EN|RU|UK
 Форум Украины(624544)
  457  12
Тему создал:

Чому Москва вважає всіх слов’ян зрадниками?

Що таке сучасна Російська Федерація?

Телекартинка з гламурними ведучими невизначеної статі чи генетично вироджені села Нечорнозем’я, контрольовані авторитетами? Сукупність того й іншого, екзотична безвихідь з жириновскими в ролі санкціонованих Сурковим-Дудаєвим чорносотенців.

Така РФ, де пафосна істерія компенсує розкрадання того, що не встигли вкрасти попередники, Китаю й потрібна.

Вже нині проект “РФ” утратив слов’янське обличчя – достатньо подивитися випуски новин ОРТ, РТР, ТВЦ або якесь ток-шоу з серіалом. Росія стала етнічним байстрюком з домінуванням політичної нації в усіх сферах суспільного життя.

Мутації РФ виразно проявляється у слов’янофобії, зокрема в українофобії, як національній ідеї федерації. Ненависть до Європи є логічним результатом євразійської доктрини, сформульваної Алєксандром Гєльєвічем Дугіним, фінансованим, як відомо, китайськими товаришами.

Китаю потрібна РФ не лише як територія життєвого простору і джерело природних багатств – федерація потрібна Пекіну як механізм стратегічного домінування в масштабах півкулі. Стратегічна вісь Пекін–Москва є результатом спільних інтересів еліт. Усе, що суперечить інтересам Пекіна, автоматично суперечить інтересам Москви.

...Ненависть кремлівського кагалу до українського народу носить генетичний характер. Голодомор – це помста, пронесена крізь віки. Помста породжує помсту. Символічно, що всі слов’янські народи, за термінологією Кремля – “зрадники”. Чому – зрозуміло. Адже сам Кремль не є слов’янським. Тому важко не погодитися з визначними російськими націоналістами, зокрема з п. Широпаєвим – РФ є ворогом слов’ян. Москва вже de facto є столицею Північного Кавказу з геометрично прогресуючими чайна-таунами, і процес цей невідворотний.

Саме з огляду на це роль Києва як містичного серця слов’янської цивілізації викликає в Москві регулярні припадки буйної шизофренії (експерти констатують надзвичайну велику концентрацію серед українофобів юродивих, епілептиків, косих, бомжів – згадайте масовки ПСПУ, Каурова, КПУ). Розуміння Кремлем неможливості заборонити історичний факт заснування Москви київським князем Юрієм Долгоруким породжує перманентну знервованість кремлівських чиновників. Тільки-но мова заходить про Україну – у віце-прем’єра РФ Іванова обличчя починає нервово смикатися.

Москва зобов’язана Києву самим фактом свого існування, і нікуди від цього не дітися. Конфлікт Україна – РФ є продовженням набагато давнішого конфлікту...

Довідково, в хронологічному порядку:

1686 – ліквідація Української православної церкви, запровадження московського "православ`я". 1687 – "Коломацькі статті" (вимоги до гетьмана України сприяти змішаним шлюбам між українцями та московітами (росіян тоді ще не було, називалися вони просто московіти). 1689 – заборона Києво-Печерській Лаврі друкувати книжки без дозволу Москви. 1690 – "Анафема» Московського собору на безліч українських книг (Могили, Ставровецького, Галятовського, Барановича, Радивіловського, Славинецького та інших, написаних українською мовою). 1708 – знищення Петром І гетьманської столиці Батурин; "пташенята кубла" по-звірячому вирізали всіх жителів, включаючи дітей, старих і жінок. 1709, 1720, 1721, 1729, 1755, 1766, 1769, 1775, 1786 – укази царів та синоду про заборону на книговидання українською мовою. 1764 – інструкція Катерини ІІ князеві В’яземському про посилення русифікації Смоленщини, Прибалтики, Фінляндії, України. 1764 – указ про ліквідацію гетьманського правління. 1769 – указ про вилучення в населення книжок, написаних українською мовою. 1775 – знищення Запорізької Січі. 1783 – запровадження кріпосного права в Україні. 1784 – русифікація початкової освіти в Україні. 1786 – заборона на службу в церкві українською мовою. 1817 – закриття Києво-Могилянської академії. 1831 – знищення Магдебурзького права. 1863 – Валуєвській циркуляр про заборону української мови. 1869, 1886 – укази про доплати чиновникам за русифікацію. 1881 – заборона на проповіді українською мовою. 1888 – указ Олександра III про заборону на хрещення українськими іменами і заборону на використання української мови в усіх установах. 1905–1907 – репресії до діячів української культури. 1910 – циркуляр Столипіна про заборону «інородчеських товариств, зокрема українських і єврейських, незалежно від переслідуваних ними цілей». 1918 – початок окупації України більшовиками. 1921–1923 – голод в Україні, зумовлений політикою військового комунізму. 1929–1930 – колективізація – нове закріпачення селян. 1930 – нова заборона української церкви. 1932–1933 – геноцид українського народу, зумовлений штучним Голодомором. 1933–1940 – насильницька русифікація (майже повне повторення царських указів). 1961 – програма ЦК КПРС про злиття націй в “єдиний радянський народ” і посилення русифікації. 1965 – репресії проти діячів української культури. 1978 – директива про посилення русифікації (такі директиви виходили аж до 1990 року майже щороку).

unian.net | Думка

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
Даниил Киев, Василий Васильев 79630a4d, Kenzo 065c7258, Олег Петрович ed2c8e0a, Lvbnhj, Саша Крест, sulima ivan, Valentyn Prymachenko, East Clintwood
 Всего на сайте: 27 писателей
 
 
 
 
 
 вверх