EN|RU|UK
  516  3

 НЕ-ЗОВНІШНЯ НЕ-ПОЛІТИКА УКРАЇНИ (WORLD AFFAIRS)

НЕ-ЗОВНІШНЯ НЕ-ПОЛІТИКА УКРАЇНИ (WORLD AFFAIRS)

Бідний міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко. Він – безсилий службовець з безсилим портфелем, який претендує на те, що представляє уряд, який не має зовнішньої політики. Зовсім не дивно, що президент Янукович перетворив його на піар-фірму з одним працівником та неймовірним завданням покращити доволі похмурий імідж України на Заході.

​ Після того, як минулої осені до Конституції України було внесено зміни, і Янукович захопив контроль над всіма гілками влади, Міністерство закордонних справ було, по-суті, перетворено на служницю президента, а авторитетний кар’єрний дипломат Грищенко став «людиною-вивіскою» для Януковича. А оскільки у Януковича немає зовнішньої політики, Грищенку доводиться лише говорити банальності і багато посміхатись.

Давайте розглянемо три його останні виступи у пресі.

5 лютого він написав про зовнішню політику України у «Зюддойче Цайтунг». Він розпочав свою статтю із зауваження, що у Європі все зберігається поділ на «Західну Європу і решту Європи». Потім він зазначив, що Україна розколота так само, мимоволі натякаючи на те, що Західна Україна схожа на Західну Європу, а вотчина Януковича у Східній Україні є відсталою «рештою». Чекайте! А як же відбулись ці два розколи? «Попередню владу» звинувачують у тому, що вона намагалась приєднати Україну до НАТО, тобто провадила політику, «яку не підтримує більшість населення». Повторіть, будь ласка. Грищенко, безумовно, пам’ятає, що членство в НАТО було ідеєю президента Кучми, і що Янукович щиро її підтримував до Помаранчевої революції. Саме Янукович у 2005-2009 перетворив політику Кучми, яка не викликала жодних дискусій, щодо балансування між Сходом і Заходом на свою основну лінію атаки проти помаранчевих лідерів, загостривши тим самим розкол на схід і захід в Україні.

Після такого зловісного початку Грищенко швидко перевів розмову на пусті балачки. Він твердить, що зовнішня політика Ющенка «призвела до серйозного напруження між Заходом і Росією», і що зміна курсу Януковичем «звільнила Європу від політичного баласту, який, у гіршому випадку, міг привести до нової холодної війни». Гей, притримай коней! Уявити хоч на хвильку, що прагнення України щодо вступу в НАТО – або їх відсутність – могли б якимось чином вплинути на відносини Заходу з Росією – це абсурд. Вибачте, але Україна просто не має значення, і всі про це знають.

В глибині душі Грищенко також це знає, адже, якщо ви думаєте, що він повернеться на землю, він цього не зробить, витаючи, натомість, у хмарах. То яка ж мета Януковича? «З одного боку, Україна підтримує російську ідею спільної безпеки для всього простору ОБСЄ». Зрештою, зважаючи на «унікальну геополітичну ситуацію і покликання України, мирне співіснування з усіма сусідами – це єдина реальна модель гарантування безпеки для нас всіх». З іншого боку, «ми покладаємось лише на гарантії, які ми отримали від ядерних держав, коли у 1994 відмовились від нашого власного ядерного арсеналу».

Подумайте над тим, що тільки що сказав Грищенко. По-перше, як спільний простір, так й удавані безпекові гарантії повністю залежать від того, що робитимуть Росія і Захід. Україна може просто сидіти, склавши руки та затамувавши подих. По-друге, жодна з цих цілей навіть трохи не наблизилась до того, щоб стати реальністю. Спільна європейська безпека, в найкращому випадку, є далекою надією, а безпекові гарантії, які нібито отримала Україна в 1994 варті не більше, ніж папір, на якому їх було надруковано.

Змішайте дві пусті мрії, додайте трохи брехні, добре перемішайте, і ви отримаєте зовнішню політику Януковича: нелегальну горілку з нульовою міцністю. Нажаль, оскільки Росія, Німеччина, Франція і Сполучені Штати активно відстоюють власні національні інтереси, не-зовнішня не-політика Януковича транслюється у підпорядкування України їхнім зовнішньополітичним пріоритетам. А оскільки так трапилось, що країною, яка має найбільш безпосередній вплив на Україну, є Росія, пуста політика Януковича, по-суті, рівнозначна політиці «спочатку Росія».

З огляду на те, що не-політика перетворює Грищенка на не-міністра закордонних справ, зовсім не дивно, що два його інші витупи у західній пресі, лист від 12 лютого до «Уолл Стріт Джорнал» та інтерв’ю «Форін Полісі» від 14 лютого, не мають майже нічого спільного із зовнішньою політикою. Натомість, Грищенко у своєму листі намагається змалювати Януковича демократом-реформатором. «З моменту свого приходу до влади приблизно рік тому, адміністрація Януковича невтомно працювала над просуванням демократичних амбіцій України, покращенням виборчого процесу, розширенням верховенства права, вона також розпочала велику програму соціальних й економічних реформ». Як знає сам Грищенко, безліч незалежних міжнародних і внутрішніх українських спостерігачів задокументували значний регрес демократії, виборів і верховенства права за управління країною його босом. Що, в свою чергу, означає, що якщо Грищенко правий, решта світу з’їхала з глузду. Якщо правий світ, тоді у правдивості Грищенка…еее… можна сумніватись.

Тому коли Грищенко говорить «Форін Полісі», що «корупція підриває здатність країни реформуватись та рухатись вперед щодо того, що ми вважаємо нашим головним пріоритетом у зовнішній та внутрішній політиці: вступу до ЄС. Для досягнення цього ми повинні принести європейські стандарти у всі галузі нашого соціального й економічного життя,» як на це повинен реагувати Захід? Якщо він серйозно сприймає цю заяву, чому тоді Янукович руйнує демократію? (І чому тоді парламентська комісія, яка розслідує погром, що його вчинили головорізи з Партії регіонів, відмиває цих прогромщиків?) Якщо Захід не сприймає Грищенка серйозно, чому тоді він не просуває демократичні заслуги Януковича десь в демократичному Узбекистані? Янукович і Грищенко що, справді сприймають себе серйозно? Вони коли-небудь думали, чому Україна повинна прагнути вступити в НАТО до досягнення «спільної безпеки для всього простору ОБСЄ» або після? Чи ці дві цілі необхідно здійснювати одночасно?

Звичайно, жодне з цих питань не має значення, адже не-зовнішня не-політика Януковича є лише однією з функцій брутальної зовнішньої політики Кремля. Що може стати поясненням тому, чому бідний Грищенко є не-міністром зовнішніх справ: він був послом України у Москві.

Источник: Олександр Мотиль, World Affairs
VEhrdlVXczVSMEV3VEdwU2FXUkRNVEJNTTFGMWRFTXJUSGt2VVhZNVF5c3dUSFpSZFU1SFF6Qk1hbEYxZEVOM1prNURZekJLYWxGc1FUMDk=
Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 
 
 
 
 
 вверх