EN|RU|UK
 Форум Украины(624424)
  111  1
Тему создал: В.Чудновский

Корозія моралі

Золоте правило політичних технологій стверджує, що найгіршим для політика є відсутність інформаційних приводів, тому таку проблему треба розв’язувати в будь-який спосіб – навіть виходячи в ефір із сумнівними ідеями і абсурдними ініціативами. Віктор Янукович вочевидь добряче засвоїв зазначене правило, тому, не маючи жодних конструктивних пропозицій щодо подолання кризових явищ у фінансово-економічній сфері, весь попередній рік регулярно піарився лише на критиці дій уряду.
Якщо його послухати, то варто цьому складу Кабінету Міністрів кудись зникнути – і в Україні одразу запанує благодать, котра й не снилася нафтодобувним країнам Перської затоки. Не відомо, на яку аудиторію розраховані подібні «аргументи», але, як казав один класик, не стріляйте в піаніста – він грає, як уміє…

Розуміючи свій, м’яко кажучи, посередній політико-управлінський рівень, Янукович цілком передбачувано завжди намагався уникати публічних заходів – особливо, якщо існував високий ступінь вірогідності незручних запитань з боку непідконтрольних журналістів або відкритого обміну думками з політичними опонентами. Але нікому навіть на думку не спадало, що висуванець Партії регіонів задовольнить свій панічний страх перед публічністю у спосіб відмови від телевізійних дебатів.
Вітчизняні ЗМІ сприйняли цю новину спокійно, з розумінням – мовляв, навіщо Януковичу давати згоду на теледебати, якщо він програє дуель навіть представникам так званого другого ешелону, бо їхні аргументи виявляться вочевидь переконливішими. Натомість західні газети і телебачення ніяк не второпають: як може політик, котрий претендує на посаду президента, уникати публічних дебатів зі своїми опонентами, адже це – основна демократична можливість для виборців сформувати адекватне уявлення про наміри претендента на найвищу державну посаду, про його знання стану справ у країні, про вміння і готовність прискорити зміни на краще?
Друге за поширеністю запитання західних ЗМІ є дошкульним для українського суспільства в цілому: як може претендувати на статус демократичної і європейської країна, громадяни якої не виказують обурення з приводу нехтування елементарними вимогами публічності одним із основних претендентів на посаду президента? Не важко збагнути, що в разі обрання Януковича президентом на час його каденції Україні можна розпрощатися з перспективами інтеграції в європейські політичні, фінансово-економічні та оборонні структури.
Для цивілізованого світу публічність політиків високого рангу – явище очевидне і обов’язкове. Там якщо ти прагнеш закріпитися у великій політиці, то маєш бути готовим відповісти на будь-яке запитання журналіста чи політичного опонента. Це – своєрідна плата за привілеї політичної слави. І одного без іншого не існує: хто не готовий платити, той не матиме і привілеїв.
Натомість більшість українських політиків дозволяє народу знати лише те, що їм вигідно. Якщо ж якийсь аспект є незручним, то довкола нього утворюється інформаційний вакуум. Звичайно, якби існувала реальна політична боротьба і відповідальність перед виборцями за програмні положення, які проклали шлях до влади того чи іншого політика або політичної сили, то забезпечення інформаційного вакууму було б недосяжною метою. Але, на жаль, Україні не поталанило з керманичами: той, хто проголошував гасло «бандитам – тюрми» не лише не спромігся підтвердити серйозність своїх намірів хоча б на кількох прикладах, а й доклав усіх зусиль, необхідних для вигороджування злодіїв і хабарників найвищого ґатунку.
За даними провідних світових аналітичних центрів і аудиторських фірм, до 2005 року в Україні перейшло у приватну власність підприємств і об’єктів на суму $140 – 160 мільярдів. Держава ж за це отримала трохи більше 18 мільярдів гривень. Як кажуть, відчуй різницю…
Але Ющенко з травня 2005 року робить вигляд, що це – неістотна дрібниця. Він п’ятий рік поспіль пресингує засоби масової інформації страшилками про те, що в разі повернення в державну власність фактично вкраденого майна «цивілізований світ нас не зрозуміє». Іншими словами, згідно з його логікою, розтягування державної власності за безцінь цілком можливе, а от адекватна реакція на приватизаційні зловживання неможлива ні в якому разі і ні за яких умов.
Скажіть на милість: що це, як не корупція у чистому вигляді? Хоча Ющенко й нарікає на нестачу повноважень, але для корупційних оборудок їх цілком достатньо – наприклад, можна регулярно ветувати невигідні олігархічним колам закони, розуміючи, що для подолання вето необхідна конституційна більшість, якої нинішня коаліція не має. А те, що олігархи вміють бути вдячними, коли «входять у їхнє становище», пояснювати не варто…
У цьому контексті кумедний вигляд мають апеляції Ющенка до «цивілізованого світу», який «нас не зрозуміє», коли Україна почне приводити ситуацію з розкраданням державної власності до спільного із здоровим глуздом знаменника. До відома президента, все відбувається з точністю до навпаки: цивілізований світ ніяк не може збагнути, чому Україна впродовж багатьох років не спромоглась виправити кричущі порушення у сфері приватизації.
Такий кут зору на стан речей дозволяє збагнути, чому днями цивілізований світ у черговий раз понизив корупційний рейтинг нашої країни: відтепер Україна посідає місце вже всередині другої сотні. Позаду нас лише декілька десятків країн Африки та Азії, але якщо корупційна динаміка збережеться й надалі, то ми замикатимемо цей сумнозвісний «хіт-парад» уже через три-чотири роки.
Ситуація набуває відверто абсурдного вигляду, коли Янукович і Ющенко в унісон критикують Тимошенко в «неготовності очолюваного нею уряду дати гідну відсіч світовій фінансово-економічній кризі», у «неефективних зусиллях по заохоченню інвестицій в українську економіку» і т.ін. До відома згаданого політичного дуету: всі незаангажовані міжнародні політичні інституції визнали боротьбу уряду Тимошенко з кризою надзвичайно професійною і ефективною.
Принаймні, цей результат є максимально можливим за умови, що більше 80% колись державної власності нині перебуває під приватним контролем, тому уряд має доволі обмежені можливості стимулювати своєчасну і необхідну для формування гідної відповіді кризовим викликам модернізацію і реконструкцію цих підприємств.
З точки зору здорового глузду, чесності і елементарної порядності Ющенко мав би апелювати не до Тимошенко, а до Януковича: мовляв, чому це ваші однопартійці, які прихопили державну власність за залишковою вартістю, замість підвищення рівня рентабельності і конкурентоспроможності отриманих підприємств не придумали нічого розумнішого, ніж порізати все на металобрухт? Це і є та характерна ознака «міцних господарників», про яку весь час бубнить Янукович?
З інвестиціями справа взагалі комічна: спочатку привласнюється державна власність на $140 – 160 мільярдів, а потім починаються героїчні пошуки кількох мільярдів інвестицій. Державі варто лише дооцінити розграбовану власність – і вона буде забезпечена таким колосальним обсягом коштів, який зробить проблему інвестицій неактуальною на кілька десятиліть. Україна отримає обсяг грошей, котрого вистачить на реконструкцію і модернізацію доріг та інфраструктури житлово-комунального господарства, диверсифікацію джерел енергопостачання і виконання нагальних програм енергозбереження.
Замість узгодженого і відповідального руху в зазначеному напрямку Янукович і Ющенко звинувачують уряд, який жодним чином непричетний до «приватизаційної творчості» 1998 – 2004 років, у «невмінні створити сприятливий інвестиційний клімат». Вочевидь для деяких «діячів» цинізм і нахабство не знають меж. Спробую пояснити дохідливо: поки держава не наведе елементарний лад у розкраданні і корупційному роздержавленні народної власності, ні про який інвестиційний клімат узагалі не може йти мова.
Вислів «політика – брудна справа» мені не подобається своєю некоректністю: насправді політика брудна настільки, наскільки брудний той чи інший політик. Інша річ – політика справа складна і нервова, тому не кожен спроможний гідно витримати її пресинг. Дехто під тиском обставин втрачає гідність, а чиясь здавалося б залізна мораль зазнає прикрої корозії. Аби знову не потрапити у халепу, суспільству треба лише своєчасно робити персональні висновки щодо претендентів на найвищі посади в державі.

Віталій Чудновський,
народний депутат України

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
, , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,
Олег Петрович ed2c8e0a, aquarius580 ., Андрей Шевченко 73396fdd, Степан Иванов 8d06009e, Константин Гризодубо, Yakiv Sirko, Сэмэн Поштовый, Makhonina Valentina, Антон Перший, Igor Pantin, Ра, Вася Шевченко f77d76ba, Вова Индюков, gontaruk, Yuriy Yurieff, Батько Махно dd05eddf, 2Ghfdlf, экзорцист, Саша777, Ksenia VB, Maxim Seder, Envoy, Юрий Орлов 82996db3, Ars UA, Гыг с Вами, Евгений Калашников, Elena Drozd, Александро, Игорь Мельник 1e80ecc1, grustnyi mish, RussianChuckcha, Константин 1041a131, Stuart Pearce, Fobos, Livij, vigo, 1970-kva, Lev Levin, Ron Ma, Смачний Кабанець, Василий Vasil, Cтарий Кінь, Mara Ainsa, буков, her_asim mazaevich susanin, Виталий Прокуратор, Глеб123, 133133, малыш Бакинский, Владимир_1958, Bander_UA 1d21dedd, хахахаха, MausMike, marina marinina, Aleksey Nosulenko, Алла Новосад 5b57f84f, васисуалий лоханкин fdb5505f, 4life, лютый, Глеб Егорович Жеглов, SergTranscarpathian
 Всего на сайте: 204 писателя
 
 
 
 
 
 вверх