EN|RU|UK
 Политика Украины
  12940  60
Материалы по теме:

 З ОБОХ БЕРЕГІВ

Вони не боролися за ідею, не належали до політичних партій та не були активними учасниками протистоянь. Не стояли на барикадах, не жбурляли коктейлів Молотова та не підтримували дій влади. Київський фотограф Ігор та безробітний будівельник Ґєна з Сімферополя опинилися по різні боки барикад. Але так близько, як сьогодні, вони ще ніколи не були.

Про це пише Тетяна Огаркова в статті для "УП.Життя", передає Цензор.НЕТ.

Їхні історії дуже різні з точки зору громадянської позиції та ставлення до Майдану. Але їх невидимо об'єднує одна спільна риса, єдиний спільний знаменник: вони не обирали своїх страждань. Перша історія трагічна, друга - абсурдно-комічна. Але обидві вони демонструють, що події в Україні перейшли ту невидиму межу, за якою події починають змінювати людські долі - попри їхню волю.

Людина з фотоапаратом

Ми стоїмо на сходах п'ятого корпусу Жовтневої лікарні, біля входу до офтальмологічного відділення. В палатах та коридорах лікарні знімати на камеру без спеціального дозволу не можна.

Ігорю за п'ятдесят, він журналіст-фотограф, колишній ліквідатор аварії на ЧАЕС. Він говорить українською як іноземною, із помітним зусиллям та відчутним російським акцентом.

"Я звертаюся до Європи, я звертаюся до Франції", - каже він до іноземних журналістів, і раптом я бачу сльози, які течуть по понівеченій опіками щоці з його покаліченої лівої зіниці. На це неможливо дивитися. Переді мною плаче дорослий, мужній та вже напівсліпий чоловік. Лікарі кажуть, що він ризикує осліпнути і на друге око - вже через запальний процес.

майдан протест травма

Стоп-кадри французького каналу I-télé, репортаж знімали журналісти Леа Барракко та оператор Александр Монкайо.

Двадцять другого січня він підійшов до місця подій в той момент, коли атака "Беркуту" була завершена: мітингувальників відтіснили з вулиці Грушевського до Європейської площі. Беркутівці відступали, поміж ними та протестувальниками утворився коридор.

Ігор - без жодних захисних засобів, без каски, маски, без зброї - показав своє посвідчення та пройшов туди. Було видно, що він журналіст. Людина з фотоапаратом.

Деякий час він фотографував, а потім помітив, як один з "беркутівців" підняв з землі каміння та жбурнув ним у протестувальників. І тоді Ігор зробив фатальну помилку. Він засміявся. Засміявся в обличчя спецназівцям, які, по команді відступаючи убік Грушевського, продовжували кидати каміння у протестувальників.

"Я думав, що каміння - це зброя пролетаріату, а не правоохоронців", - говорить Ігор нам. Тоді, на Грушевського, намагаючись "схопити" цей момент на камеру, він побачить, що і в нього щось летить. Це було не каміння. Це була світло-шумова граната, і вона влучила в нього з дистанції кількох метрів.

Температура під час вибуху була такою, що окуляри розплавилися і скло затекло в ліве око. Він каже, що нічого більше не пам'ятав, окрім цього шаленого болю. Присутні на місці колеги-телевізійники зняли на камеру, як його тягли до "Швидкої допомоги".

"Я живий свідок того, що вони цілять у журналістів, у простих свідків їхніх злочинів", - каже він нам на сходах лікарні.

Коли ми прощаємося, я раптом розумію, що цей чоловік з фотоапаратом із понівеченою лівою зіницею, з якої течуть сльози, сподівається на підтримку та на людське співчуття. Він сподівається на покарання винних у його каліцтві. Втративши око, навряд чи коли-небудь він буде здатен об'єктивно дивитися "по той бік" барикад.

Ґєна з Криму

У нього зламаний ніс, синці від побоїв та кров на верхній губі. Ґєна, тимчасово безробітний будівник з Симферополя, приїхав до Києва три дні тому.

"Нас привезли сюди як рабів… ну, може, і не як рабів - просто люди хотіли так підзаробити", - плутано пояснює він. В легкій куртці та стоптаних чоботах, він стоїть на виході з Маріїнського парку: закривавлене брудне обличчя було помітне в шерензі інших облич. Ми не змогли пройти повз нього.

Несподівано для нас, Ґєна охоче заговорив на камеру - але у безпечному місці та після того, як на його пропозицію "дайте сто гривень на квиток додому, і я все розкажу", - він отримав ствердну відповідь.

протест травма

До зустрічі з Ґєною, упродовж двох годин прогулянки всередині провладного мітинґу, реакція на журналістів була протилежною: люди, які грілися навколо багать або стояли в черзі за їжею, інстинктивно відходили подалі від камер, закривали обличчя та відмовлялися від коментарів.

Інші, вочевидь "ідейні" або "уповноважені", самі підходили і пропонували дати інтерв'ю або коментар. Їх вмить оточувала група підтримки, яка аплодувала особливо вдалим формулюванням. Всі вони безпомилково виявлялися членами Партії регіонів.

Серед них завзятий молодий хлопець, дядько якого стоїть на Грушевського - у разі, якщо дядька образять або покалічать протестувальники, він обіцяв прорватися на Майдан та "порєшать" там усіх.

Енергійна шістдесятирічна жінка, яка бачить в Януковичі "терплячого президента" та "лідера нації".

Комендант наметового містечка, який зізнався, що не раз був в Європі, але виступає за Януковича, тому що не підтримує деяких європейських цінностей, серед яких, за його власними словами, "інцест" та "гомосексуалізм".

Люди в наметовому містечку в один голос говорили, що не отримують грошей за своє перебування на мітинґу та приїхали сюди добровільно. Тим часом, велика колона вишикувалася на вихід та організовано рушила до автобусів на Харків.

Жінки, які показували нам польові кухні, не змогли відповісти на запитання, хто купляє та привозить продукти. Упродовж усього часу перебування на території нас наполегливо намагалися "супроводжувати". Вони не хотіли, щоби ми дивилися навкруги та ставили свої запитання - вони показували нам те, на що ми мали б звернути увагу. Загубитися у натовпі заради простого людського спілкування виявилося просто неможливо.

Саме тому ми схопилися за Ґєну як за останній шанс. Він стояв на виході з наметового містечка і на наше питання, що з ним трапилося, миттєво відповів: його побили. Побили за те, що він вимагав зароблені за три дні гроші.

Згодом, на безпечній відстані від Маріїнського, розказав і деталі, чомусь попередньо перехрестившись.

"Ми мали просто бути тут, робити вигляд, що тут багато людей", - розповів він. Йому та його товаришам обіцяли платити по триста гривень на день. Рахували їх кожні три години, ночували вони у наметах, нікуди далеко від табору не відходили, але упродовж трьох днів розрахунку не було.

Коли вони почали "стріляти" цигарки у людей, то дізналися, що іншим учасникам мітинґу гроші виплачують вчасно і щодня. Це їх спровокувало на з'ясування ситуації. Але сили були нерівні. Ґену жорстоко побили. Побили "свої".

"Я не знаю, за що мені таке покарання", - жаліється Ґєна, ховаючи в кишеню стогривневу купюру. На обличчі у нього розпач, нерозуміння та біль від поразки.

"У мене є російський паспорт", - чомусь додає він. Йому вочевидь байдуже, яка влада в цій країні, як звати президента або прем'єр-міністра, та чому люди зібралися на Майдан. Мабуть, він взагалі не дивиться телевізор. Він знає, що в будівництві взимку роботи немає, що прораб запропонував "виручити" та запропонував "легкі гроші".

Коли я проводжаю його до ліфта, він несподівано додає, що в нього неймовірно красива жінка і трирічний син, якого звати Августин. Він вміє класти дах в будинках, паркетну дошку та фарбувати стіни.

Його дратує, що в цій країні складно з роботою, і хотів би виїхати на заробітки в Європу. Він залишає мені усі свої номери телефонів - а раптом мені вдасться дізнатися, чи комусь в Європі потрібні будівельники. А доньку він обов'язково назве Ліонеллою. Або Согдіаною.

***

Ці люди по різні боки барикад, Ігор та Ґєна, ніколи не опиняться на перших шпальтах газет та в сенсаційних репортажах телебачення. Для цього вони недостатньо відомі, помітні, недостатньо героїчні або демонічні. Вони не є героями Майдану, ані його анти-героями.

Вони - не на передовій, не в епіцентрі, вони не потрапляють у звичні категорії "активного протестувальника" або "тітушків". Скоріше, вони просто свідки, жертви ситуації.

Важливо розуміти, що коли все завершиться, нам доведеться жити поруч не лише з колишніми героями та колішніми злодіями. Ми житимемо переважно поруч саме з такими, як вони - поруч з простими людьми, долі яких в той чи інший спосіб змінила історія. Сподіваюся, ми житимемо в новій країні.

Фотограф Ігор може справді осліпнути. Йому, а також іншим постраждалим треба допомагати. Небайдужі, в Україні чи поза нею - відгукніться. Контакти: Група у ФБ "Допомога постраждалим в Києві": +38 050-259-28-44 (основний), +38 050-259-29-10 (додатковий) Панченко Ірина Володимирівна

Фотографа, про якого йдеться у статті звати його Ігор Демченко. Його телефон +38050 380 95 44. Номер карточки Приватбанку 6762468501811909.

Поточні потреби допомоги постраждалим постійно оновлюються на сайті "Майдан. Медики". У соціальних мережах є інформація: Група волонтерів має можливість надавати цільову фінансову підтримку євромайданівцям, які отримали травми очей.

Просимо звертатися по допомогу за телефоном: +38 093-377-45-94 Андрій.


Тетяна Огаркова, спеціально для УП.Життя

TUV0RVVYUmtRM2t3VERkUmRUbEhUekJaWWxGMVRrZFFTVTVEZVVsT1Eyb3dUSEpTWjA1RGR6Qk1hbEYyWkVNeFRIazRka3c1UXpRd1RHWlJjMlJETkRCTVdGRjJaRU0wTUV4V09EQk1XRkZ6ZEVkQk1FdzNVWFpPUTNjd1RHNVJkRTVEZHpCTU1UZ3dTa2hSZEdSSFFUQk1jbEpuT1VkRA==
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх