EN|RU|UK
 Форум Украины(630434)
  121  10
Тему создал: дункан

Бізнес чи обман ? Капіталізм для бідних

Надскладним є питання легального входження у бізнес, навіть у найелементарніший. Для реєстрації швейної майстерні на околиці столиці слід витратити 289 днів. Процедура отримання дозволу на зведення будинку на державній землі триває майже сім років.

З 1991 року Україна начебто будує капіталізм. Цей суспільний устрій полонив майже весь світ, навіть комуністичний Китай. Однак в очі впадає прикра несправедливість - капіталізм усі будують один і той же, а результати - різні.

Чому кілька десятків країн досягли успіху, а решта пасуть задніх та не мають жодних перспектив? Багато хто шукає відповідь в історичних або природних відмінностях, менталітеті, всесвітній змові чи теорії "золотого мільярду".

На перший погляд, усі ці пояснення вкладаються у психологію типового невдахи, який шукає причини власного неуспіху у зовнішніх чинниках. Чи так це насправді?

Злиденні багатії

У 1991 році Україна мала потужну виробничу базу, високий науково-технічний потенціал, кваліфіковану робочу силу, родючі землі, багаті надра, унікальні транзитні можливості. Все це давало значні можливості для стрімкого розвитку.

Структурні диспропорції економіки та високу енергетичну залежність можна було подолати за п'ять-шість років. До того ж, країна мала відносно довгий пільговий період низької ціни на російський газ.

Сьогодні майже всі стартові переваги втрачені, а важливе питання подальшого економічного виживання держави так і залишається на порядку денному.

Зараз своєрідною мантрою звучить теза про брак іноземних інвестицій. Створити передумови для їх залучення урядовці не здатні - вони демонструють феноменальні успіхи з нарощення зовнішнього боргу. Але чи потрібні Україні іноземні інвестиції, а тим більше - зовнішні запозичення?

Час подивитися на державу очима видатного перуанського економіста Ернандо де Сото, праця якого, "Загадка капіталу", неначе списана з України.

Вчений зазначає, що більшість найбідніших країн Азії, Африки та Латинської Америки, до числа яких слід віднести і Україну, вже сьогодні володіють ресурсами та активами, необхідними для розквіту капіталістичного ладу.

Навіть у найбільш злиденних країнах бідняки мають заощадження. Їх обсяг захмарний - у 40 разів більший, ніж уся сума іноземної допомоги, надана світу після 1945 року.

В Єгипті, наприклад, акумульовані бідняками статки у 55 разів перевищують суму прямих іноземних інвестицій, включаючи витрати на будівництво Суецького каналу та Асуанської греблі.

На Гаїті, у найбіднішій країні Латинської Америки, сумарні активи злидарів більш ніж у 150 разів перевищують суму іноземних інвестицій, отриманих після 1804 року, коли країна звільнилася від французького колоніального панування.

Прийнято вважати, що 80% населення світу живе у бідності, але це не так. Насправді ці люди мають більше власності, ніж можна собі уявити. Однак ця власність не дає можливості виділити з неї додаткову вартість.

Ця власність має неповноцінний характер: будинки побудовані на землі, права власності на яку не оформлені, зобов'язання підприємств не визначені, а самі вони не інкорпоровані, виробництва розміщені у зонах, де ні фінансисти, ні інвестори не можуть їх контролювати.

Оскільки права власності на ці активи не задокументовані, їх не можна продати нікому, крім невеликої кількості місцевих знайомих людей, їх не можна використати для забезпечення кредиту або запропонувати інвесторам для дольової участі. Інакше кажучи, їх неможливо перетворити у капітал.

На Заході, навпаки, кожна земельна ділянка, кожна будівля, кожен верстат відображені у документах. Активи немовби перебувають у двох паралельних світах: матеріальному та правовому. Вони набувають здатності бути забезпеченням кредитів - головного джерела коштів для будь-якого бізнесу.

Гаїті та Україна - країни-близнюки

Надскладним для країн третього світу є питання легального входження у бізнес, навіть у найелементарніший. Так, для реєстрації швейної майстерні на околиці Перу слід витратити 289 днів. Процедура отримання дозволу на будівництво приватного будинку на державній землі там триває майже сім років.

Цікаво, може українські можновладці будують не Україну, а Перу? А може, Єгипет, де людина, яка бажає законно придбати у власність клаптик пустелі, має пройти 77 адміністративних процедур у 31 установі, витративши 14 років?

Ні, схоже, українські бюрократи завезені з Гаїті. Там звичайному громадянину для придбання земельної ділянки треба спочатку взяти її в оренду на п'ять років, і тільки після цього він може отримати право на її придбання.

Для оренди треба пройти 65 бюрократичних процедур та витратити два роки, а для викупу - ще 111 процедур та ще 12 років. Утім, це не гарантує покупцю, що його власність буде визнана законною.

В Україні ж, за даними Світового банку, для оформлення документів на зведення складу у столиці треба 471 день та 57,6 тисячі доларів. Патріоти можуть заспокоїтися - у Москві ця процедура триває 704 дні та коштує 238 тисяч доларів.

Виховний ефект

Переваги, пов'язані з чіткими правами, обов'язками та відкритістю інформації про власність, створюють передумови для високої взаємної відповідальності.

У західному світі повага до власності та узятих зобов'язань навряд чи закодована у ДНК. Це результат чіткості та надійності законодавства. Закони, що захищають права власності, виховують у громадян повагу до майна і угод.

Система безпомилково фіксує факт безчесної поведінки людини, що миттєво віддзеркалюється на його репутації в очах сусідів, комунальних служб, банків, телефонних компаній, страхових фірм та інших учасників соціально-економічної мережі, що обслуговує відносини у суспільстві.

Таким чином, відсутність належно оформленої приватної власності пояснює, чому громадяни країн третього світу і колишнього соцтабору не можуть укладати прибуткові угоди з іноземцями та не мають доступу до кредитів і страхування.

Вони не мають власності, яку можна втратити. Оскільки вони не ризикують майном, то як учасників угод їх можуть сприймати тільки рідні та добрі знайомі.

Вийти з тіні

Проблеми реєстрації та обслуговування прав власності відразу породжують тіньову економіку. Навіть у розвинених країнах, за різними оцінками, вона складає 17% ВВП. У державах з перехідною економікою - більше 20%, а в країнах, що розвиваються, - більше 40%.

Згідно з багатьма оцінками, у Латинській Америці 80% споруд не мають законних прав власності. У країнах, що розвиваються, 50-70% робочих місць належить нелегальному сектору, де створюється до двох третин товарів та послуг. За оцінками Світового банку, тінізація в Україні сягає 50% офіційного ВВП.

Західні спеціалісти вважають критичним для країни тіньовий оборот на рівні 15-35% ВВП. Якщо він перевищує цей рівень, економіка втрачає керованість.

Тіньовий обіг в Україні найбільше поширений у торгівлі - 80%, будівництві - 66%, нерухомості - 60%, громадському харчуванні - 53%, ЗМІ - 53%, транспорті - 46%.

Так, за оцінками експертів, в одеських портах декларується лише близько 20% імпорту. Це підтверджують і дані Генпрокуратури.

Власник нелегального товару, за умови прозорої процедури розмитнення, вийшов би з тіні, адже вартість його витрат і ризиків перевищує легальну схему - це і хабарі митникам, і відсутність належного страхування вантажу, і неможливість використовувати товар як заставу.

Підприємці змушені подрібнювати бізнес, розміщувати його у різних місцях, що робить виробництво дорожчим, та й рекламувати такий товар важче.

Врешті-решт, тінь - це постійний ризик кримінального та адміністративного переслідування. Можливість позбутися усіх цих незручностей, які створює нелегальний статус, не відлякує підприємців від оподаткування, але тільки за умови їх прозорості та простоти.

Коли у Перу впроваджували програму легалізації дрібних нелегальних підприємств, приблизно 276 тисяч осіб добровільно зареєстрували свій бізнес у нових бюро без будь-яких перспектив на зменшення оподаткування.

У тіньовий період вони взагалі не платили податків. Через три роки сума усіх податкових зборів з цих підприємств склала 1,2 мільярда доларів.

Крок вперед, спринт назад

Не можна сказати, що в Україні нічого не робиться для уніфікації та удосконалення законодавства у сфері приватної власності.

Черговим проривом мали стати недавно прийняті зміни до закону про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно. Але, за влучним висловом адвоката Тетяни Монтян, акт став кроком вперед із спринтом у протилежний бік.

Замість створення єдиної державної автоматизованої інформаційної системи відомостей і документів стосовно земельних ділянок та іншого нерухомого майна закон все ще передбачає функціонування інституту державної реєстрації прав, який частково дублюватиме діяльність інших органів влади.

Іншим маленьким, але вагомим кроком стало прийняття змін до закону про дозвільну систему у сфері господарської діяльності. Цей документ нарешті впроваджує принцип "мовчазної згоди".

Його суть полягає у набутті суб'єктом господарювання права на здійснення певних дій щодо провадження господарської діяльності за відсутності рішення про видачу документа дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, які мали бути прийняті на підставі поданих заявником документів.

Слабку надію дає розуміння актуальності проблеми для України з боку Партії регіонів, під прапорами якої президентську булаву отримав Віктор Янукович.

Так, Олександр Лавринович, який відповідає за юридичний блок у команді президента, зазначив: "Щоб бути успішною країною з ринковою економікою, Україна повинна забезпечити появу капіталу - того, що створює додану вартість. Поки з цим велика проблема. У нас відсутній облік нерухомості, який може виступати забезпеченням для розвитку будь-якого бізнесу".

Залишається сподіватися, що ці слова не залишаться декларацією. Адже власність "панів" має ті ж вади, що і майно "простих смертних", і може бути відчужена будь-якої миті - як "Криворіжсталь" у Пінчука чи земля у Лозинського.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
Yuriy Vernikov, SergeLi, Володимир Мик, Maxim Ak-Murza, Juli Schubs, Ils ne passeront pas, sulima ivan, Вовец Путлер-Капут 60b080be, укропбандерівець
 Всего на сайте: 30 писателей
 
 
 
 
 
 вверх