо фінансування.

Після перемоги в мене почалися тримісячні перемовини щодо підписання контракту, який я підписувала зі студією "ІнсайтМедіа".  Адже саме вони були моїми безпосередніми замовниками. Контракт базувався на вимогах Держкіно. У цей час мені пощастило з крутим юристом, Дмитром Левченком. Після позитивного узгодження всіх нюансів, які особисто я не дуже пам"ятаю, Дмитро навіть мав ідею створити юридичну консультацію для молодих режисерів з питань авторського права…

Паралельно ми вже готувалися до зйомок та шукали героїв. Останні роки я живу у Парижі, і на той час приїздила до Києва і працювала за свій рахунок. Але тепер розумію, що не переймалася б тим, навіть якби ми тоді не дійшли згоди у питаннях контракту, бо все це було мені дуже цікаво.

- У сценарії, який виграв відбір, не було імен майбутніх героїнь стрічки – це був лише загальний концепт. Як ви обирали дівчат? З ким доводилося узгоджувати їхні кандидатури?

- На початку нам запропонували знайти героїв через кастинги, інтерв'ю. Так я зустрілася з більш ніж двадцятьма жінками, які мали стосунок до війни. Це були волонтери, медики, громадські діячі… Але я добре розуміла кого саме шукаю – наприклад, мені просто необхідна була героїня, яка зараз знаходиться на передовій та працює на рівні з чоловіками.

Так героїнь я почала шукати сама. Звісно, кандидатури затверджувала з усією командою – після того, як обрані мною дівчата давали дозвіл на зйомку. Маю зазначити, що суперечок не виникало жодного разу. Навпаки – мені надали повну свободу вибору героїв та не втручалися під час знімального періоду, за що я продюсерам дуже вдячна. Трохи важче з цим було під час монтажу…

Режисер документального фільму про жінок-бійців Марія Кондакова: На війні круто, як у літньому таборі. Тільки вбити можуть… 02

Одна з героїнь фільму

- Кажуть, що у документальному фільмі сценарист може бути тільки один – Бог. Чи часто під час зйомок вас дивували абсолютно несподівані повороти сюжету?

- Так, часто! Тим більше, що це мій перший документальний фільм…На початку ти обираєш героїв, досліджуєш їхні біографії та, відштовхуючись від цього, малюєш у своїй голові лінії та спіралі їхніх життів. Тобі здається, що ти можеш спрогнозувати розвиток історії кожного персонажа. Але насправді сюрпризів попереду безліч.

Наприклад, приїздиш знімати героя, а він раптом відмовляється від продовження зйомок. Половина матеріалу вже відзнята, але закінчити в тебе немає можливості. У такі моменти просто підіймаєш очі догори і запитуєш "сценариста": "За що?!"

Бувають і приємні сюрпризи. Коли протягом року знімаєш героя з долею абсолютно непередбачуваною, коли за цей час з ним відбувається безліч подій, безліч змін – це і є справжня документалістика. Це і є справжні спіралі еволюції персонажа.

Або коли ти на зйомках, прямо в кадрі, дізнаєшся, що героїня чекає на дівчинку. А кіно у тебе про дівчат. Тут також мимоволі підіймаєш очі вгору і відчуваєш, як хтось тобі з неба підморгує.

Режисер документального фільму про жінок-бійців Марія Кондакова: На війні круто, як у літньому таборі. Тільки вбити можуть… 03

- В один з перших днів зйомок на передовій ти потрапила у серйозну ДТП, залишаючи позицію, на яку в той час мала прилетіти серйозна "отвєтка" з російського боку…

- Так… Аварія сталася під час мого першого відрядженння в АТО, у перший знімальний день на Світлодарській дузі. До того ж, це був мій день народження.

Пам'ятаю, що ця ситуація продемонструвала мені розкол серед населення Донбасу. Один лікар у міський лікарні в Бахмуті відмовився надавати мені допомогу, коли дізнався, що мене привезли з передової. Другий – навпаки зробив для мене все можливе, зробив усе, щоб дізнатися, в чому проблема. Але, на жаль, тоді ніхто так і не побачив перелому крижів. І я два тижні шкутильгала з камерою на знеболювальних…

Коли я вже їхала до столиці, у купе потягу зі мною були дві дуже гарні циганки. Вони сказали, щоб я обов"язково обстежилась, бо вони бачать у мене серйозні проблеми зі спиною, та додали, що народилась я у сорочці. Вже наступного ранку я сиділа у кабінеті хірурга з результатами МРТ у руках. "Народилася у сорочці", - констатував доктор. Бо ще кілька сантиметрів – і вже був би зламаний хребет.

Продюсери були шоковані тим, що сталося, і підтримували мене. Але деякі їхні питання дивували. "Чому ти не пристібнулася?" - запитували мене, дізнавшись, що після зіткнення я вилетіла з машини... Я намагалася не реагувати емоційно. Адже просто неможливо уявити умови, у яких живуть солдати. Неможливо, допоки ти сам не побачиш усе на власні очі. Звісно, людей "з великої землі" дивувало, що у машині не було ременів безпеки. А це ж був УАЗік, старший за всіх нас…

Режисер документального фільму про жінок-бійців Марія Кондакова: На війні круто, як у літньому таборі. Тільки вбити можуть… 04

- Не було думок залишити проект? Адже травма була серйозна.

 - Як я вже згадувала, перший час я продовжувала роботу. Пересувалася на милицях. Але коли мене госпіталізували і сказали, що потрібна буде операція – я дійсно думала, що в мене не вистачить ані фізичних, ані моральних сил закінчити зйомки. На щастя, сили знайшлися.

- Пам'ятаю, як твоя знімальна група потрапила під обстріл САУ в районі Луганського. Для тебе це було вперше. Що ти відчувала, про що встигла подумати?

- Перша думка, та і слова теж: "Знімаємо… Потрібно знімати". Хлопці – оператор Сергій Стеценко та звукорежисер Михайло Закутський почули мене та почали працювати.

За звуками вибухів я намагалася зрозуміти – вони почали з нас та вже віддаляються? Чи навпаки? Зрозуміти було неможливо. Снаряди розривалися ніби хаотично. Тому я забила і почала просто молитися. Думала, якщо ми загинемо – може, хоч відеозапис обстрілу збережеться… А ще пам"ятаю, що коли обстріл закінчився – мені дуже хотілося смачно поїсти, міцно випити та зайнятися сексом.

- Чи змінив такий досвід твоє ставлення до власного життя? Можливо, ставлення до близьких людей?

- Дивно, дуже дивно було повертатися з війни у нормальне життя. Коли переживаєш таке – абсолютно всі проблеми нівелюються… Але рідних я завжди цінувала так, ніби завтра помру. І намагалася захистити їх від хвилювань, тому про те, що їду на війну, навіть не казала. Мені здається, що вони здогадувалися, але всі без зайвих слів розуміли мій вибір і ризики, яких потребує моя професія.

- А не було страшно повертатися на передову наступного дня після пережитого?

- Коли ми зранку поверталися туди, було навіть весело. Але коли ми вже приїхали, хлопці пішли знімати роботу розрахунку, а я залишилася знімати у хаті. Почула звідти виходи мін…і вже усвідомила, що зараз може прилетіти "отвєтка". Мене охопив якийсь тваринний страх. Все всередині завмерло. Але я намагалася не показувати, як почуваюсь. Як, напевно, і оточуючі – обстановка була радісна, весела. Це дуже допомогло.

Режисер документального фільму про жінок-бійців Марія Кондакова: На війні круто, як у літньому таборі. Тільки вбити можуть… 05

Знімальна група

- Чи говорили ви про це зі знімальною групою? Про те, що з війни можна і не повернутися?

- Ми говорили з хлопцями про те, що "геройствувати" не потрібно і про те, що, можливо, взагалі не варто залишатися на ніч на передовій. Хлопці спокійно запевнили мене, що готові знімати все, що усвідомлюють все та несуть відповідальність за власні життя.

… Пам'ятаю, як у кадрі повз нас вперше просвистіла куля великого калібру. І Міша, звукорежисер, кричав: "Послухайте, який класний звук я записав! Ви тільки послухайте!"

А вже після першого обстрілу розмов на цю тему ніби не було. Ми дивилися матеріал мовчки. Курили. Мене трусило… Але скажу дивну річ: мені на війні дуже сподобалося. Люди там класні. Справжні. Навколо тебе завжди щось відбувається. І ти відчуваєш себе живою. У розмовах з моєю "кіноротою" про це в нас народилася фраза: "На війні круто, як у літньому таборі. Тільки вбити можуть…"

Режисер документального фільму про жінок-бійців Марія Кондакова: На війні круто, як у літньому таборі. Тільки вбити можуть… 06

Зйомки

- Одна з твоїх героїнь на фронті залишилася без обох ніг. Ти провела з нею безліч часу у Києві. Як оціниш ставлення нашого суспільства до людей з особливими потребами, інфраструктуру для них у місті?

- Іра – дуже сильна, і водночас дуже лірична людина. З цим світом вона залишилася один на один, але навіть не думає здаватися. І пише надзвичайні вірші.

Живучи у Парижі, я можу сказати, що тут я бачу інвалідів усюди: у публічних закладах, у кінотеатрах, у музеях та барах. У Києві такого немає. Проводячи час з Ірою, я постійно помічала, як кияни дивляться на неї. Для них це незвично. Тим не менш, ставлення людей чудове. А от інфраструктури у місті немає зовсім…

Режисер документального фільму про жінок-бійців Марія Кондакова: На війні круто, як у літньому таборі. Тільки вбити можуть… 07

Зйомки

- Кого, на твою думку, серед твоїх майбутніх глядачів буде більше – людей, які після перегляду фільму замисляться про військову кар'єру? Або ж навпаки тих, хто остаточно відкине подібні думки?

- Я не ставила собі за мету спонукати людей піти на війну чи відвернутися від неї. Я хотіла розповісти історії сильних жінок, які власним прикладом довели, що людина може подолати все. Сподіваюся, після перегляду фільму люди замисляться про те, яким треба бути сильним, щоб за будь-яких умов залишатися вірним собі та своїм ідеалам.

- Назви мені декілька речей, яких ти не знала або не вміла до зйомок цього фільму.

- Я не знала, що можна два тижні день і ніч бігати з камерою в екстремальних умовах з переломом, про який ти навіть не знаєш – і відзняти унікальний матеріал. Не знала, що любов живе і перемагає усюди. Не знала, що можливо все – потрібно тільки не здаватися.

Також з'ясувалося, що виробництво кіно – це не тільки необхідність розповісти захоплюючу історію, а ще й бізнес.

Раніше я не вміла слухати людей. Наш звукорежисер Михайло Закутський нарешті навчив мене нікого не перебивати. А завдяки порадам головного оператора Сергія Стеценка, я навчилася і сама класно знімати як оператор, адже моя знімальна група не завжди могла бути поруч.

Зрештою, страх смерті навчив мене тому, що the time is now. Навчив більше вірити у себе та у свої ідеї – бо життя коротке, треба діяти!

Режисер документального фільму про жінок-бійців Марія Кондакова: На війні круто, як у літньому таборі. Тільки вбити можуть… 08

Марія Кондакова і Валерія Бурлакова

- На якій стадії проект зараз?

-Зараз все круто! У грудні стрічку з оплесками прийняла комісія Держкіно. Зараз я очікую на відповідь від продюсерів щодо того, коли буде прем"єра фільму в Україні.

- Чи знаєш уже, де українці зможуть його побачити – у кінотеатрах, на ТБ?

- Це також питання до продюсерів фільму, цим займаються вони…

- Знаю, що у роботі над проектом тобі допомогали європейці, крім того, асоціативний продюсер стрічки - француз Julien Berlan. Як сприймають це кіно далекі від наших реалій люди?

 - Днями я якраз отримала вкрай позитивний фідбек від англійського продюсера Duncan Way. Остання документальна стрічка, яку він продюсував, "Diva", перемогла на американському фестивалі незалежного кіно Sundance минулого року.

Зараз відправляю фільм на міжнародні кінофестивалі. Сюжет дуже привертає увагу іноземного глядача. І тема фільму сьогодні є дуже важливою – адже іноземні медіа вже майже не пишуть про нас, і ніхто не знає, що війна в Україні триває.

 Валерія Бурлакова, для "Цензор.НЕТ"

Источник: https://censor.net.ua/r3049291
VEhrdlVXdGtSMFF3V1VSUmRUbERkekJNY2xGMmRFTjVNRXhCWnpCS2RsRjBaRWRCTUV4QmRrdzVRekl3VEZoUmRtUkhTakJNYWxGMlpFZE1aazVETmpCTWFsRjJaRU1yWms1SFJUQk1hbEYxT1VkTk1FeDZVbWt6ZWxGclRrTTVNRmxNVVhWT1IwTXdURmhTWjA1SFFUQk1OMUpuVGtNME1GbElVbWQwUXpRd1dXWlJkR1JIUWpCTWNsRnpUa2RRU1U1REt6Qk1MMUYwWkVkQk1FeEVVbWgwUXpRd1dUZzk=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх