EN|RU|UK
  488  1

 ЧТО СОВЕТУЕТ ВИТАЛИЙ КЛИЧКО ПРЕЗИДЕНТУ ЮЩЕНКО?

Виталий Кличко, как известно, является еще и внештатным советником Виктора Ющенко. Так что же он советует Президенту? Об этом и многом другом вы узнаете, прочитав интервью с чемпионом мира в "супертяже".

Минулого четверга Віталій Кличко, який щойно повернувся з поїздки по США разом із Віктором Ющенком, прилетів до Києва. Він став гостем редакції "України молодої".

«Мої діти — українці»

— Чому місцем народження ваших дітей ви обрали США?

— У зв'язку з моєю роботою доводиться мандрувати цілим світом, і більшу частину життя я проводжу у США або у Західній Європі. У зв'язку з тим, що у нас контракт з американським телевізійним каналом НВО, ми розташували свій спортивний табір у Лос-Анджелесі й більшу частину поєдинків проводимо саме у США. Мені не хотілося б, аби мої діти росли без батька. Перебувати у колі родини — це велике щастя, тому моя дружина Наталка разом із дітьми їздить разом зi мною.

— Дехто зараз каже, що років за 20 може початися нова боксерська епоха братів Кличків — ваших синів, але ці Клички вже будуть американцями. Як ви до цього ставитеся?

— У нас чомусь прийнято робити проекцію батьків на дітей. Якщо виходити з вашої постановки питання, син Міхаеля Шумахера має обов'язково стати гонщиком, Андре Агассі — тенісистом, а мої сини — боксерами. Я не знаю, яким шляхом вони підуть, але не хочу, аби вони займалися професійним боксом, бо це дуже черствий кусень хліба, це виснажлива праця, пов'язана з екстремальними навантаженнями на організм. Незалежно від того, яку професію оберуть мої діти, в першу чергу, я намагатимуся виростити їх гарними людьми.

Сьогодні вони — громадяни України, але, за законами США, у 18 років вони можуть обрати й американський паспорт. У нас із братом було багато можливостей залишитися на постійне проживання у Європі чи за океаном, але скільки б я там не мешкав, я завжди буду там гостем. Тільки в Україні я почуваюся вдома, бо тут живуть мої батьки, друзі, тільки тут я вiдчуваю поєднання менталітету більшості людей суспільства з моїм. Як відомо, людина без минулого не має майбутнього. З Україною пов'язане наше минуле, сучасність і, певен, майбутнє.

Допомога Україні

— Що ж усе-таки ви радите Президентові й що з цього планується реалізувати найближчим часом?

— Віктор Ющенко — досвідчений політик, який виважує всі рішення перед їх прийняттям. Його команда — це професіонали, котрі можуть радити, рекомендувати у конкретних питаннях. Стосовно мене. Останні 10 років я провів у західному суспільстві — в Європі і США, досяг певних спортивних успіхів. Це дає мені унікальну можливість контактувати з особистостями не тільки спорту, а й бізнесу та політики. Спорт об'єднує багатьох людей, під час боксерського матчу в залі можна побачити представників будь-яких верств суспільства. Зв'язки у різних сферах людської діяльності я намагаюся трансформувати у дивіденди для нашої держави, зокрема, залучити західний бізнес до інвестування в Україну. Я радий, що за дорученням Президента зміг організувати його зустріч iз сином відомого авіаконструктора Сергієм Сікорським, батько котрого винайшов гелікоптер саме у Києві й брав участь у відомому перельоті аероплана «Ілля Муромець» із Санкт-Петербурга до нашої столиці. Думаю, ця зустріч матиме наслідки не тільки в сенсі звернення України до свого коріння, а й допоможе поверненню iменi Сiкорського його Батьківщині. Американці не мають такого минулого, як ми, але дуже шанують події своєї 200-річної історії. Що повинно бути і в нас.

— Яким чином ваші контакти допомогли Україні під час помаранчевої революції?

— Як громадянин України я висловив свою точку зору і підтримав Віктора Андрійовича, бо, знаючи його вже протягом тривалого часу, повністю поділяю погляди нинішнього глави держави. Я певен, ця людина спроможна зробити те, що не було виконано протягом попередніх років незалежності. Сподiваюся, сам факт нашої з братом підтримки мав важливу роль.

У 1991 році ми начебто створили нову державу, але фактично закони суспільства з того часу так і не помінялися. Існувала невелика купка людей, яка, як і в радянські часи, контролювала всі сфери життя. В Україні так і не створили середній клас — основу будь-якої держави.

Результати виборів і в США з населенням майже 300 мільйонів, і в Росії з її десятьма часовими поясами стають відомими вже наступного дня. А наша ЦВК рахувала десять днів, усіма засобами намагаючись знехтувати справедливістю. Люди втомились від нечесних законів, за якими змушені були жити довгі роки. Нинішні керівники держави підняли для себе планку на значну висоту, і мені хочеться вірити, що вони зможуть виконати свої обіцянки й покращити рівень життя людей, попри косі погляди невдах виборчої компанії. В міру своїх сил я намагатимусь допомагати новiй владі.

Наведу ось ще який приклад. Коли Німеччина видала 300 тисяч віз українцям, у бундестазі порушили питання стосовно контингенту, який їх отримав. Міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер і Віктор Ющенко заявили, що не варто всю націю називати кримінальною. На підтвердження своїх слів Фішер показав на мого брата, котрий був присутнім у бундестазі. Хочеться вірити, що, представляючись за кордоном громадянами України, ми підносимо авторитет держави у світі.

Знаєте, я дуже сильно боявся програти бій Денні Уїльямсу 11 грудня минулого року, коли бився з помаранчевою хусткою на трусах. На мене дивився весь світ, і я відчував на собі тягар відповідальності за престиж держави, за політика, якого представляв. Я не мав права програти, хоча у спорті гарантій позитивного результату ніхто надати не може.

— Чи відомі вам інші приклади активної участі боксерів у політиці?

— Спеціально я це питання не досліджував, але якось випадково почув коментатора, який стверджував, що моя участь у помаранчевій революції — це лише другий подібний випадок в історії боксу. Свого часу славнозвісний Мухамед Алі протестував проти війни США у В'єтнамі.

«Спорт — фундамент, на якому я стою»
— Ви все ж таки, мабуть, відчуваєте себе більше спортсменом, ніж політиком?

— Таке саме цікаве питання мені ставили і під час перебування у США. Коли я одягаю боксерську форму й виходжу на ринг, я почуваюся спортсменом. Під час візиту до Америки у команді Віктора Ющенка я виконував більше політичну роль, хоча спорт — це фундамент, на якому я стою. Коли ми з братом беремо участь у якихось благодійних заходах, я почуваюся меценатом. Але, перш за все, звісно, Кличко, як мене представляють, — чемпіон світу.

— Розкажіть, будь ласка, про підготовку до вашого наступного бою з Хасимом Рахманом?

— Двобій планувався на 30 квітня, але моя травма цьому зашкодила. Професійний спорт неможливий без ушкоджень. Не знаю, чи помітили ви, що я трохи накульгую. Тому бій перенесено на червень, а я прилетів до Європи підтримати Володимира у його протистоянні 23 квітня проти кубинця Костільо.

Я ні в якому разі не збираюся недооцінювати Рахмана й повторювати помилку Леннокса Льюїса. Ми разом з тодішнім чемпіоном світу брали участь у зйомках фільму «11 друзів Оушена» й спитали його, як він готується до бою з Хасимом, що мав відбутися вже за тиждень. Льюїс відповів, що два раунди — це максимум, що він витратить на Рахмана, й перепитав, чому Клички так цим переймаються. Ми з Володимиром відповіли, що плекаємо надії у боях за чемпіонські титули зустрітися на рингу саме з ним. Відповідь була самовпевнена: Рахмана я нокаутую у першому раунді, одного з вас з'їм на сніданок, іншого — на обід. Як відомо, Льюїс «поперхнувся» вже на Хасимі.

Я збираюся підійти до бою з усією відповідальністю й у повній боєготовності, щоб ні в якому випадку не засмутити своїх прихильників, адже я боксую для них — мені приємно приносити людям позитивні емоції і гарний настрій.

— Що ви думаєте про майбутній бій вашого брата?

— Я не хочу вдаватися до зайвих слів критики або похвали на адресу Володимира. Він сам має продемонструвати рівень своєї готовності у поєдинку проти кубинця Костільо. Ми можемо підтримувати його морально, щось радити, але на ринг він виходить один і сам несе відповідальність за свої дії. Вірю, що брат зможе довести свою перевагу. До того ж перемога у Дортмунді відкриє йому шлях до дуелі за звання чемпіона світу за версією IBF з Крісом Бірдом, якого він уже засмучував.

— Кого ви вважаєте найсильнішими боксерами сучасності?

— Насправді зараз чимало серйозних бійців. Кожен із них, навіть «темні конячки», несе небезпеку. Якщо ж казати про зірок, то їх, на жаль, фактично не залишилося. Вже пішли з рингу Майк Тайсон, Евандер Холліфілд, а Леннокс Льюїс — не без моєї допомоги (сміх). Нині час для нової генерації молодих боксерів із великими амбіціями, для яких не існує авторитетів.

— В Україні є такі хлопці?

— Професійний спорт включає в себе і значну частину бізнесу, адже без належної організації великі спортивні змагання не відбудуться. У нас є талановиті спортсмени, але немає розвинутої боксерської інфраструктури, яка допомагала б їм просуватися у світі. Саме через це ми з братом тренуємося й проводимо свої поєдинки на Заході, бо у нас фактично неможливо реалізувати себе як професіоналам.

— Ви дивилися бій двох українців — Тараса Біденка з Володимиром Вірчісом?

— Я не бачив двобій, мені про нього розповідали. Вважаю обох хлопців перспективними, у них є шанси заявити про себе у світі. Один програш не може поставити хрест на кар'єрі, тому у них ще все попереду. А з Вірчісом ми не тільки тренувалися разом, а навіть і билися, коли ще були любителями.

— Ваша промоутерська компанія К-2 могла б у майбутньому займатися українськими боксерами, допомагати їм за кордоном?

— Ми створили свою компанію, як, наприклад, Рой Джонс і Оскар де Ла Хойя, аби з телебаченням і аренами працювати самим, без посередників. Книги радять нам вчитися на чужих помилках, але насправді у житті всі вчаться на власних. К-2 вже організувала чотири вечори боксу, незабаром наступний — з боєм Володимира. З часом ми плануємо залучати до співпраці українських боксерів, але поки що компанія зосередилася на проведенні наших із братом поєдинків. Зараз Сидоренко й Котельник мають угоди з нашим колишнім промоутером Клаусом-Пітером Колем, тому ми не хотіли б, аби інтереси Кличків і Коля пересікалися. Якщо наші співвітчизники стануть вільними від інших контрактних зобов'язань, ми із задоволенням надамо їм можливість боксувати на американському ринзі.

— У своїй докторській роботі ви торкалися теми визначення таланту молодого боксера. Коли, на вашу думку, варто юнакам починати свій шлях у боксі, і як все ж таки розгледіти талант?

— На сьогодні немає точного визначення, що таке талант й від чого він залежить. Існують теорії, які твердять, що це дарунок Бога, інші твердять про генетичну схильність, а дехто перекреслює те й друге, говорячи лише про розвиток здібностей людини. Зараз у мене не вистачає часу продовжувати наукову роботу. Але можу сказати, що талант юного боксера можна побачити вже у доволі ранньому віці.

— Один із ваших боїв біля екрана на майдані Незалежності зібрав 160 тисяч прихильників, а глядацька аудиторія телебачення склала 19 мільйонів. Чи не збираєтеся ви провести бій у Києві й, продемонструвавши його глядачам, побити ці рекорди?

— У нас з Володею є мрія провести один із найближчих двобоїв на Олімпійському стадіоні у Києві проти відомого боксера. У мене було бажання привезти до України Тайсона, але невідомо, чи повернеться він на ринг. Я вважаю, що мрії треба реалізовувати, чим і займаюся у житті. Певен, що якщо докладати зусилля до здійснення своїх бажань, вони обов'язково втіляться в життя.

— Дехто мріє, що ви приїдете в Україну й розвиватимете національний бокс тут. Ця мрія має шанси стати реальністю?

— Ви вважаєте, що без нас бокс в Україні не розвивається? Під нашою егідою проводяться три турніри, два з них — дитячо-юнацьких, ми допомагаємо ремонтувати школи, відновлювати роботу боксерських секцій — це і є наш внесок у розвиток боксу в Україні. Захопити хлопців спортом, дати стимул у досягненні якихось своїх цілей, відволікти від вулиці, соціальних проблем. Здоров'я нації — це стратегічне питання для держави. Сьогодні ми пожинаємо плоди того, як у пострадянські часи про це забули.

— Дехто каже, що бокс Кличків не є видовищним, бо вони не намагаються будь-що нокаутувати суперника. Однак лише одному з 35 ваших суперників у виграних вами боях вдалося залишити ринг на своїх двох. Дехто називає ваше ведення бою розумною постановкою. А як ви б самі сказали про свій стиль?

— Я прийшов у бокс після занять східними єдиноборствами. І коли мене бачили інші бійці, то казали, що з моїм «кострубатим» стилем я далеко не піду. Але коли вони ставали проти мене в рингу, то на собі відчували ефективність моїх, можливо, не надто зовні вражаючих, але результативних дій. Мої показники кажуть самі за себе. Хоча, справді, мій стиль не назвеш класичним, мене так і не змогли, наприклад, привчити тримати руки біля обличчя.

— Як ви ставитеся, коли про ваші бої з колишніми переможцями Володі (таких було два — П'юрітті й Сандерс), або про поєдинок брата з Бірдом, якому вдалося завдяки вашій травмі святкувати перемогу, кажуть «помста брата»?

— Шекспір свого часу сказав, що світ — театр, а всі ми в ньому — актори. Професійний спорт — це синтез спорту й шоу-бізнесу. Анонси до зустрічі боксерів у стилі «помста брата» мають на меті підігрівати інтерес публіки до двобою, але я до цього ставлюся спокійно.

— Раніше боксери вашого рангу проводили 3-4 поєдинки на рік, а зараз лише 1-2. Можливо, це робиться в надії, що Віталій Кличко скоро залишить великий спорт?

— У сучасному профі-боксі свої умови диктує телебачення. Цього разу бій з Рахманом мав відбутися за чотири з половиною місця після попередньої дуелі, але моя травма цьому завадила. Так, мені 33 роки, але я добре почуваюся, і всього-на-всього бажаю реалізувати себе у повній мірі, а саме — стати абсолютним чемпіоном світу, зiбрати всi пояси. Тоді вже можна подумати про завершення кар'єри й життя поза рингом. А ставати з часом кулем для биття молодих боксерів я не хочу. Якби хтось мені у 20 років сказав, що я боксуватиму до такого віку, я б просто цьому не повірив.

— Донг Кінг назвав вас занадто інтелігентним для чемпіона світу в суперважкій вазі...

— Цей відомий американський промоутер критикує Кличків, тому що, маючи контракти з чемпіонами світу за трьома версіями, не має у своїй «колекції» кращого боксера у найпопулярнішій версії — WBC. І йому дуже хочеться залучити до своєї кишені й четвертого чемпіона, аби отримати монополію у найпрестижнішій вазі.

— Чи є у вас серед професійних боксерів друзі?

— Добрі знайомі є, я доволі відкрита людина. Навіть зі своїми суперниками, з якими ми на рингу «обмінюємося словами за допомогою жестів», як часом характеризують бокс (загальний сміх), потім підтримуємо нормальні стосунки, можемо разом провести час у спільній компанії.

— Якби бокс не був би таким прибутковим, чи займалися б ви ним?

— Я люблю бокс, мені подобається займатися цим видом спорту. Дехто думає «нічого собі — він отримує задоволення від ударів по голові». Як і багато інших юнаків, я почав цікавитися боксом, не думаючи ні про які гонорари, це був чистий азарт, захоплення. Я вдячний спорту, що він надав мені можливість мандрувати світом, знайомитися з багатьма цікавими людьми. Я б сказав більше — спорт відкрив мені двері до повноцінного життя, зробивши це значно ширше, ніж я міг передбачити. Я не знаю жодної людини, котра досягала б визначних результатів з-під палки, без інтересу до справи, якою вона займається. Гроші — занадто малі у своїй значимості, аби змушувати боксера виходити у ринг. Вони лише демонструють результат зробленої праці.

— Навіщо чемпіону світу з боксу охоронець? І як ви підбираєте собі «сек'юріті»?

— Ви не подумайте, що я боюся, що хтось на мене нападе й спробує побити. Я не агресивна людина, й за всю свою 18-річну кар'єру боксера жодного разу не застосував своє вміння поза рингом. До того ж, думаю, у мене немає ворогів. Не існує людини, при зустрічі з якою мені б довелося відводити очі й відчувати сором. Хлопців, які перебувають поруч зі мною, я назвав би помічниками. Вони справді допомагають мені у пересуванні серед людей, вчасно діставатися до місця, де мені слід бути. Без них серед юрби можна залишитися без одягу — розтягнуть на сувеніри. Я намагаюся не відмовляти в автографах, аби когось не образити, але коли підписую картку комусь одному, піднімаю очі — я вже у оточенні великої кількості людей. А критерії до помічників дуже прості: чесність, працьовитість, наявність моральних принципів; це особи, на яких можна покластися.

Чемпіони світу — звичайні люди

— Як ви вважаєте, життя — це ринг?

— Я згоден з французьким кінорежисером Клодом Лелюшем, який сказав, що бокс — це один із найжорсткіших видів спорту, але він більше за інші схожий на життя. Так само в житті ми часом отримуємо жорсткі удари, буває, нижче пояса. Інколи опиняєшся на підлозі, але треба знаходити в собі сили встати і йти далі. Лише той бере гору, хто ніколи не здається й до останнього бореться за свої ідеї, за свою перемогу.

Саме така жорстока боротьба точилася в Україні наприкінці минулого року. Помаранчевій революції не надавали надто багато шансів для вікторії, але ми таки свого досягли. Тому під час візиту Віктора Ющенка на Захід люди стоячи по кілька хвилин аплодують мужності й стійкості нашого Президента, нашого народу. Хотів би підкреслити: мені дуже імпонує бійцівський характер Віктора Андрійовича. Якось він пожартував, що мріяв зустрітися з братами Кличками на ринзі, проблема лише в тому, що нас двоє.

— Чи полюбляє чемпіон світу солодке?

— Я обожнюю солодке й не боюся з'їсти зайвого, адже, як каже один мій знайомий, у топці згорає все. Зараз я виглядаю доволі елегантно, але, коли починаю тренуватися і набираю значну вагу, то в піджак просто не можу влізти. У мене проходять процеси, зворотні тим, що відбуваються у звичайних людей. Тобто, коли я відпочиваю, то скидаю вагу, а під час підготовки до бою її набираю.

— Ви п'єте пиво?

— Як кожна звичайна людина, серед знайомих я можу собі дозволити випити пива або червоного вина. Коли, буває, простуджуюсь, то застосовую народний засіб лікування...

— Які у вас захоплення поза рингом?

— Мені справді шкода, що у добі лише 24 години. Ми багато часу присвячуємо боксу, але все ж таки знаходимо можливість віддаватися іншим справам. Зокрема, разом з братом беремо участь у програмі ЮНЕСКО допомоги знедоленим дітям. На хобі, які є у кожної людини, залишається дуже мало часу. Але ще з дитинства у мене була схильність до води. Після дощу я вдягав гумові чоботи й пускав паперові пароплави в калюжах, і про мене казали, що я маю стати моряком. Пристрасть до води у мене залишилася: я люблю плавати, пірнати, кататися на водних лижах, серфінг.

— Чи знаходиться у суворих боксерських буднях місце для романтики?

— Без романтики, без фантазії життя стає нудним. Часом я навіть фантазую вголос, мрію. Колись, 20 років тому, ледь почалася перебудова й стали показувати професійний бокс, ми з друзями дивилися на наймолодшого чемпіона світу в історії — Майка Тайсона. Тоді у запалі худенький хлопчина Віталик Кличко пообіцяв стати чемпіоном світу й побити Тайсона. Звичайно, можна зрозуміти скептицизм оточуючих, але їхня недовіра стала для мене великим стимулом у досягненні своєї мети. І зараз я володію поясом, який носили Алі і Тайсон. Зустрівши старих товаришів, запитав їх: «Ну, що, досміялися?»

Свого часу ми з дружиною Наталкою мріяли про двох синів. Цікаво, що різниця у віці між Єгором і Максимом приблизно така ж, як і між мною й Володимиром. Мені хочеться мріяти й реалізовувати свої задуми.

— Ви купуєте собі одяг у крамницях чи шиєте на замовлення?

— У магазинах мені рідко вдається щось знайти за розміром, тому я замовляю собі одяг у фірми «Х'юго Босс».

— Чи дивились ви фільм «Лялечка за мільйон доларів»?

— Так, але до жіночого боксу я ставлюся вкрай негативно.


Источник: Андрій ФОМЕНКО, „Україна молода”
    Комментировать
    Сортировать:
    в виде дерева
    по дате
    по имени пользователя
    по рейтингу
     
     
     
     
     
     вверх