EN|RU|UK
  377  1

 ВЛАДИМИР ЛИТВИН: «ЗАКОН, КОТОРЫЙ МЫ ПРИНЯЛИ, КОРРУПЦИОННЫЙ ПО СВОЕЙ СУТИ»

Слова спикера Верховной Рады Владимира Литвина о том, что новый закон о выборах «коррупционный по сути», вызвали полемику в украинском политикуме. Представляем наиболее интересные отрывки интервью спикера.

— Якщо Ваша згода, то давайте поговоримо про наші нинішні внутрішні реалії, співпрацю владних гілок після зміни політичного режиму. Зокрема, й про те, чи носить тепер уряд гроші в парламент за прийняття тих чи інших рішень?
— Уряд у парламент і до цього грошей не носив. Тут неправильна сама постановка питання. Я не бачив у Верховній Раді жодного урядовця, який би стояв із валізою грошей, аби парламент прийняв якийсь закон. Я розумію, що диму без вогню не буває, але мені як спікерові ніхто нічого не пропонував. Я б радив поспілкуватися з будь-яким народним депутатом чи керівником фракції, і він вам також скаже, що такі розмови чув, але йому особисто про це нічого не відомо. От я й хотів би, щоб політики, яким пропонувалися великі гроші, зробили наступний крок — подали звернення про провокування їх на отримання хабара.
Така фронда сьогодні нікому не потрібна, бо підриває довіру до влади. А сьогодні ми маємо унікальний момент, коли є надзвичайно великий рівень довіри до всіх без винятку гілок влади. І цим треба скористатися, щоб реалізувати державну політику, яка відповідає інтересам людей і держави сьогодні, відповідатиме й завтра та у віддаленій перспективі. Не можна такими пустопорожніми словами знецінювати те, що здобуто ціною великих зусиль.
— Недавно Ви знову заявили, що стеження за Вами так і не припинилося. Його доцільність раніше пояснювалася хоч чимось, але тепер у тому стеженні який сенс? Дається взнаки наближення 2006 року? Чи перспективи аж 2009-го?
— Я б не хотів розвивати цю тему. Скажу лише одне. У той період, що передував революції, було задокументовано не один випадок стеження за мною, моїм будинком, членами моєї сім’ї. Тодішнє керівництво запевняло, що нічого не відбувається, і вимагало від мене доказів. Але коли завершилися всі ті події з політичною кризою, мені офіційно повідомили, що відповідна розробка справді була. У мене таке враження, що ті люди, які це організовували, мабуть, залишилися на своїх місцях. Бо ніхто не вибачився, не зазнав ніякого покарання.
Тому, коли від мене сьогодні так само вимагають доказів, я прошу спочатку з’ясувати те, що було. А нові я вже надам публічно, з парламентської трибуни, коли на цьому наполягатимуть. Бо я не хочу, щоб у нас продовжували залишатися озброєні загони партій замість державних структур, що опікуються безпекою держави.
— Володимире Михайловичу, запропонований Президентом формат майбутньої коаліції на парламентські вибори 2006 року у складі Народного Союзу «Наша Україна», БЮТ та Вашої НПУ виглядає привабливо й логічно. Та як насправді, до якого рішення про участь у виборах — самостійно чи в складі блоку — схиляється Народна партія України?
— Знаєте, я боюся дуже простих рішень. І боюся людей, готових одразу ж давати оцінки, виносити відповідні вердикти. У політиці все набагато складніше. Почнемо з того, що сьогодні в партіях відбуваються огляди та інвентаризація власних лав. Мова передусім про ті політичні сили, які настроєні на участь у наступних виборах, щоб увійти до майбутнього складу Верховної Ради.
Дійсно, сьогоднішні розрахунки аналітиків дозволяють стверджувати, що, в разі утворення такого об’єднання, воно, за нинішніх обставин, може отримати контрольний пакет майбутнього парламенту. Відтак, на мою думку, нам треба продовжувати відповідні консультації, а з іншого — працювати над розбудовою політичних сил, які братимуть участь у виборах. Щоб до потрібного моменту підійти в найкращій формі, досягти найвагомішого результату.
Говорю про це тому, що парламентські вибори будуть надзвичайно складними, адже ставки будуть не менші, ніж на минулих президентських виборах. Фактично навесні мова йтиме про вибори Прем’єр-міністра і Голови Верховної Ради. Отож виборча кампанія буде більш персоніфікованою, відтак боротьба на політичне знищення певних політиків набуде величезних розмахів.
— Чи не з цієї причини озвучуються вимоги переглянути виборче законодавство? Щоб довести, що суто партійна система себе не виправдає, що замість диктату колишньої адміністрації президента країна отримає диктат кількох партійних вождів?
— Той закон, що ми прийняли, справді є корупційним за своєю суттю. Корупція процвітатиме в партіях у вигляді купівлі місць у списках. Сьогодні вже йде мова, що сума, яка вимагатиметься від людей, котрі виявлять нестримне бажання піти на вибори у прохідній частині списку, становитиме п’ять мільйонів доларів. Тому, як би хто не переконував у демократичності закладених у закон норм й світових традицій, у наших умовах це стане джерелом для зловживання політичними силами. З одного боку, це збільшуватиме партійні фінансові ресурси для виборів, а з іншого — щось же перепадатиме конкретно й тим, хто визначатиме місця у списку? Це ті реалії, про які треба говорити і про які люди повинні знати. Цілком очевидно, що закон про вибори за партійними списками ми вже не відмінимо. Але треба, щоб у кожному окрузі були агітатори від кожної політичної партії.
Нехай партії складають свої списки в алфавітному порядку. Коли вибори пройдуть, Центральна виборча комісія переформатує виборчий список в залежності від результатів, які отримано в кожному окрузі. Таким чином не буде штовханини за прохідне місце у списках. Треба буде не гроші давати партії, а працювати з людьми й переконувати людей.
— Але знову чуються розмови про новий «адміністративний ресурс»...
— Даруйте, у нас же тепер немає злочинної влади, змінився політичний режим, а новий — не вдаватиметься до адміністративного тиску. Тим паче, ті судові процеси, що нині розгортаються навколо зловживань на президентських виборах, відіб’ють бажання когось використовувати старі методи. Та й знайти людей, які погоджуватимуться вдаватися до фальсифікацій в комісіях, з тих же міркувань вже навряд чи вдасться.
Коли ж говорити про адмінресурс, то немає різниці — боротися проти партії загалом чи боротися проти неї в конкретному окрузі? Це речі, які залежать виключно від культури влади, від рівня її цивілізованості та розуміння свого призначення. Якщо ми переформатуємо виборчий закон саме в такому плані, як це пропонується багатьма депутатами, зникнуть проблеми з політичним структуруванням українського суспільства. Бо партії тоді цікавитимуться не людьми з мішками грошей, а лідерами регіональної суспільної думки.
Коли ж змін не відбудеться, то скоро зможете побачити, кого ті люди, які найбільше кричать про свій моральний авторитет і про те, що вони є совістю нації, поставлять у прохідні частини списків. Вдивляйтеся навіть не в десять перших місць, а в п’ятнадцять.
Я розумію, що багато хто обуриться за названу мною вартість «прохідного місця». Я готовий буду забрати сказані слова назад, якщо в перших десятках не буде імен людей, які не мають до сьогоднішніх партій жодного відношення.
— Є ще одна остаточно не вирішена проблема. Мова — про Конституційну реформу та спроби перегляду якщо не її, то хоча б терміни уведення в дію. Адже існує звернення до Конституційного суду 62 народних обранців, яке поки що не розглянуте через певні кадрові проблеми в самому суді. Можливо, вирішення проблеми лежить ще й у тій площині, щоб змінами до закону про вибори змусити кожну партію чи політичний блок йти на вибори вже з персоналіями — Прем’єр-міністра та Голови Верховної Ради?
— Згоден, що нам потрібно було б, якщо ми говоримо про цивілізованість, демократизм і про те, що нам нічого ховати від людей, зробити так, щоб люди чітко усвідомлювали, що вони обиратимуть не лише партію, а й Прем’єра та Голову парламенту. Бо якщо після виборів у нас запрацюють зміни до Конституції, то мова йтиме про головних носіїв влади. Отож і партія, і блок уже сьогодні мають чітко визначитися, кого пропонуватимуть на ключові державні посади. Це було б чесно й відкрито, а люди б знали, хто саме здійснюватиме виконавчу владу за того чи іншого результату виборів.
З іншого боку, я розумію, що наперед задекларувати це буде ой як непросто. Такий крок ще до початку кампанії може посварити потенційних союзників.
— Але ж не краще, коли союзники починають сваритися вже після перемоги...
— Ясно, що, маючи бажання, компроміс можна знайти. Що ж стосується так званої конституційної реформи — щодо її скасування — аргументи не витримують критики. А твердження, що реформа перетворить депутата на безправного кнопкодава, зовсім безпідставні, бо за депутатом залишене право голосувати саме так, як він вважає за потрібне. Відтак не існує небезпеки, що всі питання вирішуватимуться лише головами фракцій без участі депутатів.
З іншого боку, період будь-яких змін до Конституції є періодом нестабільності для країни. Відтак він — цей період — має бути максимально узгодженим і якомога швидше закінчитися. У нас ми вже цю нестабільність спостерігаємо. Одні — за те, щоб реформу продовжувати, а інші — що всі її положення треба ревізувати. Моя позиція така: не треба воювати з минулим, треба рухатися вперед. Зрештою, Конституційний суд уже розтлумачував, що процедура і методи прийняття рішення встановлюються самою Верховною Радою. Тому звернення до КС нічого не дасть.
Відтак треба провести широкі консультації за участю всіх відповідальних політичних сил з виходом на остаточні домовленості: що є найбільш прийнятним для країни, які дії першочергові. Тут без узгодження позицій і компромісу дійсно не обійтися. Спроби однієї сторони перетиснути іншу обернуться складнощами для суспільного розвитку. З точки зору забезпечення прав і свобод громадян наша Конституція виписана за кращими зразками. З точки зору ж організації влади, то ми вже бачимо, що немає рішень, які лежать на поверхні. Сьогодні, щоб задіяти всі резерви суспільного розвитку, ми маємо розосередити владу. Для цього треба розкувати людську ініціативу, віддати права й повноваження на місця. Щоб туди ж перейшла й відповідальність. Щоб ми не розказували з центру, що і як треба робити в селі чи районі. Люди на місці розберуться краще.
А центральна влада має виробляти правила гри та забезпечувати безпечний поступ держави. Якщо ж ми й далі займатимемося перетягуванням повноважень у центрі, ми будемо приречені на протистояння в Україні.
— А як Ви оціните ініціативу держсекретаря Олександра Зінченка про винесення деяких питань щодо змін до Конституції на Всеукраїнський референдум?
— Тут треба дивитися, які саме положення виносити на референдум. Домовлятися й про питання, які виносити на плебісцит, бо все одно реалізація положень референдуму залежатиме від парламенту. Як не цього, так наступного скликання. Може скластися враження, що при такому нашому різнобої в ставленні до змін Конституції найкращим варіантом було б спокійне напрацювання нової редакції Конституції. Але ж не можна постійно змінювати Основний Закон держави. Тому без серйозної й аргументованої розмови про організацію життя в Україні нам все одно не обійтися. А вже після того говорити, чи продовжувати почату дорогу, чи зупинитися. Але зупинка — лише напівкрок до потрібних змін.
— Наостанок ще одне запитання. Ми маємо нового Президента й нового Прем’єра. Отож у Вас є можливість порівняти, як було тоді, за старого режиму, і що відбувається тепер. Чи є зміни на краще, чи залишилися інтриги й чвари, як про те останнім часом говорять? Чи тривають інтриги навіть на тлі тієї високої довіри людей і до Президента, і до Прем’єра, і до Верховної Ради?
— Я б не хотів говорити про те, стало легше працювати чи важче. Справа в тому, що, можливо, ті емоції і те протистояння, які ми пережили протягом листопада-грудня минулого року, сьогодні перенесені в практичну політичну діяльність. Це мітинги з емоціями та образністю, влучними і дошкульними словами. А системна організація роботи потребує зовсім інших якостей — терпіння, повсякденної рутинної роботи, яка не є вдячною.
Мені здається, що саме це перенесення емоцій, яке інколи виглядає зведенням рахунків, привносить у наше суспільство нервозність і непевність, відчуття хиткості. Але у такому невротичному стані суспільство не можна постійно тримати, бо воно хоче стабільності. Від різного роду гучних заяв вже пора переходити до конкретної роботи.
Щодо того, як співпрацюється парламенту з Президентом. Намагання впливати на якісь сторони парламентського життя з боку Президента, його секретаріату чи кабінету немає. Взагалі немає.
Що стосується уряду, то інколи в мене викликає подив позиція тих людей, які пішли у виконавчу владу саме з парламенту. А це й міністри, і керівники областей. Вони тепер інколи дозволяють собі некоректні висловлювання щодо Верховної Ради та її депутатського корпусу. А ще — я не поділяю методи кавалерійських атак, якими уряд хоче вирішувати ті чи інші проблеми у плані прийняття відповідних законодавчих актів. Якби не Верховна Рада, яка відшліфовує, доводить до вживаності нормативні акти, то ми б мали гіршу ситуацію в кількох галузях, зокрема — на селі. Якраз стримування надто вже революційних поривів уряду дає змогу утримувати Україну в нормальному стані, не розхитати економічну та соціальну ситуацію.
Тому ми спокійно ставимося до апеляцій та різних закликів з боку громадськості, натомість спокійно прийматимемо рішення, які потрібні сьогодні для України. Хоча я розумію уряд, якому треба нагально розв’язувати катастрофічні проблеми. Але згоди можна доходити шляхом консультацій в уряді чи парламенті, а не обміном сигналами через засоби масової інформації. Від цього людей вже просто нудить.
Нам уже час припинити змагання, хто краще любить український народ, і хто більше робить, щоб його ощасливити.
Источник: Александр Черевко, "Сільські вісті"
    Комментировать
    Сортировать:
    в виде дерева
    по дате
    по имени пользователя
    по рейтингу
     
     
     
     
     
     вверх