EN|RU|UK
 Форум Украины(617955)
  85  1
Тему создал: .

Нова політична реальність

Обрання президентом Віктора Януковича на деякий час укинуло націонал-демократичний табір в стан глибокого шоку. Хоч саме вони своїми закликами голосувати проти всіх, і зробили найбільше для його перемоги.

Явно закликали до цього Віктор Ющенко й Анатолій Гриценко, дещо слабше вторив їм Олег Тягнибок. З подібним закликом звернувся до своїх послідовників ідеолог етнічних українців Ігор Каганець.

Звичайно, тепер можна дискутувати щодо того, чи було б правління Тимошенко кращим ніж Віктора Федоровича. Але в усякому разі до явно антиукраїнських закликів вона точно ніколи не опускалася.

Прогресуюча двомовність, прагнення до союзу з Росією, повернення колишніх кучмістів у владу, скасування державних екзаменів з української мови, спроби анулювати звання Героя Бандери і Шухевича, здача українського урану... Ось перші результати діяльності нової влади.

А тепер ще й - продовження терміну базування ЧФ Росії.

Тому позиція цих "противсіхів", які пробують підняти народ на нову боротьбу, виглядає тепер, м'яко кажучи, дещо дивною.

Хіба це не їхні заклики призвели саме до такого результату? Хіба це не їхню поведінку перш за все й треба назвати "зрадою національних інтересів"!? Правда, українці це завжди гордо звали "прагматизмом", і раніше він їм постійно приносив тільки вигоду.

Але тепер, чи не вперше, сталося щось унікальне.

Ті, що зрадили своїм ідеям, самі від того найперше й постраждали. Бо ж, напевно, краще було й далі самим залишатися при владі, ніж тепер панічно намагатися врятувати ситуацію?

Однак досвід Олександра Мороза так нікого нічому й не навчив. Наші політики й далі намагаються жити у світі видуманих ними ілюзій. Так Мороз хоча б для себе посаду зберіг!

Наші ж націонал-демократи не спромоглися навіть до цього.

І. Крах національних ілюзій

Такий крах ілюзій не є випадковим - він став цілком закономірним наслідком попередніх уявлень нашого народу й тих міфів, які дісталися в спадок, чи були нав'язані нам за всі роки української незалежності.

На першому місці тут, звичайно, стоїть споконвічна віра українців у власну нещасливу долю.

Як-от, наприклад, міф про 300 загиблих студентів під Крутами, спотворений так, щоб викликати побільший жаль і скорботу. А насправді в тій битві крім студентів приймали участь і цілком боєздатні частини, закінчився бій на той момент фактичною перемогою українських сил. А студенти в кількості 35 чоловік потрапили в засідку тільки тому, що в сутінках вийшли не на ту залізничну станцію.

Проте така підсвідома схильність до мазохізму ніколи не буває випадковою.

Альфред Адлер стверджував, що людина часто використовує свої комплекси для досягнення влади над іншими людьми, для маніпулювання ними. Так часто роблять євреї - але вони навчилися здобувати з того власну вигоду.

Українці не спромоглися навіть до цього. І замість того, щоб маніпулювати іншими, самі й потрапили у залежність від своїх же уявлень.

І тепер це проявляється в постійних спробах винити когось іншого у власних нещастях. Це породжує невміння й нездатність щось змінити. А далі - і відчуття вини вже цілком матеріальної.

Вірять, що хтось їм винен гроші.

Чи то Великобританія зі скарбом Полуботка, чи то Росія із грошима СРСР, чи то США за ядерні ракети, чи знову та ж Росія за голодомор. І як тільки ми всі ці борги позабираємо - так зразу й заживемо щасливо. І головне - нічого не роблячи.

Найсмішніше, що така віра в щасливе безтурботне життя, у якому можна буде нічого не робити, якимсь дивним чином уживається з вірою в те, якою працьовитою є наша нація.

І чому ж ми тоді такі бідні?..

Натомість сподіваємося, що світ врятують етноукраїці. Адже вони належать до предковічних націй, що існували ще зі створення світу, а тому й зберігають десь глибоко в підсвідомості предковічні істинні знання. І як тільки вони ці знання відновлять у своїй пам'яті, так одразу й настане епоха благоденства.

Незрозуміло, правда, звідки ж набрати стільки етнічних українців, щоб вони реально змогли виконати цю місію. Але цей міф, здається, так ще й не помер остаточно.

ІІ. Сучасна антиукраїнська міфотворчість

Не кращою виглядає ситуація й з іншою частиною України - міфів там нітрохи не менше.

Чого варта тільки думка про те, що националисты обманули народ.

Ніби житель півдня й сходу за незалежність України не голосував. І так, мовби насправді вся ця пропаганда незалежності України в 1991-му році дійсно була здійснена руками націоналістів. А не колишніх комуністів, що перелякалися Ельцина з його непрогнозованою на той час Росією.

У цьому позиція цієї частини України дуже близька до точки зору "справжніх" українців - все та ж інфантильність і безвідповідальність. Себто небажання відповідати за власний вибір і власну долю.

Тим більше, що всі українські прем'єри були представниками саме південно-східних регіонів. А отже - Украиной НЕ правили бандеровцы.

Вітольд Фокін і Олександр Масол були киянами, та й то умовно, Ющенко - сумчанин, Янукович - донецький. Усі ж інші, навіть та ж Тимошенко - представники дніпропетровського клану - "бандєровцамі" там і близько не пахло.

Не може бути, щоб житель півдня чи сходу не знав цього. Проте й далі винить у всіх невдачах "западенця".

І коли донеччанин стверджує, що гуцулы ему не указ - це сумно. Гуцулів в Україні навряд чи набереться більше 200 000, а жителів однієї тільки Донецької області, не кажучи про сусідні Дніпропетровську й Луганську, - не менше п'яти мільйонів населення.

І вони бояться якихось там міфічних гуцулів?..

І вірять в нову владу, хоча той же Азаров править Україною вже більше 15-ти років? І в те, що украинцев придумали немцы, а українська мова - мова села?

Адже й граматику російської мови придумали не так давно - на початку ХІХ століття. А до індустріалізації 1930-х років мовою міста вона точно не була.

Але прихильники російської національної ідеї й далі вірують, що мир спасут русские, що в нас із ними спільна історія. Про 300 років такої ж спільної історії з Литвою вони ж, мабуть, забули.

А ще - у те, що в Росії вони потрібні, що донецькі шахтарі опиняться там у більш привілейованому становищі, ніж кузбаські.

І в те, що они кормят западенцев. Цей міф теж все ще живий. Хоча по факту Донецька область єдина в Україні, що не забезпечує себе продовольством, та живе з привозних харчів.

ІІІ. Пастка для Партії регіонів

Уся ця міфотворчість рано чи пізно мала завершитися. Тож тепер і одні, і інші опинилися практично в однаковому становищу.

Але перемога Віктора Януковича призвела до зовсім несподіваного для Партії регіонів явища - виникнення відповідальності перед виборцями й країною.

Тепер навіть свою особисту ненависть до української мови доводиться маскувати якимсь чином. Наприклад, казками про нестачу на це грошей. А відсутність реальних досягнень прикривати хоча б ілюзією, маніпулятивними технологіями впливу.

Це призводить до спокуси відновити "єдінодушіє" зразка СРСР, а саме: закрити кордони; обмежити доступ до інформації; впровадити цензуру на новини.

В результаті ПР поступово дрейфуватиме до ідей часів СРСР.

Наприклад, до ідеї побудови військово-промислової держави. Але, не маючи на це кошти, у результаті дійде лише до чергової спроби відтворення фінансово-олігархічної диктатури зразка 90-х - хай навіть тепер і на вищому рівні. Або - повернеться до ідеї відтворення оновленого Союзу.

IV. Знецінення цінностей

Ніцше писав - "переоцінка цінностей". Але можлива вона лише тоді, коли одні цінності втрачають своє значення, а інші навпаки - займають більш значиме положення, змінюють своє місце в загальній ієрархії.

У нашому ж випадку ми маємо дещо інше. "Старі" цінності майже повністю втратили свою вартість, але нічим іншим вони замінені так і не були.

Перша втрата вже відома - втрата морального авторитету посади президента.

Далі - знищення Конституції, руйнування довіри до парламентських партій, возведення прагматизму, читай зрадництва, у ранг особливих чеснот.

Так ми й отримуємо нову політичну реальність.

І в цій реальності - фактичний крах національно-демократичних сил, та прихід до влади партії, яка прагне повернутися назад у минуле. І при цьому не завжди розуміє, що із цього минулого дійсно варто використати, а від чого навпаки -відмовитися назавжди.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
Anderer, стальной гигант, Купидон, ITLaB, Слава Украине 706c8f12, Батя Махно, Colt, Сonqueror, Александр Тихий, Ксен Ляпін, des_104, Anatoliy Buchenko, фОшЫзд Галичанский, птах, Алексей Иванович 353f574d, Gekkelberry Finn, Dgeims Simon, Volodja2911, сам прихожу, Vlad Pr, Vedana, Gabriel Monte, Паравоз, 1970-kva, Злий Грицько, Supple Vine, Ігор Воронюк, Faina L, Murlin Murloff, Eugeniusz 1, Domkrat, NEserega, Valeria Bartok 9edd6a5b, Огусто
 Всего на сайте: 117 писателей
 
 
 
 
 
 вверх