EN|RU|UK
 Форум Украины(624805)
  52  2
Тему создал: U!

Как русские колонизировали Украину... Олекса Грник

Как русские колонизировали Украину...

Олекса Грник

Якось був з робочою поїздкою в луганській та дніпропетровській областях і був вельми здивований місцеве населення розмовляє майже чистою українською. То хто ж тоді і про які 60% "рускоязычних" нам бризкаючи слиною розповідає і кому це потрібно?

Закріплення за собою чужої території шляхом поселення на ній воєнних колоністів — один з улюблених способів багатьох загарбників. Застосовували його ще древні єгиптяни, хетти й ассирійці. Московські царі чинили в Україні саме так. Перше, що вони зробили після Переяславської ради 1654 р., — збудували у Києві острог (т. зв. “Печерська фортеця”) і поселили в ньому та його околиці воєнних колоністів – стрільців і солдатів – з сім’ями. Невдовзі ці, нинішньою мовою, “ветерани-визволителі” (тоді – від Польщі), дістали змогу відзначитися.

Під час українсько-російської війни 1658–1659 рр., коли гетьман І. Виговський зробив спробу розірвати спілку з Москвою і побив московські війська 28 червня 1658 р. під Конотопом, “ветерани-визволителі” з Києва придушили виступ повсталих киян і втримали місто під московським контролем. Після цього вони влаштували справжнє полювання на місцевих козаків, вішаючи та рубаючи всіх спійманих “хохлів”, по навколишніх селах та шляхах, про що воєводи Шереметєв і Баратинський хвальковито доповідали у Москву.
Такий успіх заохотив московську адміністрацію до більшого. За новим українсько-російським Переяславським договором 1659 р. російські воєнні поселенці стали гарнізонами не лише у Києві, а й в усіх найбільших містах України.

Врешті-решт “визволення українських земель від польсько-шляхетських окупантів” закінчилося ліквідацією росіянами Гетьманщини та анексією, насильницьким включенням України до складу Російської імперії зі всіма наслідками: кріпаччиною, рекрутчиною, національним і соціальним гнобленням. “Да что же вы так!? Ведь мы вас освободили!” Це правда. Українців “освободілі” від... власної національної держави. І потрапили наші предки, як у тій російській приповідці, “с огня да в полымя” під нагляд російських воєнних колоністів –“вєтєранов-освободітєлєй”.

Комуністичні партійні бонзи, починаючи від Леніна, теж захоплювалися “макіавеллізмом”. Особливо у тій частині, що стосувалася колоніального питання. Так, винищивши голодом у 1933 році десять мільйонів українців, на їхнє місце завезено переселенців з Росії. Ще однією з форм ввезення росіян-колоністів в Україну були т.зв. “всесоюзные комсомольские стройки”. Наприклад, нинішнє зросійщене Запоріжжя — результат саме такої акції.
Яскравим прикладом колонізації є російщення Західної України. Перший етап цієї акції відбувся у 1939—1941 рр., коли з новопридбаних у результаті змови з нацистською Німеччиною, окупованих Червоною Армією, а потім анексованих СРСР земель вивезено, депортовано вглиб Росії місцеву еліту, а завезено “на розплод” друзей расеян.

Другий етап розпочався 1944 року, коли Червона Армія прилізла вдруге, поховавши надію місцевих українців на відновлення незалежної від Польщі й Росії Західно-Української Народної Республіки.

Того року почалося масове завезення у Західну Україну десятків тисяч росіян і “русскоязычных”, котрі мали стати опорою окупаційної російської радянської адміністрації. Робилося це часто під гаслом “братньої допомоги кваліфікованими фахівцями”. Щоправда, в архівах збереглося чимало особових справ та анкет цих “фахівців”, з яких виходить, що і їхня освіта і кваліфікація, м’яко кажучи, бажали бути кращими. Що ж поробиш! Роки партійних міжусобних чисток в СРСР не минули безслідно для дипломованих інженерів, педагогів, працівників культури. Хто вижив — пиляли ліс в Сибіру, працювали у табірних “шаражках”. На їхнє місце прийшли з освітою в чотири класи чи в кращому випадку з “робфаком”. Зате з червоною книжкою і “большевістской ненавістью к врагам совєтской (читай – російської) власті”. Саме їх і прислали колонізувати Західну Україну.

Як свідчить “Справка о выдвижении местных кадров в отделах народного образования, здра-воохранения, искусства по Львовской области от 19.03.1947 р.” для тов. Л. Кагановича, в керівництві львівською медициною місцевих було з 151 лише 14 осіб (9,2 відсотка), в керівництві освітою обласного рівня - 0, районного - 3 особи (8,3 відсотка). З 5826 учителів, місцевих - 1725 чол. або 29,7 відсотка. З 732 працівників мистецтв місцевих -162. На керівній роботі з 69 осіб, місцевих -7 (10,1 відсотка).

Приїжджих “освободітєлєй” селили у стратегічних населених пунктах Західної України. Будинків для них не будували. Вистачало квартир репресованих “украінскіх націоналістов”. Багато прибульців з майна невинних жертв і капіталець нажили. Як сумнозвісний “колекціонер” антикваріату Островєрхов, великий друг Пушкінського музею у Москві. Як і поляки, нові окупанти теж обсаджували своїм технічним персоналом ключові об’єкти західноукраїнських міст, заклади зв’язку, транспорту тощо. Навколо ж будувалися військові містечка, бази, аеродроми. В них теж служили і жили росіяни, а не галичани. Російське керівництво СРСР не забуло науки Н. Макіавеллі. Після закінчення у 1945 р. війни, демобілізованих “вєтєранов-освободітєлєй” масово поселяли в Україні, перш за все там, де міг пригодитися їхній воєнний фах: у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Закарпатській, Чернівецькій, Волинській, Рівненській, Київській, Одеській областях, а також у Криму. Дехто з новоспечених воєнних поселенців бойовий досвід здобував на місці. Як от т. зв. “вєтєраны послєднєго призова”, котрих у квітні-травні 1945 р. мобілізували в армію, а війна закінчилася. Багато з них, як самі признаються, “был танкист - стал чекіст”... І займалися придушенням національно-визвольної боротьби українців. Кожного року до них додавалися воєнні пенсіонери з усіх куточків Росії, чи то пак СРСР. Лише на Черкащину заселено більше 50 тисяч військових з росії. Така сама ситуація в Хмельницькому, Вінниці, Чернігові та інших містах.

У сім’ях воєнних колоністів-ветеранів Червоної Армії та інших каральних структур СРСР виростали діти, а потім і внуки. Як їх виховували батьки і діди-карателі - неважко здогадатися. Любов’ю до українців там і не пахло. А ненавистю - аж смерділо. Так формувалася „п’ята колона” Росії в Україні. На далеку перспективу розраховувала Москва. І її розрахунки справдилися. Всі чотирнадцять років, що минули з часу проголошення незалежності України, воєнні поселенці Росії в Україні т. зв. “вєтєрани-освободітєлі” і їхні нащадки невтомно копають яму під Українською державою.

Зрештою, мають для цього “законні” підстави. Адже після проголошення незалежності України обміну населенням між Україною і Росією не відбулося. Мільйони українських політв’язнів, депортованих росіянами у Сибір, на Далекий Схід і Крайню Північ Росії були у 1991 р. кинуті напризволяще державою, керованою перефарбованою в синьо-жовті барви російською адміністрацією УРСР. Українці були змушені проти власної волі залишитись у місцях заслання, та ще й прийняти російське громадянство, щоб не опинитися в становищі апатридів — осіб без громадянства, а значить позбавлених всіх політичних і соціальних прав. Про їхнє повернення в Україну ніхто з проросійського керівництва України і не згадує. Російським же воєнним поселенцям — ветеранам і членам їхніх сімей в Україні негайно і безумовно даровано українське громадянство, не спитавши навіть місцевих українців, чи хочуть вони, щоб у їхній хаті жили ці конвоїри, чи ні.

За воєнними колоністами Росії збережено всі пільги та пенсії, встановлені ще урядом СРСР. За цими клерухами закріплено право володіння українською землею та участі в управлінні державою. Як вони ці, подаровані їм авансом, права реалізовують, видно з подій 15 жовтня на Хрещатику. Один з лідерів “Русского движения на Украине”, замполіт Житомирської обласної організації “Союза советских офицеров”, полковник у відставці І. Нєумивакін і не приховує: ”Среди нас люди, которые родились в России, жили там, служили, а сейчас живут на Украине. Множество военных переводили на Украину из других республик СССР, они здесь ушли в отставку, остались на пенсию... Я сам родом из Воронежа… Здесь, на Украине, мои дети, жена… И она тоже родилась в России. Мы свидетельствовали о преступной сущности ОУН-УПА” и мы щитаем Украину частю России". А чому б цим “свідєтєлям Єгови-Сталіна” та не зайнятися своїми землячками? Скажімо, власовцями. Але ж ні! Ці нахаби-мігранти у нашому домі сміють нам вказувати, хто для нас має бути злочинцем, а хто – героєм.

Отже, вкотре переконуємося у справедливості давньої сентенції: “скільки вовка не годуй - він у ліс дивиться”. Давно пора, як у байці Крилова “спустити на вовка гончих зграю” і російських сіроманців, які так і не змогли прижитися в українській господі, відправити у любі їм тамбовські ліси. Там, очевидно, їм буде краще. Хай там будують пам’ятники Сталіну і Жукову, виють на Бандеру і Шухевича, п’ють водку і закушують її щами. Сало їм шкодить.

...А далі – “Чемодан. Вокзал і на Хутір Михайлівський”. Українці не зобов’язані годувати знахабнілих до краю чужинців, на руках багатьох із яких запеклася українська кров. Українці зобов’язані провести об’єктивне розслідування їхніх “діянь” і покарати винних у геноциді українського народу.

Комментировать
Сортировать:
в виде дерева
по дате
по имени пользователя
по рейтингу
 Сейчас пишут
, , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , , ,
Вадимир Крук, Феодор Сердюк, экзорцист, Jenő Zsurky, Антип61, Антон Чигур, Anatolij Akovskij 1edd4e73, Глеб123, SergeL, Serg Ivanov 96b8fac0, kalbasa, Denisn, Паливода Александр, свободный человек b4fbfe90, Alexei Skibo, Vladimir Bushan, Royal Flush, Ich bin Niegan, Наталья Гречкина fc43328e, initials 95f9530a, Roman Rjevskiy, злой крот, Гыг с Вами, сергей садовский, Vladimir Rentyuk, Дима Трушков, укропбандерівець, Dron, vera Rom, Шрек Баблокат, Вячеслав Никитин, Сергей1500900, VV VVV 5fd9f06c, Глеб Балуевский, Александр Искандер, Виктор Кондратюк 9346c35a, Константин 1041a131, Олександр Клименко 0582b445, Корсунский, sulima ivan, Miko R 798886a8, Baks13. UA, Сергей Порошов, Водки нет, иди домой., Апалько Сергей, WiM, Gaydamaka Kozak, ВКЛ_это_мы_01
 Всего на сайте: 151 писатель
 
 
 
 
 
 вверх