EN|RU|UK
 Форум Украины(635567)
  111  1
Тему создал: В.Чудновский

Корозія моралі

Золоте правило політичних технологій стверджує, що найгіршим для політика є відсутність інформаційних приводів, тому таку проблему треба розв’язувати в будь-який спосіб – навіть виходячи в ефір із сумнівними ідеями і абсурдними ініціативами. Віктор Янукович вочевидь добряче засвоїв зазначене правило, тому, не маючи жодних конструктивних пропозицій щодо подолання кризових явищ у фінансово-економічній сфері, весь попередній рік регулярно піарився лише на критиці дій уряду.
Якщо його послухати, то варто цьому складу Кабінету Міністрів кудись зникнути – і в Україні одразу запанує благодать, котра й не снилася нафтодобувним країнам Перської затоки. Не відомо, на яку аудиторію розраховані подібні «аргументи», але, як казав один класик, не стріляйте в піаніста – він грає, як уміє…

Розуміючи свій, м’яко кажучи, посередній політико-управлінський рівень, Янукович цілком передбачувано завжди намагався уникати публічних заходів – особливо, якщо існував високий ступінь вірогідності незручних запитань з боку непідконтрольних журналістів або відкритого обміну думками з політичними опонентами. Але нікому навіть на думку не спадало, що висуванець Партії регіонів задовольнить свій панічний страх перед публічністю у спосіб відмови від телевізійних дебатів.
Вітчизняні ЗМІ сприйняли цю новину спокійно, з розумінням – мовляв, навіщо Януковичу давати згоду на теледебати, якщо він програє дуель навіть представникам так званого другого ешелону, бо їхні аргументи виявляться вочевидь переконливішими. Натомість західні газети і телебачення ніяк не второпають: як може політик, котрий претендує на посаду президента, уникати публічних дебатів зі своїми опонентами, адже це – основна демократична можливість для виборців сформувати адекватне уявлення про наміри претендента на найвищу державну посаду, про його знання стану справ у країні, про вміння і готовність прискорити зміни на краще?
Друге за поширеністю запитання західних ЗМІ є дошкульним для українського суспільства в цілому: як може претендувати на статус демократичної і європейської країна, громадяни якої не виказують обурення з приводу нехтування елементарними вимогами публічності одним із основних претендентів на посаду президента? Не важко збагнути, що в разі обрання Януковича президентом на час його каденції Україні можна розпрощатися з перспективами інтеграції в європейські політичні, фінансово-економічні та оборонні структури.
Для цивілізованого світу публічність політиків високого рангу – явище очевидне і обов’язкове. Там якщо ти прагнеш закріпитися у великій політиці, то маєш бути готовим відповісти на будь-яке запитання журналіста чи політичного опонента. Це – своєрідна плата за привілеї політичної слави. І одного без іншого не існує: хто не готовий платити, той не матиме і привілеїв.
Натомість більшість українських політиків дозволяє народу знати лише те, що їм вигідно. Якщо ж якийсь аспект є незручним, то довкола нього утворюється інформаційний вакуум. Звичайно, якби існувала реальна політична боротьба і відповідальність перед виборцями за програмні положення, які проклали шлях до влади того чи іншого політика або політичної сили, то забезпечення інформаційного вакууму було б недосяжною метою. Але, на жаль, Україні не поталанило з керманичами: той, хто проголошував гасло «бандитам – тюрми» не лише не спромігся підтвердити серйозність своїх намірів хоча б на кількох прикладах, а й доклав усіх зусиль, необхідних для вигороджування злодіїв і хабарників найвищого ґатунку.
За даними провідних світових аналітичних центрів і аудиторських фірм, до 2005 року в Україні перейшло у приватну власність підприємств і об’єктів на суму $140 – 160 мільярдів. Держава ж за це отримала трохи більше 18 мільярдів гривень. Як кажуть, відчуй різницю…
Але Ющенко з травня 2005 року робить вигляд, що це – неістотна дрібниця. Він п’ятий рік поспіль пресингує засоби масової інформації страшилками про те, що в разі повернення в державну власність фактично вкраденого майна «цивілізований світ нас не зрозуміє». Іншими словами, згідно з його логікою, розтягування державної власності за безцінь цілком можливе, а от адекватна реакція на приватизаційні зловживання неможлива ні в якому разі і ні за яких умов.
Скажіть на милість: що це, як не корупція у чистому вигляді? Хоча Ющенко й нарікає на нестачу повноважень, але для корупційних оборудок їх цілком достатньо – наприклад, можна регулярно ветувати невигідні олігархічним колам закони, розуміючи, що для подолання вето необхідна конституційна більшість, якої нинішня коаліція не має. А те, що олігархи вміють бути вдячними, коли «входять у їхнє становище», пояснювати не варто…
У цьому контексті кумедний вигляд мають апеляції Ющенка до «цивілізованого світу», який «нас не зрозуміє», коли Україна почне приводити ситуацію з розкраданням державної власності до спільного із здоровим глуздом знаменника. До відома президента, все відбувається з точністю до навпаки: цивілізований світ ніяк не може збагнути, чому Україна впродовж багатьох років не спромоглась виправити кричущі порушення у сфері приватизації.
Такий кут зору на стан речей дозволяє збагнути, чому днями цивілізований світ у черговий раз понизив корупційний рейтинг нашої країни: відтепер Україна посідає місце вже всередині другої сотні. Позаду нас лише декілька десятків країн Африки та Азії, але якщо корупційна динаміка збережеться й надалі, то ми замикатимемо цей сумнозвісний «хіт-парад» уже через три-чотири роки.
Ситуація набуває відверто абсурдного вигляду, коли Янукович і Ющенко в унісон критикують Тимошенко в «неготовності очолюваного нею уряду дати гідну відсіч світовій фінансово-економічній кризі», у «неефективних зусиллях по заохоченню інвестицій в українську економіку» і т.ін. До відома згаданого політичного дуету: всі незаангажовані міжнародні політичні інституції визнали боротьбу уряду Тимошенко з кризою надзвичайно професійною і ефективною.
Принаймні, цей результат є максимально можливим за умови, що більше 80% колись державної власності нині перебуває під приватним контролем, тому уряд має доволі обмежені можливості стимулювати своєчасну і необхідну для формування гідної відповіді кризовим викликам модернізацію і реконструкцію цих підприємств.
З точки зору здорового глузду, чесності і елементарної порядності Ющенко мав би апелювати не до Тимошенко, а до Януковича: мовляв, чому це ваші однопартійці, які прихопили державну власність за залишковою вартістю, замість підвищення рівня рентабельності і конкурентоспроможності отриманих підприємств не придумали нічого розумнішого, ніж порізати все на металобрухт? Це і є та характерна ознака «міцних господарників», про яку весь час бубнить Янукович?
З інвестиціями справа взагалі комічна: спочатку привласнюється державна власність на $140 – 160 мільярдів, а потім починаються героїчні пошуки кількох мільярдів інвестицій. Державі варто лише дооцінити розграбовану власність – і вона буде забезпечена таким колосальним обсягом коштів, який зробить проблему інвестицій неактуальною на кілька десятиліть. Україна отримає обсяг грошей, котрого вистачить на реконструкцію і модернізацію доріг та інфраструктури житлово-комунального господарства, диверсифікацію джерел енергопостачання і виконання нагальних програм енергозбереження.
Замість узгодженого і відповідального руху в зазначеному напрямку Янукович і Ющенко звинувачують уряд, який жодним чином непричетний до «приватизаційної творчості» 1998 – 2004 років, у «невмінні створити сприятливий інвестиційний клімат». Вочевидь для деяких «діячів» цинізм і нахабство не знають меж. Спробую пояснити дохідливо: поки держава не наведе елементарний лад у розкраданні і корупційному роздержавленні народної власності, ні про який інвестиційний клімат узагалі не може йти мова.
Вислів «політика – брудна справа» мені не подобається своєю некоректністю: насправді політика брудна настільки, наскільки брудний той чи інший політик. Інша річ – політика справа складна і нервова, тому не кожен спроможний гідно витримати її пресинг. Дехто під тиском обставин втрачає гідність, а чиясь здавалося б залізна мораль зазнає прикрої корозії. Аби знову не потрапити у халепу, суспільству треба лише своєчасно робити персональні висновки щодо претендентів на найвищі посади в державі.

Віталій Чудновський,
народний депутат України

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
 
 
 
 
 
 вверх