EN|RU|UK
 Форум Украины(625486)
  98  2
Тему создал: Ярослав ФАЙЗУЛІН

ПРАВДА ПРО ЗЛОЧИН КРЕМЛЯ

Серед найбільш трагічних сторінок історії українського народу особливе місце займає Голодомор 1932–1933 років. Внаслідок зумисних дій комуністичної влади впродовж декількох років Україна втратила близько 10 мільйонів життів.

З огляду на масштаби, жорстокість і цинізм здійснення Голодомору, історія сучасної Європи не має аналогів подібних злочинів. Вперше у мирний час і за сприятливих природно-кліматичних умов від голодної смерти вимирали цілі родини, вулиці, села.

Правда про злочин Кремля проти українського народу ретельно приховувалася. У спецхранах радянських архівів зберігалися тисячі документів, які могли розкрити історію Голодомору, однак з ідеологічних мотивів до часу проголошення незалежности України у 1991 р. не були доступними дослідникам, а тим паче – громадськості.

Через недостатню обізнаність української та світової спільноти окремі політичні сили спекулюють темою Голодомору задля поліпшення власних рейтингів і отримання політичних дивідендів. Іноді тема Голодомору стає предметом міждержавних суперечок, зокрема протистояння України з Росією. Це зумовлено відсутністю політичної волі у державного керівництва Росії щодо викриття і осудження злочинів радянського тоталітарного режиму і визнання втрат українського народу внаслідок Голодомору 1932– 1933 років. Офіційний Кремль, який проголосив Росію наступницею і спадкоємцем СРСР, побоюється юридичної та матеріальної відповідальности за злочин радянського режиму.

Організацією Голодомору тоталітарний режим намагався завдати остаточного удару українському селянству – основі української нації, підірвати животворчі сили народу і ліквідувати його державотворчі прагнення.

Радянське керівництво побоювалося українського національного руху, оскільки вбачало в його розвитку загрозу єдности СРСР та існуванню режиму. Так Иосиф Сталін у листі до Лазаря Кагановича писав: "Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять...".

Голова уряду СРСР В'ячеслав Молотов стверджував: "Питання зараз стоїть так: буде в нас хліб – буде радянська влада. Не буде хліба – радянська влада загине. А хто зараз має хліб? Реакційний український мужик та реакційний кубанський козачок. Вони не віддадуть нам хліб добровільно. Його треба забрати".

Наприкінці 1920-х років влада взялася за "упокорення" інтелектуальної еліти української нації, саме існування якої нагадувало про "самостійницькі" змагання українців 1917–1921 років. Було сфабриковано низку кримінальних справ проти інтелігенції – "Союзу визволення України", "Спілки української молоді", "Українського національного центру" та ін. Висвітлення судових процесів забезпечувалося засобами пропаганди, які багаторазово повторювали офіційну версію подій. З приводу одного з процесів газета "Більшовик України" писала: "У процесі "СВУ" український пролетарський суд розглядає справу не лише про контрреволюційні покидьки петлюрівщини, а судить в історичній ретроспективі весь український націоналізм, націоналістичні партії, їхню зрадницьку політику, їхні негідні ідеї буржуазної самостійности, незалежности України".

Голод був використаний як інструмент знищення українського опору та економічної незалежности українських господарств. Це й підтверджує постанова ЦК ВКП(б) від 14 грудня 1932 р., у якій йшлося про проведення хлібозаготівель та "правильне проведення українізації", що фактично означало ліквідацію українських сіл на Кубані та масове переслідування української інтелігенції.

Матеріали секретного відділу ГПУ засвідчують цілковите охоплення агентурної мережі. Для з'ясування суспільних настроїв і реагування на них в освітніх закладах на підприємствах і навіть у селах діяли таємні агенти, які збирали інформацію про невдоволення владою і подавали її до ГПУ. Це й ставало підставою для арештів "інакодумців".

Завдяки терору проти українського селянства в Україні у 1931 р. зібрано 17,7 млн, наступного 1932 – 12,8 млн, у 1933 р. – 22 млн тонн зерна. Обсяг хлібозаготівель 1931 р. сягав 39% валового збору, що було критичною межею для хлібофуражного балансу України, адже в першій половині 1932 р. голод охопив третину її районів. З урожаю 1932 р. вилучено 52% збіжжя, що й стало головною причиною масової смертности наприкінці 1932 – у першій половині 1933 років.

Голодуючих українських селян можна було врятувати. Однак влада заперечувала існування в Україні масової смертности від голоду і відмовлялася від міжнародної допомоги. Більше того, у роки Голодомору радянське керівництво експортувало українське збіжжя до республік СРСР та за кордон. У 1932 р. з України було експортовано 1,72 млн тонн, а в 1933 р. – 1,68 млн тонн зерна. Офіційним поясненням такої політики було те, що СРСР, мовляв, переживав "період нечуваного піднесення всього її господарського життя". Експортом "дешевого хліба" керівництво СРСР підтримувало свій авторитет і аж ніяк не рахувалося з потребами народу. Часто через відсутність облаштованих зсипних пунктів хліб зберігали під відкритим небом, де він вигнивав під дощем. Однак людям його не віддавали.

Центральні органи влади СРСР та УСРР зробили все для того, щоб українські селяни не змогли врятуватися. Так, 7 серпня 1932 р. Раднаркомом СРСР ухвалено постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперацій та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності" (у народі – "Закон про п'ять колосків"). Згідно з інструкцією до цієї постанови, до обвинувачених у розкраданні колгоспного майна куркулів та організацій і угруповань застосовувалася найвища міра покарання – розстріл з конфіскацією майна, до індивідуальних селян і колгоспників – 10-річне ув'язнення. 18 листопада 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У наказало голові ГПУ Соломону Реденсу та Станіславу Косіору розробити план ліквідації "куркульських" і "контрреволюційних" гнізд, фактично ж це означало знищення українських селян-власників.

Документи органів влади, матеріали іноземних дипломатичних представництв та свідчення очевидців Голодомору достатньо повно представляють масштаби трагедії. Так, книги реєстрації актів про смерть Старобільського районного ЗАГСу свідчать, що з 24 до 27 квітня 1933 р., тобто протягом трьох днів, з позначкою "невідомий" за національністю, померли з причини "голодная болезнь" Криштопа Павло віком 24 років, Бур'ян Іван – 16 років, Василенко Варвара – 7 років, Зінченко Григорій – 28 років, Григоренко Василь – 2 роки, Шепетько Ягодій – 19 років, Сердешний Олександр – 9 років, Сердешний Володимир – 7 років, Сердешний Віктор – 4 роки, Безфамільний – 6 місяців, Васюник Марія – 7 років... Померли 38 душ – утриманців дитячого будинку за два тижні квітня 1933 року. Всі, включно з вихователем, з тієї ж причини – "голодная болезнь".

Консул Посольства Італії в СРСР Серджо Граденіго в оглядах про внутрішнє становище в Україні часто описував жахи, які йому доводилося бачити у роки Голодомору на вулицях Харкова: "Член Колегії ГПУ звірився одному нашому знайомому, що в Харкові на дорогах щоночі збирають близько 250 трупів померлих від голоду.... Вранці 21 числа на базарі мертві лежали звалені, мов купи ганчір'я... Їх було десь з тридцять. Вранці 23 числа я нарахував їх 51. Дитина смоктала молоко з груді мертвої матері, обличчя її було сірого кольору. Люди казали: це пуп'янки соціалістичної весни".

Влада намагалася деформувати споконвічні цінності українського народу, такі як людяність, гуманність, шанобливе ставлення до батьків і старших. На зміну яким пропонувалися суспільні явища, які раніше були не притаманні українському народові і завжди піддавалися суспільному осуду – доноси, наклепи, шпигунство.

Голодомор 1932–1933 років в Україні використаний радянською владою як засіб нищення соціально-економічної бази національної ідеї – українського селянства. Таким чином Й. Сталін і його соратники намагалися припинити національні змагання українського народу, змінити систему цінностей, знищити державотворчі прагнення, культуру і духовність. Застосуванням фізичного терору проти українців, конфіскацією майна, нищенням господарств, депортаціями і засланнями режим хотів деморалізувати населення України, впровадити в його свідомість страх і покірність.

Однак український народ вистояв, зберіг державотворчий потенціал, християнську віру та традиційну культуру. З проголошенням незалежности він повернувся до відновлення національної пам'яти і вшанування мільйонів безневинно знищених співвітчизників.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
, , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,
fedjka - fedjka, Michael Chumakov, Сантьяго, ВКЛ_это_мы_01, Константин Гризодубо, shokolad, Mavka Ukraina, Kamate Kaora, Скрепы неизвестно чего, Roman Tripalyk, Ник Литвиненко, Puulane Tohtlane 0f03e269, PostSkriptum, polop, Elvic Vic, Марк Кальман, Aleksandr Kalinkin, pinkerton, мон, Лео Кот, Shuha, Алексей Носов d8330900, Ольга Людмила, Denisn, капитан Калхау, Viktor Petrov a53b8b8b, Juli Schubs, Jenő Zsurky, Третий армагедец, Виктор Гончарук, Alexei Skibo, Eugeniusz 1, Frol Fedoroff, Irada, Михаил Ч., Дегтярева Людмила, Леопольд Пупкин 3cf6c583, Ming Uing b56f719d, Александр Шмырев, Богдан Подзізей, Сергей Канев ba5ea4a8, Ivan Larsen ecd1898d, Ars UA, Дмитрий Донской 70837825, Ruslan Tkachenko, Franz Maser, Андрей Белоконь, Ринат Амедов, Igor Strl, шут, marina marinina, Великая Исландия, Геракл Платонович, Люцифер, 5 копійок, _Дід_, acse, Otec Pigidiy, Крымваш и лугандония впридачу, Alex Morales, Аль Капучіно, Шрек Баблокат, Wevelsburg, ЯЗНАЮ, Топ Ган, Юрій Бровкін, Miroslav 016a694a, Yury UK, Kurt Knispel ebbf1e00, Наглая Морда, злой крот, Хавронников Степан, Joker 024f0547, ShepelTatiana, Valim Levitin, honest john, Игорь Карий a2bc19ea, про, Николай Михайлов 0ccde8d5, Toshno Newapkokrad, Сергей Середа, oleg kovalek, Andry Asmodeus, Alexey Kiev, Володимир Волошин 55d42e7b, Udo Dirkshnaider, Владік, Igor L, Sophia-Maria Duglass, курвиметр, Александр Вит, Григорий Барковский 5bc4f112, Александр Искандер, Nikolay Zavadsky
 Всего на сайте: 273 писателя
 
 
 
 
 
 вверх