EN|RU|UK
 Форум Украины(618474)
  195  4
Тему создал: .

Про що насправді говорила Ірина Фаріон з малюками у День Рідної мови

"Россия представляет собой ужасное зрелище страны, где люди самые себя называют не именами, а кличками: Ваньками, Васьками, Стеньками, Палашками".

В. Бєлінський.

"Кожна піч українська – фортеця міцна, там на чатах лежать патріоти".

В.Самійленко

Якби відео з дитячого садочка не перекрутили україножери і якби не метнулися в один голос підтягати їм запічкові "патріоти", захоплені довгожданою нагодою кинути камінь у "Свободу", чи здійнялась би така істерія? Навряд. Свідомі українці (навіть ті, що волею долі піддалися русифікації, але бажають повернути бодай своїх чад у лоно рідної мови) побачили б у згаданому записі звичайнісіньке заняття з української мови в українському(!) дитячому садочку. Заняття, під час якого педагог спілкується з дітьми – запитує їх, уважно вислуховує, виправляє помилки (а як же без того?), розповідає дещо таке, що потім – в дорослому житті – буде для них безцінне й важливе.

Ми розшифрували запис – слово в слово. Так, як було насправді. Аби видно було фальш коментарів і огидність наклепів. Аби видно було ницість цілого хороводу інквізиторів, який притьмом збігся підтанцьовувати під дудку регіонала Колесніченка коло розпаленого ним вогнища.

Отже, 21 лютого 2010 року – Міжнародний день рідної мови. Заняття в українському дитячому садочку. Ще раз наголосимо – не в російському, єврейському чи польському, а в українському! У діточок – свято з нагоди Стрітення. Малюки одягнули барвисті вишиванки. У декотрих дівчаток на головах – національні віночки зі стрічками. Ірина Фаріон, яка принесла малюкам нові наліпки про те, як правильно вимовляти українські імена, – бере дівчинку за руку:

- Красуня, як Ти називаєшся?

- Оленка.

- А Ти? – бере за руку малюка, що сидить поруч.

- Міша.

Усміхнувшись до дитини, не підозрюючи, що ці її слова опісля трактуватимуть як "фашизацію", "дискримінацію", "провокацію" і "катування малюків", мовознавець стає на середину класу і продовжує заняття: "От про Мішу ми, дітки, зараз поговоримо. Міша, дітки, – це хто? А насправді Міша – це Михайлик. А якби Міша жив в Англії, то він би був Майклом, правда? А якби Міша жив у Франції, то він би був Мішель. А якщо він в Україні, то він, напевне, мав би бути Михайликом. Як вам більше подобається – Михайлик чи Міша?"

Діти хором: "Міша". "Катастрофа! Катастрофа!" - Ірина Фаріон жартівливо сплескує руками і далі знайомиться з дітьми.

"А Ти як називаєшся?" – "Віка" – "Себто Вікторія. А Ти як називаєшся?" – "Оленка" – "Яка ж Ти красуня!". Мовознавець жартівливо звертається до малюків: "Ніколи не будь Альоною, Оленко. Бо якщо ти станеш Альоною, то тоді треба буде пакувати валізи і виїжджати до Московії".

"Як Ти називаєшся, сонечко?" – "Вітя". – "Ну, може вже бути", – жартує мовознавець. "А Ти як називаєшся?" – "Катруся" – "Катруся? Яка красуня! Поаплодуємо – Катруся!". Хтось із малюків вклинюється у розмову. – "А мого тата звати Віктор Юрійович". "Надзвичайно гарно", – каже Ірина Фаріон.

"А як Ти називаєшся, дитино?" – "Юрчик" – "Гарний хлопчик. А Ти?" – "Софія" – "Чудово. А як Ти називаєшся?" – "Данилко" – "Неймовірна краса! А як називаєшся Ти, хлопчику?" – "Марко". Мовознавець сплескує руками: "Боже, яка краса неймовірна! Марко, дай я тобі ручку потисну. Як тебе гарно назвали!"

Котрась із дівчаток називає закордонне ім’я. Вихователька пояснює, що це наша гостя з Америки. "От бачите дітки, як це важливо, – каже Ірина Фаріон. – Дівчинка назвала своє ім’я, і ми відразу зрозуміли, що вона не українка. Як це важливо – приїздити в Україну і зберігати свою автентичність. А вона тут буде завжди з нами?", – запитує у виховательки. "Ну. Принаймні зараз так". Ірина Фаріон жваво цікавиться дівчинкою з Америки. З’ясовується, дівчатко вже знає декотрі українські слова. "У нас дехто 50 років живе в Україні і української мови так і не знає", – каже Ірина Фаріон.

"Ти як називаєшся?" – "Ромчик". – "Яке ж Ти чарівнятко! А Ти як називаєшся?" – "Ліза" – "Отже, Єлизаветка". Відступивши на крок від дітей і звертаючись до журналістів, які її обступили (а не до дітей!) Ірина Фаріон розповідає про російськомовний журнал, на палітурці якого красується напис "Лиза". І дорослі львів’яни, тим паче журналісти, чудово розуміють контекст цієї розмови. Бо саме Ірина Фаріон, як депутат Львівської облради від ВО "Свобода", не один рік дієво боролася проти засилля чужомовної реклами, яка порушує чинне законодавство України. Проти вивісок мережі "Евросеть" ("Євросєть") із зображенням російського триколору, проти реклами іноземною мовою того ж журналу "Лиза" ("Ліза") на бортах львівських маршруток… Саме Ірина Фаріон та об’єднання "Свобода" усіма силами захищали український інформаційний простір тоді, коли можновладці (у тому числі реєстрові "патріоти") дивилися крізь пальці на всю цю беззаконну вакханалію повзучої русифікації. Отож, мова про один з десятків, сотень, тисяч тих дорогих яскравих у глянцевих обгортках російськомовних журналів, які продаються у всіх газетних кіосках України, лежать на полицях практично всіх книжкових крамниць України, рекламуються по всіх телеканалах України, – зомбуючи українців, як у радянські часи, на все російськомовне – періодичні видання, фільми, і навіть – імена… Бо російські форми імен в українських малюків – то лише наслідок, віддзеркалення того, що ми і далі живемо в окупованому Москвою інформаційному просторі. Нас оточує засилля численних російських телепередач, співи численних російськомовних поп-дів і поп-менів, промови численних російськомовних депутатів, які, впродовж усього свого життя в Україні, принципово не вчили, не вчать і навіть не думають вчити державної мови.

Але продовжимо дослівно цитувати ті слова Ірини Фаріон, які викликали такі напади "праведного гніву" у зведеного хору скороспечених "борців проти національної дискримінації", "захисників дітей" та інших войовничих "толерастів".

"…Коли моя дитина читала це "Лиза", питала: "Мамо, що це таке – "лИза"?..", – ілюструє життєвим прикладом безглуздя, що панує у нашому інформаційному просторі, пані Ірина, звертаючись до присутніх дорослих. "…Це якщо маєш інфінітив "лизати" і від нього зробити усічення, то це і буде "лИза". На жаль…" – продовжує мовознавець. А й справді, як інакше може читати це слово україномовна людина? А надто як це мають розуміти мільйони юних українців, що сіли за парти вже в незалежній державі і, відповідно, не зубрили примусово "вєлікій і магучій" з його правописом? І хіба це не є один із безлічі кричущих прикладів порушення права корінного народу на інформацію рідною мовою у власній державі?

До речі, чим саме і кого ображає вищенаведена фраза Ірини Фаріон, зокрема інфінітив "лизати"? Це ж не "Казли, каториє мєшают нам жить" – крилатий вислів Колесніченкового патрона, відомого "знавця" російської культури, щойно інавгурованого на президента… Це ж не "…дети растут духовными уродами" – саме так, мовою оригіналу, називає молодь, яку, бач, позбавили "пласта русской культуры", поплічник Колесніченка – Міша Чєчєтов… Дивно, чому ці слова регіонала, виголошені 22 лютого, якраз у розпал "дитсадкової" істерії, не викликають жодної реакції у "захисників дітей"? Вони сумирно погоджуються, що їхні недорусифіковані діти – "духовні виродки"? А тим часом їх до глибини ніжної душі обурює інфінітив "лизати" разом з його усіченням? Це ж вам навіть не "кинь в морду", "вонючий газ", "падлюка", "сучка блох", чи, тим більше, "жопа" і "говнюки" – вишукані люб’язності, які полюбляв кидати в ефір наш уже вчорашній Ґарант, коханий "месія" запічкових "патріотів"… Очевидно слово "лизати" викликає нездорові асоціації хіба у збоченій уяві якихось педофілів, яких, як виявилося – немало серед нинішніх можновладців. Бо у невинної дитини це слово може асоціюватися хіба що зі смачненьким морозивом. Що би там не плели у своїх коментарях про "глибокі душевні травми" дітей розмаїті "експерти", навмисне найняті задля такої справи.

Насправді моральні страждання слово "лизати" спричиняє хіба деяким дорослим дядям і тьотям. При думці про своє місце в черзі, у яку вони запопадливо пхаються, аби щось там вилизати прокремлівській владі. І це щось пахне зовсім не морозивом.

Отже, як починається вселенська істерика. Нардеп-регіонал Вадим Колесніченко переглядає в інтернеті відеозапис акції "Свободи". Переглядає і миттю зчиняє галас. Це ж яка смертельна небезпека для його планів тотальної русифікації, що їх він втілюватиме під крилечком тата-Януковича. Колесніченко затіває кампанію цькування – звертається до Генерального прокурора України – аби доцента "Львівської політехніки", мовознавця Ірину Фаріон притягнули до кримінальної відповідальності за статтею 161 Кримінального кодексу України "Порушення рівності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії". Фактично, пересмикуючи і безбожно викривлюючи факти, Колесніченко діє тим самим способом, котрим у часи репресій з українських учених та письменників клепали "ворогів народу"…

Та, зрештою, що з того Колесніченка візьмеш? Людина зі світоглядом радянського ґебіста, для якого боротися з "українізацією" – фактично професія. "Справжніми патріотами" регіонал вважає, наприклад, учасників сепаратистського з’їзду 2004 року у Сіверськодонецьку, які створювали знаменитий ПІСУАР. Не далі як 15 січня цього року нардеп реєструє у Верховній Раді проект закону "Про заборону реабілітації й героїзації фашистських колабораціоністів 1933-1945рр". "Пособниками" нацистів українофоб, так би мовити, під одну гребінку, називає увесь національно-визвольний рух України (зокрема й ОУН-УПА). Перу Колесніченка належить низка законопроектів – а він їх клепає із заздрісною плідністю, – де регіонал пропонує запровадити російську мову у різних галузях життя, зокрема у судочинстві. Такі, як він - "непохитні", наче тьотя Мотя з "Мини Мазайла", якій "прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной".

…Як тільки Колесніченко піднімає сокиру війни з "українізацією", на цей знак, мов зміюки на дудку факіра, піднімають голови всі зачаєні москвофіли, які давно чекали сигналу проявити своє вміння україножерського сичання. Один поперед другого – папір газетний, а тим більше інтернет усе стерпить! – кидаються змагатися у вигадуванні трилера під назвою "Ірина Фаріон у дитячому садочку". Хтось угледів в акції "Свободи" "покалєчєние судьби дєтєй", хтось примудрився просторікувати про "злодєянія галіцкіх нацистов", інші взагалі кинулися писати Ірині Фаріон "пісьма протєста протів уніженія рускоязичних".

Але що найприкріше. Історія довкола дитячого садочка стала тим вогнищем, біля якого не проминули нагоди погрітися і численні "хруні" та псевдопатріоти – "дядьки отєчества чужого", як їх влучно називав Тарас Шевченко. А ті чи то взагалі не бачили відео (а повірили Колесніченкові на слово), чи то свідомо перекрутили правду. І загаласували на всі заставки, що, бачте, ВО "Свобода", а особливо Ірина Фаріон "не так", "не в тому місці", "не в той час" і "не тим способом", "дуже не толерантно" захищає український Дух та українську Душу. Бо ж для них, "хрунів", про любов до України можна лише гомоніти, плакатися, займати тверду позицію винятково на печі (згадайте ще Самійленкове з ХІХ століття: "кожна піч українська – фортеця міцна, там на чатах лежать патріоти"). Хруні "толерантно" мовчали, коли минулої весни в Одесі, фінансовані Москвою "Антіфа", зарізали студента факультету журналістики Максима Чайку. Юнакові завдали смертельних ран тільки за те, що він розмовляв українською і був авторитетним серед молоді націоналістом. "Хруні" не подали голосу, коли нещодавно у Павлограді на Дніпропетровщині звільнили з роботи 18(!) робітників тільки за те, що вони розмовляли українською мовою, яка, бач, не відповідає "корпоративним інтересам". Чомусь у цьому випадку їх не хвилюють ні моральне приниження, ні дитячі сльози. Не ті сльози, які вимальовує їхня нездорова уява у львівському дитсадку. А справжні гіркі сльози – ті які неминуче литимуться, коли безробітні батьки не те що іграшки дитині не зможуть купити, але й нагодувати не матимуть за що.

У той час, коли увесь українофобський світ розпочинає злагоджене цькування Ірини Фаріон, усі "великі патріоти" мали би піднятися над амбіціями і, поклавши руку на серце, сказати: "Люди добрі, та не робіть з білого чорне. Та не ліпіть же ви кулю з болота! Ірина Фаріон жодним чином не образила дітей і на мала ані найменших таких намірів". Але "хруням" не дано піднятися і підставити соратнику плече. І "хруні" вкидають – кожен свої 5 копійок – у скарбничку регіонала Колесніченка. "Цією провокацією вже скористалися вороги української мови та української державності і практично весь україномовний простір забитий статтями про приниження маленьких дітей у Львові", – обурюється один такий рафінований "суперпатріот".

То, може, взагалі не будемо виправляти помилок дітей – хай собі говорять суржиком, аби тільки Колесніченка не дратувати? І хай себе називають машами, пєтями, костіками – аби тільки російський сегмент інтеренету не повставав? А може, взагалі скасуємо уроки української мови, аби часом не наступити на болючий мозоль якій вражині? І взагалі – що би ще такого усім нам, українцям, зробити, аби нагнутися перед новоспеченим президентом і його антиукраїнським охвістям? Може відразу на "фєню" перейти, аби звикати до нових реалій? Стосовно російських форм імен, якими часом називають українських діточок, то російський учений В. Бєлінський у листі до М. Гоголя писав про них так: "Россия представляет собой ужасное зрелище страны, где люди самые себя называют не именами, а кличками: Ваньками, Васьками, Стеньками, Палашками". А коли пірнути ще далі, то з дослідження російського вченого В. Никонова довідаємося, що для більшості населення Росії впродовж кількох століть "уничижительная", тобто зневажлива форма на -к-а, була обов’язкова, і навіть можновладний боярин, перед яким тремтіли дрібніші бояри (що вже про чернь казати), підписував чолобитну цареві: "холоп твой Васька". Головна героїня незнищенної "Боярині" Лесі Українки, протестуючи проти російських Аннушек і Ванєчєк, каже: "Ти, Ганнусю, мене таки Оксаною зови!"

То чому ж так забоялися дати відсіч тим, хто у цькуванні Ірини Фаріон використовує страшні речі – звинувачення у нібито приниженні дітей? Адже за їхньою логікою ми тепер маємо засудити виховательку, яка робить зауваження малюкові. І першу вчительку, яка ставить учневі двійку – бо та "ламає йому все подальше життя".

Замість епілогу – для роздумів. Ірину Фаріон багато хто ненавидить. Ненавидять за прямоту і безкомпромісність. За те, що не гнеться і не підбирає, як то прийнято в "толерантному" товаристві, делікатні слова. Ненавидять ті, кому дісталося від неї за безхребетність і бездіяльність. І ті, українофоби з яких дрантя летить, коли вони лиш наважуються на пряму дискусію. Так підкуплений ненавидить того, хто ніколи не продається. Так плазуючий недолюблює того, хто не боїться літати. Таких, як Фаріон, одиниці. Але без них наше з вами життя і наша боротьба – втрачають сліпучі барви.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
Ali Hasan, Saw Ewas 1a26b1e6, John Observer
 Всего на сайте: 10 писателей
 
 
 
 
 
 вверх