EN|RU|UK
 Форум Украины(630115)
  102  1
Тему создал: ``

„ЗАСЕКРЕЧЕНИЙ” ЛОКОТЬ

„ЗАСЕКРЕЧЕНИЙ” ЛОКОТЬ
В сучасній Росії вже не завжди забороняють об’єктивне вивчення так званих „білих плям” в історії другої світової війни і таке твердження починає втрачати об’єктивність. Але ще наповну діють та існують певні рекомендації щодо висвітлення цих проблем на телебаченні. Але! Це пояснюють тим, що основним глядачем провідних каналів РТ є маргінальна публіка, яка за своє життя не брала до рук жодної книги, крім, хіба що, букваря. Відтак у росіян ще не сформувалося аналітичне мислення, зокрема, здатність переосмислювати певні „усталені” факти історії та постулати навколишнього буття. А тим часом друком вийшло ряд книжок, що детально висвітлюють раніше заборонену тему росіян на службі Гітлеру. І в той же час з „переписувачами історії” — тими, „хто відбілює злочини нацистів”, закликає нас боротися російське керівництво. Але з кожним роком усе нові і тяжчі злочини вішають „незалежні” дослідники на українських націоналістів: вони й „хрести залізні” із рук Гітлера отримували, і Хатинь палили, і взагалі – дияволи та виродки.

„Якщо так піде і далі, то виявиться, що Гітлер насправді був Гітлеренком, – написав один з авторів газети „День”, – і жодного стосунку до Націонал-соціалістичної партії Німеччини не мав — насправді він був засновником Організації Українських Націоналістів. Невже саме українці під його керівництвом почали криваве завоювання Європи і Радянського Союзу. Вони ж бо одноосібно організували всілякі концентраційні табори з пічками для спалювання людей.

Як кажуть у народі, у чужому оці порошинку бачить, а в своєму й пенька не помічає. Так і керівництво Російської Федерації. Яке, звинувачуючи дивізію „Галичина”, „забуло” про 2 мільйони росіян, що воювали у лавах німецької армії. Ця цифра наведена в авторитетному журналі „Вопросы истории” за 2004 рік. Адже, окрім армії Власова, існувало чимало російських формувань, які співпрацювали з німцями, а ще були цілі автономні території де німці під своїм прапором дозволили росіянам самоврядування. Такою територією був округ з центром у селищі Локоть.

Локоть — невелике селище в тодішній Орловській, а нині — у Брянській області. У листопаді 1941 року, через місяць після захоплення Локтя німецькими військами, два інженери місцевого спиртзаводу – Костянтин Воськобойник, колишній білогвардієць, і Броніслав Камінській створили місцеве Локотське окружне самоврядування і воєнізовану міліцію, щоб боротися з більшовиками. Міліція називалася Російською визвольною народною армією (РОНА).

Мало хто знає, що в художній формі історія Локотської республіки відобразилася в романі Анатолія Іванова „Вечный зов” і знятому за романом популярному серіалі.

Політика Локотської республіки будувалася за принципом „З Великою Німеччиною — на вічні часи!”. Локотське самоврядування проіснувало з листопада 1941-го по серпень 1943 року.

Берлін визнав автономію Локотської республіки вже через 2 тижні після офіційного звернення. Гітлерівське командування на Східному фронті одержало наказ всіляко підтримувати і захищати російських націонал-соціалістів. У внутрішнє життя Локотської республіки німці фактично не втручалися.

Події, війни, що відбувалися на початку, в західних районах Орловської області (нині південний схід Брянської області) не зовсім узгоджуються із звичними уявленнями про загальний патріотичний підйом радянського народу і мобілізації всіх сил на відсіч ворогові. У доповідній записці начальника штабу партизанського руху на Брянському фронті старшого майора держбезпеки Матвєєва повідомляється про те, що в перші місяці війни з Німеччиною в Брасовський, також в деяких інші з сусідніх районів повернулося декілька десятків розкуркулених і висланих в період проведення колективізації, які з розрахунку на близький кінець радянської влади „вже придивлялися до тієї, що була своїй власності, прикидаючи, в що обійдеться ремонт житлового будинку, яким чином використовувати „свою” землю, чи вигідно відновити млин і т. д.”, аніскільки не приховуючи своїх настроїв від тих, що оточують. У тій же записці наголошувалися і сильні антирадянські настрої серед селян Брасовського району, і засміченість місцевих партійних і радянських організацій „чужим елементом”, і те, що в роки війни „в порівнянні з сусідніми районами Брасовський район дав з числа партійно-радянського активу відносно менший відсоток партизан і відносно більший зрадників”.

Мабуть, одна тільки обставина відрізняла Брасовський район від сусідніх, а саме те, що в царські часи ці землі входили в склад Комарицької волості і належали імператорській фамілії, а в непримітному селищі Локоть знаходився маєток великого князя Михаила Александровича Романова. Не знаючи кріпосного права і послереформенного розорення, брасовські селяни жили спокійним і розміреним життям, поки бурхливі події революції, громадянської війни і колективізації не поклали кінець цьому самодостатньому існуванню. Те, що для колишніх двірцевих селян колективізація стала не „другим виданням” кріпосного має рацію, а „першим”, з'явилося причиною прихованої незадоволеності новою владою, що вилився назовні, коли сама ця влада виявилася такою, що висить на волосинці.

Майже за два тижні до появи танкової дивізії в Локті, в цьому стані повної невизначеності зібралися сільські і селищні старости разом з вибраними депутатами більшістю голосів ухвалили рішення призначити „губернатором Локтя і навколишньої землі” інженера заводу по виробництву спирту Константина Павловича Воскобойника, а його заступником Бронислава Владиславовича Каминского. Для підтримки порядку був сформований загін міліції, чисельністю понад 100 чоловік. Під час стрімких настань вермахта у 1941 році за декілька днів з моменту евакуації (або втечі) представників радянської влади на територіях запанувала анархія, що супроводжується грабунками і вбивствами. Спочатку міліція служила саме для підтримки відносного порядку в районі Локтя. Подібні частини існували і на багатьох інших территориях.

Воскобойнік і Камінський заснували свою республіку через місяць після того, як гітлерівці окупували Брянщину. І от тепер звертаю увагу на найцікавіше! Пригадайте короткочасну, щоб не сказати миттєву історію незалежної України, проголошеної у Львові Бандерою та Стецьком і трагічний фінал переважної більшості її засновників. Берлін не визнавав будь-яких форм національного державотворення на теренах окупованої України. А от Локотська республіка проіснувала аж до 1944-го року. Існуюча тут адміністративна система багато в чому повторювала систему, що практикувалася в інших окупованих областях. Головною відмінністю було те, що вся повнота влади на місцях належала тут не німецьким комендатурам, а органам місцевого самоврядування. Будь-яким німецьким органам влади заборонялося втручатися у внутрішні справи „Локотськой волості”. Німецькі установи на території Локотського округу обмежували свою діяльність лише допомогою і радами керівникам округу і його районів.

На території округу навіть була здійснена вдала спроба створити і легалізувати свою партію — Націонал-соціалістічну партію Росії (НСПР) і невдала спроба навіть створити російський уряд.

Локотське самоврядування було офіційно оформлено німецькими властями 15 листопада 1941 року. Спочатку влада його розповсюджувалася лише на Локотський район, а наприкінці Локотський округ охоплював 8 районів Орловської і Курської областей (Брасовський, Суземський, Комаричський, Навлинський, Михайлівський, Севський, Дмитрієвський, Дмитровський).

Ці райони ділилися на 5 — 6 волостей, кожна з яких мала волосне управління на чолі з волосним старшиною, на чолі району стояв російський бургомістр зі своїм апаратом управління. Спочатку головою самоврядування, коли воно мало статус району і повіту, був бургомістр Костянтин Воськобойник, а після загибелі — його заступник Броніслав Камінській, що став потім обер-бургомістром Локотського округу.

За своїми розмірами Локотський округ перевищував територію Бельгії. Населення округу складало 581 тисячу людей. В окрузі, незважаючи на те, що це була окупована територія, діяли свої Карно-процесуальний і Кримінальний кодекси.

Грубі порушення дисципліни, вбивства на ґрунті пияцтва тягли за собою застосування покарання у вигляді страти. За дезертирство з РОНА була встановлена міра покарання у вигляді позбавлення волі на термін три роки, з обов'язковою повною конфіскацією майна.

Був випадок, коли за особистим розпорядженням Камінського було проведено слідство і суд над двома військовослужбовцями угорського корпусу у складі німецької армії за мародерство і вбивство. Злочинці були засуджені і публічно страчені.

Виконувала смертні вироки кат Локотського округу Антоніна Макарова, що стратила близько 1500 осіб, у тому числі партизан, членів їхніх сімей, жінок і підлітків (була розстріляна 1978 року за вироком радянського суду).

Єврейське населення Локотського округу було повністю знищено. У розстрілах особливо відзначився начальник поліції Суземського району Прудников. Так у Суземці було розстріляно 223 євреї.

Державним прапором республіки слугував нинішній державний прапор Російської Федерації. Щоправда, на нього вішали то німецьку свастику, то готичний хрест, то архангела Михаїла.

Сам факт існування нехай невеликої, але все ж таки російської фашистської державки став для Кремля джерелом постійної тривоги. Сталіну регулярно доповідали про стан справ у Локоті і околицях. До кордонів республіки підтягли значні сили спеціальних загонів НКВС, замаскованих під червоних партизанів. І справа тут була не в мілітарній потузі брянських сепаратистів. Чисельна кількість їхньої армії разом із міліцією ніколи не перевищувала 15 тисяч чоловік. Крапля в морі на тлі мільйонних армій СРСР та Німеччини. Сталіна, як досвідченого партійця, найбільше лякала ідеологія, що припала до душі (хоча й з різних міркувань) певній частині радянських громадян.

При мінімальному контролі з боку німецької адміністрації Локотське самоврядування досягло помітних успіхів у соціально-економічному житті округу: тут була скасована колгоспна форма господарювання і введена необтяжлива система податків. Конфісковане при так званому „розкуркуленні” радянською владою майно безоплатно поверталося колишнім власникам, при втраті передбачалися відповідні компенсації. Розмір подушної ділянки для кожного жителя самоврядування складав близько 10 гектарів. За час існування самоврядування були відновлені і пущені в експлуатацію багато промислових підприємств, що займалися переробкою сільськогосподарської продукції, відновлені церкви, відкрито 9 лікарень і 37 медичних пунктів, діяло 345 загальноосвітніх шкіл і 3 дитячих будинки, театр у селищі Локоть, і навіть спортивні клуби. У перші ж дні було відкрито практично всі закриті радянською владою церкви. Видавалися свої газети.

Російська націонал-соціалістична республіка проіснувала близько двох років. Потім Камінського, його збройні сили, міліцію і адміністрацію організовано евакуювали у Вітебську область, де під їхній контроль передали чималу територію.

Історія Локотської республіки завершилася восени 1944-го року. На той час Камінський і компанія звірствували вже у Варшаві, придушуючи антигітлерівське повстання поляків. Відчуваючи близький кінець, Камінський спробував запропонувати свої послуги командуванню УПА, але одержав рішучу і категоричну відмову. Невдовзі „комбрига Камінського”, як він себе називав, пристрелили гестапівці, а рештки його війська влили до складу генерала Власова.

Проте не все було так гарно, відбувалися постійні бої з партизанськими загонами, йшла фактично громадянська війна.

Республіка мала і власні військові сили. У кінці грудня 1942 року до лав РОНА входило 13 батальйонів чисельністю 10 тисяч осіб, вона була екіпірована знаряддями, гранатометами і кулеметами.

На початку 1943 року озброєні формування на території Локотського округу налічували 15 батальйонів чисельністю 12 — 15 тисяч вояків. На думку історика Бориса Соколова, у середині 1943 р. загальна чисельність РОНА не перевищувала 12 тисяч, і вона не в змозі була самостійно впоратися з партизанськими загонами, котрі перевершували її за загальною чисельністю, що викликало необхідність залучити до допомоги угорські і німецькі окупаційні війська. Камінській проводив мобілізацію чоловіків 18 — 20 років, для чого нерідко доводилося вдаватися до захоплення заручників із сімей тих, що ухилялися від призову.

Радянські партизани, пов'язані з НКВС, нападали на населення округу і вели бойові дії з РОНА. З травня по жовтень 1942 року партизани 540 разів намагалися атакувати охоронні сили округу.

Зважаючи на терор і вбивство місцевих цивільних осіб партизанами, керівництво округу підтримувало порядок жорстокими репресіями проти осіб, запідозрених у зв'язках з партизанами.

Хвиля терору у відповідь вилилася у надзвичайно велике число жертв. Було розстріляно, повішено і замучено більше 10 тисяч осіб, зокрема було спалено живцем 203 людини. Повністю спалено 24 села і 7300 дворів, зруйновано 767 громадських і культурних установ. З одного лише Брасівського району на роботу до Німеччини було вигнано 7 тисяч осіб.

5 вересня 1943 року Локоть звільнили силами 2-го танкового батальйону 197-ої танкової бригади 30-го Уральського добровольчого танкового корпусу спільно з частинами 250-ої стрілецької дивізії. При відступі німецької армії озброєні формування Локотського округу під командуванням Броніслава Камінського, а також члени сімей військовослужбовців і всі, хто не хотів залишатися на радянській території (30 тисяч людей), в серпні 1943 року пішли разом з німецькою армією в місто Лепель Вітебської області, де на якийсь час була створена Лепельська республіка, а РОНА брала участь у військових операціях проти радянських партизан до літа 1944 р. Звідси бригада РОНА у складі військ СС була перекинута до Польщі, де, зокрема, брала участь у придушенні Варшавського повстання.

Вже після відходу РОНА опір радянській владі, що супроводжувався частими озброєними зіткненнями з підрозділами НКВС, тривав на території Брянщини і Орловщини аж до 1951 року.

Сьогодні представники деяких політичних сил Росії бачать у політичних силах, що створили Локотську республіку, своє коріння. А нам тим часом розповідають, що посібником нацистів був Степан Бандера, який насправді перебував в німецьких концтаборах, брудниться УПА, що боролося за незалежність на теренах де проживало українське населення, яке захищало єврейське населення та формувало національні підрозділи з татар, грузинів, азербайджанців та інших національностей. Історія річ таємнича, але запущена в неї брехня рано чи пізно повертається бумерангом до її авторів.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
, , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,
росися вперде d82e7584, Dmitry Yermak, Lvbnhj, Саша Крест, Елена Карпенко f98c030d, Антіп Тіп, Адвокатик, Galicja, Kirim Ukrainali, Mikola Tishkivskiy, Володимир Волошин 55d42e7b, злой крот, Алла Новосад 5b57f84f, Yuriy Smith, Fobos, Semen Semenich, Yury UK, Андрей Шевченко 73396fdd, Gaydamaka Kozak, Hobo, igezo, Slv, Светлана Иванова f34033c2, MyronMaG mm, сам прихожу, EUkozak, neko2013, Ksenia VB, Ceргiй Багряний 3166ebe4, Вася Городской, Frol Fedoroff, 5050, Ming Uing b56f719d, antic, mrSmith, _Дід_, Карпов Олег, Димитрий CrimeaBandera, cvthtrf, Сергей Гайджин, Сэмэн Поштовый, aquarius580 ., Денис Коновалов 4caafe82
 Всего на сайте: 146 писателей
 
 
 
 
 
 вверх