EN|RU|UK
 Форум Украины(629193)
  130  1
Тему создал: .

Історична місія українства

Історія, всупереч існуючим стереотипам, - це не наука про минуле, а наука про майбутнє, яка, на основі виявлення закономірностей розвитку етносу в минулому, повинна пояснити проблеми сучасності і спрогнозувати його еволюцію в наступні століття і навіть тисячоліття.

Важко повірити у те, що розвиток на усіх попередніх етапах йшов у суворій відповідності із законами і категоріями діалектики, фізики, хімії та біології, а етнічна історія людства, яка нараховує лише 12 тисячоліть, має поставати перед нами як суцільний хаос. Безумовно, це не так, і, так само як процес антропогенезу та расогенезу, етногенез базується насамперед на дії закону єдності і боротьби протилежностей, асинхронності у часі та асиметрії простору, коли з етнічного ядра, яке вчені називають архетипом, у дві протилежні сторони на першому етапі асинхронно виділяються різноманітні етноси, які з плином часу проходять етапи родового ладу, народності, формування народу і нації (процес глотогонії), після чого наступає зворотній процес етнічної глобалізації.
Ще й до сьогодні наша історія є лише літописанням, звичайним нагромадженням подій і фактів, викладених у хронологічному порядку. Однак, нові знання з'являються завдяки не тільки аналізу, а й синтезу, але ніхто ще не спробував звести дані антропології, генетики, гематології, лінгвістики, історичної географії, джерелознавства, етноголії, генеалогії, народознавства та, врешті-решт, самої історії докупи, виявити історичні і діалектичні закономірності розвитку українського етносу та оцінити його перспективи у майбутньому.
Так сталося, що після закриття Острозької та Києво-Могилянської Академій такого поняття як український вищий навчальний заклад аж до 1991 р. не існувало і усі наші історики навчалися в університетах Росії, Австрії, Польщі, Румунії чи Угорщини, де ретельно замовчувалося або й свідомо перекручувалося усе пов'язане з історією українства. Не дивно, що в тій чи іншій мірі, але вони підсвідомо сприйняли саме їхню, а не суто українську концепцію історії (це, поза усяким сумнівом, стосується і радянської вищої школи в самій Україні) і повз їх увагу нажаль пройшов той абсолютно вже незаперечний факт, що історія самої України - це лише верхівка того величезного айсберга української історії, основна частина якого надійно була прихована від сторонніх очей під водою.
Сучасна Україна становить лише четверту частину тієї території, яку український етнос займав станом на Х ст., тобто від Праги і аж до Фінляндії, а тому і не дивно, що не беручи до уваги цей факт дослідники нашого минулого були не в стані виявити усі закономірності розвитку українства, т.я. навіть половина правди вже є неправдою, не говорячи вже про чверть правди.
Найбільш важливим для дослідження є ранній період нашої історії, так як саме тоді закладається алгоритм розвитку, його матриця і завдяки визначенню т.зв. реперних точок можна побудувати графік еволюції етносу протягом усієї його історії, зрозуміти не тільки сьогодення, а й майбутнє. Лінгвісти одностайно твердять, що слов'янство, а, отже і українство, виникло в VII ст. до н. е. Ми ж, як правило, починаємо свою історію з середини ІХ ст., коли Олег почав панувати в Києві. Що діялося протягом попередніх 1500 років для тих істориків, які не наважуються висунути свого носа за межі сучасної України, залишається і ще довго буде залишиться суцільною загадкою. Ця ситуація виникла на основі ігнорування того факту, що нашою Прабатьківщиною є не Урал і навіть не сивий Дніпро, а там, де була Прабатьківщина усіх без виключення інших індоєвропейських народів, "де є нині земля Угорська і Болгарська" (Нестор), а Зотц називав Дунайським тарденгаузом. Справа у тому, що архетип (точкою етногенезу) в індоєвропейців може бути лише один і з нього можуть виділитися лише 9 мовних сімей, причому остання з них практично вже не виділяється, а, власне, і являє собою те ядро, яке пройшло усі попередні стадії розвитку архетипу.
Характерною особливістю цієї останньої мовної сім'ї є те, що на відміну від попередніх її розвиток іде не суто на захід чи виключно на схід, а одночасно у двох протилежних напрямах. Хоча ці протилежні тенденції розвитку і знаходять своє відображення у своєрідності характеру та ментальності, але до остаточного розриву справа не доходить і, наприклад, західні і східні слов'яни навіть сьогодні сприймаються як одне ціле і становлять таке єдине поняття як "слов'янство". За абсолютно подібною схемою в цій наймолодшій з усіх мовній сім'ї йде також розвиток окремих народів (етносів) і тому останній етнос, власне, становить її ядро і тому називається стовбурним.
Стовбурний етнос у своєму розвитку має як позитивні, так і негативні моменти, але основна його роль полягає у тому, що він є не тільки генетичним, а й інтелектуальним донором як самого слов'янства, так і індоєвропейства в цілому. Буквально до останніх днів вважалося, що таким стовбурним етносом в слов'янському середовищі є росіяни. Однак, генетичні дослідження довели, що зі слов'янами практично нічого спільного вони не мають, так як це є поліетнічна нація, а характерною ознакою стовбурного етносу є, власне, його моноетнічність (основу російського народу склали більш ніж 50 угро-фіно-тюркських племен і лише 3 з них були слов'янськими).
Тепер вже цілком зрозуміло, що стовбуром того величезного і розкішного слов'янського дерева, яке виросло на протязі останніх 28 століть може бути і є саме український народ. З цього безперечного факту поки що не варто надто тішитися, т.я. поряд з позитивними рисами, центральне місце у слов'янському етногезі має також і безліч негативних та навіть загрозливих рис. Лише цьому етносу притаманною є багатовекторність розвитку, тобто одночасно і на захід, і на схід, що впливає на своєрідність характеру і менталітету представників кожного з цих напрямів (усі дослідники не можуть пройти повз факту поділу українців на "східняків" та "западенців", на що в середовищі росіян, білорусів, словаків, чехів і навіть поляків, історична доля яких була надзвичайно схожою з долею українців (століття поділу етносу між різними державами) немає навіть натяку).
Щодо українців, то поряд із східним у них існував потужний західний вектор розвитку, який був представлений Празько-Корчаківською культурою і який доходив мало не до Карлових Вар. Наразі в етнічному плані ми маємо якісну перевагу заходу і разом з тим кількісну асиметрію на користь сходу. Величезна розпорошеність на просторі від Праги і до Фінляндії не надто сприяла консолідації та утворенню спільної держави, тим більше, що ця територія була фактично поділена навпіл Карпатським хребтом. Тому ми знаємо переважно історію Київської Русі (не даючи, однак, собі звіт у тому, що до 1478р. історія Новгородської землі була складовою частиною саме української історії) і практично нічого не знаємо про не менш цікаву і бурхливу історію імперії Одоакра і Самослава, Великої Хорватії, князівства Прибини та Коцеля, діяльність Кирила і Мефодія, які хрестили західну частину Давньої Русі ще за сто років до хрещення Київської Русі.
Надто тривалий час перебування в індоєвропейському архетипі, коли предки українців мимоволі пройшли усі етапи зародження і становлення усіх інших племен і народів, привів їх до своєрідного космополітизму, надто великої терпимості до інородців та навіть етнічного хамелеонства - вмінню практично повністю розчинятися в іншому мовному і культурному середовищі, яке, однак, вони не вважають чужим для себе.
В той час як для українця усі народи брати, сили етнічного заперечення у своєму власному середовищі є ще настільки відчутними, що їм притаманна вражаюча уяву для інших народів асолідарність, патологічний індивідуалізм (там де два українця - три гетьмани), внутрішня анархія і невміння об'єднатися, життя за принципом "моя хата скраю". Усе це разом узяте настільки ускладнює нам і без того важке історичне минуле та сучасність, що в світі українець сприймається переважно як меланхолійний тип, закоханий не у свою велич, а, насамперед, поразки і втрати.
Разом з тим, ми ще не уявляємо собі, наскільки природа ретельно попрацювала над генотипом українця і заклала в нього безліч позитивних рис, про які тепер він навіть і не здогадується (усі вони стануть найбільш очевидними лише тоді, коли розвиток через етнічне заперечення зміниться на свою протилежність, тобто перейде у позитивну фазу - фазу збирання розсіяного по усьому світу нашого етнічного каміння).
По-перше, більш тривалий у порівнянні з іншими етносами час перебування в індоєвропейському архетипі привів до його найбільш досконалої генетики, оптимального фізичного стану, що знайшло свій вираз у високих показниках брахікефалії українців та на диво граціальних формах їх жінок (не дивно, що українки є визнані в усьому світі красуні, а чоловіки вирізняються не тільки своїм інтелектом, а й величезною фізичною силою, про що свідчить, зокрема, не тільки приклад Піддубного, братів Кличків або Верастюка, а й, незважаючи на складні матеріальні проблеми, постійне 10 місце серед 200 інших держав на Олімпійських іграх).
Фізична досконалість українського народу поза усяким сумнівом сприяла становленню та розвитку його військового таланту, неймовірній стійкості і мужності. В Європі немає жодного іншого етносу крім українського, представники якого брали би участь в усіх найбільших і найкривавіших битвах на континенті, а саме - на Каталаунських полях, в штурмі Риму, під Унгостом, під Банхідою, Легніцею, на річці Калці, Солоній, Ворсклі, Синіх Водах, під Грюнвальдом, Варною, Оршою, Москвою, Хотином, Конотопом, Пилявцями, Батогом, Берестечком, Мохачем, Віднем, Парканами, Аустерліцем, Бородіно, Ляйпцігом, Ватерлоо, Ізмаїлом, Севастополем, на Шипці, практично в усіх битвах І і ІІ світової війни. В результаті були розгромлені найбільші і найпотужніші імперії в світі - Римська і Гунська, Аварський каганат, Хазарський каганат, імперія Чингізхана, Османська імперія, свій величезний внесок зробили українці в розгром ІІІ Рейху та імперіалістичної Японії. Ведучу роль відіграли українці також і в розвалі Червоної імперії, але усе тепер свідчить про те, що цей постмонгольський монстр знову відроджується і починає щирити на Україну свої ікла.
Тим не менш, увесь попередній історичний досвід переконує нас у тому, що жодних виключень із цієї закономірності вже бути не може і Російська імперія неминуче кане в лету як і усі попередні, а Україна-Русь була, є і буде. Безумовно, витримати такі навали, криваві битви та окупації було нелегко і українці зазнали величезних демографічних та матеріальних втрат, в результаті чого наша економіка і тепер знаходиться далеко не в найкращому стані. За підрахунками вчених лише за період XV-XX ст. людські втрати українства оцінюються в 100 млн. чол. і, крім того, була втрачена більша половина наших етнічних та історичних земель як на заході, так і на сході. Тим не менш, свої найбільш родючі землі українці таки потрафили зберегти за собою, а т.я. найціннішим на цій планеті є не золото, діаманти чи, тим більше, звичайні папірці, які називаються гроші, а земля, яка здатна прогодувати народ і забезпечити йому майбутнє, то підсумок цієї відчайдушної боротьби за виживання та розвиток є далеко не найгіршим.
Найбільш болючими, безумовно, є не тільки демографічні, а й генетичні втрати українства. Адже крім того, що 100 млн. українців загинули у численних війнах, концтаборах та голодоморах, українство на протязі багатьох століть було постійно зайняте охороною європейської цивілізації від азійських орд і не змогло допомогти та захистити від денаціоналізації своїх братів на заході і північному сході, наївно вважаючи, що християнські держави надто великої кривди їм не зроблять. Однак, в кінцевому результаті, не тільки Велика Хорватія і Новгородська земля були загарбані і поділені між нашими сусідами, а й поступово денаціоналізовані такі давньоукраїнські племена як в'ятичі, радимичі, новгородські словени, бужани, частково дуліби і білі хорвати, які стали складовою частиною чехів, словаків, поляків, угорців, румун і росіян. Якби Господь не поставив українців з ключами в руках у воріт європейської цивілізації і вирішив розмістити їх не в епіцентрі усіх воєн та історичних заворушень, а, скажімо, на Британських островах, то їх чисельність на сьогоднішній день мала би становити як мінімум 170 млн. і жодних запитань з приводу того, який індоєвропейський етнос є стовбурним вже не було.
Ніколи, однак, не варто звинувачувати в усіх бідах і проблемах українства лише Схід. Захід діяв не менш цинічно і підступно, жодного разу, незважаючи на численні прохання, починаючи ще з часів Данила Галицького, він не простягнув руку допомоги, обмежившись лише улесливими посмішками та цяцьками у вигляді королівської корони. Точно так він діє і сьогодні, підступно "визнаючи інтереси Росії на пострадянському просторі", вважаючи за краще мати буферну зону та споконвічного надійного захисника від неадекватного сусіда, ніж брати його під парасолю НАТО. В цій ситуації треба діяти абсолютно відповідно, покладаючись переважно на власні сили, в залежності від ситуації геть до відновлення свого ядерного потенціалу. Захід нарешті має усвідомити, що основним геополітичним чинником в Центральній і Східній Європі є не Росія, а Україна.
На цьому просторі усе складається так, як бажає українська правляча верства або більша частина населення України. Навіть такий феномен як Російська імперія був переважно справою рук не самих росіян, а Хмельницьких, Пушкарів, Многогрішних, Кочубеїв, Безбородьків, Чарторийських і тих українців, яким здалося, що Росія є справжнім осередком православ'я і духовності.
Незважаючи на свій вроджений космополітизм, про який вже йшла мова, і легковажне ставлення до власної державності, українську правлячу верству явно вирізняє вражаюча уяву пасіонарність - неймовірний потяг до влади та багатств, гігантоманія, постійне прагнення до побудови великих і складних геополітичних конструкцій у вигляді Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої чи Російської імперії. Мало хто дає собі звіт у тому, що українського походження були вищі верстви як російського дворянства (Довгорукі, Шеремети (Шереметєви), Голиці (Голіцини), Трубецькі, Волинські, Боратинські, Одоєвські та багато ін.), так і польської (Чарторийські, Властовичі, Зборівські, Збаразькі, Замойські, Жовкевські, Масальські, Горайські, Сангушки, Сапіги, Глинські, Огінські, Радивіли, Тишкевичі, Ржевуські та ін.), чеської (Лобковичі, Марковичі (Вальдштейни), Росенберги, Вітковці, Завіси, Вшели, Хорвати, Орлики, Гербурти, Кромери та ін.), та угорської шляхти (Гонти, Пазмани, Абовці, Порошенки, Драгоманови, Сударі, Богачі, Запольські, Раки (Ракочі), Горянські, Форгачі, Бетлени, Тарночі та багато ін.).
Більше того, але про це взагалі практично ніхто не знає, вже навіть не маючи власної держави вони потрафили посісти королівський трон в Польщі, Литві, Чехії, Угорщині та навіть Російській імперії і правити на території, яка становить мало не половину земної кулі. Мається на увазі навіть не відома усім київська династія Рюриковичів в Росії, а Романови-Кобили, які походять з Пряшівщини (до Єлизавети Петрівни), династія Ягеллонів, Михайло Вишневецький, Іван Собеський та Станіслав Понятовський в Польщі, Федір Острозький, Юрій з Підброддя, Владислав Добре та Людовик ІІ в Чехії, династія Арпадів починаючи від Андрія І і до Андрія ІІІ, Владислав Варненський, Матвій Корвин та Іван Запольський в Угорщині.
Що стосується королев українського походження, то їх не було хіба що тільки в Англії, Іспанії та Португалії. Вони настільки вдало мімікрували і всюди були за "своїх", що, довідавшись про цей факт, навіть спеціалісти з генеалогії роблять круглі очі і лише знизують плечима. Їх геополітична гра протягом багатьох століть була на досить високому рівні і практично бездоганною, а попеклися вони лише на Російській імперії, дозволивши собі в кін. XVIII ст. приєднати до неї не тільки Правобережну Україну, а й українські етнічні та історичні землі на заході (Підляшшя, Холмщину і Лядську Україну аж до Вісли, Засяння, Августовщину і Сувальщину), тим самим на своїх плечах притягнувши азійське варварство не тільки на свою голову, а й в Європу.
Нажаль, замість того, щоб зосередитися на розбудові власної держави і на вирішені власних проблем, вірус гігантоманії, "прагнення жити у великій державі", а, якщо говорити більш відверто, - імперський вірус тоталітаризму вразив не тільки промосковські налаштовану частину української правлячої верстви, а й значний прошарок населення на Лівобережжі і від того, чи в Україні переможуть сили демократії, чи імперського тоталітаризму залежить уся подальша доля не тільки українського народу, а й, без перебільшення, народів Європи та усього світу. Найбільше тішить те, що українство є не тільки і навіть не стільки генетичним донором усіх своїх сусідніх народів та головним геополітичним чинником в Європі, скільки її інтелектуальним донором. Високі показники брахікефалії позитивним чином позначилися на об'ємі мозку пересічного українця та його розумових здібностях. Далеко не кожен народ у світі може похизуватися таким високим рівнем народного мистецтва, культури, духовності, музичної і пісенної творчості (до 500 тис. лише народних пісень і мелодій), неймовірним багатствам свого фольклору, тисячами чарівних казок, переказів і легенд. Українці неймовірно щедро позичили своїх геніїв росіянам (Гоголь, Достоєвський, Короленко, Паустовський, Маяковський, Ахматова, Чайковський, Бортнянський, Березовський, Глинка, Стравінський, Левицький, Боровиковський, Крамський, Ярошенко та ін.), полякам (Рей, Кохановський, Ореховський, Головацький (Прус), Сенкевич, Огінський, Грушевський, Семирадський, Хелмонський, Вичулковський, Акцентович, Коссак, Котсіс та ін.), чехам і словакам (Палацький, Шафарик, Даліміл, Ганка, Добровський, Богун, Алеш, Гвєздослав та ін.), румунам (Емінович (Емінеску), Музиченко (Музическу), Енеску), угорцям (Білаш (Балаші), Петрович (Петефі), Ліб (Мункач) та ін.).
Вражає той факт, що навіть національні герої цих країн, борці за їх національне і культурне звільнення, були особи переважно українського походження (Костюшко, Коллонтай, Колиско, Дениско, Мохнацький, Домбровський, Потебня, Бернолак, Радлінський, Мартинович, Петефі, Давид, Чайковський) і епіцентром цього визвольного руху були, власне, колишні українські етнічні землі. Однак, справжнім феноменом українства та його величезним внеском у розвиток світової цивілізації є геніальні вчені українського походження, які, в кінцевому результаті, і вивели Людство в Космос, що є найбільшим його досягненням за увесь час свого існування.
Усе це ретельно замовчується, але саме українці крок за кроком просувалися до цієї мети і більшого внеску ніж вони у цю справу жоден інший народ у світі не зробив (Мартин Русин, Ваповський, Копернік, Юрій Котермак, Семенович, Засядько, Кибальчич, Ціолковський, Кондратюк, Гнатюк, Глушко, Янгель, Челомей, Корольов).
Шляхом різноманітних маніпуляцій, блюзнірської апеляції до патентного права (хіба наявність патенту є 100% гарантією того, що саме його власник є автором винаходу чи відкриття?) та відвертої брехні, українці систематично усуваються з числа претендентів на Нобелівську премію, хоча вже давно доведено, що саме І. Пулюй є відкривачем Х-променів, Лобачевский та Я. Боян - засновниками неевклідової геометрії, саме Б. Грабовський винайшов телебачення, М. Гулак був творцем релятивістської механіки, а Й. Тимченко провів в Одесі свій перший кіносеанс ще за рік до братів Люм'єр. Залишимо, однак, формалізм на совісті Заходу т.я. їх формальне визнання нічого Розуму, за яким майбутнє, не додасть, а на нас і без цього чекають нові фундаментальні відкриття і генії на рівні Корольова та Вернадського.
З усього вищенаведеного мимоволі формується висновок, що українство запроектоване природою і Господом, власне, на майбутнє, еру постіндустріального, інформаційного суспільства. Не можна твердити, що українці є поганими бізнесменами, адже саме їх представник Іван Турзо (родом з Пряшівщини) був першим в світі капіталістом, відкрив еру приватного підприємництва та глобалізації (як правило історики називають ім'я Фуггера, але мало хто з них знає про те, що Яків Фуггер видав свою дочку за Юрія Турза і при цьому зобов'язав його взяти своє прізвище). Однак, часи чесного підприємництва коли люди покладалися виключно на свої здібності, вірили один одному на слово вже давно минули, тепер для ведення цієї справи неодноразово треба переступати не тільки через закон, а й через мораль, на що переважна більшість українців з їх високим рівнем духовності органічно не здатні.
Тому годі чекати від українства Суперіндустріальної Імперії, своєрідного нового східноєвропейського тигра. Сила українства - в Землі і Розумі і цього вже є достатньо, щоб рано чи пізно збудувати свою власну Імперію Розуму, Знань, Всезагального Добробуту, Духовності і Добра, тим більше, що період етнічного розвитку через заперечення у ХХІ ст. змінюється на свою протилежність, усі мінуси перетворюються на позитив і ця фаза розвитку (ІІІ перехід) має завершитися збиранням розкиданого по усьому світу нашого етнічного каміння і тріумфом в середовищі слов'янства українського геному і української мови. Нехай це прозвучить лише на рівні пророцтва, але апогеєм розвитку світового українства має бути ХХХV століття.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
, , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,
Vovcheg Zak, Igor L, Vedana, alexandr shamov, Ksenia VB, Igor Strl, лао-цзы-дун, Влад Михайлович 56b551ad, сергей садовский, Levko Cherny, бек, Женька Женькович, Константин Гризодубо, Мабон, Baks13, Савва Никифорович 5725ddad, Arkady Korshun, Galicja, Bander_UA 1d21dedd, Игорь b007627d, Илья Гуляйпольский 5914cfa3, 5 копійок, Сергей Черный 3cde3fa7, Kris Sczepan, Власов Сергей b3083465, Oleh57, Луиза Тумбочкина, Гарик Не инженер c161d501, константен, Александр Ивашин, Stauffenberg, Євген Островський, Гыг с Вами, Иван Стас, vad, Kosta Misoura, Веселий сумчанин, Андрей Шевченко 73396fdd, Tatyana Pomolova, tector, Slithy Tove, aleks rezia, Гарик Лужанский e0e6ea16, Андрей Мудрый, Вова Шап 0943d6fc, Эдуард 08ec6b4c, Vitalii Sharapatyi, Лео Кот, Semen Semenich, Ф-1, Мальчик в трусиках, Берлага Дрейфус, Nel Castro, Valdzhu, Иван Копылов, Паравоз
 Всего на сайте: 182 писателя
 
 
 
 
 
 вверх