EN|RU|UK
 Форум Украины(618567)
  82  1
Тему создал: Микола БІЛИЙ

"БЄЗПРЄДЄЛ" НАЦМЕНІВ В УКРАЇНІ

Пригадую, якось мене запросили на зустріч з теле– і радіожурналістами для проведення презентації деяких нових українських видань. На жаль, ця цікава для мене зустріч з колегами, яку організувала Кримська організація Конгресу Українських Націоналістів, не відбулася через хуліганський шабаш, який влаштували молодики з документами депутатів Верховної Ради АРК. Як відбувався напад на організаторів зустрічі з журналістами, бачила вся Україна по телебаченню. Молодики, які виявилися місцевими депутатами, та їхні приспішники, безкарно побили міліціонерів, обзиваючи Президента й інших українських громадян фашистами. Це ганьба держави, це її нищення людьми, котрі так і не засвоїли уроків Центральної Ради. Розглядати справу про мітинг-шабаш українофобів біля входу в приміщення, в якому повинна була відбутися презентація, повинні компетентні органи центральної влади, бо це злочин не місцевого значення, це злочин проти держави. Адже факт грубого колективного насилля з кричущим порушенням законних прав громадян на розповсюдження патріотичних видань, що підтримують офіційну державну політику, є очевидним і задокументованим на відео. І причина такої поведінки шовіністів імперської "п'ятої колони" в Україні є очевидною: їх охоплює жах від того, що правда історії, яка так довго приховувалася від суспільства, стає явною і її вже не зупинити. Не маючи жодних аргументів, щоб відстоювати імперську злочинну версію історичних подій, обдурений натовп україножерів шаленіє і пускає в хід останній аргумент – грубу силу.

Що ж до закидів українофобів – мовляв, день не той вибрали для презентації, то це локшина на вуха. Всі українці схиляють голови і віддають шану всім воїнам, які боролися з фашистською чумою в складі будь-яких армій, безумовно, і в Червоній, в якій з усіх народів найбільше загинуло українців. Ніхто і ніде не чув і не бачив, щоб українці влаштовували хоч якісь протестні акції при вшануванні воїнів Червоної армії, окрім, можливо, випадків вшанування беріївських карателів, які до тієї святої всенародної війни практично не мали відношення, а займалися каральними операціями, спрямованими на придушення святого національно-визвольного руху українців. Загальновідомо, що українські національно-патріотичні сили пропонують перенести "День захисника Вітчизни" з 23 лютого на історично традиційний в Україні день вшанування національного воїнства – 14 жовтня. Л. Кучма, можливо, з чиєїсь недоброзичливої підказки чи через імперську інерцію та незнання історії, приліпив Україні таке свято до дня чужої армії. І не просто чужої, а тієї, яка нищила Українську Народну Республіку, здолавши героїчний український рубіж оборони під Крутами; розстрілювала масово українців за спілкування українською мовою, за українську сорочку і т. ін. Українцям є дороговказом національна історія, а не імперська, і в цьому питанні окупаційним залишкам в Україні ("п'ятій колоні" Москви) – зась. Тому цим звертаюся до Вас, пане Президенте України, до вас, панове депутати Верховної Ради України, до вас, шановні урядовці і поважні члени створеної Конституційної Ради (Асамблеї): не розплачуйтеся гіркими долями простих людей – ущемлених патріотів України. Московці, яких імперська Московія порозганяла з "родіни" на загарбані чужі землі для винищення і асиміляції тубільного населення, московщення його, відбирання рідної мови та вивозу в сибіри, на соловки і т. ін., і їхні нащадки тепер сприймають заборону робити те, чим вони безкарно займались до 1991 р., як "лішєніє іх прав чєлавєка". Але головні винуватці цього і аналогічних імперських рецидивів сиділи і сидять у Києві. Це ті, хто приймав Конституцію України в 1996 р. і хто тепер готує оновлений текст Конституції. В оновленій Конституції у строгій відповідності з міжнародною "Конвенцією про забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин" від 21.10.1994 р., підписаною і ратифікованою всіма країнами СНД, насамперед слід чітко виписати права основного населення України – державоутворюючої нації, що реалізує міжнародне визнане, корінне право нації на політичне самовизначення, тобто українців, для яких Україна є Вітчизною – і права національних меншин, для яких Україна є країною проживання. Нам не потрібна лжеконституція, яку похвалять космополіти, називаючи її найдемократичнішою в Європі, як то було в 1996 р. – нам потрібна Українська Конституція, яка встановить засади розбудови Української національної держави. Відповідно до статті 9 Конституції: "Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України". А у вищеназваній, ратифікованій Україною міжнародній Конвенції чітко визначено, що: "повага до прав осіб, які належать до національних меншин, має на увазі повагу лише до тих осіб, які виконують свої обов'язки перед державою, на території якої вони проживають". Діяльність нацменшинських общин, асоціацій, землячеств і т.п. Конвенція передбачає лише в царинах "просвітницького, культурного і релігійного характеру з метою збереження і розвитку в тих общинах етнічної, мовної, культурної і релігійної самобутності" – але ж ніяких козацьких чужомовних полків для силового забезпечення антидержавних акцій обдурених і підбурених іноземними спецслужбами натовпів людей, ніяких політичних і громадських організацій, які б насаджували в національній державі, на території якої проживає нацменшина, чужу церкву, іноземну мову тощо. Чому все те, що є в міжнародній Конвенції, відсутнє в нашій Конституції?! Жорстке дотримання положень подарованої нам досвідом світу Конвенції має виключити можливість декому кричати через ЗМІ на всю Україну, що "в Києві будуть свої закони, а в Харкові – свої", "дайте я буду керувати Україною, інакше утворю ПІСУАР і заблокую роботу Верховної Ради". Таким нацменам місце у в'язниці. Тільки після цього почне формуватися політична українська нація, лише при сильній президентсько-парламентській формі правління та лише при сильному президентові. Історичний досвід України свідчить: лише сильного українського гетьмана (тепер – президента) підтримує український народ зі зброєю в руках, інші спочатку допускають балагани табачників і азарових, потім, як наслідок, втрату державности, винищення і асиміляцію українців. Не повинно бути у нас місцевої влади, яка б не забезпечувала кожному українцеві в Україні освіти і виховання дітей державною мовою з паралельним вивченням державної мови в системі державних і муніципальних закладів. Дивною є сьогодні мовчанка України на заклик Московії (унікальний заклик!) до своїх синів і дочок повертатись на свою національну Батьківщину. Україна має негайно запропонувати проект цивілізованого механізму репатріації на "родіну" молодиків з депутатськими корочками кримської ради і іже з ними, які вгинають ребра офіцерам в міліцейських одностроях та горланять недержавною мовою на адресу державної мови, героїв української боротьби за національне визволення, першого справді Українського Президента "Фашізм нє пройдьот!". Ми з цим їхнім гаслом згодні, а тому підтримуємо репатріацію таких фашистських молодиків на "родіну" (а "родіна" не там, де народився, а там, де мова твого роду є державною). Порядні українці – філософ Ю. Бадзьо, деякі народні депутати, загартовані представники українського визвольного націоналізму – десяток років тому опублікували програму "Другого етапу національно-визвольної української революції". Осучаснені українські націоналісти те саме формулюють як "Наповнення задекларованої Української держави українським національним змістом" (щоб не дражнити суспільство словом "революція"). Але як злодії, що кричать "ловіть злодія", на них брешуть імперські пси: "Фашізм нє пройдьот", – називаючи першого справді українського Президента В. Ющенка за те, що він робить перші кроки по наповненню Української держави українським національним змістом, фашистом. Якщо ми, українці, сплюндрована імперією зла нація, не відродимо свій понівечений духовний хребет, мову, згуртованість, силу єдності і силу духу, не підставимо плече своєму Українському Президентові, ми не скинемо імперське ярмо і будемо рабами у ненашій державі. Маємо усвідомити, що нам не потрібні прем'єр-міністри, які годують обіцянками, але не мають програми наповнення Української держави українським національним змістом. Бо лише в справді Українській державі будуть нашими і хліб, і нафта, і все інше, та не буде голодоморів і винищувачів нашої нації – чужої мови, чужої церкви, чужої влади. Нехтування набутого світом ціною немалої крові протягом тривалого часу досвіду, втіленого в Міжнародних Конвенціях (щодо статусу) національних меншин в національних державах може скінчитися в Україні трагічними подіями з втягуванням у кривавий крутіж інших народів.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
хахахаха, тютя тютькин 0e0cff03
 Всего на сайте: 11 писателей
 
 
 
 
 
 вверх